«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 

Великий мислитель — Сергій Подолинський

Сергíй Подоли́нський (31 липня 1850, Нова Ярославка — 12 липня 1891, Київ) — український громадський і політичний діяч, лікар, соціолог, економіст, публіцист, член «Женевського гуртка».
Оскільки українська нація кілька століть шукала свого визволення, остільки ми розцінюємо це як непереможне її бажання виявити і вичерпати своє національне (не націоналістичне) оформлення. Нація тільки тоді зможе культурно виявити себе, коли найде їй одній властивий шлях розвитку.
Микола Хвильовий
На Аскольдовій могилі Український цвіті — По кривавій по дорозі Нам іти у світ.
Павло Тичина

«Я регулярно слухаю Вашу передачу1 „Нехай не гасне світ науки“, в якій Ви розповідаєте про видатних українських вчених мало або зовсім невідомих пересічному радіослухачеві. Слухаючи передачу, переповнююся вдячністю до її авторів і гордістю за талановитих учених — земляків наших, — пише Тамара Йосипівна Гупало-Демидюк з Кременчука Полтавської області. — Ваші передачі засвідчують ще і ще раз, що наша земля не чиясь окраїна, а ми не якісь приблуди, а народ зі славним минулим і багатим спадком у світовій скарбівні».

Ось рядки з листа педагога Анни Дмитрівни Барух із села Зимна Вода Пустомитівського району на Львівщині: «…Я вдячна Богу, що є взагалі українське національне радіо. Інакше не було б України… Я часто використовую матеріали з Ваших передач на уроках. Радила учням слухати передачу „Нехай не гасне світ науки“». Лист Анни Дмитрівни виповнений тривогою за долю нашої держави. «Нам потрібно частіше звертатися до власних джерел, щоб стати собою», — вважає вона.

Доля наша українська ніколи не була милосердна до своїх подвижників духа. «Та найбільше випробування підготував їй вік XX». — Це вже цитата з листа Дмитра Семенкова з міста Запоріжжя. «Одні свідомо кинулися в ті жорна історії, які перемелювали світ на засадах марксистсько-ленінського вчення. Згадаймо хоча б Хвильового, Петра Запорожця, Василя Блакитного, Сергія Подолинського, та, Господи, скільки їх. Інші талановиті, в передчутті катастрофи, змушені були кинути рідні терени і віддати свій геній розвою і славі чужих земель. Спасибі, що допомагаєте нам, сьогоднішнім, згадати їх і вписати в запасники народної пам’яті».

Отож, одні імена повністю замовчувалися, інші — були відомі, але не потрібно було знати — чому ці люди так рано пішли із життя. А більшість з них, сьогодні ми знаємо, так чи інакше повірили у ту «мару», що блукала по Європі, ті ідеї, які проповідували її ідеологи Маркс, Енгельс, а згодом Ленін. До таких належали і Василь Блакитний, і Петро Запорожець, і Сергій Подолинський і ще багато інших українських визначних науковців і громадських діячів.

Про Сергія Подолинського, — як подає Українська Радянська Енциклопедія, — «українського революційного демократа, одного з перших популяризаторів економічного вчення Маркса на Україні» ми і розкажемо в сьогоднішній передачі.

В Енциклопедії Володимира Кубійовича про Подолинського читаємо: «…він був економістом і соціологом, а за фахом — лікар. Під впливом російських народників та Маркса розвинув власний світогляд, застосовуючи їхні теорії до української дійсности, яку уважно вивчав. Висновки теорій Маркса, пристосованих до відносин індустріального робітництва, Подолинський переносив до пояснювання соціяльно-економічних відносин і потреб українського селянства. Ідеалом нового суспільного ладу вважав громадівство, соціалізацію землі й фабрик — передачу їх громадам безпосередніх виробників, селян і робітників».

Очевидно, такі погляди Подолинського не вписувалися в епоху, в яку він жив. У чому ж він випереджав свій час? Про це трохи згодом, а тепер дещо про життєвий шлях Сергія Подолинського.

***

Народився майбутній вчений на Черкащині, в селі Ярославці 31 липня (за новим стилем) 1850 року. Батько Сергія, Андрій, був поетом. Його твори написані на матеріалах українського побуту і народної творчости. Мати, Марія Сергіївна, уроджена княжна Кудашева, також мала добре виховання та освіту.

Дитячі роки юнака пройшли в маєтку батьків. У сімнадцятирічному віці хлопець вступає на природниче відділення фізико-математичного факультету університету в Києві. Університет Святого Володимира до 1919 року, незважаючи на русифікаторську політику уряду, завдяки діяльності кількох поколінь українських вчених, зокрема професорів Володимира Антоновича, Драгоманова, Зібера, Олександра Кістяківського, Костомарова, Лучицького, Перетца, Довнар-Запольського, зробив багато для розвитку української науки та культури, виховав не одну плеяду визначних українських культурних та громадських діячів. Такий дух. що панував в університеті, не міг не вплинути на юнака. Навчаючись в університеті, він зближується з Михайлом Драгомановим та Миколою Зібером і захоплюється ліберальними поглядами.

Наші слухачі добре знають про Михайла Драгоманова, а от про Миколу Зібера, певно, менше. Отож, це був видатний економіст і соціолог зі швейцарсько-українського роду, член Київської Громади, згодом названої Старою Громадою, що гуртувала передове українство, професор політичної економії в університеті. Приятелював з Михайлом Драгомановим. Після звільнення Драгоманова в 1875 році за особистим наказом Олександра II з Київського університету, на знак протесту, також залишив університет і оселився в Швейцарії. Був у тісному зв’язку з діячами віденської «Січі», одним із засновників якої був і Іван Пулюй. Микола Зібер безумовно мав великий вплив на Сергія Подолинського.

Закінчивши 1871 року університет, Подолинський виїздить за кордон для продовження медичних студій. Живе в Парижі, Лондоні, Цюріху, Відні, Бреславі. Знайомиться у цьому часі з львівськими та віденськими студентами-українцями. 1872 року зійшовся в Парижі з провідним російським народником Петром Лавровим. Кілька років співпрацює з ним в еміграційному журналі «Вперед», представляючи там український соціалізм.

Того ж таки року знайомиться в Лондоні з Марксом і Енгельсом, співпрацює з Товариством українських студентів у Відні. Саме тут, за сприяння Остапа Терлецького (зазначу, що Терлецького разом з Франком та Павликом було заарештовано у Відні 1877 року за пропаганду соціалізму), 1875 року Сергій Подолинський організував видання політичної літератури українською мовою. Зокрема, видає популярні праці: «Про хліборобство», «Парова машина», «Про багатство та бідність», «Про Правду», «Правдиве слово хлібороба до своїх земляків».

Саме за розповсюдження цих праць в Галичині було заарештовано Івана Франка і його товаришів. Ці брошури наробили багато клопоту російській та австрійській поліції і були заборонені в Росії та Австрії. Звичайно, це не додавало авторитету Сергію Подолинському в себе на Батьківщині.

Не забував Подолинський і про своє навчання. 1876 року закінчує медичну освіту. Захищає в Бреславі докторську дисертацію німецькою мовою на тему «Розщеплення білків ферментами підшлункової залози». Дисертація мала добрий відгук в наукових колах. Потім недовго перебуває у селі Ярославці, де організовує народну лікарню. У 1877 році живе в Києві, викладає на курсах медсестер. Одружується зі слухачкою курсів Андреєвою і виїздить з нею до Франції. Оселяється в Монпельє, де працює як лікар. Д0 цього періоду належить його наукова праця, надрукована 1879 року в Женеві: «Життя і здоров’я людей на Україні». Це перша в українській літературі наукова робота з особистої та громадської гігієни. В ній викладені умови життя, праці, побуту різних категорій українського населення. Цією працею, наголошував Франко, «могла б повеличатися кожна європейська література».

А Михайло Грушевський взагалі дуже високо цінував публіцистичний доробок Подолинського і зокрема зазначав, що він «заслужив собі одне з найбільш почесних місць в історії нашого духового життя». Публікація праці «Життя і здоров’я людей на Україні» зробила Подолинського фундатором соціоетногігієни. У ній він дає важливі практичні настанови щодо забезпечення такого рівня розвитку народної праці, за якою вона була б повноцінною і приносила особистості лише радість і задоволення».

1880 року Подолинський разом з Драгомановим, Павликом видав у Женеві два номери журналу «Громада». Світогляд Подолинського в цей період формувався під впливом російської революційної літератури, творів Тараса Шевченка. Він публікує в Женеві ґрунтовну працю «Ремесла і фабрики на Україні». Дослідники назвали цю працю «першим українським підручником з політичної економії». В ній автор стверджує, що економічні процеси на Україні відбувалися відповідно до процесів, що мали місце в Європі.

Подолинського справді вважають одним з перших українських політологів, який політику розглядав як унікальний засіб зміцнення і розвитку державного ладу, раціональної організації соціального устрою, забезпечення внутрішнього змісту суспільного життя. Розглядаючи з політичної точки зору проблеми досягнення народом істинної свободи, він вважав, що «здобути її можна лише на засадах народного правління у формі добровільних об’єднань громад, рівноправних низових ланок суспільства». І особливо наголошував у цій праці на необхідності забезпечення «повного внутрішнього самоуправління громад та їхні опори на моральні принципи, які збуджують бажання в однієї людини добровільно віддавати свою працю, щоб цим самим надати допомогу іншій такій, як вона сама, людині». Це цитата з його роботи «Ремесла і фабрики на Україні».

Слід зазначити, що Подолинський розглядає економічну історію України як частину загальної історії людства. Ця праця була заборонена царською цензурою «для обігу в Росії». Проте всупереч умовам, в житті Подолинського настає період найвищого злету його наукової творчості. Він публікує одну з найважливіших своїх праць в журналі «Слово»: «Людська праця і її відношення до розподілу енергії».

«Праця — за визначенням Подолинського — є таке споживання механічної та психічної роботи, нагромадженої в організмі, яке має результатом збільшення кількості перетворювальної енергії на земній поверхні». І далі вчений ставить завдання «з’ясувати значення умов, які супроводжують процес праці, представити найголовніші прояви в житті організмів і вказати на наслідки споживання праці, тобто на наслідки впливу трудящих людей і тварин на довколишню природу.» Це засади, на яких згодом розвивалася наука екологія.

Вчений вважає, що сумарна енергія Всесвіту є величиною незмінною, чого не можна стверджувати про окремі частини Всесвіту. За умов, коли внутрішня енергія Землі відіграє все меншу роль в енергетичному бюджеті земної поверхні, сонячна енергія також зменшується, то необхідно, щоб відбувався процес збереження енергії. Це може бути лише за рахунок людської праці. Саме праця «людини і домашніх тварин» сприяє нагромадженню енергії. Вчений робить на основі ґрунтовних досліджень вчених з багатьох ділянок науки важливий висновок, що праця при своєму застосуванні зберігає енергії десь у десять разів більше, ніж містить сама. Отже, здавалося б, що потреби людства можуть бути задоволені. Насправді, цей процес залежить від багатьох факторів, зокрема, запасу перетвореної енергії на Землі (нафта, кам’яне вугілля, торф), кількості людей, продуктивності праці і таке інше.

Цікаво, як була сприйнята ця робота Подолинського сучасниками, філософами, економістами, а також сьогоднішніми нашими вченими?

Спершу мені хотілося б відзначити два, як на мене, важливих висновки цієї праці. Перший: Подолинський вважав, що прогрес людства залежить від збільшення енергетичного бюджету кожної людини. І другий: до чинників регресу він відносив, насамперед, процес розкрадання енергії через війни, зменшення народонаселення, виготовлення предметів розкоші. Важливо зазначити, що вчений піддавав різкій критиці мальтузіанство. На відміну від Мальтуса, Подолинський стверджував, що зростання людства веде до нагромадження енергії.

«Мальтузіанство — читаємо в Українській Радянській Енциклопедії — реакційна «теорія» народонаселення, висунута в кінці XVIII століття Мальтусом. Він твердив, що зростання населення відбувається в геометричній прогресії, а збільшення засобів існування — в арифметичній. Наслідком є «абсолютне перенаселення». Цим висновком Мальтус виправдовував зубожіння народних мас… Війни, голод, епідемії, на його думку, є «позитивними факторами, що регулюють зростання населення». Ось так виправдовувався, зрештою, фашизм й інші диктаторські режими.

Подолинський, який був знайомий особисто і листувався з Марксом і Енгельсом, надіслав свою працю «Людина, праця і ц відношення до розподілу енергії» Марксу з проханням висловити свою думку про неї. Маркс, віддаймо йому належне, високо оцінив роль Запорозької Січі в історії українського народу, назвавши її «козацькою республікою», знав праці Костомарова, читав Драгоманова, був особисто знайомий з Миколою Зібером, попрохав оцінити цю працю Подолинського Енгельса.

«Подолинський, — писав Енгельс, — відхилився в бік від свого дуже цінного відкриття, бо хотів знайти новий природничий доказ правильності соціалізму, і тому поплутав фізичне і економічне». Ця оцінка Енгельса і його критика основних тверджень на тривалий час стала вироком відкриттю Подолинського.

І все-таки, на відміну від марксистів, мальтузіанців, дарвіністів, саме Подолинський заклав основи нового підходу до аналізу розвитку людства, пов’язавши його із збереженням та нагромадженням енергії. Відомо, що енергетичні проблеми життя розглядались у наукових працях засновників термодинаміки німецького лікаря і фізика Роберта Майєра, англійського фізика Вільяма Томсона (лорда Кельвіна), німецького біолога, математика і фізика Германа Ґельмгольця, але вони довгий час не визнавалися.

Тут, до речі, слід згадати нашого великого земляка — Івана Пулюя. який теж вивчав закони збереження енергії. Саме Іван Пулюй в 1901 році написав працю «Непропаща сила» і сконструював найдосконаліший прилад міряння механічного еквіваленту тепла ще в 1875 році.

Отже, найголовнішим відкриттям, яким Подолинський набагато випередив свій час, став його економічно-екологічний погляд на роль людини праці у збереженні та нагромадженні енергії, основним джерелом якої є потік сонячних променів. На думку вченого, всяка продуктивна праця, від землероба до шевця, кравця і будівельника, забезпечує захист енергії від розсіювання у просторі. Це відкриття справило великий вплив на вчення Вернадського про ноосферу, про планетну роль людини, про економіко-екологічну збалансованість земної цивілізації.

Розвиваючи вчення про ноосферу (оболонка земної кулі), Вернадський вважав важливими факторами утворення ноосфери соціально-економічні умови життя людини. Людина, пізнаючи закони природи й суспільства, вдосконалюючи техніку, сама будучи часткою природи, активно впливає на її перетворення.

Вернадський, який вперше обґрунтував матеріалістичне усвідомлене наукове поняття про ноосферу, писав: «Уже пізніше і самостійно Сергій Подолинський зрозумів все значення цих ідей (законів збереження і нагромадження енергії, запропонованих Майєром, Кельвіном. Ґельмґольцем, Пулюєм) і намагався їх прикласти до вивчення економічних явищ». Наукову цінність цієї праці Подолинського засвідчує ще і той факт, що різні варіанти цієї праці були надруковані протягом 1880-83 років у двох періодичних французьких, двох німецьких і одному італійському виданнях.

Щоб усвідомити роль і місце Подолинського в історії української науки і суспільно-політичної думки, достатньо окреслити коло питань, які він розробив і які й дотепер мають значення. Його глибокі знання і вміння органічно поєднувати економічні, медичні, суспільно-політичні, історичні та інші наукові надбання свого часу спричинили здійснення низки наукових відкриттів. Слід зазначити, що Подолинський написав цю працю в свої тридцять років. Суспільні погляди Подолинського були близькі до народництва. Народовці покладалися на власні сили і стояли на українському національному ґрунті, обстоювали живу народну мову в літературі та школі. В умовах реакційного режиму Олександра III загострилася політична боротьба, з’являються нові соціально-радикальні течії. Все це негативно вплинуло на його долю, виникають матеріальні труднощі (батьки відмовлялися фінансувати сина під тиском царського уряду). До слова, саме з цих причин наступив розрив між Драгомановим і Старою Громадою в 1886 році, яка також відмовилася від подальшого фінансування діяльності вченого.

1881 року Сергій Подолинський тяжко захворів. У нього стався психічний розлад. Він був перевезений на лікування до Парижа. Потім в безнадійному стані, на прохання матері, цар дозволив перевезти хворого сина до Києва. В разі його видужання він «повинен буде відповідати за скоєні ним злочини» — наголошувалося при цьому в дозволі царя. Та цього не сталося. 30 червня (12 липня за новим стилем) 1891 року Подолинський помер. Похований був у Києві на Аскольдовій могилі.

Аскольдова могила на Угорській горі в Києві. Де могила Аскольда, де могила Сергія Подолинського, де могили багатьох і багатьох українських діячів культури і освіти, які тут були поховані? Хто нам їх сьогодні віднайде? Важко віднайти нині могилу, де знайшов останній прихисток український вчений. (Як ми дізналися вже після передачі. Сергія Подолинського було перепоховано на Байковому цвинтарі. — авт.).

Дивовижно освічена у багатьох галузях знань людина, яка за словами Грушевського, «всю себе віддала громадській роботі і згоріла в ній без останку». Але ідеї Сергія Подолинського заслуговують на нове прочитання в умовах сучасної політичної модернізації України, а сам великий мислитель заслужив шани у своїй Вітчизні.

Література:

  1. Злупко С. М. Відкриття С. А. Подолинського. — У кн.: Аксіоми для нащадків. / Упорядник О. Романчук. — Львів: Меморіал. — 1992. — 544 с.
  2. Злупко С. М. Сергій Подолинський. // Урядовий кур“єр. — 1999. — № 185. — 2 жовтня.
  1. Передача прозвучала в ефірі 18 березня і 8 квітня 2000 року. []

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору