«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том XІІ. Книга 1

Бесіда 5

«Бо не ангелів приймає Він, але приймає сім’я
Авраамове. Тому Він повинен був у всьому
уподібнитися браттям» (Євр. 2, 16-17)

1. Бажаючи показати велике милосердя Боже і любов, яку Він має до людського роду, Павло після того, як сказав: «А оскільки діти причетні плоті і крові, то і Він також прийняв те ж саме» (Євр. 2, 14), далі пояснює ці слова й каже: «Бо не ангелів приймає Він». Не просто, каже, вислухай сказане і те, що Він прийняв нашу плоть, не вважай чимсь буденним, — адже Він не удостоїв цього ангелів. Тому і висловлюється так: «Бо не ангелів приймає Він, але приймає сім’я Авраамове». Що означають його слова? Не в ангельське єство, каже, Він одягнувся, а в людське. А що означає «приймає»? Не ангельське, каже, єство прийняв Він, а наше. А чому він не сказав: прийняв, але використав такий вислів: «приймає» (έπιλαμβάνεται)? Він запозичив цей вислів із прикладу тих, що біжать за тими, які йдуть від них, і докладають усіх зусиль, щоб наздогнати тих, що тікають, і затримати тих, що віддаляються. Так і Христос спрямувався і наздогнав рід людський, який тікав від Нього й тікав далеко. Бо ми «були, — каже (Апостол), — без Христа», були «відчуженими.., були безбожниками в світі» (Еф. 2, 12). Тут він указує, що (Бог) учинив це саме з милосердя, любові й піклування про нас. Як попередньо він сказав: «Чи не всі вони духи служіння, що їх посилають служити тим, які мають успадкувати спасіння?» (Євр. 1, 14), вказуючи на Його любов до людського роду й на те, що Бог багато піклується про нього, так і тут ще більше підтверджує це за допомогою порівняння, кажучи: «Бо не ангелів приймає Він».

Справді, велика, дивна і надзвичайна справа, що наша плоть сидить на небесах і сподобляється поклоніння від ангелів, архангелів, серафимів і херувимів. Уявляючи собі це, я часто дивуюсь і поринаю у високі роздуми про людський рід, оскільки бачу великі й світлі початки і велике піклування Боже про наше єство. І не просто сказав (Апостол): людей приймає, але, бажаючи прославити їх і показати, як високо вшанований їхній рід, каже: «Але приймає сім’я Авраамове. Тому Він повинен був у всьому уподібнитися браттям». Що означає у всьому»? Він народився, каже, виховувався, зростав, терпів усе, що було, і нарешті помер, — ось що означають слова: «У всьому уподібнитися браттям». Оскільки він багато говорив про велич і найвищу славу (Христа), то тепер веде мову про домобудівництво Його. І поглянь, з якою мудрістю і силою доводить, що Він доклав велике старання, щоб уподібнитися нам, — це ознака Його великого піклування про нас.

Сказавши попередньо: «А оскільки діти причетні плоті і крові, то і Він також прийняв те ж саме», (Апостол) і тут каже: «У всьому уподібнитися браттям», тобто ніби висловлюється: Той, Хто є таким великим, Хто є сяйвом слави й образом Іпостасі, Хто створив віки і сидить праворуч Отця, Той захотів і постарався стати нашим братом у всьому, і заради цього залишив ангелів і небесні сили, зійшов до нас і прийняв нашу (плоть). І поглянь, скільки благ Він дарував: зруйнував смерть, звільнив нас від влади диявола, врятував від рабства, вшанував своїм братством і не тільки сподобив братства, але й інших незліченних (благодіянь), — Він захотів бути нашим Первосвящеником перед Отцем: «Щоб бути милостивим, — продовжує (Апостол), — і вірним Первосвящеником перед Богом». Він прийняв, каже, нашу плоть саме через людинолюбство, заради того, щоби помилувати нас. Немає іншої причини такого Його домобудівництва, крім саме цієї. Він бачив, що ми повержені на землю, гинемо і терпимо насилля смерті, і змилосердився. «Для умилостивлення, — каже, — за гріхи народу».

Що означає «вірним»? Істинним, сильним, бо тільки Син є вірним Первосвящеником, Який може звільнити від гріхів тих, для кого Він є Первосвящеником. Тому, щоб принести жертву, яка могла б очистити нас, Він став Людиною. «Перед Богом», — додає (Апостол). Ми були, каже, ворогами Бога, були осуджені, віддані безчестю, і не було нікого, хто би приніс за нас жертву. Він бачив нас у такому становищі й змилосердився, не тільки давши нам первосвященика, але Сам ставши «вірним Первосвящеником». Далі, продовжуючи, (Апостол) указує, в чому Він вірний: «Для умилостивлення за гріхи народу. Бо оскільки Сам Він перетерпів, бувши спокушеним, то може й спокушуваним допомогти» (Євр. 2, 17-18).

2. Це, начебто, здається особливо принизливим, упокореним і негідним Бога. «Бо оскільки Сам Він, — каже, — перетерпів». Тут він говорить про Того, Хто втілився. Можливо, це сказано й для заспокоєння слухачів, зважаючи на їхню немічність. Значення його слів таке: (Христос), прийшовши, відчував насправді те, що терпимо ми. Тепер Йому відомі наші страждання, Він знає все не тільки як Бог, але і як людина, пізнавши і відчувши все насправді. Він багато постраждав, тому може і нам співчувати. Хоча Бог безпристрасний, але тут (Апостол) говорить про втілення і висловлюється ніби так: сама плоть Христова зазнала багато страждань, Він знає, що таке страждання, знає, що таке спокуса, і знає не менше за нас, які страждаємо, бо Він сам страждав. А що означає: «може й спокушуваним допомогти»? Тобто Він з великою готовністю подасть руку допомоги, буде співчутливим.

Оскільки (євреї) вважали, що вони мають велику перевагу перед (віруючими) з язичників, то (Апостол) повчає, що вони мають перевагу в тому, в чому Бог ніскільки не принизив і (віруючих) з язичників. У чому ж саме? У тому, що від них спасіння, що Він прийшов насамперед до них, що від них прийняв плоть. «Бо не ангелів приймає Він, — каже, — але приймає сім’я Авраамове». Цим він і віддає честь патріархові, і вказує, що означає сім’я Авраамове, тобто нагадує їм про обітниці, що були дані Авраамові такими словами: «Бо всю землю, що ти бачиш, Я дам тобі і нащадкам твоїм навіки» (Бут. 13, 15), — дещо натякаючи і на близькість (їхню до Нього) в тому, що всі походять від одного. Та оскільки ця близькість була незначна, то він знову переходить до попереднього і зупиняється на Його домобудівництві в плоті і каже: «Для умилостивлення за гріхи народу». Саме бажання стати Людиною — це вже ознака великого піклування і великої любові, а водночас не тільки це, але й даровані нам від Нього безсмертні блага: «Для умилостивлення, — каже, — за гріхи народу».

Чому він не сказав: (гріхи) світу, але «народу» (του λαού), тоді як насправді Він узяв на себе гріхи всіх нас? Тому що (Апостол) веде мову про них (євреїв), як і ангел говорив Йосифові: «Наречеш Йому ім’я Ісус, бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх» (Мф. 1, 21). Цьому і слід було звершитися спочатку, бо для того Він і прийшов, щоби спасти їх, а потім через них і тих (язичників), хоча сталося навпаки. Про це й (інші) апостоли говорили від самого почали: «До вас перших послав Його благословити вас» (Діян. 3, 26); і далі: «Вам послано слово спасіння цього» (Діян. 13, 26). Так і тут (Апостол) указує на благородність юдеїв, коли говорить: «Для умилостивлення за гріхи народу». Так він тепер говорить. А що (Христос) відпускає гріхи всіх, це Він сам пояснив як під час зцілення розслабленого, коли сказав: «Прощаються тобі гріхи твої» (Мк. 2, 5), так і в заповіді про хрещення: «Навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мф. 28, 19).

Коли Павло почав мову про плоть, то далі говорить (про Нього) все приземлено, ніскільки не побоюючись. Тож поглянь, що він каже далі: «Отже, браття святі, учасники в небесному покликанні, зрозумійте Посланця і Первосвященика сповідання нашого, Ісуса Христа, вірного Тому, Хто поставив Його, як і Мойсей, у всьому домі Його» (Євр. 3, 1-2). Маючи намір показати Його перевагу в порівнянні з Мойсеєм, (Апостол) веде мову про закон стосовно священства, оскільки про Мойсея всі були високої думки. І (тут) він уже вказує на плоди цієї переваги, однак починає з плоті, а вже потім переходить до Божества, стосовно якого не могло бути порівнянь. Починаючи порівнювати за плоттю, він каже: «Як і Мойсей, у всьому домі Його». Не відразу доводить перевагу (Христа перед Мойсеєм), щоб слухачі не відвернулися і відразу ж не затулили вуха, бо хоча вони були віруючими, але в своїй душі ще були неабияк віддані Мойсеєві. «Вірного Тому, — каже, — Хто поставив Його». Ким поставив? Посланником і Первосвящеником. Не про Особу говорить він тут і не про Божество, а поки що про переваги людські. «Як і Мойсей, у всьому домі Його», тобто між народом або в храмі. А використовує цей вислів «у всьому домі Його» так, як дехто сказав би про домашніх. Мойсей був серед народу як опікун і розпорядник у домі. А що тут він називає домом народ, це видно далі зі слів: «А дім Його — ми» (Євр. 3, 6), тобто ми — Його створіння. Далі (вказує) на перевагу: «Бо Він достойний тим більшої слави перед Мойсеєм…», і знову (говорить) про плоть: «…чим більшу честь має в порівнянні з домом той, хто збудував його» (Євр. 3, 3).

3. І сам (Мойсей), каже, був із цього дому. Не сказав: він був рабом, а той — Владика, а висловив це сокровенно. Якщо домом був народ, а сам (Мойсей) був з народу, то виходить, що він був із цього дому. Так і ми зазвичай кажемо: такий-то походить із такого дому. Тут під домом (Апостол) не має на увазі храму, бо не Бог створив його, а люди, а Той, Хто влаштував його, тобто Мойсея, є Бог. Поглянь, як він сокровенно вказує на перевагу (Христа перед Мойсеєм): «Вірного.., — каже, — у всьому домі Його», тоді як сам він був із цього дому, тобто з народу. Художник має більшу честь, ніж його твори, так само й щодо дому, — той, хто збудував його. «А Той, Хто збудував усе, є Бог» (Євр. 3, 4). Бачиш, що не про храм говорить, а про весь народ?

«І Мойсей вірний у всьому домі Його, як слуга, для засвідчення того, що належало сповістити» (Євр. 3, 5). Ось і інша перевага Сина перед рабами! Бачиш знову, як він указує на близькість (Христа до Бога-Отця) найменуванням Сина? «А Христос, — як Син у домі Його» (Євр. 3, 6). Бачиш, як він відрізняє створіння від Творця, раба від Сина? Цей входить до батьківського дому як Владика, а той, — як раб. «А дім Його — ми, якщо тільки сміливість і надію, якою хвалимося, твердо збережемо до кінця» (Євр. 3, 6). Тут знову переконує їх стояти мужньо і не падати. Ми, каже, будемо домом Божим, подібно до Мойсея, якщо тільки і надію, якою хвалимося, твердо збережемо до кінця. А хто тужить у спокусах і падає, той не може хвалитися. Хто соромиться і ховається, той не має відваги. Хто засмучується, той негідний похвали. А водночас і хвалить їх, коли каже: «Якщо тільки сміливість і надію, якою хвалимося, твердо збережемо до кінця», вказуючи, що в них є початки (відваги й надії), тільки потрібно (зберегти) все до кінця і не просто стояти, а мати тверду надію з непохитною вірою, не хитаючись через спокуси.

Не дивуйся, що (про Христа) сказано дещо людське словами: «…бувши спокушеним» (Євр. 2, 18). Якщо про Отця, який не втілювався, у Писанні сказано: «Господь поглянув з неба на синів людських» (Пс. 13, 2), тобто докладно розглянути все, і ще: «Зійду і подивлюся, чи дійсно вони чинять так, яке волання проти них, що доходить до Мене, чи ні; дізнаюся» (Бут. 18, 21), і далі: «Господь не міг більше терпіти злих діл ваших і мерзот» (Єр. 44, 22), де Священне Писання висловлює безмежність гніву Божого, то тим більше про Христа, Який постраждав у плоті, може бути сказано те, що властиво людині. Оскільки багато людей вважають досвід найвірнішим засобом для пізнання, то (Апостол) хоче показати, що (Христос), Який сам постраждав, знає, що терпить людська природа.

«Отже, — каже, — браття святі». Слово «отже» вживає замість «тому». «Учасники в небесному покликанні». Отже, якщо ви покликані туди, то не шукайте тут нічого, бо нагорода там, там подяка. А що далі? «Зрозумійте Посланця і Первосвященика сповідання нашого, Ісуса Христа, вірного Тому, Хто поставив Його, як і Мойсей, у всьому домі Його». Що означає «вірного Тому, Хто поставив Його»? Тобто Той, Хто піклується, заступається за Своїх і не допускає їм будь-яким чином хитатися. «Як і Мойсей, у всьому домі Його». Тобто пізнайте, Хто і Який наш Первосвященик, і ви не будете мати потреби в іншій утісі чи підбадьоренні. Називає Його Посланцем, бо Він був посланий (від Бога-Отця); називає Первосвящеником «сповідання нашого», тобто віри. Добре сказано: «Як і Мойсей», бо як тому був довірений народ, так Йому — опіка народом, хоча вища й у вищих справах. Мойсей був слуга, а Христос — Син; той мав піклувався про (людей) чужих, а Цей — про Своїх.

«Для засвідчення того, що належало сповістити». Що ти говориш? Невже Бог приймає свідчення від людини? Звичайно, що так. Якщо Він закликає у свідки небо, землю і гори, коли говорить через пророка: «Слухайте, небеса, і слухай, земле, бо Господь говорить» (Іс. 1, 2); і ще: «Слухайте, гори, суд Господній, і ви, тверді основи землі: бо у Господа суд з народом Своїм» (Мих. 6, 2), то тим більше — людей. Що означає «для засвідчення»? Щоби свідчити, коли вони стануть безсоромними: «Христос — як Син у домі Його». Той піклувався про (людей) чужих, а Цей — про Своїх. «Якщо тільки сміливість і надію, якою хвалимося, твердо збережемо». Добре сказано: «надію», оскільки всі блага були ще в надії. Але цю надію потрібно зберігати так, щоб хвалитися, наче дійсністю. Тому (Апостол) каже: «Якщо тільки сміливість і надію, якою хвалимося, — і додає: — …твердо збережемо до кінця». «Бо ми спаслися в надії» (Рим. 8, 24). А коли спаслися в надії і чекаємо в терпінні, то ми не повинні тужити за земними благами, а турбуватися про те, що обіцяне в майбутньому, бо «надія, коли бачить, не є надією» (Рим. 8, 24). Якщо, каже, ці блага великі, то ми не можемо отримати їх тут, у цьому короткочасному житті. Але навіщо (Бог) провістив нам про них, коли не хотів дарувати їх нам тут? Для того, щоб обіцянкою привернути наші душі, щоб надією укріпити нашу старанність, щоби підбадьорити і прославити наше серце. Саме з такою метою все це вчинено.

4. Отже, не будемо бентежитися, нехай ніхто не нарікає, побачивши, як нечестиві люди благоденствують. Тут немає відплати ані за гріхи, ані за чесноти. А коли й буває інколи (відплата) за гріхи й чесноти, то не за їх гідністю, але злегка, ніби для передчуття Суду, щоб невіруючі у воскресіння хоча таким способом напоумилися тут. Тому, коли ми побачимо грішника багатим, не будемо занепадати духом; коли побачимо, що благодійник страждає, не будемо бентежитися, бо там вінці, там і покарання. Крім того, немає такої грішної людини, яка була б абсолютно грішною, бо і в ній буває щось добре. Так само немає і такого благодійного, який був би абсолютно благодійним, але й у нього бувають деякі гріхи. Отже, коли грішник благоденствує, то знай, що це для загибелі його голови, бо він тут насолоджується для того, щоб, отримавши тут подяку за своє мале добро, там зазнати повного покарання. Тим більше блаженний той, хто отримує покарання тут, щоб віддати борг за всі гріхи свої, і відходить звідси виправданим, чистим і невинним.

Цьому повчає нас Павло, коли каже: «Через це багато з вас немічних і недужих і чимало вмирає» (1 Кор. 11, 30); і ще: «Віддати сатані на виснаження плоті, щоб дух спасся в день Господа нашого Ісуса Христа» (1 Кор. 5, 5). І пророк каже: «Тому що він від руки Господньої прийняв удвічі за усі гріхи свої» (Іс. 40, 2). Так само говорить Давид: «Поглянь на ворогів моїх, як багато їх і якою лютою ненавистю ненавидять мене!.. І прости всі гріхи мої» (Пс. 24, 19.18). І ще інший: «Господи! Ти даруєш нам мир; бо і всі діла наші Ти влаштовуєш для нас» (Іс. 26, 12). Усе це свідчить, що благодійні отримують покарання за свої гріхи тут. А де (сказано), що грішники отримують тут добро, щоб там зазнати покарання вповні? Послухай Авраама, який говорить багачеві: «Чадо! Згадай, що ти одержав уже блага твої за життя твого, а Лазар — тільки зло» (Лк. 16, 25). Які «блага»? Вживаючи вислів «одержав уже», а не: «прийняв»1, він указує, що обидва вони одержали, відповідно до заслуг, один — благоденство, а другий — прикрощі, і каже: «Отже, тепер він тут тішиться, а ти страждаєш».

Отже, не будемо тужити, коли побачимо тут грішників у благоденстві, тоді як самі страждаємо, а будемо радіти, бо це згладжує наші гріхи. Не будемо шукати спокою, бо Христос провістив Своїм учням скорботи, і Павло каже: «Усі, хто бажає жити побожно в Христі Ісусі, будуть гнані» (2 Тим. 3, 12). Ніхто з мужніх борців під час боротьби не шукає лазень і трапези, багатої стравами і вином. Це властиве не борцеві, а людині розбещеній. Борець терпить пил, (намащування) єлеєм, спеку сонця, рясний піт, скорботу і важкість подвигів. Таким є час боротьби, отже, отримання ран, пролиття крові і скорботи. Послухай, що говорить блаженний Павло: «Б’юся не так, щоб тільки бити повітря» (1 Кор. 9, 26). Будемо вважати, що все життя призначене для подвигів, ніколи не будемо шукати відпочинку, не будемо зважати на страждання, як на щось чуже, оскільки й борець, коли бореться, не вважає цього чужим для себе. Для заспокоєння буде інший час. Досягати досконалості нам слід за допомогою скорботи. Коли і немає ані гоніння, ані утисків, тобто інша скорбота, яка трапляється з нами щодня, і коли ми не терпимо цього, то навряд чи перенесли б перші. «Вас спіткала спокуса ніяка інша, — каже (Апостол), — тільки людська» (1 Кор. 10, 13).

Отже, будемо молитися Богові, щоб не впасти в спокусу, а коли впадемо, то будемо переносити все мужньо. Людям розсудливим властиво не наражати себе на небезпеку, а мужнім і благочестивим, наразившись на небезпеку, властиво стояти твердо. Тому не будемо наражати себе (на небезпеку) без потреби, бо це ознака зухвалості. А коли нас вимушують і коли вимагають обставини, не будемо ухилятися, бо це ознака боягузтва. Коли нас закликає (євангельська) проповідь, не будемо відмовлятися. Просто, без причини, без потреби і без користі для благочестя, не будемо шукати цього, бо це хвастощі й марна пиха. А коли виникне щось шкідливе для благочестя, то ніколи не будемо відмовлятися, хоч би необхідно було зазнати тисячі смертей. Не шукай спокус, коли справи благочестя йдуть за твоїм бажанням, навіщо накликати на себе зайві небезпеки, які не приносять жодної користі?

5. Кажу це, бо хочу, щоб ви дотримувалися заповіді Христової, Який наказував молитися, щоб не впасти у спокусу, а водночас наказував, узявши хрест, іти за Ним. Ці (заповіді) не суперечать одна одній, але дуже близькі між собою. Отже, налаштовуй себе, як хоробрий воїн, будь завжди зі зброєю, пильнуй, будь уважним, постійно чекай ворога, однак сам не починай війни, бо це властиво не воїнові, а бунтівникові. Коли кличе сурма благочестя, то негайно виходь, не жалій душі, виступай з великою готовністю на подвиги, скидай ряди супротивників, круши обличчя диявола, здобувай трофей (перемоги). А коли благочестя не терпить ніякої шкоди, коли ніхто не спотворює наших догматів, — розумію те, що стосується душі, і і коли ніщо не примушує робити неугодне Богові, то не будь надто завзятим. Життя християнина має бути повне крові, але не в значенні пролиття чужої крові, а готовності пролити власну.

Тому будемо проливати власну кров, коли це потрібно заради Христа, з такою старанністю, начебто ми проливаємо воду, бо кров і є вода, що протікає в тілі, і будемо скидати з себе плоть з такою готовністю, нібито ми знімаємо одяг. А це трапиться тоді, коли не будемо прив’язуватися до майна та осель, коли не будемо захоплюватися пристрастю до земних (благ). Якщо ті, що присвятили себе військовому життю, відмовляються від усього і, куди кличе війна, туди й відправляються, подорожують і охоче терплять усе, то тим більше ми, воїни Христові, повинні бути так само готовими й так само виходити на війну з пристрастями. Немає нині гоніння, і дай Боже, щоб ніколи не було. Але є інша боротьба, боротьба проти користолюбства, проти заздрості та інших пристрастей. Описуючи цю боротьбу, Павло каже: «Наша боротьба не проти крові й плоті» (Еф. 6, 12). Ця боротьба є завжди; тому він бажає, щоб ми були завжди озброєними: «Отже, станьте, — каже, — підперезавши стегна ваші», — а це може стосуватись і теперішнього часу, — і повчає, що потрібно бути завжди озброєними. Велика боротьба проти язика, велика проти очей, велика проти бажань, тож будемо утримувати їх. Ось тому він з цього і починає озброювати воїна Христового. «Отже, станьте, — каже, — підперезавши стегна ваші.., — і додає: — …істиною» (Еф. 6, 14). Чому «істиною»? Бо бажання — це обман і брехня, як і Давид сказав в одному місці: «Бо стегна мої сповнилися запаленням, і нема зцілення у плоті моїй» (Пс. 37, 8). Це не є задоволенням, а тільки тінню задоволення. Тому каже: «Підперезавши стегна ваші істиною», тобто істинним задоволенням, цнотливістю, чесністю.

Він знав нахабність гріха, а тому заповідає захищати всі наші члени. «Не може бути, — каже (Премудрий), — виправданий несправедливий гнів» (Сир. 1, 22). Тому (Апостол) і заповідає нам захищатися бронею і щитом. Гнів — це звір, який намагається швидко напасти на нас, тому для нас необхідно багато огорож і щитів, щоб затримати його й подолати. Ось тому Бог і влаштував у нас саме цю частину (грудей) із кісток, ніби з якогось каміння, поклавши для нього перешкоду, щоб він (гнів) будь-коли не розірвав і, розірвавши, не погубив легко всю людину. Він є вогонь і велика буря, так що інша частина (тіла) не витримала б його нападу. І лікарі кажуть, що для того під серце підкладені легені, щоби воно, ударяючись до цих м’яких частин, наче до губки, могло заспокоюватися, щоб воно, ударяючись до твердих і жорстких грудей, не пошкодилося від частих потрясінь. Тому нам потрібна міцна броня, щоби постійно утримувати цього звіра в спокої.

Необхідний для нас і шолом на голову, бо в ній знаходиться розум, і через неї можна і спастися, коли вона буде чинити належне, а можна й загинути, коли — неналежне. Тому (Апостол) каже: «І шолом спасіння візьміть» (Еф. 6, 17). Мозок, за своєю природою, м’який, тому він і покритий зверху тім’ям, ніби якоюсь черепицею. Він буває у нас винуватцем усього доброго і злого, зважаючи на те, чи сприймає він належне, чи неналежне. Так само й ноги, і руки наші мають потребу в зброї, але не ці руки й не ці ноги, а душевні, щоб одні виконували належне, а інші йшли, куди слід.

Отже, озброюймо себе так і тоді будемо в змозі подолати ворогів та прикраситися вінцем перемоги перед Христом Ісусом, Господом нашим, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.


Бесіда 4 | Зміст | Бесіда 6

  1. В оригіналі й у церковнослов’янському тексті тут є відтінки значення слів: «воспріял», тобто отримав через когось (або за щось), і «приял» — просто отримав. []

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору