«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 

Легендарна Степанівна з галицького ґрона — Олена Степанів

Оле́на Іванівна Степа́нів (7 грудня 1892, с. Вишнівчик Перемишлянського пов., нині: Перемишлянського району Львівської обл. — †11 липня 1963, Львів) — громадська і військова діячка, перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу у званні офіцера, чотар Української Галицької Армії. Сестра Ананія Степаніва. В’язень радянських таборів.
І воздаешь їм за діла їх
Криваві, лукаві,
Погубить їх, і їх слава
Стане їм в неславу.

Тарас Шевченко
…що Божий син таки іде на страту,
а він, розбійник — він таки живе.

Ліна Костенко
Не треба оплакувати смерть, адже після неї настає безмертя.
Ціцерон

«Кожна нація, — писав український письменник і публіцист Юрій Липа, — як і окрема людина, може висловити себе і своє лице у безнастанній боротьбі з матеріальним і духовним оточенням. Тільки у такій боротьбі виробиться природна сила України та її вартість світу.

Тільки в такій боротьбі і народжуються справжні сини і доньки своєї держави. Український народ має цілу плеяду славних дочок, таких як княгиня Ольга, дочка великого київського князя Ярослава Мудрого Анна, одна із засновниць Богоявленського Братства у Києві 1616 року Галшка Гулевичівна, княгиня Анастасія Заславська, коштом якої було видане українською мовою Пересопницьке Євангеліє, на якому присягають президенти нашої держави, неповторна і неперевершена співачка Соломія Крушельницька. Це про неї великий італійський поет Джузеппе Кардуччі скаже, що там, де вона проходить, „виростають троянди і співають солов’ї“. А італійський музикознавець Кортопассі відзначить, що «на оперних сценах світу царювали чотири особи чоловічої статі, — Баттістіні, Карузо, Тітто Руффо і Шаляпін. І лише одна-єдина жінка спромоглася сягнути їх висоти і стати поруч з ними. Нею була Соломія Крушельницька».

Передача прозвучала в ефірі 21 січня 2001 року.

А ще наша славетна поетеса Леся Українка, народна артистка України Марія Заньковецька, поетеса і героїня Олена Теліга. А сьогодні це «нерозгадане чудо», «голос народу» — Ліна Костенко і ще багато славних жінок…

За час звучання радіопередач про забутих або маловідомих видатних українських вчених ми оповідали лише про вчених-чоловіків. Про багатьох з них ви, певно, почули вперше.

А сьогодні, в день Різдва Христового (передача мала вийти в ефір 7 січня 2001 року), ми хочемо підготувати радіопередачу про славну українську жінку-патріотку, яка працювала на терені природничих наук і залишила певний науковий доробок у світовій науковій скарбівні.

Хто ж вона, ця жінка? Її ім’я мало хто знає. Це Олена Степанів. Можливо, комусь вона більш відома як героїня національно-визвольних змагань українського народу, ніж як географ. І добре, що деяку інформацію про цю людину подає «Енциклопедія Українознавства» Володимира Кубійовича, а також щорічник «Наука і культура» (№28, 1994 рік). Саме у 8-му томі словникової частини енциклопедії вміщено світлину Олени Степанів і подано таке:

«Степанів Олена, по чоловікові Дашкевич, старшина української армії, педагог і громадський діяч, родом з села Вишнівчика Перемишлянського повіту (Галичина) зі священичої родини. Бувши студенткою Львівського університету, працювала в товаристві УСС (комендант жіночої роти). По вибуху війни — в легіоні УСС, учасниця битви під Маківкою, згодом хорунжий, з весни 1915-го по лютий 1917-го у російському полоні; в 1918-19 pp. — чотар Української Галицької Армії. По закінченні Віденського університету (докторат з історії і географії) учителька гімназії Сестер Василіян у Львові… З 1945 — доцент Львівського університету. В 1949-56 pp. — у совєтському концтаборі у Мордовії…».

***

Спершу кілька слів про родину Дашкевичів. Чоловік Олени Степанів Роман був громадським, політичним і військовим діячем, генерал-хорунжим Армії УНР, командував гарматною батареєю у полку Євгена Коновальця, був організатором корпусу Січових Стрільців у Києві в 1917 році…

Цікаво, що на їхньому весіллі, кажуть, старостою був не хто інший як Степан Рудницький, який був «хрещеним батьком» Олени Степанів у науці. Син Олени Ярослав Дашкевич, 1926 року народження, став українським істориком-сходознавцем, він автор понад 400 наукових праць з історії України, Вірменії усіх історичних епох, голова Львівського відділення Інституту української археографії Національної Академії наук України… Сама Олена Степанів стала хрещеною матір“ю визначного українознавця, енциклопедиста, професора Володимира Кубійовича. Згодом у своїй книзі «Мені 85» Кубійович напише, що вона допомогла йому увійти «у львівське русло, починаючи від участи на з’їзді українських географів-педагогів у Львові 1930 року, на якому я виголосив доповідь».

Саме вона залучила Кубійовича до праці в НТШ у Львові, разом з ним розвивала соціально-економічну географію (антропогеографію) України.

«Олена Степанів, — читаємо в нарисі професора, доктора географії, академіка Вищої Школи України та Української Економічної Академії, дійсного члена НТШ Олега Шаблія, — як особистість і науковець, є багатовимірним феноменом: доктор філософії в галузі історії та географії, відомий громадський діяч Галичини, доцент кафедри економічної географії Львівського університету та відділу економіки АН УРСР у Києві. Олена Степанів належала до ґрона вчених, якими може пишатися будь-який народ: це академіки Степан Рудницький і Юрій Полянський, професори Володимир Геринович та Володимир Кубійович, доктори Мирон Дольницький і Михайло Іваничук»… Але надто багато випробувань випало на долю цієї видатної української жінки.

***

Народилася Олена Іванівна Степанів 7 грудня 1892 року у родині священика в селі Вишнівчик на Львівщині. У 1912 році молода дівчина вступає на філософський факультет Львівського університету. Тут вона слухає лекції з історії професорів Михайла Грушевського, Степана Томашівського, з географії — Степана Рудницького, Евґеніюша Ромера (професор, визначний польський географ і картограф) та інших. Кінець XIX століття на Галичині відзначався піднесенням культурно-освітньої діяльности, піднесенням національної свідомості українців. Роль товариства «Просвіта», ідея заснування якого виникла ще у 1867 році у отця Степана Качали зі Збаражчини, та НТШ була визначальною. Зі студентських років Олена включається у громадсько-політичну роботу, працює співголовою Комітету жіночих організацій Галичини, стає членом радикальної партії.

В Україні політичний радикалізм пов’язується з такими визначними діячами як Михайло Драгоманов, Іван Франко, Михайло Павлик, котрі ще у 1890-х роках створили у Галичині Русько-Українську Радикальну партію, головними вимогами якої були переустрій Австрії на федеральній основі та розподіл землі між малобезземельним селянством….

З вибухом Першої світової війни Олена Степанів добровільно вступає до легіону Українських Січових Стрільців, відзначається у боях на горі Маківці у Карпатах, за що нагороджена срібною медаллю Хоробрості. Це була славна перемога українського стрілецтва. Вона стала не лише світлим чином стрілецької зброї, але в ній виявилася головно сила стрілецького духу й волі. Влітку 1915 року Олена потрапляє у російський полон, в якому перебуває під суворим наглядом до Лютневої революції 1917 року.

Після повернення до Львова вона поновлюється в університеті. У жовтні 1918 року за дорученням українсько-галицького керівництва веде у Києві таємні переговори з гетьманом Павлом Скоропадським, активно діє в заходах по створенню Західноукраїнської Народної Республіки…

1919 року Олена Степанів навчається недовго в Кам’янець-Подільському університеті, працює референтом преси Міністерства закордонних справ Української Народної Республіки.

У листопаді 1919 року Олена емігрує до Відня, де закінчує університет. Захищає докторську дисертацію на тему: «Розвиток суспільства в давній Русі до половини XIII століття».

Як видно, Олена Степанів була у вирі тих політичних подій, динамічних змін, які відбувалися на Україні після вибуху революції в Росії, боротьби прогресивних сил за створення незалежної української держави. Посилений наступ реакції в Галичині та і в Радянській Україні в кінці 20-х-на початку 30-х років сильно підірвав прогресивні українські сили, змусив багатьох діячів українського державотворення емігрувати за кордон. Дещо відійшла з 1925 року від політичної діяльності і Олена.

Вона активізує свою наукову роботу. З 1929 року очолює Географічну комісію при Президії учительської громади, працює секретарем фізіографічної комісії НТШ, стає одним з ініціаторів створення при НТШ Географічної комісії. У другій половині 30-х років виходять дві колективні праці за редакцією Володимира Кубійовича: «Атлас України і сумежних країв» (1937) та «Географія українських і сумежних земель» (1938, том І). Олена Степанів підготувала для другого тому два великих нариси — про Київ та Львів. Але з приходом до Львова більшовиків майже готова книга була знищена.

У вступному слові до першого видання «Географії українських і сумежних земель» професор Володимир Кубійович формулює основну мету книги: «Виповнити частинно одну з дошкульних прогалин у нашому українознавстві — подати географію наших етнографічних земель». І праця Олени Степанів «Сучасний Львів» — перша комплексна і найбільш повна економічно-географічна характеристика міста. Вона не втратила своєї актуальності і тепер.

Зазначимо, що ця книга перевидана вже за часів незалежної України в 1992 році.

У другій половині 30-х років Олена Степанів працює референтом кооперативу здоров’я відділу Ревізійного союзу українських кооперативів. Перед війною — на викладацькій роботі в середніх школах, в Інституті радянської торгівлі у Львові. За часів окупації німцями Львова працює в статистичному бюро міста, пише книгу «Сучасний Львів» (1943) та нарис «Промисловість Львова за часів німецької окупації 1941—1944 років» (1946). Особливо актуальною (ще й можливо, досьогодні) є книга Олени Степанів «Крим — ключ до Чорного моря», що надрукована була 1943 року у львівському журналі «Дорога» (ч.4).

Ось лише одна цитата з цієї книги: «У чиїх руках глибоко висунутий у море Кримський півострів, той має право не тільки захопити чорноморські шляхи, але й стати паном цілого півдня Східної Європи. Природних, затишних і добре захованих пристаней Криму, а в першу чергу, воєнної твердині Севастополя, не заступить ні Одеса, ні Миколаїв, Херсон чи Ростів». До цих життєво важливих висновків варто було б прислухатись і нинішнім українським політикам.

Після війни Олена Степанів працює доцентом Львівського університету, пише наукові праці. У 1946-48 роках її делегують до Києва, де вона працює старшим науковим співробітником відділу економічної географії Інституту економіки Академії наук УРСР.

1948 року Олена Степанів повертається до Львова, працює науковим співробітником Природничого музею Академії наук УРСР, завершує дві великі праці, що стосуються використання природно-ресурсного потенціалу Північного Розточчя і Західного Поділля.

Але і її не оминула караюча рука радянського «правосуддя». 29 грудня 1949 року Олену Степанів заарештовано, їй інкримінується зберігання «націоналістичної» літератури, зв’язок з ОУН і публікація антирадянської статті у журналі «Ідея і чин».

У книзі професора Олега Шаблія «Володимир Кубійович» читаємо про Олену Степанів скупі рядки правди: «18 лютого 1950 року МҐБ було спалено «речові докази вини» — понад двісті позицій літератури, зокрема, такі «націоналістичні» видання, як «Слово о полку Ігоревім» (!), «Галицько-волинський літопис». Прокурор вимагав засудити Олену Степанів на 25 років. Та особлива нарада при МҐБ у Москві «змилосердилася» і присудила лише 10 років. Покарання Олена Степанів відбувала у Мордовських таборах, працюючи на торфорозробках (і це жінка у шістдесятилітньому віці!), а потім палітурницею. До Львова повернулася лише після XX з’їзду КПРС 17 червня 1956 року…»

Як схожі життєві долі учителя і учениці — Степана Рудницького і Олени Степанів. З тією лише різницею, що Степана Рудницького було розстріляно 3 листопада 1937 року разом із синами і доньками України на відзначення 20-х роковин Жовтневої революції у Медвежогорську і закопано у Сандармосі, а Олена Степанів після звільнення повернулася до Львова…

Щодо наукової спадщини Олени Степанів зазначимо, що вона написала за свою нелегку наукову кар“єру понад 75 наукових праць, серед них майже 50 публікацій; зробила помітний доробок у географію населення України, вивчення трудоресурсного потенціалу; географію природних ресурсів Західного регіону; дослідження воднотранспортних проблем, зокрема Дністра; політичну географію українських земель, зокрема Криму; економіко-географічну картографію.

Наукова спадщина Олени Степанів до нинішнього часу залишається не вивченою. Більшість її наукових праць була у рукописах. Можливо, частина з них втрачена, частина, певно, знаходиться в архівах КГБ, в архівах інститутів Академії наук.

Ось лише короткий перелік праць Олени Степанів: «Напередодні великих подій» (1943), довідник «Кооперативи здоров’я» (1930), «Сучасний Львів» (1943), «Трудові резерви Львівщини» (1949), «Енергетичні ресурси і сировинна база промисловості західних областей УРСР» (1949), «Дністер — важлива транспортна магістраль» (1949), «Крим (геополітичний нарис)» (1943)…

1992 року наукова громадськість Львова відзначила 100-літній ювілей Олени Степанів. Багато планувалося заходів, щоб увіковічнити пам’ять цієї славної і мужньої жінки, педагога, громадського діяча і вченого. Та чи все зроблено, аби ще одне славне ім’я було збережене назавжди в пам’яті українського народу? Останні 13 років життя Олени Степанів були дуже тяжкими — тюрми, хвороби. Померла вона 11 липня 1963 року і похована на Личаківському цвинтарі у Львові.

Сучасні прихильники комуністичної партії, які ратують за відновлення колишнього СРСР або приєднання України до «єдіной, нєдєлімой» Росії, чомусь забувають згадати про ті мільйонні жертви ні в чому не винних людей, страчених комуністичною системою, про знищення передової інтелігенції в Україні під лозунгом боротьби з українським буржуазним націоналізмом і космополітизмом.

Хай згадають, що переважна більшість репресованих геологів, географів і їхніх родин була запроторена на каторжні роботи у віддалені північні райони СРСР. Вони працювали на лісозаготівлях, золотих копальнях, будівництві каналів, рудників, шахт, заводів і доріг. Серед них була і славетна дочка українського народу, науковець і героїня національно-визвольних змагань нашого народу Олена Степанів. Це про неї, легендарну Степанівну народ складав і співав пісні.

Олена Степанів була і залишиться назавжди в ряду славних жінок, справжніх Берегинь незалежної Української Держави, пам’ятаймо про це.

Література:

  1. Шаблій О. Володимир Кубійович. — Париж-Львів НТШ в Європі. — 1996. — 704 с.
  2. Козуля О. Хорунжий української гвардії. II Рідна школа. — Київ. — 1996. — № 5-6. — С. 22-24.
  3. Степанів О. Спогади з російського полону. 11 Наука і культура. — 1994. — В. 28. — С. 20-29.

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору