«Наша Парафія»

Стасів Остап (1 січня 1903, Борщовичі, Львівщина — 19 лютого 1985, Альфельд (Німеччина) – кристалофізик, засновник і директор Інституту кристалографіки в Берліні, фундатор міжнародного фізичного журналу «Phisica Status Solidi».

(«Люблю фізику, немов свою дитину»)

Великий філософ ХХ-го століття іспанець Ортега-і-Гассет, засновник філософії історичного життєвого розуму, писав: «Людина насамперед і понад усе спадкоємець. Саме це, а не будь-що інше засадничо відрізняє її в живому світі. Але усвідомити себе спадкоємцем — означає здобути історичну свідомість…»

Відомо, що національні підвалини суспільства — в його генетичній пам’яті. «Якщо якийсь народ сподівається, що можна залишитися неуком і бути вільним.., то він чекає того, чого ніколи не було і ніколи не буде», — зазначав у свій час філософ, президент США Томас Джефферсон.

Сьогодні ми розкажемо1 про вченого, нелегка доля якого наче віддзеркалює долю української інтелігенції в ХХ-столітті. Якщо укладачі енциклопедій і довідників мають за критерій вміщення до цих видань національних героїв, найвидатніших письменників, діячів культури, то вчені вносяться туди за умови, коли в результаті їхніх наукових досліджень були відкриті нові явища, закони, моделі, правила, що названі їхніми іменами. Приміром, «формула Смакули», «закон Кулона», «Давидовське розщеплення», «правило Кірхгофа», «принцип Паулі» тощо.

За цим критерієм, ім’я фізика Остапа Стасіва, автора моделі механізму утворення прихованого фотографічного зображення у фотоемульсіях повинно також бути внесене туди.

Прикро, але навіть в Енциклопедії Українознавства Володимира Кубійовича цього імені немає. Чому? Гадаю, що наша передача якоюсь мірою дасть відповідь на це запитання.

Відомо, що фізика — одна з найдавніших наук про природу — і здавалося б, представники цієї науки не повинні бути підвладні різним політичним ідеологіям. Адже їхні винаходи спрямовані на прогрес суспільства. Тому навіть у книгах, що видавалися за радянського періоду, на кшталт «Люди русской науки», «Физическая энциклопедия» та й у довіднику Храмова про фізиків мало б міститися бодай кілька слів про фізика, якого уряд Східної Німеччини відзначив 1956 року Національною премією з науки і технології за його основоположні дослідницькі праці в галузі фізики твердого тіла, зокрема, у зв’язку з вивченням природи складних фотохімічних процесів у непровідних твердих тілах, які дали поштовх для практичного використання.

А от ніде немає його імені.

Отож, Остап Стасів — видатний кристалофізик. Засновник і директор Інституту кристалофізики в Берліні, один із фундаторів міжнародного фізичного журналу «Physica Status Solidi». (Зазначу тут принагідно, що за радянської доби це чи не єдиний журнал фізичного спрямування, в якому науковці мали можливість друкувати свої праці і таким чином хоч якось розказувати про свої досягнення світовому науковому співтовариству.)

Про цього видатного українського вченого маємо чи не єдину публікацію, написану прекрасною людиною, талановитим фізиком-оптиком, професором Ярославом Остаповичем Довгим, до слова, головою благодійного Фонду імені Олександра Смакули. Ця публікація вміщена в книзі «Аксіоми для нащадків» (Львів, 1992 рік), упорядником якої є Олег Романчук.

Епіграфом до цієї книги, в якій розповідається про українські імена у світовій науці, взято слова історика, політика Вячеслава Липинського: «Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не хочемо бути». Певно ж, Остап Стасів був не лише видатним фізиком, але й патріотом своєї держави — України.

***

Народився Остап Стасів на Галичині 1-го січня 1903 року у селі Борщовичах, недалеко від Львова. Батько Олександр Стасів походив із селянської родини, мати Ганна Гурба — з українського греко-католицького селянського роду. Сім’я Стасівих була багатодітною, мали восьмеро дітей. Незважаючи на матеріальну скруту (батько працював на залізниці), всі діти отримали освіту в українській гімназії Перемишля. Як перша, так і друга війна сильно відбилася на родинних зв’язках. Дітей доля розкидала по світах. Батьків із польського Перемишля переселили в Україну, в село Жирова біля Ходорова.

Майже через двадцять років по Другій світовій війні між братами і сестрами поновилося спілкування. Такими були наслідки холодної війни, що запанувала у світі.

В одному із листів до сестри Ольги Остап Стасів напише: «Знаю, що твоя судьба, так як всіх нас, в наших молодих літах не була ясною, весняною і приємною. Це була боротьба за існування».

І цією боротьбою практично почалося життя молодого гімназиста Остапа, який закінчив на відмінно гімназію 1921 року. Українцям чинилися перешкоди і при пошуках праці, і при намаганнях вступити до Львівського університету імені Яна Казимира — так звані дискримінаційні квоти. Але все-таки українська інтелігенція намагалася не втрачати надії.

В умовах утисків, заборони української мови з боку польського уряду, українська інтелігенція засновує підпільно у 1921 році у Львові Вільний Український університет. Ректором Університету став Василь Щурат, який у 1924 році буде обраний дійсним членом ВУАН, а через рік зречеться гідності цього визнання, у зв’язку з процесом СВУ та репресіями інтелігенції на Україні.

Отож, Остап Стасів став студентом цього університету. Відвідував заняття і у Львівській політехніці, а 1923 року Остап Стасів, не маючи можливості навчатися на Батьківщині, вступає до університету у Берліні і розпочинає заняття зі спеціальності фізика.

Цікаво зачитати декілька рядків із листа Остапа до своєї сестри Ольги про вибір професії. «Я став фізиком не тому, що в моїх молодих мріях цього хотів. Фізиком став у Німеччині. Розум і обставини переконали мене, що на чужині наука — це одиноке, чим можна свою будучність стабілізувати. І сьогодні люблю фізику, немов свою дитину».

Ці слова є надто повчальні.

Я не знаю, кому з українських вчених-фізиків поталанило більше, ніж Остапу Стасіву. Адже на фізичному факультеті Берлінського університету Стасів слухав лекції професорів Макса Планка, Альберта Айнштайна, Макса фон Ляве, Петера Прінґсгейма, Вальтера Боте. Під час навчання зустрічався з Рудольфом Пайєрлсом, Лео Сцилардом, Ервіном Шредінґером. В його заліковій книжці автографи Айнштайна, фон Ляве, Планка. Сьогодні це чути і знати фізикові здається неймовірним!

Справді, Остапу Стасіву доля дарувала вчителів найвищого рівня як в Україні, так і на німецькій землі.

Після закінчення університету Остап Стасів працює в Інституті фізики Гессенського університету під керівництвом Вальтера Боте. (Ще одна визначна постать у фізиці космічних променів та ядровій фізиці — Нобелівський лауреат 1954 року). Виконавши експериментальну роботу по відбиванню світла на межі поділу двох внутрішніх середовищ, діставши схвальні відгуки, 25 листопада 1929 року Остап Стасів здобув вчений ступінь доктора філософії. Але його цікавила понад усе фізика твердого тіла. Після зустрічі з професором Робертом Полем (це той вчений, у якого працював українець Олександр Смакула), Остап Стасів стає 1931 року співробітником фізичного інституту при Ґеттинґенському університеті. Тут його цікавить природа дефектів в лужно-галоїдних кристалах. У 1932 році він публікує дуже важливу працю, в якій уперше відкрите явище переміщення центрів забарвлення під д ією електричного поля. Його авторитет як визнаного фізика зростає. Не забуває його і Україна. На підставі рекомендацій Володимира Левицького та Василя Міліянчука 30 березня 1936 року Остапа Стасіва обирають дійсним членом Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка.

Але не лише фізикою цікавився молодий вчений. Певно, густі хмари, що насувалися на Європу, ускладнювали життя в Німеччині, хоча професор Роберт Поль допоміг Остапові отримати громадянство. Але проблем вистачало.

Стасів змушений був перебратися до Дрездена. З 1937 по 1945 рік він працює керівником лабораторії «Zeiss Ikon». Виникла потреба збільшення чутливості фотографічних плівок, особливо для кіно, яке тоді активно розвивалося. Результатом наукових досліджень лабораторії, до яких з 1939 року залучив і свого учня Тельтова, стало вироблення моделі центрів прихованого фотографічного зображення та механізмів їх утворення, а на практиці — до створення нових срібногалоїдних емульсій.

Доля Стасіва була складною. Після війни Німеччина була розірвана на частини, розділена так званою Берлінською стіною в результаті Потсдамської конференції 1945 року.

І от 1947 року лабораторія Стасіва увійшла в структуру новозаснованої Німецької Академії наук і набула статусу Інституту досліджень твердого тіла — Дрезденське відділення. А через чотири роки професор Стасів засновує в Берліні Інститут кристалофізики Німецької Академії наук. За його участі тоді вперше в Східній Німеччині добули зріджений водень і гелій.

Прикро, але скажу, що сьогодні в нашому Інституті фізики НАН України припиняються досліди через відсутність гелію та водню.

Будемо вірити, що довго так не буде. До речі, як тут не згадати отой новий стиль організації науки, за яким розвивалася ця дрезденська фірма «Цайсс Ікон», в якій працював Остап Стасів, і принцип прийнято називати американським, адже він полягає в тому, що найновіші наукові розробки відразу ж впроваджувалися у виробництво. Можливо і ми доживемо до того часу. Дещо про особисте життя професора Остапа Стасіва. Він одружився ще перед війною, у 1937 році, з Терезою Стефен. Вже через рік у родині з’явилася донечка, — улюблениця батька Марія-Луїза, яка згодом пішла батьковою дорогою: захистила дисертацію на ступінь доктора філософії і працювала в Інституті кристалофізики в Берліні. Здавалося б, мала бути щасливою Так ні, соціалістична ідеологія позначилася і на долі цієї молодої жінки. Бо як можна зрозуміти слова Остапа Стасіва, написані сестрі в 1968 році: «Вона могла би зараз вийти заміж, але є деякі труд. І нощі, які ні від мене і ні від неї залежні…»

Так, Берлінська стіна пройшла через серця багатьох людей Німеччини і Європи. Запізнала цей біль і сім’я Стасіва.

Молода талановита дослідниця Марія-Луїза вирішила залишити науку, мати сім’ю. її обранцем став інженер із Федеративної Республіки Німеччини Ганс Дальпке з міста Альфельда. Єдиній дочці люблячих батьків довелося долати Берлінський мур нелегально. Побралися молоді 16 серпня 1970 року. Остап Стасів став дідусем трьох онуків завдяки відважному рішенню своєї улюбленої донечки.

Але це спричинилося до того, що професор Остап Стасів вимушений був негайно вийти на пенсію. Така дискримінаційна розправа була нормою. А був це визнаний всесвітньо вчений, автор відкриття, фундаментальної монографії «Електронні та йонні процеси в йонних кристалах», що вийшла у 1959 році у видавництві «Springer», автор багатьох наукових праць. Інститут кристалофізики розформували.

Складне життя випало на долю нашого земляка. Через драматичні для нашого народу колізії Остапові Стасіву, як і багатьом іншим українським талановитим вченим, не зі своєї вини довелося працювати на теренах чужих держав, збагачувати їхню наукову скарбницю. Одні забували, на жаль, свою землю, інші були впродовж свого життя патріотами України. Саме до цієї категорії належав Остап Стасів.

Ще після закінчення університету в Берліні Остап мав намір повернутися в Галичину. Але йому, як і визнаним математикам Володимирові Левицькому, Мирону Зарицькому, польська влада не давала можливості обійняти посади в університетах, а їхати до Східної України на пропаганду радянської ідеологічної системи також було неможливим.

Отож, залишалося працювати там, на чужині і сподіватися на кращі часи. «Дуже радо побачив би нашу Галичину, яку я перед 45 роками залишив», — писав у листі до сестри Ольги Остап Стасів 1968 року.

Одного разу він таки отримав дозвіл на відвідини України, і то дише Києва. Відвідати університет у Львові так і не дозволили. Сталося це у червні 1969 року. В листі до сестри він напише: «На всякий випадок хочу так сказати. Коли б моя телеграма не прийшла, на всякий випадок роблю таку пропозицію. В день 21 червня о 15 годині київського часу можемо зустрінутися біля пам’ятника Тараса Шевченка у Києві».

Бачите, забажав зустрітися з рідною сестрою не деінде, а саме біля пам’ятника Тараса Шевченка, у найсвятішому місці для українців.

Побував тоді в Інституті фізики, в університеті, в Інституті напівпровідників виступив з доповіддю на семінарі у професора Шейкмана. До речі, головуючий, за спогадами Миколи Витрихівського, намагався ставити питання українською мовою, що в ті роки вважалося неприйнятним.

З нарису, написаного професором Довгим про Остапа Стасіва, дізнаємося багато цікавих вражень, думок, які виникли у вченого під час відвідин Києва. Особливо його вразило те, що Київ російськомовний. «Однак я не думав, що в Києві так мало людей, які говорять українською мовою», — писав він.

До речі, цей факт і досі вражає всіх, хто приїздить до нашої столиці. А от як наші вчені намагалися зберегти свою рідну мову, може свідчити епізод зі спогадів вченого з Інституту напівпровідників Миколи Витрихівського.

«Одного разу Остап Стасів прийняв в Інституті кристалофізики в Берліні делегацію науковців з УРСР, головою якої був академік фізик-теоретик Адріан Смирнов з Інституту металофізики (тепер покійний).

Остап Стахів каже, що буде давати пояснення українською мовою, оскільки делегація з України. Стасів починає говорити до делегації українською, а Смирнов до нього — російською. Коли Стасів зауважив, що все незрозуміле він постарається перекласти на російську, німецьку або англійську, Смирнов сказав, що розуміє українську, не треба перекладати». Ось такий урок рідної мови був у Берліні.

А в той єдиний приїзд вченого до України, так і не дозволено було йому поїхати до Галичини. Не мав він можливості їздити і до доньки, яка перебралася до чоловіка в ФРН.

Залишалося мужньо переносити удари долі. Навіть, коли 1974 року померла сестра Ольга, старенький професор не зміг приїхати і на її похорон. Захворіла тяжко дружина Остапа Стасіва.

Настала смуга чергових життєвих випробувань… Помер Остап Стасів 19 лютого 1985 року. У некролозі, вміщеному у журналі «Physics Status Solidi», (т. 130, №1) сказано про нього: «Великий вчений, щедрий учитель та людина виключних моральних цінностей залишив вчену співдружність. Всі, хто знав його особисто, з вдячністю завжди його пам’ятатимуть».

Похований Остап Стасів в Альфельді, Німеччина.

Пам’ятатимемо і ми професора Остапа Олександровича Стасіва, українського вченого-фізика, засновника Інституту кристалофізики в Берліні, патріота української землі. Родина Стасівих зазнала на собі тяжких ударів долі: дві війни, операція «Вісла», Берлінська стіна, радянська ізоляція. Пам’ятаймо про це і бережімо нашу незалежність.

Література:

1. Довгий Я. О. Наукова школа професора Стасіва. — У кн.: Аксіоми для нащадків. / Упорядник О. Романчук. — Львів: Меморіал. — 1992. — 544 с.
2. Козирський В., Шендеровський В. Фрагменти української фізики XX-го сторіччя. // Фізика. — 2001. — № 14. — Травень; Вісник Фонду Смакули. — 2000. — № 1(5). — С. 30-37.

1. Передача прозвучала в ефірі 9 липня 2000 року. [↩]