«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том XІІ. Книга 1

Бесіда 11. Його ж бесіда, виголошена після того, як перед ним говорив інший, у похилому віці, — про Єлеазара та сім юнаків

1. Яка квітуча ця духовна маслина! Зі своїми старими гілками вона принесла нам зрілі плоди. Не такими є земні рослини, як дерева Церкви: ті, досягнувши старості, втрачають більшу частину листя і, коли принесуть якийсь плід, то принесуть його відцвілим і зів’ялим. А ці, коли досягнуть старості, саме тоді й рясніють плодами. Саме це можна бачити і в тому, який говорив сьогодні. Тому я вирішив мовчати: молодому потрібно було мовчати у присутності стількох старців, які вміють говорити. Так наставляє нас і Божественне Писання: коли воно розмовляє з молодим, говорить: «Говори, юначе, якщо потрібно тобі, ледь слова два, коли тебе запитають, говори головне, багато у небагатьох словах» (Сир. 33, 9-10). Зі старцем воно не говорить про такі обмеження, але, залишивши це, дозволяє виходити й поза такі межі. І знову, отримавши задоволення від сказаного, коли говорять мудро, (премудрий) так говорить: «Розмову веди ти, старший, — тому що це пристойно тобі, — з ґрунтовним знанням; і не забороняй музику» (Сир. 33, 4-5). Що означає «не забороняй музику»? Цим указує, що не настільки приємні для слухачів флейта, кіфара й сопілка, як повчання старшого, висловлене зі знанням суті. Порівнюючи задоволення із задоволенням, він говорить, що це набагато могутніше, ніж те, і це панує, а те йому поступається. Тому й каже: заборониш музику, тобто не дозволиш їй бути, затьмариш її, закриєш її.

Саме тому і нам необхідно було мовчати й слухати, а йому — говорити й повчати. Але, що я часто говорив, це й тепер скажу: я не терплю ані вашої вимогливості, ані примушення з їхнього боку (тобто старших), тому знову готуюся до звичайного труда, до важкої справи, до бесіди, користуючись великою зручністю, але не завдяки власній силі, а готовності з вашого боку, слухачів. Адже так само й недавно слово не потонуло 1, понісшись на таку глибину, і ніде у вас не зазнало краху, проходячи через таке широке море. А причина та, що ніде немає скель, ані підводного каміння, ані круч, а всюди море спокійніше за пристань. І воно (слово) спрямовувалось до тихої пристані, наче якимсь вітром, що дме в корму старанністю вашого слухання. Воно й виходило відразу з наших уст, і всі приймали його з розпростертими руками, і хоча в ньому було багато важкого, — саме такою була природа недавніх думок, — однак безмірною старанністю і напругою розуму ви зі всією ретельністю підбадьорювали нас у труді й учинили важке легким. Ви не дозволили (слову) впасти ані на каміння, ані між терня, ані на дорогу, а все прийняли в добру і родючу ріллю, у глибину вашої душі. Тому ми й бачимо щодня, що пишні посіви підживлюються легкими віяннями (Святого) Духа замість вітру, і видовище в нас щодня буває блискучим. Тому й сьогодні я бажав би зайнятися тим, що залишається (у мене).

Але що я відчуваю? Перед моїми очима стоїть хор Маккавеїв і, просвітлюючи мою думку сяйвом своїх ран, закликає нашу бесіду до своєї краси. Але нехай ніхто не вважає слово несвоєчасним через те, що день боротьби завтра, а ми сплітаємо вінки сьогодні й оголошуємо перемогу ще напередодні війни. Адже коли має бути весілля, то молодята й вітальні влаштовують раніше визначеного дня, і прикрашають свої будинки вінками та занавісками, то тим більше ми робитимемо це, оскільки це весілля духовне, тут поєднується не чоловік із жінкою, а Бог з душами людей. Тому ніхто не помилився б, назвавши душу мучеників нареченою, нареченою духовною, — адже вони приносять свою кров, наче придане, придане, яке ніколи не витрачається.

Але час похвал нехай почекає до завтрашнього дня, а сьогодні будемо виправляти більш немічних наших братів. Оскільки багато кого з дуже простих через убогість їхньої свідомості заманюють вороги Церкви, і вони не мають належної думки про цих святих, і не зараховують їх до решти сонму мучеників, кажучи, що вони пролили свою кров не заради Христа, а заради закону, і їх було заколено за свиняче м’ясо, за писанням закону, тому ми й виправимо цю їхню думку, бо соромно було б для тих, що святкують торжество, не знати підстави торжества.

2. Отже, щоби під час загальної радості всіх не відчували скорботи ті, що хворіють цим, а мали про подвижників нелукаву думку й дивилися б на них чистими очима, ми піднесемо сьогодні заспокійливе для їхньої думки і підготуємо, щоби завтра вони прийшли на духовне торжество зі світлим настроєм і чистою думкою. Я настільки не відмовляюся зараховувати їх до решти мучеників, що навіть оголошую їх більш сяючими. Вони трудилися тоді, коли ще не були зламані мідні брами, не був знятий залізний засув, коли ще гріх володарював, прокляття процвітало, міцність диявола стояла і ще був жорстокий шлях такого благочестя. Тепер навіть виховані юнаки і багато ніжних та незаміжніх дівчат у всьому світі озброїлися проти влади смерті, а тоді, до пришестя Христового, навіть праведники дуже тремтіли. Мойсей через цей страх утік, і Ілля через це таємно пішов у сорокаденний шлях, і патріарх Авраам через це радив своїй дружині говорити, що вона сестра його, а не дружина (Бут. 12, 13). А що тоді говорити про інших? Сам Петро так боявся смерті, що навіть не витримав погрози воротарки. Настільки страшною вона була і неприступною, бо ще не були усічені її жили, могутність її ще не була знищена. Однак, коли від неї віяло таким страхом, ці (Маккавеї) подолали й перемогли її. Оскільки мало вже зійти Сонце правди, тому те, що буває вдень, відбулось і тоді. Як для нас світлим є ранок, хоча сонце ще не з’явилося, коли ще не видно його проміння, однак світло проміння вже освітлює світ, так було й тоді. Оскільки мало прийти Сонце правди, то темрява страху нарешті пропала, хоча Він ще не був присутній плоттю, а був поблизу, напередодні, й уже торкався самих речей.

Отож те, що вони виявили велику мужність, несучи подвиг у такі часи, — це, звичайно, є очевидним для кожного, а що вони отримали рани водночас заради Христа, — це я спробую довести. За що вони страждали, скажи мені? Заради закону, скажеш, і слів закону. Отже, якби явився Христос, Який дав той закон, то хіба не цілком очевидним є те, що ті, які постраждали заради закону, вони ж виявили б таку саму непохитність і заради Законодавця? Отож сьогодні саме це й покажемо: що Христос є Законодавець. Хто це говорить? Той, хто добре знає старе й нове, — Павло, вчитель світу. В посланні до коринф’ян він так говорить: «Не хочу, браття, щоб ви не знали, що отці наші всі були під хмарою і всі пройшли крізь море; і всі хрестилися у Мойсея в хмарі і в морі; і всі споживали ту саму духовну їжу», — кажучи так про манну; «…і всі пили те саме духовне питво», — кажучи так про воду з каменя (1 Кор. 10, 1-4). Далі, вказуючи, що ці чудеса звершував Христос, додав: «…бо пили від духовного грядущого каменя; камінь же був Христос» (1 Кор. 10, 4). І це правда, бо не природа каменя видала воду й ті потоки, а сила Христова, уражаючи камінь, примушувала джерела витікати. Тому він назвав камінь духовним і сказав, що Він ішов (за ними), тоді як матеріальний камінь не йде, а знаходиться на одному місці. Тільки скрізь присутня й у всьому чудодійна сила — вона прорвала камінь. Якщо юдей не може сприймати цих слів, то ми його здолаємо його ж зброєю, не вказуючи на Павла, Петра та Іоана, а на його пророків, щоби він знав, що в нього діла, а в нас розуміння (їх суті).

3. Отже, хто з пророків це говорить, що Він дав Старий Завіт? Освячений від утроби (матері) Єремія, сяючий від юності. Де і коли? Слухай його слова і зі сказаного добре повчайся. Отже, які це слова? «Ось настають дні, — говорить Господь» (Єр. 31, 31). Він відразу піднімає слухача і пробуджує дух тих, що слухають, указуючи, що це не його слова, а Бога, Який послав його: «Ось настають дні». Далі вказує, що він говорить з нами про майбутні речі. Отже, як саме Він дав Старий (Завіт), якщо говорить про майбутнє? Почекай і не спіши, і тоді чітко побачиш сяйво істини. Коли він це говорив, закон був даний і порушений, а новий ще ні. Отже, з’ясувавши це у вашій свідомості, прийміть відповідь на запитання, що викликають подив у багатьох. «Ось настають дні, — говорить Господь, — вказуючи на теперішній час, — коли Я укладу з домом Ізраїля і з домом Юди новий завіт, не такий завіт, який Я уклав з батьками їхніми» (Єр. 31, 31-32). Запитаю юдея, запитаю немічного брата: хто дав Новий Завіт? Звичайно, кожен скаже, що Христос. Отже, Він і Старий (дав), бо, сказавши, що «Я укладу з домом Ізраїля і з домом Юди новий завіт, не такий завіт, який Я уклав», (цим) указав, що Він дав і той. Отже, один Законодавець обох Завітів. А коли, скажи мені, Він дав Старий? «У той день, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх із землі Єгипетської». Поглянь, як Він указав і на легкість виходу, і на Свою ніжну любов, і безпеку тодішнього виходу, і що всі єгипетські чудеса звершував Він. Тим, що Він сказав: «Коли взяв їх за руку, щоб вивести їх із землі Єгипетської», — цим засвідчив усі чудеса, оскільки той вихід був після надзвичайних знамень. І «той завіт Мій вони порушили, хоч Я залишався у союзі з ними, — говорить Господь». Отже, є очевидним, що є один Законодавець Старого й Нового Завіту.

Тут, коли хтось уважно вникне в сказане, то побачить, що в ньому є чимало важкозрозумілого, оскільки кажучи про причину, чому Він має намір дати інший Завіт, назвав його Новим, тобто незвичайним: «Я укладу, — говорить, — новий завіт, не такий завіт, який Я уклав з батьками їхніми… Той завіт Мій вони порушили, хоч Я залишався у союзі з ними, — говорить Господь». І тому потрібно було, щоб вони були покарані, отримали велику відплату і зазнали важкої помсти, — адже, побачивши стільки чудес і отримавши закон, вони ніскільки не стали кращими. Але Він не вимагає від них відплати, а обіцяє навіть більше від попереднього.

Отже, сьогодні слід було би приєднати вирішення і цього важкозрозумілого, та оскільки у нас слово прагне іншого і ми хочемо виховувати вас так, щоб ви не тільки всього навчалися від нас, але й самі дещо знаходили, тому залишаю це для вас — шукайте і знайдете. Коли побачимо, що ви шукали, але не знайшли, тоді вже самі простягнемо руку. А щоби пошуки були для вас легшими, то я наперед укажу вам апостольські місця, в яких можна знайти скарб і вирішення цих труднощів, а саме: він (Апостол) розглянув це і дав відповідь у посланнях до римлян, галатів та євреїв. Ті, які працелюбні, вони зможуть знайти це вирішення, звернувшись до послань, якщо тільки в проміжки між цими днями ви не захопитеся недоречними зібраннями чи негідним базіканням, а будете з настирною турботою відшукувати скарб.

Залишивши це поки що невирішеним, приступимо далі до наступного. А що є наступним? «Ось завіт, який Я укладу з домом Ізраїлевим після тих днів, — говорить Господь, — вкладу закон Мій у нутрощі їх і на серцях їхніх напишу його, і буду їм Богом, а вони будуть Моїм народом. І вже не будуть учити один одного, брат брата, і говорити: пізнайте Господа, — бо всі самі будуть знати Мене, від малого до великого, — говорить Господь, — тому що Я прощу беззаконня їхні і гріхів їхніх уже не пом’яну більше» (Єр. 31, 33-34). Сказавши про Старий Завіт, який дав, сказавши і про Новий, який має намір дати, Він водночас описує красу його, вказує на його риси й на ознаки одну за одною, щоб ти знав, яка велика відмінність між Новим і Старим, відмінність, а не протилежність, яка велика перевага, який великий блиск, яке велике сяйво дарів і благодаті.

4. Отже, які риси Нового? «Вкладу закон Мій у нутрощі їх і на серцях їхніх напишу його». Старий закон був написаний на кам’яних скрижалях, і, коли перші скрижалі були розбиті, Мойсей витесав знову інші й на них викарбував письмена, зійшов зі скрижалями, які за природою були такі ж холодні, як і ті, що отримували їх. А Новий не так, — не були висічені скрижалі, коли давався Новий Завіт. А як і яким способом? Послухай Луку, який говорить: «Коли настав день П’ятидесятниці, усі вони були однодушно вкупі, — каже. — І раптом зчинився шум з неба, ніби від сильного вітру, і наповнив увесь дім, де вони перебували. І з’явились їм розділені язики, мов вогненні, і спочили по одному на кожному з них. І сповнилися всі Духа Святого, і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм провіщати» (Діян. 2, 1-4). Чи бачиш, як пророк виразно провістив це спрадавна, сказавши: «Вкладу закон Мій у нутрощі їх і на серцях їхніх напишу його». Благодать Духа, дана Богом, щоб вона перебувала в думках їхніх, зробила їх живими стовпами… 2

…і прикриває цю думку Своєю славою. Тому й говорив (Апостол), що він був посланий проповідувати «не в премудрості слова, щоб не скасувати хреста Христового» (1 Кор. 1, 17); і далі: «Чи не обернув Бог мудрість світу цього на безумство?» (1 Кор. 1, 20). Скрізь говорить про Хрест. «Бо, — каже, — і юдеї вимагають чудес, і елліни шукають мудрості; а ми проповідуємо Христа розіп’ятого, для юдеїв спокуса, а для еллінів безумство, для самих же покликаних, юдеїв і еллінів, — Христа, Божу силу і Божу премудрість; бо й безумне Боже мудріше від людського, і немічне Боже сильніше від людського» (1 Кор. 1, 22-25). Безумним Божим і немічним Божим він називає Хрест, але не як безглуздя, бо що мудріше за нього? І не тому, що він немічний, бо що сильніше за нього? Він висловлює думку невіруючих, яку вони мали про нього. Тому й раніше він говорив: «Бо слово хресне для загиблих безумство є, а для нас, що спасаємось, — сила Божа» (1 Кор. 1, 18). Треба зважати не на думку тих, що гинуть, — адже хворі навіть мед вважають гірким, але це вина не меду, а хвороби. Саме так і Хрест для зовнішніх здається безумством, але насправді він не такий.

Далі, вказуючи, що (Хрест) не тільки не є безумством, а дуже великою мудрістю, і не тільки не немічний, але навіть дуже сильний, тому порівнює його дію і з творінням, і зі Старим (Завітом), і з зовнішньою мудрістю, і вказує: чого не знайшла ні внутрішня мудрість, ні зовнішня, чого не навчився багато хто з людей завдяки створінням, чого не отримали від Старого, у цьому виявило силу те, що здавалося безумним і немічним, — те, що уявляється, не є таким насправді. Тому він, маючи свідчення того, що звершилося, виходить на боротьбу з великою відвагою насамперед проти зовнішньої мудрості й говорить: «Де мудрець?» (1 Кор. 1, 20). Що означає «де мудрець?» Він начебто сказав: де вчення філософів, де — ораторів, де — вчених, де — письменників? Всі зникли, загинули й пропали. Перемога була настільки блискучою, що навіть у кінці їх не видно. Тому, коли вони так зникли з виду й були розвіяні, наче якийсь порох, тоді він питає і говорить: «Де мудрець?» Явився Хрест — і все те було зруйноване, пролунав голос проповіді — і все розсіялося легше за павутиння. «Де мудрець?» Де хвалькувата бесіда? Де пишність красномовства? Де сила хитрих висновків? Де стрімкість слів? Де гострота слова? Де зібрання і засідання? Все це розсіяно, загинуло, пропало, зникло й показало тил. «Де книжник?» Де, каже, (справи) юдеїв? Проповідь і над ними запанувала і, наче сонце, розвіяла тінь. Як стільки часу для одного народу був безсилий закон, так з великою силою всюди досяг успіху Хрест, знищивши гріх, дарувавши виправдання, приготувавши святих людей, навчивши богопізнання, ставши дороговказом до неба.

Далі, залишивши юдейство, знову повертається до еллінського: «Де допитливий віку цього?» Тут він натякає на єретиків і мудреців, які до цього були гострішими за меч, а коли явився Хрест, були уражені легше за всяку глину. «Чи не обернув Бог мудрість світу цього на безумство?» Знову озброюється проти еллінської мудрості. Що означає: «Чи не обернув Бог мудрість світу цього на безумство?» (Цими словами) вказав, що вона безумна, бо такою і була вона насправді. «І гріхів їхніх (1 беззаконня їхні) уже не пом’яну більше» (Єр. 31, 34). Пророк описує нам блиск Старого (Завіту), а Апостол порівнює той та інший, оскільки він боровся з юдеями. Спочатку він сказав: «Не на кам’яних скрижалях, але на плотських скрижалях серця», а тут (говорить): «Не букви, але духу, тому що буква вбиває, а дух животворить» (2 Кор. 3, 3. 6).

5. Один чоловік збирав у суботу дрова і був побитий камінням (Числ. 15, 32. 36). Чи бачиш, як буква вбиває, тобто закон карав? А чи знаєш, як Дух животворить? Входить хтось, переповнений безліччю зла: був розпутним, хижаком, був користолюбним, чинив перелюб, досяг усяких гріхів, уже був смертельно ранений гріхом, — але бере його благодать Духа в купіль і робить розпусника сином Божим, смертельно раненого гріхом відроджує для життя. Це й означає: «а дух животворить». Як животворить? За словами пророка, не вимагаючи звіту за гріхи: «Я прощу беззаконня їхні і гріхів їхніх уже не пом’яну більше». Запитай знову юдея: де так було в законі? Але він не зможе вказати. І той, що збирав дрова, побивався камінням, і блудниць спалювали, і Мойсей позбувся землі обіцяної за один гріх, а завдяки благодаті навіть ті, що вчинили незліченні жахи, отримавши хрещення, народжуються для життя і від них не вимагається ніякої відплати за гріхи. Тому й Павло говорив: «Не обманюйте себе: ні блудники, ні ідолослужителі, ні перелюбники, ні малакії, ні мужоложці, ні злодії, ні лихварі, ні п’яниці, ні лихословці, ні хижаки — Царства Божого не успадкують. І такими були деякі з вас; але обмилися, але освятилися, але виправдалися іменем Господа нашого Ісуса Христа і Духом Бога нашого» (1 Кор. 6, 9-11).

Чи бачиш, як сяє пророче слово: «Прощу беззаконня їхні», як сяє апостольське: «Дух животворить»? Чи хочеш знати й дещо інше: про апостола Павла, який говорить, як за нетривалий час він пройшов увесь світ? Послухай, що він каже: «Благовістя Христове розповсюджено мною від Єрусалима до Іллірика»; і далі: «Тепер же, не маючи такого місця в цих країнах, але з давніх літ маючи бажання прийти до вас, як тільки вирушу в дорогу до Іспанії, прийду до вас. Бо маю надію, що, проходячи, побачусь із вами і що ви проведете мене туди після того, як я натішусь, хоча б почасти, спілкуванням з вами» (Рим. 15, 19. 23-24). А коли один Апостол за короткий час пройшов велику частину світу, то подумай, як уловили її всю так само й інші. Тому й говорив він, що Євангеліє «сповіщено у всьому створінні піднебесному» (Кол. 1, 23), пояснюючи пророчі слова: «Бо всі самі будуть знати Мене, від малого до великого» (Єр. 31, 34).

А те, що Христос дав закон, — це є очевидним, і що будучи заколеними через закон, вони проливали свою кров заради Законодавця — і це видно. Прошу нарешті вас, улюблені, прийти на торжество з великою готовністю, поспішіть до ран мучеників, як бджоли з вуликів, і вшануйте їхні муки, ніскільки не боячись довгого шляху. Якщо старець Єлеазар нехтував вогнем, і мати тих блаженних витерпіла стільки мук у похилій старості, то чим ви зможете виправдатися, чим вибачитися, не пройшовши для споглядання тієї боротьби навіть невеликої відстані?.. 3


Бесіда 10. Його ж бесіда, виголошена в церкві Апостола, після того, як перед цим проповідував єпископ, на слова: «Жнива багато, а женців замало» (Мф. 9, 37) | Зміст | Слово про печаті (священних) книг і (про те), що приносить Син Отцеві й Отець Синові, і про домоуправління Спасителя

  1. Невідомо, яка це була бесіда. []
  2. Тут пропущений текст. []
  3. Ця бесіда не має належного завершення. []

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору