«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том XІІ. Книга 1

Бесіда 31

«Намагайтеся мати мир з усіма і святість,
без якої ніхто не побачить Господа» (Євр. 12, 14)

1. Є багато показових ознак християнства, але більша за всі і краща за всі, — це любов один до одного і мир. Тому й говорить Христос: «Мир Мій даю вам»; і ще: «З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою» (Ін. 14, 27; 13, 35). Тому і Павло тепер каже: «Намагайтеся мати мир з усіма і святість, — тобто чесність, — без якої ніхто не побачить Господа. Пильнуйте, щоб хто не позбувся благодаті Божої» (Євр. 12, 14-15). Наче мандрівникам, що йдуть довгим шляхом великою громадою, каже: дивіться, щоби хтось не відстав, бо я бажаю не тільки того, щоб ви самі дійшли, але щоб ви пильнували й за іншими, «щоб хто не позбувся, — каже, — благодаті Божої». Благодаттю Божою він називає майбутні блага, євангельську віру, побожне життя, — все це від благодаті Божої. Тож не говори мені, що тільки один гине, бо Христос помер і за цього одного. Христос помер за одного, а ти про нього не піклуєшся? «Пильнуйте», — каже, тобто уважно спостерігаючи, оглядаючи, розвідуючи, як чинять зі слабими, всіляко досліджуючи й визначаючи. «Нехай не буде між вами кореня, що вирощує отруту і полин» (Втор. 29, 18). Це сказано у Второзаконні, а сам вислів у переносному розумінні запозичений із прикладу рослин. «Нехай не буде між вами кореня, — каже, — що вирощує отруту і полин», подібно як і в іншому місці він каже: «Мала закваска заквашує все тісто» (1 Кор. 5, 6). Не тому тільки, каже, я бажаю цього, але й через те, що від цього буває шкода. Коли буде такий корінь, то не дозволяй йому пускати паростків, а виривай його, щоб він не приніс властивих йому плодів, щоб не заразив і не осквернив інших. «Щоб якийсь гіркий корінь, що виріс, не завдав шкоди і щоб ним багато хто не осквернився».

Справедливо він називає гріх гірким, бо справді, немає нічого такого гіркого, як гріх. Це знають ті, які після (негідних) справ переживають муки совісті й відчувають велику гіркоту. (Гріх), будучи надзвичайно гірким, тривожить сам розум. Властивість гіркого — бути шкідливим. І прекрасно він висловився: «Корінь, що вирощує отруту і полин». Не сказав: гіркий, але «вирощує отруту і полин». Гіркий корінь може приносити плоди солодкі, але корінь, який є джерелом і основою гіркоти, ніколи не може приносити плоду солодкого, в ньому все гірке, немає нічого солодкого, все несмачне, все неприємне, все наповнене ненавистю й огидністю. «Щоб ним, — каже, — багато хто не осквернився», тобто, щоб того не було, відлучайте від себе людей розпусних. «Щоб не було між вами якого блудника або нечестивця, який би, як Ісав, за одну лише їжу відмовився від свого первородства» (Євр. 12, 16). Але хіба Ісав був блудником? Він не говорить тут того, ніби Ісав був блудником, а висловлює це як протилежність словам «мати мир зі всіма і святість». Однак слово «нечестивця» стосується його. Отже, нехай ніхто не буде, подібно до Ісава, сквернителем, тобто черевоугодником, ненаситним, відданим світові, таким, що зневажає духовні блага. «Який би, як Ісав, за одну лише їжу відмовився від свого первородства», тобто, який честь, дану від Бога, віддав через власну безпечність і заради малого задоволення втратив найбільшу честь і славу. Це стосується власне їх (євреїв) і властиве людям низьким, нечистим.

Нечистим є не тільки перелюбник, але й черевоугодник, який є рабом черева. Він є рабом і іншого задоволення, яке примушує його віддаватися користолюбству, примушує красти чуже, чинити безліч нечестивих справ. Будучи рабом цієї пристрасті, він часто богохулить. Той вважав за ніщо первородство і, піклуючись про тимчасову насолоду, дійшов до того, що продав своє первородство. Отож первородство вже належить нам, а не юдеям. Це водночас стосується і їхніх страждань: (Апостол) мовби повчає, що перший став останнім, а останній — першим. Цей став першим через стриманість, а той став останнім через безпечність. «Бо ви знаєте, — каже, — що після того він, бажаючи успадкувати благословення, був відкинутий: не знайшов можливості для покаяння, хоча зі сльозами шукав його» (Євр. 12, 17).

2. Що це означає? Невже він відкидає покаяння? Ні. Але як же говорить: «Не знайшов можливості для покаяння»? Коли він осуджував себе, коли сильно плакав, то чому «не знайшов можливості для покаяння»? Бо це не було наслідком розкаяння. Як скорбота Каїна не була наслідком розкаяння, що і довів він убивством, так і тут слова (Ісава) не були наслідком розкаяння, що він пізніше так само довів убивством, — він убив Якова своїм наміром. «Наближаються, — говорив він, — дні плачу за батьком моїм, і я вб’ю Якова, брата мого» (Бут. 27, 41). Тому сльози не могли свідчити про його покаяння. І не просто сказав (Апостол): «Не знайшов можливості для покаяння», але: «…хоча зі сльозами шукав його». Чому? Бо не розкаявся щиро, — а це і є покаяння, — не розкаявся так, як слід було. Бо навіщо тоді (Апостол) говорив це? Навіщо він тепер застерігав тих, що стали безпечними, кульгають, хитаються і розслаблені? Бо це — початок падіння. Мені здається, тут він натякає на деяких перелюбників, але поки що не хоче прямо викривати їх, а робить вигляд, що не знає їх, щоб вони виправилися. Спочатку потрібно було зробити вигляд, що не знає, а потім, коли вони будуть упиратися, викрити, щоб вони не зробилися безсоромними. Так і Мойсей учинив із Замврієм і Хазвією (Числ. 27, 15)1. «Не знайшов можливості для покаяння». «Не знайшов, — каже, — можливості для покаяння» або тому, що згрішив більше, ніж скільки можна загладити покаянням, або тому, що не приніс гідного покаяння.

Отже, є гріхи, які перевищують покаяння. Значення його слів таке: не будемо допускатися до невиліковного падіння. Поки ми тільки шкутильгаємо, то ще легко виправитися, а коли зовсім знеможемо, тоді що буде з нами? Він звертається з цим до тих, які ще не впали, утримує їх страхом і говорить, що занепалий не може отримати втішання. А занепалим, щоб вони не впали у відчай, він говорить протилежне і каже так: «Діти мої, для яких я знову в муках народження, доки не відобразиться у вас Христос!» (Гал. 4, 19); і далі: «Ви, що виправдовуєтеся законом, залишилися без Христа, відпали від благодаті» (Гал. 5, 4). Так він говорить занепалим. Хто стоїть, коли чує, що занепалому неможливо отримати прощення, стає міцнішим і більш упевненим у стоянні. А коли використав би таку ж строгість щодо занепалого, то він ніколи не встав би, бо з якою надією він почне своє виправлення? Не тільки плакав, каже (Апостол), але й «шукав», і так він не відкидає покаяння словами: «Не знайшов можливості для покаяння», а тільки сильніше укріплює їх, щоб вони не падали. Тож нехай пам’ятають це ті, які не вірять у геєну; нехай роздумують про це ті, які думають грішити безкарно. Чому Ісав не отримав прощення? Бо не розкаявся так, як необхідно.

3. Чи хочеш бачити істинне покаяння? Послухай про покаяння Петра після відречення. Євангеліст, розповідаючи нам про нього, каже: «І вийшовши геть, плакав гірко» (Мф. 26, 75). Тому й був прощений йому цей гріх, що він щиро розкаявся, хоча тоді ще не було принесено Жертвопринесення, ще не була звершена Жертва, ще не був знищений гріх, але панував і лютував. А щоб ти знав, що відречення (Петра) було наслідком не стільки його безпечності, як залишення Богом, Який повчав його знати людську міру й не опиратися тому, що говорить Учитель, не вважати себе вищим за інших, а пам’ятати, що без Бога нічого бути не може, що «коли не Господь будує дім, даремно трудяться будівничі» (Пс. 126, 1), то послухай, як Христос, бажаючи укріпити його і навчити смиренню, говорив саме йому: «Симоне, Симоне! Ось сатана просить вас, щоб сіяти, як пшеницю, але Я молився за тебе, щоб не ослабла віра твоя; і ти колись, навернувшись, укріпи братів твоїх» (Лк. 22, 31-32). Оскільки він, імовірно, був високої думки про себе, вважаючи, що любить Христа більше за всіх, то йому було допущено впасти, відректися від Учителя; тому він і плакав гірко, і водночас із плачем висловлював інші почуття. Чого тільки він насправді не вчинив? Він згодом наражав себе на незліченні небезпеки, довівши в усьому свою мужність і душевну непохитність.

Розкаявся і Юда, але погано, бо повісився. Розкаявся, як я говорив, і Ісав, а точніше, він зовсім не розкаявся, бо його сльози були сльозами не покаяння, а швидше злоби й гніву, як видно з наслідків. Розкаявся блаженний Давид, який висловився так: «Кожної ночі обмиваю ложе моє сльозами моїми, зрошую ними постіль мою» (Пс. 6, 7). Давно вчинений гріх він оплакував після стількох років і після стількох поколінь, ніби вчинений недавно. Хто кається, той повинен не гніватися чи розпалюватися, а засмучувати себе, як осуджений, як такий, що не має відваги, як викритий, як той, що чекає спасіння тільки від милості, як той, що виявив себе невдячним перед благодійником, невдячним, нечесним і гідним незліченних мук. Коли він стане роздумувати про це, то не буде гніватись і розпалюватися, а буде зітхати, тужити, плакати й ридати день і ніч. Хто кається, той не повинен ніколи забувати про свої гріхи, але благати Бога, щоби Він не згадував про них, а самому ніколи про них не забувати. Коли ми будемо про них пам’ятати, то Бог забуде про них. Тож будемо осуджувати і карати самі себе і так умилостивимо Суддю. Сповіданий гріх стає меншим, а несповіданий — більшим. А коли до гріха долучається безсоромність і невдячність, то він ніколи не зупиниться. Та й як така людина може остерігатися, щоб не впасти в ті гріхи, які раніше вчинила через незнання?

Отже, застерігаю вас: не будемо відхилятися, не будемо безсоромними, щоб нам проти волі не зазнати покарання. Каїн почув від Бога: «Де Авель, брат твій?» Він сказав: «Не знаю; хіба я сторож братові моєму?» (Бут. 4, 9). Бачиш, як це зробило гріх найтяжчим? Не так учинив батько його. А як? Почувши: «Адаме, де ти?» Він сказав: «Почув я голос Твій у раю, і злякався, тому що я нагий, і сховався» (Бут. 3, 9-10). Велике благо — усвідомлювати гріхи й постійно пам’ятати про них. Ніщо так не зціляє від гріховних навиків, як постійне пам’ятання (про гріхи), ніщо так не робить людину повільною для вчинення зла. Знаю, що совість ухиляється і не любить мучитися згадкою про гріхи, але ти примушуй душу і накладай на неї вузду, бо вона лютує, як неприборканий кінь, не хоче переконатися, що згрішила. Все це — сатанинська справа. А ми будемо переконувати її, що вона згрішила, щоби покаялася і, покаявшись, уникнула покарання.

Як, скажи мені, ти хочеш отримати прощення гріхів, не сповідуючи їх? Хто згрішив, звичайно, гідний милості й співчуття. Але ти ще не переконався, що згрішив, то як хочеш бути помилуваним, будучи таким безсоромним у гріхах? Тож переконаймо себе, що ми згрішили. Будемо говорити це не тільки язиком, але й розумом; не тільки будемо називати себе грішниками, але й висвітлювати свої гріхи, перераховуючи кожний порізно. Я не кажу тобі: виставляй себе напоказ перед усіма, викривай себе перед іншими, — я раджу наслідувати пророка, який каже: «Відкрий Господу путь твою» (Пс. 36, 5). Сповідуй свої гріхи перед Богом, сповідуй перед Суддею, молячись, якщо не вустами, то свідомістю, і так шукай помилування. Коли ти будеш постійно пам’ятати свої гріхи, то ніколи не будеш пам’ятати зла ближньому. Не кажу: коли ти тільки будеш усвідомлювати, що ти грішник, бо це не може настільки упокорити душу, як самі гріхи, обчислювані порізно. Постійно пам’ятаючи про них, ти не будеш ані пам’ятати зла, ані гніватися, ані лихословити, ані величатися, ані знову впадати в ті ж гріхи, а станеш сильнішим для звершення добрих справ.

4. Бачиш, скільки благ буває коли ми пам’ятаємо гріхи? Тому запишемо їх у нашій пам’яті. Знаю, що душа відхиляє від себе такі неприємні спогади, а ми будемо примушувати, спонукати її. Краще їй тепер постраждати через усвідомлення своїх гріхів, ніж тоді від кари за них. Нині, коли ти будеш пам’ятати їх, постійно сповідувати їх перед Богом і молитися про їх (прощення), то швидше позбудешся їх. А коли забудеш про них нині, то мимоволі згадаєш про них тоді, коли вони будуть відкриті перед цілим світом й оголошені перед усіма: і перед друзями, і перед ворогами, і перед ангелами. Адже не тільки Давидові сказав (Господь): «Зробив таємно, а Я зроблю це перед усім Ізраїлем і перед сонцем» (2 Цар. 12, 12), але й усім нам. Ти боявся, скаже Він, людей і соромився їх більше, ніж Бога, ти не думав про всевидячого Бога, а соромився людей, бо «страх його — тільки очі людські» (Сир. 23, 26), — за все це ти віддаси звіт. Я викрию тебе, відкривши твої гріхи перед очима всіх.

А що це правда, що того дня виявляться гріхи всіх нас, якщо ми нині їх не знищимо постійним усвідомленням їх, то послухай, як виявляється жорстокосердість і нелюдяність тих, які тут не були милостивими: «Бо голодував Я, — каже, — і ви не дали Мені їсти» (Мф. 25, 42). Коли це буде сказано? Може в окремому й таємному місці? Ні. А коли? Коли «прийде Син Людський у славі Своїй.., і зберуться перед Ним усі народи , коли «відділить їх одних від одних», поставивши праворуч» і «ліворуч», тоді й скаже, щоб чули всі: «Бо голодував Я, і ви не дали Мені їсти». Пригадай ще, як п’ять дів почують перед усіма: «Істинно кажу вам: не знаю вас» (Мф. 25, 12). П’ять і п’ять — це означає тут не тільки число п’ять, а всіх злих, жорстоких і нелюдяних дів, як і тих, які не такі. Так само і той, що закопав (у землю) один талант, почув перед усіма: і перед тими, які принесли п’ять, і перед тими, які принесли два таланти: «Лукавий рабе і лінивий!» (Мф. 25, 26). І не тільки словами, але й ділами тоді Він викриє їх, як і Євангеліст говорить: Будуть дивитися на Того, Якого прокололи» (Ін. 19, 37). Воскресіння буде загальне для всіх: і грішних, і праведних, — Суддя буде судити всіх разом. Тож уяви тих, які у скорботі й печалі будуть кинуті у вогонь, тоді як інші будуть увінчані. «Прийдіть, — скаже Він, — благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу». А іншим: «Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його» (Мф. 25, 34.41)

Будемо не тільки слухати ці слова, але й зберігати їх у своїй свідомості. Уявімо, що Він Сам тепер з’явився перед нами й говорить це і що ми ввергаємось у той вогонь. Що ми відчуємо в душі? Чим утішимо себе? А що буде тоді, коли будемо розділені на два боки? Що тоді, коли будемо звинувачені у розкраданні чужого? Яке виправдання подамо, яке належне вибачення? Ніякого. Нас, зв’язаних і з пониклими головами, неминуче поведуть в отвори палаючих печей, у вогненну ріку, в пітьму, на безкінечні муки, і нікого не будемо мати, хто би звільнив нас. Бо неможливо звідси перейти туди: «Між нами і вами, — скажуть (праведні), — утверджена велика безодня» (Лк. 16, 26). І навіть, хоч би вони й бажали, то й тоді неможливо перейти й подати руку допомоги, але будемо ми неминуче горіти вічно. І ніхто не допоможе нам, хоч би то був батько, або мати, або хтось інший, що навіть має велику відвагу перед Богом. «Людина, — сказано, — ніколи не викупить брата свого, не дасть Богові викупу за нього» (Пс. 48, 8).

Отже, коли у спасінні неможливо надіятися на іншого, а тільки на людинолюбство Боже і водночас на самого себе, то закликаю вас: будемо робити все, щоб життя наше було чистим і поведінка бездоганною, щоб нам від самого початку не допускати ніякого осквернення. А коли допустимо, то не будемо після осквернення віддаватися байдужості, а будемо постійно очищати нечистоту покаянням, сльозами, молитвами, милостинею. А що, скажеш, коли я не в змозі творити милостиню? Але ти маєш чашу холодної води, хоч би яким був бідним, ти маєш дві монети, хоч би в якій убогості знаходився, ти маєш ноги, щоб відвідати хворих або піти до темниці, ти маєш дах, щоби прийняти мандрівників. Ні, воістину немає ніякого виправдання для того, хто не творить милостиню. Про це ми часто говоримо вам, щоб мати хоч деякий успіх від частого повторювання. Говоримо, піклуючись не стільки про тих, що облагодіяні, як про вас. їм ви даєте (блага) земні, а самі отримаєте за те (блага) небесні, яких щоби сподобитися всім нам, за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві й Святому Духові слава, держава, честь і поклоніння нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.


Бесіда 30 | Зміст | Бесіда 32

  1. За вказаним посиланням таких імен немає ані в церковнослов’янському, ані в синодальному текстах Біблії. Можливо, Святитель користувався іншими джерелами (М.М.). []

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору