«Наша Парафія»

2. Похваливши їх, він далі каже: «Отже, не покидайте уповання вашого, яке чекає велика нагорода» (Євр. 10, 35). Що ти кажеш? Щоб вони не впали у відчай, не сказав: ви втратили відвагу вашу, придбайте її знову, але каже: ви маєте її, не втрачайте. І цим сильніше надихає їх і додає їм сили. Ви, каже, маєте відвагу, щоби знову придбати втрачене, і для цього потрібні більші труди, а щоби не втратити те, що вже є, не такі. До галатів він пише навпаки: «Діти мої, для яких я знову в муках народження, доки не відобразиться у вас Христос!» (Гал. 4, 19). І справедливо. Вони виявляли безпечність, тому для них необхідні були слова із сильнішим викриттям. А ті (виявляли) тільки деяку легкодухість, тому для них потрібні були (слова) більш поблажливі. «Отже, не покидайте, — каже, — уповання вашого». Отож вони мали велику відвагу перед Богом. «Яке чекає, — каже, — велика нагорода». Що це означає? Ми, каже, отримаємо її тоді, а якщо вона приготовлена в майбутньому, то не потрібно шукати її тут.

Далі, щоби хтось не сказав: ось із нашого боку зроблено все, — він застерігає їх від такої думки і мовби так каже: коли ви знаєте, що маєте на небесах майно краще, то не шукайте нічого тут; для вас необхідне терпіння, а не примноження подвигів, — необхідно залишатися з тим, що маєте, щоб не втратити того, що вам дано; для вас не потрібне ніщо інше, крім того, щоб стояти так, як стоїте, щоб, дійшовши до кінця, ви змогли отримати обіцяне. «Терпіння потрібне вам, — каже, — щоб, виконавши волю Божу, одержати обіцяне» (Євр. 10, 36). Вам потрібне тільки одне — терпіти в очікуванні (виконання обіцяного), а не знову трудитися. Ви поблизу самого вінця, перенесли всі подвиги, кайдани, скорботи, розкрадання вашого майна. То що ще (залишається вам)? Ви знаходитеся неподалік від того, щоби бути увінчаними. Терпіть тільки одне — очікування вінця. Яка велика втіха! Він утішає їх так, начебто хтось розмовляв з борцем, який переміг усіх і не має жодного суперника, але, чекаючи вінця, втрачає терпіння, поки прийде начальник боротьби і покладе на нього вінець, і через нетерпеливість хоче піти і втекти, не виносячи спраги і спеки. Це і він висловлює, і що каже? «Бо ще небагато, зовсім небагато, і Грядущий прийде і не забариться» (Євр. 10, 37). Щоб вони не сказали: а коли прийде? Він підбадьорює їх словами Писання. І в іншому місці, коли говорить: «Нині ближче до нас спасіння» (Рим. 13, 11), — підбадьорює їх тим, що залишається небагато часу. І говорить це не від себе, а словами Писання. А якщо тоді говорили: «Ще небагато, зовсім небагато, і Грядущий прийде і не забариться», то, вочевидь, тепер Він ще ближче. Отже, й за очікування буде чимала нагорода. «Праведний, — каже, — вірою живий буде; а коли хто вагається, не благоволить до того душа Моя» (Євр. 10, 38). Сильне те повчання, коли хтось доведе, що ті, які виконали все, можуть усе втратити через незначну слабкість. «Ми ж не з тих, що вагаються на погибель, але стоїмо у вірі на спасіння душі» (Євр. 10, 39).

«Віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому. Через неї були засвідчені древні» (Євр. 11, 1-2). Ось який вислів він вживає: «Упевненість, — каже, — в невидимому»! Слово «упевненість» вживається про речі, абсолютно очевидні. Отже, віра, каже, є споглядання невидимого і веде до такого ж повного переконання в невидимому, як у видимому. Як неможливо не вірити видимому, так неможливо бути вірі, коли хтось уповні не переконаний у невидимому так само, як у видимому. Предмети надії здаються такими, що не мають дійсності, однак дійсність подає їм віра або, точніше, не подає, але в цьому й полягає їх дійсність. Наприклад, воскресіння ще не було і немає насправді, але надія робить його дійсним у нашій душі. Ось що означає «здійснення очікуваного». Отже, коли (віра) є впевненість у речах невидимих, то невже ви хочете побачити їх, щоб відпасти від віри і праведності, — адже «праведний вірою живий буде»? Якщо хочете побачити їх, то ви вже не віруючі. Ви трудилися, каже, ви несли подвиг, і я кажу це, але потерпіть, бо в цьому й полягає віра, — не шукайте всього тут.

3. Це сказано євреям, але повчання стосується і багатьох із тих, що зібралися тут. Як і кого? Малодушних, нетерплячих. Коли вони бачать, що злі щасливі у своїх справах, а вони нещасливі, то сумують і тужать, бажаючи покарання і помсти тим або чекаючи собі нагород за свої труди. «Ще небагато, зовсім небагато, і Грядущий прийде і не забариться», — говорив тоді Павло. Скажемо це і ми малодушним. Покарання буде неодмінно, неодмінно прийде. Воскресіння і все, що з ним пов’язане, вже біля дверей. Звідки, скажеш, це видно? Не кажу: від пророків, бо я звертаюся не тільки до християн, але, хоч би то був язичник, я сміливо звертаюсь і до нього, пропоную докази йому і навчу його. А як саме — послухай. Багато чого провістив Христос. Якби це не збулося, то ти міг би не вірити і в те. А коли все це збулося, то навіщо сумніваєшся в іншому? Важче повірити, коли нічого не збулося, ніж не вірити, коли все збулося. Але краще поясню свою думку на прикладі.

Христос провістив, що Єрусалим буде взятий і зазнає такого руйнування, якого не було ніколи, і що він уже не буде відновлений, — і провіщення звершилося насправді (Лк. 19, 44). Провістив, що буде велика скорбота (Мф. 24, 21), — і збулося. Провістив, що проповідь розповсюдиться, як посіяне гірчичне зерно, — і ми бачимо, що з кожним днем вона більше й більше розповсюджується в усьому світі (Лк. 13, 19). Провістив, що ті, які залишили батька, або матір, або братів, або сестер, матимуть і батьків, і матерів, — і це, як бачимо, звершується насправді (Мф. 19, 29). Провістив: «У світі зазнаєте скорботи, але мужайтесь: Я переміг світ» (Ін. 16, 33), тобто ніхто не подолає вас, — і це, як бачимо, збулося насправді. Провістив: «Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її», і причому гнану, і що ніхто не знищить проповіді (Мф. 16, 18), — і про (звершення) цього провіщення свідчать події. Такі провіщення тоді були надзвичайно неймовірні. Чому? Бо всі вони були в словах, а доказів сказаного ще не було представлено. А тепер усе це заслуговує неабиякої віри.

Провістив, що коли «буде проповідуване це Євангеліє Царства по всьому світу, на свідчення усім народам; і тоді прийде кінець» (Мф. 24, 14), — і ось ми вже досягли кінця: більша частина світу вже просвічена (Євангелієм), а потім прийде кінець. Біймося, улюблені! Скажи мені: тебе тривожить цей кінець? Він справді близький, але межа життя і кінець кожного набагато ближче. «Дні віку нашого, — говорить (Псалмоспівець), — сімдесят літ, а як при силі — вісімдесят літ» (Пс. 89, 10). День Суду близький — біймося хоча цього. «Людина ніколи не викупить брата свого, не дасть Богові викупу за нього» (Пс. 48, 8). Багато в чому ми будемо тоді розкаюватися, але «хто ж після смерті буде згадувати Тебе?» (Пс. 6, 6). Тому Давид каже: «Станьмо перед лицем Його з хвалою» (Пс. 94, 2), тобто в пришестя Його. Тут усе, що ми зробимо, має силу; а там уже ні.

Скажи мені: якби хтось поставив нас на нетривалий час у розжареній печі, то чи не докладали б ми всіх зусиль для свого звільнення, хоч би потрібно було розтратити майно або віддати себе в рабство? Як багато хто, опинившись у важкій хворобі, охоче погодився б віддати все, щоб звільнитися від неї, якби тільки мав вибір! А коли тут нетривала хвороба так мучить нас, то що ми станемо робити там, коли розкаяння не буде приносити ніякої користі? Якими тільки гріхами ми переповнені тепер і не відчуваємо? Один одного гриземо, один одного терзаємо, ображаючи, звинувачуючи, обмовляючи, заздрячи славі ближніх. І поглянь, яке важке зло: коли хтось хоче знищити добру думку про ближніх, то каже: такий говорив мені про нього таке-то, прости мені, Господи, не засуди мене, бо я передаю тільки те, що чув. А навіщо говориш, коли сам не віриш? Навіщо передаєш? Навіщо розповсюдженням чуток робиш їх вірогідними? Навіщо передаєш розповідь, коли вона неправдива? Ти сам не віриш і просиш Бога, щоб Він не осудив тебе? То не говори, а мовчи, і звільни себе від усякого страху.

4. Не знаю, звідки прийшла до людей ця хвороба: ми стали балакучими, в нашій душі ніщо не тримається. Послухай одного мудреця, який, застерігаючи, каже: «Вислухав ти слово, нехай помре воно з тобою: не бійся, не розірве воно тебе» (Сир. 19, 10). І ще: «Дурний від слова терпить таку ж муку, як та, що народжує, — від немовляти» (Сир. 19, 11). Ми готові до звинувачення, швидкі на осудження. Якби ми не вчинили будь-якого іншого зла, то тільки цього достатньо, щоб погубити нас, кинути в геєну, заподіяти нам тисячі лих. А щоб ти краще зрозумів це, то послухай пророка, який каже: «Сидиш і наговорюєш на брата твого і на сина матері твоєї зводиш наклеп» (Пс. 49, 20). Але це не я, кажеш, а інший. Ні — ти. Якби ти не говорив, то інший не почув би, а якби й почув, то ти не був би винуватцем гріха. Недоліки ближніх необхідно замовчувати й прикривати, а ти під виглядом доброзичливості виставляєш їх напоказ, робишся якщо не обвинувачем, то розповідачем, базікою, безумцем. О жах! Разом з ним ти соромиш себе і не відчуваєш? Дивися, скільки зла виникає від цього: ти гнівиш Бога, засмучуєш ближнього, робиш себе винним для отримання кари. Хіба ти не чув, що Павло говорить про вдовиць? «До того ж вони, будучи бездіяльними, — каже, — привчаються ходити по домах і бувають не тільки бездіяльними, але й балакучими, цікавими і говорять, чого не слід» (1 Тим. 5, 13).

Отже, навіть тоді, коли б ти вірив сказаному про твого брата, не слід переказувати, а тим більше, коли не віриш. Про себе ти завжди піклуєшся, побоюючись, щоб не бути осудженим від Бога? Тож бійся, щоб не бути тобі осудженим і за балакучість. Тут ти не можеш сказати: Бог не осудить мене за балакучість, — адже це є балакучість. Навіщо ти поширюєш чутки? Навіщо примножуєш зло? Воно може погубити нас. Тому й говорить Христос: «Не судіть, щоб і вас не судили» (Мф. 7, 1). Але ми зовсім не думаємо про це, і приклад фарисея не напоумлює нас. Він сказав правду: «Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар» (Лк. 18, 11), — сказав тоді, коли ніхто не слухав його, однак осуджений. А коли він осуджений, висловивши правду, і коли ніхто не слухав його, то яких мук зазнають ті, що всюди розголошують неправду і те, в чому самі не впевнені, подібно до балакучих жінок? Що будуть терпіти вони?

Тож покладімо на свої вуста двері й огорожу. Від балакучості було безліч зла: руйнувалися сімейства, розривалися зв’язки дружби, спричинялися тисячі інших лих. Тому не намагайся, людино, довідуватися про те, що стосується ближнього. Але ти балакучий, ти маєш цю ваду? Говори краще про свої справи Богові — і це не буде вадою, а надбанням. Розповідай про свої справи друзям, друзям істинним і правдивим, яким ти довіряєш, щоб вони молилися за твої гріхи. Коли будеш розповідати про чужі справи, то не отримаєш ніякої користі, жодного придбання, а ще й нашкодиш собі. А коли будеш сповідувати свої справи перед Владикою, то отримаєш велику нагороду. «Я сказав, — говорить (Псалмоспівець), — визнаю я перед Господом беззаконня мої, і Ти простив провини серця мого» (Пс. 31, 5). Ти хочеш осуджувати? Осуджуй себе, ніхто тебе не звинуватить, коли будеш осуджувати сам себе, а звинуватить, коли не будеш осуджувати себе, звинуватить, коли не будеш викривати себе, звинуватить, коли не будеш тужити сам над собою.

Ти бачиш, що хтось гнівається, розпалюється або робить щось інше нерозсудливе? Відразу подумай про свої справи і тоді його не дуже осуджувати будеш, і себе звільниш від тягаря гріхів. Коли ми будемо так налаштовувати своє життя, коли так будемо його впорядковувати, коли будемо осуджувати самих себе, то, звичайно, уникнемо багатьох гріхів і вчинимо багато доброго, будемо смиренними, поміркованими й отримаємо всі блага, обіцяні тим, що люблять Бога, яких щоби сподобитися всім нам, за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.