«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том XІІ. Книга 1

На святу П’ятдесятницю

Світлим є всякий день, що приносить сонячне проміння й одягнутий загальним світлом. Таким подав (його) для нас Владика, Який прикрасив створіння. Але ще більше радості в урочистий і святковий день свята, коли він прикрашений словом і служінням Богові. Він, подаючи разом із цвітінням природи красу благочестя, приносить подвійну красу. Таким є і сьогоднішнє свято, яке освітлює тілесні очі, а водночас просвічує промінням слова духовний зір. Сьогоднішній день — це один із трьох знаменитих (днів), про які проповідується в законі й оспівуються завдяки Євангельській благодаті. За Старим Завітом, цього дня був даний закон, а за новою благодаттю, цього дня відбулося відвідання Духа. Цього дня Мойсей прийняв скрижалі закону, цього ж дня хор апостолів прийняв замість скрижалей, даних через Мойсея, зішестя Духа. Блаженний Павло говорить, пишучи в посланні до коринф’ян: «Ви — наше послання, написане не на кам’яних скрижалях, але на плотських скрижалях серця» (2 Кор. 3, 2-3). Тож досліджуйте, чи справді закон був даний саме цього дня? У Старому Завіті було нечітко записано, що закон був даний п’ятдесятого дня, але скарб знання відкривається тим, хто досліджує Божественні письмена.

Отже, подивимося, який (був) день, коли був даний закон. Блаженний Мойсей (уважно вникайте) говорить: «У третій місяць після виходу синів Ізраїля з землі Єгипетської.., сказав Господь Мойсею: піди до народу, [оголоси] й освяти його сьогодні і завтра; нехай вимиють одяг свій, щоби бути готовими до третього дня: тому що в третій день зійде Господь перед очима всього народу» (Вих. 19, 1.10-11). Уважно вникайте. Вихід з Єгипту першого місяця: був чотирнадцятий день першого місяця. Рахуй: чотирнадцятий день, а після нього дні, що доповнюють цей місяць, тобто сімнадцять і тридцять (днів) другого місяця. І на сорок восьмий день вже наступного місяця Бог сказав: «Піди до народу, [оголоси] й освяти його сьогодні і завтра.., до третього дня», бо Я явлюся. Отже, тридцять днів другого місяця, і сімнадцять — першого, і три — третього.

І поглянь на злагодженість у подіях. Коли на горі Синаї явився Бог, то Він явився, як палаючий вогонь. І коли Дух Святий явився апостолам, явився у вигляді вогню: «З’явились їм розділені язики, мов вогненні, і спочили по одному на кожному з них» (Діян. 2, 3). І як, браття, під час явлення Бога у Старому Завіті все було поєднане з великим страхом: темрява покрила гору, буря, сурми, громи, — все це, щоби викликати в народу страх перед Законодавцем, — так і тоді, коли мав зійти Святий Дух. Щоб раптове пришестя не застало тих, що отримують Його, у байдужості, а щоб вони відчули гідність і славу Духа, тому, як на горі спочатку був морок і буря, так було і щодо Духа: «Коли настав день П’ятидесятниці.., раптом зчинився шум з неба, ніби від сильного вітру» (Діян. 2, 1-2), — і тоді був видимий Дух Святий, і він похитув дім. Однак Дух, за Своєю природою, не розділяється, а розділяє Свої дії. Не Дух ділиться, а розділяє дарування, як свідчить Павло: «Усе це творить один і той же Дух, наділяючи кожному осібно, як Йому завгодно» (1 Кор. 12, 11). Не розділяючись, розділяє, не ділячись, наділяє, необмежено управляючи, не підлягає управлінню! І яку честь необмеженої влади надав Павло Отцеві: «А Бог один і той же, Який творить усе в усіх» (1 Кор. 12, 6), такі ж слова він сказав і про Духа, кажучи: «Усе це творить один і той же Дух».

Але Дух Святий був названий Утішителем не через що інше, як через те, що він утішає людей, тобто підбадьорює? І цю особливість знайдеш у Писанні: Апостол називає підбадьорення втішанням. Утішає не як другий після Бога, але як Бог, бо втішати — це властивість Божа. Щоб ти не ображав найменування Утішителя, Апостол каже: Мовби сам Бог умовляє 1 через нас; від імені Христового просимо: примиріться з Богом» (2 Кор. 5, 20). А щоби, браття, про Павла не подумали, начебто він, вводячи (властивість) Бога як Утішителя людей, цим вносить новизну в догмати, то візьми доказ зі старозавітного свідчення. Пророк Ісая говорить Єрусалимові: «Той, Хто дарував тобі ім’я, утішить тебе» (Вар. 5, 30). Отже, подумай: тебе втішає Отець, утішає Син, бо говорить (Ісая): «Дух Господа Бога на Мені, бо Господь помазав Мене благовістити убогим, послав Мене утішити усіх засмучених» (Іс. 61, 1-2). В іншому випадку і Спаситель, бажаючи вказати на рівність слави Духа, говорить: «Як піду, то пошлю», іншого Утішителя (Ін. 16, 7). Він не міг би бути іншим, якби інший не стояв попереду.

Отже, Дух Святий являється у вигляді вогненних язиків. Чому язиків? Заради користі проповіді. Оскільки апостолам для наповнення світу проповіддю, в якій мав діяти Дух Святий, необхідні були язики, тому це отримує зовнішній вигляд, відповідно дару. Як тоді коли велетні боролися проти Бога й задумали побудувати вежу, то Бог зруйнував негідну змову й послав різні мови, так і тепер посилає дію мов, щоб розділений світ поєднати. І дивні було справи: мови поділили світ і мови поєднали світ, мови — завдяки проповіді. Але чому вогненні? Оскільки нечестя, яке розрослося, подібно до лісу, й запанувало над усім світом, зв’язавши його, наче терням, тому Він посилає вогненні язики, які знищують терня нечестя. Він сам говорить: «Я прийшов вогонь звести на землю» (Лк. 12, 49), — вогонь не знищуючий, бо вогонь Божий не палить, а освячує. Тому один із херувимів був посланий до Ісаї з гарячим вугіллям із жертовника, і коли він поклав його на вуста, тоді сказав йому: «Ось це торкнулося вуст твоїх, і беззаконня твоє вилучене від тебе, і гріх твій очищений» (Іс. 6, 7).

Отже, велично святкуючи це свято зішестя Святого Духа, будемо підносити славу Отцеві, і Синові, і Святому Духові. Звелич зішестя Духа, бо через зішестя Духа отримується відпущення гріхів. Де Святий Дух, там прощення, бо Господь каже: Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, тим відпустяться» (Ін. 20, 22-23). Святий Дух проповідує як Такий, що звільняє. Так, Отець звільняє, Син звільняє, Святий Дух звільняє, а раб не може подавати свободу, бо чого не має, того не дарує. Тому, щоб ти знав нову свободу Сина й Духа, Спаситель говорить про Себе: якщо Син вас не звільнить, то ви раби (Ін. 8, 36). Він надав свободу самому Собі. Знову Павло говорить: ми так споглядаємо, «як від Господнього Духа. Господь є Дух; а де Дух Господній, там свобода» (2 Кор. 3, 18.17). Іноді Він називається Духом Святим, іноді — Духом Сина, іноді — Духом Отця, коли проповідується не злито, а йдеться про нерозривність Божественного єства. Син називає Його Духом Отця: «Не турбуйтеся, — каже, — як або що говорити.., бо не ви будете говорити, а Дух Отця вашого говоритиме у вас» (Мф. 10, 19-20). Син називає Духом Отця, а Павло називає Духом Сина, коли говорить так: «А оскільки ви — сини, то послав Бог Духа Сина Свого в серця ваші, Який викликує: «Авва, Отче!» (Гал. 4, 6). Дух так само животворить, оскільки (Господь) говорить: «Бо як Отець воскрешає мертвих і оживляє, так і Син оживляє, кого хоче» (Ін. 5, 21).

Чи бачиш, що Отець і Син животворять, але знову поглянь, що й Апостол або, краще сказати, сам Спаситель через нього говорить: «Дух оживляє; плоть ніскільки не допомагає» (Ін. 6, 63). Скажу ще коротше. Церковні висвячування приписуються Павлом то Отцеві, то Синові, то Духові. Так, коли він говорить про Отця, Який висвячує в церковні достоїнства, то говорить: «Бог настановив у Церкві, по-перше, апостолами, по-друге, пророками, по-третє, вчителями» (1 Кор. 12, 28). Тут він приписав висвячування Отцеві, оскільки Він дає владу і настановляє. Далі той же Павло в іншому місці приписує (це) Синові, коли каже: «Хто зійшов, Той же і піднявся вище всіх небес, щоб наповнити все. І Він настановив одних апостолами, інших пророками, інших євангелістами, інших пастирями та вчителями» (Еф. 4, 10-11). Зверни увагу в цих словах на Його необмежену владу. Не сказав: Він служив, але «настановив» завдяки власній необмеженій владі, і не роздільно й окремо від Царської влади Отця, бо чого бажає Отець, того бажає і Син, і чого бажає Син, те схвалює Отець.

Отже, приписавши Отцеві й Синові наставляння, — це Павло знову відносить до Святого Духа, коли закликає до себе ефеських пресвітерів і говорить їм: «Отже, пильнуйте себе і всю отару, в якій Дух Святий настановив вас бути єпископами, пасти Церкву» (Діян. 20, 28). Зверни увагу на схожість у словах. Не сказав про Отця: «настановив», а про Духа, скориставшись тим же висловом: «Бог (Отець) настановив» у Церкві й «Дух Святий настановив» у Церкві. У Церкві установлює закони Отець, Отець установлює як Цар віків, про Якого Давид говорить: «Я бажаю виконати волю Твою, Боже мій, і закон Твій у серці моїм» (Пс. 39, 9). Отже, Отець установлює закони, Син установлює закони. Послухай Павла, який каже: «Носіть тягарі один одного і так здійсните закон Христа» (Гал. 6, 2). Він показав Отця законодавцем, показав Сина законодавцем, він же надає гідність законодавства так само й Святому Духові або, краще сказати, не надає, а повертає, оскільки каже: «Бо закон духу життя в Христі Ісусі звільнив мене від закону гріха і смерті» (Рим. 8, 2). Не тому, що є три законодавці. Є один закон і один Законодавець, — один Бог, хоча проповідує в трьох Особах.

Кажуть: як може й Отець називатися Богом, і Син — Богом, і Дух Святий — Богом, і немає трьох Богів? Де єднання за природою, там і спільні найменування гідності. Так Бог розділене на множину називає одним найменуванням, зважаючи на одну природу. І коли Він гнівається на людей, то називає все людство, що підлягає гніву, однією людиною, і коли звертається до світу, то розмовляє ніби з однією людиною. Так Бог наводить потоп за гріх і говорить: «Не вічно Духу Моєму бути зневаженим людьми… Знищу з лиця землі людей, яких Я створив, від людини до худоби» (Бут. 6, 3.7). Хоча це не була одна людина, а (була) незліченна кількість, однак назвав усіх однією, зважаючи на найменування самої природи, — весь світ, як одна людина, відповідно спільності єства. «То що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, що Ти опікуєшся ним?» (Пс. 8, 5), — говорить Давид, але не тому, що він мав на увазі одного, — він мав на увазі весь світ. Скористаюся одним коротким словом, яке висловив Мойсей (з приводу того), що фараон, за Божественним законом, увійшов у море й зазнав помсти. Фараон гине в морі з безліччю колісниць, було багато потоплено людей і багато коней. А Мойсей, знаючи, що в усіх людей одна природа, говорить: «Співаю Господу, бо Він високо звеличився; коня і вершника його ввергнув у море» (Вих. 15, 1). Він назвав безліч людей однією людиною-вершником, зважаючи на спільність єства.

Отже, якщо в людях, де різні знання, де відмінність у зовнішньому вигляді, де немає єдності, ані однакового духу, а є різні мови, різна свідомість, однак увесь світ, зважаючи на спільність природи, називається однією людиною, то (тим більше) називаю Трійцю одним Богом, де гідність нероздільна, одна царська влада, одна своєрідна сила. Коли кажу: Бог, Бог і Бог, то хіба називаю трьох Богів? Коли скажу: Господь, Господь і Господь, то хіба трьох називаю Господом? Зовсім ні. Апостол називає Отця Господом, Сина — Господом, і Духа Святого — Господом, як і Давид говорить: «Сказав Господь Господу моєму: «Сиди праворуч Мене» (Пс. 109, 1). А коли: «Господь Господу «, (то) Апостол каже: «Господь є Дух» (2 Кор. 3, 17). Отже, якщо Отець — Господь, і Син — Господь, і Дух — Господь, то як ти, Апостоле, законодавче істини, захиснику благочестя, виголошуєш, звертаючись до ефесян: «Один Господь, одна віра, одне хрещення» (Еф. 4, 5)? «Один Господь», за славослів’ям серафимів, бо й вони виголошують: «Святий, Святий, Святий Господь Саваоф!» (Іс. 6, 3).

А коли єретики вперто наполягають, що інша влада Отця й інша Сина, то дивуюся, як вони можуть бути рабами двох господарів, — адже це голос Спасителя: «Ніхто не може двом господарям служити» (Мф. 6, 24)? Якщо розділяєш владу, то як служиш рабом для царської влади? Неможливо однаково служити двом достоїнствам, коли немає однакової гідності, бо ніхто не поклоняється цареві й начальникові. Де гідність однакова, там однакове поклоніння. Де однакова гідність, там немає боротьби — боротьбу спричиняє нерівність, а рівність управляє світом. Христос не дозволив тобі розділяти честь, бо Він говорить: «Воля ж Отця, Який послав Мене, є та.., щоб усі шанували Сина, як шанують Отця» (Ін. 6, 39; 5, 23). Шануй Отця, щоби шановувати й Сина, або, краще сказати, шануй Сина, щоби шановувати Отця. Отець привласнює Собі честь Сина, Син привласнює Собі честь Отця, оскільки Спаситель говорить: «Хто ненавидить Мене, той ненавидить і Отця Мого» (Ін. 15, 23). Отож нехай єретики не думають, що вони скільки-небудь догоджають Богові, називаючи Його більшим у порівнянні з Сином. Отець не приймає цієї честі, що так підноситься Йому, коли ображається Син. Справді, візьми яскравий доказ зі Старозавітного Писання. Друзі Іова, прийшовши, щоби втішити, звинувачували його сміливістю бесіди й виправдовували Бога. А Іов говорив Богові:

 — Хто стане суддю між мною і Тобою, щоб я знав, наскільки великі мої гріхи, що Ти так засудив мене?

Друзі Іова виправдовували Бога, коли їм була невідома суть справи, й відразу осудили праведника, начебто він згрішив, а Бога, Який уражає, захищали. І кажуть йому: «Хіба малі для тебе утішання Божі?.. Невже Бог спотворює суд, і Вседержитель перетворює правду?» (Іов. 15, її; 8, 3). Він уразив (тебе) через твої гріхи, якби не було в тебе багато гріхів, то ти не був би покараний. Отож їм здавалося, що вони захищають Бога, однак осудили праведника. Чи прийняв Бог тих, які говорили про Нього всупереч правді? Якби Він прийняв захист на Свою Його користь, коли безчестився праведник, то приймав би і цю честь стосовно Себе, коли безчестився Син. Слухай, що Господь говорить друзям Іова: чому «ви говорили про Мене не так вірно, як раб Мій Іов» (Іов. 42, 8)? Якщо Він відкидає від Себе тих, які не говорять істини про раба, то чи приймає того, хто вигострює свій язик проти Єдинородного? Зовсім ні!

Отже, кара для тих, що лихословлять Святого Духа неминуча. Слухай, що говорить Спаситель: «Усякий гріх і хула простяться людям.., якщо ж хто скаже на Духа Святого, не проститься йому ні в цьому житті, ні в майбутньому» (Мф. 12, 31-32). Навіщо потрібні висновки про народжених і ненароджених, створених і нестворених? Слово єресі гостріше від вигостреної бритви. Але й бритва, хоч би як сильно була вигострена, може збривати волосся, але не може рубати дерево. А слово істини не бритва, а сокира. Тому Іоан Хреститель говорить: «Уже й сокира біля кореня дерева лежить» (Мф. 3, 9). Не сказав: бритва, бо слово Боже не є гладким проти тих, що вигладжують свої марні слова ззовні, а сокира, яка січе гордість хвальків, як свідчить Іоан, кажучи: «Уже й сокира біля кореня дерева лежить». Зборище тих, що говорять підступні слова й сплітають єресі, — це бритва, як говорить Давид Саулові: «Чого хвалишся злодійством, сильний? Зловживаєш милосердям Божим кожен день? Неправду висловлює язик твій, як бритва вигострена — таке твоє лукавство» (Пс. 51, 3-4).

Отець установлює закон, Син наказує, Дух самовладно управляє. Слухай Бога, Який говорить: благовісники прийдуть, «усякий, хто прикличе ім’я Господнє» (Іоїл. 2, 32). Прошу тебе: вислухай, щоби пізнати злагодженість істини. Ми не змагаємося висновками, а наслідуємо Писання. Хочемо бути рабами Писання, а не поневолювати Писання нашим висновкам. Віра не приймає висновків, але не тому, що вони нерозсудливі, а тому, що вона перевершує всякий роздум. Павло, щоби показати тобі, що віра озброюється проти задумів, говорить: «Зброя нашого воювання не плотська, але сильна Богом на зруйнування твердинь: нею руйнуємо задуми і всяке звеличування, що повстає проти пізнання Бога (2 Кор. 10, 4-5). А коли буває так, що беззаконник перемагає міркуваннями, ти не бентежся, бо Давид говорить: Безліч гріхів перемагає нас» (Пс. 64, 4). І Отець посилає апостолів, і Син посилає, і Святий Дух посилає. Спаситель говорить апостолам, ось я посилаю вас у світ, тож «ідіть, навчайте всі народи» (Мф. 28, 19). А в Діяннях Апостольських сказано: «Вони, послані Духом Святим, прийшли до Селевкїі» (Діян. 13, 4). Отець закликає апостолів, Син закликає апостолів. Пророк говорить: від гори Сион прийде благовісник, і благовісники, і «всякий, хто прикличе ім’я Господнє» (Іоїл. 2, 32). Отже, справа Божа — покликання благовісників. Якщо покликання — справа Божа, то Дух, Який говорить через пророків, так само сказав, — адже це Дух Святий говорить: «Відділіть Мені Варнаву та Савла для діла, на яке Я покликав їх» (Діян. 13, 2).

Про це сказано нами достатньо. А Бог миру нехай укріпить усіх нас у вірі й любові до Нього, бо Йому належить усяка слава, честь і поклоніння з Єдинородним Сином і Святим Його Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.


Про нове воскресіння і про апостола Фому | Зміст | Про терпіння, кінець цього віку і друге пришестя…

  1. Тут підходить слово із грецького тексту παρακαλουντος — утішає. []

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору