Бесіда 10. Його ж бесіда, виголошена в церкві Апостола, після того, як перед цим проповідував єпископ, на слова: «Жнива багато, а женців замало» (Мф. 9, 37)
1. Чи бачили ви старця і юнака: старця тілом, а юнака духом? Чи бачили ви квітучу сивину і пишну силу старості? Саме так є в нас, зате інакше в зовнішніх (справах). У зовнішніх старість нічого не вартує. Наприклад, воїн, досягши такого віку, не може натягувати лука, ані стрілу пустити, ані потрясти списом, ані скочити на коня, ані нападати на мури, ані будь-що інше таке чинити. І керманич, коли старість виснажить силу його тіла, не зможе ані канати натягнути, ані вітрила підняти, ані веслом управляти, ані змінити кермо, ані з хвилями боротися, ані будь-що інше таке вчинити. Так само хлібороб, будучи в такому віці, (не зможе) ані волів запрягти, ані плуг тягнути, ні борозну провести й прорізати, ані за деревом доглядати, ані до гурту женців приєднатися, ані будь-що інше таке робити. Кожен із них, користуючись волею цього віку, сидить удома, будучи зв’язаний необхідністю і невблаганною старістю.
Але не таким є вчитель Церкви. Навпаки, саме тоді він і буде трудитися: буде братися за слово, буде повчати й намагатися привести народ до порядку. Старість у інших безпорадна, а в Церкві й трудах благочестя, — особливо корисна. І блаженний Авраам отримав найбільшу нагороду за подвиги тоді, коли досяг цього віку, бо тоді, саме тоді він відкинув владу природи (над собою) і заколов свого сина, і хоча не насправді заколов, але волею, хоч і не виконанням, але наміром, хоч і не дією, але думкою, — тоді він став священиком власної утроби і виконав ту дивну і надзвичайну справу, майже відкинувши свою природу й перемістившись на небо. І Павло, вчитель світу, приступав до тих дивних подвигів у глибокій старості й старечим тілом з великою твердістю терпів кайдани і темниці. Вказуючи на це, він сам говорив: «Я, Павло старець, а тепер і в’язень Ісуса Христа» (Флм. 1, 9).
Я кажу це не для осоромлення юності, бо юнаки, які знехтували піччю, були дуже молодими, зовсім юними. Так само Єремія отримав пророцтво в юності, і Даниїл був дуже молодим, коли приборкав левів і завдяки своїй невимовній відвазі висловив і пояснив тайни царських сновидінь тому, хто їх бачив, — юність ні в чому не може бути перешкодою людині для осягнення благочестя. У зовнішніх (справах), як я раніше сказав, може бути найбільшою перешкодою і похила старість, і незріла юність, а в боротьбі за благочестя не так. Тут необхідне тільки одне: воля і підготовлена душа — тоді і юність не буває нездібною, і старість не буває непридатною, але в будь-якому віці можна бачити зрілі й щедрі плоди, якщо тільки, як я вже сказав, є твереза душа, яка вміє бути побожною і привертати на себе благовоління Боже багатьма чеснотами. Отож нехай ніхто не виставляє для захисту байдужості ані юність, ані старість. Адже й тепер у нас багато молодих наповнюють це духовне видовище, а старі бешкетують у цирку, і знову: старі з сивиною прикрашають себе цим слуханням, а молоді через тамошнє споглядання використовують свою юність надто безглуздо.
Але, хоча в нас і багато присутніх, я ще не насичений, бо хотів би, щоб не тільки багато, але всі були присутні, щоб ніхто не відходив від Церкви. Тому, поки хоча б один є блукаючим зовні отари, я розриваюсь і мучуся скорботою. Так і Той Пастир, залишивши дев’яносто дев’ять овець, поспішав за однією, яка заблукала, і не відійшов, поки не привів її до отари і виявив про неї велике піклування. Число «сто» було неповне, поки Він не повернув одну, і аж тоді «сто» зробилося «сто», коли й вона була спасенна. Не кажи мені, що загинув тільки один брат, а подумай, що саме — брат, дуже бажане для Бога створіння, заради якого стільки вчинено, заради якого була пролита дорогоцінна Кров і стільки боргу сплачено, заради якого небо простягнуте, сонце засвічене, місяць звершує свій шлях, сяє різноманітний хор зірок, розлите повітря, вилите море, земля встановлена, джерела рясніють, ріки течуть і гори поставлені, заради якого луги й сади, заради якого насіння і рослини, заради якого різні види злаків, заради якого те, що на горах, у пустелях, у містах, на рівнинах, у долинах, на пагорбах, заради якого тисячі рибних стад, заради якого різні види чотириногих, заради якого різноманітні роди птахів, заради якого закон, заради якого пророки, заради якого апостоли, заради якого були тисячі чудес. Але навіщо багато говорити? Заради якого Єдинородний Син Божий став Людиною і був заколений.
2. Подумай, скільки Бог учинив заради спасіння людей, тож не зневажай жодну людину, але після завершення цього духовного видовища відшукай відсутнього і не відходь, аж поки не приведеш його, поєднаєш з його матір’ю, відведеш від його звичного нечестя, спасеш поневоленого, витягнеш тонучого, звільниш від лютих звірів схопленого звірами. Чим ти можеш вибачитися, чим виправдатися? Ми приходимо до гробниць апостолів, бачимо їхні рани і клейма, кров, що тече, ціннішу за золото, кайдани, бичі, щоденну смерть, якої вони зазнали за Церкву, учня Павлового, який усюди ходить із Павлом і рівняється з учителем, тельця, зв’язаного з биком, брата найпершого з-поміж апостолів, рибалку, що закинув сіть і замість риби впіймав людей, проповідника Євангелія, — і ми насолоджуємося їхніми успіхами, наче на лугу. А ті, що покинули нас, сидять, будучи глядачами нерозумних коней, завдаючи один одному докорів та образ, запалюючи лють і боротьбу, що не має мети, радіючи радістю, яка жалюгідніша за скорботу, — через переможених візників, через знесилених коней. Що може бути безглуздіше від цього? Чого ти радієш, скажи мені? Чого стрибаєш, скачеш і повертаєшся звідти веселим? А ти навіщо тужиш, закриваєш обличчя, нагинаєшся і засмучуєш свою душу? Через те, що ось той переміг, а цей був переможений? А навіщо це тобі? Яку мету може мати ця скорбота або це задоволення? Якого покарання заслуговує той та інший серед вас, коли щодня твоя душа захоплюється пристрастями, а ти не віддаєш собі ніякого звіту, але радієш або засмучуєшся через нерозумних тваринних та інших безглуздих людей?
Але, щоб нам не витрачати час знову на цю бесіду, ми доручаємо їхнє виправлення вам, улюблені, а самі займемося сьогодні читанням і постараємося привести вас на луг Божественного Писання. Справді, воно схоже на луг. Як на лузі є різні квіти і всі вони одна перед одною привертають до себе погляд глядача неабиякою красою, коли розглядати їх кожну окремо, це ж саме можна бачити і в Божественному Писанні. І блаженний Давид привертає до себе нашу думку, й апостольські слова, сказані про Тимофія, так само й сміливий Ісая, який повчає про людську природу, і Владика їхній, Ісус, Який розмовляє з учнями й говорить: «Жнива багато, а женців замало» (Мф. 9, 37). Ось, якщо бажаєте, навівши цей вислів, розкриємо його значення. Хоча він за розміром і дуже короткий, однак відкриває перед нами широке море думок. Тому й приступимо ми до нього з великою старанністю.
Оскільки Він побачив, говорить (Євангеліст), народ розсіяним, тому звертається до учнів: «Жнива багато, а женців замало». Які жнива, скажи мені, і заради чого Він так назвав це вчення? Адже жнива — це завершення справи. Коли насіння посіяне в зорану землі, отримає вологу, потім, промокнувши й набухши, охопить навколишню землю і, розділившись на багато волокон, пустить у глибину коріння, (тоді) воно насамперед пробиває поверхню, далі, виховуючись потроху сонцем, дощем і повітрям, збільшується, виростаючи із землі, стає спочатку дуже зеленою травою і розпускає ніжне листя, потім видає ще незрілий колос і з настанням весни, поступово дозріваючи стеблом і колосом, видає зрілі плоди. Тоді нарешті хлібороб, вигостривши серпи, набирає женців і, зібравши, відносить плоди додому.
Так, жнива — це завершення всякої праці й обробки землі. Отже, скажи мені, чому Він називає жнивами те, коли справи були ще на початку? Бо нечестя панувало всюди у світі: жертовники палали, ідолам поклонялися, Ісус не вшановувався, — все огортала глибока ніч, була важка негода, хвилювалося море, жорстокі вітри руйнували людські прожитки, пристрасті володарювали і все було затоплено. Всюди розпуста, перелюбство й нахабство, всюди користолюбство, хижацтво і війни. Кров на землі, кров потоплених на морі, і там чинилися вбивства: безперервні війни, боротьба, міжусобна різня і вбивства більш злочинні, ніж будь-які вбивства. Дітей заколювали для ідолів, природа нехтувалася і родинні взаємини руйнувалися, — всюди кручі, прірви, підводне каміння, небезпечні скелі й жодного чоловіка керманича. А точніше, небагато керманичів в юдейському племені, а слухача жодного, коли моряки сварилися між собою й один одного уражали й топили. Скіфи й фракійці, маври й індійці, перси й сармати, жителі Еллади й Епіра, — вся, так би мовити, земля під сонцем була присвячена демонам, і тими мучителями доводилися до несамовитості країна, місто й пустеля, земля, море, інші країни й Еллада, гори, долини й пагорби. Тільки юдейське плем’я вочевидь було благочестивим, мало пророків і трохи насіння богопізнання. Але й воно з плином часу впало, вчителі цього народу стали між ним гіркими обвинувачами його гріхів і були настільки далекими, щоб виховувати інших і спрямовувати до благочестя, що стали тоді винуватцями спокус навіть для інших, і, пояснюючи це, пророк говорив: «Постійно, кожного дня ім’я Моє знеславлюється» (Іс. 52, 5).
3. Отже, чому тоді, коли ще в світі панувало стільки зла, ще не було посіяне насіння, — адже всюди (було) терня, будяки й негідні трави, земля ще не була очищена, плуг ще не пройшов і борозни не прорізані, — Він говорить про жнива й каже: «Жнива багато»? І навіщо Він так називає Євангеліє? Заради чого? Оскільки справи були в такому стані, а Він мав намір послати їх (апостолів) усюди по всьому світу, звичайно, що вони хвилюються, бентежаться, роздумують між собою і кажуть: як можливо одинадцятьом (один був упійманий звіром), простим, неписьменним, бідним, невідомим, беззбройним, в одному одязі, без взуття, не беручи з собою ані пояса, ані палиці, ані грошей, пройти весь світ, що знаходиться в такому стані, відволікати від стародавньої звички, наставляти їх (людей) в догматах Нового (Завіту) і подавати їм це дивне вчення? Як ми насправді вирвемо терня? Як посіємо насіння? Як обробимо їхні душі? Коли зійде посів? Хто не розкидає нас? Хто не скине з крутої скелі? Як ми зможемо відкрити вуста, стати, розмовляти, з’явитися перед стількома тисячами? Як знищимо лють тиранів, обурення народів, доводи філософів, красномовство ораторів, владу упередження, силу старої звички, підступи демонів, душі, якими раніше заволоділи тисячі хвороб? Отже, як ми, одинадцять, будемо виправляти всіх у всьому світі: прості — мудрих, беззбройні — озброєних, підлеглі — начальників, ми, які знаємо одну мову, в бесіді з тисячами говірок, з чужоземними й іншомовними народами? Хто нас буде слухати, коли не зможуть розуміти нашої мови?
Щоб вони, так міркуючи, не хвилювалися, Він назвав благовістя жнивами, мовби кажучи (так): все приготовано, все влаштовано, посилаю вас на готове прибирання плодів. Ви будете в змозі одного й того ж дня і сіяти, й жати. Отже, як хлібороб виходить на жнива радісний, світлий, веселий і не зважає ані на працю, ані будь-які труднощі, а поспішає, наче на готовий прибуток, біжить на готові плоди і ніде ніякої перешкоди, ніяких труднощів, ніякої невідомості в майбутньому: ані повені, ані граду, ані посухи, ані злих полчищ сарани, — хто взявся за жнива, нічого такого не підозрює, а тому й весело, радісно береться до праці. Так і ви, і навіть набагато більше повинні виходити у світ з великою радістю. Ця справа — жнива, жнива, поєднані з великою зручністю, жнива, що приносять вам готові посіви: потрібно тільки говорити, не втомлюватися. Позичте Мені, каже, ваші вуста і побачите зрілі плоди, зібрані в царські житниці.
Тому й після того, коли посилав їх, Він говорив: «Ось Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28, 20). Він Сам робив важке легким, про що й пророк говорив: «Я піду перед тобою і гори вирівняю» (Іс. 45, 2). І для апостолів це звершувалося видимо, оскільки перед ними йшов Христос і полегшував шлях. Говорив це, провіщаючи, і гучноголосий Ісая: «Усякий діл нехай наповниться, і усяка гора і пагорб нехай понизяться, кривизни випрямляться і нерівні путі зробляться гладенькими» (Іс. 40, 4), розуміючи не гори й пагорби, бо цього не сталося, а називає горами нерозсудливих, пихатих і зарозумілих, яких Христос упокорив смиренням. Висоти й гори зробив рівнинами, називаючи їх нерозсудливими не через їхні піднесені думки, а через безплідність безумства, черствість душ і бездушність для сприйняття слова. Як гора не може принести плодів, так і безумство, а краще сказати, навіть набагато гірше. Гора не може принести плодів, а безумство не тільки не дає якогось плоду, а ще й існуючий робить бляклим і вирощений сушить. Зате смирення не тільки зігріває існуючі (плоди), а ще й зазвичай народжує навіть не існуючий.
4. Найвиразнішими прикладами щодо сказаного є фарисей і митар. Той, увійшовши з безумством, не тільки не приніс якогось плоду, а погубив навіть існуючий. А митар, будучи простим і не маючи нічого доброго, досягає для себе успіху, бо коли він тільки зітхнув і, приклонившись, визнав себе негідним, то повернувся, рясніючи великим оправданням і перевершив у цьому фарисея. Щоб ви зрозуміли і насправді побачили через певні особи, де Христос упокорив гору і пагорб, то звернемося знову до Павла. Цей ремісник наметів (я охоче згадую часто про його ремесло, щоб ти знав, що не ремесло спричиняє докір, а неробство заслуговує осуду і звинувачення), отже, цей Павло, будучи в Саламіні, зустрівся з одним правителем 1 і його волхвом.
Подвійна круча: безумство з боку влади й повчання з боку волхва. І коли він побачив, що той мерзенний і безсоромний звір перешкоджає правителю і руйнує його (Павлове) повчання, то послухай, що він говорить, наповнившись Святим Духом: «О сповнений усякого лукавства і всякого лиходійства, сину дияволів, ворог усякої правди!» (Діян. 13, 10). Безглуздим є не всякий докір, а докір даремний, за який і Христос визначив покарання, а хто робить це в належний час, той наслідує лікаря, який у належний час робить розтин, завдяки якому видаляє гнилизну. Саме це робить і Павло: «Чи перестанеш ти збивати з прямих путей Господніх?» (Діян. 13, 10). Але він не сприймає твоїх слів, Павле. Тож використай якесь апостольське рішення: зупини мову, затули його вуста, зупини злий потік. Отже, що він робить? Указуючи, що в нього війна не проти людей, каже: «І нині ось рука Господня на тобі» (Діян. 13, 11). Той, Хто сказав: «Ось Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28, 20), був тоді з Павлом, і він (Павло), маючи цю обіцянку, закликає Його, вважає справедливим для себе стати месником, застосувати силу й усунути перешкоду. «І нині ось рука Господня на тобі».
Наскільки велика поблажливість Христа, настільки велика відвага Павла: як він уражає (його) вироком, і Христос відразу погоджується з ним! Що означає «рука Господня»? Сила, що уражає супротивне. Вона була з ними (апостолами) всюди, з готовністю підкоряючись, роблячи їх справу жнивами, не допускаючи труднощів, ані біди, але влаштовуючи по-своєму. І став він сліпим, «до часу» (Діян. 13, 11). Чи бачиш помсту, поєднану з людинолюбством? Адже цей вирок є напоумленням, а не покаранням, виправленням, а не знищенням. Саме тому він не висушив руки, не вирвав язика, що голосно промовляв злі слова, не калічив ноги, а тільки очі. Оскільки він сам цим був зцілений і навернений із гріховного шляху і згубного змагання, то й на нього накладає саме такі ліки, мовби кажучи: і я трудився негідно, і я бачив перед собою смерть, тому я був добре осліплений, щоби бачити краще. Тож і на тебе накладаю ці ліки: осліплюю твої зовнішні очі, щоби відкрити внутрішні. Тоді правитель, побачивши, що сталося, увірував. Чи бачиш, що гора зробилася рівниною, пагорб упокорився, жнива звершено, жниво приготоване, зрілі плоди збираються, і Павло не терпів ані втоми, ані прикрощів, а вловив правителя простим словом? Тому Він називає благовістя жнивами, зважаючи на швидкість і легкість, з якою воно звершувалося ними.
Так був уловлений і той євнух, іноземець і іноплемінник, який володів великою могутністю, і не було там витрачено навіть мізерної частини часу чи трудів: одночасно він (Апостол) сів на колісницю і почав повчання або, точніше, ще до того, як сів. І дивним є те, що іноземець і іноплемінник, пихатий могутністю, оскільки в його руках була чимала влада, покликав убогого подорожнього, невідомого, якого ніколи не бачив і не знав його, саме його покликав і підніс (на колісницю), і посадив поряд із собою. Хто це зробив? Той, Хто сказав: «Ось Я з вами по всі дні, до кінця віку», — це Він зробив прихід особливо бажаним і приготував іноземця для благочестя, гору упокорив і зробив невідомого (для нього) ближчим за будь-кого зі знайомих. Не пропускай це поза увагою, не вважай цю справу простою історією, а подумай про велич успіху. Якщо теперішні начальники, будучи віруючими, виховуючись у благочесті й не маючи нічого варварського, не можуть допустити, щоби хтось, не кажу: невідомий, мандрівник, але навіть зі знайомих запросто сів з ними на площі, то як той (допустив) мандрівника?
Не перестану говорити про це, що саме мандрівника, якого ніколи не бачив, простого, з вигляду нікчемного, — його підняв, посадив, його вустам віддав своє спасіння, упокорився, щоби стати його учнем, і просить, заклинає, благає, кажучи: «Прошу тебе сказати: про кого пророк говорить це?» (Діян. 8, 34). І з великою увагою приймає те, що той говорить. І не тільки (приймає), але, прийнявши, не залишився байдужим, не відклав, не сказав: повернуся до свого краю, побачу друзів, домашніх і родичів. Так тепер багато хто з християн, яких закликають до хрещення, говорять: повернуся (кажуть вони) до свого краю, побачу дружину, побачу дітей і своїх родичів, спільно відсвяткувавши в їхній присутності, я і скористаюся хрещенням, приєднаюсь до благодаті. А той іноземець не сказав тоді цих слів, і хоча був юдеєм, був навчений старанно обирати місця, а особливо йому постійно нагадувалося вшановувати це місце, через що він і звершив далеку подорож, щоб поклонитися на тому місці, про яке наказував Бог. Однак тепер, як тільки було завершене слово, він відразу відкинув увесь той звичай, знехтувавши таке дотримання, і коли побачив джерело біля дороги, говорить: «Ось вода. Що перешкоджає мені хреститись?» (Діян. 8, 36).
Чи бачиш, що знову звершуються жнива? Чи бачиш, що зовсім не було витрачено часу, але відразу і земля прийняла, і пишний колос видала, і гроно зробилося зрілим? «Ось вода», — каже. Він не шукав ані стін, ані золотої стелі, ані готового одягу, ані взуття, а оскільки його воля була готова, він кипів бажанням, був запалений ревністю, то відразу спішить до благодаті й спонукає вчителя привести його до усвідомлення тайни і приєднати до тих безсмертних і страшних Таїнств. Тому і той відразу погодився, схваливши готовність, і хрестив його. Отож Він називає благовістя жнивами через легкість, яку воно приносило їм. Так само і в іншому місці сказано про тих, які слухали слова Павла, що Господь відкрив їхні серця слухати його слова. А коли чуєш, що Він гори принижує, жнива звершує, робить плоди зрілими й багато чого полегшує, то не позбавляй віруючих їхніх великих успіхів, адже Він не чинив насилля над вільною волею, не ображав самостійність, а сприяв, допомагав, простягав руку. Якби все було (справою)
Його, то ніщо не завадило б усім спастися. Однак тепер одне буває Його, а інше — тих, що приходять, приступають, щоби виявити бажання й отримати, виявити від себе чималу готовність і щиру віру, а Його — подати дари, зробити слово легко сприйнятливим і повчання зрозумілим, посіяти насіння і допомогти слуханню стати зрілим.
Отже, роздумуючи про все це, і ми в трудах заради благочестя візьмімо Його Союзником і Помічником, додаючи все від себе. Коли в ділах, які поєднані з такими труднощами, Він так легко досяг успіху не в одному, двох, двадцяти містах, а скрізь у всьому світі, — кажу саме про проповідь і повчання, — так що вся земля, де тільки осяває її сонце, виявилася засіяною і багатою цими прекрасними плодами, то цілком очевидно, що і в трудах заради благочестя Він буде допомагати нам, якщо тільки ми не будемо байдужими й холодними, а будемо докладати від себе своє: готовність, старанність, бажання, свідомість, невсипність, піклування, звільнення від земних турбот, шукання майбутнього і щоденне прагнення його. Коли ми будемо робити це зі старанністю, тоді й від Нього буде все. А коли так буде, то ми досягнемо небесних благ, яких щоби сподобитися досягти всім нам, за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава і держава на віки віків. Амінь.
Бесіда 9. Його ж бесіда, про те, що не годиться ходити на іподроми ані на видовища | Зміст | Бесіда 11. Його ж бесіда, виголошена після того, як перед ним говорив інший, у похилому віці, — про Єлеазара та сім юнаків
- Так передаємо άνθύπατος, залишене в слов’янському тексті без перекладу. Тут мається на увазі урядовець у ранзі нашого заступника голови області. [↩]
