«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том І. Книга 2

Проти аномеїв. Слово друге

Св. Іоана Золотоуста, що багато днів перед цим говорив проти аномеїв, потім проти юдеїв, потім не говорив через присутність єпископів і звершення спомину численних мучеників.

Знову проти аномеїв про неосяжне

Знову виступимо проти невірних аномеїв. Якщо вони ображаються, отримавши назву невірних, тоді нехай уникають цього діла, і я не буду вживати цю назву. Нехай вони відкинуть невірні думки, і я відкину образливу назву. А коли вони ділами зневажають віру і, піддаючи себе осоромленню, не соромляться, тоді чому нарікають на мене, що я докоряю їм словами за те, що вони самі проявляють на ділі? Коли я не так давно, як ви пам’ятаєте, почав розмірковувати про них і навіть вступив з ними в боротьбу, тут же мене захопили суперечки з юдеями, бо небезпечно було залишати без уваги власні хворі члени. Для роздумів проти аномеїв час ще є. А коли б я завчасно і швидко не врятував від юдейської пожежі наших хворих братів, що заразилися юдейськими думками, через що у них поширювався гріх щодо посту, тоді не було б жодної користі від нашого повчання.

Після суперечки з юдеями я був знову зайнятий і не мав можливості продовжити свої роздуми через прибуття багатьох духовних отців, що зібралися тут із багатьох місць, ніби ріки до цього духовного моря. А після їхнього відходу були одні за одними спомини мучеників, бо не годилося зневажати прославленням цих подвижників. Все це говорю і перераховую для того, щоб ви не подумали, ніби зволікання із суперечками з аномеями виникло в мене через лінощі і байдужість. Тепер, коли я вже звільнився від боротьби з юдеями і отці повернулися у свої краї, достатньо насолодившись прославленням мучеників, я приступлю до того, щоб задовольнити ваше бажання слухати мене.

Я добре знаю, що кожен із вас хоче слухати роздуми про це не менше того, як я хочу говорити. А причина в тому, що місто наше здавна Христолюбиве, і ви отримали цю спадщину від предків — не нехтувати спотворенням догматів. З чого це видно? Колись, ще за часів ваших предків, «прийшли деякі із Юдеї» (Діян. 15, 1), наказуючи обрізатися і сповняти Мойсеїв закон, спотворювали чистоту догматів апостольського вчення. Тодішні жителі вашого міста не стерпіли і не змовчали, а подібно, як поступають вірні собаки, коли побачать вовків, що нападають і нищать все стадо, повстали проти них і, перш ніж звідусіль повиганяти їх, зробили те, що розіслали по всьому всесвіту апостольські догми, які застерігають від таких нападів на вірних як з боку тих людей, так і всіх, що прийдуть після них.

2. З чого розпочати нам роздуми проти аномеїв? З чого ж іще, як не з викриття їхнього безвір’я? Вони використовують усі заходи для того, щоб викоренити із душі слухачів віру. Яка ж іще більша провина може бути доказом безчестя? Коли Бог щось об’являє, то сказане має сприйматися з вірою, а не зухвалим дослідженням. Якщо комусь із них так хочеться, нехай називають мене невірним, я не переймаюся. Чому? Тому, що я на ділі показую, як мене називати. Що я говорю: нехай називають мене невірним? Нехай називають мене навіть безумним ради Христа. Цією назвою я навіть тішуся, ніби вінком, бо поділяю цю назву з Павлом, котрий говорив: «Ми безумні Христа ради» (1 Кор. 4, 10).

Це безумство мудріше за будь-яку мудрість, бо чого не змогла досягнути зовнішня (язичницька) мудрість, те звершено безумством ради Христа. Воно розігнало темряву всесвіту, воно принесло світло пізнання. Але що таке безумство ради Христа? Це те, коли ми приборкуємо власні роздуми, які дочасно бунтуються; коли звільняємо й очищуємо наш розум від зовнішнього вчення, щоб коли необхідно буде отримувати Христове вчення, він був у нас вільним і очищеним для прийняття Божественних сповіщень. Коли Бог об’являє щось таке, що досліджувати не можна, те необхідно приймати з вірою. Досліджувати причини, вимагати звіту, допитуватися про спосіб діяльності притаманно для найбільш зухвалої і несамовитої душі. Це я постараюся доказати із самого Писання.

Захарія був мужем дивним і великим, поважним первосвящеником, що отримав від Бога право заступатися за весь народ. Цей Захарія, увійшовши у святеє-святих, у найбільш недоступне місце, яке зі всіх людей міг споглядати тільки він (подумай, він був рівносильним цілому народові і міг підносити до Бога молитви за весь народ і благати Владику за рабів. Чи бачиш його неабияку відважність, як певного посередника між Богом і людьми?), побачив Ангела, що стояв там. А позаяк його вид лякав людину, то Ангел сказав: «Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і ось ти народиш сина» (Лк. 1, 13).

Яка тут послідовність? Той просив за народ, молився за гріхи, випрошував прощення для таких же, як він, рабів, а Ангел говорить: «Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя», і на доказ того, що вона почута, сповіщає, що в нього народиться син Іоан? Цілком логічна послідовність, бо Захарія молився за гріхи народу і мав породити сина, який проголошував: «Ось Агнець Божий, Який бере на Себе гріхи світу» (Ін. 1, 29). Тому Ангел справедливо говорив: «… Почута молитва твоя, і ти породиш сина».

А що Захарія? У нас йдеться про те, що намагання довідатися про способи сповнення божественних сповіщень гріх, що ці визначення необхідно сприймати з вірою. А Захарія знав свій вік із сивиною, немічність тіла, знав про безплідність дружини і не повірив. Тому захотів знати, як це станеться, і запитав: «З чого я пізнаю це?» (Лк. 1, 18). «Як, — каже, — це сповниться?» Ось «я вже старий» і посивів, «і жінка моя» безплідна «постарілася у днях своїх»; вік похилий, природа нездатна, як же сповниться обіцяне? Я сівач слабий, нива безплідна. Чи не здається комусь, що він заслуговує прощення, запитуючи про те, як це станеться, — хіба не справедливо він говорить?

Однак перед Богом він не виявився достойним прощення, і цілком справедливо. Коли Бог будь-що об’являє, тоді не можна по-своєму судити і вказувати на непослідовність діл чи законів природи або щось подібне. Бо сила волі (Божої) вища за все і не може мати будь-яких перепон.

Що ж робиш ти, чоловіче? Бог обіцяє, а ти вказуєш на вік і посилаєшся на старість. Невже старість сильніша від Божої обітниці? Невже природа більш могутня, ніж Творець природи? Хіба ти не знаєш, що непохитні діла Його слів? Його словом утверджено небо, Його слово сформувало творіння, Його слово створило ангелів, а ти сумніваєшся в народженні? Тому розгнівався Ангел і не простив йому, не зваживши навіть на його священство. Навпаки, саме через це він ще більше був покараний. Той, хто був піднесений вище за інших, повинен був перевершувати інших і вірою.

Як же він був покараний? «Ось ти будеш мовчати і не матимеш, можливості говорити» (Лк. 1, 20). «Язик твій, — говорить він, — став причиною вираження слів безвір’я, він же і отримає покарання за безвір’я, «ось ти будеш мовчати і не матимеш можливості говорити до того дня, коли збудеться це». Задумайся над людинолюбством Господа: «Ти не віриш Мені, — говорить Він, — прийми покарання тепер. А коли Я виправдаю це на ділі, тоді припиню гнів. Коли пізнаєш, що ти справедливо покараний, тоді звільню тебе від покарання».

Нехай послухають аномеї, як гнівається Бог, коли Його досліджують. Якщо Захарія покараний за те, що не повірив смертному народженню, то скажи мені, як уникнеш кари ти, досліджуючи невимовне і найвище? Захарія нічого не доказував, а тільки хотів знати, але не отримав прощення. Яке ж оправдання будеш мати ти, коли стверджуєш, що знаєш навіть невидиме і неосяжне для всіх, яку кару накличеш на себе?

3. Однак роздуми про народження нехай залишаться до більш сприятливих часів. А тепер приступимо до попередньої теми, яку я напередодні не завершив, намагаючись вирвати згубний корінь, матір всякого зла, що і породила в них такі думки. Що це за корінь всякого зла? Повірте, жах охоплює мене, коли я хочу його назвати, не наважуюсь язиком вимовити те, що в них постійно на думці. Що це за корінь цього зла? Людина наважилася сказати: я знаю Бога так, як знає Себе Сам Бог. Чи потрібно це викривати? Чи потрібно доказувати? Чи не вистачить сказати тільки такі слова, щоб виразити все їхнє безчестя? Це явне безумство, недопустима безрозсудність, найновіший вид безчестя. Ніхто ніколи не наважувався ні подумати, ні вимовити язиком чогось подібного.

Подумай, нещасний і жалюгідний, хто ти і Кого досліджуєш? Ти — людина, а досліджуєш Бога? Тільки цього достатньо, щоб виразити крайнє безумство: людина — це земля і попіл, плоть і кров, трава і цвіт трави, тінь, і дим, і марнота, і все, що тільки є негідне й немічне. Не подумай, що це сказано ради осудження людської природи. Не я це говорю. Так розмірковують пророки. Але не для безчестя нашого роду, а ради смирення зарозумілості безумних; не для приниження нашої природи, а щоб позбавити гордості несамовитих. Якщо після таких численних пророчих висловів знайшлися люди, що перевершили зухвалість самого диявола, то скажи мені, до якого безумства вони дійшли б, коли б нічого такого не було сказано? Якщо вони, маючи перед собою ліки, страждають від недуги (безумства), то коли б пророки так чисельно не виразилися щодо людської природи, якою ж ще гордістю і зарозумілістю вони б підносилися?

Послухай, що говорить праведний патріарх: «Я земля і попіл» (Бут. 18, 27). Він з Богом розмовляв, однак ця гідність не породила в ньому гордості. Навпаки, саме це і навчило його бути смиренним. А ці люди, негідні навіть тіні його, вважають себе вищими від ангелів, що і є доказом їхнього крайнього безумства. Скажи мені, невже ти досліджуєш Бога безначального, незмінного, безтілесного, нетлінного, скрізь присутнього, Який вище всього і перевершує всяке творіння? Послухай, що говорять про Нього пророки, і бійся. «Він погляне на землю — і вона тремтить» (Пс. 103, 32). Він тільки поглянув і захитав такою великою землею. «Торкнеться гір — і вони димлять» (Пс. 103, 32). «Він землю трясе з її місцями, і стовпи її трусяться» (Іов. 9, 6). Хто погрожує морю і висушує його; «безодні промовляє: висохни» (Іс. 44, 27). «Море побачило і розступилося, Йордан повернув назад. Гори підстрибували, як вівці, і пагорби — наче ягнята» (Пс. 113, 3–4).

Усе творіння хитається, боїться, тремтить, тільки вони нехтують, зневажають, відкидають власне спасіння (щоб не сказати — Владику всіх). Перед цим я напоумлював їх прикладом вишніх сил: ангелів, архангелів, херувимів, серафимів. Тепер — на прикладі безмовного творіння. Однак вони і цим не напоумлюються. Хіба не бачиш це небо, яке воно прекрасне, яке величне, як уквітчане всілякими зірками? Скільки літ воно існує? П’ять тисяч літ з лишнім стоїть воно, і такий тривалий час не постарив його. Але як юне і здорове тіло зберігає цвіт і силу, відповідно до свого віку, так і небо ніскільки не постаріло від часу, а зберегло красу, яку отримало на початку.

Але це небо, прекрасне, величне, світле, прикрашене зорями, непохитне, яке стоїть уже стільки часу, створив Той Бог, Якого ти, досліджуючи, обмежуєш границями власних міркувань. І створив з такою легкістю, з якою будь-хто ніби жартома зробив би намет. Відображаючи це, Ісая сказав: «Він небо простяг, мов тканину тонку, і розтягнув Він його, мов намет на помешкання на землі» (Іс. 40, 22). А хочеш подивитись і на землю? Він створив її, як ніщо. Про небо (пророк) говорить: «Він небо простяг, мов тканину тонку, і розтягнув Він його, мов намет на помешкання». А про землю: «Він князів землі на ніщо обертає, а земні судді для Нього — порожнеча» (Іс. 40, 22–23). Бачиш, як таку велику землю Він назвав нічим?

4. Подумай, яку громаду гір, скільки людських племен, скільки високих і різноманітних рослин, скільки міст, скільки величезних споруд, яку чисельність чотириногих, звірів, плазунів і різних живих істот носить земля на своїх раменах. І все це Бог створив так легко, що пророк не міг знайти нічого такого, щоб уподібнити до такої легкості, а сказав, що Він створив землю, як «ніщо». А позаяк краса і величність видимого надто далекі від величності і всемогутності Того, Хто їх створив, і недостатні для відображення могутності Творця, то пророки знайшли інший спосіб, за допомогою якого, на скільки це можливо, змогли дещо повніше виразити могутність Божу.

Що це за спосіб? Вони не тільки змальовують величність творіння, але вказують і на спосіб створення, щоб з того й іншого, із величності творіння та легкості творення, ми, відповідно до своїх сил, змогли отримати належне поняття про Божу могутність. Тож, зважай не тільки на величність творіння, але й на ту легкість, з якою Бог його створив. Це стосується не лише землі, але й людської природи, про що пророк говорить: «Він Той, Хто сидить понад кругом землі, а мешканці її — мов сарана» (Іс. 40, 22). В іншому місці говорить: «… Народи, як крапля з відра» (Іс. 40, 15).

Не сприймай ці слова поверхово, а вникни в них і задумайся. Перерахуй всі народи: сирійців, киликійців, кападокійців, вифінійців, жителів Евксинського Понту1, Фракії, Македонії, всієї Греції, тих, що живуть на островах, в Італії, за нашою областю, на Британських островах, сарматів, індійців, населення Персії та інші чисельні народи і племена, назв яких ми не знаємо, — всі ці народи, за словами пророка, перед Богом, «як крапля з відра». Скажи ж мені, якою частиною цієї краплі є ти, що досліджуєш Бога, перед Яким усі народи «як крапля з відра»?

Але для чого говорити про небо, землю, море і людську природу? Піднесімося думкою і звернімося до ангелів. Ви, звичайно, знаєте, що бодай один ангел прирівнюється до цього видимого створіння або й вищий від нього. Якщо весь світ не достойний праведної людини, бо як говорить Павло, «… ті, яких весь світ не був достойний» (Євр. 11, 38), то тим більше він не може бути достойний ангела, бо ангели набагато вище праведників. Однак є міріади міріад ангелів, є тисячі тисяч архангелів, а престоли, господства, начала, влади, численні сонми і невимовні роди безтілесних сил. І всі ці сили Бог створив з такою легкістю, яку не може виразити жодне слово. Для цього було достатньо тільки єдиного Його бажання. Як для нас саме тільки бажання не виявляє труднощів, так для Нього створення таких численних і таких великих сил. Пророк, виражаючи це, сказав: «Все, що хоче, Господь творить на небесах і на землі» (Пс. 134, 6).

Чи бачиш, що не тільки для створення тих, що живуть на землі, але й для створення вишніх сил Йому достатньо було одного бажання? Скажи мені, чому ти, дійшовши до такої міри безумства, що Бога, Якого необхідно тільки славословити і Йому поклонятися, намагаєшся досліджувати, ніби якийсь незначущий предмет, і тепер, слухаючи це, не плачеш над собою, не ховаєшся в землю? Тому і Павло, сповнений великою мудрістю, споглядаючи незрівнянну Божу величність і немічність людської природи, обурюється на тих, що досліджують діла Його домобудівництва, і, з неабиякою силою докоряючи їм, говорить: «А ти хто, чоловіче, що сперечаєшся з Богом?» (Рим. 9, 20). Хто ти? Спочатку вникни у свою природу, бо неможливо підібрати слова, якими можна б виразити твою немічність.

5. Але ти скажеш: «Я людина, обдарована волею». Ти обдарований не для того, щоби використовувати волю для суперечок, а для того, щоб використовувати цю честь на послух Тому, Хто тебе обдарував. Бог обдарував тебе не для того, щоб ти Його ображав, а щоб прославляв. Ображає Бога той, хто випробовує Його сутність. Не випробовувати Його обітниць — означає прославляти Його. А випробовувати й досліджувати не тільки слова, але Того, Хто сказав, означає безчестити Його. А що не випробовувати Його обітниць означає прославляти Його, видно зі слів Павла, який сказав про Авраама, його віру і послушність у всьому: «…Не вважав свого тіла, майже столітнього, за вже змертвіле і утроби Сариної за омертвілу; не засумнівався в обітниці Божій невірою, але зміцнився у вірі» (Рим. 4, 19–20). «Природа і вік, — говорить він, — привели його до відчаю, однак віра підтримала благу надію: «…Зміцнився у вірі, віддавши славу Богові, і був цілком упевнений, що Він має силу виконати обіцяне» (Рим. 4, 20–21). Бачиш, як Авраам, будучи впевненим у Божій обітниці, віддає славу Богові?

Отже, коли той, хто вірить Богові, віддає Йому славу; тоді той, хто не вірить Йому, повертає Його безчестя на свою голову. «А ти хто, чоловіче, що сперечаєшся з Богом?» (Рим. 9, 20). Потім, бажаючи показати різницю між людиною і Богом, Апостол показав це, хоч не прямо, але так, що у зображеному можна побачити і набагато більшу відмінність. Що ж він говорить? «Чи скаже творіння своєму творцеві: «Навіщо ти мене так зробив?» Хіба не має влади гончар над глиною, щоб із тієї самої суміші зробити один посуд для почесного, а другий для непочесного вжитку?» (Рим. 9, 20–21).

А що кажеш ти? Невже я маю бути підвладний Богу так, як глина гончареві? «Так», — говорить він. Така відмінність між Богом і людиною, як між глиною і гончарем, або краще сказати, навіть не така, а набагато більша. У глини і гончаря одне єство, про що сказано й у Іова. Не говорю про «про мешканців глиняних хат, що в поросі їхня основа» (Іов. 4, 19). Те, що людина виглядає краще і більш пристойно, ніж глина, залежить не від різниці самого єства, а від мудрості Художника, бо по суті ти нічим не відрізняєшся від глини. Якщо не віриш, то нехай переконають тебе могили і гробниці. Підійшовши до гробів предків, ти переконаєшся, що це дійсно так.

Між глиною і гончарем немає різниці. А між Богом і людьми така різниця, яку по суті неможливо ні словом передати, ні розумом осягнути. Тому, як глина йде за руками гончаря, куди б він її не направив чи поставив, так і ти, подібно до глини, будь безмовним, коли Бог хоче щось влаштувати. Однак Павло сказав це не для того, щоб відняти в нас волю і принизити нашу самостійність (цього нема!), а для того, щоб краще присмирити нашу самостійність. Якщо бажаєте, розглянемо і це.

Що хотіли колись пізнати ті, котрим Павло так сильно закрив уста? Хіба вони досліджували сутність Божу? Ні, на це ніхто ніколи не наважувався. Вони хотіли знати набагато менше — діла Божого домобудівництва. Наприклад, чому такий-то карається, а такий-то отримує помилування; чому такий-то звільняється від покарання, а інший страждає; один отримує прощення, а інший не отримує. Вони бажали знати це та інше подібне. З чого це видно? Зі слів Павла. Він спочатку сказав: «Отже, кого хоче, милує; а кого хоче, озлоблює. Ти скажеш мені: «За що ще звинувачує? Бо хто може противитися волі Його?». А потім додає: «А ти хто, чоловіче, що сперечаєшся з Богом?» (Рим. 9, 18–20).

Отже, Павло закриває уста людей, які хотіли знати діла Божого домобудівництва. Він не дозволяє їм навіть цього. А ти, досліджуючи блаженне Єство, що всім управляє, не вважаєш себе гідним тисячі громовиць? Чи не є це крайнім безумством? Послухай, що говорить пророк, вірніше, Бог через нього: «Якщо Я вам Отець, де пошана Моя? Якщо Я вам Господь, де страх переді Мною?» (Мал. 1, 6). Хто має страх, той не досліджує, а поклоняється; не випробовує, а славословить і прославляє. Нехай навчать тебе цьому вишні сили і блаженний Павло. Сам не маючи такого бажання, він докоряв іншим. Пояснюючи, що він має тільки часткове знання, а не всеосяжне, про що говорив у послання до коринф’ян: «Ми частинно знаємо» (1 Кор. 13, 9), тепер послухай, що він, повторюючи, говорить до филип’ян: «Браття, я не вважаю, що я вже досяг» (Флп. 3, 13).

Що ще може бути більш яскраве від цих слів? Навчаючи весь всесвіт, він голосніше від труби проголосив, задовольнятися тою мірою знань, яку дано; її любити і не думати про те, щоб колись осягнути все. Скажи мені, що говориш ти? Ти маєш Христа, що промовляє в тобі, і говориш: «Я не вважаю, що я вже досяг»? «Тому, — відповідає він, — я і сказав, що маю Христа, Який промовляє в мені, — Він Сам навчить мене всьому». Так і ці люди, якщо б вони не були вповні позбавлені допомоги Духа і не відкинули від своєї душі всю Його дію, то, слухаючи слова Павла: «Я не вважаю, що я вже досяг», не думали б, що вони вже осягнули все.

6. Звідки, скажуть, видно, що Павло говорить про віру, знання і догмати, а не про життя і поведінку, і що його слова не значать: «Я вважаю себе недосконалим у житті та поведінці?» Він пояснює це конкретно словами: «Подвигом добрим я змагався, свій біг закінчив, віру зберіг; а тепер готується мені вінець правди» (2 Тим. 4, 7–8). Той, хто закінчив свій біг і надіється отримати вінець, не міг сказати: «Я не вважаю, що я вже досяг». Водночас немає людини, яка б не знала, що можна робити, а чого не можна, — це відомо всім: і варварам, і персам, і всьому родові людському. Але, щоб більш ясно виразити те, що я говорю, прочитаю цей розділ послання по порядку. Сказавши: «Стережіться псів, стережіться лихих працівників» (Флп. 3, 2), особливо вказуючи на тих, які ще настоювали на юдейському вченні, Павло продовжує: «Але те, що для мене було перевагою, заради Христа я вважав за ніщо. Та і все я вважаю за ніщо…, щоб придбати Христа і знайтись у Ньому не зі своєю праведністю, яка від закону, але з тією, що через віру в Христа, з праведністю від Бога з вірою» (Флп. 3, 7–9). Потім пояснює, якою вірою: «… Щоб пізнати Його і силу воскресіння Його, і участь у стражданнях Його» (Флп. 3, 10).

Що означає «силу воскресіння Його»? «Тут, — говорить він, — показано дещо новий образ воскресіння». Бо багато мертвих воскресало і до Христа, але так, як Він, не воскрес жодний. Усі ті, що воскресали, на деякий час звільнившись від влади смерті, потім знову підпадали під її владу і поверталися в землю. А тіло Господа після воскресіння не повернулося в землю, але вознеслося на небеса, зруйнувало всю владу ворога, воскресило разом із собою весь всесвіт і нині сидить на царському престолі. Вказуючи на все це і роз’яснюючи, що ніякий розум не в змозі осягнути таку чисельність і таку величність чудес, а тільки віра може їх пізнати і яскраво висвітлити, Павло сказав: «…З праведністю від Бога за вірою, щоб пізнати Його і силу воскресіння Його» (Флп. 3, 9–10).

Якщо розум не може осягнути простого воскресіння (бо це вище людської природи і порядку речей), то який розум здатний осягнути воскресіння, яке настільки відмінне від інших воскресінь? Жодний. Нам потрібна тільки віра, через яку ми змогли б переконатися, що померле тіло воскресло і перейшло в життя безсмертне, яке не має ні межі, ні кінця. Про це Павло говорить в іншому місці. «Христос, — говорить він, — воскреснувши з мертвих, уже не вмирає: смерть уже Ним не володіє» (Рим. 6, 9). Тут подвійне чудо: воскреснути і воскреснути саме таким чином. Тому Павло і сказав: «Вірою пізнати силу воскресіння Його».

Якщо ж воскресіння неможливо осягнути розумом, то чи не тим більше вишнє народження? Розмірковуючи над цим і розповідаючи про хрест та страждання, Павло відніс і це до сили віри. Далі, завершивши розмову про це, він сказав: «Браття, я не вважаю, що я вже досяг» (Флп. 3, 13). Не сказав: «Я не вважаю, що я вже пізнав», але: «досяг». Не приписав собі ні абсолютного незнання, ні абсолютного знання. Сказавши: «Я не вважаю, що я вже досяг», цим вразив, що знаходиться ще в дорозі, йде і поривається вперед, однак кінця ще не досяг. Це ж він радить й іншим, вказуючи: «Хто з вас довершений, так повинен думати; якщо ж ви про щось інше думаєте, то і це Бог вам відкриє» (Флп. 3, 15). «Не розум навчить, — говорить він, — а відкриє Бог».

Бачиш, що тут йдеться не про життя і поведінку, а про догмати і віру? Не поведінка і життя потребують одкровення, а догмати і знання. Пояснюючи це, він і в іншому місці сказав: «Хто гадає, що він знає що-небудь, той нічого ще не знає так, як треба знати» (1 Кор. 8, 2). Не сказав просто: «… нічого ще не знає», а добавив: «… так, як треба знати», тобто, хоч він і має знання, однак неточне і недосконале.

7. А щоб ти переконався в тому, що це істина, не будемо більше розмірковувати про небесне, а, коли хочеш, поговоримо про видиме творіння внизу. Чи бачиш це небо? Ми знаємо, що воно має вигляд склепіння. І це ми знаємо не від розуму, а з Божественного Писання (Іс. 40, 22). Знаємо і те, що воно охоплює всю землю, також довідавшись про це із Писання. Але яким воно є у своїй суті, не знаємо. Якщо хтось буде заперечувати і сперечатися, той нехай скаже, що таке небо у своїй суті: застиглий кристал, чи згущені хмари, чи щільне повітря? Ніхто не може сказати про це конкретно.

Тож, скажи мені, чи потрібні ще докази, щоб переконатися в безумстві тих, котрі говорять, що вони пізнали Бога? Ти нічого не можеш сказати про природу неба, яке бачиш щодня, а стверджуєш, ніби достеменно пізнав сутність невидимого Бога? Хто може бути настільки байдужим, щоб не осудити крайнє безумство тих, що таке говорять? Тому закликаю всіх вас, розмовляючи з ними поблажливо і смиренно, старатися, наскільки це можливо, лікувати їх як безумних і психічно хворих, їхнє вчення походить від їхнього безумства і великого мудрування. А рани, що запалилися, не переносять дотику рук і не терплять сильної дії. Тому талановиті лікарі обтирають такі рани м’якою губкою.

Отже, якщо в душі цих людей є запалені рани, то ми, зібравши все сказане, ніби напоївши якусь ніжну губку приємною і цілющою водою, постараймося заспокоїти їхнє запалення і ліквідувати всю гордість. І хоч би вони ображали, хоч би відштовхували, хоч би плювали, хоч би що робили, ти, улюблений, не припиняй лікування. Ті, що лікують психічно хворого, вимушені терпіти чимало подібного. Однак, незважаючи на це, не потрібно відступати, а особливо печалитися і плакати над ними через цю їхню хворобу.

Це я говорю тим, котрі більш сильні й непохитні, і спілкування з хворими їм не зможе нічим зашкодити. А хто більш слабкий, той нехай уникає їхнього товариства, нехай не йде на спілкування з ними, щоб дружні взаємини не стали причиною безчестя. Так чинив і Павло. Він сам спілкувався з хворими і говорив: «Для юдеїв я був як… для тих, що не мають закону, — був як такий, що не має закону» (1 Кор. 9, 20–21). Однак учнів і більш слабких, наставляючи і повчаючи, застерігав від цього: «Лихі товариства псують добрі звичаї» (1 Кор. 15, 33). І ще: «Вийдіть із середовища їхнього і відлучіться, — говорить Господь» (2 Кор. 6, 17).

Коли лікар приходить до хворого, то часто приносить користь і хворому, і собі. А коли хворого лікує незнаючий, то шкодить і собі, і хворому. Хворому допомогти він не може, а собі завдає шкоди хворобою. Як заражаються хворобою ті, що обстежують хворих, так можуть постраждати й ті, що вступають у спілкування з богохульниками: будучи немічними, можуть перейняти чималу частину їхнього безчестя.

Отже, щоб не завдати собі значної шкоди, будемо уникати їхнього товариства. Будемо тільки молити і благати людинолюбного Бога, «Який хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1 Тим. 2, 4), щоб визволив їх від омани і диявольської сіті і привів до світла пізнання, до Бога і Отця Господа нашого Ісуса Христа, Котрому слава і держава нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

  1. Народи Причорноморського узбережжя. []

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору