«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 

Неперевершений знавець природи — Володимир Липський

Липський Володимир Іполитович (11 березня 1863, с. Самостріли Корецького району Рівненської області — 24 лютого 1937, Одеса) — український ботанік; член ВУАН (1922 — 1928 президент) і член-кореспондент АН СРСР, директор Одеського ботанічного саду, Президент Всеукраїнської академії наук.
Хтось там галасує, голосує.
Хтось танцює ритуальний танець.
Час — він мудрий, фікції скасує,
А між іншим, я таки зостанусь.

Ліна Костенко
… людина насамперед і понад усе спадкоємець. Саме це, а не будь-що інше засадничо відрізняє її від тварин. Але усвідомити себе спадкоємцем — означає здобути історичну свідомість.
Ортеґа-і-Гассет

Завтрашній день науки1 формується сьогодні, коли за парти сіли майбутні генії-фізики, математики, біологи, які будуть творити вічне, майбутнє. 1 нехай невдовзі їхні імена заяскрять на тлі української науки. Будемо сподіватися, що наша молода держава зробить усе можливе для їх становлення і творчості на терені науки і культури.

Видавництво «Наукова думка», яке підпорядковане Академії наук, 1984 року видало бібліографічний довідник «Биологи». Тут подано короткі відомості про життя і наукову діяльність понад 1600 вчених, які внесли певний доробок у розвиток біологічної науки. Виданий довідник, звичайно, російською мовою. Годі тут шукати українських вчених — їх немов і в природі не існувало. Переважна більшість з них репрезентована в списках російських вчених. Як, скажімо, академіки Андрій та Дмитро Гродзинські, Василь Ремесло, Володимир Скок, Василь Комісаренко, Володимир Липський. А от що було робити авторам довідника з Іваном Горбачевським, світової слави вченим — біологом, про якого ми розповідали в одній з наших передач. Його довелося взагалі позбавити національності, навіть радянської, хоча він з 1925 року був дійсним членом Академії наук УРСР.

Як тут не згадати слова відомого українського літературознавця академіка Івана Дзюби, який наголошував, що «конче потрібно повернути Україні імена видатних діячів, митців та вчених «привласнених».., бо серед них є чимало таких, чиїми іменами пишається увесь світ. Чого, наприклад, варті повідомлення типу «Михайло Остроградський — батько російської математики» або «Ігор Сікорський — американський вчений», але всі ці геніальні люди й сотні інших — сини України, нею народжені, виколисані і виховані.

Так, конче потрібно, але чи намагається це робити на десятому році незалежності Української держави Академія наук? Чи бодай запланувала собі видати щось на кшталт довідника «Люди русской науки», що його випустила повторно ще в 1961 році Академія наук СРСР у чотирьох великоформатних академічних виданнях, де привласнено не одне велике ім’я вченого-українця? Здавалося, сьогодні Академії наук найлегше виконувати свої завдання, які чітко були визначені установчими зборами Академії ще 27 листопада 1918 року: «Українська Академія наук має підносити українську культуру і виучувати Україну, збагачувати виробливість України, дбати про все добре для України».

Усвідомлювали це і Михайло Грушевський, і перший президент Української Академії наук Володимир Вернадський, який зріс з українського кореня і якого теж довго вважали російським вченим. Розуміли це і Микола Василенко, і Агатангел Кримський, і звичайно, Володимир Липський, один з перших президентів Академії наук, про якого мало хто чув і знає сьогодні… Отож, сьогодні наша передача про українського вченого світової слави відомого ботаніка Володимира Іполитовича Липського.

У біографічному довіднику «Биологи», про який ми згадували на початку передачі, зазначається, що це радянський ботанік, член-коресподент Академії наук СРСР (з 1928 року), віце-президент в 1921-22 і президент ВУАН у 1922-28 роках. Один з організаторів Академії наук. З якихось причин глуха стіна мовчання після його смерті заховала на півстоліття ім’я цього вченого. Маємо кілька статей, зокрема одна з них вміщена у книзі «Аксіоми для нащадків» (1992 рік) та невелика брошура Барбарича, написана 1958 року.

Очевидно, десь є архіви вченого, які чекають на свого дослідника.

***

Народився майбутній вчений у селі Самостріли на Волині, на землі, яка ще раніше зродила батька зачинателя практичної космонавтики Костянтина Ціолковського. У сім’ї сільського священика Іполита Федоровича Липського та його дружини Ганни 11 березня 1863 року народився хлопчик. Назвали його Володимиром. Всі сподівалися, що він продовжить традиції сім’ї, де всі з діда-прадіда були священиками. Але син присвятив себе природничій науці. Коли йому було шість років, не стало матері. Хлопчина з раннього дитинства був незалежним у вчинках — і це стало згодом визначальною рисою його характеру.

Щоб надати можливість синові здобути світську освіту, батько вирішує переїхати до Житомира. Тут він віддає сина на підготовче відділення чоловічої гімназії, де той здобуває ґрунтовні знання з історії, географії, мов.

Зрозумівши, що син має неабиякі здібності, батько восени 1877 року віддає його в приватну Київську колегію Павла Ґалаґана. Зауважу, що це був престижний на той час навчальний заклад. Досить сказати, що викладачами тут були член-кореспондент Петербурзької Академії наук, відомий український філолог Павло Житецький, академіки живопису Микола Мурашко і Микола Пимоненко… вихованцями — Агатангел Кримський, Покровський, Грабар, Петрушевський, Чужбинський та багато інших згодом великих вчених, які сказали своє слово в різних галузях науки. Колегію Ґалаґана Володимир Липський закінчив із золотою медаллю. Пізніше Григорій Ґалаґан в листі до Семенова-Тян-Шанського напише: «Липський був одним з найвідмінніших вихованців моєї колегії в Києві…»

З 1881 по 1886 роки Липський навчається на природничому відділі фізико-математичного факультету університету Святого Володимира в Києві. Вже на першому курсі навчання він виявив неабиякий нахил до флористичних досліджень. Під керівництвом професора Шмальгаузена (батька відомого генетика Івана Шмаль- гаузена, чиє ім’я носить нині Інститут зоології Академії наук) Липський працював у гербарії, проводив ботанічні екскурсії в околицях Києва, на Поділлі і в Бесарабії.

По закінченні університету талановитого юнака залишають на кафедрі ботаніки, йому доручають провадити зі студентами практичні заняття із систематики рослин. А ще професор Шмальгаузен доручає читати коректуру своєї фундаментальної праці «Флора Юго-Западной России». Починають з’являтися в наукових журналах оригінальні статті і самого Володимира Липського, виходить перша монографія…

Тож молодому вченому стелилася дорога у велику науку вже після закінчення університету. Очевидним дарунком долі було й те, що його учителем був професор Шмальгаузен… А з іншого боку, Липський відзначався великою працездатністю, сумлінно, обґрунтовано провадив дослідження. Вже наприкінці грудня 1893 року талановитого українця помітив директор Санкт-Петербурзького ботанічного саду Баталін на IX з’їзді природодослідників у Москві і запросив на роботу до саду. Липський скористався цим запрошенням. І впродовж 23 років працював в цьому ботанічному саду> ставши головним ботаніком саду, завідувачем відділу живих рослин. Недаремно його називали найкращим знавцем ботанічних садів у царській Росії і в радянські часи.

В Петербурзі Липський опублікував понад 60 наукових праць. В цьому проміжку свого життя він провадив дослідження майже в усіх частинах світу, за винятком Австралії. Нерідко Липський був першим європейцем, який зустрічався з місцевими жителями. Знання багатьох мов — як європейських, так і східних — допомагало йому. Результатом стали монографії: «Гербарий Имп. С.-Петербургского ботанического сада» 1898 та 1908 років, написав більшу частину тритомової праці «С.-Петербургский ботанический сад за 200 лет его существования», ґрунтовну монографію «Материалы для флоры Средней Азии», «Флора Средней Азии, т.е. русского Туркестана и ханства Бухары и Хивы» загальним обсягом понад 2500 сторінок. А ще в 1899 рощ Липський видає капітальну працю «Флора Кавказа», яка є настільною книгою всіх поколінь ботаніків.

Варто відзначити неймовірну працездатність та неабиякий талант Липського, що й засвідчують ці його праці. Любов до природи була рушієм його наукових пошуків, адже він сходив усі гори й долини Кавказу. Своє захоплення цим краєм він висловив так: «Кавказ і особливо Закавказзя являє собою країну глибокої древності. Історія класичних країн Греції та Риму була ще в пелюшках, коли Закавказзя було вже давно історичною ареною: незважаючи на древність, відомостей про Кавказ у нас значно менше, ніж про історію країн класичних». Отож, треба вивчати цей диво-край — було його переконання. Така праця Липського принесла йому світову славу і визнання. За дослідження природи Гісарського хребта 1897 року Російське географічне товариство присудило Липському премію Пржевальського, якою він дуже пишався. 1917 року йому була присуджена премія Російської академії наук імені Ахматова, якою відзначалися вчені за оригінальні твори у всіх галузях наукових знань та літератури.

А проте Володимир Липський повертається на Україну, докладає свого досвіду до організації Української Академії наук. Очевидно любов до рідного краю жила в його серці завжди і ніколи він не зрікався рідної України, не залишав мрії повернутися додому. І от навесні 1917 року Липський отримує експедиційне відрядження на південь України. Звідти він їде до себе на Житомирщину і живе у батьківській оселі майже весь 1918 рік. Час від часу навідується до Києва і тут разом з колегами бере найдіяльнішу участь в організації Української Академії наук. Поринає у розробку плану ботанічного саду Академії наук, бо саме це вважає першочерговим завданням у галузі природничих наук.

Постановою уряду в 1919 році будівництво такого саду планувалося на території Голосіївського лісу площею понад 1000 га. Липський розробляє докладний план саду, «який має бути найкращим, за його висловом, садом у світі».

Але цим планам не судилося збутися через буремні роки та розруху. Пізніше Липський порушує питання при придбання землі на мальовничих схилах Дніпра. Нині цей сад носить ім’я послідовника Липського Миколи Гришка. Це улюблене місце відпочинку, екскурсій, пізнання природи, рослинного світу Землі. І мало хто згадує, що теперішній Державний ботанічний сад Академії наук України — гордість української науки — побудований за планом Володимира Липського.

Саме Липський у 1919 році розробив і обґрунтував цю проблему в докладній статті «Ботанічний сад Української Академії наук». Ця праця побачила світ лише 1927 року. А будівництвом ботанічного саду зайнявся Микола Гришко аж після визволення України і тривало це 15 років.

1919 року Липського одноголосно обирають дійсним членом Академії наук по кафедрі ботаніки,

1920 року — членом правління УАН, 1921 — віце-президентом, 1922 — президентом ВУАН. Через 6 років, 1928 року академіка Липського було обрано членом-кореспондентом Академії наук СРСР. Здавалось би, для Липського відкривалися великі можливості, аби реалізувати свої наукові задуми. Має світове визнання, посаду президента найвищої наукової організації, але як тепер відомо — він добровільно залишає цей пост. Чому так сталося?

Справді, протягом шести років Липський віддає багато сил для налагодження діяльності всіх наукових установ, що входили до складу Академії наук, приділяє багато уваги організації Народної бібліотеки (нині це Центральна бібліотека НАН України). Він зокрема наголошував: «… ботанічна бібліотека, це, якщо хочете, рослинне царство у творах людського розуму».

Будучи високоосвіченою й глибоко інтелігентною людиною, Липський не зміг змиритися з грубістю, культом особи. Насувалися страшні 30-ті роки. Щоб зрозуміти вчинок академіка Липського (який стався дещо пізніше), коли академік Липський демонстративно залишив зал (і один), де виступав з доповіддю про «перетворення природи» не будь-хто, а «сам»„ Лисенко… це був 33-й рік. Згадаймо, що саме в ці роки в наукових і політичних журналах та книгах друкувалися розгромні статті, які торкалися науки — біології.

Справжніх учених робили ворогами народу і держави, їх називали навіть політичними ворогами, які служать ворожому імперіалізмові, стверджували, що вони виправдовують віталізм, расизм, євгеніку, попівщину і багато чого іншого. Дуже часто в цій трагедії біології брали активну участь чиновники від науки, які розвішували ярлики на чесних людей, робили їх ворогами радянської влади. На арені того часу, якраз і панував Лисенко, який називав всі біологічні науки лженаукою і проповідував дивовижні ідеалізовані так звані «відкриття» у лапках. Отож Липський вирішує добровільно залишити посаду президента Академії і переїздить до Одеси на посаду директора Ботанічного саду Університету. Такий вчинок академіка не всі зрозуміли, певно ж. Саме в цьому році його обрано до Всесоюзної Академії, він член оргкомітету Всесоюзного з’їзду ботаніків у Ленінграді…

Причини, які змусили його залишити посаду, Липський докладно викладає своєму другові, неодмінному секретарю Академії наук Агатангелу Кримському. Повніше розкривають цей вчинок слова першого президента Академії наук Володимира Вернадського: «Я думаю, що Ви мудро поступили, відказавшись від Києва, коли не вільні були у доборі помічників. Мені, безумовно, приємні і дорогі Ваші рядки, оскільки наші почуття взаємні».

У щирість слів академіка Вернадського стосовно ситуації, що складалася в Академії наук, можна вірити, коли прочитати слова, написані Вернадським у 1925 році: «Я дивлюся на більшовицький рух як на велике нещастя. В їхньому середовищі відкривається рідкісний в історії обурливий вплив на життя людей великих злочинців і великих грішників. Убивці, злодії, грабіжники. Люди з цього оточення впливають на життя Росії і всього світу…» Ось так.

Правильно те, що академік Липський був геніальним вченим, його подорожі на всі континенти планети дали можливість йому особисто відкрити і описати 4 нові для науки роди і понад 220 видів рослин та їх різновидів, він зібрав величезні колекції для природничих музеїв, написав понад 100 наукових праць. І яких!

Його ім’ям названо два нові роди та 54 нові види рослин (для прикладу, ковила, клен, астрагал, чебрець, молочай, і все це — імені Липського). Небагато на світі вчених-ботаніків, чиє ім’я було удостоєне такої ж великої шани.

Згадували ми на початку передачі і про Центральний ботанічний сад, але в Києві є ще і ботанічний сад університету, який носить ім’я академіка Фоміна. Чи були знайомі ці вчені між собою? Зазначу принагідно, що університетський сад було закладено першим його ректором Михайлом Максимовичем. А Володимир Липський і Олександр фомін були добре знайомі. І, коли Липський приїздив з Одеси до Києва на чергове засідання Академії наук, сам або з дітьми, то найчастіше зупинявся саме у Фоміна. Пили чай з того різнотрав’я, що привозив Липський…

Наостанок кілька слів про родину великого вченого. В родині Липських було шестеро дітей: чотири сини і дві доньки. Дружина Юлія рано пішла з життя, її ім’ям Липський назвав відкритий ним водоспад у верхів’ях ріки Гульбад (Гісарський хребет). Цей водоспад навічно занесено на географічну карту Середньої Азії.

Володимир Липський помер 24 лютого 1937 року в Одесі. Могилу вченого у 50-х роках разом з надгробним пам’ятником, який поставили діти батькові, було зруйновано, а місце поховання загублено.

Сумна доля великого українського вченого, патріота, багатогранна діяльність якого була спрямована на служіння своєму народові, своїй Батьківщині, вірним сином якої він був усе життя. І як його гімназійний товариш, а згодом великий вчений Агатангел Кримський, Володимир Липський, неперевершений знавець рослинного світу планети Земля, залишився без останнього прихистку на своїй українській землі.

Лише на прохання Президії Академії наук України 1990 року виконком Одеської міської ради прийняв постанову «Про увічнення пам’яті академіка Володимира Липського».

В історії світової ботаніки Володимир Липський посідає визначальне місце як видатний систематик, флорист і ботанік-географ, як неперевершений знавець гербарної справи і блискучий організатор ботанічних садів.

Ще багато належать зробити для увічнення пам’яті великого вченого як у рамках НАН України, так і всієї держави, повернути і опрацювати наукову спадщину вченого. Будемо вірити, що Володимир Липський не буде забутий.

Література:

  1. Доброчаєва Д. М., Мокрицький Г. П. Життя, повне сонця і тепла. — У кн.: Аксіоми для нащадків. / Упорядник О. Романчук. — Львів: Меморіал. — 1992. — 544 с.
  2. Биологи. Библиографический справочник. — К.: Наукова думка. — 1984. — 815 с.
  1. Передача прозвучала в ефірі 3 вересня 2000 року. []

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору