«Наша Парафія»

Микола Ілліч Мельник (20.11.1875—06.08.1955) — ботанік, природознавець, один із творців української наукової термінології, автор перших у Галичині природознавчих шкільних підручників українською мовою.

Розпочну нашу передачу1 сьогодні з цитати фізика Альберта Айнштайна: «Тому, кому вдалося знайти ідею, яка дозволила б проникнути трохи глибше у вічну таїну природи, дарована велика милість».

Звернути увагу на цю думку великого вченого спонукала мене нещодавно зустріч з головним редактором журналу «Світ науки. Scientific American» паном Олександром Завадкою. Цікавий журнал. І ось десяте число журналу «Світ науки» містить десять цікавих статей неперехідної цінності, а в колонці редактора читаємо: «Кредо журналу — публікувати найкращі у своїй ділянці статті з баченням горизонтів і захоплюючих перспектив… Невиправний оптимізм журналу дозволить і вам веселіше усміхнутися, впевненіше глянути у майбутнє, надати своєму сьогоденню трохи благородного блиску та не забути основного — приготуватися до творчого злету».

А журнал справді цікавий, про що можна судити хоча б із назв уміщених у цьому числі статтей: «Суперкавітація»; «Механізми клітинної смерті», «Спадковість чи зовнішній вплив», «Вік галактик у блиску зір», «Квантова телепортація», «Віртуальна присутність» — про новий телекомунікаційний засіб, що створює повне враження присутності людини, яка перебуває у цей час на відстані сотень кілометрів. Насамкінець, ще одна стаття «Спочатку було… каміння» Роберта Гейзена, в якій ідеться про чи не найстаріше питання науки — виникнення життя на Землі.

Саме ця стаття визначила ту ділянку науки, якої ми сьогодні торкнемося у нашій передачі. Це — мінералогія. Цілком правдоподібно, що мінерали відігравали ключову роль у цій драматичній історії — історії з’яви перших живих істот із первісних ресурсів, якими були повітря, вода та скелі. Як твердить автор статті Роберт Гейзен, — «прості молекули могли використовувати тверді поверхні мінералів у ролі опор, на яких вони об’єднувалися у складніші структури». І трохи далі: «Грані кристалів певних мінералів могли активно відбирати і концентрувати молекули, яким судилося стати біологічно важливими».

І наостанок: «Мінерали могли запустити вирішальні хімічні реакції, які збагатили первісний перелік складних біологічних молекул Землі».

Навіть ці конкретні цитати зі статті свідчать, що наукова думка пульсує. До того, ж матеріал викладено досить популярно, жваво. То ж надаючи мінералам важливого значення і вивчаючи їхні властивості в екстремальних умовах, що стосуються початків життя, вчені, можливо, і підійдуть ближче до відповіді на одне із сакраментальних питань в історії людства — виникнення життя на Землі.

Немає сумніву, що в цій ділянці науки працювало дуже багато вчених світового виміру, і всі вони висували свої гіпотези щодо можливого рушія перших важливих етапів виникнення життя. Працювали в цій галузі науки й українські вчені. Про декого з них вже йшлося у наших передачах. Приміром, про академіків Володимира Вернадського, Павла Тутковського, Володимира Липського, Юрія Полянського. А сьогодні хочемо нашим слухачам нагадати, що чи не найпершим українським мінералогом був Федір Мойсеєнко. Народився він 1754 року у місті Лебедин, тепер Сумської області. Початкову освіту здобув у Харківському колегіумі, далі навчався в університеті при Петербурзькій Академії наук, Фрейберзькій гірничій академії в Саксонії. Це він розробив класифікацію мінералів, що містять олово, уперше висловив припущення про наявність олова на Уралі й у Сибіру. На жаль, надто коротким було життя вченого, одного з основоположників динамічного напряму в мінералогії. Прожив вчений всього 27 років. Його праці були знані в Європі, а Ляйпцігське економічне товариство, одне з найстаріших німецьких наукових товариств, обрало Федора Мойсеєнка своїм членом.

Як бачимо, наші геніальні співвітчизники віддавна залишали помітний слід у світовій науці, а знаємо про них аж надто мало.

І якщо про Федора Мойсеєнка маємо коротку інформацію в наших українських енциклопедіях, то про професора Миколу Мельника немає жодного слова. А він також належав до когорти українців, які залишили «свого духа печать» у різних ділянках науки і культури, і не лише українського, й світового виміру. Професор Микола Мельник належав до видатних природознавців, був ботаніком, мінералогом, дослідником української природничої термінології, автором багатьох шкільних підручників.

З «Енциклопедії Українознавства» Володимира Кубійовича: «Мельник Микола, ботанік-педагог, учитель філії Академічної Гімназії у Львові, дійсний член НТШ (з 1920), голова Фізіографічної комісії НТШ і редактор її «Фізіографічного Збірника» (1925-39, всіх 7 зб.), член-засновник і довголітній член Головної Ради Учительської Громади у Львові. «Українська номенклятура вищих рослин» (1922), підручники з мінералогії, геології та ботаніки для середніх шкіл, «Рослинність» у «Географії українських земель» Володимира Кубійовича (1943)». Ось і все.

Так, донедавна це було все. Поки з’явилися дві наукові розвідки: одна — Юрія Кобіва у книзі «Аксіоми для нащадків» (Львів, 1992 рік), а друга — Олега Купчинського у журналі «Вісник Фонду Олександра Смакули» (число 1, 1998 рік, Тернопіль). З них довідуємося про вченого, який нас зацікавив.

***

Народився Микола Мельник 20 листопада 1875 року в селі Довжанці біля Тернополя у селянській родині. Батько — Ілько, а мама — Марія з родини Садовських. Визначальний вплив на виховання хлопця мав його дядько Володимир (Домет), який був греко-католицьким священиком у Відні, Перемишлі і Львові,., викладав літургію у Львівській Духовній семінарії, був автором статтей та рецензій на музичні теми.

Принагідно зазначимо, що другим дядьком молодого хлопця був Омелян Садовський, здібний фізик і винахідник, котрий викладав математику, фізику у Тернопільській гімназії. За цими талановитими родичами і тягнувся кмітливий небіж.

Навчався хлопець спочатку в сільській школі, потім в українській гімназії в Тернополі. Після закінчення гімназії один рік служив у австрійській армії. У 1899 році він вступає до Віденського університету на природничий відділ філософського факультету, який закінчує на відмінно. Найбільше його цікавили такі дисципліни як мінералогія, геологія, а ще ботаніка та зоологія. Ботаніку студіював у відомого австрійського ботаніка, члена-кореспондента Російської Академії наук, а згодом почесного члена Академії наук СРСР (з 1927 року) Ріхарда фон Веттштайна.

В роки навчання в університеті стає активним членом віденського культурологічного товариства українських студентів «Січ».

Віденська «Січ» — одна з найстаріших українських студентських організацій, заснована 9 січня 1868 року у Відні. Засновниками і першими головами «Січі» були Анатоль Вахнянин і Юліан Целевич; у наступні роки товариство очолювали Михайло Подолинський, Іван Пулюй, Іван Горбачевський та інші. «Січ», як перше українське студентське товариство народовського напрямку, відіграла видатну роль в історії українського національного відродження під Австрією. У 1870-х роках «Січ» брала активну участь у поширенні ідей М. Драгоманова, з початку 1900-х років діяльно включилася у боротьбу за український університет у Львові, у 1914-18 роках допомагала в акціях «Союзу Визволення України»… Проіснувала «Січ» віденська до 1947 року, коли після радянської окупації Відня був вивезений на Сибір останній її голова Наклович…

До речі, з цього приводу Іван Франко писав у 1910 році, що «руське товариство «Січ» відіграло досить важну роль в європеїзації галицької Руси і видало немало членів, що зайняли поважні становища чи то в руськім народнім житті, чи то серед інших народів».

В цій прогресивній студентській організації гартувався патріотизм багатьох славетних українців. До них належить і Микола Мельник.

Після університету Микола Мельник працює спершу в Перемишлянській польській гімназії, водночас викладає природознавство в Українському інституті для благородних дівчат. З 1906 року викладає у філії Української Академічної гімназії у Львові. Цікаво відзначити, що в період літніх канікул він був учасником антропо-етнографічних експедицій під керівництвом Федора Вовка.

Результатом цього періоду наукової діяльності стало написання праці з мінералогії «Методи визначення породотворчих мінералів», яку вчений подав до Львівського університету на здобуття вченого ступеня доктора наук.

Але настає Перша світова війна — і всі наукові плани Миколи Мельника терплять катастрофу. Його мобілізують до австрійської армії. Невдовзі він потрапляє у полон, опиняється і працює як полонений у Симбірську, Уфі, Челябінську. Але доля була прихильна до нього: після війни Микола Мельник повертається до Львова, і навіть до улюбленої педагогічної праці. Він поновлюється до роботи у філії Академічної гімназії,

Ця Академічна гімназія була найстарішою українською гімназією в Галичині і на українських землях взагалі. Заснована ще 1784 року разом з університетом як його складова частина. Академічна гімназія мала репутацію найкращої української школи.

І в цій школі до 1935 року працював як прекрасний педагог Микола Мельник, обстоюючи права на освіту рідною мовою. Це зрештою і призвело до того, що польські чиновники, як тільки Миколі Мельнику виповнилося шістдесят років, відправили вченого на пенсію.

Зазначимо, що саме в цей період життя Микола Мельник бере активну участь у навчальному процесі Українського таємного університету, де викладає мінералогію, геологію та ботаніку на природничо-математичному відадлі філософського факультету.

З 1939 року він працює у старших класах середньої школи, а під час німецької окупації — фітопатологом на станції захисту рослин.

Після закінчення війни Микола Мельник викладає у Львівському університеті на кафедрі нижчих рослин. У 1948 році йому було присвоєно звання доцента.

А з 1949 року Микола Мельник працює завідувачем кафедри ботаніки і дендрології у Львівському лісотехнічному інституті.

Із життєпису вченого бачимо, що справою його життя була подвижницька праця на терені науки і освіти. Микола Мельник самовіддано займався шкільництвом, опікувався українськими гімназіями, активно працював у товаристві «Просвіта», за що був нагороджений грамотою в 1903 році. Хоча, як ми знаємо, в західних областях, окупованих буржуазною Польщею, організаціям «Просвіти» доводилося витримувати жорстокі переслідування.

Ще з самого початку своєї наукової діяльності вчений багато працює над створенням підручників для середніх шкіл. Так, 1911 року він видав книгу «Мінералогія і геологія», переробив підручник із зоології, 1938 року виходить його книга «Ботаніка», яка засадничо відрізняється від попередніх шкільних підручників саме формою подання матеріалу з анатомії і фізіології рослин, геоботаніки, описом лабораторних робіт.

А ще була подвижницька праця в Науковому Товаристві Шевченка, членом якого він був з 1909 року, дійсним членом був обраний у 1920 році: «за заслуги розвитку науки і освіти». Цікаво зазначити, що саме завдяки заснуванню фізіографічної комісії при НТШ та завдяки старанням і пожертвам багатьох учених у 1927 році у Львові було створено окремий Природничий музей при НТШ. Його експозиція вміщала зоологічну, палеонтологічну, антропологічну, геологічну, палеолітичну та технологічні збірки. Значна частина цих експозицій сьогодні міститься у Львівському природознавчому музеї Національної Академії наук України.

Безперечно, в цьому велика заслуга вченого-подвижника Миколи Мельника. Адже це він закликав на II з’їзді українських природознавців і лікарів у 1927 році у Львові до участі у систематичному дослідженні природи України та всебічному представленні її у музеї. Там учений керував діяльністю лабораторії з мінералогії та геології, а згодом і ботаніки.

З 1925 року Микола Мельник бере безпосередню участь у виданні «Збірника фізіографічної комісії» — першого західноукраїнського спеціалізованого часопису з природознавства, є його незмінним редактором. Пише ґрунтовні наукові статті з історії науки, праці про наукову діяльність галицьких ботаніків Гербіха та Волощака, одночасно працює співредактором «Збірника математично-природописно-лікарської секції НТШ».

До речі, Остап Волощак — ботанік, професор Львівської політехніки, дійсний член НТШ. один із засновників студентського товариства «Січ» у Відні, був членом Віденської та Краківської академій наук, опублікував близько 50-ти наукових праць з ботаніки, багато з них є фундаментальними, як, приміром, «Матеріали про флору Покуття», «Про рослинність Карпат між Лімницею і Опором», що не втратили своєї наукової цінності і зараз.

А Микола Мельник у цей час активно працює над складанням таких фундаментальних видань НТШ, як «Атлас України й сумежних земель» (1937 р.) та «Географія українських та сумежних земель» за редакцією Володимира Кубійовича. У них Миколі Мельнику належать розділи про рослинність України. Вчений пише брошуру «Фізіографічна робота на теренах Західної України (Східної Галичини)». Саме ця комісія у 30-х роках розгорнула велику працю по охороні природи. Найважливішим заходом стало утворення 1934 року в Карпатах, в Ґорґанах. на землях Греко-католицької митрополії кедрового заказника. Передбачалося перетворити його в Український національний парк.

Зауважимо, що Кубійович для підготовки карт Атласу згуртував велике коло західноукраїнських вчених (17 авторів) — географів, картографів, природознавців, геологів, археологів. Серед цих відомих вчених був і професор Микола Мельник. А технічне виконання Атласу здійснив постійний співавтор Кубійовича, вчений-картограф Микола Кулицький — надзвичайно працездатна людина. Цікаво згадати, що доктор Кулицький належав до грона галицьких географів, був членом НТШ і був у родинних зв’язках з професором Миколою Мельником: 1939 року він одружився з дочкою вченого.

Дивовижно деколи переплітаються людські долі! А професор Микола Мельник був ще і знаменитим ботаніком. Він мав у своєму науковому доробку унікальне монографічне дослідження «Українська номенклатура вищих рослин», видана 1922 року в Збірнику НТШ, том 22. Ця фундаментальна праця була результатом багаторічної діяльності вченого, першим такого роду зведенням, що містило всі відомі народні назви рослин. Микола Мельник підсумував все, що було зроблено у цьому напрямку попередніми вченими, такими як Іван Верхратський, Микола Анненков, Володимир Шухевич, Опанас Рогович, а також провів власні етноботанічні дослідження.

Певно, мало хто знає, що професор Опанас Рогович був визначним ботаніком і палеонтологом, походив з козацько-старшинського роду на Чернігівщині, закінчив Київський університет і згодом 15 років (1853-68) був директором Ботанічного саду університету, що його свого часу заклав перший ректор цього університету, видатний вчений-енциклопедист Михайло Максимович. 22 травня 1839 року вважається офіційною датою закладення цього саду.

А Іван Верхратський — засновник українського природознавства, автор перших підручників та творець термінології з різних природничих наук. Він вважався найкращим фахівцем з термінологічних питань у всіх природничих науках. Їх справу і продовжив Микола Мельник. Він розробив повну систему наукового найменування всіх поширених у нас рослин — понад двох тисяч видів. Сам вчений є автором багатьох наукових назв, він вдосконалив низку назв, попередньо запропонованих Іваном Верхратським. Його словник став першим повним зведенням української ботанічної номенклатури.

Зазначимо, для прикладу, що вчений на означення слова «Solanum tuberosum» (картопля) знайшов і зафіксував у словнику 61 назву. Ось лише деякі з них: баґаляс, балабанка, барабій.., бараболя, …бульбан, …гайда, ґруля, …дземяк, …землянка, …каракуля, …компір, …мандибура, …ріпа, тромпак. А ще бурка, бурочка, гарда-бура, …галган, галух, гараголя, …картопля, картоха, …навіть… мариканка.

Справді, невичерпне багатство нашої української мови. Це вона, наша мова, (якщо хочете, прочитайте книгу вченого фізика-теоретика Олександра Боргардта «Аналітична історія України»), зберегла пам’ять про наше глибоке минуле. І сьогодні провідною ідеєю творення нових фахових словників має бути доведення до відома української людності отих штучно вилучених раніше термінолексем. Вони тисячоліттями становили золотий лексичний фонд рідної мови. Бо й сьогодні багато хто, на жаль, серед них фахівці з багатьох ділянок науки і техніки, досі сліпують навпомацки, вживаючи замість правдивої української мови московський канцелярит або чужі нам англіцизми.

Безперечно, великий доробок залишив для української наукової термінології професор Микола Мельник. Його наукова і педагогічна, освітянська діяльність знайшла високу оцінку як в освітніх, так і наукових колах. Професор Микола Мельник розвинув вивчення природничих наук аж до рівня вищої школи, а своєю науковою та організаційною роботою спричинився до того, що Наукове Товариство імені Шевченка стало відігравати роль першої української академії наук і за своєю структурою та обсягом роботи відповідало тогочасним європейським академіям.

Помер Микола Мельник б серпня 1955 року, не доживши кількох місяців до 80-річного віку. Поховано вченого на Личаківському цвинтарі у Львові, неподалік від могили Івана Франка.

Благословенна тернопільська земля великими людьми. Іван Пулюй, Іван Горбачевський, Олександр, Володимир, Василь Барвінські, Станіслав Дністрянський, визначний правник, дійсний член ВУАН Кирило Студинський, патріарх Йосип Сліпий, письменник Богдан Лепкий, актори і режисери Мар“ян Крушельницький та Лесь Курбас, всесвітньознані фізики Олександр Смакула та Зіновій Храпливий, біохімік Степан Гжицький, конструктор-винахідник Володимир Джус, співачка Соломія Крушельницька, мовознавець Андрій Музичка, історик-енциклопедист Теофіл Коструба та багато-багато інших вельми заслужених людей України. До цієї когорти українців належить і професор Микола Мельник, який своєю невтомною, подвижницькою працею слугував одній меті — розвиткові національної науки в ім’я українського народу. Честь його славному імені в Україні!

Література:

1. Купчинський О. Професор Микола Мельник. // Вісник Фонду Олександра Смакули. — Тернопіль. — 1998. — В. 1(3). — С. 22-24.
2. Кобів Ю. Й. Творці українського природознавства Іван Верхратський та Микола Мельник. — У кн.: Аксіоми для нащадків: Українські імена у світовій науці. / Упорядник О. Романчук. — Львів: Меморіал. — 1992. — С. 544.
3. Енциклопедія Українознавства. / Гол. ред. д-р Володимир Кубійович. — Молоде життя. — 1962. — Т. 4 — С. 1515.
4. А всім нам вкупі на Землі Єдиномисліє подай І братолюбіє пошли.
5. Т. Шевченко. «Молитва за Україну»

1. Передача прозвучала в ефірі 26 травня 2002 року. [↩]