«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том XІІ. Книга 1

Бесіда 32

«Ви приступили не до гори, відчутної на дотик,
і не до палючого вогню, не до темряви і мороку
та бурі, не до звуку сурми й голосу слів, що ті, які
чули його, просили, щоб більше не мовилося слово
до них, бо вони не могли стерпіти того, що було
заповідано: «Якщо і звір доторкнеться до гори,
буде побитий камінням або уражений стрілою»;
і таке жахливе було це видіння, що і Мойсей сказав:
«Я настрашений і тремчу». Але ви приступили
до гори Сиону і до міста Бога Живого, до Єрусалима
небесного і до безлічі ангелів, до торжества собору
й Церкви первородних, на небесах написаних,
і до Судді всіх — Бога, і до духів праведників
досконалих; і до Посередника Завіту Нового Ісуса,
та до крові кроплення, яка говорить краще,
ніж Авелева» (Євр. 12, 18-24)

1. У храмі (юдеїв) було дивне святеє-святих. Було у них і страшне: те, що відбувалося на горі Синаї: вогонь, хмара, морок, буря, — бо на Синаї, сказано, Бог відкривався у вогні, бурі й мороці (Втор. 5, 22). Нічого такого не було при установленні Нового Завіту. Він був даний Христом у простій Його бесіді. Поглянь, як (Апостол) робить порівняння між нами, справедливо ставлячи все це після всього. Подавши ним безліч доказів і вже пояснивши відмінність між двома Завітами, він нарешті, після вже сказаного, легко приступає і до цього. Що ж він говорить? «Ви приступили не до гори, відчутної на дотик, і не до палючого вогню, не до темряви і мороку та бурі, не до звуку сурми й голосу слів, що ті, які чули його, просили, щоб більше не мовилося слово до них, бо вони не могли стерпіти того, що було заповідано: «Якщо і звір доторкнеться до гори, буде побитий камінням або уражений стрілою». Це було так страшно, каже, жахливо, що й неможливо було слухати, і навіть звір не смів наближатися. Але це ще не те, що має бути далі. Що таке Синай у порівнянні з небом? Що таке відчутний вогонь у порівнянні з невідчутним Богом? «Бог наш — вогонь, що поїдає» (Євр. 12, 29). А що те, що тоді відбувалося на горі, було справді страшним, видно з тих слів, які говорили (євреї): «І сказали Мойсею: говори ти з нами, і ми будемо слухати, але щоб не говорив з нами Бог, щоб нам не померти» (Вих. 20, 19). «Бо вони не могли стерпіти того, що було заповідано: «Якщо і звір доторкнеться до гори, буде побитий камінням або уражений стрілою». І таке жахливе було це видіння, що і Мойсей сказав: «Я настрашений і тремчу». Що дивного в тому, що народ, як сказано (в Писанні), відчував такий страх, коли й сам (Мойсей), який входив у морок, де знаходився Бог, говорив: «Я настрашений і тремчу». Але ви приступили до гори Сиону і до міста Бога Живого, до Єрусалима небесного і до безлічі ангелів, до торжества собору й Церкви первородних, на небесах написаних, і до Судді всіх — Бога, і до духів праведників досконалих; і до Посередника Завіту Нового Ісуса, та до крові кроплення, яка говорить краще, ніж Авелева».

Бачиш, скількома (свідченнями) він довів перевагу Нового Завіту над Старим? Замість земного Єрусалима — небесний: «Ви приступили до гори Сиону і до міста Бога Живого, до Єрусалима небесного». Замість Мойсея — Ісус: «І до Посередника Завіту Нового Ісуса». Замість народу — всі ангели: «І до безлічі ангелів, до торжества собору й Церкви первородних». Кого ж він розуміє під первородними, — «і Церкви первородних»? Всі сонми вірних, їх же він називає і духами «праведників досконалих». Отже, не тужіть, каже, бо ви будете з ними. А що означає «до крові кроплення, яка говорить краще, ніж Авелева»? Хіба кров Авеля говорила? Так. А як саме, то про це послухай Павла, який каже: «Вірою Авель приніс Богові жертву кращу, ніж Каїн, нею дістав свідчення, що він праведний, як засвідчив Бог про дари його; нею він і після смерті ще говорить» (Євр. 11, 4). Те ж саме і Бог висловлює, коли каже: «Голос крові брата твого волає до Мене від землі» (Бут. 4, 10). Отже, або це тут можна розуміти, або те, що (кров Авеля) ще й нині прославляється, хоча не так, як (Кров) Христова, бо ця очистила всіх і видає голос тим славніший і важливіший, чим більше свідчать про неї самі діла.

«Глядіть, отже, не зречіться того, хто промовляє, бо не уникли кари вони, що зреклися того, хто пророкував на землі, тим більше не уникнемо ми, якщо відвернемось від Того, Хто говорить з небес, голос Якого тоді похитнув землю, нині ж обіцяє, говорячи: «Ще раз потрясу не тільки землю, але й небо». Оте «ще раз» означає заміну похитнутого, як створеного, щоби перебувало непохитне. Отже, ми, приймаючи царство непохитне, охороняймо благодать, якою будемо служити благоугодно Богові з побожністю і страхом, тому що Бог наш — вогонь, що поїдає» (Євр. 12, 25-29). Те жахливе, а це надзвичайно дивне і славне, бо тут немає ані мороку, ані хмари, ані бурі, як там. А навіщо тоді Бог був у вогні? Цим, здається мені, ознаменовується тьмяність Старого Завіту, туманність і таємничість закону, а з іншого боку, висловлюється те, що Законодавець повинен бути страшним і грізним для злочинців.

2. Навіщо звуки сурм? Це правильно, бо тут наче цар був присутній. Так буде і під час другого пришестя: «Бо засурмить», — каже (Апостол), і всі ми встанемо (1 Кор. 15, 52). Воскресіння всіх вчинене силою Божою. А голос сурм означає не що інше, як те, що всі мають воскреснути. Тоді (на Синаї) все було плотське: і видіння, і звуки. А наступне — все духовне й невидиме. Вогонь означає те, що Бог наш, — каже (Апостол), — вогонь, що поїдає» (Євр. 12, 29). Хмара, морок і дим так само висловлюють дещо страшне. Так і Ісая говорить: «І дім наповнився курінням» (Іс. 6, 4). А навіщо буря? Рід людський був безпечним, тому потрібно було розбудити його. І звичайно, не було такої безпечної людини, яка не піднесла б своїх думок до неба, коли це відбувалося і коли звершувалося законодавство. «Мойсей говорив, і Бог відповідав йому голосом» (Вих. 19, 19), оскільки необхідно було, щоби був чутний голос Божий. Оскільки (Бог) хотів через Мойсея подати закон, то й робить його гідним довіри. (Євреї) не бачили Мойсея через хмари і не чули його через його шепелявість. То що? Сам Бог відповідав йому «голосом», мовби промовляючи до народу і роблячи для нього законодавство виразним.

Але повернемося до сказаного попередньо. «Ви приступили не до гори, відчутної на дотик, і не до палючого вогню, не до темряви і мороку та бурі, не до звуку сурми й голосу слів, що ті, які чули його, просили, щоб більше не мовилося слово». Отже, вони самі були причиною того, що Бог явився їм відчутно. Що вони сказали? «Говори ти з нами, і ми будемо слухати, але щоб не говорив з нами Бог» (Вих. 20, 19). Деякі, роблячи порівняння, принижують усе тодішнє, щоби більше прославити теперішнє. Але я вважаю і те дивним, — адже і там були дії Божі і явлення Його сили, але водночас засвідчую, що наше набагато прекрасніше й дивніше. Воно подвійно велике: і як славне і найважливіше, і водночас як більш доступне і лагідне. Так і в посланні до коринф’ян (Апостол) каже: «А ми всі, відкритим обличчям, як у дзеркалі, дивлячись на славу Господню.., не так, як Мойсей, який клав покривало на обличчя своє» (2 Кор. 3, 18.13). Ті, каже, не сподобилися того, чого ми. А чого вони сподобилися? Вони бачили морок і хмару, чули голос. Але й ти чув голос Божий, тільки не через хмару, а через плоть (Христову), однак не зніяковів і не налякався, а стояв і розмовляв із Посередником.

Мороком (Писання) ознаменовує так само невидимість: «І морок, — говорить (Псалмоспівець), — під ногами Його» (Пс. 17, 10). Тоді й Мойсей налякався, а нині — ніхто. Тоді народ стояв унизу, а ми не внизу, а вище неба, поблизу Самого Бога, як сини Його, а не так, як Мойсей. Там була пустеля, а тут місто і тьми ангелів. «До торжества собору «, — тут Апостол висловлює радість і веселість на противагу хмарі, мороку й бурі. «…і Церкви первородних, на небесах написаних, і до Судді всіх — Бога». Ті не підходили, а стояли вдалині, як і Мойсей, а ви приступили. Тут (Апостол) водночас вселяє їм страх: «…і до Судді всіх, — каже, — Бога». Отже, Він буде судити не тільки юдеїв або вірних, а весь світ. «І до духів праведників досконалих», — так називає душі благочестивих. «І до Посередника Завіту Нового Ісуса, та до крові кроплення (тобто очищення), яка говорить краще, ніж Авелева». А коли кров говорить, то тим більше живим є Сам Заколений. А що вона говорить, послухай: «Сам Дух просить за нас зітханнями невимовними» (Рим. 8, 26). Як саме говорить? Входячи в чисту душу, підносячи її та спонукаючи говорити.

«Глядіть, отже, не зречіться того, хто промовляє», тобто, слухайтеся. «Бо не уникли кари вони, що зреклися того, хто пророкував на землі». Кого він тут розуміє? Мені здається, Мойсея. А значення його слів таке: якщо ті не уникнули (кари), не послухавшись того, хто промовляв на землі, то як можемо ми не слухатися Того, Хто промовляє з неба? Тут він висловлює не те, начебто там був інший (законодавець), зовсім ні, — не вказує там одного, а тут іншого, а каже, що страшним є Той, Хто промовляє з неба. Хоч і там, і тут один і Той же, але особливо страшний Той, Хто промовляє тут. Апостол говорить не про відмінність осіб, а дарів. Звідки це видно? Далі з його слів: «Бо не уникли кари вони, що зреклися того, хто пророкував на землі, тим більше не уникнемо ми, якщо відвернемось від Того, Хто говорить з небес». То що, хіба інший тут, а інший там? Як же він каже: «Голос Якого тоді похитнув землю»? А землю похитнув голос Того, Хто дав тоді закон. «Нині ж обіцяє, кажучи: «Ще раз потрясу не тільки землю, але й небо». Отже, все буде змінено і влаштується краще зверху, — це висловлюється тут наведеними словами. То навіщо ти тужиш, страждаючи в тимчасовому світі, бідуючи у світі швидкоплинному? Якби в майбутній долі світу була ненадійність, тоді тому, хто чекає кінця, слід було би тужити. «Оте «ще раз», — каже, — означає заміну похитнутого, як створеного, щоб перебувало непохитне». А що є непохитним? Майбутнє.

3. Тож будемо робити все, щоб отримати ці блага, щоб насолоджуватися цими благами. Так, прошу і благаю вас, будемо піклуватися про це. Ніхто не будує в місті, яке готове зруйнуватися. Скажи мені, прошу тебе: якби хтось сказав, що те місто через рік зруйнується, а це ніколи, то невже ти став би будувати в тому, яке має зруйнуватися? Тому я і кажу тепер: не будемо чинити в цьому світі, бо він незабаром зруйнується і все загине. Але що я кажу: воно незабаром зруйнується? Раніше за його руйнування ми самі загинемо, постраждаємо і вийдемо із самих себе. Навіщо ми будуємо на піску?

Будемо будувати на камені (Мф. 7, 25), і тоді, що би не трапилося, будівля наша залишиться непохитною, ніщо не буде в змозі зруйнувати її. І це поза сумнівом, бо те місце неприступне для будь-яких нападів, тоді як це доступне. Тут і землетруси, і пожежі, і нашестя ворогів позбавляє нас (будівель наших) ще за життя, а часто разом з ними гублять і нас самих. А коли (будівля) вціліє, то або хвороба уражає нас швидше за неї, а коли не зовсім уражає, то не дозволяє користуватися нею спокійно. Справді, яке задоволення там, де хвороби, наклепи, заздрість, підступи? Або коли нічого такого не трапляється, то часто, коли не маємо дітей, нарікаємо й тужимо, не знаючи, кому передати свій дім та все інше, і тужимо, що трудимося для інших. А часто наше майно переходить у спадок ворогам не тільки після нашої смерті, а ще за життя. Що може бути сумніше, як трудитися для ворогів і для того, щоб вони насолоджувалися, примножувати свої гріхи? Прикладів цього ми бачимо безліч у містах. Але змовчу про них, щоб не засмутити тих, що втратили. Я міг би назвати поіменно деяких із них, розповісти багато прикладів і показати вам багато домів, володарями яких стали вороги тих, що трудилися над ними; і не тільки доми, але й раби, і увесь спадок часто переходив до ворогів. Такими є людські блага!

А на небесах непотрібно нічого такого боятися. Там місце померлого не займе інший, не заволодіє спадком його ворог. Там немає ані смерті, ані ворожнечі, а тільки оселі святих, і в цих святих оселях піднесення, радість, веселість. «Голос радості й спасіння, — говорить (Псалмоспівець), — в оселях праведників» (Пс. 117, 15). (Ці оселі) вічні, вони не мають кінця, не руйнують від часу, не міняють своїх власників, а стоять і квітнуть постійно. І це поза сумнівом, бо там немає нічого тлінного і швидкоплинного, а все безсмертне й нетлінне. Тож будемо використовувати своє майно на будівництво цієї оселі. Нам не будуть потрібні ані архітектори, ані робітники. Ці оселі будуються руками бідних, кульгавих, сліпих, убогих, — вони споруджують ці оселі. І не дивуйся цьому, бо вони здобувають для нас навіть Царство і подають нам відвагу перед Богом.

4. Милостиня — це прекрасна художниця і покровителька тих, що виявляють її. Вона приємна для Бога і знаходиться біля Нього, вона легко випрошує милість тим, кому хоче, аби тільки ми не ображали її. А вона ображається тоді, коли ми чинимо її з викраденого майна. А коли вона чиста, то подає велику відвагу тим, хто подає її (заради Бога). Сила її така, що вона благає навіть за занепалих і грішників. Вона звільняє від (пекельних) кайданів, розганяє морок, гасить полум’я, вбиває черв’яка, звільняє від скреготу зубів. Для неї безперешкодно відчиняються небесні ворота. Як у цариці, яка входить, ніхто з вартових, що стоять біля дверей, не сміє питати, хто вона і звідки, але відразу всі приймають її, так само буває і з милостинею: вона справді є царицею, яка робить людей подібними до Бога. «Отже, будьте милосердні, — сказав (Господь), — як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6, 36).

Вона легка й швидкокрила, має золоті крила і політ, який потішає ангелів. Вона, каже (Псалмоспівець), «мов голубка, у якої крила — як срібло, а пір’я сяє золотом» (Пс. 67, 14). Вона літає, наче голуб золотий і живий, обдарований ніжним поглядом і лагідним оком. Немає нічого прекраснішого за це око. Красивий павич, але в порівнянні з цим голубом він — ворона. Такий прекрасний і дивний цей птах! Вона постійно дивиться вгору й оточується великою славою Божою. Вона є дівою із золотими крилами, прикрашена і має обличчя біле і лагідне. Вона легка та швидкокрила і стоїть перед Царським престолом. Коли ми осуджуємося, вона раптово прилітає, являється й, осяявши своїми крилами, звільняє нас від покарання. Для Бога вона приємніша за жертви, про неї Він часто говорить: настільки вона мила для Нього! «Сироту і вдову, (й убогого), — каже (Псалмоспівець), — Господь охороняє» (Пс. 145, 9). Її ім’ям Сам Бог любить називатися: «Щедрий і милостивий Господь, — каже Давид, — довготерпеливий і многомилостивий (істинний)» (Пс. 144, 8); і ще: «До небес піднеслася милість Твоя» (Пс. 56, 11). Вона спасла людський рід, — адже, якби Бог не помилував нас, то все загинуло б. Вона примирила нас, які були ворогами, вона принесла нам незліченні блага, вона спонукала Сина Божого стати рабом й упокорити Себе.

Тож будемо, улюблені, наслідувати ту, якою ми врятовані, будемо любити її, віддавати перевагу їй перед багатством і без багатства берегти свою душу милосердною. Ніщо так не виділяє християнина, як милостиня. Ніщо не викликає стільки подиву в невірних і в усіх, як справи милосердя. І ми часто потребуємо цього милосердя, і щодня благаємо Бога: «Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї» (Пс. 50, 3). Насамперед самі почнімо (справи милосердя) або, краще сказати, не ми починаємо, а Сам Бог уже явив милість Свою до нас. Тож будемо, улюблені, хоча позаду йти за Ним. Коли люди милують милостивого, хоч би він учинив безліч гріхів, то тим більше Бог. Послухай пророка, який каже: «А я, мов оливкове зелене дерево в домі Божім» (Пс. 51, 10). Будьмо подібними до оливкового дерева, захистімося зі всіх боків заповідями, бо недостатньо тільки бути оливковим деревом, але й плодовитим. Є люди, які подають милостиню мало, або за цілий рік тільки раз, або раз кожного тижня, або тільки при нагоді, — вони оливкові дерева, але не плодовиті, навіть сухі. Як такі, що подають милостиню, — вони оливкові дерева, та оскільки подають не щедро, тому вони неплодовиті.

Тож будьмо плодовитими. Я часто говорив і тепер повторюю: важливість милостині вимірюється не кількістю поданого, а щирістю того, хто подає. Ви знаєте (євангельську розповідь) про вдову. Добре постійно пам’ятати цей приклад, щоб і бідний не зневірявся, згадуючи ту, що поклала дві лепти. Під час спорудження скинії деякі принесли вовну (Вих. 35, 26), але й вони не були знехтувані. Якби ті, що мали золото, принесли вовну, то були би прокляті, а оскільки у тих, що принесли її тільки це й було, тому вони не знехтувані. Так і Каїн був осуджений не за те, що приніс у жертву малоцінне, а за те, що приніс якраз малоцінне зі всього, що мав: «Проклятий неправдивий, — каже (пророк), — у якого в стаді є незіпсований самець.., а приносить у жертву Господу пошкоджене» (Мал. 1, 14). Не просто так сказав, але: коли має і приховує. Отже, хто не має, той не підлягає осуду або, точніше, той навіть гідний нагороди. Що більш мізерне за дві лепти і більш нікчемне за вовну? Що дешевше за міру муки? Але (Бог) благоволив прийняти і це нарівні з тельцями і золотом. «Бо коли є старанність, то вона приймається, зважаючи на те, хто що має, а не на те, чого не має» (2 Кор. 8, 12). І ще каже (Премудрий): «Не відмовляй у благодіянні нужденному, коли рука твоя в силі зробити його» (Притч. 3, 27).

Тому закликаю вас: будемо охоче роздавати своє майно бідним. Хоч би воно було і мізерним, ми отримаємо нагороду таку ж, як і ті, що подають багато, і навіть більшу, ніж ті, що роздають тисячі талантів. Коли ми будемо так робити, то отримаємо невимовні скарби від Бога, тобто, коли не тільки будемо слухати, але й робити, не тільки схвалювати, але і чинити насправді. Щоби сподобитися їх усім нам, за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі святим Духом слава, держава, честь нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.


Бесіда 31 | Зміст | Бесіда 33


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору