Бесіда 8
«Бо кожний первосвященик, який з людей
обирається, для людей настановляється
на служіння Богові, щоби приносити дари
й жертви за гріхи, який може бути поблажливий
до неуків та заблудливих, тому що й сам обкладений
неміччю, і тому він повинен як за народ, так і за себе
приносити жертви за гріхи» (Євр. 5, 1-3)
1. Тепер блаженний Павло має намір показати, що цей (Новий) Завіт набагато кращий, ніж Старий. Він робить це, розвиваючи думки здалеку. Оскільки (в Новому Завіті) не було нічого суттєвого чи видимого, а саме: ані храму, ані святого-святих, ані священика, одягненого в такі прикраси, ані законних обрядів, а все набагато вище й досконаліше, не було нічого тілесного, а все духовне. А духовне не так сильно діє на людей особливо немічних, як тілесне, тому (Апостол) і подає все це повчання. І поглянь на його мудрість: він починає з першого священика, постійно називаючи його архієреєм, і насамперед через нього вказує на відмінність (між Новим і Старим Завітом). Для цього він спочатку визначає, що таке священик, указує, які властивості священика і які ознаки священства. А оскільки тут виникало непорозуміння через те, що Христос не був зі знатного роду, не походив зі священичого коліна і не був на землі священиком, тому деякі могли сказати: який же Він священик, — то (Апостол) чинить і тепер так само, як у посланні до римлян. Там він, розкриваючи важкодоступну істину, що віра звершує те, чого не міг учинити законний труд і подвиг життя, і, бажаючи довести, що те, що здавалося неможливим, сталося і звершилося, вказав на патріарха (Авраама) і всю мову спрямував на той час (Рим. 4). Так само й тут він указує інший шлях до священства, наводячи для прикладу тих, які отримували його раніше. Як у словах про покарання він указує не тільки на геєну, але й на те, що трапилося з праотцями, так і тут спочатку підтверджує істину теперішніми речами. Хоча слід було би доводити земне небесним, та оскільки слухачі були немічні, тому він робить навпаки. При цьому він насамперед указує на те, що є спільного (між Христом і священиком), а далі вказує, в чому Він має перевагу, оскільки при порівнянні перевага виявляється тоді, коли видно, в чому схожість і в чому перевага. А коли цього немає, то не може бути й порівняння. «Бо кожний первосвященик, який з людей обирається», — це спільне у Христа (зі священиком). «Для людей настановляється на служіння Богові», — і це спільне. «Щоби приносити дари й жертви» за народ, — і це (загальне), хоча не зовсім. Але далі вже не так: «Який може бути поблажливий до неуків та заблудливих, тому що й сам обкладений неміччю, і тому він повинен як за народ, так і за себе приносити жертви за гріхи». Далі додає ще дещо інше, а саме: що (священик отримує священство) від іншого, а не сам привласнює його собі, — і це спільне: «І ніхто сам собою не приймає цієї честі, але покликаний Богом, як і Аарон» (Євр. 5, 4). Тут він застерігає від іншої (омани) і вказує, що (Христос) був посланий від Бога.
Те ж саме часто говорив і Сам Христос у розмові з юдеями: «Я вийшов і прийшов від Бога», і далі: «Я не Сам від Себе прийшов» (Ін. 8, 42). Тут, мені здається, він так само натякає на юдейських священиків, як на неістинних, які привласнили собі (сан) і порушили закон священства. «Так і Христос не Сам Собі присвоїв славу бути Первосвящеником» (Євр. 5, 5). А коли, скажете, Він був висвячений? Аарон був висвячений неодноразово, а саме: коли розцвів жезл і коли зійшов вогонь, що винищив тих, які хотіли привласнити священство собі. А тут не тільки не терплять нічого такого, а навпаки, користуються доброю славою. То звідки ж (Христове священство)? Це він доводить через пророцтво. (Христове священство) не має в собі нічого плотського, нічого видимого, тому він доводить його пророцтвом і в майбутньому часі. «Але, — каже, — Той, Хто сказав Йому: «Ти — Син Мій, Я нині породив Тебе». Чи Синові це сказано? Так, каже, це сказано Синові. Але чи допомагає це вирішити питання? Навіть дуже, бо в цьому полягає приготування для висвячення від Бога. «Як і в іншому місці говорить: «Ти — Священик повік за чином Мелхиседековим» (Євр. 5, 6). Кому сказано це? Хто за чином Мелхиседековим? Ніхто, крім Нього, бо всі інші були під законом, всі дотримувалися суботи, всі обрізувалися. Ніхто, каже, нікого іншого назвати не може.
«Він, у дні плоті Своєї, з великим голосінням та сльозами приніс молитви і благання Тому, Хто міг спасти Його від смерті; і був почутим за Своє благоговіння; хоч Він і Син, однак стражданнями звик до послуху» (Євр. 5, 7-8). Чи бачиш, що пояснює тут не що інше, як піклування і безмірність любові (Христової)? Що насправді означає «з великим голосінням»? Євангеліє ніде не говорить ані того, що (Христос), молячись, плакав, ані того, що Він волав. Чи бачиш, що цим засвідчується Його поблажливість? Тому (Апостол) не вважав достатнім сказати, що Він молився, але й «з великим голосінням… І був почутим, — каже, — за Своє благоговіння; хоч Він і Син, однак стражданнями звик до послуху, і, вдосконалившись, став для всіх слухняних Йому причиною спасіння вічного, бувши названим від Бога Первосвящеником за чином Мелхиседековим» (Євр. 5, 8-10). Нехай «з голосінням», але навіщо «з великим»? «Та сльозами приніс, — каже, — молитви і благання..; і був почутим за Своє благоговіння».
Нехай присоромляться єретики, які відкидають дійсність плоті (Христової). Що каже (Апостол)? Син Божий «і почутий за Своє благоговіння». А що сказати про пророків? І яка послідовність у словах: «…і почутий за Своє благоговіння», і далі: «Хоч Він і Син, однак стражданнями звик до послуху»? Хто може сказати це про Бога? Хто такий безглуздий? Який божевільний може це стверджувати? «І почутий, — каже, — за Своє благоговіння; хоч Він і Син, однак стражданнями звик до послуху». Якого послуху Він навчився? Виявивши ще раніше слухняність навіть до смерті, як Син Отцеві, то як Він після того навчився послуху?
2. Чи бачиш, що це сказано про плоть? То чому, скажи мені, Він молився до Отця про звільнення від смерті, був сумний і говорив: «Якщо можливо, нехай обійде Мене чаша ця» (Мф. 26, 39)? А про воскресіння Він ніколи не молився до Отця, а навпаки, Сам від Себе говорить: «Зруйнуйте храм цей, і Я за три дні поставлю його» (Ін. 2, 19); і ще: «Ніхто не відбирає її від Мене, але Я Сам віддаю її. Маю владу віддати її і владу маю знову прийняти її» (Ін. 10, 18). Що це означає? Чому Він молився? І в іншому місці Він говорить: «Ось ми йдемо до Єрусалима, і Син Людський буде виданий первосвященикам і книжникам, і вони засудять Його на смерть; і віддадуть Його язичникам на ганьбу, і побиття, і розп’яття; і на третій день воскресне» (Мф. 20, 18-19), — не каже: Мене воскресить Отець. То чому про те Він молився? Але й за кого Він молився? За віруючих у Нього. Значення слів (Апостола) таке: Він був швидко почутий. Оскільки (слухачі) не мали про Нього належного поняття, тому й каже, що Він «був почутим». Адже Він Сам говорив учням, щоби втішити їх: «Коли б ви любили Мене, то зраділи б, що Я сказав: іду до Отця; бо Отець Мій більший за Мене» (Ін. 14, 28). То чому не Сам прославив Себе Той, Хто Сам виснажив Себе і віддав Себе (на смерть)? Адже Він «віддав Себе Самого, — говорить Писання, — за гріхи наші» (Гал. 1, 4); і ще: «Віддав Себе для відкуплення всіх» (1 Тим. 2, 6). То що це означає? Очевидно, що Він мав на увазі Свою плоть, коли говорив про Себе приземлено. Так і (Апостол) тут говорить: «Був почутим за Своє благоговіння», бажаючи показати, що це було більше Його заслугою, ніж справою благодаті Божої. Таке, каже, було Його благоговіння, і за це Бог прославив Його.
«Звик, — каже, — до послуху». Тут він знову вказує, яка буває користь від страждань. «І вдосконалившись, став для всіх слухняних Йому причиною спасіння вічного». Якщо Він, будучи Сином, отримав користь від страждань, навчившись слухняності, то тим більше (можемо отримати) ми. Чи бачиш, як багато (Апостол) говорить про слухняність, щоб вони були покірними? Мені здається, що вони часто виявляли непокірність і не слухалися того, що їм говорилося. На це він натякає словами: «Нездатними слухати». «Стражданнями», каже, Він постійно повчався підкорятися Богові. «І вдосконалившись», тобто за допомогою страждань. Ось у чому полягає досконалість, ось чим слід досягати досконалості! І не тільки сам Він спасся, але й для інших це щедро послужило для спасіння. «І вдосконалившись, — каже, — став для всіх слухняних Йому причиною спасіння вічного, бувши названим від Бога Первосвящеником за чином Мелхиседековим. Про це слід було б говорити багато; але важко витлумачити, бо ви зробилися нездатними слухати» (Євр. 5, 9-11).
Маючи намір говорити про відмінність священства, він наперед викриває їх, повчаючи, що така поблажлива мова — це молоко. Оскільки вони ще є дітьми, тому він подає їм вчення про плоть у більш приземленому вигляді і говорить про Нього, як про якогось праведника. Водночас поглянь, що він і не змовчав про це абсолютно, і не висловив усього: перше зробив для того, щоби піднести їхню свідомість, переконати їх прагнути досконалості й не залишатися в невіданні високих догматів; а друге для того, щоб не обтяжувати їхній розум. «Про це, — каже, — слід було б говорити багато; але важко витлумачити, бо ви зробилися нездатними слухати». «Важко витлумачити», бо не слухають. Хто має справу з людьми неуважними, які не розуміють того, що їм подається, той не може вповні пояснити їм вчення. Можливо, хтось із вас, які стоїте тут, бентежиться і вважає нещастям те, що (Апостол) в євреях бачив перешкоду викласти найдосконаліше вчення. Хоч і тут, я думаю, за винятком небагатьох, чимало саме таких, а тому й про вас можна сказати те ж саме, однак я буду говорити і для небагатьох.
Отже, чи справді він змовчав, чи пізніше пояснив, як зробив це в посланні до римлян? Там він, затуливши наперед уста тим, що суперечили, і сказавши: «А ти хто, чоловіче, що сперечаєшся з Богом?» (Рим. 9, 20), потім висловив пояснення. Так і тут, мені здається, він і не зовсім змовчав, і не висловив усього, щоби спонукати слухачів бути уважними. Нагадавши їм, що в його словах є щось високе, поглянь, як він разом з похвалою поєднує викриття. Так завжди робив мудрий Павло, поєднуючи неприємне з корисним. Наприклад, у посланні до галатів він каже: «Ви йшли добре; хто зупинив вас?» (Гал. 5, 7); і ще: «Так багато перетерпіли ви і невже даремно?» (Гал. 3, 4); а далі: «Я певен за вас у Господі» (Гал. 5, 10). Те ж саме він говорить і їм (євреям): «Ми сподіваємося, що ви у кращому стані і дотримуєтеся спасіння» (Євр. 6, 9). Так він досягає подвійної мети: і не дуже напружує (розум), і не дозволяє їм упасти (духом).
Так і повинно бути: якщо приклади інших можуть підбадьорити слухача і спонукати до змагання, то, коли хтось бачить приклад у самому собі, коли відчувається необхідність змагатись із самим собою, тоді вчення набагато більше відкривається і легше осягається. Тому він і надихає їх цим, не дозволяє падати (духом) від сильного викриття і не говорить їм того, начебто вони завжди були недобрими, а говорить, що інколи вони були добрими. «Бо, зважаючи на вік, вам належало бути вчителями» (Євр. 5, 12). Тут указує, що вони увірували давно, а тому повчає, що вони повинні й інших наставляти. Зверни увагу, як він часто починає говорити про первосвященика і постійно відкладає це. Послухай, як саме він почав: «Отже, маючи Первосвященика Великого, Який перейшов небеса», але не сказав, у чому саме «Великого», і далі каже: «Бо кожний первосвященик, який з людей обирається, для людей настановляється на служіння Богові»; і далі: «Так і Христос не Сам Собі присвоїв славу бути Первосвящеником». Далі, сказавши: «Ти — Священик повік за чином Мелхиседековим», знову відкладає розмову про це і каже: «Він, у дні плоті Своєї, з великим голосінням та сльозами приніс молитви і благання».
3. Оскільки він неодноразово відхилявся (від головної теми), то, ніби виправдовуючись, каже: причиною цього є ви. Але яка суперечливість. Ті, які повинні були повчати інших, залишалися не тільки учнями, а останніми серед учнів. «Бо, зважаючи на вік, — каже, — вам належало бути вчителями; але вас знов треба вчити перших початків слова Божого». «Перших початків слова Божого», — так він називає тут вчення про людську природу (Христа). Як у світських науках насамперед необхідно вивчити письмена, так і в слові Божому спочатку необхідно отримати вчення про людство. Чи бачиш, чому Павло говорить про приниження? Так він учинив і з афінянами, коли говорив з ними: «Залишаючи часи невідання, — сказав, — Бог нині повеліває всім людям усюди покаятися; бо Він визначив день, у який праведно судитиме весь світ, через наперед настановленого Ним Мужа, подавши свідчення всім через воскресіння Його з мертвих» (Діян. 17, 30-31)· Тому, коли він щось говорить про високе, то говорить коротко, а про приниження говорить у багатьох місцях послання. Так відкривається і високе, бо надто приземлене ніяк не може стосуватися Божества.
Так само й тут, дотримуючись чіткості, він висловлює приземлення у відповідності до людської природи. А причина в тому, що слухачі його не могли сприймати досконалого. Це він чітко висловив у посланні до коринф’ян, коли сказав: «Якщо між вами заздрощі, суперечки і незгоди, то хіба ви не плотські?» (1 Кор. 3, 3). І поглянь на його велику мудрість, як він завжди зважає на пануючі немочі. Там причиною немічності здебільшого було неуцтво, а ще більше — гріхи, а тут не тільки гріхи, а ще й постійні скорботи. Тому він вживає і такі слова, які можуть указати на цю відмінність: там сказав: «Ви ще плотські» (1 Кор. 3, 3), а тут, де більше було скорботи, каже: «Нездатними слухати». Ті не могли сприймати, оскільки були плотськими, а ці могли, оскільки словами «бо ви зробилися нездатними слухати» він висловлює те, що колись вони були здоровими, сильними, палали ревністю, отож свідчить, що такій хворобі вони піддалися вже згодом.
«І для вас потрібне молоко, а не тверда їжа». Молоком він скрізь називає приземлене вчення: і тут, і там. «Бо, зважаючи на вік, — каже, — вам належало бути вчителями». Ніби так каже: саме тому, що ви особливо ослабли і стали немічними, ви і повинні бути особливо сильними, «зважаючи на вік». А молоком називає приземлене вчення, оскільки воно відповідає особливо немічним. Досконалим воно непотрібне і довго зупинятися на ньому для них шкідливо. Тому тепер не слід долучати того, що від закону, і не потрібно вважати (Христа) рівним (священикові), бо і Він Первосвященик, бо і Він приніс Жертву і молився з воланням та сльозами. І поглянь, наскільки це для нас здається несприйнятливим, а їх тоді укріплювало і для них зовсім не здавалося несприйнятливим. Саме так слово Боже є істинною поживою, яка живить душу. А що слово (Боже) є їжею, це видно ось із чого. «Пошлю, — сказав (Господь), — на землю голод, — не голод хліба, не спрагу води, але спрагу слухання слів Господніх» (Ам. 8, 11).
«Я годував вас молоком, а не твердою їжею» (1 Кор. 3, 2). Не сказав: напоїв, а «годував», повчаючи, що це не напій. Висловився так, ніби про малих дітей, які не можуть їсти хліб, для яких це не напій, але замість напою є для них їжею. Саме так і тут. Не сказав: маєте потребу, але: «Для вас потрібне молоко, а не тверда їжа», тобто ви захотіли, ви самі довели себе до такого стану, до такої необхідності. «Кожен, хто годується молоком, несвідомий у слові правди, бо він немовля» (Євр. 5, 13). Що означає «у слові правди»? Тут, мені здається, він натякає на спосіб життя. Так само і Христос сказав: «Якщо праведність ваша не перевершить праведності книжників і фарисеїв» (Мф. 5, 20). Так і він каже: «Несвідомий у слові правди», тобто недосвідчений у небесній мудрості, не може вести вищого й досконалого життя. Або називає тут правдою Христа і високе вчення про Нього. Сказавши: «Нездатні слухати», він не додав, чому саме, а надав їм можливість самим усвідомити, не бажаючи робити свої слова обтяжливими. У посланні до галатів він висловив свій подив (Гал. 1, 6), що набагато більше могло посприяти їхній розраді, оскільки, начебто понад його сподівання, те ж саме трапилося з ними, бо в цьому й полягає подив. Чи бачиш, що є інше дитинство й інша досконалість (крім тілесної)?
Тож постараймося бути досконалими цією досконалістю. Цієї досконалості можна досягти і в дитячому, і в юнацькому віці, бо це справа не природи, а чесноти. «А тверда страва властива дорослим, у яких довгим навчанням почуття привчені розрізняти добро і зло» (Євр. 5, 14). Що це означає? Хіба вони не мали витончених відчуттів і не знали, що є добро, а що — зло? Не про життя він говорить словами «розрізняти добро і зло», — це може легко знати кожна людина. Тут ідеться про правдиві й високі догмати, а водночас про неправдиві та низькі вчення. Дитя не вміє розрізняти між поганою і доброю їжею, часто бере собі в рот бруд, приймає шкідливе і робить усе безрозсудно. Це і є недосконалість. Такими є ті, які слухають усе, не розрізняючи, і нерозсудливо схиляються до безглуздих повчань. їх він і викриває як людей, які постійно хитаються і йдуть то за тим, то за іншим. На це він натякає і в кінці послання, коли каже: «Ученнями різними й чужими не захоплюйтесь» (Євр. 13, 9). Ось що означає «розрізняти добро і зло». Горло відчуває смак страви, а душа має розуміти повчання.
4. Отже, будемо і ми вчитися. Коли почуєш, що є (якийсь єретик), — не язичник і не юдей, — то не вважай його відразу християнином, а довідайся і про все інше. Адже і маніхеї, і всі єретики прикривали себе цією маскою, щоб таким способом спокушати простих людей. А коли в нас буде душа, привчена розрізняти добро і зло, тоді будемо в змозі виявляти їх. А як саме наші відчуття можуть навчитися цього? Безперестанним слуханням і повчанням із Писання. Коли ми висловимо їхню оману, коли ти послухаєш сьогодні і завтра і зрозумієш, що вони недобрі, то всього навчишся, все пізнаєш. І коли не зрозумієш сьогодні, то зрозумієш завтра. «У яких, — каже, — довгим навчанням почуття привчені розрізняти». Бачиш, що нам необхідно привчати свій слух слухати Божественне (Писання), щоб не захоплюватися дивною новизною? «Привчені розрізняти», тобто бути досвідченими. Один (єретик) каже, що немає воскресіння, другий не чекає нічого в майбутньому, третій каже, що є інший Бог, четвертий, що (Христос) має початок від Марії. Поглянь, як усі відразу впали в оману від нестриманості: одні додавши, а інші відкинувши (від правдивого вчення).
Так, перша зі всіх єресей, Маркіонова, вигадала іншого Бога, якого немає, — ось добавка! За нею наступна, Савелієва, стверджує, що Син, і Отець, і Дух — одна Особа. Далі Маркелова і Фотіна проповідує те ж саме. Далі Павла Самосатського проповідує, що Він отримав початок від Марії. Потім маніхейська, пізніша єресь. А після них — Арія. Є й інші. Однак ми прийняли віру просто, тому не маємо потреби приставати до незліченних єресей і займатися дослідженнями, а все, що надумають додати до неї або відняти, вважаємо неправдивим. Як законодавці не примушують розвідувати тисячі заходів, а наказують триматися того, що вказано, так і щодо догматів. Але ніхто не хоче прислухатися до Писання. Якби ми слухали його, то не тільки не впадали би в оману, але й інших, що помиляються, утримували б і звільняли від небезпек. Так, сильний воїн може не тільки себе захищати, але оберігати й рятувати від нападу ворогів того, хто стоїть поряд. А нині деякі навіть не знають, що є Писання, тоді як Дух Святий вживав стількох заходів, щоб вони збереглися.
Зверніться до старовини і побачите невимовне людинолюбство Боже. (Бог) надихнув блаженного Мойсея, створив скрижалі, тримав його сорок днів на горі і ще стільки ж потім, щоб дати Закон. Після того посилав пророків, які терпіли незліченні прикрощі. Коли виникла війна, під час якої всі були забрані в полон або винищені і книги спалені, тоді Він знову надихнув іншого дивного мужа, тобто Ездру, щоби він упорядкував їх, зібравши із залишків. Після того Він улаштував, щоб вони були перекладені сімдесятьма (толковниками), які й переклали їх. Прийшов Христос і прийняв їх, а апостоли розповсюдили їх всюди після звершених Христом знамень і чудес.
Що далі? Після таких подій написали й апостоли, як Павло каже: «Написано для повчання нам, які досягли останніх віків» (1 Кор. 10, 11). І Христос сказав: «Помиляєтесь, не знаючи ні Писання» (Мф. 22, 29). І ще Павло каже: «Щоб ми терпінням і втішанням з Писання зберігали надію» (Рим. 15, 4); і далі: «Усе Писання богодухновенне і корисне» (2 Тим. 3, 16); і ще: «Слово Христове нехай оселяється у вас щедро» (Кол. 3, 16). І пророк (сказав): «Закону Його повчається день і ніч» (Пс. 1, 2). І в іншому місці: «Всяка бесіда твоя — у законі Вишнього» (Сир. 9, 20); і ще: «Які солодкі слова Твої в устах мо’іх! Вони солодші за мед на язиці моїм», — не сказав: слуху моєму, але: «…в устах моїх! Вони солодші за мед на язиці моїм» (Пс. 118, 103). І Мойсей (сказав): «Говори про них, сидячи в домі твоєму і йдучи дорогою, і лягаючи, і встаючи» (Втор. 6, 7). І Павло в посланні до Тимофія каже: «Про це турбуйся, в цьому перебувай» (1 Тим. 4, 15). І безліч (слів) можна би сказати тут. Незважаючи на це, є люди, які навіть не знають, що існують Писання.
Тому й немає в нас нічого здорового, нічого корисного. Коли хтось хоче пізнати військове мистецтво, то вважає за необхідне вивчати військові закони. Так само, коли хтось хоче пізнати мистецтво керманича чи будівельника, чи якесь інше, то вважає за необхідне вивчити все, що стосується цього мистецтва. А тут не видно, щоби хтось робив щось таке, тоді як ця наука вимагає невсипущого вивчення. Що ця наука вимагає вивчення, то послухай, що говорить про це пророк: «Прийдіть, діти, послухайте мене, я страху Господнього навчу вас» (Пс. 33, 12). Отже, страх Божий справді вимагає вивчення. І далі каже: «Хто з людей бажає жити» (Пс. 33, 13). Тут він говорить про (майбутнє) життя. І ще: «Стримуй язик свій від зла, й уста твої нехай не будуть облесливі. Ухиляйся від усього злого і роби добро, будь мирний і пильнуй того» (Пс. 33, 14-15). Чи знаєте ви, який пророк сказав це, священний письменник, чи апостол, чи євангеліст? Не думаю (що хтось знає), крім небагатьох. І те ж саме можемо сказати, коли наведемо свідчення з іншого місця. Ось я наведу те ж саме пророцтво, тільки висловлене дещо інакше: «Обмийтеся, очистіться; віддаліть злі діяння ваші від очей Моїх; перестаньте чинити зло; навчіться чинити добро, шукайте правди» (Іс. 1, 16-17). «Стримуй язик свій від зла, й уста твої нехай не будуть облесливі. Ухиляйся від усього злого і роби добро». Чи бачиш, що побожність вимагає вивчення? Той каже: «Страху Господню навчу вас»’, а цей: «Навчіться чинити добро».
Отже, чи знаєте ви, де знаходяться ці (слова)? Не думаю (щоби хтось знав), крім небагатьох. Однак кожного тижня це читається вам двічі або тричі. Читець, вийшовши, насамперед каже, чия книга, якого саме пророка, або апостола, або євангеліста, а потім виголошує його слова, щоб ви краще усвідомили їх і знали не тільки зміст, але й причину написаного, і те, хто це сказав. Але все даремно, все марно. Вся ваша старанність направлена на життєві справи, а про духовні немає жодної турботи. Ось тому ті (життєві справи) йдуть не за вашим бажанням, а зустрічають безліч перешкод. Христос сказав: «Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам» (Мф. 6, 33). Все інше, каже, буде дано у вигляді надбавки. А ми спотворили порядок, шукаємо землі й земних благ, начебто ті (блага небесні) будуть дані нам у вигляді надбавки. Тому ми й не одержуємо ані тих, ані інших.
Тож напоумимося нарешті, будемо прагнути благ майбутніх і тоді додасться все інше. Неможливо, щоби той, хто шукає Божественних благ, не отримав і людських: таке визначення самої Істини, Яка сказала це! Отже, не будемо чинити інакше, а будемо дотримуватися заповідей Христових, щоб нам не втратити всього. Бог Сам має силу викликати в нас упокорення і зробити кращими перед Христом Ісусом, Господом нашим, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь і поклоніння нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Бесіда 7 | Зміст | Бесіда 9
