«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 

Я любив свій народ та свою Батьківщину — Олександр Неприцький-Грановський

Олекса́ндр Грано́вський (також Грановський-Неприцький, псевдонім — Олександр Авратинський; 4 листопада 1887, Великі Бережці, Волинь — †1976, Сент-Пол, США) — зоолог-ентомолог (США), український поет.
Будь прокляті всі, хто відняв у мене Вітчизну
Але у Вітчизни ніхто не одніме мене…

Ліна Костенко
Колисав мою колиску Крик неволеного люду,
І — так в серце вколисався, Що до смерті не забуду…

Богдан Лепкий

Наш шановний радіослухач1 Гаврило Іванович Чернихівський з міста Крем’янця на Тернопільщині просить розказати про вченого-ентомолога зі світовим ім’ям Олександра Неприцького-Грановського. «Лише у незалежній Україні його ім’я повернене народові», — пише Гаврило Іванович. Працюючи над архівними матеріа-лами упродовж кількох літ, Гаврило Іванович написав книгу-монографію про свого земляка. Вона так і називається: «Олександр Неприцький-Грановський. Життя і творчість» (Тернопіль, «Збруч», 1996). В ній — досить скрупульозне дослідження життєпису талановитого вченого, поета, громадського діяча, патріота України Олександра Грановського. В ній — драматична доля України, її народу, якого впродовж віків не раз випробовувала сувора дійсність. «Його перу, — читаємо ми у передмові до книги, — належить понад сто праць у галузі комахознавства. Ще далекого 1925 року у Вісконсинському університеті він захистив дисертацію на здобуття ступеня доктора філософії з біологічних наук про попелиці. А з 1930-го року став професором Міннесотського університету і видатним біологом-ентомологом».

Олександр Грановський першим з українців став професором американського університету, прислужився своїм талантом американській науці, а відтак і економічному зростанню цієї країни. Він став визнаним авторитетом серед фермерів по боротьбі з комахами-шкідниками сільськогосподарських рослин. Вчений брав активну участь у громадсько-політичному житті всієї Америки і Західної Європи. Неоціненний вклад він зробив у культурно-просвітницьке, мистецьке життя української діаспори, залишив по собі значну поетичну спадщину. На жаль, вкотре на жаль, про цього видатного вченого годі шукати бодай які-небудь відомості в українських довідниках, енциклопедіях радянського періоду.

І лише в «Енциклопедії Українознавства» Володимира Кубійовича читаємо: «Грановський Олександер, зоолог і громадський діяч в ЗДА, куди приїхав 1913 року із Центральної України. Професор ентомології й економічної зоології в університеті в Мінеаполісі. Дійсний член НТШ. Голова Організації Відродження України. Автор наукових і політичних праць, між іншими «Вільна Україна необхідна для постійного миру» (1945); випустив ряд збірок поезії».

Але ця енциклопедія з’явилася в Україні зовсім недавно й ім’я Олександра Грановського для багатьох було відкриттям. Шкода, але в цій короткій передачі ми не маємо змоги детально висвітлити всі грані діяльності вченого. Але запам’ятаймо, своє наукове життя вчений присвятив ентомології.

Ентомологія — наука про комах, що містить у собі кілька дисциплін: загальна ентомологія — вивчає будову тіла комах, їхні фізіологічні та екологічні особливості, закономірності розвитку та поширення; медична — вивчає комах-паразитів і переносників збудників заразних хвороб людини; ветеринарна — те ж саме стосовно тварин; сільськогосподарська — вивчає комах-шкідників і переносників збудників хвороб культурних рослин і розробляє заходи боротьби з ними. Ще є лісова ентомологія, бджільництво та шовківництво.

Практично всіма цими дисциплінами впритул займався Олександр Грановський впродовж свого життя. Читаєш самі лише назви його наукових праць — і бачиш тут і попелиць, і сарану, комах-стрибунців і філоксеру, вишневих бліх, шашлів, гомонтеру, личинки, а також рекомендації, методи знищення різного роду шкідників сільськогосподарських злаків, картоплі… Саме Грановському завдячує Америка розвитком бджільництва.

Цікава думка вченого, як результат його понад тридцятилітньої наукової праці: «Відсталі країни стають ще відсталішими через свою несвідомість і недбалість. А ті країни, які мають високо розвинену науку комахознавства, послідовно і ефективно борються із шкідниками і тим самим підносять свій економічний стан на вищий рівень, мають реальні шанси повністю задовольнити життєво необхідні потреби людей».

Тут можна згадати слова американського вченого-зоолога Леланда Оссіана Говарда (почесний член Академії наук СРСР з 1930 року): «… найбільша війна у світі — війна людини з комахами, бо саме ці дрібні ненажерливі створіння найбільше впливають на здоров’я, добробут народу, спричиняють різні захворювання. І війна ця постійна, невблаганна і безкомпромісна. І якраз тут на захист людини стає ентомологія». Ці слова були девізом наукового життя Олександра Грановського. Помиляються ті, хто думає, що високорозвинені індустріальні держави не потребують сільського господарства, — доводив учений. Навпаки, якраз сільськогосподарська продукція, якісна і в достатній кількості — основа державного життя і добробуту. [Для прикладу, можемо згадати Радянський Союз — країну, яка в гонитві за здійсненням планів індустріалізації занехаяла сільське господарство. Результат, — маючи величезні простори землі, не могла прогодувати своїх людей і змушена була купувати хліб за кордоном].

Ще в ті часи Олександр Грановський був занепокоєний станом науки ентомології в Україні. Він писав: «Україна має преціновий і різноманітний терен, і ентомологічна фауна України дуже багата і на загал не зле досліджена. Україна має добрих фахівців-ентомологів. Однак під окупантом Україна не змогла розвинути цю та інші ділянки науки для добра цілого населення України. А модерне життя і модерне господарство та національна економіка України вимагають великих зусиль в поборюванні галапасних комах, які глибоко занурюються в кишені працівників, спричиняють мільярдні втрати в продуктах, у нищенні лісів, полів, культур, у перенесенні надлюдських страждань і самої смерті мільйонів людей щорічно, спричинених посередньо чи безпосередньо галапасними комахами. Україна ще чекає на послідовне і глибше вивчення біології комашиної фауни».

Вчений мав на увазі групу паразитичних кліщів (гали). Засобами боротьби із комахами-шкідниками, на його думку, можуть бути:
а) культурно-господарські, зокрема агротехнічні заходи, сівозміни, своєчасний обробіток ґрунту, сівба у певні строки, боротьба з бур“янами, внесення мінеральних добрив у ґрунт для кращого росту культур…;
б) механічний спосіб винищення шкідників;
в) біологічні методи — спрямовані на розмноження корисних комах;
г) врахування природних та кліматичних умов;
д) хімічні засоби боротьби, вміле користування хімічними речовинами.

«… Як селянський син, я любив свій народ та свою Батьківщину, і я хотів їм служити своїми силами, щоб здобути їм таку саму волю, якою я тут користуюся, на цій благословенній землі Вашингтона. Ми не можемо забути за свій народ, з якого ми всі вийшли…» — говорив Олександер Грановський на схилі свого віку.

Так глибоко перейматися долею Землі, цим живим організмом, як твердив учений, могла хіба що людина, яка почувала свою кревну спорідненість з нею.

***

Цікавим був його родовід. Рід Неприцьких-Грановських має глибоке коріння. Батько Анастасій, з діда-прадіда хлібороб, був ще й сільським ковалем. Мати, Емілія Сіхневич, походила з родини польських колоністів на Волині. Отож, в сім’ї Неприцьких-Грановських першою дитиною був Олександр, який народився 4 листопада (за новим стилем) 1887 року.

Взагалі в сім’ї було п’ятеро дітей. Діти Грановських дістали добре родинне виховання і пізніше Олександр писав, згадуючи це, в листі до своїх братів: «Наш Батько був геній на всі часи, він був пророком та апостолом, хоч був лише собі добрий коваль, а опісля з волі народу став старшиною нашої великої, як на ті часи, волості. Його люди теж любили, бо він віддано служив громадським інтересам народу. Наша мама теж щиро доглядала за нами і ми всі діти росли в добре спаяній родині, з любов’ю і пошаною один до одного». Жила родина в самому центрі села Великі Бережці, що на Кременеччині. Це напрочуд мальовничий край. Рідна природа формувала характер, любов до життя. У спогадах згодом Олександр напише: «Будьте вдячні за життя, з пошаною до вічних сил природи та з подякою Всевишньому за його творчість усього всесвіту, безчисленних зір, Сонця, неба і Землі».

Після закінчення церковно-парафіяльної школи у рідних Бережцях, 1901 року хлопець продовжив навчання в Білокриниці, в середній сільськогосподарській школі. Тут він кинувся у вир молодіжного революційного руху, культурного життя, тут зрозумів, як нелегко пробиватися українській культурі крізь морок імперської реакції. У ці роки формується національне самоусвідомлення юнака. Олександр знайомиться з Міхновським, а 1907 року — з Лесею Українкою і її майбутнім чоловіком Климентом Квіткою, котрі завітали на відпочинок до Великих Бережець. Можливо завдяки цьому знайомству з’явився перший вірш Грановського у київському часописі «Рідний край», який редагувала Лесина мама Олена Пчілка.

Це укріпило юнака на думці їхати до Києва на навчання. 1908 року він одержав атестат зрілості й приїхав до Києва. Студіював економіку, історію, літературу, мистецтво. А ще більше його захопило культурне життя Києва. Він близько знайомиться з українськими діячами: Миколою Лисенком, Оленою Пчілкою, Олександром Олесем, Борисом Грінченком, Іваном Фещенком-Чопівським, Микитою Шаповалом…

Наслідком активної співпраці в журналі «Українська хата», активізації боротьби за ідею українського визволення стало те, що Грановський потрапляє під пильний нагляд російської жандармерії. Почались арешти української інтелігенції. Побоюючись арешту і заслання в Сибір, Грановський приймає рішення нелегально перейти кордон. Прихопивши із собою «Кобзаря», повне зібрання часопису «Українська хата», кілька своїх поетичних збірок, два вишиті рушники, вишиту сорочку, він вирушив за кордон. І ось 26 березня 1913 року Олександр Грановський ступив на американський континент.

Думав, що поїде до США ненадовго, на деякий час, щоб перебути лихоліття, але залишився там назавжди. Було подолано неймовірні труднощі, ким тільки не доводилося працювати під час канікул, щоб мати гроші на харч, а згодом на науку, одяг, книжки. Закінчив коледж, працював учителем біології і врешті-решт вирішив присвятити себе захисту нашої природи. Він долає один за одним щаблі наукових вершин і 1925 року стає доктором філософії в галузі біологічних наук. 1930 року Грановського запрошують на посаду професора ентомології і економічної зоології до найбільшого в США Міннесотського університету. Він оселяється з родиною в м. Сент-Поул — столиці штату Міннесота.

Маючи 41 рік, Олександр Грановський одружився з американкою англійського походження Іреною Торп у 1928 році. Було у них четверо дітей, 14 онуків. Одні з дітей пішли, як кажуть, в бізнес, а інші — в науку, наприклад, Теодор став доктором біологічних наук.

Про культурно-громадську роботу Олександра Грановського можна писати багато. Іноді дивуєшся, як багато він працював: організовував, керував. Все життя учений щиро вболівав за долю України, опікувався тисячами втікачів з радянського «раю».

Ще 1930-го року його обрали головою Центральної Управи Організації Державного Відродження України (ОДВУ). У 1945 році він був делегований у складі американських українців до Сан-Франциско на установчу конференцію Організації Об’єднаних Націй, двічі був делегований в ЮНЕСКО, був обраний до Політичної Ради Українського Конгресового Комітету Америки…

А ще була участь у церковному житті українців Америки, громадсько-політична діяльність… Його праці, нотатки про долю України варті особливої уваги. Першочерговим завданням в українських справах, — вважав Олександр Грановський, — є визволення України від московського імперіалізму і створення своєї незалежної «національної держави». За два місяці до смерті в 1976 році в листі до брата Сергія він писав: «Якби так Україна нині була вільною державою, вона відігравала б велику роль в світі і з нею світ би числився та до неї прислухався. Це була б Нова Америка в Європі. Я вірю, що такі мрії ще здійсняться, хоч може не за наших часів. Але чуда відбуваються. Я вірю в поступ людини…»

В резолюцію 17-го з’їзду ОДВУ Олександр Грановський власноруч записує: «Без вільної України не може бути вільної Європи, а без вільної Європи не може бути ні сталого спокою, ні економічного добробуту в цілім світі. Без розподілу Російської імперії на вільні держави Росія завжди буде загрозою вільним державам світу».

Подібні думки висловлював свого часу інший великий українець Іван Пулюй у своїй праці «Україна і її міжнародне політичне значення в Європі», 1915 рік.

Олександр Грановський залишив нащадкам і свою літературну спадщину. Це три книжки поезій, кілька оповідань, нарисів, інших прозових творів. Він був літературним критиком, публіцистом, написав чимало розвідок про літературу, про культурне надбання українського народу. Прочитаймо його вірша «Хрест Волі», написаного 31 липня 1966 року під час підготовки до святкування сторіччя Канади.

Нетесаний хрест із осики,
Під сльози і скрики,
Побожно поставили люди
Із вірою в грудях.
Хрест Волі
Поставили в полі.
У вірі святій, молитовній,
В надії теж повній,
В дні скрути
Не можуть забути
Стару Теребовлю,
Й з любов’ю
Поставили хрест на горбочку,
Мов в ріднім куточку.
Хрест Волі
Поставили в полі.
Не прапор державний,
Його в них не було,
В степ дикий встромили всеправно.
Лиш мову їх, пісню почуло
Довкілля
І дикеє зілля…
Поставили хрест
Із осики
Високий, великий, —
Хрест Волі
Поставили в палі!

Помер славетний наш земляк Олександр Грановський 4 листопада (у день свого народження) І 976 року, коли йому виповнилося 89 літ.

«Правдою є те, що я щиро любив свій народ і свою Батьківщину, мою Україну. Як міг, я старався працювати і боронити честь українського народу і славу України. Це був мій обов’язок. Пам’ятайте про це нині, коли є так багато праці, великої праці для здобуття волі своєму народові та національної суверенності України», — таким був його заповіт нащадкам.

Гаврило Чернихівський, який найповніше дослідив життя і діяльність вченого, у післяслові до своєї книги писав: «Олександр Грановський — особистість непересічна. …Це була Людина з великої літери, високого громадянського обов’язку, повна сил та енергії, віддана науці, віддана українській справі… Він нині потрібен Україні, як ніколи. У нього ми маємо вчитися, як жити і боротись за утвердження Української державності, як шанувати свою минувшину, свою історію, її діячів, як оберігати українську національну культуру, українську мову». Справедливі слова!

Тож пам’ятаймо: Олександр Неприцький-Грановський, селянський син з Волині, став видатним діячем науки і культури ХХ-го століття.

Література:

  1. Чернігівський Г. Олександр Неприцький-Грановський. Життя і творчість. — Тернопіль: Збруч. — 1996. — 388 с.
  2. Олександр Неприцький-Грановський. Бібліографічний покажчик. — Тернопіль: Лілея. — 1997. — 104 с.
  1. Передача прозвучала в ефірі 25 червня та 20 серпня 2000 року. []

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору