«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том XІІ. Книга 1

Слово святого Іоана Золотоустого, єпископа Константинопольського, про святого Григорія Великого, Просвітителя, первосвященика Бога нашого

Як різними та розмаїтими є квіти, що прикрашаються різнобарвним листям у весняну пору, такою ж розмаїтою і щедрою є похвала мужів, обдарованих Божественними дарами, які недостатньо розпізнавати очима й осягати розумом, — адже розум осягає й уста розповідають для того, щоб їх можна було щедро роздавати якомога більшій кількості (народу).

Отже, стаючи на заквітчане поле благочестя сміливого мученика, що зазнав катувань, сяючого сонця і первосвященика, просвітителя Великої Вірменії, простягаючи очі розуму на квітучого, сяючого красою, не знаю, чи в змозі охопити те, що міг би висловити розумно задуманою похвалою. У мене є бажання зібрати все, але боюся, що дуже багато чого вислизне від мене.

Мені здається, що той блаженний заслужено уподібнений до бджоли, обдарованої легкими крилами. І справді, як дії бджоли заслуговують подиву, так і благочестя святого Григорія зворушує душі; як ніхто не в змозі осягнути словом або розумом її дивовижні труди, так нікому не вдається висловити в похвалі видатні дарування цього святого. Як бджола, хоч кружляє над усіма квітами, щоб їх обійти, однак через ніжність сил не може понести весь їх сік, тому бере те, що просвічується в середині квітів, особливо тонке, щоб зібрати (це) своїми крилами і зробити з цього медових стільників, так і я: зберу в думках і висловлю словами те, що можу охопити, щоби приємним запахом освіжити нюх тих, що звершують священне таїнство і дуже хочуть слухати похвалу святому Григорію.

Як мені назвати цього первосвященика, якщо не сонцем, що сходить у східних краях, сяйво проміння якого сягає до грецького народу? О чудо! Коли хтось хоче (мати) засаджений рослинами сад, то насамперед вирубує терня, викорчовує шкідливе коріння і без будь-яких труднощів засаджує той сад. Але сад великого мученика і первосвященика, який зазнав катувань, виріс посеред терня, досяг до неба і дав ангельські квіти, листя яких виблискувало дивними кольорами. Не висіканням і викоріненням терня, будяків та інших шкідливих трав, що вкоренилися, а переміною їх на запашні квіти і плодові дерева, — він зробив сад таким, що приносить запашні плоди, дав будякам родити троянди й прекрасні квіти із запашним ароматом.

Проголошую щасливими Рипсимію і Гаіанію, бо вони, прийнявши корінь, з якого пішли пагони і розкинулись удалину і вшир, приишли до Великої Вірменії, в якій не залишилося навіть найменшого куточка, який не був би покритий тими гілками 1.

О чудо! Тілесна людина подібна до безтілесних сонмів. Навіть, якщо можна так сказати, насамперед до ангельських духів, бо ні тіло їхнє, ні члени не схильні відчувати муки і біль, а він прийняв на себе болі й муки, які переніс так, як би перенесли їх ті, що не мають тіла.

Крім того, є багато й іншого в тому благочесті. Я наважився б сказати, що він подібний до Петра й Павла. Як вони великими зусиллями й великою побожністю навернули західні області від ідолослужіння на шлях, який веде до пізнання Бога, так і блаженний Григорій просвітив проповіддю східні країни. Він навчив їх, що необхідно вшановувати Отця, Сина і Святого Духа, що Нероздільне з Отцем Слово прийняло тіло від Діви, що досконалий Бог став досконалою Людиною і через народження прийняв тіло, непорочне і непричетне хворобі. Слово Боже, говорив він, Яке вище за красномовство, поєдналося з тілом, жило серед людей і через хрещення відмінило обрізання, якому Воно піддалося. Відданий заради нас Той, Який був нероздільний із лоном Отця. Слово піднесене на Хрест і померло в людській природі, однак залишалося і перебуває безсмертним Божеством, що перебуває в Ньому. Оскільки з подвійної природи Він став одним Христом, тому зазнав смерті тілом, яке було поєднане з Божеством. Плоть, яка перенесла муки, була Богом, і Божество, що одягнулося в тіло, було безсмертним. Божество зробило плоть Богом, і вона була поєднана зі Словом так рівномірно і прямо, що те, що померло і було поховане заради нас, теж воскресло за Божеством і зруйнувало пекло. Це ви пізнавайте, цьому поклоняйтеся, бо це — поєднане зі Словом — є Бог над усіма.

Таке вчення, яким він наставляв той гордий і знатний народ. Він віддав таланти, що були йому доручені, примноженими, повертаючи не два за один або чотири за два, або десять за п’ять, — він придбав міріади талантів, а тому почув від Господа такі слова: «Гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря твого» (Мф. 25, 23).

Прикрашаю цього блаженного ім’ям апостола, бо він, на зразок інших апостолів, проповідував істинного Бога, руйнував ідолів та ідольські храми, навчив поклонятися Богові неба і після знищення марновірного поклоніння створінню встановив шанування Творця створінь. Він, натхненний з неба, з палкою ревністю навчив Писанню, написав бесіди, наповнені мудрістю, і наставив багато народів.

Для Григорія у мене найменування нового Даниїла. Як святий пророк терпів покарання від вавилонського царя, а потім його відігнав пастися в пустинні місця, наче бика і під виглядом бика, так і молитви Григорія навернули до істини, до образу людини непокірного Тірідата, який одягнувся в образ свині. Так, у нього була віра, укріплена надією, і здорова, як зерно гірчиці, в якому через псування не може появитися черв’як, ані зменшитися добротність зерна. Так, у нього була віра така міцна, що він твердо надіявся: про що б не попросив Бога, все мало звершитися. І якби він сказав горі: перенесися туди, вірив, що вона безсумнівно повинна перенестися. Отже, не може бути, щоб він не вірив, що людина, одягнена у свинячий образ, може бути повернена до попереднього образу.

Я дуже поважаю цього дивного мужа і зі своєї волі прагну його похвали. Однак боюся, що моє слово буде немічне для похвали такого мужа, але не відступаю від наміру: сподіваюся, що немічність моїх сил буде подолана відвагою духу. Отже, запропоную те, що зможу взяти з того, що виявила правиця Божа.

О нове передвістя! Сонце, Богом поставлене на просторому небі, посилає проміння з гори на землю. А цей святий муж простягнув своє проміння із глибокого рову, в якому утримувався, до верху небес. Ангели й архангели, слухаючи, проголошували його блаженним і служили йому, що лежав у рові. Вони бачили у водоймі його тіло, а на небесах сяяла його святість: тілом на небі, ангелом на землі. Маючи тіло, здавався без тіла, небесний чоловік, земний ангел, вогненний стовп із неба, голова якого торкалася землі, просвітитель Вірменії, непохитна основа греків (Малої Вірменії), апостол Христів, що сповіщав шлях людям. Насамперед називаю блаженною тебе, Кесаріє Каппадокійська, бо від тебе отримав покладання рук пастир багатьох народів. І висвячений, і той, що висвятив, сяяли тоді одним і тим же сяйвом благочестя.

Ці (каппадокийці) вже були надійно укорінені, лише він мав свій корінь, від якого інші, непричетні до кореня, отримали свій. Там збирали багато плодів працівники, які обробляли те, що ніколи не оброблялося. Тільки він, працівник, сам тримаючи однією рукою ручку плуга, (другою) розм’якшував словом істини багато необроблених земель. Коли він одним плугом відкривав незліченні борозни, то отримав насіння і багато плодів. І тримаючи в жмені Божественне насіння, засівав багато полів, розсіваючи пальцями нескінченні зерна. Тоді в борознах, прорізаних однією рукою, виростали у свій час плоди, посіяні іншою рукою. Там можна було бачити осінь і весну, жнива й час молотьби. І коли наближалася зима, він сіяв єдине насіння, а саме: слово Боже. Але, помічаючи різні плоди, які від цього проростали, він під час жнив збирав на тік то зрілі (плоди), то жирні від зрілості, молотив, очищав віялкою і складав на купи, щоб їх звідси віднести в житниці світла.

А що (означає) те, що зима (Вірменія) кинула самого сіяча між отруйних плазунів, забравши від квітучого насіння віри, якому не дозволяла рости через лід невір’я? Люди, у яких були такі ж, як і в того святого, мова й обличчя, вдягались у вдачі змій і, навпаки, смертельні й отруйні дракони отримували вдачі покірливих людей і служили йому, облизуючи ноги святого тим же ротом, яким приносили смерть.

Що далі? Довго тривав час зими, і вірмени думали, що загинув сіяч, подібно до насіння, посіяного під час жорстокого холоду. Відкривається рів: шукали спотворених частин людини, однак чують злагоджений спів багатьох голосів. Боялися, що до їх ніздрів увійде бридкий запах від драконів і змій, а звідси віє приємний запах, наче від приємного саду. Шукали очима кісток, що піддалися гниттю, однак побачили його обличчя, що сяяло, наче сонце. Розраховували на бездиханного в рові, а бачать його, як він походжав, ніби у святому храмі. Шукали частин (тіла), виснаженого голодом, а побачили здорового і вгодованого небесною їжею. Шукали тіло, роздроблене зубами драконів, однак дивуються з приручених ним змій. Ті, що зневажили його, бачать, що вони зневажені тим, кого зневажали. Уражені соромом, вони червоніли й, будучи охоплені жахом, вигукували:

 — Великий Бог, Якого проповідує великий Григорій. Наша зброя знесилена тим, якого ми вважали знесиленим отруйними драконами. Якби не було драконів, тіло виснажилось би тільки самим голодом, тіло, яке жодний смертний не міг витягнути звідси. Справді, дивний Бог у святих Своїх, — говорили вони, повторюючи думки пророка Давида, — Він прославляє тих, хто прославляє Його.

Вони надзвичайно соромилися свого вчинку й говорили:

 — Цей, якого ми кинули в рів і в морок, засяяв, наче сонце, для нас, бо ми справді були синами темряви, і, виводячи нас із темряви, зробив синами світла. Він був навчений великим Пастирем овець, Який молився за катів. Ми були його катами, коли кидали його в рів, а він, сяючий просвітитель, одягнув нас в одяг світла і дивно направив наші ноги на шлях миру. Ми були його катами, а він — дбайливим пастирем для нас. Він милосердний батько, а ми непокірні сини батька, навіть батьковбивці. Він був оточений божественним валом, щоб пращею прогнати від кошари згубного вовка, а ми, блукаючи, пішли за згубником-вовком, якого він поранив, скинув і погубив навіки. Він найкращий пастир, а ми непокірне стадо, що покинуло хлів. Він лікар, а ми, хворі, повстали проти того, хто лікує нас, щоб убити поки тіло, бо (вбити) його безсмертного душею неможливо. Він ішов поперед нас і викорінював терня на шляху, який веде до пізнання Бога, а ми, сліпі й безтурботні, впали у рів загибелі і, позбавлені обох очей, уразили і кинули нашого пастиря в глибокий рів, залишаючись при своїй сліпоті, нічого не зрозуміли. Він був світильником, що світить, а ми, сидячи в темряві, не йшли за яскравим блиском його слідів. Він був рабом Бога, а те, що ми називали богами, було рабом і створінням людей. Тому, він, раб Божий, відкинув богів, яких ми шанували. Наші серця були засліплені, ми нічого не розуміли, бо схопили його й кинули в глибоку прірву, а тепер бачимо, що глибини землі тримають у собі сонце, яке нам засяяло. Ми думали, що тіло нашого дбайливого вчителя буде здобиччю звірів, але бачимо, що воно обслуговується зміями і драконами, подібно до тіла щойно створеного Адама, якому до першого злочину змії та гадюки не мали ніякої влади заподіяти шкоду. А ми, які пішли за двоєдушністю пекла, зневажаємося звірами. Ми віддали драконам владу проти начальника нашої віри, але побачили їх силу ослабленою: вони, наче голуби, тихо воркували і своїми язиками, яким дано було їм замишляти зло проти п’яти, пестилися до невинного учня Христового. Отже, що нам сказати? Як наважимося розплющити наші очі, щоби глянути й дивитися на нашого милосердого отця, щоб вимолювати в нього прощення, — ми, які в злобі заподіяли йому незліченні кривди? Та оскільки в його серці не було ніякої ворожнечі, то довіримося (йому), підійдемо до краю рову і тут скажемо: вийди, рабе Божий, підкори собі своїх рабів, які отримали владу проти тебе від того, якого ти скрушив у безодні, коли спускався у глибокий рів, як ти наставлений своїм Учителем, так учини і зі своїми учнями. Добрий учителю, прийди до Вірменії, до нас, що бачив повторно вавилонські (справи). Оскільки замість печі ми приготували рів, у який замість палаючого вогню впустили отруйних драконів, однак твої чесноти висушили їх отруту, наче росу. Ти вступав у смертоносне полум’я змій та гадюк, потоптав ногами дихаючих вогнем драконів і явився знов Ананією, Азарією і Мисаїлом, вшановуючи нероздільну Трійцю, в Яку ми не вірували. Тепер з царем вавилонським, Навуходоносором, віруємо і прославляємо, бо бачимо Божественну росу посеред печі. Вийди, рабе Небесного Бога. Через тебе ми увірували і сповідуємо Отця, Сина і Святого Духа. Виходь зі свого рову і прославляй Того, Хто прославив Того, Хто прославив Його і подав тобі найбільшу честь. Прослав свій божественний голос і говори: шануйте Бога, Якого я вільно проповідував, бо Він є Творець усього і Він зберіг мене неушкодженим від згубних драконів. Виходь, новий Даниїле, і покажися невинним цареві Вавилона, тобто Вірменії, — ти, який був кинутий у водойму не між двох левів, але, що набагато гірше, між найлютіших чудовиськ. Хоч би який звір скрушив частини (тіла), однак може трапитися так, що хтось колись повернеться до здоров’я, зате отруйні і згубні дракони не крушать тіла і не калічать, а приносять невидиму смерть уколом, подібно до голки. А ти вийшов неушкодженим і не був погублений ними.

Таким є все те, що для них, можливо, було природно говорити святому. І ми будемо продовжувати похвалу, розповідаючи про причину його мук.

Цар Тірідат був розлючений через убивство його батька, тому мучив Григорія найжорстокішими катуваннями і тортурами, побоями й залізними гребенями, здавлюванням тіла між колами та всякими жахливими тортурами, які винаходила лють. Святий мученик, добровільно переносячи їх з любові до Господа нашого Ісуса Христу, так говорив катам:

 — Муки й тортури терплю від вас, що полюбили плотське і володарюєте в цьому житті, яке подібне до сну, а завтра зникне, (від вас), що відмовляєтеся від надії на безсмертне життя. Але я тимчасово терплю за Того, Хто за мене зазнав катування. Однак відкрите безсмертне життя і насолода більша, ніж (насолода) раю, що дихає приємними ароматами. Туди ввійду і буду спадкоємцем його навіки. Муки, які мені спричиняєте й думаєте, що вони шкодять мені, я, наповнившись радістю, вважаю їх благодіянням. Хоч би скільки ви терзали тимчасовим болем між колами мої члени й кістки, я ж вийду звідси здоровим колосом і стану перед моїм Творцем, наче пальма, що спирається на міцне коріння, з багатьма довгими і широкими гілками, із красивим листям, усіяна квітами, яким ніколи не доведеться зів’янути, і буду радісно сяяти зеленою і густою в саду, насадженому рукою Божою. Хоча знаряддями катувань буду жорстоко повішений вниз головою і буду роздроблений між колами, однак вірю в майбутнє, що після незначного проміжку болю піднесу голову до неба перед моїм Творцем. Хоча буду кинутий звірам і ведмедям, як знаряддю мук, і ними моє тіло знищиться, — я маю впевненість, що ними сплетена для мене золота діадема і прикрашений вінець, який покладе на мою голову Небесний Цар, коли дасть мені сидіти перед палатою нареченої. Хоч би що було, ця кров, що витікає з мого тіла, прикрасить мені одяг безсмертя багряним і яскраво-червоним кольором, одяг, який не вицвіте вовіки.

Саме так належало відповідати мученикові. А що далі? Тірідат, хоч би скільки тримав зв’язаного й катованого Григорія, ще не наситився своєю лютістю, тому каже, начебто його катування були пов’язані з тим, що було раніше:

 — Він справді син Анана, з роду парф’ян, який убив мого батька Хозроя.

І наказав Тірідат відвести Григорія зі зв’язаними ногами, руками й шиєю до фортеці Араратської провінції 2 і там скинути в глибокий рів.

 — О безумний, — говорив, можливо, святий Григорій, — якщо мій батько напав з мечем на твого нечестивого батька, то він не тільки вбитий і залишив це швидкоплинне, яке вважав життям, але і його душа терпить муки, які для нього не завершаться. Ти, син нечестивого батька, коли карав мене, мстячи за свого батька, не здолав мене своїми муками, бо треба було, щоб моє тіло залишалося неушкодженим, зате я мучив твою душу разом із твоїм тілом невидимою мукою, щоб ти, будучи нарешті подоланим, поклонився моєму Богові. Ти наказував, щоб мене мучили перед твоїми очима, однак сам мучишся у моїй присутності чи відсутності й не розумієш, що Цар мій таким способом вимагає від тебе відплати, і тобі готується від Нього той мучитель на віки, якого вважаєш своїм другом.

Це і багато іншого міг блаженний говорити цареві. Звідси нам потрібно поспішати до криничного рову, щоби побачити, які там звершуються чудеса. Кидають його у рів, який був лігвом змій. Але що говорила криниця? Благословенний твій прихід, дивний отче! Вони приготували мене як якнайглибший рів тортур, подібний до похмурої безодні, а твій Творець робить так, що для тебе я стану заквітчаним садом. Я був оселею мороку, але для тебе стаю храмом світла. Називаюся глибокою безоднею, а насправді, піднесений тобою, торкаюся найвищого неба й міщу в собі світле сонце, що скотилося з неба й освітлює вірменський народ. Багато з тих, що були вкинуті в мене, знемагали від мерзенного запаху бруду, а я нищив їхню плоть і кістки повільним голодом. Я видавав огидний і нестерпний запах і бентежив їхній нюх, однак через тебе тепер здаюся заквітчаним садом із приємними трояндовими кущами, з квітами, які дихають всілякими ароматами.

А що скажу про згубних, отруйних драконів, які там жили? Як тільки вони побачили святого Григорія вкинутим у рів, приховують у собі свою звичайну попередню природну властивість, звертають увагу на серафимів, які носили його на своїх крилах, щоб не було для нього небезпеки, дивуються, уражені страхом, і кажуть:

 — Ми нащадки того змія, який спокусив через споживання плоду Єву і зробив її вигнанкою і викинутою з раю насолоди. А ти сім’я Адама й нащадок Єви, які отримали те прокляття, через яке земля вирощувала б терня і будяки, тобі наказано підстерігати нашу голову, а нам — твою п’яту. Отже, згідно з тією заповіддю, ми стрибали, щоби наситити свою ненависть до тебе, закладену природою. Але коли побачили безтілесне воїнство біля твого тіла і тебе поставленим між ангельськими хорами, тоді наш напад став безсилим, бо жала наші притупилися, і, як віск плавиться від вогню, так наші зуби з їх отрутою розплавлені твоїм божественним обличчям. Наша отрута, яка спричиняла запалені пухлини на тілі зовнішніх, погашена джерелом твоїх молитов, що виливаються від Бога, і заціпеніла, подібно до холодної води. Але тим менше ми побіжимо від твого обличчя. Ми прийшли для служіння тому, хто приручив лютість нашої природи, про яку ми забули, і будемо, наче голуби, знаходитись у тиші, у твоєму домі, не лякаючись виблискуючого, наче полум’я, твого обличчя.

Я дуже дивуюся, як Григорій прожив там чотирнадцять років. Але поспішімо до того, що відбувалося після завершення стількох років.

Коли цар (Тірідат) призначив час полювання на звірів і вже був на колісниці, щоб виїхати з міста 3, на нього впав бич Божого гніву, посланий згори. Опанований самим демоном, він стрімголов зіскакує з колісниці й починає в люті терзати (своє) тіло. Він, наче другий цар вавилонян, Навуходоносор, утративши людську природу, мовби перетворився на вепра між вепрами і з цих пір годувався зеленню. Ось які тоді звершувалися чудеса. То що потрібно було сказати цареві?

 — О царю! Ти глумився над рабом Божим, ідучи стопами сатани, тому він, оскільки ти йому служив, тепер, за велінням істинного Бога, Якого шанує Великий Григорій, мучить і катує тебе. Для тебе було нікчемним тіло блаженного, якого ти після мук кинув до темниці й у глибокий рів, тому й бачиш своє тіло перетвореним на тіло вепра. Хоча ти втратив розум і дійшов до такого нечестя, що пішов проти істинного Бога, віддаючи катуванню Його вірного раба, однак тобі ще дозволено поклопотатися про себе після цього найтяжчого удару, коли заміниш своє щетинисте вбрання на шкіру Адама, щоб через образ вепра, в який ти вдягнувся, потоптав ногами сатану, що зневажив тебе. Оскільки ти своїм зухвалим язиком виливав на того святого отруту лихослів’я, тому тепер говори своїм звіриним язиком: згрішив я перед Господом. Оскільки ти піднімав горду голову проти святого мученика, тому опускай свою мерзенну кабанячу голову, яка з радістю валяється у смердючому бруді. Оскільки ти всіляко мучив його різними тортурами й наказував зв’язувати руки, ноги й шию свого господаря і свого вчителя, тому складай свої руки, перемінені на передні ноги вепра, щоб лежати біля ніг того мученика. Нехай не буде приховано від тебе, який утратив розум, що ось п’ятнадцятий рік, як залишається живим той похований, якого ти вважав, коли ще був при розумі, мертвим, що ніби тільки кістки його вціліли. А оскільки ти, коли ще був, начебто в людському вигляді, поспішно кинув його у смертоносний рів, тому тепер поспіши в кабанячому вигляді до краю рову, волай до того, якого вважав знищеним, до свого лікаря, щоби він відновив тобі попереднє тіло. Оскільки ти, сидячи на колісниці, зневажав Григорія, який знаходиться під опікою самого Бога, то йди, біжи, скачи на чотирьох ногах, наче вепр, до краю рову і волай там: вийди, рабе найвищого Бога!

Так або подібно потрібно було говорити тоді. Але погляньте, що потім насправді сталося. Сестра царя 4, укріплена небесним видінням, почула такі або подібні слова:

 — Лікарі людські, даремно стараєтеся. Ви не в змозі знайти засіб проти невиліковної хвороби. Допомогу подасть тільки Великий Григорій, який від Бога посланий до вас лікарем і якому ви запропонували випити смертоносну чашу. Я Бог раба мого Григорія, якого ви засудили на смерть через безліч ваших богів. Я зроблю його для вас лікарем, який зцілить вас, і за його допомогою залишать вас прикрощі, яких ви заслужили.

І ось здивована жінка, на ім’я Хозровідухіт, відразу розповіла про видіння, яке було їй:

 — Я побачила, — говорила вона, — сяючого світлом чоловіка, який явився мені у видіння, і так сказав: «Немає ніякого іншого засобу проти бід, які вас спіткали, а тільки той, щоб ви відправилися в Артаксат і там вивели зв’язаного Григорія із глибокого рову. Він, прийшовши, принесе вам спасенний засіб».

Але люди, почувши її, регочуть і знущаються з неї.

 — Що ти кажеш, — говорили вони. — Це справді демон підбурив тебе, тому ти стала божевільною. Як може бути таке, щоб говорив або відкрив засіб зцілення той, якого навіть кістки зітліли? Хіба він може вийти з безодні рову? Адже він не те що уникнути укусу змій, але й навіть не міг уникнути їх вигляду. Він негайно помер у ту ж мить, коли був укинутий у рів, і ми переконані, що в кінці п’ятнадцяти років його кістки не тільки згнили, а перетворилися на порох. Відійди, не говори нікому, щоб твої слова не викликали сміху.

Що тоді? Вона повірила їхнім словам, пішла додому й замовкла. Оскільки вдова вже давно перестала приносити хліб, про який їй було наказало: щодня кидати в рів… 5

Ледве минуло декілька днів, як їй було видіння не раз чи двічі, а п’ять разів, і ангел сказав сильним і грізним голосом:

 — Чому не оголосиш якнайшвидше..? Не бійся, що вони приймуть тебе з насмішками, однак нехай не вважають неможливим, що він залишається живим упродовж п’ятнадцяти років, бо був посланий ангел Божий, який йому служив. Я приймав хліб, який подавав Григорію так само, як Іллі: тому в пустелі, а цьому, який має в собі благочестя замість світлого сонця, у безодні землі. У тому, що я вже сповіщав тобі раніше, ти засумнівалася через невір’я людей, а тепер вір моїм словам, бо у Бога немає нічого неможливого. Хіба ти не навчена тим, як був звільнений Даниїл із рову з лютими від голоду левами? Або як три юнаки залишилися неушкодженими в палаючому полум’ї, висота якого знаменувала сорок дев’ять святих днів посту? Невже тобі невідомо, як через Єзекиїля, що дотримувався Божественних заповідей, сухі кістки, за велінням Божим, були на полі приведені в рух вітрами з чотирьох боків, як наближалися одна до одної, але не випадково, а кожна для свого з’єднання? Поверх них протягнулися жили і шкіра, і дух життя ввійшов у ці мертві (жили і шкіру), «і стали на ноги свої — дуже, дуже велике полчище» (Єз. 37, 8.10). Усе це діє Той Бог, Якого проповідує Григорій і Який має силу зберігати його в рові. А ти вір моїм словам і оголоси їх народові.

Жінка, уражена подивом і водночас страхом, поспішно пішла й розповіла начальникам, а ті запрошують начальника царського дому й негайно посилають (його) в Артаксат.

 — Іди, — кажуть, — і благай того чоловіка Божого, якого ми не вважали людиною. Відправляйся, проси лікаря, слів якого ми не слухали, поспішай, клич того, який викличе нас із утроби пекла. Поспішай і смиренно проси того, якого ми тягнули з безчестям, щоби він простив гонителям.

У них було напоготові все це або, можливо, навіть більше від того, що вони говорили. Начальник царського дому відправляється і, коли прийшов до міста, громадяни хотіли довідатися від нього про причину подорожі. І коли вона була відкрита, то з подивом і трепетом роздумували між собою:

 — Як може таке бути, — говорили вони, — що він шукає між живими того, якого за п’ятнадцять років кістки знищені тлінням? Як ти питаєш про неушкоджене тіло, яке знищене, стало гноєм у нутрощах драконів, і перетворилося на прах? Як вони шукають ліків від тіла, поверненого в землю, яке собі не могло дати спасіння?

А що далі? Готують товсті, довгі і міцні вірьовки й опускають у рів. Начальник царського дому волає сильним голосом:

І Вийди, рабе Божий, і звільни нас із рук богів, яких ми шанували. Вийди, сину світла, і звільни нас із темряви. Вийди з глибини безодні, сонце, і подай нам світло більше, ніж сонце, яке обертається над повітрям, — воно подає світло тілесним очам, а ти огортаєш світлом очі наших душ і виводиш (нас) на землю правди, яка є безперестанним і неприступним світлом.

Так говорив начальник. І відразу, як тільки було опущенно вірьовки, святий сів на вірьовки, а вони витягнули його. Тоді він з’явився, наче сонце, покрите хмарами, бо тіло його було чорне, ніби темна сажа. І вони зрозуміли, що (це) те тіло, яке перетерпіло муки, яким він страждав і сяяв, мовби без тіла. Тоді вони одягають його в одяг, який принесли. А народ дивувався і в неабиякому подиві, можливо, вигукував із премудрим: «Тоді праведник із великою сміливістю стане» перед тими, які уразили його «і зневажали подвиги його; вони ж, побачивши, зніяковіють великим страхом і здивуються несподіваності спасіння його» (Прем. 5, 1-2).

Але ми підемо зі словами похвали за тим, що трапилося потім.

Цар і всі, що були з ним, в захопленні вийшли назустріч тому, хто виходить з рову роздягнутим і спотвореним, і чекали, стоячи віддалік від міста. А коли здалека угледіли того, хто підходив, почали з люттю терзати свою плоть, вигукувати і говорити:

 — Прийди, ангеле, що перебуваєш у тілі, і виганяй за допомогою свого світла друзів темряви, що переслідують нас. Прийди, винищувачу тих, що панують над нами і засмучували наші горді серця, щоб ми мучили того, хто мучив їх. Прийди, видимий тілом, щоби проганяти невидимий морок нашого розуму. Прийди, вдягнений у шкіряний і матеріальний одяг, щоб переслідувати нематеріальних і безтілесних наших ворогів, які нас переслідують. Прийди, сонце, і висушуй своєю палкою спекою рясний потік нашого нечестя. Використай вогонь свого божественного повчання, який поверне до спеки нас, занурених у болото, згущене темрявою. Прийди, божественна річка, і зрошуй наші безплідні поля, щоби, зеленіючи, знов розцвіло висохле насіння, яке засіяне в нас від тебе. Пожинай божественним серпом посіви, які завдяки тобі стали дозрівати. Молоти биками, які є твоїми синами, або бичем, яким є твій язик, і провіюй їх тим же своїм язиком, збери своєю божественною рукою в купи, які віднесеш у Божественні житниці. Прийди, посланий з неба, і спалюй сяючим вугіллям свого вчення голки будяків, що душили насіння твоїх трудів. Виходь, служителю Божий, що розповсюдив світло свого вчення, з безодні вгору, із глибокого рову. Виходь і наведи на пекельний лід тихо дихаючий південний вітер. Тобі вже дозволено обробляти Божественним плугом землю, яку раніше ми не дозволяли обробляти, а саме: коли безжально кинули світле сонце у морок, наче в темницю.

Я, звичайно, вже не в змозі висловити в похвальному слові похвали блаженному за його заслуги, хоча це є моїм найбільшим бажанням. Отож скажу коротко, наскільки можливо, те, що з ним насправді було потім.

Творець так сказав Своєму вірному рабові:

Гаразд, добрий і вірний рабе, який ніскільки не турбуєшся про своє насіння, кинуте в землю. Ти, другий Павле, насадив, а Я даю зростання. Прийди, ввійди у радість свого Господа. Не бійся, другий Мойсею, що тільки тепер повірили тобі народи, бо ти полюбив Мене більше, ніж своє тіло. Прийди, заспокойся від своїх трудів, новий Даниїле, увійди до весільної палати, яку Я обіцяв тобі раніше. Прийди, займи сідал ище між апостолами, другий апостоле, що сповістив слово істини гордому народові. Ти помістишся серед сонму ангелів, бо наслідував їхнє життя на землі. Прийди, і будь найголовнішим серед патріархів. Ти будеш посаджений у святому домі Господа, як пальма, і будеш квітнути біля входу до Бога. Прийди, ти будеш увінчаний з мучениками і будеш радіти з тими, що зазнали заради Мене мук. Прийди до Мого весільного палацу. Прийди, і ти звеселишся радістю серед сонму ченців — ти, який не тільки полюбив гори і пустелі, а ще й був постійно прикутий зі Мною до хреста. Тому Я пошлю до тебе сонми Своїх ангелів, і вони візьму тебе до себе. Оскільки ти постійно ніс свій хрест і йшов за Мною, то Я введу тебе до раю, до якого увійшов розбійник через свій хрест.

Блаженний ти, отче святий, між патріархами Церкви. Колись ангелом у тілі, а тепер перебуваєш безтілесним між безтілесними. Блаженний ти, кращий начальнику, який відшукав загиблих овець свого Царя і тих, що були зовні хліва, привів і зібрав до Нього. Блаженний ти, який припинив винищення (овець) вовками і знищив звірів-убивць, який силою того Каменя, що відірвався від гори без рук (Дан. 2, 34), обгородив стіною кошару свого стада, захистив її огорожею Божественних заповідей і вчинив усе, щоби примножувалися вівці Царя його. Блаженний ти, будучи названим апостолом, бо проповідував Євангеліє Сина Божого, наставив своїм повчанням народ, який був далекий від (Христа), тайні втілення, і який поклоняється нероздільній Трійці Отця, Сина і Святого Духа як Єдиному Божеству. Блаженний ти, вірний мученику Христів, що засвідчив, як Петро, про Нього, стверджуючи, що Він є Син Бога Живого, нероздільний від лона Отця. Блаженний ти, що прийняв на себе муки заради Того, Який зазнав катувань заради тебе. Блаженний ти нарешті, який у терпінні жив у рові впродовж п’ятнадцяти років. Прославляю також похвалами Святого Духа, Якого ти проповідував, що Він одного єства з Отцем і Сином. Йому честь і слава на віки віків. Амінь.


Про терпіння, кінець цього віку і друге пришестя; про безперервне царювання праведних і нескінченну кару грішників; про основу сповідання; умовляння займатися Божественним Писанням; якими є хитрощі ворога і яка користь від безмовності | Зміст |

  1. Це Слово викликає неабиякий інтерес, оскільки з ним пов’язані суттєві факти із життя св. Григорія. Ми беремо їх із Міней митр. Димитрія Ростовського, а саме: за 30 вересня (за ст. ст.). Св. Григорій був сином Анака, вельможі при персидському царі Артабані. Цього царя убив Артасир, який намагався захопити престол. Тоді Курсар (батько Тірідата), вірменський цар, помотавшись за смерть Артабана, довів Артасира до краю. Від цього його врятував Анак: він, прикинувшись вигнанцем, убив Курсара. Почалося масове винищення потомства з того й іншого боку. Із нащадків Анака вціліло тільки двоє немовлят, із яких згодом один став християнином Григорієм. Він деякий час жив у місті Кесарії Каппадокійській, там одружився й овдовів. Із нащадків Курсара був помилуваний малолітній Тірідат і був відправлений до Рима. Згодом Тірідат, перебуваючи на римській службі, неабияк відзначився на війні проти готів і в нагороду отримав вірменський престол. При ньому в ролі вельможі опинився Григорій. Тірідат-язичник довго умовляв Григорія-християнина відмовитися від християнства, але безуспішно. Почалися страшні тортури Григорія, які завершилися там, що його кинули в рів, куди кидали злочинців. Там життя Григорія підтримувала одна вдова, яка кидала в рів щодня по шматку хліба. А в цей час римський цар Діоклетіан шукав по всьому царству першу красуню, яка мала б стати його дружиною. Такою виявилася неймовірна красуня Рипсимія, дівчина-християнка, що проживала з такими ж, як і вона (близько 37 дівчат), під керівництвом Гаіанії. Всі вони втекли до Вірменії. Діоклетіан доручив Тірідату розшукати Рипсимію і скористатися нею. Сестер відшукали, і після непохитної стійкості Рипсимії всі були жахливо замучені. Але після цього звірства цар Тірідат та його співучасники впали в якесь дивне безумство: вони бігали лісами, наче звірі. Завдяки видінню, відкритого сестрі Тірідата, Григорій був витягнутий із рову, зцілив тих, що впали в безумство, а водночас прославив невинних страждальців. Нарешті Тірідат став християнином і послав Григорія в Кесарію Каппадокійську до архієпископа Леонтія, щоби Леонтій висвятив Григорія на єпископа. Григорій був єпископом у Вірменії до 331 року. []
  2. У фортецю Артаксат, що на відстані 30 льє на схід від столиці Вагаршапат. Це приблизно 13 км. []
  3. Тоді столицею Вірменії був Вагаршапат. Тепер на його руїнах знаходиться Ечміадзін — духовний центр вірмен. []
  4. Ім’я її Хозровідухіт (Khosrovidoukhit), вона була християнкою і зберігала дівоцтво. []
  5. Тут очевидно неповний або пошкоджений текст. []

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору