«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 

«Ми підемо у мандрівку століть з твого духа печаттю…» — Степан Смаль-Стоцький

Степа́н Йо́сипович Сма́ль-Сто́цький (8 січня (9 січня) 1859, Немилів — †17 серпня 1939 (1938), Краків) — мовознавець і педагог; визначний громадсько-політичний, культурний і економічний діяч Буковини.
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Тільки камінь має…
У тій мові ми співали,
В ній казки казали,
У тій мові нам минувшість
Нашу відкривали.

Сидір Воробкевич
Рідна мова — то наріжний камінь існування народу як окремої нації: без окремої мови нема самобутнього народу.
Іван Огієнко. «Українська культура»

Минає перше десятиріччя нашої незалежної держави1. Тяжко і боляче випростовується вона, утверджуючи своє світле ім’я у всьому світі. Мудріємо, прозріваємо з нею і ми, намагаємося осягнути свої успіхи і поразки. Ні, нам не треба зрікатися того, що мали, нам необхідно відібрати найвартісніше з усіх надбань духу народного, вивчити його і поставити на належне місце у національній скарбівні.

Зараз гостро відчуваємо брак національно-свідомих кадрів, молодих, енергійних і перспективних. А з іншого боку, готуючи чергову передачу, відчуваєш гордість за те, що українська земля дала світові так багато видатних вчених, які своїми науковими працями збагатили світову науку. І, звісно, починаєш вірити у її краще майбутнє. Як вірив свого часу в це видатний український поет-лірик з Буковини Дмитро Загул:

Моя красуне Україно! Ти знову процвітеш. Прийми, прийми в свою родину Синів невірних теж! Прийми і тих, що помилялись, Блукали тут і там, Одкрий свої обійми зараз Обдуреним братам.

Будемо вірити і ми. Інакше й не може бути. Пам’ятатимемо при цьому, що трагедією, яку пережила Україна, і яка завдала їй щонайбільших ударів, було впродовж тривалого часу нищення еліти, наукової і культурної, ft арештовували, судили, розстрілювали. Хтось повертався, але морально знищеним, відірваним від науки, з підірваним здоров’ям і з погашеним запалом. Інші шукали свою долю в чужих світах… Згадаймо хоча б дещо з історії Української Академії наук.

Справді, заснування Української Академії наук (УАН) було кардинальною подією ХХ-го століття, яка відіграла важливу роль у розвитку та розбудові науки, освіти, культури в Україні. З’ява УАН підняла саме поняття Української держави на рівень вищих держав західного світу. Проте, якщо сьогоднішні наукові розвідки про виникнення Академії наук уже в основному оприлюднено, то імена видатних вчених-академіків ще подеколи називаються з великою неохотою. Це вже в історичних працях, які друкуються в сучасній Україні. Тоді ж і не дивуєшся, що студент третього курсу Київської політехніки, який проходить ознайомчу практику в Інституті фізики, не знає, хто такий Пулюй чи Смакула, Борис Грабовський чи Юрій Кістяківський…

То хто ми є в цьому маленькому світі технічних революцій, «в глобальнім клекоті біди», як каже Ліна Костенко?

Але знань про самих себе вимагає від нас наш неспокійний час. Пізнаваймося!

***

Ім’я цього вченого ще й сьогодні мало згадується, або й зовсім замовчується в книгах з історії нашої Академії наук. Це академік першого її складу Степан Йосипович Смаль-Стоцький, видатний вчений і талановитий дослідник слов’янської філології. Автор «Історії Академії наук» Валентин Терлецький (видавництво «Наукова думка», 1969 рік) просто «вводить корективи», викидає імена Смаль-Стоцького, Тарановського, Косинського, натомість заводить зовсім інші імена — обраних пізніше. Немає імені Смаль-Стоцького і в довідниках про Академію наук, які випущено за незалежної доби, немає й у «всеохопній» Українській Радянській Енциклопедії. Немає і все…

Але в науковій розвідці Наталі Полонської-Василенко «Наукова вартість сучасної підсовєтської історіографії України» читаємо список отих «партизанів» науки: у першому відділі — Багалій, Петров, Кримський, Смаль-Стоцький; у другому відділі — Вернадський, Кащенко, Тутковський, Тимошенко: у третьому — Левицький, Туган-Барановський, Тарановський та Косинський.

Як завжди, нас виручає Енциклопедія Українознавства Володимира Кубійовича. З неї дізнаємося про героя нашої передачі таке: «Смаль-Стоцький Степан — мовознавець, педагог, визначний політичний і громадський діяч Буковини.., один з керівників національно-культурного відродження Буковини. Противник москвофільства, чимало спричинився до перемоги народовців на Буковині; голова студентського товариства «Союз» в Чернівцях, співзасновник товариств «Народний дім», «Буковинський Боян», «Руська школа», активний діяч «Руської Бесіди».,, посол від національно-демократичної партії до буковинського сойму.., посол до Віденського парляменту (1911-18 pp.)…»

Вам, звичайно, хотілося б познайомитись ближче з цією цікавою людиною…

***

Народився Степан Смаль-Стоцький у селі Немилові на Галичині 9 січня 1859 року в селянській родині Йосипа Смаль-Стоцького та Катерини Карпової. «Офіційно були записані як Стоцькі. Рід походив від Руденків-Куликових. Більшість на селі мали свої прізвиська: Сайкевичів звали Солтисами, Гаврищуків — Гончарами, Мельничуків — Горобцями…», — писав Смаль-Стоцький. їхній рід називали Смалями, тобто чорними, засмаглими.

Батько Степана підписувався «Смалем», і отже й син до четвертого класу гімназії та і в бурсі був записаний як Смаль і лише десь в 1875-76 роках — Смаль-Стоцьким.

Йосип був добрим господарем, мав чотирьох синів, чотирьох дочок, тридцять два онуки, сорок правнуків і чотирьох праправнуків, помер в 90 літ.

Мати — Катерина була із сусіднього села Середпілець, померла, коли Степанові було лише кілька років.

1865 року хлопець пішов до сільської школи, а 1867 року — вступив до третього класу «тривіальної» школи в Радехові (12 км від дому).

Дід Андрій по батьковій лінії наполягав, щоби хлопець ішов до гімназії до Львова. Треба було вступати до бурси, але на 7 місць було 135 претендентів. Один рік Степан відвідував «нормальну» школу у Львові і лише 1869 року його прийняли до бурси при Ставропігійському інституті й записали до Академічної гімназії.

У 1878-84 роках Смаль-Стоцький навчається спочатку в Чернівецькому університеті — на філологічному факультеті, а далі — у Віденському.

Чернівецький університет — один з найстаріших вищих навчальних закладів України. В різні періоди йому надавалися різні імена: за часів Австрії — імператора Франца Иосифа, в роки панування королівської Румунії — монархів Фердинанда І і Карла II. Нині він носить ім’я відомого українського письменника з Буковини Юрія Федьковича.

Заснований на кошти краю 4 жовтня 1875 році з нагоди 100-річчя приєднання Буковини до Австрії, університет є на Буковині центром науки і культури. Ще тоді з’ява університету схвально віталася всіма: «Ця вища школа в Чернівцях запалить світло німецької науки на далекому Сході і це полум’я світитиме, не згасаючи».

У Віденському університеті Степан Смаль-Стоцький під керівництвом професора Франьо Міклошича захищає ступінь доктора слов’янської філології. Це у нього, відомого славіста, довголітнього професора Віденського університету, впродовж майже 40 років навчалася ціла плеяда українських мовознавців, серед яких Михайло Осадца, Омелян Огоновський, Степан Смаль-Стоцький… Що не прізвище — то постать.

Саме Франьо Міклошич, «один з перших західних мовознавців обстоював самобутність української мови, підтримував намагання галицьких українців оперти свою літературну мову на народній основі, був прихильником введення для українців латиниці», — читаємо знову в «Енциклопедії Українознавства».

Вивчення української мови в середніх та вищих школах на Буковині на той час добивалися галичани, котрі роками працювали тут. Це Клим Ганкевич, Мирон Кордуба, Василь Симович, Осип Маковей, Зенон Кузеля…

Степан Смаль-Стоцький, повернувшись до Чернівців навесні 1885 року, отримує посаду професора української та російської мови і літератури. У серпні 1885 року він одружився з Емілією Заревич, дочкою пароха в Рожнові біля Снятина.

Степан бере активну участь у національно-громадському житті. Вже за життя його величали батьком, пробудником, творцем українського національного відродження на Буковині. Він започаткував багато добрих справ, які через десятиліття згадували люди в цих краях. Очоливши кафедру в жовтні 1885 року, він керував нею до серпня 1914 (формально — до листопада 1918 року). Кілька років він був деканом філологічного факультету, заміщав ректора, був дійсним членом НТШ (з 1899 року), депутатом австрійського парламенту…

Спільно з Миколою Васильком та іншими визначними громадськими і політичними діячами Буковини Смаль-Стоцький добивався цілковитої рівноправності українців в адміністрації й політичному житті Буковини. Завдяки його зусиллям введено в практику фонетичний правопис та здійснено розбудову українського шкільництва.

Степан Смаль-Стоцький був видатним вченим і головне місце в житті Степана Йосиповича займала наукова і викладацька робота. Він пише низку монографій: «Руська правопись», «Руська граматика», «Буковинська Русь. Культурно-історичний образок», «Шкільна граматика», «Характеристика наукової діяльності І. Я. Франка», «Ідеї Шевченкової творчости», «Діди, батьки і внуки у Шевченка».

Разом з професором Партнером написав «Руську граматику», вперше побудовану на фонетичному правописі Желехівського, відомого лексикографа з Галичини (так звана «желехівка» містила абетку з 34-х літер). Вона витримала 4 видання і близько 40 років використовувалася як підручник на західноукраїнських землях. Ця граматика цінна ще й тим, що в ній запроваджувалося чимало нових термінів, які пізніше стали загальноприйнятими в українській філології.

Етапне значення для українського мовознавства мали праці Смаль-Стоцького про походження української мови. Разом з Ґартнером він доводив, що українська мова постала безпосередньо з праслов’янської, а ідея прасхіднослов’янської мови позбавлена ґрунту.

Ледве чи яка-небудь книжка зі слов’янського мовознавства, надто українського мовознавства, викликала такий вибух відгуків і то поспіль негативних, як ця. Всього 400 сторінок її останнього розділу «Становище русинської мови поміж слов’янських мов» з загального числа 500 сторінок привела до такого збурення суперечок мужів науки. Адже в цьому розділі Смаль-Стоцький заперечив існування спільної давньоруської (єдиної східнослов’янської) мови, твердячи, що українська мова ближча до мови сербської, ніж до російської. І те, що нібито «праруська» мова є спільною мовою росіян, українців і білорусів VI-XI століть — це штучний витвір фантазії російських філологів. Цей погляд Смаль-Стоцький ґрунтовно виклав згодом у праці «Розвиток поглядів про сім’ю слов’янських мов» (Прага, 1927 рік). Він різко виступив проти поглядів Всеволода Ґанцова на формування української мови з двох говіркових груп: північної і південноукраїнської, продовженням яких є сучасні південно-західний і північний українські діалекти…

Хочемо окремо застановити увагу слухачів на постаті Всеволода Ганцова. Це був визначний мовознавець, професор, науковий працівник ВУАН у Києві, співредактор академічного словника української мови (1924-32 pp.). На процесі СВУ 1930 року засуджений на 8 років ув’язнення, після чого відомостей про нього немає ніде. А чи багато ми знали про ці «жертви українізації», яка так бурхливо почалася і так жорстоко була зупинена?..

І Кілька слів про викладацьку діяльність Степана Смаль-Стоцького.

Відомо, що свою працю в університеті Степан Йосипович започаткував курсами «Наука про звуки руської мови» і «Введення в історію руської літератури». У своїх викладах він охопив усю історію української літератури, починаючи від XI століття і закінчуючи своїми сучасниками. Його курси були присвячені життю й творчості Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Шевченка, Федьковича. Він також вів курси «Історія руської філології ХІ-ХІХ століть», «Ритміка», «Палеографія», «Стилістика».

Про рівень викладів буковинського професора та одного з його колег залишив промовисте свідчення Іван Франко у листі до Михайла Драгоманова від 7 грудня 1890 року: «Оце приходилося побувати два рази в Чернівцях. Я там записався на лекції Стоцького і Калужняцького, лекції обох цих професорів мені подобалися без порівняння ліпше, аніж лекції Огоновського, — все це видно більш європейський метод науковий».

(До речі, Омелян Калужняцький був дійсним членом Бухарестської (1890 р.) та Петербурзької (1891 р.) Академій наук).

Багато працював Смаль-Стоцький з 1892 по 1897 роки над редагуванням журналів «Буковина» і «Руська Рада». Займався також історією, написав відому працю «Буковинська Русь» (1897 р.). На основі ґрунтовного вивчення різних джерел він підтвердив висновки своїх попередників, що автохтонним населенням Буковини були українці. Ця територія входила кілька століть до Київської Руси, а згодом — до Галицько-Волинської держави. Ця праця вченого ще й сьогодні є актуальною у світлі подій, що виникли після розпаду Радянського Союзу.

Але настали буремні часи першої світової війни. То ж яка доля чекала на вченого в цей нелегкий для України період боротьби, розбрату, хаосу?

Смаль-Стоцький змушений був покинути Буковину. Під час Першої світової війни вів просвітню роботу в таборі українських полонених у Німеччині як діяч Союзу Визволення України.

Ця політична організація українських емігрантів з Російської імперії у центральних державах (Австро-Угорщині й Німеччині) під час Першої світової війни 1914-18 pp. вважала себе репрезентантом інтересів українців, використовуючи війну для здобуття самостійності України, відстоювала конституційну монархію з демократичним устроєм. На першопочатках СВУ очолював Дмитро Донцов у Відні. Тут він видавав тижневик «Вісник Союзу Визволення України» (редактор Д. Дорошенко), видав близько 50 книг і 30 брошур про Україну, серед них визначні праці М. Грушевського, С. Рудницького, В. Дорошенка, М. Лозинського. Степан з головою поринув у роботу цієї організації.

В 1917 році Смаль-Стоцький — голова Бойової Управи Січових Стрільців, 1919 — посол ЗУНР у Празі. Цілком зрозумілим тепер є, що він тієї пори перебував під наглядом радянської розвідки.

Зокрема, в одному з листів цієї служби, що мав назву «Петлюровский посол Смаль-Стоцкий о Советской Украине» сповіщалося, що він (Смаль-Стоцький) «мислить про майбутнє України як про самостійну державу, яка можлива лише тоді, коли замість УРСР буде Українська Народна Республіка». Звісно, що на нього було навішено ярлики «українського націоналіста», «сепаратиста», «пет-люрівця».

Вчений з такими поглядами міг чекати від комуністичної історіографії однієї оцінки — образи, фальшу. Але все-таки його наукова діяльність привернула увагу ініціаторів створення УАН в часи заснування Української Академії наук — його ім’я було помічене, і він став одним з перших 12-ти дійсних членів Академії наук, затверджених Павлом Скоропадським. Його обирають дійсним членом АН на історико-філологічному відділі і також членом правління Академії. Але брати безпосередню участь в організації УАН Смаль-Стоцький не зміг, неможливо було приїхати з Буковини до Києва.

Вже пізніше, через 10 років, 1928 року Смаль-Стоцького було перезатверджено у складі дійсних членів ВУАН, але на академічних виборах наступного року він знову був відсутній. Навіть коли його було запрошено на сесію Ради ВУАН з питань прийняття п’ятирічного плану, він не дав про себе знати. Господь дав йому розуму не приїхати, а то було б з ним те, що сталося з академіками Степаном Рудницьким, Матвієм Яворським…

Від того часу ім’я академіка Степана Смаль-Стоцького не згадується в документах ВУАН… Не згадується й по сьогодні…

А подальша доля вченого була такою.

1921 року Степан Смаль-Стоцький почав працювати в Українському Вільному Університеті в Празі, був серед фундаторів університету. Першим ректором університету був відомий мовознавець й історик літератури, автор відомої пісні «Шалійте, шалійте, скажені кати», професор у Карловому університеті (1923-1939) Олександр Колесса. Завданням цього вузу було «…плекати і подавати українській молоді науки в рідній мові і з усіх областей людського знання з особливим оглядом на українознавство. Він має підготовляти нашу молодіж до діяльності серед рідного народу, в своїх інституціях та майбутніх урядах. Він має бути перенесений на рідну землю…»

(Зауважимо, що університет не тільки не перенесено на рідну землю, а й надбання його просто забуто.)

Степан Смаль-Стоцький входив до складу викладачів філософ, ського факультету, читав курс «українська мова в сім’ї слов’янських мов». Восени 1921 року його обирають деканом цього факультету.

Ця перша вища школа за кордоном зібрала плеяду видатних вчених того часу: Олександр Колесса, Степан Рудницький, Іван Горбачевський, Дмитро Антонович, Станіслав Дністрянський, Дмитро Дорошенко, Володимир Старосольський, Андрій Яковлів та інші. З них членами ВУАН стали Горбачевський, Дністрянський, Руд. ницький, Смаль-Стоцький.

Все подальше життя вченого пов’язане з цим університетом, хіба що водночас він викладав українську мову у Варшавському університеті. Смаль-Стоцький розробив цілу низку курсів з історії України, української мови і письменства. Особливо піклувався проблемами українського правопису. Він зокрема писав: «Правопис … повинен бути ясний, приступний, легкий і такий, що допускав би найменше помилок та давався в найкоротшому часі до опанування. Це ідея доброго правопису. Правопис має бути для цілої України».

[І як прикро, що ці думки вченого забуто сьогодні, коли ми на державному рівні в страшних муках намагаємось випрацювати український правопис. Почитайте праці Смаль-Стоцького, державні мужі, коли маєте намір зробити добру справу на терені рятування української мови в українській державі.]

Того часу також точилися дискусії, проте Смаль-Стоцький сформулював єдино правильну концепцію:

«В українців на цілій національній їх території є тільки одна спільна (вдумайтеся, наші слухачі, в ці слова!), втім зрозуміла літературна мова, що українці її загально визнають і тільки одну мову мати бажають. Можемо вказати на те, що в Україні і в Галичині всі і завжди виразно відчували потребу одної єдиної мови, — української літературної мови, особливо можемо вказати на сильні змагання з одного боку Грінченка, з другого боку Щурата і Франка до єдиної спільної мови. Так і має бути.»

У 1930 році відбувся перший з’їзд слов’янських філологів, в якому брав участь і Смаль-Стоцький. Вченого сильно обурило те, що ВУАН не послала на цей міжнародний форум своїх науковців.

А ще Степан Смаль-Стоцький був першим головою Української Могилянсько-Мазепинської академії наук, наукової установи, заснованої в травні 1938 року постановою Уряду УНР в екзилі. Мета — відновити ліквідовані наукові видання та інформувати чужинецькі наукові установи про Україну та українську науку.

Степан Смаль-Стоцький був людиною всесвітньо відомою, видатним мовознавцем, істориком української мови і літератури. Він боровся проти асиміляції українського правопису з російським. Переймався вчений і економічним життям Буковини. Ще 1903 року Степан Смаль-Стоцький як голова «Руської Каси» намагався розбудувати українську кооперацію, створив «Селянську Касу». В 1912 році вона вже об’єднувала 174 кооперативи, а наступного року налічувала 149 кредитових кооперативів з майже 19 тисячами їхніх членів.

Помер Степан Йосипович Смаль-Стоцький 17 серпня 1938 року у Празі. Похований у Кракові.

Його син Роман, що народився 8 січня 1893 року в Чернівцях, також став визнаним мовознавцем і громадським діячем. Був довголітнім головою НТШ у США, професором УВУ, Варшавського університету, офіційним послом УНР в Лондоні. У 1926-29 роках у співпраці з Іваном Огієнком видавав у Варшаві «Студії до української граматики» (вийшло шість випусків), був професором історії і директором Слов’янського інституту Вісконсінського університету у США… Але як і батько, Роман залишився не знаним в Україні. Як і батько, помер на чужині.

Все своє життя Смаль-Стоцький віддав одній меті — служінню Україні. Його ім’я гідне уваги і пошани, повернення із забуття.

Якими ж мають бути слова пам’яті про вченого? Можливо, ті, що їх написано в повідомленні про його смерть товариством «Українська школа»:

Ти ж ввесь вік, увесь труд нам віддав
У незламнім завзяттю,
Ми підемо в мандрівку століть
З твого духа печаттю.

Пам’ятаймо ж і ми цього велета українського духу.

Література:

  1. Енциклопедія Українознавства. / Гол. ред. проф. д-р Володимир Кубійович. — Молоде життя. — 1976. — Т. 8. — С. 2914.
  2. Матвеева Л, Циганкова Е., Янковський О. Трагічні сторінки. // Наука і культура. — 1994. — В. 28.
  3. Квітковський Д., Бриндзан Т., Жуковський А. Буковина, її минуле і сучасне. — Париж-Філядельфія-Дітройт: Зелена Буковина. — 1956. — 965 с.
  1. Передача прозвучала в ефірі 22 липня 2001 року. []

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору