«Наша Парафія»

Пилип Кулик (1.05.1793-28.02.1863) — видатний математик, фізик, голова Королівського Чеського Товариства Наук, склав таблиці першочисел та таблиці розкладу чисел.

Математика — наука, що сягає своїми початками в сиву давнину. І наша українська земля, яка подарувала людству цілу плеяду геніальних вчених, не могла не прославитись іменами математиків. Назву декого з них: Михайло Остроградський, — зірка першої величини у сузір“ї найвидатніших математиків світу; корифей української математики, один із провідних математиків XX століття Михайло Кравчук; основоположник математичної культури нашого народу — Володимир Левицький (так назвав його академік Михайло Кравчук); Георгій Вороний — одна із найяскравіших особистостей в історії математики кінця XIX — початку XX століть, а ще такі видатні математики як Мирон Зарицький, Микола Чайківський. Цей список можна продовжувати аж до наших днів.

А сьогодні наша розповідь1 про професора, доктора Якова Пилипа Кулика, так само шанованого в Карловім університеті Праги, як і професор Іван Горбачевський, професор Олександр Колесса, професор Дмитро Дорошенко…

Про багатьох з названих діячів науки можна прочитати в книзі «Аксіоми для нащадків» (українські імена у світовій науці), упорядник нарисів Олег Романчук, видавництво «Меморіал», Львів, 1992 рік. Але про Якова Кулика і там немає жодних відомостей: мабуть, на той час ще не було розвідок про визначного українського математика.

Отож, Пилип Кулик — галичанин, доктор філософії, сеньйор колегії професорів філософського факультету, публічний ординарний професор вищої математики, декан філософського факультету Празького університету, славний ректор Університету в Ґрацу, член багатьох учених товариств, звичайний член королівської чеської Академії наук, автор багатьох праць з математики і фізики. Найвідоміші праці: «Підручник вищої механіки» (1846), «Тисячорічний календар».

Готуючи передачу про Пилипа Кулика, ми натрапили на оцінку вченого видатним німецьким вченим-математиком, одним із творців теорії еліптичних функцій, трансцендентних функцій, Карлом Густавом Якобі. Будучи у Відні, Якобі писав своїй дружині: «Я тут бачився з чоловіком-феноменом, який час від часу з’являється сюди, з великим ентузіязмом та великою терпеливістю виконує страшну роботу, навіть від самої думки про яку волосся дибки стає». Що ж то за робота така була страшна? Виявляється, то була праця над складанням важливих на той час математичних таблиць! Але про це — згодом…

***

Народився Пилип Кулик 1 травня 1793 року у Львові, напевно у заможній та культурній родині. Уже саме прізвище є для поляків небуденне і у польських лексиконах стрічається тільки як назва птиці чайки. Зроду юнак був моторним і працьовитим. Уже в 16 років вільно володів низкою чужих мов: німецькою, латинською, польською, українською, російською, французькою, італійською, англійською, а згодом — сербською та чеською.

Уже після закінчення народної школи, у 9 років він вступає до академічної гімназії. Ця гімназія була заснована у Львові разом з університетом, як його складова частина. Викладова мова була латинська з допомогою німецької. Вона мала репутацію найкращої української середньої школи. Тут почав проявлятися в Пилипа Кулика інтерес до природничих наук, особливо до фізики та математики, що не дуже узгоджувалося з планами батьків. На той час математика ще не набула такої ваги у суспільстві, та й не давала можливості належним чином жити.

Батько мріяв, що син стане адвокатом, буде своїм паном і паном свого часу. Адже вчительська професія не могла забезпечити надійну майбутність. Щоб були задоволені обидві сторони, юнак дійшов думки записатися на правничий факультет, а також, таємно, і на філософський. Так, з 1810 року Яків Кулик почав ретельно відвідувати виклади на обох факультетах. Батьки й не підозрювали свого сина, бо всі іспити він складав якнайкраще. Це тривало цілі чотири роки… до закінчення студій і успішного складання іспитів на обох факультетах. Лише після цього Яків розповів усе батькам, які докоряли йому, що нещиро повівся з ними. Довелося юнакові поступити на адвокатську практику, хоча не полишав думки влаштуватися асистентом у якогось із професорів з надією поглибити свої знання й захистити докторську дисертацію.

Адже на той час відомо, що ні німці, ані поляки у Львові та Кракові не хотіли сприяти тому, щоб українці могли вершити наукову кар“єру. Слід нагадати, до що 1808 року українцям було заборонено відвідувати університет в Польщі.

Все-таки незабаром Оломовецький ліцей (заснований 1581 року) оголосив конкурс на заступлення вакантної посади кафедри фізики та математики. Яків Кулик подав туди заяву, а згодом успішно витримав випробування і комісія його одноголосно габілітувала надзвичайним професором ліцею. Куликові тоді виповнився 21 рік і стати професором колишнього другого за славою чеського університету після Празького, та третього після Віденського в Австро-Угорській імперії було вельми престижно.

У вересні 1814 року Пилип Кулик перебрався до Оломовця, щоб викладати там фізику і математику, а також і астрономію. На всі виклади він пильно готувався, а весь вільний час віддавав поглибленню своїх знань. Це не могло пройти поза увагою, і вже за пів року його габілітовано звичайним професором. Згодом обсяг своїх студій він поширив і до далекої давнини. Філософський погляд Кулика був раціоналістичним, кожну свою працю намагався він виконати за допомогою дедуктивного методу. За свій ідеал він визнавав Рене Декарта, як згодом і Ґотфріда Вільгельма Ляйбніца, німецького філософа, математика й фізика.

Пилипові Кулику поталанило навчатися на початку XVIII століття, адже інквізиція втратила свою силу на той час і на арені з’являються сотні творчих людей, які своїми об’явами та винаходами прямо переганялися: Ньютон, Гавс, Ляжендер, Лобачевський, Остроградський, Ващенко-Захарченко, Веґа, Донлер, Ампер, Фермі, Ляплас та багато інших.

Цю пору в житті людства я би назвав «золотим сторіччям у науці» і, звичайно, це не могло не сприяти становленню Пилипа Кулика як вченого. Після дворічної праці в Оломовецькому ліцеї Кулика запрошують звичайним професором до університету в Грацу, який було засновано 1586 року. Була тут пречудова бібліотека «Йоганеум», що дало йому змогу прочитати безліч книг. Маючи феноменальну пам’ять та пильність, він незабаром став «ходячою енциклопедією». Будучи добре забезпеченим, Пилип Кулик збирає власну бібліотеку. Тут, у Грацу, він подає до захисту докторську працю на тему «Явище райдуги», яку успішно захищає, і йому 1822 року було присуджено вчений ступінь доктора наук. У цім самім році Пилип Кулик написав працю «Theorie und Tafeln Kettenlinie». З цього часу Кулик стає широко знаним науковцем. До того ж його обирають на академічний рік ректором університету.

1825 року виходить перший том його славного твору «Divisores numerarum decis millis non exedentium etc. Tafeln der einfachen Factoren jeder grosseren Zahl unter einer Million», Gratz. Цією працею його вписано до анналів світової історії математики.

В наших передачах про Пулюя, Горбачевського, Смакулу ми наголошували (і так воно було) про національну свідомість цих вчених, їх патріотизм, любов до своєї землі, Галичини і України в цілому. Що можна сказати про Пилипа Кулика?

Результатом польської шовіністичної політики у 30-х роках минулого сторіччя стала кругом національна летаргія, яка не залишила осторонь і Кулика. І лише з прибуттям Пилипа Кулика до Праги здійснилися його мрії, адже саме в ці часи у Чехії дійшло до національного відродження, батьком якого вважається Йосип Добровський — один із основоположників слов’янознавства. Його книга «Основи старослов’янської мови», яка вийшла друком 1822 року, являє собою початок усесвітньої славістики, де розглянуто всі слов’янські мови.

У 1826 році Празький університет оголосив конкурс на вакантне місце на кафедрі вищої математики. Кулик подав заяву про бажання перейти до Праги. Коли у сенаті Карло-Фердинандового університету отримали заяву Кулика, то навіть зраділи, що такого рівня вчений бажає перейти до університету, і зараз же відповіли позитивним листом. Отож улітку 1826 року Кулик уже був у Празі.

Він дарує університетській бібліотеці. Королівському Чеському товариству наук (КЧТН засноване 1774 p.), а згодом і Єдності чеських математиків дуже цінну бібліотеку, що нараховувала кілька тисяч томів. Це він зробив, наслідуючи великого математика Піфагора, який дарував 120 волів олімпійський богам з радощів відкриття своєї славнозвісної теореми.

В Празі Пилип Кулик відразу запізнав пошановання. Його з 1829 року почали запрошувати на сесії КЧТН, від 1831 року він є надзвичайним, а по році обирають його звичайним членом цієї найвищої наукової інституції. Він встановлює тісні взаємини з багатьма чеськими діячами науки і культури, має дружні стосунки з професором астрономії та директором обсерваторії, друкує свої праці у фахових журналах.

У 30-х роках Пилип Кулик відвідує свій рідний Львів, одружується. На жаль, не знаємо прізвища дружини Кулика, відомо лише те, що її звали Катериною і що померла вона 1883 року. Донька Кулика, Ангеліна, була дружиною доктора юстиції Антоніна Ранди, який згодом став віце-президентом Верховного суду міністром юстиції Австро-Угорщини, професором юридичного факультету Карло-Фердинандового університету. З цією родиною були у дружніх зносинах Горбачевські. Донька Горбачевського Марія у своїх спогадах зазначала, що пані Ангеліна Рандова не раз заявляла їй про те, що «в її жилах тече руська кров», а батьки її найбільше розмовляли між собою українською.

У 1835-36 роках Пилипа Кулика обирають головою такої високої наукової інституції як Королівське Чеське Товариство Наук, а по році працює секретарем. 1840 року Сенат університету доручив Куликові скласти логарифмічні таблиці для урядових цілей, що він досконало виконав.

Викладав Пилип Кулик в університеті вищу математику, зокрема диференціальне та інтегральне числення, а також аналітичну механіку. Для викладів користувався двотомовим «Підручником аналізу». Спеціальною алгебричною проблематикою він зайнявся наприкінці свого життя. Підручники Кулика містили повний курс тодішньої високої математики, що давало студентам знання конче потрібні для подальших студентських студій математики, фізики та механіки. Сам він захопився модною на той час проблемою створення таблиць першочисел та таблиць розкладу чисел. Одним з низки тогочасних математиків, що займалися цими дослідженнями, був німецький математик Ламберт, який склав таблиці до 10 000 уже в 1770 році. Закликаючи математиків до цієї праці, він гарантував безсмертя тому, хто доведе їх до мільйона. Це було виконано Пилипом Куликом ще 1825 року під час його перебування в Грацу, як і складено таблиці найменших дільників до 1 мільйона. На початку 40-х років Пилип Кулик поширив Буркгардові таблиці від 3 мільйонів до 100 мільйонів. Ця колосальна праця була закінчена 1860 року і про це було повідомлено в журналі Королівського Чеського Товариства Наук, а 1866 року надруковано професором Петзвалом у науковім журналі Віденської Академії наук. Саме цій академії наук Кулик заповів свій манускрипт.

Важливу ділянку наукової творчості Кулика обіймають теоретико-чисельні науки, пов’язані з рішенням проблеми дільників чи установлення першочисел. Результати цих досліджень він публікує в Креллевім журналі 1853 року. Опісля Кулик публікує ще декілька праць в журналі Королівського Чеського Товариства Наук.

Паралельно з арифметикою й алгеброю в Чехії розвивається й геометрія, цього вимагала практика вимірювання різних об’ємів. Найбільшого розвитку зазнала геометрія у XVIII та XIX ст. Найвидатнішими авторами тієї доби були Бернард Больцано та Пилип Кулик, які у своїх підручниках приділяли найбільшу увагу практичній ділянці. Саме останнього можна вважати основоположником геометрії в Чехії.

Пилип Кулик захоплювався ще й фізикою, астрологією, адже на той час ці науки теж почали бурхливо розвиватися.

Немалу заслугу має Кулик і в розвитку механіки, яка досягла в XIX ст. високого рівня, коли її почали застосовувати в царині виробництва. Саме Кулик сформулював теорему отримання вислідних сил, які виникають в результаті дії двох сил під кутом одна до одної. 1846 року видав ґрунтовний підручник з механіки.

Присвятив Пилип Кулик доволі праці й астрономії, яку викладав у Грацу. В Празі Пилип Кулик був у дружніх стосунках з математиком та довголітнім директором обсерваторії Давідом. З ним вони перевіряли рухи зірок та інші небесні явища.

Притягала Кулика й фізика, яка на той час починала бурхливо розвиватися, але таких висот, як Іван Пулюй, Кулик не досяг.

Дивовижна працездатність, енциклопедичність — просто вражаючі. Як справді багато працював цей учений на терені науки. А чи були які-небудь захоплення у цієї непересічної людини?

Про це необхідно обов’язково розповісти. У Пилипа Кулика була пристрасть до рисування і малювання. Це, мабуть, було його кредом і критерієм власної філософії. Він малював і рисував взірці для шкіл, малярів, проектантів, літографів. Таких рисунків він витворив 40 тисяч. Цю колосальну працю він наважився видати 1842 року під заголовком «Практична школа для рисунків». Ці великі цінні праці він розіслав безкоштовно інституціям, школам в Чехії та Галичині. Не виключено, що вони випадково знайдуться у бібліотеці Львівського університету. Це тому, що коли 1848 року згорів Львівський університет з бібліотекою, то ректорат звернувся до багатьох вчених і також до Пилипа Кулика з проханням подарувати книги для бібліотеки. Подарунок Кулика сягав, як вдалося нам нещодавно підтвердити (Historya Universytetu Lwowskiego, Dr. Ludwik Finkel, Dr. Stanislaw Starzynski, Lwow, 1894), 498 праць в 1000 томів переважно з ділянки математичної. На жаль, різні пертурбації з книгосховищами бібліотеки університету не дозволили поки що виявити ці книги. Маємо лише титульну сторінку однієї з подарованих книг (невеличка за розмірами) — поем Байрона з екслібрисом П. Кулика. Зазначимо, що так само багато книг подарував Пилип Кулик і бібліотеці Яґеллонського університету у Кракові.

Пилип Кулик вважав, що треба витворити щось тривалої вартости: «Vita brevis, ars longe» (життя коротке, вміння довге). Зазначу ще, що Пилип Кулик періодично від 1831 року видавав календарі для істориків, дипломатів, хліборобів. Працював у 1849-50 роках деканом філософського факультету, був цісарським порадником, багато працював над дослідженням та проектуванням ланцюгових мостів, їхньої практичності й безпечності. Згодом багато було їх побудовано за його розрахунками у Празі, Будапешті.

Ми вже знаємо, що доля українських вчених завжди розпоряджалася так, що якщо їх і знали, то не в Україні, закінчували вони своє земне життя не на своїй землі.

Саме так було і з Пилипом Куликом. Помер 28 лютого 1863 року. Похований на Ольшанському цвинтарі за допроводу великої жалобної процесії. По кількох роках Кулика перепоховали на Вишеградськім цвинтарі-пантеоні, де чехи ховають своїх найвидатніших людей з ниви науки і культури. Могила його розташована біля головної крипти з великою фрескою на стіш, де на бляшаному орнаменті золотими літерами викарбувано латиною його ім’я.

А найбільший монументальний твір Пилипа Кулика є уложений у бібліотеці Академії наук у Відні під назвою: «Magnus canon divisorum pro omnibus numeris per 2, 3 et 5 non divisibilibis, et millies centens millia accurentins ad 100300201 usque». Auctore Jacobo philippo Kulik galiciano Leopoldiensi, in iniversitate Pragene malheseos sublimioris Profesore publ. ac. ord». На титульній сторінці є мотто, переклад з латини такий:

Хоч ці мої пісні не кожному сподобаються,
Бо на світі є багато дурнів.
Та хоч з цих кілька читачів
Ні один не буде читати і так буду вдоволений.

На жаль, книг про цю видатну українську людину немає. Є невеликі відомості в книзі Депмана «Замечательные славянские вычислители Г. Вега и Я. П. Кулик» Москва, 1953 і кілька сторінок Пилипові Кулику присвятив доктор Любош Нові у своїй статті «Про Куликові таблиці дільників» (1963 рік) та може ще деінде щось і є.

Отже, слово за дослідниками. А нам залишається сьогодні ще раз сказати словами Пантелеймона Куліша: «Нехай не гасне світ науки».

Література:

1. Депман И. Я. Замечательные славянские вычислители Г. Вега и Я. П. Кулик. — Москва. — 1953.
2. Козирський В., Шендеровський В. З плеяди геніальних. // Урядовий кур“єр. — 2000. — 6 травня.
3. Бородин А. И., Бугай А. С. Биографический словарь деятелей в области математики. — К.: Радянська школа. — 1979. — 608 с.

1. Передача прозвучала в ефірі 20 лютого 2000 року. [↩]