«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 

Творець української школи гідрологів — Євген Оппоків

Опоков (Оппоков) Євген Володимирович (1.02.1869-11.11.1937) — український гідролог, гідрогеолог, один із засновників вітчизняної гідрології, академік Академії наук УРСР (з 1929), дійсний член ВАСГНІЛ (з 1935)…. Організував першу на Україні кафедру гідрології при Київському політехнічному інституті, яку було перетворено у 1926 році на Науково-дослідний інститут водного господарства.
Ми поранені люди, ми дуже поранені люди.
Але хто наші вбивціі — не цей, не цей. І не ця.
їх нема, вони є, і все це ще тільки прелюди.
Ті, що нас убивали, змінили вираз лиця.
Древо мислі вродило — цитати, цитати, цитати
Хто віддасть нам життя?
А немає у кого ж спитати.
Ті, що нас убивали, іще раз уже не ті…

Ліна Костенко
Світ живе не так, як собі мудрує на самоті душа поета.
Пантелеймон Куліш

Нелегко народжувалася і ставала на ноги Українська Академія наук1. Вже сьогодні усвідомлюєш, в яких дискусіях великих українців вона викристалізовувала своє наукове національне спрямування. Великі вчені Української держави: Вернадський, Грушевський, Василенко, Кримський, Єфремов, Тимошенко добре розуміли: «Українська академія має підносити Українську культуру й виучувати Україну, збагачувати виробливість України, дбати про все добре для України…» У цьому вбачали головне її завдання.

З проголошенням УНР наступило золоте десятиріччя розвитку української науки, культури: формувалися нові наукові напрямки, зароджувалися наукові інститути, творилася українська наукова термінологія. Але настає 1928 рік, — академік Володимир Липський добровільно зрікається поста президента Академії. На його місце обирають Данила Заболотного. Міняють весь склад Президії Академії наук.

1929 рік — Рада Всеукраїнської Академії наук обрала 34 дійсних члени ВУАН, серед них Дмитра Яворницького, Павла Тичину, Олександра Гольдмана, Михайла Кравчука. Євгена Патона, Євгена Оппоківа…

З’являються серед обраних дійсних членів організатори науки, як тоді писали, культурні і державні діячі: Затонський, Скрипник, Шліхтер, Кржижановський.

«Обрання до ВУАН видатних марксистів-ленінців мало величезне значення для подолання серед певної частини науковців впливу буржуазної ідеології, сприяло озброєнню вчених Академії марксистсько-ленінською методологією», — тріумфували радянські історичні джерела. Сьогодні боляче читати ці слова в книзі «Академія наук Української РСР, 1919–1969» (Київ, 1969) В. Терлецького. Бо це був початок боротьби зі справжніми науковцями, а фінал наступив майже через десять років, у 37-му. Багато вчених були звинувачені в цьому самому буржуазному націоналізмі, шпигунстві і закінчили свій земний шлях на Соловках, у Сандормосі, Биківні…

На жаль, не оминула ця доля і видатного українського вченого Євгена Оппоківа, про якого сьогодні хочемо розповісти у нашій передачі.

Українська Радянська Енциклопедія повідомляє: «Опоков (Оппоков) Євген Володимирович, — український радянський гідролог, гідрогеолог, один із засновників вітчизняної гідрології, академік Академії наук УРСР (з 1929), дійсний член ВАСГНІЛ (з 1935)…. Організував першу на Україні кафедру гідрології при Київському політехнічному інституті, яку було перетворено у 1926 році на Науково-дослідний інститут водного господарства, директором якого він був…».

Як з цієї статті, так і з «Енциклопедії Українознавства» Володимира Кубійовича довідуємося, що основні праці вченого присвячені водності та стоку річок, нагромадженню та витратам вологи в річкових басейнах, використанню водних ресурсів, осушенню боліт. Оппоків автор понад 400 наукових праць і статей з гідрології. Зазначена дата смерті вченого — 1.IX.1938 року, на жаль, також помилкова.

Але де поховано його, — не зазначено в жодній з них, хоча в Кубійовича написано: «…згинув в добу єжовщини…»

У книзі Миколи Роженка та Едіт Богацької «Сосни Биківні свідчать: злочин проти людства» (Київ, 1999 рік), на базі слідчих документів Фонду припинених справ архіву КДБ УРСР подано близько 5000 «ворогів народу», розстріляних у Києві та в інших містах і похованих у лісі біля селища Биківні. Ця книга пече не лише руки, але й душу. Серед невинно убієнних знаходимо й ім’я Оппоківа Євгена Володимировича. У списках значиться: «меліоратор, академік, народився на Київщині, працював у ВУАН. Арештований 15.10 за контреволюційну діяльність, засуджений 4.11, розстріляний 11 листопада 1937 року в Києві».

Мабуть, пошуки істини таки потрібні…

Ім’я Євгена Володимировича Оппоківа широко відоме за кордоном і незаслужено забуте у нас, — зазначає автор Луговський у статті, що надрукована у «Очерках истории естествознания й техники», 1989, вип. 37. Наукова діяльність Оппоківа пов’язана з гідрологічними дослідженнями Волині, Чернівгівщини і Полтавщини, він працював над проблемами меліорації Полісся, водопостачання Донбасу. Під керівництвом Оппоківа провадились гідрологічні дослідження в зв’язку з будівництвом Дніпрогесу, він брав участь в роботі Комісії з електрифікації України. Одним з важливих наукових результатів гідрологічних досліджень Оппоківа було уточнення рівняння водного балансу, відоме в науці як рівняння Пенка-Оппоківа.

Слід зазначити, що Альбрехт Пенк був визначним німецьким географом, професором Віденського і Берлінського університетів, дійсним членом Наукового Товариства ім. Шевченка, одним із перших географів, який визнавав Україну як окрему «природну і національно-політичну одиницю». До речі, учнем Пенка був академік Степан Рудницький — основоположник географії України.

***

Народився Євген Оппоків 1 лютого 1869 року в с. Руда, тепер у складі с. Шамраївки Сквирського району Київської області. Початкову освіту здобув вдома. З 1878-го по 1886-й рік навчався в Київській гімназії, яку закінчив із золотою медаллю. Цього ж року він вступив на фізико-математичний факультет Київського університету. Після першого курсу залишає його і вступає до Петербурзького технологічного інституту і закінчує його 1892 року, отримавши спеціальність — інженер-технолог.

Подальшу наукову орієнтацію молодого вченого визначає випадок. Практика перед закінченням інституту була пов’язана з гідрологічними дослідженнями, які провадила Західна експедиція Міністерства землеробства з очищення боліт. Тут він захопився гідрологією як наукою. З 1894 року він працює інженером-технологом з осушення боліт Полісся, з 1902 по 1912 рік керує гідротехнічними роботами в Мінській губернії. Цей період його наукової і практичної діяльності був досить успішним. Використовуючи багатий матеріал Західної експедиції, Євген Володимирович написав понад 90 наукових праць. Серед них і фундаментальна праця «Режим речного стока в бассейне Верхнего Днепра выше г. Киева». Перший том її вийшов у світ 1904 року, другий — в 1913 році.

Впродовж 32 років Оппоків провадив спостереження в басейні Дніпра, встановив факт накопичення та витрати вологи в ґрунтах в балансі води в ріках. Він уточнив рівняння круговороту в річкових басейнах в окремі роки введенням додаткового складника, що враховує «прибуття» та «витрату» вологи в ґрунті: атмосферні опади дорівнюють річковому стоку плюс витрати на випаровування, плюс накопичення вологи в ґрунті, мінус витрати її при осушенні ґрунтів. Саме це рівняння в теорії гідрології і носить назву Пенка-Оппоківа.

Маючи такі вагомі успіхи в гідрології, Оппоків став знаним серед спеціалістів-науковців. За поданням академіка Рикачова 1908 року йому присуджується премія Академії наук. 1915 року, за поданням професора Воєйкова, вченого нагородили великою золотою медаллю імені Літке (встановлена 1873 року Російським географічним товариством на честь російського дослідника Арктики, географа, мореплавця, президента Петербурзької Академії наук Федора Петровича Літке). А ще Євген Оппоків був членом комісп з фунтів Вільного економічного товариства, дійсним членом Російського географічного товариства, членом товариства любителів природознавства, антропології та географії. 1904 року він був затверджений Академією наук кореспондентом Головної фізичної обсерваторії. В 1916 році він дістає звання члена-кореспондента Міністерства землеробства.

Але наступають непевні часи. 1917 року Євген Оппоків поселяється в Києві, працює викладачем гідротехніки Київського політехнічного інституту. Тут він наступного року захищає дисертацію на ступінь ад’юнкта з меліоративного будівництва. За два роки вчений надрукував більше 10-ти наукових праць, в тому числі книгу українською мовою Торф“яні багатства України». В 1919-1920-х роках працівники Академії наук зазнавали всіляких утисків та переслідувань. Наукові установи закривалися, приміщення відбиралися. Багато співробітників змушені були покинути Київ. Не оминула ця кривда і Євгена Оппоківа.

У кінці 1919 року він переїхав до Катеринодара. Тут у 1920-21 роках він завідує кафедрою гідротехніки Кубанського політехнічного інституту. Але в 1921 році його знову обирають професором Київського політехнічного інституту. Вчений читає лекції з гідрології та меліорації в сільськогосподарському та гірничо-геологічному інститутах, а з 1926 року — в Київському інженерно-меліоративному технікумі, який згодом був перетворений на інститут.

Знову багато працює над дослідженням водного балансу річкових басейнів, гідрологічної ролі боліт та лісів, закономірностей коливання водності рік, особливо басейну Дніпра вище Києва. Публікує понад 60 наукових праць, приділяє велику увагу підготовці молодих кадрів, дає консультації з планування та будівництва різного роду меліоративних споруд, мріє про створення інституту, завданням якого стало б обґрунтування шляхів раціонального розвитку та використання водного ресурсу України.

1 квітня 1926 року Наркомпрос УРСР прийняв рішення створити Науково-дослідний інститут водного господарства України. Першим директором інституту став Євген Володимирович Оппоків. Головною метою діяльності інституту — комплексне дослідження і вивчення водних ресурсів республіки і найбільш раціональне їх використання. До 1936 року вчений опублікував понад 200 робіт. Його роботи були високо оцінені. У 1926 році за поданням академіків Срезневського і Тутковського Оппоківу присуджено ступінь доктора гідрології «honoris causa». В 1929 році Євгена Оппоківа обирають академіком Академії наук УРСР, а в 1935 році — дійсним членом ВАСГНІЛ. Вчений бере активну участь у наукових конференціях з питань вивчення продуктивних сил, землевпорядкування, меліорації. Його ім’я стає добре відомим серед світової наукової громадськості. Його вважають творцем київської школи гідрологів.

Найважливіші наукові праці вченого: «Речные долины Полтавской губернии» (1901), «Режим речного стока в бассейне Верхнего Днепра и его составных частях в период 1876-1908 гг.» ч. 1–2 (1904–1914), «Водные богатства Украины» (1925), «Сільськогосподарська гідротехніка» (1925), «Проблеми Великого Дніпра» в книзі «Водне господарство України» (1932).

Але чому ж так сталося, що ім’я Євгена Оппоківа — відомого гідролога, гідрогеолога та географа, вченого світової слави — було передано забуттю, а відомості про нього в енциклопедичних довідниках (і то українських) здебільшого сфальшовані?

Адже в 1936 році наукова громадськість готувалась урочисто відсвяткувати 40-літній ювілей його науково-дослідницької роботи. Президія Академії наук УРСР створила комісію. Але цьому не судилося збутися. За наклепницьким доносом та звинуваченням у німецькому та польському шпигунстві 4 листопада 1937 року Оппоківа арештували. В енциклопедичних довідниках подається дата смерті Євгена Оппоківа 1 вересня 1938 року. А насправді, як встановлено дослідниками Миколою Роженком та Едіт Богацькою, Євген Оппоків був розстріляний через тиждень після винесення вироку 11 листопада 1937 року у Києві. А місцем поховання став ліс біля селища Биківня під Києвом.

Наукові праці вченого були вилучені з бібліотек, а його ім’я було занесено до списку осіб, яких треба забути.

Багато українських вчених пережили тяжкі дні випробувань. Тисячі з них — відомих і невідомих — закатовано та розстріляно за кримінальним кодексом УРСР, за його 54-ю статтею, затвердженою 1927 року. Нині настав час повернення слави і честі вірних синів України, її лицарів, котрі у часи тяжких лихоліть не зрадили своєї землі. Сьогодні доконче потрібно перевидати наукові твори Євгена Оппоківа, а ім’я академіка, творця української школи гідрологів, повинне зайняти належне місце в історії української науки.

Література:

  1. Шендеровський В. Творець української школи гідрологів // Урядовий кур“єр. — 2000. — N 48. — 17 березня.
  2. «Енциклопедія Українознавства / Гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Молоде життя. — 1966. — Т. 5. — С. 1859.
  3. Лугоясжот/А /: Евгений Владимирович Оппоков (1869–1938) // Очерки истории естествознания и техники. — 1989. — В. 37. — С. 113-115
  1. Передача прозвучала в ефірі 29 жовтня 2000 року. []

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору