«Наша Парафія»

І́гор Іва́нович Сіко́рський (25 травня (6 червня) 1889, Київ — 26 жовтня 1972, Істон, Коннектикут, США) — інженер (авіаконструктор) і підприємець, тривалий час мешкав і працював на території США. Ідею гелікоптера йому навіяли малюнки повітряного ґвинта Леонардо да Вінчі. 1918 року емігрував до США, де 1923 року заснував компанію Sicorski Air Engineering. Автор літаків-велетнів «Ілля Муромець» (1913, Росія), S-29А (США). Конструктор першого в США літака-амфібії.

Слідами наших виступів1. Пригадуєте, в одній з наших передач ми розповідали про видатного вченого-фізика Олександра Смакулу, столітній ювілей якого відзначається у цьому році Всесвітньою організацією ЮНЕСКО. Ще 1930 року він подав перше квантово-механічне пояснення радіаційного забарвлення кристалів, він — автор славнозвісної «формули Смакули», фундатор квантової органічної хімії. 1934 року він винаходить унікальну сполуку — бромйодид талію, що й сьогодні використовується в приладах нічного бачення, отримує перший в світі патент на спосіб поліпшення якості оптичних приладів, що згодом дістав назву «просвітлення оптики». Він розробив багато приладів твердотільної електроніки, технології оптичних матеріалів і пристроїв, лазерів на рідкоземельних елементах, нелінійні напівпровідникові матеріали, органічні надпровідні структури…

Видатний вчений ХХ-го століття залишив світові неоціненну наукову спадщину. До повернення його славетного імені в історії української науки причетний і автор циклу програм «Нехай не гасне світ науки».

Разом з невеликою групою науковців та працівників Українського телебачення ми побували на американському континенті, в Бостоні, де знімали відеофільм про Олександра Смакулу. На превеликий жаль, учасники експедиції переконалися, що ім’я Олександра Смакули мало кому відоме сьогодні в Массачусеттському технологічному інституті, де він пропрацював понад 30 років. Мало знає його і наша українська діаспора, власні діти вченого не відразу могли вказати, де його могила. За важких обставин довелося шукати матеріали для зйомок. «В тому прагматичному світі наше намагання здмухнути пил із забуття імені багатьом здавалося дивацтвом. І все ж таки відеофільм буде», — вирішили ми.

Після поїздки по Америці, перебування в Українському науковому інституті Гарвардського університету, знайомства з науковцями діаспори в Бостоні, Нью-Йорку, з науковцями Массачусеттського технологічного інституту, Товариства українських інженерів Америки склалося враження, що в Америці не знають багатьох великих українських вчених, які працювали на науковий потенціал цієї держави. Не знають не лише Олександра Смакулу, не знають і професора-ентомолога Олександра Неприцького-Грановського, не знають і професора-генетика Теодора Добржанського…

Про ентомолога Олександра Неприцького-Грановського у нас була передача, а от про Теодора Добржанського скажемо кілька слів нашим радіослухачам. Народився Добржанський в Немирові 1900 року, генетик, з 1928 року працював у Каліфорнійському технологічному інституті, з 1940 року — професор Колумбійського університету, а з 1962 — професор Рокфеллерівського університету в Нью-Йорку. Разом з Фордом та Смітом отримав нові дані про швидкість природного відбору популяцій…

— Але хто ж все-таки із наших співвітчизників залишився в пам’яті Америки навічно?

— Виявляється, що найбільш знане в Америці ім’я Ігоря Івановича Сікорського, всесвітньо відомого авіаконструктора — творця та винахідника перших геліокоптерів у світі. Йому і буде присвячена наступна сторінка нашої передачі.

***

Ігор Іванович Сікорський народився 25 травня 1889 року в Києві в сім’ї відомого вченого, доктора медицини, професора Імператорського університету Святого Володимира Івана Олексійовича Сікорського. Родина мешкала по вулиці Ярославів Вал, 15.

Його батько народився в селі Антонів, тепер Сквирського району, був визначним психіатром, психологом і педагогом. З 1885 року очолював кафедру психіатрії і нервових хвороб Київського університету. А згодом, у 1912 році він створив у Києві перший у світі Інститут дитячої психології. Саме батько виховав Ігоря за своєю методикою і зумів передати йому багато із своїх рис характеру, зокрема волю до досягнення поставленої мети, наполегливість. Мати, Марія Степанівна (до одруження Темрюк-Черкасова) мала також медичну освіту, любила літературу і музику, часто розповідала синові про проекти літальних апаратів великого Леонардо, читала йому фантастичні книги. Так, його улюбленою книгою став роман Жюля Верна «Робур-завойовник», де розповідалося про мандрівку на гігантському повітряному кораблі. Політ на такому кораблі згодом приснився хлопчикові, і він запам’ятав цей сон назавжди.

Початкову освіту Ігор Сікорський здобув у Київській гімназії, потім перевівся в Морський кадетський корпус у Петербурзі. Ігор бажав отримати освіту в ділянці техніки, хоча батько мріяв про медичну кар“єру сина. Ігор побудував першу модель гелікоптера в дванадцятирічному віці. Після закінчення кадетського корпусу Ігор Сікорський повертається до Києва для продовження навчання в Політехнічному інституті. Він мріє стати конструктором літальних апаратів. Учень професора Миколи Жуковського професор Микола Делоне багато доклав зусиль, щоби закласти підвалини авіаційної науки в КПІ. Саме Делоне, будучи другом батька, підтримував мрії юного Ігоря, але революційні події 1905 року змусили Ігоря виїхати до Парижа для навчання в Технічній школі Дювіньо де Лано.

1905 рік. Рік революційних потрясінь. Рік, коли весь світ заговорив про винахід братів Райт. Їм уперше вдалося здійснити політ апарата, важчого за повітря. Тоді ж у Франції брати Бреге і професор Ріше розробляють ґвинтокрилу машину і в 1907 році їм вдається політ. І певно ж, це не могло не полонити фантазію молодого дослідника.

Сікорський повертається до Києва, в КПІ і з 1908 року повністю присвячує себе авіаконструюванню. Вже в 1910 році його мрія стала дійсністю — створений ним ґвинтокрил був першим в Росії апаратом, який міг підняти в повітря свою вагу, що дорівнювала 182 кг. Молодий авіаконструктор приходить до думки, що ера ґвинтокрилів ще не настала, і береться за створення більш перспективних на той час машин — літаків.

Сікорський починає створювати перший літак у куренівських майстернях. Маленький двостійковий біплан був готовий в квітні 1910 року, та піднятися в повітря не зміг через недостатню потужність двигуна «Анзани» в 15 кінських сил. І лише 3 червня Сікорському вдалося піднятися в повітря на своєму другому літаку БіС-2 з потужнішим двигуном.

За роки навчання в КПІ Сікорський збудував кілька ґвинтокрилів і літаків-біпланів. На літаку С-5 Ігор Сікорський встановив чотири всеросійські рекорди: висоти (500 м), далекості лету (85 км), тривалості лету (52 хв) і швидкості (125 км/год). Під Фастовом він продемонстрував перевагу літака С-5 над літаками закордонних марок. Він здобуває визнання в Росії.

Ці досягнення молодого авіаконструктора не залишилися непоміченими. На Московській повітроплавальній виставці його нагороджують Великою золотою медаллю, а перед цим його нагородило Імператорське Російське технічне товариство почесною медаллю «За корисні досягнення в галузі повітроплавання та за самостійну розробку аероплана своєї системи, що дали прекрасні результати». Так називалася ця медаль.

Його запрошують на посаду головного конструктора авіаційного відділу Російсько-Балтійського вагонного заводу.

Головним у літакобудуванні молодий авіаконструктор вважав створення літаків з великою вантажопідйомністю та швидкістю. У 1912 році він пропонує керівництву заводу фантастичний задум побудови багатодвигунового літака.

І вже 13 березня 1913 року літак С-21 «Большой Балтийский» або «Гранд», злітна маса якого була 4200 кг, розмах крила 27 м, а швидкість до 100 км/год, був готовий. 10 травня 1913 року було продемонстровано політ над Петербургом. Дещо перекомпонувавши летні характеристики, літак «Гранд» перейменували на «Русский витязь».

Подальшим вдосконаленням «Гранда» став літак «Илья Муромец», який злетів 10 грудня 1913 року. Злітна маса літака була 4750 кг, розмах крила 30,8 м. З початком війни цей літак став одним з найкращих бомбардувальників у Першій світовій війні.

На другому «Илье Муромце» було здійснено унікальний переліт Петербург-Київ і назад. Це було 16 червня, екіпаж у складі 4 осіб (Сікорський, Пруссіє, Лавров, Панасюк).

Київське товариство повітроплавання винагородило свого земляка Ігоря Сікорського за цей політ золотою медаллю з написом: «Славному витязю русского воздушного океана Игорю Сикорскому», а міська дума подарувала йому пам’ятний годинник.

Під час першої світової війни Ігорем Сікорським була створена ціла плеяда бойових літаків: важкі бомбардувальники, далекі розвідники, штурмовики, важкі і легкі винищувачі.

Літаком «Илья Муромец» 1 травня 1921 року було прокладено першу в Радянському Союзі поштово-пасажирську лінію за маршрутом «Москва-Харків».

Але настали буремні роки. Завод перестав працювати, робітники подалися до Червоної гвардії, керівництво тодішньої держави не визнавало потреби розвитку авіації. І Сікорський, не сприймаючи революції, емігрує спочатку 1918 року до Франції, а згодом, у 1919 — до США, де займається конструкторською та підприємницькою діяльністю.

Через 4 роки Сікорський разом з групою російських емігрантів організував літакобудівельну фірму «Сікорський Еренджиніринг», яка отримала велику фінансову підтримку від композитора Сергія Рахманинова — 5 тисяч доларів.

Протягом кількох років було успішно побудовано кілька типів легких та важких літаків. Зокрема, важкий тридвигуновий літак S-35 був призначений для першого перелету через Атлантику без посадки. Через перевантаження паливом цей літак розбився.

Побудована Сікорським десятимісна амфібія S-38 виявила високі летні характеристики. Нею зацікавилися водночас і ВПС США, і авіатранспортна компанія «Пан-Америкен». Завод Сікорського став одним із кращих у США.

Фірма Сікорського ввійшла до складу потужньої авіаційної корпорації «Юнайтед технолоджиз корпорейшн». В складі цієї корпорації вона існує і по сьогоднішній день.

Починаючи з 1931 року, успішно будувалися важкі і легкі типи тридвигунових амфібій. Деякі з них, наприклад С-43, С-44, експлуатувалися радянською полярною авіацією.

Але ж мрія Сікорського про створення гелікоптерів протягом цих років успішного будування літаків все-таки не залишала.

Сікорський пильно стежив за процесом гелікоптеробудування і, на відміну від багатьох авіаконструкторів, залишався вірний своїй ідеї створення ґвинтокрилів на базі простої і надійнішої одновісної схеми. І лише 14 вересня 1939 року вдалося за цією схемою реалізувати ґвинтокрил, який відірвався від землі.

Надійшло замовлення від ВПС США, і вже в грудні 1941 року двомісний S-47 був готовий і став першим у світі ґвинтокрилом, запровадженим у серійне виробництво.

Тривалість лету становила 1 год. 35 хвилин, швидкість до 100 км/год. Восени 1943 року цей рідкісний в історії екземпляр техніки за кількістю летів (на 102 години) було передано до Інституту Едісона.

За безпосередньої участі Сікорського були побудовані гелікоптери другого покоління. Основним напрямом діяльності Сікорського була розробка важких гелікоптерів. Тут він не знав собі рівних. Його S-56, а згодом S-58 (який певно став його лебединою піснею) вважаються кращими зарубіжними гелікоптерами того часу. Фактично з часу виробництва гелікоптерів Сікорського почала розвиватися ця галузь у багатьох державах світу, таких як Англія, Франція, Радянський Союз та інші.

А все-таки у чому найбільше проявив себе вчений-авіаконструктор? Кожне з його досягнень в авіабудуванні окремо могло б обезсмертити його ім’я. Перше — це визначальний його внесок у будування як в Росії, так і поза її межами багатодвигунових літаків-гігантів; друге — розробка перших міжконтинентальних пасажирських авіалайнерів; третє — розробка та організація серійного гелікоптеробудування.

Кілька слів про його особисте життя.

Ігор Іванович прожив довге і цікаве життя. Мав п’ятеро дітей. Дочка Тетяна народилася в Росії, а з 1927 року мешкала в США. Четверо синів народилися від другого шлюбу. Сікорський цікавився релігійними питаннями, був активним у російській громаді США. В 1957 році Ігор Сікорський вийшов на пенсію, залишаючись консультантом фірми до своєї смерті — 26 жовтня 1972 року.

Син Сергій, як і батько, присвятив себе авіації. В 1989 році він разом з Тетяною приїздив до Києва на відкриття меморіальної дошки на будинку, де жив видатний авіаконструктор двадцятого століття.

А що ще зв’язує Ігоря Сікорського з Києвом, Україною? Ні в місті, ні в районі КПІ немає вулиць ні Ігоря Сікорського2, ні Степана Тимошенка, ні Василенка, ні Оппоківа, ні багатьох інших великих українських особистостей. Зате є Машинобудівні, Світлі, Колгоспні і таке інше. Нещодавно стало відомо про присвоєння імені Ігоря Сікорського одній із площ у Санкт-Петербурзі.

А що в нас, на батьківщині геніального авіаконструктора?

В одній із газет нещодавно була пропозиція назвати повітряні ворота столиці «аеропортом імені Ігоря Сікорського». Нам вона здалася симпатичною і цілковито доречною. А вам?

Література:

1. Гончаров С. Сікорський — «відомий» і невідомий. //День. — 2001. — 26 липня.
2. Кислов В. В., Михеев В. Р. Пионер отечественного и мирового авиастроения И. Сикорский. // Юбилеи науки. 1989. Академия наук УРСР. — К.: Наукова думка. — 1990. — С. 372-386.
3. Эгенбург Л. И. Пятый океан Игоря Сикорского. // Ежемесячник США-ЕПІ. Академия СССР. — 1989. — № 11.
4. Янковський А. Конструктор гідний пам’яті. // Вісті Водолажчини. — 1999. — Nfi 42.

1. Передача прозвучала в ефірі 19 листопада 2000 року. [↩]
2. З 2011 року в Києві є вулиця авіаконструктора Ігоря Сікорського. [↩]