Бесіда 30
«Кожна кара здається спочатку не радістю,
а смутком, але потім навченим через неї дає мирний
плід праведності. Отже, зміцніть опущені руки та
ослаблені коліна і ходіть просто ногами вашими,
щоб кульгаве не збочило, а краще виправилося»
(Євр. 12, 11-13)
1. Ті, що приймають гіркі ліки, спочатку переживають неприємне відчуття, а потім відчувають користь. Таким є і благочестя, таким є і гріх: в останньому спочатку відчувається задоволення, а потім скорбота, в першому — спочатку скорбота, а потім задоволення. Однак те й інше нерівні. Зовсім не одне і те ж: спочатку відчувати скорботу, а потім задоволення, чи спочатку відчувати задоволення, а після того скорботу. Чому? Бо в останньому випадку очікування майбутньої скорботи зменшує справжнє задоволення, а в першому очікування майбутнього задоволення неабияк ослабляє справжню скорботу, а тому іноді там навіть не відчувається ніякого задоволення, а тут — ніякої скорботи. Але не тільки в цьому є відмінність, а ще й в іншому. В чому саме? В тому, що вони не рівні щодо тривалості часу, але одне менше, а інше набагато більше.
Подібна (відмінність) і ще значніша є в предметах духовних. Звідси Павло і взяв утішання. Він посилається знову на загальну думку, якій ніхто не може суперечити як загальному вироку, бо коли хтось висловлює думку, яка визнається всіма, то всі погоджуються і ніхто не заперечує. Ви тужите, каже він, — це зрозуміло, бо кара завжди така, з цього вона починається. Тому він і продовжує: «Кожна кара здається спочатку не радістю, а смутком». Добре він сказав: «здається», бо насправді кара не є скорботою, а тільки такою здається. І такою є не якась одна кара, а інша не така, але всяка: «Кожна кара, — каже, — здається спочатку не радістю, а смутком», тобто і людська, і духовна. Чи бачиш, як він посилається на загальну думку? «Здається, — каже, — смутком», отже, не насправді. І справді, від якої скорботи може бути радість? Від жодної, як і від будь-якої радості не походить скорбота.
«Але потім навченим через неї дає мирний плід праведності». Тут він розуміє не один плід, а багато плодів, вказуючи так на велику їх кількість. «Навченим через неї», — каже. Що означає «навченим через неї»? Тим, які довго терплять і страждають. Бачиш, який відповідний вислів він використовує? Отже, «кара» — це повчання, яке робить борця сильним, нездоланним у подвигах, непереможним у битвах. А коли «кожна кара» така, то таке ж і це. Тому потрібно чекати від нього добрих наслідків, приємного і мирного кінця. Не дивуйся, що вона, будучи гіркою, приносить солодкі плоди. Саме так і кора на деревах майже позбавлена смаку і жорстка, а плоди солодкі. Все це він запозичив із загальновідомого досвіду. А коли потрібно чекати таких наслідків, то навіщо ви нарікаєте? Навіщо, переживши неприємне, зневіряєтесь у приємному? Ви витерпіли неприємності, які слід було витерпіти, тож не втрачайте надію на нагороду.
«Отже, зміцніть опущені руки та ослаблені коліна і ходіть просто ногами вашими, щоб кульгаве не збочило, а краще виправилося». Говорить наче скороходам, бійцям і борцям. Чи бачиш, як він озброює їх, як налаштовує? Це говорить він про самі помисли: «Ходіть просто», тобто йдіть прямо, не сумніваючись. Якщо «кара’’ походить від любові та піклування і веде до доброго кінця, як він довів це і ділами, і словами, і всім, то навіщо ви слабшаєте? Так роблять ті, що зневірилися, не підкріплювані надією на майбутнє. Йдіть, каже, прямо, щоб кульгаве більше не шкутильгало, а прийшло до попереднього стану, бо хто кульгає, той підсилює це зло. Бачиш, що цілковите зцілення залежить від нас?
«Намагайтеся мати мир зі всіма і святість, без якої ніхто не побачить Господа» (Євр. 12, 14). Про що говорив він попередньо словами: «Не будемо залишати зібрання свого» (Євр. 10, 25), те ж саме висловлює і тут. У спокусах ніщо не робить нас такими легко здоланими і піддатливими, як розділення. І ось тому доказ: розсій загін (воїнів) під час битви, і ворогам буде зовсім не важко взяти і зв’язати їх, нападаючи на тих, що розділилися, і тому зробилися більш слабкими. «Намагайтеся, — каже, — мати мир зі всіма і святість». Отже, і з тими, що чинять зло. Те ж саме говорить він і в іншому місці: «Якщо можливо і залежить від вас, перебувайте в мирі зі всіма людьми» (Рим. 12, 18). Ти зі свого боку, каже, май мир, ні в чому не порушуючи благочестя, а зло, якого зазнаєш від інших, терпи мужньо, бо терпіння — це велика зброя у спокусах. Так і Христос укріплював Своїх учнів: «Ось Я посилаю вас, — говорив Він, — як овець поміж вовків: отже, будьте мудрі, як змії, і лагідні, як голуби» (Мф. 10, 16). Що Ти говориш? Ми «серед вовків», а Ти наказуєш нам бути, «як вівці» і «як голуби»? Так, каже Він, бо ніщо так не осоромлює тих, що чинять зло, як те, коли ми мужньо переносимо спричинені нам (образи) і не мстимо ані словом, ані ділами. Це і нас робить мудрішими, готуючи нам велику нагороду, і їм приносить користь. Але він жорстоко образив тебе? Ти благословляй його і поглянь, скільки від того отримаєш благ: припиниш зло, приготуєш собі нагороду, присоромиш його і сам не зазнаєш нічого поганого.
«Намагайтеся мати мир зі всіма і святість». Що означає «святість»? Цнотливість і стриманість у подружньому житті. Хто безшлюбний, каже, той залишайся чистим або одружуйся. А хто в шлюбі, той не перелюбствуй, а задовольняйся своєю дружиною, — це і є святість. Як саме? Не шлюб є святістю, але шлюб оберігає святість, яка походить від віри, не допускаючи приліплюватися до блудниці, — «шлюб чесний», а не святий (Євр. 13, 4). Шлюб чистий, але він не приносить святості, а тільки не попускає оскверняти святість, яка походить від віри. «Без якої, — каже, — ніхто не побачить Господа». Те ж саме він говорить і в посланні до коринф’ян: «Не обманюйте себе: ні блудники, ні ідолослужителі, ні перелюбники, ні малакії, ні мужоложці, ні злодії, ні лихварі, ні п’яниці, ні лихословці, ні хижаки — Царства Божого не успадкують» (1 Кор. 6, 9-10). Справді, як той, хто став одним тілом з блудницею, може бути тілом Христовим? «Пильнуйте, щоб хто не позбувся благодаті Божої, щоб якийсь гіркий корінь, що виріс, не завдав шкоди і щоб ним багато хто не осквернився; щоб не було між вами якого блудника або нечестивця» (Євр. 12, 15-16). Бачиш, як він скрізь заповідає кожному сприяти загальному спасінню? «Наставляйте один одного щодня, — каже він (в іншому місці), — доки можна говорити «нині» (Євр. 3, 13).
2. Не перекладайте, каже, все на вчителів, не перекладайте все на предстоятелів, — і ви можете повчати один одного. Те ж саме писав він і солунянам: «Тому втішайте один одного і повчайте один одного, як ви і робите»„, і ще: «Втішайте один одного цими словами» (1 Сол. 5, 11; 4, 18). Те ж саме і ми вам тепер радимо. Ви можете, коли захочете, зробити один для одного більше за нас. Ви частіше спілкуєтеся один з одним, краще нас знаєте свої справи, бачите взаємні недоліки, більше маєте відвертості, любові й товариськості, а це не маловажне для повчання, але має велику й благодійну зручність. Ви краще за нас можете і викривати, і переконувати один одного. А крім того, я один, а вас багато, і всі ви, скільки вас є, можете бути вчителями. Тому закликаю вас: не нехтуйте таким даром. Кожен із вас має або дружину, або друга, або слугу, або сусіда, — викривай, переконуй його. Та й чи не безглуздо для пригощання влаштовувати зібрання, виявляти співдружність, мати визначений день для побачення один з одним, допомагати в потребах спільними засобами, наприклад, коли потрібно влаштувати похорони, або обід, або в чомусь іншому допомогти ближньому, а для повчання благочестю цього не робити? Тож закликаю вас: нехай ніхто не нехтує, щоб отримати від Бога велику нагороду за це.
Знайте, що кому довірено п’ять талантів, той — учитель, а кому один, — той учень. А коли учень скаже: я учень, що мені до того, — і приховає цей спільний дар слова, отриманий ним від Бога, і ніскільки не збільшить його, коли не буде ані повчати, ані радити, ані викривати, ані напоумляти, при можливості, а закопає в землю. Бо серце, яке приховує дар Божий, насправді є землею та попелом, і коли приховає або через лінощі, або через безчестя, то не стануть для нього виправданням його слова: я маю тільки один талант. Ти мав один талант? Тобі слід було принести ще хоча би один, подвоїти талант, бо якби ти приніс ще один, то не був би винен. Адже тому, що приніс ще два таланти, (Господь) не сказав: чому ти не приніс п’яти, але удостоїв його такої ж нагороди, як і того, що приніс ще п’ять талантів. Чому? Бо він зробив те, що зміг, не віддався лінощам через те, що отримав менше за того, що отримав п’ять талантів, не скористався незначністю (дару) для безпечності. Так і тобі не слід було дивитися на того, що має два таланти, або, точніше, треба було брати приклад із нього: як він, маючи два таланти, наслідував того, що мав п’ять, так і тобі слід було наслідувати того, що мав два. Якщо того, хто володіє багатством і не подає (бідним), чекає кара, то чи не чекає неабияка кара того, хто має нагоду повчати будь-яким способом, і цього не робить? Там годується тіло, а тут — душа; там ти рятуєш від тимчасової смерті, а тут — від вічної.
3. Але, скажеш, у мене немає дару слова? Немає і потреби в (особливому) дарі слова або в красномовстві. Коли ти побачиш друга, що він перелюбствує, то скажи йому: негідну справу ти чиниш, невже тобі не соромно, невже не совісно? Адже це гріх. Але, скажеш, хіба він не знає, що це гріх? Звичайно, що знає, але він захоплюється похіттю. І хворі знають, що пити холодну воду шкідливо, однак потребують застереження. Хто одержимий пристрастю, той не може швидко вилікувати сам себе. Тому ти, здоровий, повинен допомагати йому в лікуванні. Коли він не переконається твоїми словами, то спостерігай, коли він піде, і утримуй його, І можливо, він і присоромиться. Але яка, скажеш, користь від того, коли він зробить це заради мене, будучи мною затриманим? Не розмірковуй надто багато, а спочатку утримай його від негідної справи будь-яким способом. Нехай він привчиться не кидатися в цю безодню. Чи через тебе він утримається, чи чимсь іншим, І користь від цього буде. Коли ти привчиш його не ходити туди, то потім, поступово заспокоївши, зможеш навчити його, що цього не потрібно робити заради Бога, а не заради людини. Не намагайся виправити все раптом — це неможливо, але поступово й потроху. Коли побачиш його, що він іде на гульбище і на бенкети для пияцтва, то й тут учини так само, а водночас попроси його, щоб він допоміг і тобі, і напоумив тебе, коли помітить у тобі якийсь недолік. І він, побачивши, ЩО 1 ти потребуєш викриття і що ти допомагаєш йому не як досконалий у всьому і не як учитель, а як друг і брат, тоді поверне викриття проти самого себе. Скажи йому: я був корисним для тебе, нагадавши про корисне, тож і ти, коли помітиш у мені якийсь недолік, утримай і виправ мене; коли побачиш, що я гніваюсь або захоплююся користолюбством, то зупини, приборкай своїм повчанням.
Ось дружба, ось «брат, який підтримується братом, — як місто міцне і високе» (Притч. 18, 19). Справді, не в тому полягає дружба, щоб разом їсти й пити: така (дружба) буває й у розбійників, і в убивць. Коли ми друзі, коли істинно піклуємося один про одного, то саме в цьому повинні допомагати один одному. Ось що веде нас до благотворної дружби, ось що може спасти нас від геєни! Отож ані той, що викривається, не повинен засмучуватися, — адже ми люди і маємо недоліки, — ані той, хто викриває, не повинен робити це з насмішкою, зі зневагою або, розголошуючи, але віч-на-віч і з лaгiднiстю. Той, хто викриває, повинен якраз виявляти велику лагідність, щоби прихилити того, кого викриває, прийняти ліки від хвороби. Хіба не бачите, як лікарі, коли припікають, або відсікають, з якою лагідністю вони застосовують лікування? Тим більше так повинні чинити ті, що викривають, бо викриття викликає роздратування сильніше за вогонь і залізо. Лікарі всіляко стараються, щоби зробити відсікання спокійніше і, наскільки можливо, легше, тому, приступивши до нього і виконавши дещо, зупиняються, щоби хворому дати можливість відпочити.
Таким повинно бути й викриття, щоб ті, що викриваються, не відвернулися від нас. Якби при цьому нам довелося вислухати образи або навіть отримати удар, ми не повинні зупинятися. Ті, що терплять болюче лікування, багато кричать проти тих, що лікують, однак лікарі не зважають ні на що, а тільки на здоров’я хворих. Так і тут потрібно робити все, щоб викриття принесло користь, потрібно терпіти все, маючи на меті майбутню нагороду. «Носіть тягарі один одного, — каже (Апостол), — і так здійсните закон Христа» (Гал. 6, 2). Отже, і викриваючи, і терплячи один від одного викриття, ми можемо звершувати Христове домобудівництво. Цим ви полегшите і нашу працю, допомагаючи нам у всьому, подаючи руку допомоги, стаючи учасниками і спільниками спасіння як одні одних, так і кожен свого. Тож будемо терпіти, носячи «тягарі один одного» і викриваючи один одного, щоб нам сподобитися обіцяних нам благ у Христі Ісусі, Господеві нашому. Амінь.
Бесіда 29 | Зміст | Бесіда 31
