Наш світлий СУМ…

Земська школа, 1912-1913 рр., арх. О. Сластіон. С. Западинці, Полтавщина
Земська школа, 1912-1913 рр., арх. О. Сластіон. С. Западинці, Полтавщина

Важко збагнути, але треба прийняти: на відміну від колеса, плуга та вишиванки, модерн вигадали не українці, а англійці вкупі з бельгійцями. Саме західноєвропейські декаденти — переважно малярі та архітектори — у 1880–1890-х роках сформували засади архітектурно-художнього стилю, теоретично призначеного для перемоги над бундючною еклектикою «буржуазного» мистецтва кінця ХІХ століття. Але не так сталося, як гадалося. Модерн сподобався усім, і в першу чергу самим буржуа, що й дозволило новому віянню блискавично полонити світ. Від 1893 року (дати спорудження у Брюсселі першого модернового будинку) за якихось двадцять років на планеті не лишилося жодного (!) мало-мальськи поважного міста чи містечка, в якому б не красувався принаймні один зразок стилю. І хоча бунтівна мистецько-архітектурна парость досить скоро набула академічних манер, але до своєї мирної кончини (яка спіткала її десь після Першої світової війни) не втратила початкової дитинності. Це й не дивно.

Образ Покрови Богородиці, 1920-ті рр. Київщина
Образ Покрови Богородиці, 1920-ті рр. Київщина

Напевне, від часів античності та Візантії мертвому каменю та сухим фарбам не вдавалося всотувати так багато життя. Максимальне наближення до живої природи, схильність до неевклідової геометрії та пошуки Божественної гармонії — ось, либонь, головні ознаки модерну. Відтак він неначе виплеснувся із самого серця людини, яка не бажала жити у пласкому й нудному довкіллі, а воліла докорінним чином піднести і одухотворити повсякденне буття — житло, меблі, одяг, посуд, — аж до останнього шпінгалета чи гудзика. Таким чином модерн не лише висловив ностальгію за першозданним Едемом, а й вирвався у далеке й прекрасне майбутнє.

Називали і називають модерн по-різному. У Франції, країнах Бенілюксу, Тунісі та Єгипті — це ар нуво; у Німеччині — югендстиль; в Італії — ліберті, в Іспанії та Латинській Америці — модернізмо; в США — тіффані; у країнах, що мали дотичність до Австро-Угорської імперії (Австрія, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Хорватія, Сербія, Болгарія, Румунія, Польща, частково наші Галичина з Буковиною) — сецесія, у Скандинавії та Прибалтиці — національний романтизм. А у Великобританії, Росії та Великій Україні — просто модерн із різними прикметниками.

Та у нас ітиметься лише про один із них — український модерн (УМ).

ІІ

Художник М. Жук. Біле і чорне, панно, 1912 р. Національний художній музей, м.Київ
Художник М. Жук. Біле і чорне, панно, 1912 р. Національний художній музей, м.Київ

Якщо й справді культура — це те, що лишається, коли усе решта забуто, то в українців з УМом справи кепські. Виявляється, донині кількасот церков, шкіл, клубів, лікарень і просто гарних будинків, збудованих у цьому загадковому стилі, доживають віку чи зазнають смертельних перебудов, не будучи позначеними у жодному реєстрі пам’яток чи бодай туристичному путівнику.

Що вже казати про ікони, картини та ужиткові речі, які часто-густо лишаються невпізнаними навіть у руках досвідчених антикварів. Щоправда, кілька візитівок на зразок будинку Полтавського земства і Свято-Георгіївського храму на полі Берестецької битви реставровано і розтиражовано у безлічі зображень, проте переважно в якості історико-архітектурних курйозів. І якщо у царські та радянські часи шовіністи всіх мастей боролися з українським модерном свідомо й багатослівно, — мовляв, нє било, нєт і бить нє может, то у роки незалежності про нього згадують не часто… Найясніший промінь у віконці друкованої літератури — статті та підсумкова книжка справжнього подвижника духу, архітектора Віктора Чепелика «Український архітектурний модерн», видана 2000-го року мізерним накладом зусиллями його рідних та учнів. Можна згадати альбом Юрія Бірюльова «Мистецтво львівської сецесії» (2005 р.) та хрестоматію «Василь Кричевський» (видавець Олександр Савчук, 2016 р.), дотичні до теми, а також гарні дописи Георгія Шибанова, Віталія Ханка, Дениса Вітченка й поодиноких молодих дослідників.

Видані нами щедро ілюстровані статті (журнал «Міжнародний туризм» №6 за 2009 р.; № 6 за 2011 р., англомовна версія — журнал «Welcomе to Ukraine» № 3-4 за 2009 р., ), в яких багато пам’яток УМа вперше за всю історію української архітектури було наочно явлено широкому загалові, на жаль, не спричинили очікуваного резонансу. Хочеться сподіватися, що наступна наша серйозна робота — ювілейний (до 100-річчя будівництва) фотоальбом «Земські школи Опанаса Сластіона» (2016 р.) — справить на пошановувачів стилю істотніше враження.

Останнім часом поява відповідних інтернет-дописів і спільнот дещо поліпшила картину, проте на разі відомості про пам’ятки українського модерну лишаються або вузькотематичними, або розрізненими та випадковими. І це при тому, що в сучасному світі спостерігаємо шалений і сталий інтерес до модерну в цілому і його національних різновидів зокрема!

Буфет, 1912 р., худ. В. Черченко. Полтавський художній музей
Буфет, 1912 р., худ. В. Черченко. Полтавський художній музей

Треба визнати: ми вже ніколи не зможемо повною мірою оцінити весь блиск УМа, бо практично всі інтер’єри його пам’яток знищені, а нечисленні художні твори, розпорошені не так по музеях, як по їх запасниках, не надписані його іменем. Стрімкими темпами поповнюється й архітектурний мартиролог…

Саме з цих причин мусимо терміново виправляти ситуацію. Спочатку віртуально, а там — видно буде. Сад Українського Модерну має ізнову розквітнути на увесь світ.

Бог нам у поміч!

Протоієрей Андрій Власенко