«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том XІІ. Книга 1

Бесіда 13

«Отже, якби досконалість осягалась через
левитське священство, — бо з ним сполучений
закон народу, — то яка б іще була потреба поставати
іншому священикові за чином Мелхиседековим,
а не іменуватися за чином Аароновим? Адже
зі зміною священства необхідно бути зміні і закону,
бо Той, про Кого говориться це, належав до іншого
коліна, з якого ніхто не приступав до жертовника. Бо
відомо, що Господь наш засяяв із коліна Юди,
про яке Мойсей нічого не сказав стосовно
священства» (Євр. 7, 11-14)

1. «Отже, — каже, — якби досконалість осягалась через левитське священство». Сказавши про Мелхиседека, показавши, наскільки він був вищий за Авраама, і, пояснивши велику відмінність між ними, тепер він починає висвітлювати відмінність між самими Завітами: як один із них недосконалий, а другий досконалий. Хоча й тепер ще не приступає до самої справи, а спочатку повчає про священство і Завіт, оскільки для невірних було переконливіше пропонувати свідчення через речі зрозумілі й раніше відомі. Він довів, що Мелхиседек був набагато вищим за Левія й Авраама, явившись для них священиком. Саме це він доводить тепер з іншого боку. З якого саме? З боку священства нинішнього і юдейського. І зверни увагу на його велику мудрість: чим, вочевидь, Христос відділявся від священства, оскільки не був «за чином Аароновим», саме тим і доводить Його священного, а інших виключає. Він робить це, представляючи себе начебто таким, що сумнівається, чому (Христос) називається Священиком не за чином Аароновим, а після цього дає відповідь. І я, каже, дивуюся, чому Він був не за чином Аароновим. Це він висловлює так: «Якби досконалість осягалась через левитське священство». А слова: «То яка б іще була потреба», — підсилюють думку.

Якби Христос за плоттю був священиком за чином Мелхиседековим раніше, а потім уже з’явився закон і (священство) за чином Аароновим, то дехто справедливо міг би сказати, що це більш досконале, і, будучи введеним пізніше, скасовує попереднє. Та коли Христос (являється) після і приймає інший вид священства, то зрозуміло, що це через недосконалість усього попереднього. Допустимо, каже, що все попереднє звершилося і немає нічого недосконалого в (колишньому) священстві, «то яка б іще була потреба поставати іншому священикові за чином Мелхиседековим, а не іменуватися за чином Аароновим?» Навіщо (Бог), залишивши Аарона, вводить інше священство — Мелхиседекове? «Якби досконалість осягалась через левитське священство», тобто, якби за допомогою священства левитів досягалася досконалість у ділах, у навчанні, в житті. Поглянь, як він поступово йде вперед. Сказавши, що Христос є Первосвящеником «за чином Мелхиседековим», він довів, що священство за чином Мелхиседековим вище, оскільки сам (Мелхиседек) вищий. Далі він доводить те ж саме стосовно часу, тобто, що (Христос) після Аарона, отже, і вищий.

А що означають наступні слова: «Бо з ним сполучений закон народу»? Що означає «з ним»? Ним керуються, через нього все звершують, і не можна сказати, що він був даний для інших. «З ним сполучений закон народу», тобто ним користуються і користувалися, і не можна сказати, що він, будучи досконалим, не управляв народом. «Сполучений закон народу», тобто ним керувалися. То яка потреба в іншому священстві, якби це було вповні досконалим? «Адже зі зміною священства необхідно бути зміні і закону», — коли необхідно бути іншому священикові або, точніше, іншому священству, то необхідно бути й іншому законові. Це (сказано) проти тих, які говорять: навіщо потрібний був Новий Завіт? Він міг би навести свідчення з пророцтва: «Ви сини пророків і завіту, що його заповідав Бог отцям вашим» (Діян. 3, 25). Але поки що повчає про священство. І поглянь, як хотів цьому повчити. Сказавши: «За чином Мелхиседековим», він відкинув чин Ааронів, бо не сказав би: «За чином Мелхиседековим», якби той був кращий. А коли введене інше священство, то повинен бути й інший завіт, бо неможливо бути священикові без завіту, законів та постанов, або, щоби той, хто прийняв інше священство, керувався попереднім завітом.

Тут виникало заперечення: як можна бути священиком, не будучи левитом? Але (Апостол), приготувавши відповідь на це у попередніх словах, тепер уже не дає відповіді, а говорить про це мимохідь: я сказав, говорить він, що священство змінене, отже має бути змінений і завіт; змінений не тільки виглядом дій та постанов, але й щодо коліна, оскільки слід було (змінити його) і щодо коліна. Як саме? «Зі зміною, — каже, — священства», тобто воно перейшло з коліна в коліно, зі священицького в царське, щоб і царське, і священицьке стали єдиним. І поглянь на таїнство: спочатку було коліно царське, а потім священицьке, як і Христос, Який був Царем завжди, а Священиком став тоді, коли прийняв плоть, коли приніс Жертву. Чи бачиш зміну? Те, що було запереченням, він представляє необхідним наслідком подій: «Бо Той, — каже, — про Кого говориться це, належав до іншого коліна, з якого ніхто не приступав до жертовника. Бо відомо, що Господь наш засяяв із коліна Юди, про яке Мойсей нічого не сказав стосовно священства». Значення його слів таке: я знаю і кажу, що це коліно не мало священства, і ніхто з нього не був священиком. Саме це означають слова «з якого ніхто не приступав до жертовника». Але в усьому відбулася зміна. Так, мав змінитися закон і Старий Завіт, бо й саме коліно змінено. Чи бачиш, як він показує ще іншу відмінність (завітів) від відмінності колін? І не тільки цим доводить їх відмінність, але й з боку особи (Первосвященика), і Завіту, і вигляду дій, і самого прообразу. «Який є таким не за законом заповіді плотської, а за силою життя нескінченного» (Євр. 7, 16).

2. «Який є таким (Священиком), — каже, — не за законом заповіді плотської», бо той закон мав багато плотського. І добре назвав його заповіддю плотською, бо все, що він визначав, було плотським. Так, розпорядження: обріж плоть, помаж плоть, омий плоть, очисти плоть, обстрижи плоть, зв’яжи плоть, годуй плоть, відпочивай плоттю, — скажи мені, хіба все це не плотські (заповіді)? Коли хочеш знати, якими є і ті блага, які він обіцяв, то послухай: довголіття, каже, для плоті, молоко і мед для плоті, спокій для плоті, насолода для плоті. За таким законом Аарон отримав священство, а Мелхиседек не так. «І це ще ясніше видно з того, що за подобою Мелхиседека постає Священик інший» (Євр. 7, 15). Що «ясніше видно»? Неоднаковість того й іншого священства, відмінність, перевага Того, Хто був «не за законом заповіді плотської». Хто? Мелхиседек? Ні — Христос. «Який є таким не за законом заповіді плотської, а за силою життя нескінченного. Бо засвідчено: «Ти Священик повік за чином Мелхиседековим» (Євр. 7, 16-17), тобто не тимчасовий, не обмежений, «а за силою життя нескінченного». Цим (Апостол) указує, що (Христос) став Священиком власного силою і силою Отця, силою нескінченного життя. Хоча такий вислів не відповідає словам «не за законом заповіді плотської», оскільки слід було би сказати: за (заповіддю) духовною. Однак він під плотською розуміє тимчасову, як і в іншому місці каже: «Вони зі стравами і напоями та різноманітними обмиваннями й обрядами, що стосуються плоті, були встановлені тільки до часу їх виправлення» (Євр. 9, 10).

«За силою життя», тобто, що Він живе власного силою. Апостол сказав, що «необхідно бути зміні і закону», і показав, як саме, а далі називає причину: розум людський понад усе задовольняється тоді, коли знає причину, і завдяки цьому укріплюється у вірі, бо ми тоді більше віруємо, коли знаємо і причину, і підставу, через яку щось відбувається. «Скасування ж попередньої заповіді, — каже, — буває через її неміч та марність» (Євр. 7, 18). Тут проти нас повстають єретики, які кажуть: ось і Павло назвав заповідь недоброю. Але послухай уважно: він не сказав, що вона недобра або негідна, але «через її неміч та марність». І в іншому місці він доводить її неміч, коли каже: «Закон, ослаблений плоттю, був безсилий» (Рим. 8, 3). Отже, не заповідь немічна, а ми. «Бо закон нічого не довів до досконалості» (Євр. 7, 19). Що означає «нічого не довів до досконалості»? Він, каже, нікого не довів до досконалості, оскільки його не слухалися. Та якби навіть його і слухалися, то й тоді він не зробив би нікого досконалим і побожним. Однак (Апостол) тут цього не говорить, а (каже), що він не мав сили, і справедливо, бо його письмена наказували: роби те і не роби того, пропонували тільки (накази), але не надаючи сили. Не така наша надія. Що означає «скасування»? Відміна, відкидання. А чого саме, це він пояснює, продовжуючи: «…попередньої заповіді». Так називає закон, оскільки він уже відмінений через свою неміч. Раніше він був, але минув і застарів через свою неміч. «Скасування» — це відміна того, що раніше мало силу. Звідси і видно, що він мав силу, але відкинутий, бо став зовсім даремним. Отже, закон став зовсім даремним? Ні, він був корисний і дуже корисний, але він не міг зробити людей досконалими.

Тому (Апостол) і каже: «Закон нічого не довів до досконалості», — у ньому все було прообразом, все було тінню: і обрізання, і жертви, і субота, — все не могло проникати в душу, а тому минуло й відмінено. «Але вводиться краща надія, через яку ми наближаємося до Бога. І що це було не без клятви» (Євр. 7, 19-20). Чи бачиш, яка клятва була тут необхідна? Тому (Апостол) і повчав багато про те, що Бог клявся, і клявся для більшого переконання. «Вводиться краща надія». Що це означає? І закон, каже, мав надію, але не таку. Раніше ті, що вгодили (Богові), надіялися успадковувати землю і не терпіти ніякої біди А ми, коли догодимо Богові, надіємося успадковувати не землю, а небо, або навіть, що набагато важливіше, надіємося стати поблизу Бога, наблизитися до самого Престолу Отця, служити Йому разом з ангелами. І поглянь, як він поступово розкриває ці (істини). Раніше він сказав: «І входить аж до середини за завісу» (Євр. 6, 19); а тут: «Вводиться краща надія, через яку ми наближаємося до Бога. І що це було не без клятви». Що означає «і що це було не без клятви»? Тобто не без запевнення з клятвою. Ось ще інша відмінність. Це обіцяно, каже, не просто. «Бо ті були священиками без клятви, а Цей із клятвою, бо про Нього сказано: «Клявся Господь і не розкається: Ти Священик повік за чином Мелхиседековим», — то поручителем кращого завіту став Ісус. До того ж тих священиків було багато, бо смерть не дозволяла перебувати одному; а Цей, оскільки перебувати Йому вічно, має і священство нескінченне» (Євр. 7, 21-24).

(Апостол) указує дві переваги (новозавітного священства): те, що воно не має кінця, як підзаконне, і те, що воно встановлене з клятвою. Все це він доводить через Христа, Який прийняв (це священство): «За силою, — каже, — життя нескінченного», а також клятвою, тому що Бог «клявся», і самою справою, адже той закон, каже, відмінений, бо він був немічний, а цей стоїть, оскільки має силу. Те ж саме він робить і щодо священика. Як саме? Доводячи, що Він один, а Він не був би один, якби не був безсмертним. Як попередніх священиків було багато, оскільки вони були смертні, так Він один, бо Він — безсмертний. «То поручителем кращого завіту став Ісус». Бог клявся Йому, що Він завжди буде Священиком, а Бог не зробив би цього, якби Він не був живий. «Тому й може завжди спасати тих, які приходять через Нього до Бога, будучи завжди живим, щоб заступатися за них» (Євр. 7, 25).

3. Чи бачиш, що (Апостол) говорить це (про Христа) у плоті? Показавши, що Він Священик, далі відразу говорить, що Він заступається. І в іншому місці, коли Павло каже: «Сам Дух просить за нас» (Рим. 8, 26), то розуміє, що Він просить як Первосвященик. Справді, як може просити, щоби спасати, Той, Хто, «як Отець воскрешає мертвих і оживляє.., кого хоче»? Як може просити Той, у владі Якого знаходиться весь суд (Ін. 3, 19)? Як може просити Той, Який посилає ангелів, щоб одних кидати в піч, а інших спасати (Мф. 8, 8)? «Тому, — каже, — й може завжди спасати» (Євр. 7, 25). Він спасає тому, що не вмирає, бо Він, «будучи завжди живим», не має наступника, а коли не має наступника, то й може просити за всіх. Земні первосвященики, хоч би якими славними були, вони були такими тільки на той час, поки були. Наприклад, Самуїл та всі інші, а після того вже ні, бо померли. А Він не такий, але спасає «завжди». Що означає «завжди»? (Апостол) повчає про велике таїнство: не тільки тут, каже, але й там Він спасає тих, «які приходять через Нього до Бога». Як спасає? «Будучи завжди живим, щоб заступатися за них».

Чи бачиш, як приземлено він сказав (про Христа), зважаючи на Його людську природу? Він не один раз, каже, заступався, а завжди, коли потрібно заступатися за них. Це й означає вислів «завжди». «Завжди», тобто не тільки тепер, але й там, у майбутньому житті. Отже, Він повинен невпинно молитися? Але хіба це справедливо? Навіть праведні люди часто одним проханням одержували все, то як же Він буде молитися невпинно? І навіщо Він сидить разом з Отцем? Чи бачиш, що тут сказано про Нього приземлено через Його поблажливості? Значення цих слів таке: не бійтеся нічого, не говоріть: так, Він хоч і любить нас, і має відвагу перед Отцем, але не може жити завжди. Він завжди живий. «Таким і повинен бути у нас Первосвященик: святий, незлобливий, непорочний, відділений від грішників і піднесений вище небес» (Євр. 7, 26). Чи бачиш, що все це сказано про людську природу (Христа)? А коли я кажу: про людську природу, то розумію людську природу поєднану з Божеством, не розділяючи їх, а повчаючи розуміти це належно.

Отже, чи бачиш відмінність Первосвященика (від старозавітних)? Усе вищесказане (Апостол) поєднав у словах: «Який, подібно до нас, зазнав спокуси в усьому, крім гріха» (Євр. 4, 15). «Таким, — каже, — і повинен бути у нас Первосвященик: святий, незлобливий». Що означає «незлобливий»? Не причетний до зла, не підступний. А що Він справді такий, послухай пророка, який каже: «Не було неправди в устах Його» (Іс. 53, 9). Чи може хтось сказати це про Бога? Хто не посоромиться сказати, що Бог не підступний, не підлесник? А про Христа в плоті це сказати можна. «Святий (преподобний), незлобливий», — і цього не можна сказати про Бога, оскільки Він за Своєю природою непорочний. «Відокремлений від грішників». І чи тільки це доводить Його перевагу? Чи не доводить і сама жертва? Так, жертва. Як саме? «Який не має, — каже, — потреби щоденно, як ті первосвященики, приносити жертву спочатку за свої гріхи, потім за гріхи народу, бо Він зробив це один раз, принісши в жертву Себе Самого» (Євр. 7, 27). Що «це»? Тут (Апостол) починає говорити про перевагу духовної жертви. Він сказав про відмінність між священиками (старозавітним і новозавітним), сказав про відмінність між завітами (Старим і Новим), хоча не вповні, однак сказав. Тут нарешті починає говорити і про саму жертву.

Коли ти чуєш, що Христос є Священиком, то не думай, що Він священнодіє постійно. Він звершив священнодійство раз і потім сів (праворуч Отця). Щоб ти не думав, ніби Він стоїть на небесах і священнодіє, (Апостол) указує, що це було справою домобудівництва. Як Він був рабом, так само і Священиком, і Священнослужителем. Як, будучи рабом, Він не залишився рабом, так, будучи і Священнослужителем, Він не залишився Священнослужителем, бо священнослужителеві властиво не сидіти, а стояти. Тут (Апостол) висловлює велич жертви, яка, будучи одного разу принесена, мала стільки сили, скільки не мали всі інші разом. Але про це він ще не говорить, а тільки про таке: «Зробив це один раз». Що «це»? «Треба було, — каже, — щоб і Цей також мав що принести» (Євр. 8, 3). Не за Себе, бо як Він, будучи безгрішним, міг приносити жертву за Себе? За людей. Що ти говориш? Невже Він не має потреби приносити за Себе і настільки сильний? Так, каже. Щоб ти не подумав, ніби у словах «зробив це один раз» ідеться і про Нього, то послухай, що говорить (Апостол) далі: «Бо закон настановляє первосвящениками людей, які мають немочі» (Євр. 7, 28). Тому вони завжди приносять жертви і за себе. А Він, як сильний, Який не має гріха, навіщо буде приносити за Себе? Отже, Він приніс жертву не за Себе, а за людей, і причому один раз.

«А слово клятвене, після закону, поставило Сина, навіки довершеного». Що означає «довершеного»? Поглянь, Павло не висловлюється прямо протилежно. Після слів «мають немочі» він не сказав: Сина сильного, але «довершеного», що, можна сказати, так само означає «сильного». Чи бачиш, що слово «Сина» сказано взамін слову «раба»? А під неміччю він розуміє або гріх, або смерть. Що означає «навіки»? Не тільки тепер безгрішного, каже, але завжди. А коли Він довершений, якщо Він ніколи не грішить, якщо Він вірно живе, то навіщо Йому приносити жертви за нас багато разів? Але (Апостол) поки що цього не доводить, а доводить тільки те, що не приніс жертви за Себе. Отже, якщо ми маємо такого Первосвященика, то будемо наслідувати Його і йти за Його стопами. Немає іншої Жертви. Тільки одна очистила нас, а потім вогонь і геєна. Тому (Апостол) так часто й повторює: один Священик, одна Жертва, щоби хтось, думаючи, що їх багато, не став грішити без побоювання.

4. Тому ми, які сподобилися цієї печаті, які скуштували цієї Жертви, які беремо участь у безсмертній Трапезі, будемо зберігати свою благородність і честь, бо відпасти небезпечно. І ті, які ще не сподобилися цього, нехай не будуть самовпевнені, бо хто грішить тим, щоби прийняти святе хрещення перед останнім видихом, той часто не отримує його. Повірте мені: я скажу те, що маю намір сказати, не для того, щоби навіяти на вас страх. Я знаю багатьох, з якими це трапилося, які багато грішили в очікуванні просвічення (хрещенням), але в день кончини відійшли, не прийнявши його. Бог дав хрещення для того, щоб знищити гріхи, а не для того, щоб їх примножувати. А коли хтось буде користуватися ним для того, щоб вільніше віддаватися великим гріхам, то такий винуватий у безпечності. Такий, якби не було хрещення, жив би стримано, не чекаючи відпущення (гріхів). Чи бачиш, як на нас звершуються слова: «І чи не чинити нам зло, щоб вийшло добро?» (Рим. 3, 8).

Тому, закликаю вас, які ще не прийняли Таїнства: пильнуйте, нехай ніхто з вас не приступає до чесноти, як найманець, як невдячний, як до чогось важкого і нестерпного. Навпаки, будемо приступати до неї зі старанністю і радістю. Якби не була обіцяна нагорода, то невже не слід було би бути благочестивим? Тож будемо благочестивими хоча би заради нагороди. Хіба не соромно, хіба не надто безсовісно говорити: якщо не даси мені нагороду, то я не буду благочестивим? На це можу сказати ось що: хоч би ти й зберігав цнотливість, ти ніколи не будеш цнотливим, якщо робиш це заради нагороди. Адже ти ніскільки не цінуєш благочестя, коли не любиш його заради нього самого. Але Бог, зважаючи на нашу велику немічність, благоволив спонукати нас до нього хоча би нагородою, а ми й при цьому не робимося благочестивими.

Уявімо, коли хочете, що якийсь чоловік, що вчинив безліч гріхів, відходить, сподобившись хрещення, хоча це, я думаю, не часто буває. То скажи мені, як він відійде туди? Він не буде осуджений за свої діла, але й не буде мати відваги, і справедливо. Справді, якщо він, проживши сто років, не вчинить жодної доброї справи, а тільки те, що не грішив, або навіть і не це, а тільки те, що спасся однією благодаттю, а інших побачить увінчаними, прославленими і звеличеними, то скажи мені, чи зможе він не сумувати, хоч і не впаде в геєну? Поясню це на прикладі.

Уявімо двох воїнів. Нехай один з них краде, кривдить, захоплює чуже, а другий нехай не робить нічого такого, а поводиться добре, виявляє багато доблесті, на війні здобуває перемоги, обагряючи свої руки кров’ю. Після того, через деякий час, нехай він з того звання, в якому був разом зі злодієм, буде зведений на царський престол і одягнеться у порфіру, а злодій нехай залишиться там же, де й був, але тільки з царської милості буде звільнений від покарання за свою провину, поставлений на останньому місці й підлеглим владі царя. Чи не буде цей останній, скажи мені, відчувати скорботу, побачивши, що той, який був рівний з ним, досяг самої висоти почестей, прославився й управляє світом, а він залишається в низькому стані, та й саме звільнення від покарання отримав не з честю, а тільки з милості та людинолюбства царя? Цар простив його і звільнив від засудження, а він сам буде жити із соромом. І інші не будуть дивуватися йому, бо при таких милостях ми дивуємося не тим, що отримали дари, а тим, що подають їх, і чим вищі ці дари, тим більш соромно тим, що отримують їх, якщо вони були винні у великих гріхах. Якими очима буде він дивитися на тих, які знаходяться в царських палатах, показують безліч своїх ран і подвигів, тоді як сам не має що показати, а ще й саме прощення отримав тільки через людинолюбство Боже? Начебто якийсь убивця, злодій або перелюбник, якого ведуть на страту, був звільнений від неї на чиєсь прохання й отримав наказ з’явитися перед дверима царських палат, то він не зміг би на будь-кого дивитися, хоч і звільнений від покарання, так само і він.

5. Однак, коли йдеться про царство, не думайте, що всі удостояться одного і того ж. Коли тут у царських палатах бувають і єпархи, і наближені до царя, і нижчі сановники, і ті, що займають місце так званих десятників (δεκανών), а між єпархом і десятником велика відмінність, то тим більше так буде в небесних Царських оселях. Кажу це не від себе, а Павло визначає там ще більшу відмінність. Яка відмінність, каже він, між сонцем і місяцем, і зірками, і найменшою із зірок, так само буде і в Царстві Небесному. І для кожного є очевидним, що відмінність між сонцем і найменшою зіркою набагато більша, ніж між так званим десятником і єпархом. Сонце раптом освітлює весь світ і робить його світлим, закриває місяць і зірки, а зірка часто невидима навіть і в темряві, бо є багато зірок, яких ми не бачимо. Отже, коли ми побачимо інших, що зробилися сонцями, а самі займемо місце найменших зірок, які навіть невидимі, то якою буде для нас утіха? Ні, застерігаю вас, не будемо такими безпечними, не будемо такими ледачими, не станемо недбало приймати спасіння, яке подається від Бога, а будемо робити з ним купівлю і примножувати його. Хоч би інший був тільки оголошеним, але й він знає Христа, знає віру, слухає слово Боже, не далекий від богопізнання, розуміє волю Владики свого. То навіщо він зволікає, навіщо вичікує і відкладає?

Немає нічого кращого за благодійне життя, і тут, і там, і для просвічених, і для оголошених. І що, скажи мені, нам наказано важкого? Май дружину, говорить заповідь, і будь стриманий. Невже, скажи мені, це важко? І як (може бути це важким), коли багато хто і без дружини буває стриманим, і не тільки християнин, але і язичник? Що язичник чинить з пихи, то невже ти не зробиш того зі страху Божого? «Із майна твого, — говорить (Писання), — подавай милостиню» (Тов. 4, 7). Невже це важко? Але і тут осудять нас язичники, які марнували все своє майно тільки з пихи. Не сквернослов. Невже це важко? Але якби й не було наказано, то чи не слід було би нам самим зробити це, щоб не виявитися негідними? Навпаки, лихослів’я важке, як це видно з того, що людина соромиться в душі и червоніє, коли трапиться їй сказати щось таке, та й не наважиться сказати, хіба що буде в п’яному стані. Чому, сидячи на торжищі, ти не робиш цього, хоч би й робив у себе вдома? Чи не заради присутніх? Чому не відразу зробиш це і при дружині своїй? Чи не тому, щоб не образити її? Так, щоб не образити свою дружину, ти не робиш цього, а ображати Бога не соромишся? А Він усюдисущий і чує все.

«І не впивайтеся вином» (Еф. 5, 18), — сказано. І добре (сказано), бо хіба пияцтво саме собою не є покаранням? Не сказав: виснажуй тіло, але що? «Не впивайтеся», тобто не давай йому волі так, щоб воно скинуло з себе владу душі. Як, невже не потрібно піклуватися про тіло? Ні, не це я кажу, але не догоджай його забаганкам. Так і Павло наказує, коли говорить: «Піклування про плоть не обертайте на похоті» (Рим. 13, 14). Не кради чужого, сказано, не будь жадібним, не клянися. Яких трудів це вимагає, яких подвигів? Не лихослов, сказано, не обмовляй. Хіба це важко? А протилежні дії важкі, бо, коли ти скажеш про когось щось зле, то відразу наражаєшся на небезпеку і сумнів: чи не чув той, про кого ти сказав, хоч би він був людиною поважною, хоч би неважливою. Коли він людина поважна, то ти відразу відчуваєш справжню небезпеку; а коли неважлива, то він відплатить тобі тим же і навіть набагато більше, він наговорить про тебе ще більше негідного.

Ні, нічого важкого, нічого обтяжливого нам не заповідано, аби тільки ми захотіли. А коли не захочемо, то і найлегше буде здаватися важким. Що легше за їжу? Але багато хто через неабияку зніженість обтяжується і цим. Я чую, як багато хто каже, що й їжа викликає труднощі. Немає ніяких труднощів у всьому вищесказаному, якщо тільки, захочеш. Усе після вищої благодаті залежить від бажання. Тож будемо бажати доброго, щоб нам сподобитися вічних благ, за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.


Бесіда 12 | Зміст | Бесіда 14


Пошук

Допомога ЗСУ

Сторінки

Останні відгуки

Канали RSS


Українська Церковна Архітектура














Нагору