Творіння святого Іоана Золотоустого. Том XІІ. Книга 1
Повне зібрання творінь святителя Іоана Золотоустого. — К.: Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2013. — Том 12. Книга 1. — 566 с.
Святійшого Патріарха Київського
і всієї Руси-України
ФІЛАРЕТА
Кандидата богослів’я
Протоієрея Михайла Марусяка
Під редакцією
Патріарха Філарета (Денисенка)
Тлумачення на послання до Євреїв
Передане за записами після його смерті Костянтином, пресвітером Антіохійським1
Бесіда 1. Бог, Який багаторазово й різноманітно говорив здавна отцям через пророків, в останні ці дні говорив нам через Сина, Якого поставив спадкоємцем усього, що Ним і віки створив» (Євр. 1, 1-2)
Бесіда 2. «Цей, будучи сяєвом слави й образом іпостасі Його і тримаючи все словом сили Своєї, здійснивши Собою очищення гріхів наших» (Євр. 1, 3)
Бесіда 3. «Також, коли вводить Первородного у всесвіт, промовляє: «І нехай поклоняться Йому всі Ангели
Божі». Про Ангелів сказано: «Ти твориш духів ангелами Своїми і слугами Своїми вогненне полум’я». А про Сина: «Престіл Твій, Боже, повік віку: жезл царства Твого — жезл правоти» (Євр. 1, 6-8)
Бесіда 4. «Бо не ангелам Бог підкорив майбутній всесвіт, про який говоримо; навпаки, хтось десь засвідчив, кажучи: «Що є чоловік, що Ти пам’ятаєш про нього? Або син людський, що Ти відвідуєш його? Небагато Ти принизив його перед ангелами» (Євр. 2, 5-7)
Бесіда 5. «Бо не ангелів приймає Він, але приймає сім’я Авраамове. Тому Він повинен був у всьому уподібнитися браттям» (Євр. 2, 16-17)
Бесіда 6. «Тому, як говорить Дух Святий: «Нині, коли почуєте голос Його, не зробіть жорстокими сердець ваших, як під час нарікань, у день спокуси в пустелі, де спокушали Мене батьки ваші, випробовували Мене і бачили діла Мої сорок років. Тому Я розгнівався на той рід і сказав: «Постійно вони блудять серцем, не пізнали вони шляхів Моїх; тому Я поклявся в гніві Моїм, що вони не ввійдуть до спокою Мого» (Євр. 3, 7-11)
Бесіда 7. «Отже, постараймось увійти до цього спокою, щоб хто за тим самим прикладом не впав у непокірність. Бо слово Боже живе і дійове, та гостріше від усякого меча двосічного: воно проникає до розділення душі й духу, суглобів і мізків, і судить помисли й наміри сердечні. І немає створіння, схованого від Нього, але все оголене і відкрите перед очима Його: Йому дамо звіт» (Євр. 4, 11-13)
Бесіда 8. «Бо кожний первосвященик, який з людей обирається, для людей настановляється на служіння Богові, щоби приносити дари й жертви за гріхи, який може бути поблажливий до неуків та заблудливих, тому що й сам обкладений неміччю, і тому він повинен як за народ, так і за себе приносити жертви за гріхи» (Євр. 5, 1-3)
Бесіда 9. «Тому, залишивши початки вчення Христового, поспішаймо до довершеності; і не будемо знову класти основу поверненню від мертвих діл і віри в Бога, вченню про хрещення та покладання рук, про воскресіння мертвих і про суд вічний. І це зробимо, якщо Бог дозволить» (Євр. 6, 1-3)
Бесіда 10. «Земля, що п’є дощ, який часто падає на неї, та вирощує рослину, корисну тим, для кого вона обробляється, дістає благословення від Бога; а та, на якій ростуть терня й будяки, негідна і близька до прокляття, кінець якого — спалення» (Євр. 6, 7-8)
Бесіда 11. «Бог, даючи обітницю Авраамові, оскільки не міг ніким вищим клястися, клявся Самим Собою, кажучи: «Істинно благословляючи, благословлю тебе і, розмножуючи, розмножу тебе». І так Авраам, завдяки довготерпінню, одержав обіцяне. Люди клянуться вищим, і клятва на запевнення закінчує всяку суперечку їхню» (Євр. 6, 13-16)
Бесіда 12. «Бо Мелхиседек, цар Салиму священик Бога Всевишнього, той, який зустрів Авраама і благословив його, коли той повертався після поразки царів, якому і десятину Авраам відділив з усього, — по-перше, тому що ім’я його означає — «цар правди», а потім і тому, що він є «цар Салиму», тобто «цар миру», без батька, без матері, без родоводу, який не має ні початку днів, ні кінця життя, уподібнюючись Синові Божому, перебуває священиком назавжди» (Євр. 7, 1-3)
Бесіда 13. «Отже, якби досконалість осягалась через левитське священство, — бо з ним сполучений закон народу, — то яка б іще була потреба поставати іншому священикові за чином Мелхиседековим, а не іменуватися за чином Аароновим? Адже зі зміною священства необхідно бути зміні і закону, бо Той, про Кого говориться це, належав до іншого коліна, з якого ніхто не приступав до жертовника. Бо відомо, що Господь наш засяяв із коліна Юди, про яке Мойсей нічого не сказав стосовно священства» (Євр. 7, 11-14)
Бесіда 14. «Головне ж у тому, про що говоримо, є таке: ми маємо такого Первосвященика, Який сів праворуч престолу величі на небесах і є Священнослужителем святилища та скинії правдивої, яку збудував Господь, а не чоловік» (Євр. 8, 1-2)
Бесіда 15. «Перший завіт мав постанову про Богослужіння і святилище земне; бо побудована була скинія перша, в якій був світильник і трапеза та жертовні хліби і яка називається «святе». За другою ж завісою була скинія, названа «Святе-святих», яка мала золоту кадильницю й обкутий зі всіх боків золотом ковчег завіту, де були золота посудина з манною, жезл Ааронів розквітлий та скрижалі завіту, а над ним херувими слави, що осіняли вівтар; про що не час тепер говорити докладно» (Євр. 9, 1-5)
Бесіда 16. «І тому Він є Посередник Нового Завіту, щоби внаслідок смерті Його, яка сталася для відкуплення від злочинів, заподіяних за першого завіту, ті, що покликані до вічного спадку, одержали обіцяне. Бо де заповіт, там необхідно, щоб настала смерть заповітника, бо заповіт дійсний після померлих: він не має сили, коли заповідач живий. Чому і перший завіт був утверджений не без крові» (Євр. 9, 15-18)
Бесіда 17. «Бо Христос увійшов не в рукотворне святилище, створене за зразком істинного, але в саме небо, щоби постати нині за нас перед лице Боже, і не для того, щоби багаторазово приносити Себе, як первосвященик входить у святилище щороку з чужою кров’ю; інакше треба було б Йому багаторазово страждати від початку світу; Він же один раз, на кінці віків, з’явився, щоб знищити гріх жертвою Своєю» (Євр. 9, 24-26)
Бесіда 18. «Сказавши перше, що ні жертви, ані принесення, ні всеспалення, ні жертви за гріх, — які приносяться за законом, — Ти не захотів і не благозволив, потім додав: «Ось іду виконати волю Твою, Боже». Скасовує перше, щоб настановити друге. За цією-то волею ми освячені одноразовим принесенням тіла Ісуса Христа. І всякий священик щодня стоїть у служінні та багаторазово приносить одні і ті самі жертви, які ніколи не можуть знищити гріхів. Він же, принісши одну жертву за гріхи, назавжди сів праворуч Бога, чекаючи далі, доки вороги Його будуть покладені до підніжжя ніг Його» (Євр. 10, 8-13)
Бесіда 19. «Отже, браття, маючи дерзновення входити до святилища через Кров Ісуса Христа, дорогою новою і живою, яку Він знову відкрив нам через завісу, тобто плоть Свою, і маючи великого Священика над домом Божим, приступаймо з щирим серцем, з повною вірою, кропленням очистивши серце від порочної совісти та обмивши тіло водою чистою, будемо триматися сповідання надії неухильно, бо вірний Той, Хто обіцяв» (Євр. 10, 19-23)
Бесіда 20. «Бо коли ми, одержавши пізнання істини, свавільно грішимо, то не зостається більше жертви за гріхи, але якесь страшне очікування суду й лютості вогню, готового пожерти противників» (Євр. 10, 26-27)
Бесіда 21. «Згадайте попередні дні ваші, коли ви, бувши просвічені, витримали великий подвиг страждань, то самі серед ганьби й скорбот, бувши видовищем для інших, то поділяючи участь інших, які були в такому ж стані; бо ви й моїм кайданам співстраждали, і розграбування майна вашого прийняли з радістю, знаючи, що є у вас на небесах майно краще і неминуще» (Євр. 10, 32-34)
Бесіда 22. «Вірою пізнаємо, що віки створені Словом Божим, так що з невидимого сталося видиме, вірою Авель приніс Богові жертву кращу, ніж Каїн, нею дістав свідчення, що він праведний, як засвідчив Бог про дари його; нею він і після смерті ще говорить» (Євр. 11, 3-4)
Бесіда 23. «Вірою Ной, діставши одкровення про те, що було ще невидиме, побожно приготував ковчег для врятування свого дому; нею осудив він увесь світ і зробився спадкоємцем праведності через віру» (Євр. 11, 7)
Бесіда 24. «Усі ці померли у вірі, не одержавши обітниць, а тільки здалеку бачили їх і раділи та говорили про себе, що вони подорожні й пришельці на землі; бо ті, які говорять так, показують, що вони шукають батьківщини. І коли б вони в думках мали ту батьківщину, з якої вийшли, то мали б час повернутися; але вони прагнули кращого, тобто небесного; тому і Бог не соромиться їх, називаючи Себе їхнім Богом; бо Він приготував їм місто» (Євр. 11, 13-16)
Бесіда 25. «Вірою Авраам, будучи випробуваним, приніс у жертву Ісаака, і, маючи обітницю, приніс єдинородного, про якого було сказано:«В Ісаакові назветься тобі сім’я». Бо він думав, що Бог має силу і з мертвих воскресити, тому і одержав його як передвістя» (Євр. 11, 17-19)
Бесіда 26. «Вірою в майбутнє Ісаак поблагословив Якова та Ісава. Вірою Яків, помираючи, облагословив кожного сина Йосифового і поклонився на верх жезла свого. Вірою Йосиф, при кончині, нагадував про вихід синів Ізраїлевих і про кістки свої заповідав» (Євр. 11, 20-22)
Бесіда 27. «Вірою він справив Пасху та пролиття крові, щоб винищувач первістків не торкнувся їх. Вірою перейшли вони Червоне море, як по суші, на що спокусившись, єгиптяни потопилися. Вірою впали єрихонські стіни після семиденного обходження. Вірою Раав, блудниця, з миром прийнявши підглядачів (та повівши їх іншою дорогою), не загинула з невірними» (Євр. 11, 28-31)
Бесіда 28. «Тинялися в овечих і козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення; ті, яких увесь світ не був достойний, блукали по пустелях і горах, по печерах та ущелинах землі» (Євр. 11, 37-38)
Бесіда 29. «Ви ще не до крові стояли, проти гріха змагаючись, і забули втішання, яке пропонується вам, як синам: «Сину мій, не нехтуй покаранням Господнім і не сумуй, коли Він викриває тебе, бо Господь,
кого любить, того карає; б’є кожного сина, якого приймає». Якщо ви терпите кару, то Бог поводиться з вами, як із синами. Бо хіба є який син, якого не карав би батько?» (Євр. 12, 4-7)
Бесіда 30. «Кожна кара здається спочатку не радістю, а смутком, але потім навченим через неї дає мирний плід праведності. Отже, зміцніть опущені руки та ослаблені коліна і ходіть просто ногами вашими, щоб кульгаве не збочило, а краще виправилося» (Євр. 12, 11-13)
Бесіда 31. «Намагайтеся мати мир з усіма і святість, без якої ніхто не побачить Господа» (Євр. 12, 14)
Бесіда 32. «Ви приступили не до гори, відчутної на дотик, і не до палючого вогню, не до темряви і мороку та бурі, не до звуку сурми й голосу слів, що ті, які чули його, просили, щоб більше не мовилося слово до них, бо вони не могли стерпіти того, що було заповідано: «Якщо і звір доторкнеться до гори, буде побитий камінням або уражений стрілою»; і таке жахливе було це видіння, що і Мойсей сказав: «Я настрашений і тремчу». Але ви приступили до гори Сиону і до міста Бога Живого, до Єрусалима небесного і до безлічі ангелів, до торжества собору й Церкви первородних, на небесах написаних, і до Судді всіх — Бога, і до духів праведників досконалих; і до Посередника Завіту Нового Ісуса, та до крові кроплення, яка говорить краще, ніж Авелева» (Євр. 12, 18-24)
Бесіда 33. «Отже ми, приймаючи царство непохитне, охороняймо благодать, якою будемо служити благоугодно Богові з побожністю і страхом, тому що Бог наш — вогонь, що поїдає» (Євр. 12, 28-29)
Бесіда 34. «Слухайте наставників ваших і будьте покірні, бо вони постійно дбають про душі ваші, як ті, що зобов’язані дати звіт; щоб вони робили це з радістю, а не зітхаючи, бо це для вас не корисно» (Євр. 13, 17)
Бесіди2
Бесіда 1. Бесіда, виголошена в церкві св. Мучеників, біля «Стародавньої скелі», коли через дощ зібралося небагато людей, про те, що необхідно постійно приходити (до церкви), і що тим, які перебувають у гріхах, не можна нехтувати своїм спасінням, а (необхідно) висловлювати своє покаяння
Бесіда 2. Коли опівночі цариця прийшла до Великої церкви і звідси підняла останки мучеників, і супроводжувала через усю площу до Дрипія, мартиріума, що знаходиться за 9 симіїв від міста. Бесіда була виголошена в мартиріумі в присутності її, всього міста і начальників
Бесіда 3. Його ж бесіда наступного дня, коли цар був у мартиріумі апостола й мученика Фоми, що знаходиться в Дрипії, і коли він віддалився перед бесідою. Бесіда була виголошена до народу після його відходу
Бесіда 4. Бесіда повчальна, виголошена в храмі святої Анастасії про відсутніх; розповідь про труди та подвиги блаженного і праведного Іова
Бесіда 5. Бесіда його ж, виголошена в храмі святої Ірини про старанність присутніх і байдужість відсутніх, про спів псалмів; так само про те, що для жінок природа не чинить жодної перешкоди в прагненні благочестя
Бесіда 6. Бесіда, виголошена в церкві апостолів у день царя Феодосія проти тих, що називають себе кафарами, після промови інших двох єпископів3
Бесіда 7. Бесіда, виголошена в храмі святої Анастасії4
Бесіда 8. Його ж бесіда, виголошена в церкві ап. Павла, коли готи прочитали і готський пресвітер виголосив проповідь раніше5
Бесіда 9. Його ж бесіда, про те, що не годиться ходити на іподроми ані на видовища. І засмутивши їх, потім на зібранні, що було після тієї неділі, надав слово єпископу, що прибув із Галатії, і, помовчавши, так само й під час цього зібрання засмутив і виголосив цю бесіду у Великій церкві на слова: «Отець Мій донині робить, і Я роблю» (Ін. 5, 17)6
Бесіда 10. Його ж бесіда, виголошена в церкві Апостола, після того, як перед цим проповідував єпископ,
на слова: «Жнива багато, а женців замало» (Мф. 9, 37)7
Бесіда 11. Його ж бесіда, виголошена після того, як перед ним говорив інший, у похилому віці, — про Єлеазара та сім юнаків8
Слово про печаті (священних) книг і (про те), що приносить Син Отцеві й Отець Синові, і про домоуправління Спасителя9
На слова: «Споконвіку було Слово» (Ін. 1, 1), і далі; і що «Дух усе досліджує, і глибини Божі» (1 Кор. 2, 10); і про новопросвічених, і проти єретиків10
Порядок Божественної Літургії святого Отця нашого Іоана Золотоустого12
Молитва Іоана Золотоустого, коли буває намір читати або слухати іншого, що читає13
- Друга молитва Іоана Золотоустого
Про нове воскресіння і про апостола Фому14
На святого Стефана І. ІІ. ІІІ
Слово святого Іоана Золотоустого, єпископа Константинопольського, про святого Григорія Великого, Просвітителя, первосвященика Бога нашого15
- Ці бесіди були виголошені Святителем у Константинополі перед завершенням його життя, приблизно 404 року. [↩]
- Нижченаведені одинадцять бесід видано у Міня за списком, що надійшов у Ватиканську бібліотеку або з гори Афон, або з о. Патмос. Немає сумніву, що всі вони були виголошені Святителем у Константинополі 398-399 року, і в такому порядку, в якому видаються. Зокрема, перша бесіда була виголошена в церкві св. Мучеників, що називалася тоді Έν παλαιά πέτρα. Точне місце цієї церкви невідоме. У першій бесіді зауважено, що не минуло ще 30 днів від початку великого землетрусу, який був у Константинополі. Це було 398 року. Однак деякі під землетрусом розумують падіння Євтропія, тому час бесіди відсувають до 399 року. [↩]
- Щодо цієї бесіди необхідно зауважити: 1) імена двох єпископів невідомі, але один був старший віком, а другий молодий; 2) прославляється імператор Феодосій Великий, який помер 17 січня 395 року, тож імовірно, що Святитель проповідував 399 року в день кончини імператора; з) згадуються два узурпатори царської влади: перший — Максим, другий — Євгеній; 4) викривається християнська секта, що називалася «кафари» (καθαρός — чистий), яка тоді в Константинополі була численною і мала там свого єпископа. [↩]
- Є припущення, що ця бесіда була виголошена Святителем Пасхального тижня. Між попередньою бесідою та цією у Ватиканському списку є бесіда проти видовищ на іподромі й театрі. [↩]
- Ця бесіда була виголошена Святителем між Пасхою і 1-ю неділею після Пасхи. Її мета — викриття неправди вчених язичників, названих тут еллінами, та омани юдеїв, які хвалилися Авраамом, як своїм отцем за плоттю. Для осоромлення тих і інших Святитель заздалегідь наказав готам прочитати на їхній рідній мові тексти з Євангелія і дати пояснення (тоді в Константинополі були православні готи). [↩]
- За Мінем, а точніше, за Монфоконом († 1741), ця бесіда виголошена 2-ї неділі після Пасхи, коли в день самої Пасхи Святитель дуже викривав захоплення видовищами, оскільки у Велику П’ятницю або Суботу справді було це захоплення народу. Викривальне слово на Пасху посприяло тому, що 1-ї неділі після Пасхи зібралося надзвичайно багато слухачів, які, однак, були незадоволені, оскільки Святитель поступився проповіддю Галатійському єпископові Леонтію, який на той час прибув сюди. Але Маттеі вважає інакше: на його думку, викривальне слово було Великої Суботи, а в день самої Пасхи говорив Леонтій, натомість сам Святитель виголосив цю [1] бесіду 1-ї неділі після Пасхи. Водночас слід зауважити, що Маттеі, всупереч Монфокону, зовсім не схвалює укладача заголовків перед бесідами через його граматику і, до речі, цей наведений заголовок. [↩]
- У Міня ця бесіда приурочується церкві Апостола, про що йдеться у заголовку, але невідомо якого. Маттеі думає більш конкретно: місцем вважає церкву Апостолів, а часом — 30 червня, коли вшановується пам’ять 12 апостолів. Для підтвердження він указує: 1) на слова Святителя: «Εις άποστόλων παραγινόμε θαθήκας» — «Ми приходимо до гробниць апостолів»; 2) те, з чого починає Святитель (Мф. 9, 37), — це тільки частина церковного читання Мф. 9, 36 — 10, 8 (зачало 34), що приурочене 30 червня. За Маттеі, на це читання Святитель натякає словами: «τών σήμερον άναγνωοθέντων άψώμεθα» — «займемося прочитаним сьогодні». Вік невідомого єпископа, який проповідував перед Святителем, визначають у 52 роки. [↩]
- Виголошена Святителем напередодні дня пам’яті мучеників Маккавеїв, який тоді святкувався так само 1 серпня. Попередній проповідник невідомий. [↩]
- Щодо автора цього «Слова» у стародавніх було дві думки: 1) бл. Феодорит († 457) вважав, що воно належить Северіану († 415), єп. Габала (міста, що у верхів’ї р. Герма в Малій Азії); 2) папа Адріан І († 785) вважав, що воно належить св. Іоану Золотоустому, оскільки у своєму посланні імп. Константану VI (зібрав VII Вселенський собор 787 р.) і його матері Ірині він бере цитата з цього слова, адресуючи його Золотоустому. Також у всіх списках це «Слово» пов’язується з ім’ям св. Іоана Золотоустого. Однак вважається, що більш правильна перша думка, оскільки стиль мови не відповідає стилю мови Святителя. [↩]
- У Міня ця бесіда віднесена до розряду dubia (сумнівних), так що з упевненістю неможливо сказати, що вона навіть належить єпископові Северіану. Вважається, що невідомий оратор проповідував у Константинополі незабаром після вигнання звідти імператором Феодосієм Великим аномеїв (єретиків, що заперечували одноістотність Сина й Отця). Вигнання було 380 року, а проповідь могла бути виголошена 381 року. В кінці проповідник натякає на якогось отця, вочевидь, єпископа. Думають, що тут має на увазі св. Григорія Назіанзина (Богослова), який заради церковного миру відмовився тоді від столичної кафедри. Помер він 390 року. [↩]
- Ця бесіда, подібно до попередньої, визнається сумнівною. Про автора нічого не відомо. [↩]
- Порядок Божественної Літургії св. Іоана Золотоустого подано за Евхолоґіоном (Служебником) французького вченого-еллініста, ченця домініканського ордену, Жака Ґоара (1601-1653), виданого у Венеції 1730 року, що, на жаль, не може нам дати чіткого уявлення про оригінал Святителя (Μ. М.). [↩]
- Дві молитви, що подаються далі, не вважаються автентичними. Перша взята з бесіди про терпіння, яка подається нижче й віднесена до Spuria (підставних). [↩]
- Далі подаються шість бесід, різні за об’ємом, які у Міня називані Spuria (підставні) або Νοθα (невизнані). [↩]
- Це Слово відоме за трьома вірменськими збірниками проповідей (А, В, С), з яких один (В) належить до Х-ХІ ст., другий (С) — до початку XV ст., третій (А) — до початку XVI ст. У нас заголовок поданий за збірником С (як у Міня), оскільки у збірниках А і В він докладніший і подає деяку історію цього слова. Так у збірнику А написано: «Слово Іоана Золотоустого про життя і муки святого Григорія, патріарха Великої Вірменії, виголошене в Кокизі, вірменському місті (там він перебував у вигнанні), на прохання якогось вірменського єпископа й учителя, який був родичем святого Григорія і називався Діоскором, і за наполяганням великого зібрання, яке було зібране в Кокизі в день свята святого просвітителя східних країн». У Міня латинський переклад 1735 року, з якого зроблено російський. Можливо, Святитель говорив щось подібне, однак воно спотворене через внесення до нього розповідей про життя св. Григорія. [↩]
