«Наша Парафія»

Остроградський Михайло Васильович (12(24).09.1801, с. Пашенівка Полтавської обл. — 20.12.1861(1.01.1862), Полтава) — видатний український математик, академік Петербурзької Академії наук, дійсний член ряду інших академій.

Так, хто ж розуміє нашу ностальгію1, нашу тугу — за розумінням власної величі, за усвідомленням своєї історичної місії на землі? Запитання нашого українського часу. І як відповідь на нього — люди, котрі за жодних обставин не стають на коліна, не опускають рук, а плідно працюють над поверненням нашому українському народу і святинь, і світочів.

Більшість визначних українських вчених у ділянці природничих наук за царської Росії вважалися російськими, а за радянської доби — радянськими і аж ніяк не українськими. Все привласнювалося, перетягувалося до Петербурга та Москви.

Взяти хоча б видання «Люди русской науки», що вийшло у світ спершу двотомним виданням з передмовою тодішнього президента Академії наук Радянського Союзу Сергія Вавілова, а згодом, 1961 року, — вже в чотиритомовому великоформатному академічному виданні. Багато наших співвітчизників подаються там з чітким підкресленням — «выдающийся русский ученый». Звісно, відлуння епохи, але не тільки воно. Ми були бездержавним народом, і в цьому причина всіх причин, як кажуть.

До цього довідника як російського вченого зачислено і Михайла Васильовича Остроградського. Про цього видатного математика ми і розповімо сьогодні у нашій передачі.

Але спершу наведемо цитату з вищеназваного видання в перекладі українською: «…Праці вченого за його житття принесли йому заслужену славу в науковому світі, в Росії і на Заході. Петербурзька Академія наук обрала його в 1828 році своїм ад’юнктом, а в 1830 році Остроградський був затверджений академіком, — було йому тоді тільки 29 років.

«Русский математик» вже замолоду був добре відомий у колі передових західних учених. 1826 року молодого вченого було запрошено читати лекції до Франції, в колегіум Генріха IV. Видатний французький математик Коші із захопленням відгукувався вже про перші праці «русского ученого». Брат Михайла Остроградського в своїх спогадах писав: «У Лапласа брата прийняли як члена сім’ї, і творець «небесної механіки» називав брата «Mon fils» (мій син), а перед смертю подарував йому один із своїх ще не надрукованих на той час мемуарів». Паризька Академія наук обрала Остроградського в 1856 році своїм членом-кореспондентом…».

І жодним рядком про місце народження та зв’язки з Україною цього «геніального українського математика», як назвав його Микола Чайківський, також математик. Ще в 1961 році Микола Чайківський намагався надрукувати в багатьох газетах та виданнях статті про Остроградського, де незаперечно обґрунтовував, чому Остроградського слід вважати українським вченим. Зрозуміло, що ці статті не було надруковано. А статті на кшталт згаданої в книзі «Люди русской науки» продовжують з’являтися в книгах та енциклопедіях, які широко розповсюджуються тепер в Україні (приміром, «Математический энциклопедический словарь» за редакцією академіка Юрія Прохорова. Москва, 1988 рік).

Але хоч як би там воно було, в кожному математичному довіднику, кожному підручнику з математики ім’я Остроградського присутнє, і ми можемо бути горді з того, що цього геніального вченого подарувала світові українська земля.

***

Михайло Васильович Остроградський народився 24 вересня 1801 року в селі Пашенна (Пашенівка) Кобеляцького повіту Полтавської губернії. Це нащадок козацько-старшинського, згодом дворянського роду на Полтавщині, що походить від Матвія Остроградського, миргородського полкового судді.

До восьми років Михайло ріс серед селянських дітей, знав багато пісень, мав пристрасть до різного роду вимірювань та обчислень, цікавився різними механізмами. 1809 року хлопця, котрий мав неабияку фізичну силу, помістили в пансіоні при полтавській гімназії, в «будинку виховання бідних дворян». Зауважимо, що його вихователем був Іван Петрович Котляревський. Мабуть, тому Михайлові хотілося стати військовим, адже сам Іван Петрович був у минулому хоробрим офіцером…

Гімназії Михайло не закінчив, у математиці надто не відзначався, і батьки вирішили віддати його до одного з гвардійських полків у Петербург. Але по дорозі, в Чернігові, він зустрівся з братом матері, який став наполягати, щоб Михайла віддали до Харківського університету. Це вирішило долю майбутнього вченого. Помістили хлопця на квартирі викладача університету професора Павловського. Саме він пробудив у Михайла любов до математики. А ще більший вплив на формування його поглядів та наукових інтересів зробили лекції математика й видатного мислителя професора Тимофія Федоровича Осиповського, згодом ректора Харківського університету.

1818 року Михайло Остроградський блискуче складає екзамени за трирічний курс університету і отримує атестат. Наступного року він витримує ще одні іспити за університетський курс, з тим, щоб (за новими правилами) отримати ступінь кандидата наук.

Хоча ректор Осиповський і присудив Михайлові ступінь кандидата, через різні бюрократичні перепони йому довелося складати іспити і третій раз. Проте він їх склав у 1820 році блискуче. Але викладач філософії Дудрович, ревний прихильник ідеалізму, написав на Остроградського донос, ніби той не відвідував лекцій з філософії, не слухав викладів християнських наук. Наслідком цього стало те, що міністр освіти та релігійних віросповідань, крайній реакціонер, князь Голіцин звелів відібрати в Остроградського диплом про закінчення університетського курсу.

Обурений таким свавіллям, Остроградський повертає атестат у ректорат і вимагає викреслити його прізвище з усіх списків університету.

І повернувся він у Пашенну без будь-якого документа про закінчення навчання. Це був тяжкий удар долі, але любов до математики перемогла. Михайло вирішує покинути Росію і в серпні 1820 року переїздить до Парижа. Тут він знайшов те, що шукав. Тут викладали найвидатніші вчені-математики Лаплас, Коші, Пуасон, Лежандр, Ампер, Пуансо… На Остроградського звернув увагу сам Лаплас. Вже 1825 року Коші, не приховуючи свого захоплення, писав: «…Остроградський, обдарований великою проникливістю і гарний знавець аналізи нескінченно малих… дав нове доведення формул, уміщених мною в 19-му зошиті…»

До речі, Михайла так і називали — лицарем нескінченно малих величин. Такому визнанню певно міг позаздрити не один математик. Але життя молодого вченого в Парижі було тяжким. Через фінансову скруту він навіть потрапив до в’язниці. А визволив його звідти не хто інший, як сам Огюстен Коші, незважаючи на свої скромні статки.

Таке визнання авторитетами давало можливість молодому вченому влаштуватися на роботу. Деякий час за рекомендацією Коші, Остроградський викладає математику, очолює математичну кафедру в популярному тоді коледжі Генріха IV. 5 березня 1827 року помер Лаплас. Останні його слова, сказані Остроградському: «Те, що ми знаємо, — ніщо порівняно з безмежжям непізнаного». Учений сприйняв їх як заповіт. Але життя в Парижі ставало дедалі важчим. Він відчував душевну порожнечу і самоту. І 1828 року Остроградський з великими пригодами повертається в Росію, до Петербурга.

Загалом над Михайлом ніби навис якийсь фатум. Постійні невдачі. Скажімо, їхав з Парижа — обікрали, їхав до Парижа — обікрали. В Парижі потрапив під час повстання на барикади — поруч розірвався снаряд, і він втратив око. На противагу життєвим незгодам Остроградський мав значні успіхи в математиці…

Позитивні рекомендації з Парижа, добрі відгуки на подані до Академії наук мемуари (наукові праці) сформували думку, що Остроградський «…не може не бути вельми сприятливим для інтересів Академії». Тож 17 грудня 1828 року його обирають ад’юнктом прикладної математики, 1830 року — екстраординарним, а 1832 року — ординарним членом Російської Академії наук.

Остроградський, окрилений успіхами, багато працює як науковець і педагог. У 1828 році він читає лекції в Морському кадетському корпусі, в 1830-му працює в Інституті інженерів зв’язку, а в 1832 році його запрошують викладати в Головному педагогічному інституті. Він стає постійним дорадником та наглядачем над навчанням математики в усіх навчальних військових школах. І всюди засвідчували його недосяжні успіхи на терені математики, ставили його поряд з видатними математиками світу. Ось відгук одного з колег: «Щаслива здатність зі швидкістю блискавки зближувати найвіддаленіші речі, запаморочлива вершина, з якої він оглядає широчезні горизонти аналізу, дають йому повну можливість бачити найкоротші шляхи, що ведуть до поставленої мети. Як людина, що володіє досконало своїм предметом, він, здається, жартує, а не працює і для своїх вихованців не шкодує ні часу, ні сил».

Остроградський був палким пропагандистом знань, прекрасним лектором. Він мав дивовижний талант викладати складні положення науки просто, ясно. Лекції Остроградського слухали не лише студенти, а й широка аудиторія.

В педагогіці Остроградський вважав невід’ємним атрибутом навчання дітей практику. Він писав: «Дайте в руки дітям інструменти… дитина мусить сама провадити основні досліди з хімії, математики, астрономії, використовуючи все, що є під рукою… Коли ж діти поступово навчаться користуватися сокирою, молотком, пилкою, рубанком, коли ж вони навчаться виготовляти нескладні геометричні фігури, апарати для астрономічних, механічних спостережень, настане час дати в руки їм компас та рейсфедер…».

За своє життя Остроградський опублікував понад 100 наукових праць, написав понад 60 наукових рецензій на різні роботи, зокрема і на роботи Миколи Лобачевського. Критерієм цінності наукових праць Остроградський вважав практичне впровадження. І сьогодні можна назвати мало кого з видатних математиків світу, чиє ім’я так широко вживалося б у математиці та механіці, як ім’я Остроградського. Ось лише неповний перелік: «метод Остроградського» — відділення раціональної частини невизначеного інтегралу; «рівняння Остроградського», «формула Остроградського» (в теорії диференціальних рівнянь з частинними похідними), «формула Остроградського» для перетворення об’ємного інтегралу в поверхневий; «принцип Остроградського-Гамільтона» — одна з найбільших вершин теоретичної фізики; «рівняння Остроградського-Якобі», а ще важливі формули в теорії наближених обчислень та теорії ймовірностей.

Наукові досягнення Остроградського високо оцінили сучасники. Його було обрано членом Академії наук у Нью-Йорку, членом Турінської Академії наук. Національної Академії деї Лінчеї в Римі, членом-кореспондентом Паризької Академії наук, він був почесним членом багатьох наукових товариств.

Кілька слів про його особисте життя. Остроградський був одружений. Мав сина. З плином часу все більше жалкував, що син не пішов шляхом батька, не став ані вченим, ані інженером. За це докоряла йому і дружина Марія Василівна. В 1857 році й вона не витримала постійної зайнятості чоловіка — покинула його зі словами: «… Будь вона проклята, ваша наука. В усьому винні Ви. Прощавайте». А син Віктор Михайлович вже після смерті батька, хворий, без шматка хліба помер у полтавському будинку для безпритульних дворян.

Особисте життя вченого не можна назвати щасливим. Наука в нього була справді на першому місці. Долі українських вчених дуже подібні, майже всі вони не належали своїй Вітчизні і творили наукову славу чужих держав. Але чи переймався родинними почуттями до України Михайло Остроградський?

Так, він був щирим українцем. Щороку їздив на село, де з усіма спілкувався лише українською мовою. Любив дітей, охоче грався з ними, ходив колядувати та щедрувати. Був у доброму знайомстві з родиною композитора Миколи Лисенка. Мешкаючи в Петербурзі, Михайло Васильович Остроградський входив до кола друзів українського генія Тараса Шевченка.. Познайомив їх у 1837 році Жуковський і відтоді їх єднала щира дружба, Тарас Шевченко виявив себе не тільки геніальним поетом. Він цікавився і суспільними науками, й точними — астрономією, математикою і фізикою. Під час навчання в Петербурзькій Академії мистецтв Шевченко відвідував лекції Остроградського. Про це він згадує у повісті «Художник» (1861): «Я лично знал гениального математика нашего Остроградского (а математики вообще люди неувлекающееся), с которым мне случалось несколько раз обедать вместе…» В «Журналі» 1857 року також є згадка про їхні приязні стосунки: «От Н.Д. Серова мы с Семеном (тобто Гулаком-Артемовським) переехали к М.В. Остроградскому. Великий математик принял меня с распростертыми объятиями, как земляка и как надолго отлучившегося своего семьянина. Спасибо ему. Остроградский с семейством едет на лето в Малороссию. Принял бы, говорит, и Семена со мной, но боится, что в Полтавской губернии сала не хватит на его довольствие…».

Їх єднала любов до рідної землі, її мови, пісні та думки про визволення українського народу, бо й вони обидва зазнали великих утисків з боку царської влади.

Повернувшись із заслання, Тарас Шевченко зустрівся з Остроградським, читав свої вірші. По щоках в обох текли сльози і Тарас Григорович мовив до господаря: «Дайте волю своїм кріпакам, Михайлк Васильовичу». «Я вже це вирішив», — була відповідь.

Годинами просиджував Остроградський біля хворого поета. Розумів: катастрофа неминуча. Смерть Шевченка, розправа в Росії над освіченими людьми, особиста невлаштованість — все це боляче ранило душу. Михайло Остроградський вирішує їхати в Україну, виконати заповіт перед Поетом — відпустити кріпаків на волю і присвятити своє життя освітянській роботі, вихованню дітей. «Нудьга, — говорив він, — це найнебезпечніша отрута», «людину воднораз трудно вивести із стану лінивства, неробства, самовдоволення і майже повної байдужості».

Останні місяці свого життя Остроградський перебував у Полтаві. Тут він зустрів і своє шістдесятиліття. З ювілеєм великого вченого вітав весь світ. «Ваше життя не вкладається у тривимірний простір, для нього потрібна четверта координата — час. Тільки у часі можна виміряти зроблене Вами. Вашій же школі судилося жити у віках, історія завжди буде вдячна Вам за молоду зміну вітчизняної науки, яку Ви плекали і плекаєте,» — відзначали друзі-науковці.

Остроградський мав ще багато задумів у науці, в математиці. Але не судилось. Перебуваючи у себе в селі Довгому, він тяжко захворів: у нього на спині зробився великий нарив. Піддався операції. Одужав. Хотів їхати до Петербурга, але через кілька тижнів йому стало гірше, з’явилася сильна пропасниця і 1 січня 1862 року Михайло Остроградський помер у Полтаві в домі Старицьких від паралічу легенів.

Тієї трагічної пори український народ втратив двох своїх геніїв — Тараса Шевченка і Михайла Остроградського. І коли Тараса Шевченка ніякі сили не змогли забрати з пам’яті нашого народу, то Михайла Остроградського — академіка, славетного із славетних математиків світ знає лише як російського вченого, одного з основоположників російської школи математиків.

Світова наукова громадськість невдовзі відзначатиме 200-ліття великого математика. І чи зуміє незалежна Україна гідно вшанувати свого співвітчизника-генія і сказати людству: «Це був великий Українець!»?

Література:

1. Конфорович А. Г., Сорока М. О. До первокореня істини. // Наука і культура. — 1976. — С. 502-512.
2. Аксіоми для нащадків. / Упорядник О. Романчук. — Львів: Меморіал. — 1992. — 544 с.
3. Люди русской науки. // Очерки о выдающихся деятелях естествознания и техники. / Ред. С. Вавилова. — М.-Л.: Гос. изд. техн.-теорет. лит.. — 1948. — С. 99.
4. Бородин А. И., Бугай А. С. Библиографический словарь деятелей в области математики. — К.: Радянська школа. — 1979. — 608 с.

1. Передача прозвучала в ефірі 1 жовтня 2000 року. [↩]