«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том І. Книга 2

Проти аномеїв. Слово перше

При відсутності єпископа проти аномеїв про неосяжність

Що це? Пастир відсутній1, а вівці в належному порядку. І в тому, що паства не тільки за його присутності, але й при відсутності проявляє належну старанність, заслуга пастиря. Із безмовними тваринами буває так: коли немає людини, яка виганяє овець на пасовище, вони вимушені залишатися в кошарах, а коли вирвуться із кошари без пастуха, довго блукають. Тут не сталося чогось подібного, бо при відсутності пастиря ви з особливою старанністю зійшлися на свої пасовища. Або краще сказати, пастир тут присутній, якщо не тілом, то волею, якщо присутній не тілесно, то старанням пастви. Тому я особливо дивуюсь і величаю його за те, що він зумів надихнути вас такою ревністю. Бо і з полководця ми особливо дивуємося, коли навіть за його відсутності у війську порядок.

Цього вимагав від учнів і Павло. «Отже, — говорить він, — улюблені мої, оскільки ви завжди були слухняні не тільки в присутності моїй, але значно більше тепер, під час моєї відсутності» (Флп. 2, 12). Чому «значно більше тепер, під час моєї відсутності»? Тому що за присутності пастиря, хоч би й прийшов вовк до отари, він легко проганяється. Коли ж пастир відсутній, паства знаходиться в особливій небезпеці, бо нема кому її захистити. Водночас, коли пастир присутній, він поділяє з паствою нагороду за старання, а коли відсутній, тоді дає можливість яскраво виразитися їхній власній заслузі. Це говорить і наш учитель, який сказав вам, що де б він не знаходився, завжди має перед своїм зором теперішнє ваше зібрання і дивиться не стільки на тих, які присутні біля нього, як на вас, відсутніх.

Я знаю його любов: киплячу, полум’яну, гарячу і нездоланну, яку він укоренив далеко в глибині душі і старанно її оберігає. Він досконало знає, що любов — це очі, корінь, джерело і мати всіх благ; що без неї ніщо не зможе принести нам жодної користі. Вона є ознакою учнів Господа, особливою ознакою рабів Божих, ознакою Апостолів. «З того знатимуть усі, — говорить Ісус Христос, — що ви Мої ученики» (Ін. 13, 35). Що ж, скажи мені, означає «з того»? Із воскресіння мертвих, чи очищення прокажених, чи вигнання бісів? «Ні», — говорить Він. Замовчуючи про все це, додає: «З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою» (Ін. 13, 35).

Все це — дари небесної благодаті, а любов — це чеснота, що залежить і від старання людини. Мужня людина зазвичай відзначається не стільки дарами, які посилаються їй з неба, як через заслуги від власних трудів. Тому Христос і говорить, що Його ученики пізнаються не через знамення, а через любов. Коли є любов, то людина, яка її осягнула, не має нестачі в жодній сфері мудрості, а вповні володіє досконалою і повною чеснотою. Рівно ж як без неї позбавляється всіх благ. Тому і Павло прославляє її та підносить, або правильніше сказати, скільки би він не говорив, ніколи не в змозі вповні виразити її достоїнства.

2. Що може зрівнятися з тією, котра має в собі пророків і весь закон, і без котрої ні віра, ні знання, ні видіння таїн, ні саме мучеництво, ні будь-що інше не може спасти того, хто досяг всього цього? «Якщо віддам тіло моє на спалення, — говорить Апостол, — а любові не маю, то нема мені з того ніякої користі» (1 Кор. 13, 3). В іншому місці, пояснюючи, що любов є понад усе главою всіх благ, він сказав: «… Хоч і пророцтва закінчаться, і мови замовкнуть, і знання зникне…, перебувають ці три: віра, надія, любов; але більша з них любов» (1 Кор. 13, 8, 13).

Однак мова про любов привела нас до важливого питання. Те, що «пророцтва закінчаться, і мови замовкнуть», не страшно. Бо ці дари у свій час принесли нам користь, і коли закінчаться, ніскільки не зможуть зашкодити вченню. Так, наприклад, зараз немає ні пророцтва, ні дару мов, однак вчення благочестя не зустрічає жодних перешкод. А що «і знання зникне», то це потребує дослідження. Сказавши: «… хоч і пророцтва закінчаться, і мови замовкнуть, — Апостол добавив: — І знання зникне». Якщо зникне знання, то справи у нас підуть не на краще, а до гіршого, бо без знання ми перестанемо бути людьми. «Бога бійся, — говорить Премудрий, — і заповідей Його пильнуй, бо в цьому вся людина» (Еккл. 12, 13). Якщо бути людиною означає боятися Бога, а страх Божий подається через знання, а «знання зникне», — говорить Павло, — тоді ми, коли не буде знання, остаточно загинемо, у нас все зникне і ми будемо ніскільки не кращими від безмовних, а навіть набагато гіршими. Бо розумом ми перевершуємо їх, а в усьому іншому, тілесному, багато в чому поступаємося їм.

Отже, що говорить Павло і що означають слова «знання зникне»? Він говорить не про знання в загальному, а, називаючи зникненням перехід до кращого, говорить про частинне знання. Так що частинне після його зникнення буде вже не частинним, а досконалим. Подібно як вік дитяти зникає не через його ліквідацію, а зростанням і переходом у вік дорослий, так буває й зі знанням. «Це мале, — говорить він, — коли пізніше стане великим, уже не буде малим». Ось що означає «зникне». Він яскраво виразив це наступними словами. Щоб будь-хто, почувши про зникнення, не подумав, що йдеться про абсолютне знищення, а знав, що це тільки певне зростання і перехід до кращого, він, сказавши: «зникне», — добавив: «Бо ми частинно знаємо і частинно пророкуємо; коли ж настане досконале, тоді частинне припиниться» (1 Кор. 13, 9–10). Тому знання буде вже не частинним, а досконалим. Його недосконалість ліквідується тим, що вона буде вже не недосконалою, а досконалою. Отже, ця ліквідація є доповненням і переходом до кращого.

3. Поглянь на мудрість Павла. Він не сказав: «Ми знаємо частину», але: «… частинно знаємо», виражаючи цим те, що ми володіємо часткою частини. Може, ви хочете почути, якою часткою ми володіємо, а якої нам не вистачає, більшу частку маємо чи меншу? Щоб ти знав, що володієш меншою часткою, і не просто меншою, а, можна сказати, сотою або тисячною, тоді вислухай наступне. Однак, перш ніж вам прочитати апостольські слова, я наведу приклад, який, наскільки це можливо, покаже, якої частки нам не вистачає і якою ми нині володіємо.

Яка відмінність між тим знанням, яке нам буде дане, і теперішнім. Така відмінність, яка є між дорослою людиною і грудним немовлям. Такою ж великою є перевага майбутнього знання над теперішнім. А що це дійсно так і що перше насправді настільки вище від останнього, про це нехай знову скаже сам Павло. Сказавши, — «частинно знаємо», — і бажаючи далі показати, від якої частини і що нині ми саме найменшою частиною володіємо, він добавив: «Коли я був дитиною, то як дитина говорив, як дитина міркував, як дитина розумів; а коли став мужем, тоді відкинув дитяче» (1 Кор. 13, 11). При цьому він порівняв теперішнє знання з дитячим станом, а майбутнє знання зі станом дорослого мужа. І не сказав: «Коли я був юнаком», — юнаком називають і дванадцятилітнього, але: «Коли я був дитиною», — вказуючи нам на немовля, яке ще кормиться грудним молоком. А що Писання саме такого називає немовлям, вислухай слова псалма: «Господи, Господи наш, яке величне ім’я Твоє по всій землі! Слава Твоя піднеслася вище небес. Із уст дітей і немовлят вчинив Ти хвалу» (Пс. 8, 1–2). Бачиш, Писання скрізь називає немовлям грудне дитя.

Потім, духом передбачаючи безсоромність майбутніх людей, Апостол не зупинився тільки на цьому прикладі, але й другим, і третім підтвердив те саме. Як Мойсей, будучи посланим до юдеїв, для підтвердження отримав три знамення, щоб, коли вони йому не повірять першому, прислухалися до голосу другого, а коли зневажать і цим, то щоб посоромились третього і прийняли пророка (Вих. 4 розд.). Так і Павло наводить три приклади. У першому — дитя, де говорить: «Коли я був дитиною, то як дитина міркував»; у другому — дзеркало, у третьому — здогадки. Сказавши: «Коли я був дитиною», — він додав: «Тепер ми бачимо ніби в тьмяному дзеркалі» (1 Кор. 13, 12).

Ось, другий приклад нинішньої нашої немічності і того, що наше знання недосконале; а третій — у здогадках («ніби в тьмяному дзеркалі»). І дитя бачить, чує і багато говорить, однак ясно нічого не бачить, не чує і не говорить. Воно і мислить, однак ні про що не мислить конкретно.

Так і я, хоч знаю багато, але не розумію суті існування предметів. Я знаю, що Бог є скрізь, і знаю, що Він є скрізь у всій повноті; але яким чином, цього не знаю. Знаю, що Він безначальний, ненароджений, вічний, але як саме, цього не знаю, бо розум не може осягнути, як може існувати Особа, що немає початку Свого буття ні від Себе, ні від когось іншого. Я знаю, що Він породив Сина, але як, цього не розумію. Знаю, що від Нього Дух, але як від Нього, цього осягнути не можу. Я споживаю страви, але як вони перетворюються в рідину, кров, у соки, в жовч, — не знаю. Ми не розуміємо того, що кожен день бачимо і споживаємо, то як же ми хочемо осягнути єство Боже?

4. Тож, де ті, які говорять, що вони здобули все знання, а насправді впали в безодню невідання? Бо, стверджуючи, що вони вже тепер осягнули все, у майбутньому позбавляють себе знання досконалого. Коли я говорю, що знаю тільки частинно, а потім стверджую, що знання зникне, то я очікую кращого і досконалішого, бо частинне зникне і настане найдосконаліше. А хто стверджує, що він володіє повним, абсолютним і досконалим знанням, а відтак визнає, що воно в майбутньому зникне, той об’являє себе позбавленим знання, позаяк, на їхню думку, теперішнє є досконалим. І коли це знання зникне, то іншого досконалого вже не буде. Бачиш, як вони, намагаючись тут мати все, і тут не мають, і там будуть позбавлені всього.

Таким є зло — не хоче залишатися в тих межах, які від початку визначив Бог! Так і Адам, надіючись на більшу честь, втратив і ту, яку мав. Так буває і зі сріблолюбцями: чимало таких, які, прагнучи великого, часто втрачають і те, що мають. Так і ці люди, сподіваючись мати тут все, позбулися всього. Тому застерігаю уникати їхнього безумства. Бо привласнювати собі знання, Ким є Бог Своїм єством — це крайнє безумство. А щоби переконати в тому, що це є крайнє безумство, я поясню це вам через пророків.

Пророки, як бачимо, не тільки не знали, Ким є Бог у Своїй суті, але дивувалися з Його премудрості, — настільки вона велика; хоч не єство залежить від премудрості, а премудрість від єства. Якщо пророки не могли у всій повноті осягнути навіть цієї Божої властивості, то чи не безумно думати, що власними зусиллями можна визначити саму сутність Бога? Тож, послухаймо, що говорить пророк про премудрість Божу: «Дивне для мене всевідання Твоє» (Пс. 138, 6). Однак почнемо мову з іншого місця: «Прославляю Тебе за те, що Ти так дивно створив мене» (Пс. 138, 14).

Що означає «дивно»? Багато чому ми дивуємося тепер, але не зі страхом. Наприклад, красі колон, витворам живопису, кольору речей; дивуємося величі моря, а також безмірній безодні. Але зі страхом тоді, коли в цю безодню будемо опускатися. Так і пророк, занурившись у безмежне і безкінечне море Божої премудрості, здивувався і з подивом та неабияким страхом відступив, промовляючи: «Прославляю Тебе за те, що Ти так дивно створив мене. Дивні діла Твої, і душа моя добре це знає, — і ще: — … Дивне для мене всевідання Твоє; високе воно для мене, і я не можу збагнути його» (Пс. 138, 14, 6).

Поглянь на відданість раба: «Дякую Тобі за те, — говорить він, — що я маю неосяжного Владику». Говорить він тут не про сутність Його — її він уже визнав неосяжною, — а про Божу всюдисущність, визнаючи, що він не знає й того, як Бог скрізь присутній. А що говорить він саме про це, вислухай наступне: «Зійду на небо — Ти там перебуваєш; зійду в пекло — і там Ти» (Пс. 138, 8). Бачиш, як Бог скрізь присутній? Цього пророк не знає, не усвідомлює, але дивується і жахається тільки при одній думці про це.

Отже, чи не до краю безумні ті, котрі, будучи далекими від пророчої благодаті, намагаються осягнути саму сутність Бога? Той же пророк говорить: «…Невідоме і таємне премудрості Твоєї явив Ти мені» (Пс. 50, 8). Пізнавши невідоме і таємне Його премудрості, говорить про неї, що вона безмежна і неосяжна. «Великий Господь наш, — говорить він, — і велика сила Його, і розуму Його немає числа» (Пс. 146, 5), тобто осягнути його неможливо. Що ж говориш ти? Для пророка Божа премудрість незбагненна, а для нас збагненна вся Божа сутність? Чи не є це явним безумством? Його величність не має меж, а ти обмежуєш Божу сутність?

5. Й Ісая, роздумуючи над цим, сказав: «Рід Його хто збагне?» (Іс. 53, 8). Не сказав: «Хто збагнув», а «хто збагне?», відкидаючи це і в майбутньому. Давид говорить: «Дивне для мене всевідання Твоє» (Пс. 138, 6). А Ісая говорить, що не тільки йому, але всьому родові людському недоступне це знання. Однак подивимось, чи не знав цього Павло, позаяк йому була дана велика благодать? Але й він говорить: «… Частинно знаємо і частинно пророкуємо» (1 Кор. 13, 9). І не тільки тут, але й в іншому місці, де роздумує не про єство Боже, а про премудрість, що проявляється у провидінні, причому досліджує не повноту Премудрості Божої, через яку Він Своїм Провидінням управляє ангелами, архангелами і вишніми силами, а тільки ту частину Божого Провидіння, якою Він піклується про людей на землі, і то тільки частину цього Провидіння.

Він досліджує не ту премудрість, якою Бог звершує схід сонця, якою подає душі, якою творить тіла, якою кормить людей на землі, якою утримує світ, якою подає щорічну поживу, а, залишивши це, досліджує деяку незначну частку Божого Провидіння, за яким Він відкинув юдеїв і прийняв язичників. І, поглянувши на цю малу частку, подібну до безмежного моря, він здивувався і, побачивши безмірну безодню, тут же відступив і голосно промовив: «О, глибино багатства і премудрості, і розуму Божого! Які незбагненні суди Його» (Рим. 11, 33). Не сказав «неосяжні», а «незбагненні», бо коли неможливо дослідити їх, то тим більше неможливо їх збагнути: «І недослідимі путі Його». Скажи мені, якщо путі Його недослідимі, то невже Сам Він збагненний?

Але що я говорю про путі? Неосяжними є навіть ті нагороди, що очікують нас, бо «не бачило око, і вухо не чуло, і на серце людині не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (1 Кор. 2, 9). Його дари невимовні. «Дяка Богові, — говорить Апостол, — за невимовний дар Його» (2 Кор. 9, 15), «… і мир Божий перевершує всякий розум» (Флп. 4, 7). Що ж ти говориш? Долі Його неосяжні, путі Його недослідимі, мир перевершує всякий розум, дар невимовний, те, що Бог приготував тим, хто любить Його, не приходило на серце людині, Його величність не має меж, розум без числа, все незбагненне, а Сам Він збагненний?

Чи не є це крайнім безумством? Стримай єретика, не дозволяй йому піти, спитай, що говорить Павло словами: «… частинно знаємо» (1 Кор. 13, 9)? Може, він скаже, що Павло говорить тут не про Божу сутність, а про справи домобудівництва. Тим краще. Якщо він говорив про діла домобудівництва, то тим більше перемога за нами. Бо коли незбагненними є діла Божого домобудівництва, то тим більше Він Сам. А що тут Апостол говорить не про справи домобудівництва, а про Самого Бога, послухай наступне. Сказавши: «Частинно знаємо і частинно пророкуємо, — він додав: — Тепер я знаю частинно, а тоді пізнаю, подібно як я пізнаний» (1 Кор. 13, 9, 12). Ким він «пізнаний», Богом, чи ділами домобудівництва? Напевно, Богом.

Отже, саме Його він «частинно» знає. Він сказав: «частинно» не в тому розумінні, що ніби одну частину Його сутності він знає, а другої не знає (Бог — єство просте). Він знає, що Бог існує, але не знає Ким Він є у Своїй сутності. Знає, що Він Премудрий, а наскільки Премудрий — не знає. Знає, що Він великий, але наскільки великий, якою є Його величність, цього не знає. Знає, що Він скрізь присутній, а як саме — не знає. Знає, що Він усім піклується, все утримує, все береже, але як саме Він це робить, цього не знає. Тому він і сказав: «Частинно знаємо і частинно пророкуємо».

6. Однак облишмо Павла та пророків і піднесімося до неба, чи немає там кого-небудь, хто б знав, Ким є Бог у Своїй суті. Звичайно, хоч би там і знайшлися ті, що знають, але у них немає нічого спільного з нами, бо великою є відмінність між ангелами і людьми. Однак, щоб ти ще більше переконався, що й там жодна розумна сила не знає цього, послухаємо ангелів.

Що ж, чи про Божу сутність вони там розмовляють і запитують один в одного? Ні, але що? Вони прославляють, поклоняються, неустанно з великим трепетом підносять похвальні і таємничі пісні. Одні говорять: «Слава у вишніх Богу» (Лк. 2, 14), серафими виголошують: «Свят, свят, свят» (Іс. 6, 3). Вони відводять свої очі, не маючи сили переносити навіть присутність Божу. А херувими виголошують: «Благословенна слава Господня від місця Його» (Єз. 3, 12). Але не тому, що Бог має місце — цього сказати не можна, — а, висловлюючись по-людськи, оскільки мова наша людська, — де б Він не був і Яким би Він не був, — якщо, знову ж таки, це тільки можна сказати стосовно Бога.

Чи бачиш, який страх вверху і яка зневага внизу? Ті прославляють, а ці досліджують. Ті закривають обличчя, а ці намагаються безсоромно дивитися на невимовну славу. Хто не буде зітхати, хто не буде оплакувати їхню безрозсудність і таке крайнє безумство?

Я хотів би продовжити мову, але позаяк у ці змагання вступив уперше, то думаю, що для вас буде корисно задовольнитися поки що сказаним, щоб чимало речей, про які піде мова, своєю круговертю не стерли з пам’яті й цього. Але, як Бог дозволить, ми неодмінно ще будемо займатися цим. Я давно горів бажанням повести з вами таку розмову, але не спішив і відкладав, бачачи, що чимало з тих, котрі заразилися цією хворобою, із задоволенням слухають нас. І, щоб не відігнати здобич, а ще більше їх захопити і потім вступити у боротьбу, я досі стримував язик від цих змагань. Але позаяк з Божої благодаті вони самі, як я чув, запрошують і викликають мене на ці змагання, тому я вже сміливо виступив на боротьбу і взяв «зброю», яка «руйнує задуми і всяке звеличування, що повстає проти пізнання Бога» (2 Кор. 10, 4–5). Однак я взяв цю зброю не для того, щоби скинути супротивників, а щоб підняти тих, котрі лежать. Сила цієї зброї є такою, що тих, котрі люблять суперечки, вона може поражати, а слухачів із добрими намірами — з великим успіхом зціляти. Вона не завдає ран, а лікує рани.

7. Отже, не будемо сердитись і гнівливо до них ставитись, а будемо смиренно з ними розмовляти, бо немає нічого сильнішого від скромності і смирення. Тому і Павло велів старанно дотримуватися цього, сказавши: «Раб же Господній не повинен сваритися, а бути до всіх привітним» (2 Тим. 2, 24). Не сказав, що тільки до братів, а «до всіх». І ще: «Лагідність ваша нехай буде відома, — не сказав: братам, — а «всім людям» (Флп. 4, 5). Бо, за словами Господніми, яка вам користь, «коли ви любите тих, хто любить вас» (Мф. 5, 46)?

Коли дружба з ким би то не було є шкідливою і приводить до нещастя, то, хоч би то були батьки, відійди від них, хоч би то було око, вирви його. «Якщо ж, — говорить Господь, — праве око спокушає тебе, вирви його» (Мф. 5, 29). Він говорить не про тіло — хіба це можливо? Коли б Він говорив про тілесну природу, тоді вина падала б на Творця природи. Водночас необхідно було б вирвати не одне око, — бо коли залишиться ліве, то воно так само може спокушати свого господаря. Однак для того, щоб ти знав, що йдеться тут не про око, Господь наголосив: «праве», вказуючи цим, що коли б будь-хто був для тебе таким дорогим, як праве око, але якщо він спокушає тебе, вирви його і розірви з ним дружбу. Яка користь від ока, коли загине все тіло?

Отже, якщо дружба, як я сказав, спричиняє шкоду, то будемо сторонитися її та уникати. А коли вона ніскільки не шкодить нашому благочестю, тоді будемо привертати і прихиляти друзів до себе. Якщо ти сам не приносиш користі своєму товаришу, а від нього отримуєш шкоду, тоді вважай за краще, розлучившись з ним, залишатися неушкодженим. Уникай дружніх стосунків, якщо вони шкідливі, — тільки уникай, але не сварися і не ворогуй. Так повчає і Павло наступними словами: «Якщо можливо і залежить від вас, перебувайте в мирі зі всіма людьми» (Рим. 12, 18). Ти є рабом Бога миру. Він виганяв бісів і звершував безліч добрих діл, і коли Його називали біснуватим, не зіслав блискавки, не поразив тих, котрі Його обзивали, не спалив такого безсоромного і невдячного язика, хоч міг це зробити, а тільки, відкинувши дорікання, сказав: «У Мені біса нема, але Я шаную Отця Мого» (Ін. 8, 49). А коли раб первосвященика вдарив Його, що Він сказав? «Якщо Я сказав зле, то доведи, що зле, а коли добре, за що ти б’єш Мене?» (Ін. 18, 23).

Якщо Владика ангелів відповідає і виправдовується перед рабом, то що ще можна сказати?! Ось ці слова бережи у свідомості, часто їх повторюй і говори: «Якщо Я сказав зле, то доведи, що зле, а коли добре, за що ти б’єш Мене?». Уяви собі, Хто це говорить, кому говорить і чому. І будуть ці слова для тебе особливим божественним і постійним приспівом, який зможе втішити за будь-якої образи. Уявляй достоїнство Ображеного, негідність того, хто образив і надзвичайність образи. Раб не тільки лихословив, але й ударив, і не просто вдарив, а в лице. Немає нічого більш образливого, як такий удар. Однак Господь все стерпів, щоб ти отримав найкращий приклад смирення.

Про це будемо роздумувати не тільки тепер, але згадаємо і тоді, коли прийде час. Ви схвалюєте сказане, однак цю похвалу виразіть мені на ділі. Борець тренується у своїй школі для того, щоб під час змагань показати користь від цих тренувань. Так і ти, коли розгніваєшся, покажи користь від того, що тут почув, і неустанно повторюй: «Якщо Я сказав зле, то доведи, що зле, а коли добре, за що ти б’єш Мене?». Запиши це у своїй свідомості. Для того я неустанно і повторюю вам ці слова, щоб усе сказане вкоренилось у вашій душі, щоб залишилося назавжди у вашій пам’яті, і від цієї пам’яті була користь. Якщо ми будемо мати ці слова ясно записаними в нашій свідомості, тоді ніхто не зможе бути настільки кам’яним, невдячним і черствим, щоб коли-небудь піддатися гніву. Ці слова краще за будь-яку вуздечку, за будь-які вудила можуть стримувати наш язик, що виходить за межі поміркованості та шляхетності, заспокоїти збуджений розум, прихилити до постійної скромності і вселити в нас повний мир. І щоб ми сподобилися завжди насолоджуватися ним через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, з Котрим Отцю і Святому Духу слава, держава і поклоніння нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

  1. Йдеться про єпископа Антиохійського Флавіана []

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору