«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 

Український Едісон (талановитий винахідник) — Микола Пильчиков

Мико́ла Дми́трович Пи́льчиков (1857 — † 1908) — український фізик-теоретик, експериментатор, винахідник. Син українського громадського та культурного діяча, педагога Дмитра Пильчикова. Професор Харківського та Одеського університетів, Харківського технологічного інституту. Автор праць з геофізики, оптики, радіотехніки. Досліджував Курську магнітну аномалію. Одним із перших розпочав вивчення радіоактивності, рентгенографії та радіоуправління. Дмитро Пильчиков — автор 18 наукових праць, винахідник понад 25 оригінальних приладів та установок, конструктор диференційного ареометра, термостата, сейсмографа, рефрактометра. Ще на II курсі фізико-хімічного відділення Харківського університету винайшов електричний фонограф.
Як давить світ, як обступає,
Як приголомшує, як мне
Як зберегти в собі це серце,
Коли воно не кам’яне.
Як зберегти в собі цю душу
В глобальнім клекоті біди?
Кити хоч викидаються на сушу,
А людству викидатися куди?

Ліна Костенко
Метода полягає в розміщенні й упорядкуванні того, на що має бути спрямоване лезо розуму з метою відкриття якоїсь істини.
Рене Декарт

Донедавна1 ми практично не знали про основоположника радіо-телекерування та електрофотографії, людини дивовижного обдарування, ученого з надзвичайним талантом, дослідника властивостей Х-променів, радіоактивності, геомагнетизму, метеорології, оптики, в доробку якого десятки відкриттів та винаходів світового значення, без перебільшення, українського Едісона — Миколу Дмитровича Пильчиківа.

В УРЕ в т. 8, 1982 рік, зазначено, що це «вітчизняний фізик. Син Дмитра Пильчиківа. Після закінчення у 1880 році Харківського університету працював там же (з 1889 року — професор). Професор Новоросійського університету (Одеса, 1894-1902) та Харківського технологічного інституту (1902-1908). Наукові праці з оптики, електротехніки, рентгенографії, геофізики, метрології. В 1883 рощ провів геофізичні дослідження Курської магнітної аномалії і відкрив ряд нових її районів. Одним з перших застосував комбінацію оптичного і гальванометричного методів при вивченні електролізу».

Детальний життєпис Миколи Пильчиківа дослідив і подав нам у чудовій книжці Володимир Плачинда. Там вміщено також матеріали про наукову, педагогічну і громадську діяльність вченого. Книга видана видавницвом «Наукова думка» 1983 року. Але наклад її всього 2000 примірників. Окрім того, і в ній відчувається вплив доби, коли книга писалася. Навіть тут нез’ясованим залишилося питання, чому в розквіті творчих сил, маючи світове визнання, науковий авторитет серед вітчизняних та зарубіжних вчених, Микола Пильчиків обірвав своє життя пострілом у серце. Чи могла зробити це людина, яка була вихована в дусі християнської моралі? Надто вже підозрілими видаються обставини смерті вченого: «О 7-й годині ранку 19 травня 1908 року в палаті Пильчиківа пролунав револьверний постріл. Коли виламали замкнені зсередини двері, то побачили людину, яка спокійно лежала зі складеними на грудях руками. Поруч, на поличці нічного столика, лежав револьвер. Тільки червона пляма на сорочці навпроти серця». Медична експертиза констатувала смерть унаслідок пострілу в серце. Але ж чому револьвер акуратно лежав на столику? Хто натиснув на гачок револьвера? Напевно, це залишиться таємницею назавжди, тим паче, що років минуло чимало. Але справді важко повірити у версію самогубства людини цілком самодостатньої…

***

Микола Пильчиків народився в місті Полтаві 21 травня 1857 року в сім’ї родовитих дворян. Рано втративши матір (вона померла, коли синові не було ще й року), хлопчик ріс на руках батька та бабусі. Батько Дмитро Пильчиків, відомий діяч українського національно-визвольного руху, був чудовим педагогом. Він близько знав Тараса Шевченка (з 1846 року), був організатором недільних шкіл у Полтаві, одним із засновників літературного товариства імені Тараса Шевченка у Львові в 1873 році. Його вважали своїм духовним наставником Олександр Кониський, Панас Мирний, Іван Карпенко-Карий.

Батько з незвичайною любов’ю і самовідданістю виховував свого єдиного сина, розвивав у ньому непримиренність до несправедливості, переймався його невдачами та радощами. Навчав його передусім мовам, згодом син досконало оволодів сімома мовами. Батько сам був аристократом духу і закликав сина спиратися на розуміння високої суспільної корисності своєї праці, на почуття гідності. Коли син уже захистив успішно магістерську дисертацію у березні 1888 року, батько писав йому: «Вітаю тебе від усієї переповненої любов’ю душі. День захисту тобою дисертації вважаю найщасливішим днем мого життя. Я винагороджений повністю за багаторічне наполегливе переслідування мети, задуманої в той момент, коли в дитинстві твоєму, у хлопчикові, що грався переді мною, я вперше помітив не зовсім ординарні здібності і повірив у них. Я винагороджений морально за всі жертви, принесені на цьому довгому шляху». Така дружба батька з сином, — гарна ілюстрація того, що він отримав чудове виховання.

До чотирнадцяти років Микола виховувався вдома. Далі він навчається у Полтавській гімназії, наполегливо вивчає фізику і хімію. В цей період він знайомиться з Панасом Мирним і вони, незважаючи на вікову різницю, стають друзями. Єднали їх високі помисли про служіння простому народові. Молодий гімназист брав участь у визвольному русі у Полтаві, входив до таємного товариства «Унія», метою якого була боротьба проти колоніальної політики царизму на Україні.

В 1876 році, після закінчення гімназії, Микола Пильчиків вступає до Харківського університету. Вже на другому курсі студент винаходить електричний фонавтограф — прилад для вивчення звукових коливань графічним способом. Це був перший винахід майбутнього талановитого вченого. Цим винаходом він випередив на кілька десятиріч зарубіжних дослідників, серед них і самого Едісона, фонограф якого був механічним і винайшов він його пізніше, у 1877 році.

Після закінчення університету Микола залишається асистентом кафедри фізики. В цьому ж році виходить його перша наукова стаття «Про новий спосіб визначення показника заломлення рідин», в якій він продемонстрував власний рефрактометер, який давав високу точність вимірювання і потребував незначної кількості досліджуваної рідини (2-3 краплі). Наступного року (1882) він демонструє перед членами фізико-хімічної секції другий прилад — автоматичний регулятор електричного струму.

1883 року він починає досліджувати Курську магнітну аномалію і одним з перших закладає основи теорії аномалій геомагнетизму, обґрунтовує наявність покладів залізної руди, від криває нові ділянки аномалії біля Прохоровки та Мар“їної. Саме за це дослідження Микола Пильчиків був нагороджений медаллю Російського географічного товариства.

Така інтенсивна наукова і експериментальна, як сьогодні називають, діяльність, не могла бути не поміченою. І наприкінці 1885 року молодого вченого призначають приват-доцентом кафедри фізики і фізичної географії. Він починає лекторську роботу, якою володів чудово. За сім років наукової праці талановитий винахідник продемонстрував дев’ять власних приладів та пристроїв, що були новим словом в експериментальній фізиці. А ще він провадив дослідження магнітних аномалій, теоретичні розробки проблеми земного магнетизму, що не залишилися поза увагою науковців. Історики науки засвідчують: «Теорію магнітометричних методів розвідки уперше в Росії почав розробляти харківський фізик Микола Пильчиків» («История естествознания в России», т. 2, М., 1960, с. 488).

Далі було наукове відрядження за кордон, до Парижа. Там він працює у лабораторіях видатних вчених-фізиків Ліпи мана (згодом Нобелівський лауреат за винахід способу кольорової фотографії в 1908 році), Корню, Маскара, знайомить наукову громадськість з відкритими в центрі Росії дивовижними явищами геомагнетизму. Пильчиків доводить необхідність виправлення помилок у конструк-ціях сейсмографа, який знаходився в їхній магнітній обсерваторії. Тут він розробив ефективний оптично-гальванічний метод вивчення електролізу. Його обирають членом Французького фізичного товариства і Міжнародного товариства електриків. У 1888 році, наприкінці травня, молодий вчений отримав із Петербурга диплом магістра фізики і фізичної географії, а в жовтні цього ж року його обрали дійсним членом Російського географічного товариства.

У 1889 році Пильчиків повернувся до Харкова, де став професором університету. Тут він здійнює дослідження з поляризації світла та метеорології, засновує метеостанцію в 1891 році, створює нові прилади (інклінатор, однонитковий сейсмограф), продовжує дослідження явищ Курської магнітної аномалії.

Він обстоював інтереси держави, в якій жив, і був її патріотом. Прикладом цього можуть слугувати слова, звернені до голови Курської губернської земської управи: «Вивчаючи магнітні аномалії Курської губернії у 1883/84 роках, я переконався, що тут повинні існувати великі поклади залізної руди… Не маю сумніву в тому, що легко знайдуться іноземні капітали для експлуатації мінеральних багатств Курської губернії, та мені здається і, гадаю, Ви поділяєте мою думку, що було б цікавіше, аби нова справа потрапила в російські руки… У Курській губернії є щонайбагатші поклади залізної руди». Промовистий зразок наукового передбачення і чи буде вдячним народ Росії нашому землякові, чи бодай хоч згадує ім’я українського вченого?…

В 1893 році Микола Пильчиків переїздить до Новоросійського університету на посаду екстраординарного професора, замінивши на цій посаді видатного фізика-теоретика Миколу Умова. Тут він сподівався захистити докторську дисертацію, що узагальнювала усі попередні теоретичні та експериментальні дослідження з електрохімії. Вона була надрукована в 67-му томі «Записок» Новоросійського університету за 1896 рік. Але як дисертацію він її так і не захистив. В ділянці науки електрохімії Микола Пильчиків зробив відкриття, про яке писалося згодом так:

«Учений спроектував зображення на катод, гальванований в той час, коли на ньому нарощувався шар металу. В освітлених місцях метал наріс швидше. Вийшов рельєф, з якого можна друкувати. Так уперше була відкрита можливість електронної фотографії». Пріоритет Пильчиківа у винаході фотогальванографії підтверджують і сучасні історики науки…

Тут, в Одесі, Микола Пильчиків, використовуючи трубку Пулюя, відкриває цілу низку незнаних властивостей Х-променів. Коли він замінив машину Фосса на машину Вімшерста, то у такий спосіб вдалося скоротити тривалість експозиції до 2-х секунд. То була найкоротша експозиція у світі. Про це він повідомив Ліппмана в листі: «Я виявив відсутність впливу електростатичної дії на рентге-нівські промені…. Я відповів хоча б частково на питання, поставлене Пуанкаре». Як відомо, Пуанкаре висунув гіпотезу, що ікс-промені випромінюються флуоресціюючими речовинами. Пильчиків натомість довів, що ікс-промені утворюються під час «бомбардування». Зазначимо, що природу ікс-променів найбільш точно пояснив уже в 1896 рощ Іван Пулюй. А Микола Пильчиків удосконалив трубку Пулюя, застосував у ній увігнутий антикатод. В науковій літературі така трубка дістала назву «фокус-трубка Пильчиківа». Сам автор читав публічні лекції, займався просвічуванням хворих. Коли професор прочитав лекцію в актовому залі університету, показав Х-променеграми, слухачі винесли Пильчиківа на руках. Відомо, що сам Конрад Рентген надіслав вдячного листа Миколі Пильчиківу.

Хотів би ще зупинитися на одній науково-технічній проблемі, розв’язання якої призвело до найвидатнішого відкриття в галузі фізики радіозв’язку — винайдення способу керування різними механізмами й пристроями по радіо, які Пильчиків публічно продемонстрував 5 квітня 1898 року. Це був день зародження радіоте-лемеханіки. На жаль, першість у цій справі приписується Ніколі Теслі, який подав заявку на патентування радіокерованого судна 1 липня 1898 року, а публічно продемонстрував винахід у вересні цього ж року.

Кардинальним відкриттям професора Пильчиківа слід вважати винайдений ним протектор, що захищає прилади — телефон, маяки, семафори, гармати, міни від дії на них електричних хвиль стороннього походження… Це завдання не розв’язав ні Марконі, ні інші західноєвропейські вчені і механіки — про це йшлося ще у березні 1898 року.

26 січня 1899 року Пильчиків писав у черговій записці, що «зайнявшися вивченням згаданого питання раніше Попова і Марконі — я поставив собі за мету знайти таке його розв’язання, яке було б придатне для найрізноманітнішого практичного застосування».

І далі: «…Після довгих теоретичних і експериментальних досліджень я зупинився на тому, що прилад, який сприймає дію електричних хвиль, повинен мати особливий охоронний елемент — протектор, який, фільтруючи електромагнітні хвилі, що доходять до нього, пропускав би до діючого механізму лише ті хвилі, які послали ми…» «На публічній лекції 25 березня 1898 року, — читаємо ми в «Одесском обозрении» №425, — Пильчиківим, за допомогою електричних хвиль, що йшли крізь стіну аудиторії, були виконані, між іншим, такі досліди:
1) ввімкнені вогні моделі маяка;
2) зроблений постріл з невеликої гармати;
3) підірвана міна в басейні в залі, при цьому затонула невелика яхта;
4) приведена в рух модель залізничного семафора…».

Отож, лише нерозуміння важливості наукових результатів, отриманих Миколою Пильчиківим, з боку військового міністерства Росії затягнули практичну реалізацію найзначнішого винаходу українського вченого.

В 1902 році Микола Пильчиків очолив кафедру фізики в Харківському технологічному інституті. Тут він створив модель радіокерованого протимінного захисту кораблів, обладнав метеостанцію інституту, встановивши автоматичний покажчик електричних атмосферних розрядів, заснував друкований орган інституту «Известия Харьковского технологического института» і до самої смерті був його редактором. А ще були ґрунтовні дослідження з природної радіоактивності, написання книги в 1901 році «Радий и его лучи», дослідження в галузі кріогенної фізики. Він мріяв про створення фізичного інституту, написав підручник під назвою «Курс фізики» в 1902 році, досліджував у Алжірі поляризацію атмосфери під час сонячного затемнення 1904 року…

12 лютого 1908 року Пильчиківа обрали дійсним членом одного з найавторитетніших наукових товариств — Російського фізико-хімічного. Він дістав запрошення від Умова на з’їзд дослідників природи. Авторитет лабораторії з наукових досліджень з фізики зростав.

І ось виринає питання, чому так трагічно закінчилося земне життя вченого? Може все, що сталося 19 травня 1908 року, має інше пояснення? Адже вчений спізнав уже і слави, і визнання в науковому світі. Що могло стати поштовхом до такого трагічного кінця?

Насправді, Микола Пильчиків був виснажений працею, у нього не складалися стосунки з новим ректором університету Шіллером. Відбувалося переслідування професорів та студентів, і Пильчиківу доводилося ставати на їх захист. Але чи міг Микола Пильчиків обірвати своє життя сам? Певно, були інші причини, що змушували його шукати захисту, навіть в лікарні… для нервово хворих.

Коли 18 травня приятель Михайло Лободовський приїхав туди з Миколою Пильчиківим, то лікар Платонов, давно знайомий з професором, відзначив, що «будь-яких ознак психічної ненормальності після найретельнішого обстеження не помітив», і розцінив це звернення професора Пильчиківа як намагання побути деякий час під чиєюсь опікою. А трагедія сталася на другий день…

«Думається мені, що підтяли Миколу Дмитровича сучасні обставини російські. Кров, кров, шибениці, розстріли, самоволя умундированих дикунів і тьма, безпросвітна тьма попереду, — се підтинає, се руйнує,» — писав у некролозі Михайло Лободовський.

Зруйнувало це і душу цієї талановитої людини. Несприятливі обставини, що склалися навколо Миколи Пильчиківа, можливо й штовхнули його на такий крок. Але, як було сказано, ця трагедія до кінця не розкрита.

Світ знає винахідника, американця Едісона, який став лауреатом Нобелівської премії в 1915 році; світ знає серба Ніколу Теслу, якому Ґеорг Вестингауз віддав без зайвих запитань мільйон доларів за пакет із сорока патентами, а не менш талановитий винахідник українець Микола Пильчиків був знищений і забутий навіть у себе на Батьківщині.

І хай будь-що, треба щоб український народ знав своїх геніїв.

Література:

  1. Плачшда В. П. Микола Дмитрович Пильчиків. — К.: Наукова думка. — 1983. — 200 с.
  2. Бавер В. І., Каменева В. О. Микола Дмитрович Пильчиків. — К.: Техніка. — 1964. — 66 с.
  3. Кудрявцев-Скайф С. Русский флот — колыбель радио. — М.-Л.: Военмориздат. — 1945. — 32 с.
  4. Зорька О. Микола Дмитрович Пильчиків.
  5. Шендеровський В. А. Всепроникаюче проміння. // Ваше здоров’я. — 1996. — №№29, 31, 32.
  1. Передача прозвучала в ефірі 14 травня 2000 року. []

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору