«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том XІІ. Книга 1

Бесіда 4. Бесіда повчальна, виголошена в храмі святої Анастасії про відсутніх; розповідь про труди та подвиги блаженного і праведного Іова

Бесіда повчальна, виголошена в храмі святої
Анастасії про відсутніх; розповідь про труди
та подвиги блаженного і праведного Іова

1. Наскільки менше, ніж зазвичай, тих, що зібралися, настільки ми будемо виявляти більшу старанність. Було б несправедливо, щоби байдужість відсутніх образила наше старання, але саме через це запропонуємо трапезу навіть більш щедру, щоб ті, які не прийшли, насправді відчувши покарання, зробилися нарешті стараннішими щодо цього зібрання. Тому водночас прошу вас, улюблені, бути уважними до того, про що говоримо. Для вас буде подвійна користь: передаючи почуте відсутнім, ви зробите їх більш старанними, а водночас і свою душу зробите більш благочестивою. Як природа землі, про яку нехтують, вирощує погані трави, а постійно леліяна хліборобськими руками, дає зрілі плоди, так і душа людину, лежачи в лінощах, народжує терня гріхів, а котра користується піклуванням, приносить красиві плоди благочестя. Тому й один мудрий наставляє, кажучи: «Проходив я мимо поля чоловіка лінивого і мимо виноградника чоловіка бідного на розум: і ось, усе це заросло терням, поверхня його вкрилася кропивою, і кам’яна огорожа його зруйнувалася» (Притч. 24, 30-31).

Щоб цього не було тепер, ми постійно користуємося серпом слова. І коли проростає щось зле, завжди вирізуємо, а коли щось зріле і має плід, постійно виявляючи свою турботу, підживлюємо, зрошуємо і доводимо до цвітіння. Ми потребуємо подвійного піклування, точніше, навіть потрійного: перше — щоб нам бути вільними від гріхів, друге — щоби придбати собі благочестя, а після цього, — щоби зберегти придбане. А тут потрібно найбільше трудів, бо той лукавий демон, позаздривши нашій красі, більше нападає на тих, які досягли успіху, і як пірати, які топлять кораблі, оминають кораблі з піском, а коли десь побачать з дорогою поклажею і з багатством, що знаходиться на них, нападають на них, просвердлюючи знизу, уражаючи зверху, використовуючи всяку хитрість, так і диявол зазвичай уражає, заздрить і виявляє підступи особливо проти тих, що зібрали багато чеснот.

Стільки було людей у всьому світі за часів Іова, однак лише проти нього він озброївся і використав усі свої хитрощі. Але не зміг учинити корабельну аварію, а тільки повнішою зробив поклажу і примножив товар. Таким є благочестя: коли його уражають, воно робиться могутнішим, коли проти нього влаштовують підступи, стає більш непохитним. Саме так було і з тим блаженним, який, звідусіль уражаючись, ставав більш непохитним і не віддавався до рук під незліченними стрілами, але, спустошивши сагайдак диявола, сам не впав, не спіткнувся. Він, як відмінний керманич, не потонув, коли море біснувалося і підіймалися хвилі, не став безпечнішим, коли була тиша. Він однаково беріг свій талант при тій чи іншій зміні часу, й ані багатство його не підносило, ані бідність не принизила. Ані тоді, коли справи йшли сприятливо, він не був неуважним і не охолоджувався, ані тоді, коли був зруйнований майже весь дім і сталася цілковита загибель, він не обурився і не осоромив своєї мужності.

Нехай слухають багаті, нехай слухають бідні! Для тих та інших це корисна розповідь або, точніше, ця історія корисна для всіх людей: і для тих, що в благоденстві, і для тих, що бідують. Подвижник благочестя, увінчаний перед усім світом, скориставшись тією й іншою зброєю, підніс переможне знамено там і тут і в будь-якій боротьбі, коли повстав проти нього демон, він у всьому протистояв і в усьому був переможцем. Як благородний воїн уміє воювати вночі, облягати стіни, битися на морі, битися у пішому ладі, пускати стріли, метати спис, діяти пращею, дротиком, перевершувати супротивника в усякому виді боротьби і всюди брати верх, саме так і той благородний з великою мужністю подолав усякі випробування: бідність, голод, хворобу, скорботу, втрату дітей, (засмучення) від друзів, від ворогів, від дружини, від рабів. І не було людського нещастя, яке би не було вилите на його тіло. Однак він подолав усі сіті й став вищим за диявольські приманки. І саме те є особливо дивним, що на нього впало все, все з надлишком і все відразу.

2. Не дивися тільки на те, що він стільки вистраждав, але поглянь, що не потроху, не з перервами, а відразу й водночас. Це чимале примноження випробувань. Адже серед усіх людей, можливо, не знайшлося б нікого, хто переніс би все разом. Бо коли один бореться з бідністю, зате здоров’ям насолоджується, а коли мучиться через бідність і хворобу, то часто в прикрощах втішається підбадьоренням дружини, яка стала для нього замість пристані. А коли не втішається дружиною, то хоча вона не радить так згубно, а коли й вона так згубно дещо радить, то не втрачає відразу всіх дітей, а коли й відразу, то не такою смертю, а коли й такою смертю, то в нього є друзі, які втішають. А коли немає і тих, що втішають, то немає й таких, що ганьблять, а коли є ганьбителі, то немає рабів, що зневажають, а коли є ті що ганьблять, то не плюють в обличчя йому. А коли є такі, що плюють в обличчя, то не мучиться такою хворобою, а коли й мучиться такою хворобою, то насолоджується кімнатою і захистом, і не сидить на купі гною. А коли й сидить на купі гною, то має таких, що простягають йому руку, а коли немає таких, що простягають руку, то немає й ганьбителів.

Він же все це переніс і, як я раніше сказав, особливо дивним є те, що все разом, а це робить нещастя подвійним і потрійним, коли той, що страждає, не підбадьорюється зупинкою, але через безперервність сум’яття робиться більшим і збентеження сильнішим, що з ним і трапилося. За втратою овець і спалюванням було викрадення волів, після цього — відняття ослів, далі — викрадення верблюдів і побиття рабів, після цього — втрата дітей і та жахлива, нечувана смерть, а ще жахливіша могила. Адже все те було і смертю, і могилою: і трапеза, за якою щойно відбувався бенкет, і щойно понівечені тіла, і чаші, і кубки, що містять разом з вином кров, і понівечені частини тіл. Однак після цієї важкої, страшної історії чекає на нього, який ще не відійшов після того, інша, ще більш важка. Починаються джерела черв’яків, потоки гною, перебування на купі гною, черепок, яким чесав боки, надзвичайний голод і сморід ран, який не дозволяє доторкнутися до хліба, що перед очима, відчуття огиди, болючішої за голод. І це не два, не десять, не двадцять, не сто днів, а багато місяців.

Але й на цьому боротьба не зупинилася. Коли він був у такому стані й мучився з кожного боку: зсередини і ззовні, — почалися ще підступи дружини. Співмешканка стає зброєю демона й уражає свого чоловіка, позичивши язика в диявола, уражає стрілами гострішими й більш згубними, ніж усе попереднє. Однак і на цьому боротьба не закінчилася, а була знову початком і вступом до змагання. Коли й від цього диявол нічого не отримав, підійшов хор друзів, що висловлює під виглядом співчуття ворожнечу: нападають на лежачого, ятрять рани, змінюючи один одного, не дають (йому) зітхнути і багато разів стають довкола, ніби влаштовуючи обтяжливий хоровод.

Чи говорити мені й про нестерпне випробування вночі, найбільш нечуване й надзвичайне? Всі люди, хоч би вони зазнали безліч нещасть, хоч би перебували в темниці, хоч би були закуті в ланцюги, хоч би оплакували нещастя, хоч би терпіли тілесне осоромлення, хоч би пригнічувалися бідністю, хоч би — хворобою, хоч би — працями, хоч би — прикрощами, однак ніч, прийшовши, приносить ліки втіхи, звільняючи тіло від трудів, звільняючи душу від турбот. А в нього тоді й пристань зробилася кручею, ліки стали раною, утішання — примноженням, болючішим за скорботу, і страшна буря була вночі, коли до всіх людей приходить тиша. Він тікав від дня, наче від хвиль, через ті нестерпні скорботи, а знаходив тривогу, вихори, пучину і скелі до такої міри, що й денні хвилі робилися бажаними. Тому, розповідаючи про те нечуване страждання, він волав, кажучи: «Коли лягаю, то говорю: «Колись встану?» А вечір триває, і я перевертаюся досита до самого світанку» (Іов. 7, 4). Чому, скажи мені? Звичайно, що вдень ти бажаєш ночі, — адже ввечері він кличе ніч, як ту, що всім приносить полегшення від денних прикрощів. А чому ти знову шукаєш дня вночі, в тиші, серед забуття тієї скорботи й турбот? Бо для мене ніч болючіша за день: вона приносить мені не полегшення від трудів, а збільшення (їх), сум’яття і збентеження. Розповідаючи про це, він говорив: «Ти страшиш мене снами і видіннями лякаєш мене» (Іов. 7, 14). І охоплював його трепет, коли бачив уночі жахливі видіння, терплячи нестерпний страх, надзвичайну несамовитість і жах.

3. Невже ви не втомилися, слухаючи про ці нещастя, одне за одним? І він не стомлювався у стражданні. Саме тому, улюблені, я закликаю вас ще трохи почекати, бо ми ще не все сказали і не долучили іншого надлишку. Перший полягав у тому, що всяке нещастя, яке тільки властиве людям, перенесла одна людина; другий — що все водночас, і в нього навіть не було звичайної перерви. Але хочу сказати і про третій. У чому ж він? У тому, що кожне із названих (нещасть) впало не тільки водночас, але й у всій повноті та силі: його бідність була важчою за всяку бідність, так само й хвороба, і сидіння, і втрата дітей, і все, що з ним сталося. Тож поглянь: хтось утрачає майно, але не так усе відразу і не таким способом. Хтось утрачає дітей, але не відразу всіх, і не стількох, і не таких. Когось спіткає хвороба, але не така, або лихоманка, або каліцтво, або якесь інше звичайне страждання. Те ураження було дещо дивним і зрозумілим тільки стражденному. Ніяке слово не в змозі висловити гіркоту тих виразок і біль ран, але, щоби визначити величину ураження, досить тільки сказати про їх призвідника та його нестримну лють. Нечуваним і дивним було і те сидіння. Ні, справді немає жодного бідняка, який би, будучи посадженим просто неба, так страждав увесь час, як він: без одягу, без будь-якого покрову, сидячи в ранах на купі гною. Буває у когось зла дружина, але ніколи ні в кого не було настільки злої, щоби при такому нещасті нападати на чоловіка, гострити меч проти його душі й подавати такі поради. А дивність друзів і рабів, а нечуваність голоду, що він не споживав їжі, яка була перед ним?

Чи говорити ще про четвертий надлишок? Маю на увазі його попереднє багатство і добробут. Хто спочатку живе в бідності, той легше її переносить, оскільки звикає до страждання. А хто позбувся такого добробуту, той через недосвідченість, непідготовленість і надзвичайно болючі відчуття терпить і найгострішу скорботу, і найбільше збентеження. Можна і п’ятий назвати. Який саме? Що будь-хто з людей, усвідомлюючи за собою багато негідного, знає причину, за що страждає, і це стає чималим підбадьоренням. А він не в змозі був навіть думати, що це йому відплата за гріхи і провини, і це особливо бентежило його свідомість. Коли він дивився на своє життя, на совість, світлішу за сонце, і на безліч благодіянь, то знав, що заслуговував вінців, похвал і незліченних нагород. А коли дивився на тіло, рани і на все, що трапилося, коли бачив себе стражденним більше за тих, що насмілилися на надзвичайні (злочини), то не знаходив причини, через яку так страждав. Саме тому, віддавшись безмежності Божественного домобудівництва, він говорив: «Господь дав, Господь і взяв» (Іов. 1, 21). І заперечуючи дружині, наскільки міг, коротко висловив думку, яка свідчить про його особливе благоговіння, кажучи так: Невже добре ми будемо приймати від Бога, а лихого не будемо приймати?» (Іов. 2, 10).

Чи сказати ще про інший надлишок, що особливо вінчає, прославляє того борця і вказує на його високу душу, що сягає до небес? У чому ж він полягає? У відмінності щодо часу: він виявив таке благочестя ще раніше благодаті й раніше закону. І це не маловажне, оскільки так само можете сплести незліченні вінці. За одні й ті успіхи не одні й ті ж нагороди, коли один досяг успіху в цьому в більш ранній час, а інший — в останній, тому вони є набагато більшими для першого. Не одне і те ж: виявити благочестя, коли Христос прийшов, указав на Себе, повчав і наставляв, і виявити те ж саме до Його пришестя, ще раніше закону і раніше пророків. Саме тому, прийшовши, Він вимагає більшого вияву благочестя, кажучи: «Якщо праведність ваша не перевершить праведності книжників і фарисеїв, то ви не ввійдете до Царства Небесного» (Мф. 5, 2о). Наскільки було більшим повчання, настільки досконалішою і більшою має бути міра благочестя. А цей, не отримавши повчання, не осягнувши успіхів у грамоті або книжковому знанні, не бачивши (прикладів) інших, не маючи можливості спостерігати за тими, що несли подвиги, бо ще не було Писання, ані історії, що передає події, — він єдиний і перший тоді проклав цю стежку благочестя через ще не прокладений шлях, через ще не пройдене море в такому мороці зла, явивши себе верховним в істинних благах. Надзвичайно велика (справа), коли є успіх у менших чеснотах, але набагато важливіше бути верховним у верховних серед усіх. А що терпіння — це і є верховне зі всього, то цього ніхто не стане заперечувати. Усвідомивши це, навіть сам диявол говорив: «Шкіру за шкіру, а за життя своє віддасть людина усе, що є у неї; але простягни руку Твою і торкнися кістки його і плоті його» (Іов. 2.4-5). Звідси видно, що успіх у цьому є верховним зі всіх і вимагає якраз мужньої і залізної душі.

4. Чи бачив його у випробуваннях, наскільки можна було бачити? Адже вповні це не в змозі висловити жодне слово. Скорбота, муки, влада смутку і збентеження, що спричиняється цим, не може пояснити слухачам ніяка сила слова, а тільки сам досвід. Ось знову я покажу тобі його, бо і це є важливим, і так само вимагає особливо благочестивої душі, покажу, як він виявляє велике благочестя, живучи в багатстві й добробуті. Отже, яким він був, маючи багатство? Для всіх однаковою пристанню, однаково для всіх батьком, однаково — лікарем, а краще сказати, більше, ніж лікарем. Послухай, що сам він говорить: «Я був очима сліпому і ногами кульгавому» (Іов. 29, 15). Чи бачиш, наскільки він більший за лікаря? Він був для понівечених замість природи, і чого лікарі не в змозі були виправити талантом, він цього досягав утіхою, служачи для них замість членів (тіла), виявляючи про них велике піклування. Як здорові, з міцними ногами і зором, саме в такому стані, завдяки його великому піклуванню, були ті, що мали понівечені членами, не відчуваючи кульгавості, ані каліцтва. Тому він і не сказав, що втішав кульгавих і сліпих, але був їхніми ногами, був їхніми очима. І ще: «Батьком був я для вбогих» (Іов. 29, 16). І тут не сказав: я втішав сиріт, але був для них батьком, роблячи очевидним, що він не давав навіть відчути сирітства, не допускав з’явитися горю, щедрим піклуванням знищуючи саме відчуття горя саме так, як там каліцтво у страждальників.

Не за понівеченими тільки він доглядав, не сирітство заповнював, будучи для одних замість членів (тіла), для інших І замість батька, але сам ставав навіть у судді, і навіть більше, ніж у судді, адже він говорить: «І позов, якого я не знав, розбирав уважно. Розтрощував я беззаконному щелепи і з зубів його виривав украдене» (Іов. 29, 16-17). Це набагато більше, ніж бути суддею. Судді засідають в очікуванні скривджених, і найталановитіші серед суддів після їхнього прохання надають власну допомогу, а багато хто й того не робить. А він перевершив навіть найталановитіших і набагато випередив. Він не чекав, щоби скривджені йшли до нього, і не після їхнього прохання йшов на допомогу, а сам наперед обходив, шукаючи скривджених, і не просто шукаючи, а з великою невсипністю, з великою турботою. Це чітко усвідомиш, коли вникнеш у значення цього вислову, оскільки він не сказав: я шукав, але: «І позов, якого я не знав», тобто я розвідував до дрібниць, клопотав, вживав усі засоби до кінця, щоб знайти, чи не скривджений хтось десь таємно. Чи бачиш невсипущу душу? Чи бачиш і мужність, і старання? І «розтрощував я беззаконному щелепи». Силу саме того, чим кусають, я розтрощував, каже, щоб надалі зробити непридатними для іншої несправедливості. Отже, я приносив користь тим і іншим: і тим, що терплять зло, і тим, що чинять зло, — звільняючи й напоумлюючи. Далі (поглянь) на наполегливість і непохитність: «І з зубів його виривав украдене». Я не нехтував і не відмовлявся, коли навіть справу було вчинено, але витягував і те, що проковтнуте, виявляючи своє піклування про ближніх, що властиве якомусь доброму і пильному пастиреві.

А що смирення? Подумай, яке воно велике: «Якщо я зневажав права слуги і служниці моєї, коли вони мали суперечку зі мною, то що став би я робити, коли Бог повстав би? І коли б Він глянув на мене, що міг би я відповісти Йому? Чи не Він, Який створив мене в утробі, створив і його й однаково утворив нас в утробі?» (Іов. 31, 13-15). Чи бачиш упокорений дух, який чітко розглядає людську природу і знає, хто такий раб, і хто такий вільний, — відмінність, на яку багато хто не зважає? Відкинувши цю нерівність, він на підставі рівності за народженням, вводить слово про благочестя. І дивним у ньому є саме те, що, роблячи так, він навіть не думав про благочестя, а виконував свій обов’язок. Тому й зробив висновок, переконливий для всіх людей, що вони нічого не повинні думати про рабів, хоч би були владиками безліч разів. Ці найменування «раб» і «вільний» — це тільки порожні слова, які не мають ніякого сенсу, хоча рабство визначається гріхом, а свобода — праведністю.

Отже, чи він тільки смиренний, а не люб’язний і приємний? Так, приємний! Тож поглянь і тут на особливість. Як у нещастях він зі всією непохитністю переніс те, що спіткало (його), так і під час благоденства досяг успіху в кожній чесноті з неабияким надлишком, — не просто і не випадково, а досягнувши до самого верху. «Чи не говорили люди намету мого: «О, якби ми м’ясом його не наситилися?» (Іов. 31, 31). Тут він говорить про божевільну любов рабів, яку вони мали до нього, ставши палкими любителями його, за те що він приходив до них. Так, каже, чіпалися до мене, так трималися, так були прикуті, так любили, що через свою сильну любов і полум’яність бажали навіть насититися самою плоттю, випити і з’їсти.

5. Що міг би сказати хтось про зневагу до багатства? І в цьому він досяг надмірного успіху. Він не тільки чужого не домагався, що роблять тепер багато хто, але не зважав навіть на своє, навіть на нього, тому й говорив: «Чи покладав я на золоті опору мою і чи говорив скарбу: ти — надія моя? Чи радів я, що багатство моє було великим, і коли рука моя придбала багато?» (Іов. 31, 24-25). Саме тому, коли було забране (багатство), він сприйняв його втрату з великою легкістю, а коли володів ним, то щедро роздавав милостиню, простягаючи свою правицю всім і для всіх відкриваючи свій дім. І він не робив того, що чинить більшість, надто переймаючись і розвідуючи про одержувачів, але «двері мої, — каже, — я відчиняв перехожому». Безсилі, хоч би яку мали потребу, не терпіли невдачі, а мандрівник не виходив з моїх дверей з порожньою пазухою (Іов. 31, 32-34). Чи бачиш щедрість? Чи бачиш людинолюбство, доброту, смирення?

Чи хочеш також дізнатися про цнотливість? «Завіт, — каже, — уклав я з очима моїми, щоб не помишляти мені про дівчину (чужу)» (Іов. 31, 1). Що пізніше, прийшовши, наказав Христос, він досяг у цьому успіху насправді. Чи бачиш його в багатстві, чи бачиш у бідності, чи бачиш у здоров’ї, чи бачиш у хворобі, чи бачиш у благополучному перебігу його справ, чи бачиш його позбавленим усього, чи бачиш, як він ставився до дітей, рабів, скривджених, сиріт? «Якщо я ходив у суєті, і якщо нога моя поспішала на лукавство; — нехай зважать мене на терезах правди» (Іов. 31, 5-6), — каже, тобто я не добивався навіть спілкування з насмішниками. І це чимала ознака цнотливості. Він досяг усякої чесноти й, будучи оточеним таким (багатством), ставився до себе більш строго, ніж ті, що нічого не мають. Не настільки вільний від пристрасті до грошей той, хто нічого не має, як він, який володів багато чим. Усюди увінчується душевний настрій. І він піднявся на саму вершину цнотливості, і досяг успіху в усякій чесноті з належною ретельністю.

Про це піклуйся, улюблений, це наслідуй і, засвоївши цей зображений образ, вкорени (його) в своїй совісті. Чи будеш у скорботі — звертайся до нього, чи в багатстві — бери звідси ліки, щоб ти ані в бідність не впав, ані багатством не пишався. Чи втратиш дітей — звідси для тебе розрада, тут уповні знайдеш і нещастя, і твердість. Чи у хворобу впадеш — подумай про джерела черв’яків, якими кишіла його плоть, і все смиренно витерпиш. Чи друг замислить щось проти тебе — знову пригадай про святого і будеш вищим за цю пристрасть. Чи ці (люди) будуть зловживати тобою — подумай, що він терпів від рабів, і відразу вилікуєшся. Чи якась зла підозра впаде на тебе — подумай, як вони (друзі) говорили про нього, що він ще не відплатив належно Йому (Богові) за гріхи, і як вони осуджували, і будеш вищим і за цю пристрасть. Як я спочатку сказав, що немає людського нещастя, якого б він, будучи твердішим за всяку сталь, не зазнав: він, який переніс голод, бідність, хворобу, втрату дітей і втрату відразу такого майна, а після того ще терпів підступи дружини, образу від друзів, напади рабів, — у всьому він показав себе твердішим за всяку скелю. І це раніше закону й благодаті.

Тож у нас не буде навіть найменшого виправдання, коли, насолодившись таким даром після закону і благодаті, принесемо менше за нього, який виявив таке благочестя на початку і напередодні людського життя. Отже, щоб і нам мати розраду в печалі й навчитися найкращого благочестя, засвоївши це, такими відійдемо. Будемо наслідувати борця, наслідувати його боротьбу, щоб досягти майбутніх благ, за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, через Якого і з Яким слава Отцеві зі Святим Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.


Бесіда 3. Його ж бесіда наступного дня, коли цар був у мартиріумі апостола й мученика Фоми | Зміст | Бесіда 5. Бесіда його ж, виголошена в храмі святої Ірини про старанність присутніх і байдужість відсутніх, про спів псалмів; так само про те, що для жінок природа не чинить жодної перешкоди в прагненні благочестя


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору