«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том XІІ. Книга 1

Бесіда 5. Бесіда його ж, виголошена в храмі святої Ірини про старанність присутніх і байдужість відсутніх, про спів псалмів; так само про те, що для жінок природа не чинить жодної перешкоди в прагненні благочестя

1. Як приємно читати Писання — це приємніше за всякий луг, приємніше за сад, а особливо, коли з читанням поєднується розуміння! Луг, краса квітів, зелень дерев, троянди, плющ і мирт утішають зір, але після небагатьох днів вони в’януть. А коли читається Писання, — дух оточується стіною, очищається совість, виганяються низькі пристрасті, насаджується благочестя, помисли стають піднесеними, не допускається занурення в несподівані обставини справ, стаємо вище диявольських стріл, переселяємося на саме небо, душа звільняється від кайданів тіла й отримує легкі крила, — в душу слухачів вселяється все добре, що би тільки хто назвав. Тому я невпинно і через відсутніх тужу, і хвалю тих, що прийшли, бо ви збираєте невичерпний скарб, невичерпне багатство і достаток без заздрості, й підете додому, наповнившись великою радістю. Ніщо не може принести стільки задоволення, як чиста совість, а совість робиться чистою, хоч би вона була обтяжена незліченними гріхами, коли насолоджується безперестанним слуханням. Вона нічого не додає до попередніх гріхів, але викидає навіть те, що є, і досить ліниву душу примушує братися знову за ту ж саму справу.

Саме тому запрошую вас, улюблені, постійно говорити про це відсутнім, щоби швидше привести їх до спільної матері й зробити учасниками духовного прибутку, бо це спілкування приносить не якесь там зменшення, а примноження. Однак влада грошей! Вона дуже багато з наших братів відлучає від отари. Адже ніщо інше не відводить їх звідси, а тільки та важка хвороба, та невгасима піч. Це володарка, грубіша за всяку грубість, озвіріла більше за звіра, лютіша від демонів. Вона кружляє тепер на площі, володіючи своїми невільниками, віддаючи важкі накази і не дозволяючи навіть зітхнути від згубних трудів. Але що вони будуть робити, коли прийде той страшний день, той непідкупний вирок і невблаганний Суддя, коли відкриються завіси небес і зійдуть сонми ангелів із Суддею, коли всі стануть оголеними й відкритими? Ані красномовство ораторів, ані достаток грошей, ані будь-що інше не в змозі буде тоді знищити правду. Коли Непідкупний, Який усе чітко знає, поставить перед Своїми очима всі гріхи, наче накреслені на якійсь картині, тоді не буде ані царя, ані простолюдина, ані бідного, ані багатого, ані мудрого, ані неписьменного, але знімуться всі ці маски, і кожен сам відкриє видовище своїх справ. Не буде видно того, що носить діадему, ані одягненого в багряницю, не буде того, що мчить на колісниці з тисячею жезлоносців, ані тих, що гучно виступають на площі. Все це буде видалено, кожен буде приведений нагим, із запорукою загибелі або спасіння, відповідно до своїх справ, — якими виявляться справи кожного, такий буде винесено вирок.

Багато може бути блага для вас, які слухаєте ці слова з таким бажанням, бо зітхання кожного й удар у чоло свідчать мені про плоди цього насіння. Тому і тужу через відсутніх, що, будучи в змозі насолодитися таким піклуванням, вони покриті ранами й постійними струпами і навіть не знають, що хворіють, через що і важко зробити їх здоровими. Хто з ними буде розмовляти про це? Співмешканки-дружини? Але в них одна турбота: набридати співмешканцям через золоті прикраси, одяг і розкіш та домашні клопоти. Раби? Але як, коли вони не володіють жодним вільним словом, та й самі піклуються про одне: про виконання своєї служби? Судді? Але в них мова не про щось інше, як тільки про влаштування громадських справ. Царі й ті, що носять діадему? Але й у них уся праця, всі турботи стосуються влади, могутності й грошей. Вони самі з собою? Але як (вони зможуть), не маючи коли зітхнути під тягарем справ, витрачаючи на це і ніч, і день? Отже, хто ще є жалюгідніший від тих, які мають на собі безліч ран і не приходять сюди, де можуть навчитися, що хоч у них і є рани, однак можуть звільнитися від них і отримати здоров’я? То коли вони поклопочуться про свою душу? Бажано, щоби ті, які постійно приходять до церкви, отримують духовні повчання й, отримуючи таке піклування про себе, були в змозі перевершити й приборкати погані бажання й уважно ставитися до справ благочестя.

2. Але, щоби невпинно звинувачуючи тих, не позбавити вас належного, ми ось знову запропонуємо вам звичну трапезу і розкажемо вам про користь самого співу псалмів. Ось якийсь псалом поєднав різні голоси, і залунала одна співзвучна пісня, всі: юнаки і старші, багаті й бідні, жінки й чоловіки, раби й вільні — всі почали співати одну мелодію. Якщо музикант, поєднавши за допомогою відповідного мистецтва різні струни, робить з багатьох одну, то що дивного, коли те ж саме робить сила псалма й духовної пісні? Не тільки нас, присутніх, але й того, що помер, вона єднає з живими, бо й він, цей блаженний пророк, співав псалом з нами. Хоча в царських палацах так не буває, але той, що носить діадему, сидить, а всі, навіть ті, що займають найвище становище, мовчки стоять. А тут не так, тут пророк говорить, а ми всі відповідаємо, всі разом підспівуємо. І неможливо тут побачити ані раба, ані вільного, ані багатого чи бідного, ані начальника чи простого, — вся ця життєва нерівність видалена геть, зі всіх складається один хор, — тут велика рівноправність і земля уподібнюється небу.

Стільки благородності в Церкві! І неможливо сказати, що вельможа співає з великою відвагою, а раб вимушений мовчати, або знову ж таки: багач має слово, а бідному визначена безмовність, або ще: чоловік говорить з повною свободою, а жінка стоїть мовчки і безмовно. Всі ми, насолоджуючись однаковою рівністю, підносимо спільну жертву, спільне приношення, і цей не має чогось більшого, ніж той, ані той більшого, ніж цей, але всі в однаковій честі, і різними мовами підноситься одна мова до Творця світу. Тут відмінність не між рабом і вільним, не між багатим і бідним, не між жінкою і чоловіком, але в дусі, в старанності й байдужості, у гріховності й побожності. Так я можу і бідного називати багатим, і багатого бідним, і чоловіка жінкою, і жінку чоловіком, і мудрого простим, і простого мудрим, не змішуючи природу речей, а вводячи краще керівництво, що все впорядковує. І як, скажеш, може бути чоловік жінкою, як жінка — чоловіком? Не тоді, коли зміниться природа, а воля. Коли я бачу чоловіка із золотими прикрасами, з рум’янами, завитками волосся, з пахощами, який ніжиться в м’якому одязі й ході, який думає про розкіш, то як я можу назвати такого чоловіком, коли він змінив благородність природи і перелаштовує себе на манери жіночої статі? Коли жінку, яка чинить таке, Павло навіть не удостоює вважати живою, а вилучає з-поміж живих і ставить поряд із мертвими, кажучи: «Сластолюбна живою померла» (1 Тим. 5, 6), то як чоловіка зарахувати до мужів, коли навіть жінка, що таке чинить, утрачає життя?

Не показуй мені чоловіка, вказуючи на плащ, чи на пояс, чи на те, що він величається у своєму домі, страшний і грізний, а на духовну мудрість: коли він стримує свої пристрасті, коли пересилює немічність душі, коли панує над домом усередині в собі, тобто над домом душі, не захоплюється безглуздими помислами, — саме в цьому є чоловік. А коли він думає про пияцтво й похмілля, коли день витрачає і марнує на гульбища та безчинства, ставши через пристрасті м’якшим за всякий віск, то як я можу назвати такого невільника, купленого раба, підвладного всім пристрастям, немічного, зніженого, що хоче розкошів, усіма відкинутого, який не може навіть устати для боротьби, чоловіком? Хіба ви не знаєте, що в нас боротьба і змагання не з людьми, подібними до нас, а з невидимими силами, полчищами демонів, за словами божественного Павла: «Наша боротьба не проти крови і плоті, а проти начальства, проти влади, проти світоправителів темряви віку цього, проти духів злоби піднебесних» (Еф. 6, 12)? Це — насамперед справа чоловіка.

3. Отже, той, що наряджається, але не юнак, рум’яниться, але не мужніє, то як він приступить до боротьби? Або як він може називатися чоловіком, будучи своїм станом більш немічним, ніж будь-яка жінка? Отже, як його я не можу назвати чоловіком, а не немічнішим за жінку. Так і жінку, що поводиться подібно до чоловіка: твердіша за всякого чоловіка, з духовною зброєю, одягнена у броню правди, взяла на себе шолом спасіння, тримає напоготові щит віри, підперезана поясом істини, тримає меч духовний, вступає у боротьбу в сяйві від зброї, будучи думками вищою за небо, розганяє полчища демонів, руйнує владу диявола, пронизує пристрасті, завдає поразки краще за військових, — не людям, а безглуздим помислам. Жінка й чоловік у тілесному розумінні розділені: їй визначений ткацький верстат, веретено, кошик (для роботи), нагляд за домом, перебування у внутрішніх покоях і виховання дітей, а чоловікові, — місце в суді, наради, площа, війни, битви і змагання. Але в боротьбі за благочестя — іподром спільний, спільна боротьба. Так само й жінки озброюються і не залишають подвигу, так само стають до бойового ладу, увінчуються, оголошуються переможницями, отримують за відмінності нагороди, похвалу, вінці. І в них є блискучі знаки перемог, перемог безперервних, що йдуть одна за одною.

А щоб ви не сприймали ці слова як хвастощі та базікання, а чітко побачили, що жінки бувають не тільки більш мужні за чоловіків, а навіть у самій безпристрасності досягають, так би мовити, ангелів, наскільки це можливо, то нехай буде вказано (для прикладу) на жінку за природою, яка силою благочестя досягла небес, — мати Маккавеїв. Вона увінчалася двічі по сім разів. Це та жінка, яка стала вищою за будь-якого відмінного воїна, найбільш войовничого, наймужнішого, найбільш великодушного, — настільки вищою, наскільки далеко звід небес від землі. Воїн, навіть найкращий, боїться одного удару, саме того, з яким пов’язана смерть. А вона стояла, наче рудокопна гора, переносячи в душі важку скорботу за кожним сином, що терпіли муки, які вони приймали тілом. І вона була матір’ю, овдовілою, що досягла похилої старості. А ви, що стали батьками, і ви, що перетерпіли муки народження дітей, знаєте, наскільки це болючіше за всяке жало. І ніяка гостра стріла не заподіює пораненим такого їдкого болю, як кожна з цих уражала її душу. Подумай, як було дивитися на кожного з дітей, коли їхні тіла діляться на частини залізом і вогнем і встановлюються довгі подвійні перегони. Як вона дивилася, як слухала, як сприймала дим від їхніх тіл, бачачи, що на кожного з дітей спрямовуються тисячі смертей. А вона стояла, наче нерухома скеля, непідвладна для хвиль, а перетворювала хвилі на піну, — як залізо, як сталь. Але що би не сказав, я не в змозі висловити гідну назву міцності цієї жінки.

Отже, чи назвемо цю жінку мужем? Але хіба вона не набагато вища навіть за мужів? А що, коли побачиш іншу, молоду, з ніжним тілом, яка проводить ночі без сну, дні без їжі, пригнічує бажання шлунку, відкидає любов до грошей, упокорює тіло, розпинає на хресті свою плоть, вважає теперішнє за ніщо, ходить по землі й сягає до самих зводів (неба), нехтує владою, нехтує славою, зневажає знатність, одягнена замість тонкого покривала у веретище, опоясана ланцюгом, стелить собі золу, користується замість ліжка землею і не вимагає більше нічого, зачинилась у тісній кімнатці, розмовляє з пророками, живе життям, наповненим турботою про смерть, померла раніше смерті, знемагає від голоду, безсоння і бруду, нехтує чарівністю цього життя більше, ніж листям, що гниє. Чи назвеш її жінкою, скажи мені? Виділивши її навіть з-поміж мужів, чи не поставиш поряд з ангелами за те, що, маючи жіночу природу, вона виявляє стільки благочестя?

4. І хто буде заперечувати це? Ніхто. Послухай так само, які були жінки й за часів апостолів. Послухай Павла, який говорить у посланні до римлян: «Вручаю вам Фиву, сестру нашу, дияконису церкви Кенхрейської.., бо і вона була помічницею багатьом і мені самому» (Рим. 16, 1-2). Що ти говориш, Павле? Жінка стала твоєю заступницею, і ти, кажучи це, не соромишся, не червонієш? Не соромлюся, каже, а ще й величаюся, бо й Владика мій не посоромився мати Матір’ю жінку. А ця стала моєю заступницею не тому, що була просто жінкою, а тому, що благочестива і красується благоговінням. А як вона стала заступницею Павла? У чому насправді мав потребу Павло, який обходив увесь світ, марно вдягнений тілом, нехтував потребами природи, проганяв демонів, зціляв своїм одягом хвороби, перед його голосом і тінню тремтів демон, якого віруючі поважали, наче ангела, якого поважали навіть звірі, якого боялося море і, затримавши на добу, не потопило, громадянин раю, який був узятий до третього неба, спільник Божий у тайнах, який потрудився більше за всіх апостолів, обраний сосуд, друг нареченої-Церкви, проповідник для язичників, який обійшов землю і море, який усюди засвідчив свою мужність, який постійно боровся з голодом і спрагою, який боровся з наготою та холодом і говорить: «Навіть донині терпимо голод, і спрагу, і наготу» (1 Кор. 4, 11), який став мертвим для світу, вважав, що світ мертвий, громадянин небес, несамовитий любитель Христа, більш гарячий, ніж вогонь, міцніший за залізо, більш твердий, ніж сталь, — і він не соромиться, кажучи про жінку: «Вона була помічницею багатьом і мені самому»? І не тільки говорить, але й пише, і не просто пише, а пише це навіть у посланні до такого великого римського народу, пихатого й гордого зовнішніми достоїнствами, і не тільки писав до нього, але й хотів, щоби це стало відомим для майбутніх поколінь. Бо коли б він не хотів цього, то не помістив би в посланні. А тепер, бажаючи, щоб ця справа запам’яталася назавжди, він навіть називає на ім’я жінки, закликає всіх допомагати їй, називає її своєю заступницею і не соромиться, не червоніє.

Ось що означає: благочестива душа навіть у жіночому тілі. Кажу це, щоб жінка не виставляла причину, кажучи, що я не досягла благоговіння у повній мірі, бо я жінка. То ось є жінка, однак її природа не стала перешкодою, вона удостоїлася стати заступницею Павла, і тепер скрізь у світі проголошується про неї. Як вона стала його заступницею? Можливо, що врятувала його від небезпеки? Вона сиділа біля зв’язаного, втішала того, хто був у кайданах, подавала полегшення в необхідних потребах, відганяла тих, що замишляють зле, наражала себе на смерть, щоб звільнити святого від прикрощів, що траплялися.

Саме тому він прославляє і ту, яка була після неї, кажучи так: «Вітайте Прискіллу та Акилу» (Рим. 16, 3). Поглянь і тут знову на прекрасну жінку. Одне подружжя, але жінку ставить попереду чоловіка, бо не сказав: Акилу і Прискіллу, але «Прискіллу та Акилу». А хто вони були? За ремеслом, виготовляли намети, стоячи в майстерні. Але ні ремесло, ні бідність не сталі перешкодою, — обминувши все місто, він, блаженний, зупинявся саме в цьому будиночку. Навіщо й чому? Не тому, що в ньому були колони, не тому, що плити й підлога розцяцькована камінням, не тому, що золота стеля, не тому, що юрби рабів, не тому, що свита євнухів, а саме тому, що будиночок був вільний від усього цього, саме тому чоловік і жінка, збираючи праведні плоди трудів, зробили свій дім церквою, — не чинячи хижацтва, ані користолюбства, але користуючись трудами тіла для необхідного прожитку. Саме тому і вважав Павло цю оселю зручною для зупинки. А щоб ти знав, що він там залишався, похваливши побожність їхніх душ, то вислухай далі таке: «…котрі голову свою покладали за мою душу, — каже, — яким не я один дякую, але й усі церкви з язичників» (Рим. 16, 4). Чи бачиш, що ні жіноча природа, ні ремесло, ні бідність не перешкоджають подвигу благочестя? Чи бачиш, що гостинні жінка й чоловік пригощають Апостола не тільки трапезою, але навіть кров’ю? Так, хоча вони й не були убиті, однак виконали те, що було для них можливим, і, залишаючись живими, стали мучениками й постійними мучениками, завжди готовими бути вбитими за Павла. Не сказав він: які витратили гроші, які відчинили свій дім, а те, що було найбільшим: виставляє на вид смерть, заколення, кажучи, що вони «голову свою покладали за мою душу».

Нехай слухають нинішні багачі, які заледве уділяють монету для святих. Ті навіть свою кров віддавали, віддавали саме життя, щоби врятувати святого і послужити, а нинішні не можуть легко пожертвувати на користь убогих навіть найменшу частину свого майна, тоді як Прискілла й Акила віддали і гроші, і тіла, і саме життя. Чи бачиш, наскільки жінка благочестива, наскільки водночас і чоловік, що живе в бідності за рахунок ремесла? Саме їхню ревність переймемо, їх будемо наслідувати і, знехтувавши теперішнім, віддамо все те, що приємне для Бога, щоб і нам досягти майбутніх благ, за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, через Якого і з Яким слава Отцеві зі Святим Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.


Бесіда 4. Бесіда повчальна, виголошена в храмі святої Анастасії про відсутніх | Зміст | Бесіда 6. Бесіда, виголошена в церкві апостолів у день царя Феодосія проти тих, що називають себе кафарами, після промови інших двох єпископів


Пошук

Допомога ЗСУ

Сторінки

Останні відгуки

Канали RSS


Українська Церковна Архітектура














Нагору