«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том XІІ. Книга 1

Бесіда 33

«Отже ми, приймаючи царство непохитне,
охороняймо благодать, якою будемо служити
благоугодно Богові з побожністю і страхом, тому
що Бог наш — вогонь, що поїдає» (Євр. 12, 28-29)

1. Як в іншому місці (Апостол) каже: «Видиме — дочасне, а невидиме — вічне» (2 Кор. 4, 18), і звідси бере розраду в прикрощах, які ми терпимо в цьому житті, так він чинить тут і каже: «Охороняймо благодать», тобто будемо дякувати Господу, будемо непохитними. Ми повинні не тільки не нарікати в цих прикрощах, а ще й віддавати Богові велику подяку за них заради майбутніх благ. «Якою будемо служити благоугодно Богові», тобто тоді ми й служимо благоугодно Богові, коли за все дякуємо Йому. «Усе робіть, — каже, — без нарікання й сумніву» (Флп. 2, 14). Хоч би які справи звершувала людина, яка нарікає, вона принижує себе і втрачає нагороду, подібно до ізраїльтян, — а ви знаєте, якої кари зазнали вони через нарікання. Тому не нарікайте, каже (Апостол). Неможливо служити благоугодно (Богові), не дякуючи Йому за все: і за спокуси, і за радощі. «З побожністю і страхом», тобто нічого не будемо говорити зухвалого, безсоромного, а будемо налаштовувати себе так, щоб заслужити пошану. Це й означають слова: «3 побожністю і страхом».

«Братолюбність нехай перебуває між вами. Гостинності не забувайте, бо через неї деякі, не знаючи, гостинно прийняли ангелів» (Євр. 13, 1-2). Поглянь, як (Апостол) заповідає їм берегти те, що в них уже було, і не додає нічого іншого. Він не сказав: будьте братолюбні, але: «Братолюбність нехай перебуває між вами». Не сказав: будьте гостинні, начебто вони такими не були, але: «Гостинності не забувайте», — бо це могло появитися від скорботи. Далі додає те, що могло особливо підбадьорити їх: «Бо через неї деякі, — каже, — не знаючи, гостинно прийняли ангелів». Бачиш, яка честь, яка користь? Що означає «не знаючи»? Пригостили (ангелів), самі не знаючи того. Зате Авраам і сподобився великої нагороди, що пригостив ангелів, не знаючи, що вони ангели. А якби він знав, то в цьому не було б нічого дивного. Деякі думають, що (Апостол) розуміє тут Лота і говорить це про нього.

«Пам’ятайте в’язнів, ніби і ви з ними були в кайданах, і тих, хто страждає, бо й самі знаходитесь у тілі. Шлюб у всіх нехай буде чесний і ложе непорочне; блудників і перелюбників судить Бог. Майте вдачу не сріблолюбну, задовольняючись тим, що є» (Євр. 13, 3-5). Зверни увагу, як часто він говорить про цнотливість. І раніше говорив: «Намагайтеся мати мир зі всіма і святість»; і далі: «Щоб не було між вами якого блудника або нечестивця» (Євр. 12, 14.16); і тепер каже: «Блудників і перелюбників судить Бог». Водночас скрізь із забороною поєднує погрозу покарання, і поглянь, як саме. «Намагайтеся, — каже, — мати мир зі всіма і святість», і додає: «…без якої ніхто не побачить Господа»; а тут: «Блудників і перелюбників судить Бог». Спочатку сказав: «Шлюб у всіх нехай буде чесний і ложе непорочне», а далі додав погрозу покарання, вказуючи, що він додав це справедливо. Адже, коли шлюб дозволений, то розпусник справедливо карається і перелюбник справедливо віддається мукам. Тут він спрямовує слова проти єретиків. Однак не сказав: ніхто не повинен бути розпусником, але, вже сказавши про те раніше раз, додає це, як загальну заповідь, не спрямовуючи її прямо проти них.

«Майте вдачу не сріблолюбну, задовольняючись тим, що є». Не сказав: нічого не здобувайте, але: «Майте вдачу не сріблолюбну», тобто нехай ваш розум буде вільний, нехай думки ваші висловлюють мудрість. А це буде тоді, коли ми не будемо шукати зайвого, коли будемо задоволені тільки необхідним. Попередньо він говорив: «І розграбування майна вашого прийняли з радістю» (Євр. 10, 34); а тут застерігає не бути сріблолюбними, «задовольняючись, — каже, — тим, що є». Далі й тут додає втішання, щоб вони не зневірялися: «Тож ми сміливо говоримо: «Господь мені помічник, і не злякаюся: що зробить мені людина?» (Євр. 13, 6). Ось знову втіха у спокусах! «Пам’ятайте наставників ваших» (Євр. 13, 7). Цьому він хотів повчати й раніше, коли говорив: «Намагайтеся мати мир зі всіма і святість». Те ж саме заповідав і солунянам, коли говорив, щоб вони шанували наставників «з любов’ю» (1 Сол. 5, 13). «Пам’ятайте наставників ваших, які проповідували вам слово Боже, і, дивлячись на кончину життя їхнього, наслідуйте віру їхню» (Євр. 13, 7). Яка тут послідовність думок? Дуже прекрасна. Дивлячись, каже, на їхнє «життя», наслідуйте їхню віру, бо віра походить від чистого життя. Або ж вірою називає він тут тверде переконання. Як саме? Вони, каже, твердо вірували в майбутнє, тому й вели прекрасне життя. Вони не вели б чистого життя, якби сумнівалися або хиталися щодо майбутнього. Те ж саме він говорить і тут.

2. «Ісус Христос учора, й сьогодні, і навіки Той же. Ученнями різними й чужими не захоплюйтесь; бо добре благодаттю зміцнювати серця, а не їжею, від якої не одержали користі ті, що займалися нею» (Євр. 13, 8-9). Тут словом «учора» (Апостол) визначає весь минулий час, а словом «сьогодні» — теперішній, словом «навіки» — майбутнє, яке не має кінця. А значення його слів таке: ви чули первосвященика, але первосвященика не тимчасового, Він завжди один і той же. Можливо, що тоді деякі говорили, що Розіп’ятий не є очікуваний Христос, а прийде інший, тому й каже: «Учора, й сьогодні, і навіки», вказуючи, що Христос, Який уже прийшов, знову прийде, що Він один і той же: Він і раніше був, і є, і буде навіки. І нині юдеї кажуть, що прийде інший (Христос). Вони, відкинувши Цього, Який прийшов, віддадуться антихристу.

«Ученнями різними й чужими не захоплюйтесь», — бажає, щоб вони не захоплювалися не тільки чужими, але й різними вченнями. Він знав, що як від тих, так і від інших прийде загибель для тих, що захоплюються ними. «Бо добре благодаттю зміцнювати серця, а не їжею, від якої не одержали користі ті, що займалися нею». Тут він натякає на тих, які видають правила щодо їжі. Для віри все чисте, тож потрібна віра, а не страви. «Ми маємо жертовник, від якого не мають права споживати ті, що служать скиті» (Євр. 13, 10). Те, що в нас, каже, не схоже на юдейське, тому навіть первосвященикові (юдейському) не дозволяється брати участь у наших (Таїнствах). Коли він сказав: не дотримуйтесь (вчення про їжу), то начебто спростовував власні дії, а тому знову повертається до цього. А ми, скажуть, хіба не дотримуємося цього? Дотримуємося і дуже строго, так що навіть священикам (юдейським) не дозволяємо брати участь у наших (Таїнствах). «Тому що тіла тварин, кров яких для очищення гріха вносить первосвященик у святилище, спалюються поза табором, — то й Ісус, щоб освятити людей Кров’ю Своєю, постраждав поза брамою» (Євр. 13, 11-12). Бачиш яскравий прообраз? Там, каже, «поза табором» і тут «поза брамою». Як жертви, що приносилися за гріхи, були деяким прообразом і спалювалися поза табором, так і Ісус, Який приніс Себе за гріхи наші, постраждав поза брамою.

Тому і ми повинні наслідувати Потерпілого за нас і бути поза світом або, точніше, поза світськими справами. Це (Апостол) і висловлює далі: «Отже, вийдемо до Нього за табір, несучи Його наругу» (Євр. 13, 13), тобто, зазнаючи того ж самого, беручи участь у Його стражданнях. Як Він, будучи осудженим, розіп’ятим поза брамою, так і ми не будемо соромитися віддалятися від світу. Цьому повчає (Апостол) словами «поза табором» і «поза брамою». «Бо не маємо тут, — каже, — постійного міста, але шукаємо майбутнього. Отже, будемо через Нього безустанно приносити Богу жертву хвали, тобто плід уст, що прославляють ім’я Його» (Євр. 13, 14-15). «Через Нього», тобто як через Первосвященика, стосовно плоті. «Що прославляють ім’я Його», — начебто каже: коли необхідно сповідувати Його, то не будемо говорити нічого блюзнірського, нічого ганебного, нічого зухвалого, нічого безглуздого, нічого гордовитого, а будемо все робити й говорити зі страхом і благоговінням. І говорить він це не без причини, а тому, що знав про їхні страждання, а в стражданнях душа зневіряється і роздратовується. Але ми, каже, не будемо так чинити. Тут (Апостол) знову говорить те ж саме, що говорив раніше: «Не будемо залишати зібрання свого» (Євр. 10, 25). Так ми будемо в змозі все робити зі страхом, адже часто, соромлячись людей, ми утримуємося від багато чого негідного.

3. «Не забувайте також добродійності й спілкування, бо такі жертви благоугодні Богу» (Євр. 13, 16). Так говорив тоді Павло, так і я кажу тепер, і кажу не тільки присутнім братам, але й відсутнім. Ніхто не відняв у вас майна, а коли й відняв щось, то виявляйте гостинність в іншому. Яке оправдання ми будемо мати, коли й слухачам (Павла) сказано це вже після розкрадання їхнього майна? І поглянь: тут він каже: «Не забувайте також добродійності», а перед цим сказав: «Гостинності не забувайте», — розуміючи не дещо різне, а одне й те ж, по-різному висловлене. Не сказав: не забувайте приймати подорожніх, але «гостинності», тобто не просто приймайте мандрівників, але з любов’ю. І не вказав на майбутню і прийдешню нагороду, щоб вони знову не зробилися безтурботними, а (вказав) на нагороду, вже даровану: «Бо через неї деякі, — каже, — не знаючи, гостинно прийняли ангелів».

Але повернемося до того, що було сказано попередньо. «Шлюб у всіх нехай буде, — каже, — чесний і ложе непорочне». Чому шлюб чесний? Бо він зберігає віруючого в цнотливості. Тут (Апостол) має на увазі юдеїв, які вважали шлюбне ложе поганим і говорили, що кожен, уставши з ложа, нечистий. Ні, нерозсудливий і бездушний юдею, не те погано, що походить від природи, а те, що від волі. Коли шлюб чесний, отже, він і чистий, то як же ти думаєш, що (людина) ним оскверняється?

«Майте вдачу, — каже, — не сріблолюбну». Оскільки багато хто, розтративши майно, потім прагне придбати його під виглядом милостині, тому й каже: «Майте вдачу не сріблолюбну», тобто будемо шукати тільки потрібного й необхідного. А що, скажеш, коли не будемо мати й цього? Ні, ні. Сам (Господь) сказав, і сказав правду: «Не залишу тебе і не покину тебе», тож ми сміливо говоримо: «Господь мені помічник, і не злякаюся: що зробить мені людина?» Начебто так говорить (Апостол): ти отримав обітницю від Самого (Бога), тож не сумнівайся, бо Він Сам обіцяв, тож не хитайся. Слова «не залишу тебе і не покину тебе» сказані не тільки про майно, але й про все інше. «Господь мені помічник, і не злякаюся: що зробить мені людина?» Недаремно він наводить слова пророка, оскільки ними підтверджує свої слова, щоб (слухачі) більше підбадьорились і не зневірялися. Будемо і ми говорити те ж саме під час усіх спокус і не бентежитися перед людськими справами. Коли Бог виявляє милість нам, то ніхто не подолає нас. Як тоді, коли Він противиться нам, не буде ніякої користі, хоч би навіть усі були нашими друзями, так і тоді, коли Він прихильний до нас, не буде ніякої шкоди, хоч би навіть усі повстали проти нас. Тому і сказано: «Не злякаюся: що зробить мені людина?»

«Пам’ятайте наставників ваших, які проповідували вам слово Боже». Тут, мені здається, він говорить про взаємну допомогу, бо саме таким є значення слів: «Які проповідували вам слово Боже, і, дивлячись на кончину життя їхнього, наслідуйте віру їхню». Що означає «дивлячись»? Постійно звертаючись до того, роздумуючи в собі, розмірковуючи, старанно досліджуючи і належно випробовуючи. Добре він сказав: «На кончину життя їхнього», тобто на завершення життя, бо їхнє життя мало добре завершення. «Ісус Христос учора й сьогодні і навіки Той же». Значення цих слів таке: не думайте, що (Христос), Який тоді творив чудеса, нині не творить чудес, — Він той же. А коли Він той же, то немає такого часу, коли б Він не міг звершувати те ж саме. Можливо, що саме це мав (Апостол) на увазі, коли говорив: «Пам’ятайте наставників ваших».

Вченнями різними й чужими не захоплюйтесь», тобто протилежними тому, що ви чули від нас. «Різними», тобто всілякими. Такі вчення не мають у собі нічого твердого, а бувають суперечливими, особливо щодо відмінності в їжі. Тому він прямо і вказує на це, продовжуючи: «Добре благодаттю зміцнювати серця, а не їжею». Такими є різні вчення і такими дивними. Тут він засуджує марновірне розрізнення страв і вказує, що через таке дотримання вони впали в іновірство, захопилися різними і дивними вченнями. І поглянь: він не наважується сказати про це прямо, а говорить приховано: «Вченнями різними й чужими не захоплюйтесь»; і далі: «Добре благодаттю зміцнювати серця, а не іжею», — це майже те ж саме, що й Христос сказав: «Не те, що входить в уста, оскверняє людину, а те, що виходить з уст, оскверняє людину» (Мф. 15, 11). Він доводить, що віра подає все, бо коли вона укріплює, то серце знаходиться в безпеці.

Віра укріплює, а розум розхитує, бо віра протилежна розуму. «Від якої, — каже, — не одержали користі ті, що займалися нею». Яка користь, скажи мені, від такого розрізнення? Чи не спричиняє воно більше шкоди? Чи не доводить це таку (людину) до гріха? Коли від чогось потрібно остерігатися, то від того, від чого ті, що остерігаються, можуть отримати користь. Добре остерігатися зла, берегти чистоту серця, благоговіння перед Богом, правдиву віру. «Від якої, — каже, — не одержали користі ті, що займалися нею», тобто завжди дотримувалися цього (вчення про їжу). Одне дотримання є похвальним — це стриманість від гріха. А яка користь, коли деякі такі нечисті, що не можуть причаститися Жертви? Ніщо не спасає їх, хоча вони й прагнуть утримувати себе (від деяких страв), — це ніскільки не допоможе їм, бо в них немає віри. Далі (Апостол) говорить про жертву, яка була прообразом, і звертається до першообразу: «Тому що тіла тварин, кров яких для очищення гріха вносить первосвященик у святилище, спалюються поза табором, — то й Ісус, щоб освятити людей Кров’ю Своєю, постраждав поза брамою». Отже, перше було прообразом останнього, і так Христос звершив усе, постраждавши поза (брамою). Тут (Апостол) так само висловлює те, що (Христос) постраждав добровільно. Доводить, що й ті жертви встановлені не просто так, а були деяким прообразом, і що саме домобудівництво звершилося не без страждань, але Кров (Христова) вознесена на небо.

4. Бачиш, що ми причащаємося Крові, яка вноситься до святилища, істинного святилища, причащаємося Жертви, яку вживав тільки первосвященик? Отже, ми причащаємося Істини. Ми не беремо участі в ганьбі (Христовій), а беремо участь у святині. Ганьба стала причиною освячення, і як Він терпів ганьбу, так і ми. Тому ми, коли вийдемо до Нього, станемо співучасниками Його.

А що означає «вийдемо до Нього»? Будемо співучасниками Його страждань, будемо терпіти Його ганьбу. Недаремно Він постраждав поза брамою, а для того, щоб і ми взяли Його хрест, перебували поза світом і прагнули залишатися там. Він був зневажений, як злочинець, такими будемо і ми. «Будемо через Нього безустанно приносити Богу жертву». Про яку жертву він говорить? Він сам пояснює це, коли каже: «Плід уст, що прославляють ім’я Його», тобто молитви, спів, подяка — це плід уст. Ті приносили овець і волів, віддаючи їх священикові, а ми будемо приносити не щось таке, а подяку й наслідування Христа в усьому, наскільки це можливо, — ось, що має виростати з наших уст! «Не забувайте також добродійності й спілкування, бо такі жертви благоугодні Богу». Принесемо Йому, каже, таку жертву, щоб Він підніс її до Отця. А вона й не підноситься інакше, як тільки Сином, або, краще сказати, упокореним серцем. Усе це так говорить слухачам, які були ще надто немічними. Однак відомо, що благодать належить і Синові, бо чому тоді приписується Йому рівна честь (з Отцем)? «Щоб усі шанували Сина, — говорить (Писання), — як шанують Отця» (Ін. 5, 23). А як буде віддаватися Ним однакова честь, коли з прославлянням Отця водночас не прославляється і Син? А коли «плід уст, що прославляють ім’я Його», полягає в подяці Йому за все, і за те, що Він постраждав заради нас, то будемо із вдячністю переносити все: чи трапиться хвороба, чи бідність, чи щось інше, — бо Він один знає, що для нас є корисним. «Бо ми не знаємо, — каже (Апостол), — про що молитися, як належить» (Рим. 8, 26). А коли ми не знаємо, чого потрібно просити, коли не навчені Духом, то як можемо знати, що для нас корисне?

Отже, будемо старатися дякувати Йому за все і мужньо переносити все, що з нами трапляється. Чи спіткає нас бідність, чи хвороба — будемо дякувати, чи лихословлять нас — будемо дякувати, чи страждаємо ми — будемо дякувати. Це наближає нас до Бога, через це Бог стає нашим боржником. А коли ми благоденствуємо, тоді самі стаємо боржниками і відповідачами перед Богом, що інколи, а то й часто, стає причиною нашого осуду, тоді як те, — очищенню гріхів. Те (прикрощі) налаштовує до милосердя і людинолюбства, а це (благоденство) доводить до зарозумілості, породжує безпечність, робить гордовитими й розслабляє. Тому й говорить пророк: «Благо мені (Господи), що Ти упокорив мене, щоб я навчився заповітів Твоїх» (Пс. 118, 71). Коли Єзекія отримував благодіяння і був вільний від прикрощів, тоді серце його загордилося, а коли захворів, тоді упокорився, тоді став близьким до Бога. «Коли Він умертвляв їх, — говорить (Писання про юдеїв), — тоді вони шукали Його і навертались, і зранку благали Його» (Пс. 77, 34). Навпаки, коли «розповнішав, потовстішав і розжирів», тоді «і залишив він Бога» (Втор. 32, 15). Господа впізнають тоді, коли Він чинить суд.

Велике благо скорбота. Шлях (до неба) тісний, а скорбота просуває нас на цьому тісному шляху. Тому той, хто не терпить скорботи, не може ввійти. Хто терпить скорботи на цьому тісному шляху, той отримує і розраду, а хто любить широту, той і не входить на нього або мучиться, ніби заштовханий насильно. Послухай, як ставав на цей тісний шлях Павло. «Приборкую і поневолюю, — каже він, — тіло моє» (1 Кор. 9, 27). Він приборкував своє тіло, щоб мати нагоду вступити (на той шлях), тому в усіх своїх стражданнях постійно дякував Господу. Ти втратив майно? Це багато звузило широту (твого шляху). Ти позбувся слави? Вона так само була широтою. Ти зазнав наклепів, вірять тому, що на тебе наговорили, чого ти сам за собою не усвідомлюєш? Радій і веселися. «Блаженні ви, — сказав (Господь), — коли ганьбитимуть вас і гнатимуть, і зводитимуть на вас усяке лихослів’я та наклепи — Мене ради. Радуйтесь і веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах» (Мф. 5, 11-12).

Чому ти дивуєшся, коли тебе спіткає скорбота, і навіщо хочеш звільнитися від спокус? Павло бажав звільнитися від них і часто благав Бога, але не отримав цього: «Тричі благав я Господа про те, щоб він відступився від мене. Але Господь сказав мені: «Досить для тебе благодаті Моєї, бо сила Моя виявляється в немочі» (2 Кор. 12, 8-9). «Тричі» якраз і означає часто. Під неміччю тут розуміє скорботи. То й що? Почувши це, він терпів їх із вдячністю і говорив: «Тому я себе почуваю добре в немочах» (2 Кор. 12, 10), тобто радію, відчуваю задоволення у скорботі. Отже, будемо дякувати за все: і за втіху, і за скорботу. Не будемо нарікати, не будемо невдячними. І ти говори: «Нагим я вийшов із утроби матері моєї, нагим і повернуся» (Іов. 1, 21). Ти не народився славним, то й не шукай слави. Ти вступив у життя, не маючи не тільки багатства, але й слави та честі.

Уяви, скільки зла часто буває від багатства або, точніше, послухай, що говорить Христос: «Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому в Царство Боже ввійти» (Мф. 19, 24). Бачиш, для отримання яких благ багатство стає перешкодою, а ти хочеш збагатитися, і не радієш, знаходячись у бідності, яка знищує цю перешкода? Такий тісний шлях, що веде до Царства (Небесного). Таке широке, обтяжливе і незручне багатство! Тому і сказав (Господь): «Продай добро твоє», щоб ти зміг вступити на цей шлях (Мф. 19, 21). Ти бажаєш багатства? Для того Бог і звільнив тебе від нього, щоб звільнити від рабства. Так і рідні батьки, побачивши, що їхній син розбещується якоюсь блудницею, і ніякі умовляння не переконують його залишити її, проганяють блудницю. Такою є і велика кількість багатства. Тому Владика, піклуючись про нас і бажаючи звільнити нас від шкоди, що виникає звідси, позбавляє нас багатства.

Тому не будемо вважати бідність злом. Зло — це тільки гріх. Як і багатство саме собою не є благом. Є одне благо і це догоджати Богові. Отже, будемо бажати бідності, будемо шукати її. Так ми досягнемо неба й отримаємо небесні блага, яких щоби сподобитися всім нам, за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.


Бесіда 32 | Зміст | Бесіда 34


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору