«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том XІІ. Книга 1

Бесіда 20

«Бо коли ми, одержавши пізнання істини, свавільно
грішимо, то не зостається більше жертви за гріхи,
але якесь страшне очікування суду й лютості вогню,
готового пожерти противників» (Євр. 10, 26-27)

1. Дерева, які були посаджені і за якими зі всією дбайливістю доглядали руки землероба, однак не принесли ніякої винагороди за труди, вириваються з корінням і кидаються у вогонь. Те ж саме буває і з просвіченими (хрещенням). Коли ми, будучи насаджені Христом і сподобилися духовного зрошування, потім виявимо безплідне життя, то нас чекає вогонь геєни і полум’я, що не гасне. Тому Павло, запропонувавши повчання про любов і плоди від добрих справ, указавши для цього відрадні спонукання, а саме: що ми маємо вхід у святе і новий шлях туди, який нам відкрив (Христос), — тепер знову повчає саме того ж, пропонуючи спонукання більш сумні. Сказавши: «Не будемо залишати зібрання свого, як у деяких є звичай; але умовляти один одного, і тим більше, чим більше бачите наближення того дня», хоча й цього було достатньо для повчання, однак додає: «Бо коли ми, одержавши пізнання істини, свавільно грішимо…» Необхідні, каже, добрі діла і дуже необхідні: «Бо коли ми, одержавши пізнання істини, свавільно грішимо, то не зостається більше жертви за гріхи». Значення його слів таке: ти очистився, позбувся гріхів, став сином (Божим), але якщо після цього повернешся до попередньої блювотини, то тебе чекає вже осудження, вогонь і таке інше, — адже другої жертви немає.

Тут знову нам зустрічаються люди, що й покаяння відкидають, і з хрещенням зволікають. Ці кажуть, що їм небезпечно приступати до хрещення, коли немає повторного відпущення гріхів, а перші стверджують, що небезпечно відкривати таємниці тим, що згрішили, якщо немає повторного відпущення гріхів. То що нам сказати тим та іншим? Те, що (Апостол) говорить це не з такою метою. Він не відкидає покаяння або помилування через покаяння, не відлучає занепалого і не хоче, щоби він упав у відчай. Він не ворог нашого спасіння. А що? Він відкидає повторне хрещення. Не сказав: уже немає покаяння, або: вже немає відпущення (гріхів), але: вже немає Жертви, тобто вже немає другого Хреста, його він називає Жертвою. «Бо Він одним принесенням, — каже, — назавжди вдосконалив тих, що освячуються». Не так, як приносились юдейські (жертви), не часто. Тому й говорив неодноразово про Жертву, що вона одна і єдина, щоби вказати не тільки на те, що вона відрізняється від юдейських (жертв), але й уберегти слухачів, щоб вони не чекали іншої жертви, згідно із юдейським законом. «Бо коли ми, — каже, — свавільно грішимо». Бачиш, який він поблажливий? «Бо коли ми, — каже, — свавільно грішимо». Отже, для тих, що грішать мимовільно, є прощення.

«Одержавши пізнання істини (тут розуміє або Христа, або всі догмати).., то не зостається більше жертви за гріхи». А що? «Але якесь страшне очікування суду й лютості вогню, готового пожерти противників». Противниками він називає не тільки невіруючих, але й тих, що чинять супротивне благочестю, і повчає, що в той вогонь, який чекає на противників, потраплять і наші (грішники). Далі, бажаючи показати лютість цього вогню, наче роздуває його і каже: «Лютості вогню, готового пожерти противників». Як дикий звір, будучи роздратованим, розлюченим і оскаженілим, не заспокоюється доти, поки не схопить і не пожере когось, так і той вогонь, наче розпалений ревнощами, кого схопить, того вже не відпускає, а пожирає і терзає. Далі (Апостол) наводить виправдання такої погрози — вона відповідна й справедлива. Саме цим, тобто, коли нам, указують на її справедливість, ми прихиляємося до віри. «Якщо той, хто зрікся закону Мойсеєвого, — каже, — при двох чи трьох свідках, без милосердя карається смертю…» (Євр. 10, 28). «Без милосердя», — каже, там не було ніякої поблажливості, ніякої милості, хоча це був закон Мойсеїв, який наказував багато чого. Що означає «при двох чи трьох свідках»? Коли, каже, свідчили двоє або троє, то винні негайно каралися. Якщо в Старому Завіті було таке покарання, коли хтось відкидав закон Мойсеїв, то чи не тим більше тут? Тому й каже: «…то наскільки тяжчої кари, гадаєте, заслужить той, хто зневажає Сина Божого і не шанує як святиню Кров завіту, якою освячений, і Духа благодаті ображає?» (Євр. 10, 29).

2. А як саме зневажає будь-хто Сина Божого? Коли, причащаючись Його Таїн, він чинить гріхи, то скажи мені, хіба не зневажає Його? Хіба не нехтує Ним? Як людей, яких зневажаємо, ми вважаємо за ніщо, так і ті, що грішать, вважають за ніщо Христа, тому й грішать. Ти став тілом Христовим і віддаєш себе дияволу, щоби він зневажав тебе? «І не шанує як святиню Кров завіту, — каже, — якою освячений». Що означає «не шанує»? Вважає нечистою або ніскільки не кращаю за все інше. «І Духа благодаті ображає», — адже, хто не приймає благодіянь, той ображав Благодійника. (Христос) зробив тебе сином, а ти хочеш бути рабом? Він прийшов, щоб оселитись у тебе, а ти вводиш до себе злі помисли? Христос хоче перебувати в тебе, а ти зневажаєш Його ненаситністю, пияцтвом?

Послухайте ви, які негідно причащаєтеся Таїн, послухайте ви, які негідно приступаєте до цієї Трапези: «Не давайте, — каже Він, — святого псам і не кидайте перлів ваших перед свинями, щоб вони не потоптали їх ногами своїми» (Мф. 7, 6), — тобто, щоб не нехтували, щоб не обпльовували. Але (Апостол) сказав не так, а ще страшніше: він уражає душі страхом, оскільки це могло подіяти на них не менше, ніж умовляння. Він указує на відмінність (між нехтуванням Мойсеевим законом і зневагою Крові Христової) і надає їм самим можливість судити про покарання за останнє, як про справу очевидну. «То наскільки тяжчої кари, гадаєте, — каже, — заслужить?» Тут, мені здається, він має на увазі Таїнства. Далі наводить і свідчення: «Страшно, — каже, — впасти в руки Бога Живого!» (Євр. 10, 31). Бо написано: «У Мене помста, Я відплачу, — говорить Господь». І ще: «Господь буде судити народ Свій» (Євр. 10, зо). Ми впадемо, каже, в руки Господа, а не до рук людей. Якщо не покаєтеся, то впадете в руки Божі. Це жахливо, а те, потрапити до рук людей, нічого не означає. Коли ми бачимо, каже, що когось карають тут, то не будемо боятися теперішнього, а будемо жахатися майбутнього, бо милості Його і гнів Його, «і на грішниках перебуває лють Його» (Сир. 5, 7). Словами: «У Мене помста, Я відплачу», вказує тут і на дещо інше — це сказано про ворогів, які чинять зло, а не про тих, що терплять зло. Так він тут утішає, ніби кажучи: Бог завжди перебуває і живе, тому, якщо не отримають відплату нині, то отримають пізніше — вони повинні плакати, а не ми. Ми впадаємо в їхні руки, а вони — в руки Божі. Постраждає не той, хто терпить зло, а той, хто чинить зло. Водночас не облагодіяний отримує благодіяння, а той, хто благодіє.

Знаючи це, будемо непохитними, терплячи зло, і готовими на благодіяння. А це буде тоді, коли будемо нехтувати грошима й славою. Хто звільнився від цих пристрастей, той вільніший за всіх людей і багатший за того, що вдягнений у багряницю. Хіба не бачиш, скільки зла через гроші? Не каже, скільки зла від користолюбства, а скільки саме через пристрасть до грошей? Так, наприклад, хтось утратив гроші і він уже живе життям, яке нестерпніше за саму смерть. Навіщо, людино, тужиш? Над чим плачеш? Чи через те, що Бог звільнив тебе від зайвого тягаря? Чи через те, що не сидиш більше в страху і трепеті? Коли хтось прив’яже тебе до скарбу і накаже сидіти там постійно і пильнувати чуже (майно), то ти нарікаєш та обурюєшся. А коли сам прив’язав себе до нього найнестерпнішими путами, то навіщо тужиш, будучи звільненим від такого рабства? Так, ці жалі та ці радощі — це наслідки марновірства. Ми повинні берегти майно так, ніби воно у нас чуже.

Тепер звернуся зі своїми словами до жінок. Коли в якоїсь жінки є одяг, витканий із золота, то вона часто витрушує його, загортає в полотно, старанно зберігає, тремтить над ним і не користується ним, начебто вона померла, або овдовіла, або, коли не трапилося нічого такого, боїться, щоб, зносивши його частим вживанням, не втратити його. Коли інший не позбавляє її, то вона сама позбавляє себе зі скупості. Але поступилася ним іншій? Це ще невідомо, а коли й поступилася, то й та користується ним так само. Якби хтось оглянув те, що є в домах, то побачив би, що найдорожчий одяг і найкращі речі бережуться так, ніби вони живі володарі. (Жінка) не вживає їх часто, а боїться і тремтить, оберігає їх від молі та інших комах, що точать плаття, обкладає більшу їх частину мазями й ароматами і не кожного допускає поглянути на них, а тільки сама з чоловіком часто і старанно розкладає їх.

3. Скажи мені: хіба Павло не справедливо назвав користолюбство ідолослужінням? Яку честь ті (язичники) надають ідолам, таку ж надають вони одягу та золотим речам. Доки ми будемо займатися брудом? Доки будемо приліплюватися до глини й цегли? Як ті (юдеї) служили цареві єгипетському, так ми служимо дияволу й отримуємо удари бичами набагато тяжчі. Не сприймай ці слова перебільшеними: чим душа вища за тіло, тим важчі рани, які ми спричиняємо собі щодня своїми турботами, поєднаними зі страхом і трепетом. Але коли захочемо розкаятися, коли захочемо піднести очі до Бога, то Він пошле нам не Мойсея й Аарона, а Своє слово й упокорення серця. Воно, прийшовши звільнить наші душі від гіркого рабства, визволить нас з Єгипту, з цих даремних і марних клопотів, з цього рабства, яке не приносить ніякої користі. Ті хоча би вийшли із золотими речами, як винагородою за працю, а ми (не одержуємо) нічого, і якби тільки нічого! Тепер ми одержуємо не золоті речі, а єгипетські лиха: гріхи, кари і муки.

Тож навчімося знаходити свою користь, навчімося терпіти втрати — це гідне християнина. Будемо нехтувати золотим одягом, нехтувати грошима, щоб не знехтувати нам своїм спасінням. Будемо нехтувати грошима, щоб не знехтувати своєю душею. Вона отримає кару, вона буде терпіти муку. Все інше залишається тут, а вона відходить туди. То навіщо, скажи мені, навіщо ти мучиш сам себе і не відчуваєш? Кажу це користолюбцям. Потрібно сказати і тим, які терплять від користолюбства: сприймайте мужньо образи від користолюбців: вони гублять себе, а не вас: у вас вони віднімають майно, а себе позбавляють Божого благовоління і допомоги. А хто втратив (благовоління Боже), той, хоч би володів усіма багатствами світу, бідніший за всіх. І водночас найбідніший зі всіх, але який має (це благовоління), він багатший за всіх. «Господь, — говорить (Псалмоспівець), — пасе мене, і нічого мені не бракуватиме» (Пс. 22, 1). Скажи мені: якби ти мала чоловіка великого і дивного, який би любив тебе і піклувався про тебе, а крім того, якби ти знала, що він буде живий завжди і ти не помреш раніше за нього, і він передасть тобі все своє майно, так що ти користувалася б ним, як своїм, то чи захотіла б ти придбати ще щось? І навіть, якби ти втратила все, чи не вважала б ти себе багатою?

То навіщо ти тужиш? Чи через те, що не маєш багатства? Але знай, що ти втратила привід для гріхів. Чи через те, що позбулася майна? Але ти придбала благовоління Боже. Як, скажеш, придбала? (Апостол) сказав: «Чи не краще б вам залишатися скривдженими?» (1 Кор. 6, 7); і ще: «За все дякуйте» (1 Сол. 5, 18). (Христос) сказав: «Блаженні убогі духом» (Мф. 5, 3). Тож подумай, якого благовоління ти сподобишся, коли виявиш це насправді. Від нас потрібне тільки одне — за все дякувати Господу, і ми будемо мати всього вдосталь. Наприклад, ти втратив десять тисяч літр золота? Відразу дякуй Господу і через це звернення до Нього та свою подяку ти вже придбав сто тисяч. За що, скажи мені, ти звеличуєш Іова? Чи за те, що він мав стільки верблюдів, стад і робочої худоби, чи за сказані ним слова: «Господь дав, Господь і взяв» (Іов. 1, 21)? І диявол шкодить нам не заради того, щоб тільки відняти у нас майно, — він знає, що воно є ніщо, — а щоб через це примусити нас сказати щось блюзнірське. Так і блаженного Іова він хотів зробити не тільки бідняком, але й богохульником. Коли він позбавив його всього, то поглянь, що говорить йому через дружину: «І сказала йому дружина його: ти все ще твердий у непорочності твоїй! Похули Бога і помри» (Іов. 2, 9). Ти ж, лукавий, уже позбавив його всього! Але не того, каже, я домагався; того, заради чого все робив, я ще не досяг, бо я прагнув позбавити його допомоги Божої. Для того і майна позбавив його, ось чого я хочу, а те все є ніщо. Коли це мені не вдасться, то він не тільки не зазнає ніякої шкоди, а ще й отримає користь.

4. Бачиш, що і злий демон знає, яка від цього буває шкода? Для того, як бачиш, він і влаштовував підступи через жінку. Послухайте, чоловіки, які маєте дружин, прив’язаних до багатства і які примушують вас богохулити: пам’ятайте Іова. Але погляньмо, коли бажаєте, на велику лагідність його і на те, як він затулив уста дружині. «Ти, — каже, — говориш як одна з безумних» (Іов. 2, 10). Так, «лихі товариства псують добрі звичаї» (1 Кор. 15, 33). Вони завжди псують, але особливо під час нещасть. Бо ті, що пропонують негідні поради, саме тоді й бувають сильними, — адже душа й так є нетерпеливою, однак набагато більше тоді, коли є ще порадник. Хіба не готова вона тоді навіть кинутись у прірву? Дружина — це велике благо, але й велике зло.

І поглянь, як саме (диявол) намагався підкопати цю міцну стіну. Оскільки втрата майна не здолала його і всі втрати не вчинили нічого важливого, а сам (ворог) був викритий, що даремно він говорив: «Але простягни руку Твою і торкнися всього, що у нього, — чи благословить він Тебе?» (Іов. 1, 11), — то він озброює проти нього дружину. Чи бачиш, чого він домагався? Але не допомогла йому і ця хитрість. Так і ми, коли будемо переносити все із вдячністю, то отримаємо те ж саме (що Іов). А коли не отримаємо, то нас чекає велика нагорода. Так було і з цим адамантовим мужем. Коли він відважно витерпів усе, тоді (Бог) дав йому і багатство. Коли він довів дияволу, що не через це він служить (Богові), тоді дав йому і це. Так чинить Бог: коли бачить, що ми не прив’язуємося до земних благ, тоді й дає їх нам. Коли бачить, що ми віддаємо перевагу їм, благам духовним, тоді дає нам і блага земні. А не дає їх раніше, щоб ми не забули про духовні. Так Він, жаліючи нас, не дає нам благ земних, щоб хоча проти волі відхилити нас від них.

Ні, скажеш, навпаки, коли я отримаю їх, тоді задовольнюсь і тим більше стану дякувати (Богові). Брешеш ти, людино. Саме тоді ти й будеш лінуватися. А чому, скажеш, Він багатьом дає? А звідки видно, що Він дає? А хто ще, скажеш, дає? Їхнє користолюбство, грабіж. А чому Він допускає це? Тому ж, чому (допускає) вбивство, крадіжки, насилля. А що, скажеш, думати про тих, які отримують спадок від батьків, незважаючи на те, що самі переповнені незліченними гріхами? Як Бог допускає їм користуватися цим? Так само, як Він допускає злодіям, убивцям та іншим злочинцям. Нині час не суду, а благоустрою життя. Як я раніше говорив, так і тепер скажу: вони отримають більше покарання, якщо, насолоджуючись усіма благами, не стануть через це кращими. Не всі будуть однаково покарані, але ті, що залишилися злими, незважаючи на благодіяння, будуть мучитися більше, а ті, що жили в бідності, — менше. Що це правда, про це послухай, як говорить Давид: чи не дав Я тобі, каже, все (майно) «господаря твого?» (2 Цар. 12, 8). Отже, коли ти побачиш, що молода людина без трудів отримала батьківський спадок і залишилася злою, то будь упевнений, що для неї готується найсильніша кара і найжорстокіші муки.

Тому будемо наслідувати не такого, а того, хто успадкував чесноту, хто придбав духовне багатство. Горе, говорить (Псалмоспівець), тому, «що надієтеся на силу свою та величаєтеся багатством своїм!» (Пс. 48, 7); і ще: «Блаженні всі, що бояться Господа» (Пс. 127, 1). Між якими, скажи мені, хочеш бути ти? Звичайно, між тими, що прославляються. Тож наслідуй їх, а не тих, щоб і тобі отримати уготовані їм блага, яких щоби сподобитися всім нам, за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.


Бесіда 19 | Зміст | Бесіда 21


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору