«Наша Парафія»

«Також, коли вводить Первородного у всесвіт,
промовляє: «І нехай поклоняться Йому всі Ангели
Божі». Про Ангелів сказано: «Ти твориш духів
ангелами Своїми і слугами Своїми
вогненне полум’я». А про Сина: «Престіл Твій,
Боже, повік віку: жезл царства Твого —
жезл правоти» (Євр. 1, 6-8)

1. Господь наш Ісус Христос називає Своє пришестя у плоті виходом, коли, наприклад, говорить: «Ось вийшов сівач сіяти» (Мф. 13, 3); і ще: «Я зійшов від Отця і прийшов у світ» (Ін. 16, 28). І це можна бачити в багатьох місцях. А Павло називає Його пришестя входом: «Коли, — каже — вводить Первородного у всесвіт», розуміючи під цим введенням втілення. А чому вони по-різному висловлюються про одне й те ж, і навіщо так говорять? Про це свідчать самі значення висловів. Христос справедливо називає Своє пришестя виходом, оскільки ми були зовні Бога. Як в’язні, що образили царя, знаходяться зазвичай зовні царських палат, і хто хоче примирити їх (із царем), не вводить їх усередину (палат), а сам виходить назовні і розмовляє з ними, поки не зробить гідними стати перед очі царя, так учинив і Христос. Він, вийшовши до нас, тобто, прийнявши плоть і наставивши нас у тому, що бажане Цареві, потім увів нас, очистивши від гріхів і примиривши (з Богом). Тому й називає (Своє пришестя) виходом. А Павло називає його входом, запозичивши цей переносний вислів із прикладу спадкоємців, які отримують у володіння якесь майно. Сказавши: «Коли вводить Первородного у всесвіт», — цим указує, що (Бог) доручив Йому всесвіт. Він тоді прийняв його у Своє володіння, коли був пізнаний. Це сказано не про Бога-Слово, а про втіленого Христа. І справді, якщо Він «у світі був, — як каже Іоан, — ї світ через Нього постав» (Ін. 1, 10), то як інакше він міг бути введений у всесвіт, як не у плоті?

«І нехай поклоняться Йому — каже, — всі Ангели Божі». Маючи намір сказати щось велике і високе, він приготовляє до цього слухачів і налаштовує для найкращого сприйняття (істини), представляючи Отця таким, що вводить Сина. І поглянь: попередньо він сказав, що (Бог) говорив нам не через пророків, а через Сина, і вказав, що Син вищий за ангелів, довівши це як самим найменуванням (Сина), так і тим, що сам Отець увів Сина. А тут він доводить те ж саме дещо інакше. Як саме? Поклонінням, чим указує, що Він настільки вищий за ангелів, наскільки Владика вищий за раба. Подібно до того, якби хтось, вводячи когось у помешкання царя, наказав присутнім там негайно поклонитися йому, так робить і Апостол, кого говорить про пришестя у світ у плоті й додає: «І нехай поклоняться Йому всі Ангели Божі». Невже тільки ангели без інших сил? Ні, послухай далі: «Про Ангелів сказано: «Ти твориш духів ангелами Своїми і слугами Своїми вогненне полум’я». А про Сина: «Престіл Твій, Боже, повік віку». Ось найбільша відмінність: вони створені, а Він не створений.

Чому про ангелів сказано: «Ти твориш», а про Сина не сказано? Бо так яскраво розкривається відмінність між ними. Тому про ангелів і сказано: «Ти твориш духів ангелами Своїми»; а про Сина хоч сказано: «Господь мав мене початком путі Своєї, раніше творінь Своїх» (Притч. 8, 22); і ще: «Бог учинив Господом і Христом цього Ісуса» (Діян. 2, 36), але ні там не йдеться про Христа Господа Сина, ані тут — про Бога-Слово, а все стосується втілення. Бажаючи вказати на істинну відмінність між ними, (Апостол) має на увазі не тільки ангелів, але й усі небесні службові сили. Чи бачиш, з якою чіткістю він розрізняє створіння і Творця, служителів і Владику, рабів і Спадкоємця, істинного Сина? Про Сина каже: «Престіл Твій, Боже, повік віку», — ось ознака Царства! «Жезл царства Твого — жезл правоти», — ще інша ознака Царства! Потім знову (звертається) до втілення: «Ти полюбив правду і зненавидів беззаконня, тому помазав Тебе, Боже, Бог Твій» (Євр. 1, 9). Що означає «Бог Твій»? Сказавши величне, (Апостол) знову пом’якшує мову.

Тут він спростував і юдеїв, і послідовників Павла Самосатського, і аріан, і Маркела, і Савелія, і Маркіона. Як саме? Юдеїв тим, що показав в одному і тому ж (Христі) два єства: Бога і Людину. Інших, тобто послідовників Павла Самосатського, тим, що сказав про вічне буття і нестворене Його єство, оскільки в протилежність словам: «Ти твориш», додав: «Престіл Твій, Боже, повік віку». Тим же самим і аріан, як і тим, що (Син) не є рабом, а якби Він був створеним, то був би рабом. Маркела та інших тим, що (Отець і Син) — це дві Особи, різні Іпостасі. Маркіонітів тим, що помазується не Божество, а людство (Христа). Далі каже: «Більше, ніж спільників Твоїх». Хто ж ці спільники, як не люди? Тобто «без міри» Христос отримав «Духа» (Ін. 3, 34).

2. Чи бачиш, як (Апостол) із вченням про нестворену Особу скрізь поєднує вчення про домобудівництво? Що може бути яскравішим за це? Чи бачиш, що не одне і те ж — створення і народження? Бо тоді він не розрізняв би їх і до слів: «Ти твориш», не додав би: «А про Сина: «Престіл Твій, Боже, (ό Θεός) повік віку». І не назвав би найменування «Син» найвищим найменуванням, якби воно означало те ж саме (що й створіння). Справді, як би воно могло бути найвищим? Якби створення і народження означали одне і те ж, тоді чим Син був би вищим за ангелів, які є створеними? Ось знову подається про Нього вислів «Бог» з артиклем1. «На початку Ти, Господи, заснував землю, і небеса — діло рук Твоїх; вони загинуть, а Ти перебуваєш, і всі постаріють, як риза, і як одяг згорнеш їх, і зміняться; але Ти Той самий, і літа Твої не скінчаться» (Євр. 1, 10-12). Щоб ти, почувши слова: «Коли вводить Первородного у всесвіт», не подумав, ніби (Синові) згодом це було надано, як дар, (Апостол) і попередньо застерігав від такої думки, і тепер знову застерігає, кажучи: «На початку», — не тепер, каже, але спрадавна.

Тут він знову завдає смертельного удару Павлові Самосатському та Арію, приписуючи Синові те, що приписується й Отцеві. Крім того, він подає і дещо інше, найважливіше, а саме: говорить про переміну світу: «І всі постаріють, як риза, і як одяг згорнеш їх, і зміняться». Подібно він говорить і в посланні до римлян, що (Бог) перемінить світ (Рим. 8). Бажаючи вказати на легкість цієї справи (для Бога), каже: «Згорнеш», тобто, як людина згортає одяг, так (Бог) згорне і змінить світ. А коли Він так легко вчинить перетворення і зміну світу на кращий і вищий стан, то чи потрібний був Йому ще хтось під час первинного творіння світу? Коли ви вже присоромитеся (говорити це)? Крім того, дуже приємно знати, що світ не завжди буде в такому стані, як зараз, а все переміниться, все зміниться, тоді як Сам (Бог) перебуває завжди живим і неосяжним. «І літа Твої, — каже, — не скінчаться. Кому коли з ангелів сказав Бог: «Сиди праворуч Мене, доки не покладу ворогів Твоїх до підніжжя ніг Твоїх?» (Євр. 1, 12-13).

Ось він знову підбадьорює (віруючих) тим, що вороги їхні будуть уражені. А їхні вороги ті ж самі, що й Христові. І це знову ознака Царства, ознака рівності, ознака честі, а не безсилля (Сина), що Отець гнівається за (образу), вчинену Синові, — це ознака великої любові й близькості Отця і Сина. І справді, якщо Він гнівається за Нього, то як Він може бути чужим для Нього? «Доки не покладу ворогів Твоїх». Так і в другому псалмі сказано: «Той, Хто живе на небесах, посміється з них, Господь осоромить їх. Тоді Він заговорить до них у гніві Своїм і обуренням Своїм розжене їх» (Пс. 2, 4-5). І Сам (Христос) говорить: «Ворогів моїх, які не хотіли, щоб я царював над ними, приведіть сюди і повбивайте переді мною» (Лк. 19, 27). А що це Його слова, послухай, як Він говорить в іншому місці: «Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як птах пташенят своїх під крила, і ви не захотіли! Ось залишається вам дім ваш порожнім» (Лк. 13, 34-35); і ще: «Відбереться від вас Царство Боже і дане буде народові, який буде приносити плоди його» (Мф. 21, 43); і далі: «Хто впаде на камінь цей, розіб’ється, а на кого він упаде, того розчавить» (Мф. 21, 44). З іншого боку, коли Він буде судити ворогів там, то тим більше вони віддадуть звіт за образи, вчинені Йому тут. Отож слова: «Доки не покладу ворогів Твоїх до підніжжя ніг Твоїх», сказані саме для честі Сина.

«Чи не всі вони духи служіння, що їх посилають служити тим, які мають успадкувати спасіння?» (Євр. 1, 14). Що дивного, каже, що вони служать Синові, коли служать і для нашого спасіння? Бачиш, як (Апостол) прославляє розум слухачів і вказує на велику честь, що надається нам Богом, Який призначив таке служіння ангелам, які вищі за нас, — служіння для нас. Він мовби так говорить: ангели для того є і служіння їхнє полягає в тому, щоби служити Богові для нашого спасіння. Отже, справа ангелів — виконувати все для спасіння братів. Хоча це справа самого Христа, але Він спасає нас як Владика, а вони — як раби. І ми, хоча є рабами, але й співрабами ангелів. Що ви, каже, дивуєтеся ангелам? Вони є рабами Сина Божого і посилаються всюди заради нас, служать нашому спасінню. Отож вони раби, подібні до нас. Зверніть увагу, яку невелику відмінність він визначає між створіннями. Хоча відмінність між ангелами й людьми є значною, однак він ставить їх поряд і ніби так говорить: вони трудяться для нас, усюди посилаються заради нас, можна сказати, що є рабами заради нас. Служіння їхнє полягає в тому, що вони всюди посилаються заради нас.

3. Такими прикладами наповнений Старий Завіт наповнений і Новий. Коли ангели благовістують пастирям, коли являються Марії, Йосифові, коли сидять біля гробу Христового, коли посилаються сказати учням: «Мужі галилейські, чого ви стоїте і дивитеся на небо?» (Діян. 1, 11), коли звільняють Петра з темниці, коли розмовляють із Филипом, — хіба це не є очевидним, що вони служать нам? Тож уяви, яка честь виявляється нам, коли Бог посилає ангелів служити нам, як Своїм друзям, коли ангел являється Корнилію, коли ангел звільняє з темниці всіх апостолів і каже: «Ідіть і, ставши у храмі, говоріть до народу всі ці слова життя» (Діян. 5, 20). Але що я кажу про інших? Самому Павлові являвся ангел. Чи бачиш, як вони служать нам заради Бога, і служать у справах надзвичайно важливих? Тому Павло й каже: «Чи світло, чи життя, чи смерть, чи сучасне, чи майбутнє — все ваше» (1 Кор. 3, 22). І Син був посланий, але не як раб, не як служитель, а як Син Єдинородний, Який хоче того ж, чого хоче Отець, або, краще сказати, Він і не був посланий, бо не перейшов з одного місця в інше, але прийняв плоть, а вони змінюють місця, залишивши одні, в яких були, переходять потім на інші, в яких не були.

Це (Апостол) говорить для того, щоби підбадьорити їх: Чого (каже) ви лякаєтеся? Ангели служать нам. Сказавши про Сина, про справи домобудівництва, створення і Царство, довівши рівність (Сина з Отцем) і те, що (Син) володарює як Владика не тільки над людьми, але й над небесними силами, далі (Апостол) наставляє їх, повчаючи, що ми повинні бути уважними до сказаного, і говорить: «Тому ми повинні бути особливо уважні до того, що чули» (Євр. 2, 1). Тут він хоче сказати, що потрібно «особливо» прислухатися до закону, але замовчує про це. Тож пояснює це в доказах, а не в самому повчанні або пораді, оскільки так було краще. «Бо коли, — каже, — слово, сповіщене через ангелів, було тверде і всякий злочин і непослух одержували справедливу кару, то як ми уникнемо, не подбавши про таке спасіння, яке, будучи спочатку проповідуване Господом, ствердилось у нас тими, хто чув від Нього?» (Євр. 2, 2-3). А чому ми повинні бути «особливо уважні до того, що чули»? Хіба попереднє не так само від Бога, як і теперішнє? Тут він заповідає бути «особливо» уважними або до закону, або «до того, що чули», але зовсім не засуджує (закон), ні. Оскільки (євреї) високо цінували Старий Завіт завдяки його старовині, то, щоб теперішній, який є Новим, не зазнав зневаги, він наполегливо доводить, що його необхідно слухати ще більше. Як доводить? Коли говорить мовби так: хоча те й інше від Бога, але не однаково.

Однак це він пояснює нам пізніше, а тепер поки що вказує на це коротко, а далі висловлює яскравіше, коли каже: «Бо, якби перший завіт був без недоліку», і далі: «А що занепадає і старіє, близьке до зотління» (Євр. 8, 7.13), і багато такого іншого. Але спочатку він не насмілюється сказати нічого такого, аж поки не приготував і не прихилив слухача до цього багатьма свідченнями.

Отже, скажи, чому «ми повинні бути особливо уважні»? «Щоб, — каже, — не відпасти», тобто, щоб ми не загинули, не відпали. Тут він указує на важкість відпадіння і на те, як важко відпале знову відновити, коли це спричинено байдужістю. А сам вислів він запозичив із Притч: «Сину мій! — каже (Премудрий), — не випускай їх з очей твоїх» (Притч. 3, 21), вказуючи і на легкість відпадання, і на важкість загибелі, тобто, що непослух є небезпечним для нас. Так (Апостол) самими доказами повчає, що покарання буде дуже великим. Але це він залишає для роздумів і не подає у вигляді висновку. Такий стиль мови робить викриття не надто різким, тобто той, хто викриває, не завжди виносить рішення сам від себе, а залишає все на волю слухача, щоб він сам подав голос, і це робить (слухачів) більш розсудливими. Так робив у Старому Завіті пророк Нафан, а в Матфея — Христос, коли говорить: «Що він зробить з цими виноградарями?» (Мф. 21, 40), закликаючи (учнів) самим висловити вирок. У цьому полягає найбільша перемога.

Далі (Апостол), сказавши: «Бо коли слово, сповіщене через ангелів, було тверде», не додав: тим більше сказане Христом, але, залишивши це, сказав більш лагідно: «То як ми уникнемо, не подбавши про таке спасіння». І поглянь, як він робить порівняння: Бо коли, — каже, — слово, сповіщене через ангелів». Там — «через ангелів», а тут — «Господом»; там — «слово», а тут — спасіння». Далі, щоби хтось не сказав: хіба те, що говориш ти, Павле, Христове? Тому він застерігає від цього і доводить достовірність сказаного, доводить істинність як тим, що він чув це від Господа, так і тим, що й нині Бог говорить це, але не просто голосом, як було за Мойсея, а за допомогою знамень та подій, що засвідчують це.

4. Що означає: «Бо коли слово, сповіщене через ангелів, було тверде»? Так само він говорить і в посланні до галатів: «Вчинений він був через ангелів, рукою посередника» (Гал. 3, 19); і в іншому місці: «Ви, які прийняли закон при служінні ангелів і не зберегли» (Діян. 7, 53). І скрізь він говорить, що (закон) був даний через ангелів. Деякі стверджують, що тут має на увазі Мойсей, але це не безпідставно, оскільки він називає тут ангелів у множині, крім того, говорить тут про ангелів небесних. Що сказати на це? Те, що він говорить або тільки про десять заповідей, оскільки тоді говорив Мойсей, а Бог відповідав, або, що ангели були присутні, коли Бог давав заповіді, або говорить про все, що було сказано і вчинено у Старому Завіті, оскільки ангели брали в тому участь. А чому в іншому місці сказано: «Бо закон був даний через Мойсея» (Ін. 1, 17), а тут: «Через ангелів»? Бо (1 Мойсей) говорить: «І зійшов Господь на гору» (Вих. 19, 20).

«Бо коли слово, сповіщене через ангелів, було тверде». Що означає «було тверде»? Означає, що було істинним і вірним, бо все сказане збулося в належний час. Або це він говорить, або те, що слово було непохитне і погрози звершилися, або словом називає накази, бо, крім закону, було дано багато наказів через ангелів, посланих від Бога, як наприклад, на місці плачу, за часів суддів, за Самсона (Суд. 2, і; 8, 3). Тому Апостол і не сказав: закон, але «слово». Мені здається більш вірогідним, що він розуміє тут усе, влаштоване через ангелів. То що ж ми скажемо? Те, що тоді були присутні ангели, яким був довірений народ (єврейський), і від них виходили звуки сурм, вогонь, морок та інше. «І всякий, — каже, — злочин і непослух одержували справедливу кару (відплату)»2. Не так, щоб один отримав, а другий ні, але «всякий». Ніщо, каже, не залишилося непокараним, але «одержували справедливу відплату».

«Відплату» — замість «кару». Чому він так висловився? Павло зазвичай не дуже строгий у виборі слів, однак іноді просто вживає менш точні замість більш точних, як наприклад, в одному місці він каже: «Беремо в полон усякий помисел на послух Христу» (2 Кор. 10, 5). А в іншому місці каже «відплата» замість «кара», як і тут називає покарання відплатою. «Бо праведно, — каже, — перед Богом — відплатити скорботою тим, що кривдять вас, а вам, скривдженим, — відрадою» (2 Сол. 1, 6-7). Тобто правда не втратила своєї сили, і Бог виконує її, і карає тих, що згрішили, хоч явними бувають не всі гріхи, а тільки ті, якими прямо порушуються заповіді.

Отже, «як, — каже, — ми уникнемо, не подбавши про таке спасіння»? Цим він висловлює те, що раніше було не велике спасіння. Тому добре додав: «…про таке». Тепер, каже, не від війни спасе нас Бог, не землю і земні блага дасть нам, а буде руйнування смерті, загибель диявола, Царство Небесне, вічне життя. Все це він стисло висловив словами: «Не подбавши про таке спасіння». Далі говорить про достовірність сказаного. Будучи спочатку проповідуване Господом», тобто отримало початок від самого Джерела, бо не людина принесла це (спасіння) на землю, не створена сила, а сам Єдинородний. «Ствердилось у нас тими, хто чув від Нього». Що означає «ствердилось»? Тобто те, що вірно викладене, або те, що звершилося. Ми, каже, маємо запоруку. Усе те не знищилося, не припинилося, а зберігається й отримує перемогу. А причиною цього є діюча Божественна сила. Що означає «хто чув»? Тобто саме ті, які чули від Господа, укріпили нас. Це справа велика й достовірна. Так само й Лука говорить на початку Євангелія: «Як передали нам ті, що від самого початку були очевидцями і служителями Слова « (Лк. 1, 2).

Як же воно «ствердилось»? А що, скажуть, коли ті, що чули, самі це вигадали? Щоби спростувати таку думку й довести, що ця благодать не від людей, (Апостол) додає: «При засвідченні Богом» (Євр. 2, 4). Справді, Бог не свідчив би про них, якби вони самі щось вигадали. Вони свідчать, а водночас свідчить і Бог. Як Він свідчить? Не словом, не голосом, хоч і це було б достовірним, а як? «Знаменнями і чудесами, та різними силами». Добре він сказав: «Різними силами», вказуючи на велику кількість дарів, адже в стародавніх не було стільки і таких різних знамень. Ми повірили їм не просто так, а завдяки свідченню знамень і чудес, — отже, повірили не їм, а самому Богові. «І даруванням Духа Святого з Його волі». Як же це, коли й чародії звершують знамення, і юдеї говорили про Христа, що «Він виганяє бісів силою Вельзевула» (Лк. 11, 15)? Але вони звершували не такі знамення, тому (Павло) і каже: «Різними силами». Ті знамення — не сила, а безсилля, вигадка і марні дії. Тому він і каже про ці: «Даруванням Духа Святого з Його волі».

5. Тут, мені здається, (Апостол) натякає і на дещо інше. Ймовірно, там було небагато людей, які мали духовні дари, які духовно зубожіли, оскільки віруючі стали менш ревними. Тому, щоби втішити їх і вберегти від падіння, він приписує все волі Божій: Сам (Бог), каже, знає, що для кого є корисним, і так розподіляє благодать. Те ж саме він говорить і в посланні до коринф’ян: «Але кожному дається виявлення Духа на користь»; і далі: «Усе це творить один і той же Дух, наділяючи кожному осібно, як Йому завгодно» (1 Кор. 12, 7.11), — доводить, що дарування залежать від волі Отця. Часто багато хто не отримував дарів через нечисте і недбайливе життя, а інколи не отримували їх і люди, які проводили добре і чисте життя. Навіщо це? Для того, щоб вони не спіткнулись, щоб не загордилися, щоб не стали байдужими, щоб не стали надто величатися. Бо коли й без дарів саме усвідомлення чистого життя може викликати гордість, то тим більше (це може бути), коли приєднаються благодатні дари. Тому вони і подавалися людям більш смиренним і простим, і насамперед простим, які перебували, як говорить Писання, «в радості та простоті серця» (Діян. 2, 46). Так (повчання Апостола) могло сильніше діяти на них і тоді, коли вони були недбайливими, спонукати їх. Смиренний, який не має про себе високої думки, коли отримує дари як такий, що отримав їх не через заслуги і вважає себе негідним, стає більш ревним. А хто думає, що він заслужив, той вважає дари належними і величається.

Тому Бог так влаштовує все це заради користі. Це можна бачити й у Церкві: один має дар учителя, а інший не може навіть уст відкрити. Але нехай ніхто не тужить через це, бо «кожному дається виявлення Духа на користь» (1 Кор. 12, 7). Якщо чоловік, будучи господарем дому, знає, кому що довірити, то тим більше Бог, Який бачить розум людський і знає все раніше звершення. Одне тільки заслуговує скорботи — це гріх, а все інше ніскільки. Не кажи: чому я не маю багатства, бо, якби мав, то роздавав би бідним. Ти не знаєш, що коли б мав, то, можливо, став би ще більш користолюбним. Ти говориш це тепер, а насправді, отримавши, можливо, став би іншим. Так, коли ми насичені, то думаємо, що можемо постити, а коли мине небагато часу, то в нас народжуються інші думки. Так само, коли ми не п’яні, то думаємо, що можемо подолати цю пристрасть, а коли віддамося їй, тоді вже не (думаємо). Не кажи: чому я не маю дару вчителя, бо, якби я мав, то наставляв би багатьох. Ти не знаєш, що якби мав, то чи не став би він причиною твого осуду, і заздрість або лінощі чи не примусили б тебе приховати талант?

Тепер ти вільний від усього цього, і коли не даси міру борошна, не підлягаєш осуду, а тоді ти провинився би багато в чому. Хоча й тепер ти не позбавлений зовсім дарів. Покажи в малому, яким би ти був, якби мав (більше), бо «неправедний у малому, — каже (Господь), — неправедний і у великому… То хто ж довірить вам істинне?» (Лк. 16, 10-11). Учини так, як удова: вона мала дві лепти і пожертвувала все, що мала. Ти шукаєш багатства? Покажи, що ти нехтуєш малим (майном), щоб я міг довірити тобі велике. А коли не нехтуєш першим, то тим більше не будеш (нехтувати) й останнім. Так само покажи й щодо дару слова, що ти належно використаєш його для повчання та переконання. Ти не маєш зовнішнього красномовства? Не маєш великого запасу думок? Але ти знаєш загальні (істини) і маєш сина, маєш сусіда, маєш друга, маєш брата, маєш рідних. Коли не можеш виголошувати довгу промову перед народом у церкві, то можеш наставляти їх віч-на-віч, — тут не потрібне красномовство й тривалі проповіді. Засвідчи через них, що якби ти мав дар слова, то не був би недбайливим. А коли не виявляєш старанності в малому, то як я повірю тобі у великому? А що кожен може робити це насправді, послухай, як Павло заповідав це і мирянам: «Втішайте, — каже він, — один одного і повчайте один одного» (1 Сол. 5, 11); і ще: «Отже, втішайте один одного цими словами» (1 Сол. 4, 18). Бог знає, скільки кожному вділити. Хіба ти кращий за Мойсея? Але послухай, як і він нарікав: «Хіба я, — говорив він, — носив в утробі весь народ цей, і хіба я народив його, що Ти говориш мені: неси його на руках твоїх, як нянька носить дитину?» (Числ. 11, 12). А що Бог? Він відділив дари Духа від нього і дав іншим (Числ. 11, 17), показавши, що коли раніше він управляв (євреями), то це було не від його таланту, а від Духа. Якби ти мав дарування, то часто величався б, часто падав би. Ти не знаєш себе так, як знає тебе Бог.

Тож не будемо говорити: навіщо це, і для чого те? Бо все влаштовує Бог. Не будемо вимагати від Нього звіту — це надто нечестиво й божевільно. Ми — раби, і раби, далеко віддалені від Владики, не знаємо навіть того, що під ногами. Тож не будемо випробовувати Божі дари, а будемо берегти те, що Він дарував нам, хоч би це було мале, хоча би дуже мале, і тоді неодмінно ми заслужимо похвалу. Або, точніше, (не будемо вважати) жодного з Божих дарів малим. Ти нарікаєш, що не маєш дару вчителя? А скажи мені, який дар здається тобі великим: чи дар учителя, чи дар зцілень? Звичайно, що останній. А давати зір сліпим, хіба не здається тобі більшим, ніж зціляти хвороби? А воскрешати мертвих, хіба не здається тобі ще більшим? А скажи мені: звершувати це за допомогою тіні та платків хіба не здається тобі більшим, ніж звершувати це словом? То чого ти бажаєш, скажи мені, чи воскрешати мертвих за допомогою тіні та платків, чи мати дар учителя? Звичайно, ти скажеш: воскрешати мертвих за допомогою тіні та платків.

6. Однак, коли я доведу тобі, що набагато більшим від цього дару є інший дар, який ти можеш придбати, і що, не придбавши його, ти справедливо позбавляєшся й інших, то що тоді скажеш? Крім того, такий дар може придбати не один чи двоє, а взагалі всі. Знаю, що ви дивуєтесь і вражаєтеся, почувши, що можете мати дар набагато більший, ніж дар воскрешати мертвих, давати зір сліпим і звершувати те, що було за апостольських часів. Можливо, ви навіть вважаєте це неправдоподібним. Який же це дар? Любов. Повірте мені — це не мої слова, а слова Христові, сповіщені через Павла. Що саме він говорить? «Дбайте про дари більші, і я покажу вам шлях іще кращий» (1 Кор. 12, 31). Що означає «іще кращий»? Слова його означають таке: коринф’яни тоді величалися дарами і, маючи дар мов, який є найменшим із дарів, гордилися перед іншими. Тому він каже: чи хочете мати дари? Я покажу вам шлях до дарів не тільки кращий, а найкращий. І далі каже: «Якщо я говорю мовами людськими й ангельськими, а любові не маю, то я — мідь, що дзвенить, або кімвал, що бриньчить. Якщо маю дар пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання і всю віру, так що й гори можу переставляти, а любові не маю, — то я ніщо» (1 Кор. 13, 1-2).

Чи бачиш, (який це) дар? Тож прагни придбати його. Він означає більше, ніж воскрешати мертвих, він набагато вищий за всі інші дари. А що це справді так, то послухай, що говорить Христос у розмові з учнями: «З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою» (Ін. 13, 35). Пояснюючи, як саме їх упізнають, не сказав: через чудеса. А як? «Якщо будете мати любов між собою». Так само (в молитві) до Отця Він говорить: «Так і вони нехай будуть в Нас єдине, — щоб увірував світ, що Ти послав Мене» (Ін. 17, 21). І учням Він говорив: «Заповідь нову даю вам: щоб ви любили один одного» (Ін. 13, 34). Отже, (любляча людина) краща й славніша за тих, які воскрешають мертвих. І справедливо, бо останнє цілком походить від благодаті Божої, а перше водночас і від твоєї старанності. Перше властиве істинному християнинові й доводить, що він є учнем Христа, Який розіп’явся (заради світу) і не мав нічого спільного із землею. Без цього саме мучеництво не може принести ніякої користі, А щоб ти переконався в цьому, то зверни увагу на таке: блаженний Павло досяг висоти чеснот у двох або, точніше, в трьох речах: у знаменнях, у мудрості та в житті. Але без любові, каже він, усе це є ніщо. А як саме — це «ніщо», я поясню: «І якщо я роздам, — каже, — усе добро моє і віддам тіло моє на спалення, а любові не маю, то нема мені з того ніякої користі» (1 Кор. 13, 3). Адже той, що роздає майно і витрачає гроші, може не мати любові. Про це я достатньо сказав там, де говорив про любов, туди й посилаю бажаючих.

Тож будемо, як я сказав, прагнути отримати цей дар, будемо любити один одного і для досягнення успіху в чеснотах не будемо мати потреби ні в чому іншому, а все буде для нас легкоздійсненним, усе в нас буде звершуватися з великим успіхом. Але, скажете, ми й тепер любимо один одного: один має двох друзів, другий — трьох, а інший — чотирьох. Але це не означає любити заради Бога, а зради того, щоб самому бути улюбленим. Хто любить заради Бога, той має не таке ставлення до любові, а є прихильним до всіх, як до своїх братів: єдиновірних він любить, як своїх рідних братів, а єретиків, язичників та юдеїв жаліє, як своїх братів за природою, однак недобрих і негідних, а тому засмучується і плаче над ними. Ми можемо уподібнюватися Богові, коли будемо любити всіх, навіть ворогів, а не тоді, коли будемо звершувати знамення. Ми і Богові дивуємося, правда, і тоді, коли Він творить чудеса, але набагато більше, коли Він виявляє людинолюбство й милосердя. А коли Бог завдяки цьому викликає особливий подив, то тим більше люди, а тому є очевидним, що це приносить нам особливу пошану.

Тож будемо піклуватися про це і тоді здобудемо ніскільки не менше за Павла, Петра та інших, що воскресили безліч мертвих, хоч би й не могли зціляти лихоманки. А без любові, хоч би звершували знамення більше за апостолів, хоч би наражали себе на незліченні небезпеки заради віри, для нас не буде ніякої користі. Це кажу не я, а сам вихованець любові знає це, а йому ми повинні вірити. Так ми зможемо отримати обіцяні блага, яких щоби сподобитися всім нам, за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

1. Деякі з аріан стверджували, що слово «Бог» з артиклем (ό Θεός) вживається у Священному Писанні тільки стосовно Бога Отця, а тому робили висновок, що Син Його, Ісус Христос, не є істинний Бог. Святитель тут і в інших місцях спростовує таке спотворене вчення. [↩]
2. У дужках за церковнослов’янським текстом, що відповідає змісту слів Святителя (М.М.). [↩]