«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том XІІ. Книга 1

Бесіда 29

«Ви ще не до крові стояли, проти гріха змагаючись,
і забули втішання, яке пропонується вам, як синам:
«Сину мій, не нехтуй покаранням Господнім
і не сумуй, коли Він викриває тебе, бо Господь,
кого любить, того карає; б’є кожного сина,
якого приймає». Якщо ви терпите кару, то Бог
поводиться з вами, як із синами. Бо хіба є який син,
якого не карав би батько?» (Євр. 12, 4-7)

1. Є два види втішання, які, вочевидь, протилежні між собою, однак взаємно багато в чому доповнюють один одного. Обидва (Апостол) наводить тут. Отже, один полягає в тому, коли ми говоримо, що деякі люди багато постраждали, тоді душа робиться спокійною, бачачи багато співучасників своїх страждань. Це (Апостол) показав вище, коли сказав: «Згадайте попередні дні ваші, коли ви, бувши просвічені, витримали великий подвиг страждань» (Євр. 10, 32). Інший полягає в тому, коли ми говоримо: ти не багато постраждав, — такими словами ми підбадьорюємося, надихаємось і робимося більш готовими терпіти все. Перше заспокоює виснажену душу і подає їй перепочинок, а друге пробуджує її від лінощів та безпечності й відхиляє від гордості.

Так, щоби від наведеного свідчення в них не появилася гордість, поглянь, що (Павло) робить. «Ви, — каже, — ще не до крові стояли, проти гріха змагаючись, і забули втішання». Він не відразу висловив наступні слова, а насамперед указав їм на всіх, що трудилися «до крові», а далі зауважив, що страждання Христові є славою, і вже після цього легко перейшов (до наступного). Так він говорить і в посланні до коринф’ян: «Вас спіткала спокуса ніяка інша, тільки людська» (1 Кор. 10, 13). Тобто мала, бо саме так душа може прокинутись і підбадьоритися, коли усвідомить, що ще не всього досягла, і переконається в цьому завдяки попереднім подіям. Значення його слів таке: ви ще не віддалися смерті, ви тільки втратили майно і славу, ви тільки зазнали вигнання. Христос пролив за вас Свою Кров, а ви і за себе не пролили її. Він навіть до смерті стояв за істину, трудився заради вас, а ви ще не наражалися на небезпеки, які загрожують смертю. «І забули втішання», тобто опустили руки, ослабли. «Не до крові, — каже, — стояли, проти гріха змагаючись». Тут він указує, що й гріх сильно нападає і так само озброєний. Слово «стояли» сказане до тих, що стоять. «І забули втішання, яке пропонується вам, як синам: «Сину мій, не нехтуй покаранням Господнім і не сумуй, коли Він викриває тебе».

Так подав втішання, вказавши на справи, тепер він ще додає втішання словами, наводячи свідчення: «Не сумуй, — каже, — коли Він викриває тебе». Отже, — це справа Божа. А чималу розраду приносить те, коли ми переконуємося, що все, що трапилося, відбувалося під дією Божою, за Його допущенням. Про це Павло говорить і в іншому місці: «Тричі благав я Господа про те, щоб він відступився від мене. Але Господь сказав мені: «Досить для тебе благодаті Моєї, бо сила Моя виявляється в немочі» (2 Кор. 12, 8-9). Отже Він Сам допускає це. «Бо Господь, кого любить, того карає; б’є кожного сина, якого приймає». Ти, каже, не можеш сказати, що є якийсь праведник, який би не терпів скорботи, і хоча нам так здається, але іншої скорботи ми не знаємо. Отже, кожен праведник мусть пройти шляхом скорботи. І Христос сказав: «Входьте вузькими воротами, бо просторі ворота і широка дорога ведуть до погибелі, і багато хто йде ними. А вузькі ворота і тісна дорога ведуть у життя, і мало тих є, хто знаходить їх» (Мф. 7, 13-14). А коли ввійти у життя можна тільки так, а інакше неможливо, то зрозуміло, що тісним шляхом ішли всі, які ввійшли в життя.

«Якщо ви терпите кару, — каже, — то Бог поводиться з вами, як із синами. Бо хіба є який син, якого не карав би батько?» Коли (Бог) карає вас, то заради виправлення, а не для катування, не для муки, не для страждань. Поглянь, як (Апостол) саме тим, через що вони вважали себе покинутими, вселяє їм упевненість, що вони не покинуті, і говорить мовби так: зазнаючи таких прикрощів, ви вже думаєте, що Бог залишив і ненавидить вас? Ні, якби ви не страждали, тоді слід було би побоюватися цього, бо коли він «б’є кожного сина, якого приймає», то не битий, вочевидь, не є сином. А що, скажете, хіба злі люди не страждають? Звичайно, страждають, — як же інакше? Але він не сказав: кожний, кого б’є, є сином, — а «б’є кожного сина». Тому ти не можеш сказати: є багато і злих людей, яких б’ють, наприклад, убивці, розбійники, чародії, мародери. Вони терплять кари за власні лиходійства, їх б’ють не як синів, а карають як злочинців, а ви — як сини. Чи бачиш, як він звідусіль подає докази: і через події, згадувані в Писанні, і через поговірки, і через власні міркування, і через приклади, що трапляються в житті? Далі вказує ще і на загальний звичай: «Коли, — каже, — залишаєтеся без покарання, для всіх загального, то ви діти незаконні, а не сини» (Євр. 12, 8).

2. Чи бачиш, що, як я і вище сказав, син не може залишатися непокараним? Як у сімействах батьки не піклуються про дітей незаконнонароджених, хоч би вони нічого не вчилися, хоч би ніколи не стали відомими, а про законних синів піклуються, щоб вони не були безпечними, так і в цьому випадку. Тому, коли не бути покараними — це властиво дітям незаконнонародженим, тоді покаранню потрібно радіти, як ознаці істинної родинності. Саме тому (Апостол) і каже: «До того ж коли ми, будучи карані плотськими батьками нашими, боялися їх, то чи не значно більше повинні покоритись Отцеві духів, щоб жити?» (Євр. 12, 9). Знову підбадьорює їх через їхні ж страждання, які вони терпіли. Як там говорив: «Згадайте попередні дні ваші», так і тут каже: «Бог поводиться з вами, як із синами», — ви не можете сказати, що не в змозі їх переносити. Крім того, «Господь, кого любить, того карає». А коли (діти) підкоряються тілесним батькам, то як ви не будете підкорятися Отцеві Небесному?

Однак тут відмінність не тільки в цьому і не тільки в особах, але й у самих причинах і діях. Адже не з однієї і тієї ж причини карають Він і вони (Бог і земні батьки). Тому (Апостол) і додає: «Ті карали нас, як знали, на небагато днів; а Цей — на користь, щоб нам мати участь у святості Його» (Євр. 12, 10). Тобто вони часто роблять це для власного задоволення і не завжди маючи на меті користь, а тут цього сказати не можна, оскільки (Бог) робить це не з якогось власного бажання, а заради вас, тільки заради вашої користі. Ті карають, щоб ви і для них були корисні, і часто даремно, а тут нічого такого не буває. Бачиш, яке втішання відбувається і звідси? Ми особливо прив’язуємося до тих, у кому бачимо не якісь власні мотиви, щоби наказувати нам або повчати, але коли вся їхня турбота спрямована до нашу користь. Саме тоді й буває щира любов, любов справжня, коли хтось любить нас, незважаючи на те, що ми зовсім не потрібні для люблячого.

Так і (Бог) любить нас не для того, щоб отримати щось від нас, а щоб дати нам. Він карає, робить усе, використовує всі засоби, щоб ми стали здатними для отримання Його благ. «Ті, — каже (Апостол), — карали нас, як знали, на небагато днів; а Цей — на користь, щоб нам мати участь у святості Його». Що означає «у святості Його»? Тобто були чистими, щоб стали гідними Його, наскільки зможемо. Він піклується, щоб ви прийняли, і використовує всі засоби, щоб дати вам, а ви не стараєтеся, щоби прийняти. «Я сказав Господу, — говорить (Псалмоспівець), — Ти Господь мій! Блага мої Тобі не потрібні» (Пс. 15, 2). «До того ж, — каже, — коли ми, будучи карані плотськими батьками нашими, боялися їх, то чи не значно більше повинні покоритись Отцеві духів, щоб жити?» «Отцеві духів», — так говорить, маючи на увазі або дари (духовні), або молитви, або безплотні сили. Коли ми з таким (настроєм) помремо, тоді й отримаємо життя. Добре він сказав: «Ті карали нас, як знали, на небагато днів», — адже те, чого бажають люди, не завжди корисне, — «а Цей — на користь, щоб нам мати участь у святості Його».

3. Отже, покарання корисне. Отже, покарання приносить святість. І це, звичайно, так. Бо коли воно викорінює лінощі, гріховні бажання, прихильність до земних речей, коли воно зосереджує душу, коли налаштовує її зневажати все земне, — а від цього й виникає скорбота, — то хіба воно не святе, хіба воно не прихиляє благодать Духа? Тож будемо постійно уявляти собі праведників і пам’ятати, чому всі вони прославилися, і всіх попередніх, Авеля і Ноя, хіба не за допомогою скорботи? Та й неможливо, щоб один праведник не тужив серед такої безлічі нечестивих. «Ной, — говорить Писання, — був чоловіком праведним і непорочним у роді своєму; Ной ходив перед Богом» (Бут. 6, 9). Подумай: якщо тепер, маючи таку безліч мужів, і отців, і вчителів, благочестя яких ми можемо наслідувати, ми, які терпимо стільки скорбот, то як мусив страждати він, будучи один серед багатьох?

Але що говорити мені про те, що було під час дивного і надзвичайного потопу? Що говорити про Авраама, про те, що йому випало терпіти, а саме: про безперестанні його мандрування, позбавлення дружини, небезпеки, битви, спокуси? (Що говорити) про Якова, скільки бід він переніс, будучи звідусіль гнаним, який даремно трудився і виснажував себе заради інших? Немає потреби перераховувати всі його випробовування, а досить навести свідчення, яке він сам висловив у розмові з фараоном: «Днів подорожування мого сто тридцять років; малі і нещасні дні життя мого і не досягли років життя батьків моїх у днях подорожування їх» (Бут. 47, 9). Що говорити про Йосифа, Мойсея, Ісуса (Навина), Давида, Самуїла, Іллю, Даниїла та всіх пророків? Ти знайдеш, що всі вони прославилися завдяки скорботам. Скажи мені: ти хочеш прославитися за допомогою задоволень і розкоші? Але це неможливо. Чи сказати про апостолів? І вони перевершили всіх скорботами. Але що я кажу? Сам Христос те ж саме сказав: «У світі зазнаєте скорботи» (Ін. 16, 33); і ще: «Ви будете плакати і ридати, а світ зрадіє» (Ін. 16, 20). «Вузькі ворота і тісна дорога ведуть у життя, і мало тих є, хто знаходить їх» (Мф. 7, 14). Господь цього шляху сказав, що він вузький і тісний, а ти шукаєш широкого? Чи це не безглуздо? Тому ти й не досягнеш життя, що йдеш іншим шляхом, а досягнеш загибелі, бо вибрав шлях, який веде туди.

Коли хочеш, то я розкажу і покажу тобі людей, відданих розкоші? Від пізніших повернемося до найдавніших. Багач, який горить у вогні, юдеї, віддані череву, для яких черево було богом, які в пустелі постійно шукали насолоди, — чому вони загинули? Чи не тому, що, подібно до сучасників Ноя, обрали це розкішне і розпусне життя? Так само й содомляни (загинули) через ненаситність: «У пересиченні, — сказано, — й лінощах» (Єз. 16, 49). Так сказано про содомлян. А коли пересичення хлібом спричинило стільки зла, то що сказати про інші насолоди? Чи не був нестриманим Ісав? Чи не такими були ті з синів Божих, які спокусилися жінками й пішли в безодню? Чи не такими були ті, які задовольняли похіть на чоловіках? І всі царі язичницькі, вавилонські, єгипетські, хіба не важко закінчили життя? Чи не віддані вони на муки? А скажи мені: хіба не буває те ж саме й тепер? Послухай, що говорить Христос: «Ті, що носять м’який одяг, у палацах царських живуть» (Мф. 11, 8); а котрі не носять такого одягу, ті на небесах.

М’який одяг розслабляє навіть тверду душу, зніжує і руйнує. І хоч би яким міцним і сильним було тіло, яке він покриває, від такої розкоші воно швидко робиться зніженим і слабким. Скажіть мені: чому, думаєте ви, жінки такі слабкі? Невже тільки від природи? Ні, але й від способу життя, і від виховання: їх роблять такими зніжене виховання, неробство, обмивання, намащування, достаток ароматів, м’яке ложе. А щоб ти зрозумів це, то послухай, що я скажу. Серед багатьох дерев, що ростуть у пустелі і розгойдуються вітрами, візьми якусь рослину і посади на місце вологе й тінисте, і ти побачиш, як вона зробиться гіршою, ніж якою була до того, як ти взяв її. А що це правда, то свідченням є жінки, які виховуються в селах, — вони бувають набагато сильнішими за міських чоловіків і могли би подолати багато кого з них.

А коли тіло робиться зніженим, то неодмінно разом з ним і душа зазнає такого ж зла, бо здебільшого стан душі відповідає стану тіла. Під час хвороби ми буваємо іншими через розслаблення і знову іншими, коли здорові. Як у музичних інструментах, коли струни видають звуки м’які й слабі, коли вони недобре натягнуті, то зменшується і краса мистецтва, яке вимушене підкорятися слабкості струн, так і в тілі: душа терпить від нього багато шкоди, багато труднощів, коли тіло потребує частого лікування, вона відчуває гірке рабство. Тому, заповідаю вам: будемо намагатися робити його міцним, а не хворобливим. І кажу я це не тільки чоловікам, але й жінкам. Навіщо ти, жінко, постійно розслабляєш своє тіло розкішшю і робиш його непридатним? Навіщо губиш його силу огрядністю? Адже огрядність спричиняє для нього слабкість, а не силу. А коли ти, залишивши це, будеш поводитися інакше, тоді з’явиться і тілесна краса за твоїм бажанням, а водночас буде сила і свіжість. А коли, навпаки, будеш наражати його на незліченні хвороби, то не буде у тебе ані здорового кольору, ані свіжості, і постійно будеш відчувати себе погано.

4. Ви знаєте, яким прекрасним буває гарний будинок, коли його осяває ясна погода, так само красиве обличчя стає ще кращим від веселого настрою, а коли (душа) у скорботі й сумна, тоді (й обличчя) стає потворнішим. Сумний вигляд походить від хвороб, розладу здоров’я, а хвороби походять від розслаблення тіла пересиченням. Тож і з цієї причини ви повинні уникати пересичення, коли вірите мені. Але є, скажете, деяке задоволення в пересиченні? Не стільки задоволення, як неприємності. Задоволення обмежується тільки горлом і язиком, а коли трапеза закінчилася або коли їжа спожита, ти стаєш подібним до того, хто не брав участі (в трапезі). І навіть набагато гіршим за нього, бо виносиш звідти важкість, розслаблення, головний біль і сонливість, що схоже на смерть, а часто і безсоння від пересичення, задишку, відрижку і тисячу разів проклинаєш свій шлунок, замість того, щоби проклинати нестриманість.

Отже, не будемо відгодовувати тіло, а послухаймо Павла, який каже: «Піклування про плоть не обертайте на похоті» (Рим. 13, 14). Хто набиває шлунок, той робить те ж саме, начебто хтось, узявши їжу, кинув її в нечистий рів або навіть не те, а набагато гірше, бо цей наповнює тільки рів без шкоди для себе, а той накликає на себе тисячу хвороб. Нас живить тільки те, що приймається в потрібній кількості й може перетравитися, а зайве не тільки не живить, а ще й шкодить. Однак цього ніхто не помічає, спокушаючись безглуздим задоволенням і звичайною пристрастю. Ти хочеш годувати тіло? То залиши зайве, давай йому необхідне і стільки, скільки може перетравитися, не навантажуй його надто, щоб не потопити. Що приймається в потрібній кількості, те живить і приносить задоволення. Справді, ніщо не приносить такого задоволення, як їжа, що добре перетравилася, — ніщо так не сприяє здоров’ю, ніщо так не підтримує жвавість відчуттів, ніщо так не запобігає хворобам.

Отож те, що приймається в потрібній кількості, служить і насиченню, і задоволенню, і здоров’ю, а зайве, — шкоді, неприємностям і хворобам. Пересичення спричиняє те ж саме, що робить голод, або навіть набагато гірше. Голод за короткий час виснажує і доводить людину до смерті, а пересичення, роз’їдаючи тіло і спричиняючи в ньому гниття, наражає його на тривалі хвороби, а потім важку смерть. Однак голод ми вважаємо нестерпним, а пересичення, яке шкідливіше за нього, прагнемо. Звідки в нас така хвороба? Звідки таке безглуздя? Не кажу, що потрібно виснажувати себе: потрібно приймати їжу так, щоби тіло й задоволення отримувало, істинне задоволення, і могло насичуватися, щоб воно було порядним і благонадійним, міцним і придатним для дій душі. А коли воно переповниться їжею, яка, так би мовити, буде розривати самі замки і складові зв’язки, тоді вже не в змозі утримувати цю повінь, — поява повені все розриває і руйнує. «Піклування про плоть, — каже, — не обертайте на похоті». Добре він сказав: «на похоті», бо пересичення — це їжа для гріховних бажань. Хто пересичується, той, хоч би він був мудріший за всіх, неодмінно терпить якусь шкоду від вина і від страв, неодмінно відчуває розслаблення, неодмінно запалює в собі сильне полум’я. Звідси — розпуста, звідси — перелюбство. Голодний шлунок не може викликати плотської похоті, як і (шлунок), що задовольняється помірною їжею. Нечисті бажання народжуються в шлунку, який віддається пересиченню. Як надто волога земля і гній, зрошений (водою), який має дуже багато мокроти, народжують черв’яків, і навпаки, земля, що не має такої вогкості, приносить щедрі плоди, оскільки не містить у собі нічого зайвого, і, будучи навіть необроблюваною, вирощує зелень, а будучи оброблюваною, приносити плоди, — саме так і ми.

Тому не будемо робити з нашої плоті непридатне (тіло) або шкідливе, а будемо пророщувати в ній добрі плоди і плодоносні рослини, будемо докладати старання, щоб вони не зів’яли від пересичення, бо й вони можуть загноїтись і замість плодів породити черв’яків. Так, природна похіть, коли ти станеш насичувати її понад міру, породжує огидні задоволення і навіть дуже огидні. Тож будемо всіляко викорінювати в собі це зло, щоб нам сподобитися обіцяних благ у Христі Ісусі, Господі нашому, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.


Бесіда 28 | Зміст | Бесіда 30


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору