«Наша Парафія»

Володи́мир Миха́йлович Кубійо́вич (23 вересня 1900, Новий Сонч, Лемківщина нині Польща; †2 листопада 1985, Париж) — український історик, географ, енциклопедист, видавець, громадсько-політичний діяч, організатор видання та головний редактор Енциклопедії українознавства та фундаментальної праці «Географія українських і сумежних земель».

Головним у наших передачах1 є повідати слухачам про українських вчених, що тією чи іншою мірою спричинилися до наукового та технічного прогресу людства. Здавалось би, нехай кожний візьме в руки відповідну книжку і там прочитає все, що його цікавить. Адже з часу винайдення книги вчені намагалися зафіксувати в ній усе для майбутніх поколінь.

У цивілізованих народів завжди була книгою книг енциклопедія. Саме енциклопедії завжди відображають рівень науки і культури своєї епохи. (Українська Радянська Енциклопедія додає сюди також інтереси та ідеологію правлячого класу). Якщо у стародавніх державах праці енциклопедичного характеру були відомі ще до нашої ери, були вони і за часів Київської Русі, то за часів радянської доби в Україні така книга (УРЕ) була випущена в 17 томах лише в 1959–65 роках. Згодом було зроблено друге видання, обсягом 12 томів. Але ці книги відображали передовсім ідеологію правлячої комуністичної партії і в них немає тієї правдивої інформації, яку ми намагаємося подати нашому молодому поколінню слухачів, дітям, щоби у них міцніла віра у велич власного народу.

Ми вже не раз мали нагоду переконатися, що подібні джерела знань у недавні часи ідеологію ставили попереду фактичного матеріалу. І як тут не згадати думку філософа Альберта Швейцера, що підручники історії (а саме до них належать енциклопедії) у таких випадках стають розповсюджувачами історичної брехні.

На щастя, у нашого народу були люди, які розуміли необхідність зберегти надбання культури і науки, бачачи руйнацію і нищення всього українського. Такою визначною постаттю, справжнім українознавцем був Володимир Кубійович — географ, демограф, картограф, професор, редактор і організатор видання у діаспорі «Енциклопедії Українознавства». Ця книга, видана на Заході українською та англійською мовами, являє собою унікальне зібрання довідкового матеріалу.

(На Західній Україні була створена тритомова «Українська Загальна Енциклопедія» визначним педагогом, антропологом і зоологом Іваном Раковським у 1930–35 pp.)

Але сьогодні мало хто знає життєпис, творчий і науковий доробок Володимира Кубійовича. Радянські джерела про нього не згадували зовсім, або навішували йому лише негативний ярлик «запеклого буржуазного націоналіста». Адже праці антропогеографа Кубійовича будили політичну свідомість українства, сприяли «перетворенню українства з етнічної маси у політичну націю». Силу нації Кубійович вбачав у її інтелектуальному потенціалі, передбачав майбутнє України як соборної держави в її етнічних межах.

***

Кілька афоризмів Володимира Кубійовича: «Найкращою зброєю поневоленого нарослу в часи миру є наука»; «Починаючи від Дідро, енциклопедії стали найкращим банком історичної пам’яті народів, мостом між живими, мертвими і ще не народженими їх поколіннями».

«Немає нічого ціннішого, як розум і наука».

***

Тепер — штрихи до біографії видатного вченого-мислителя. Володимир Кубійович народився 23 вересня 1900 року у містечку Новий Санч на Лемківщині, в західній її частині, що нині є в складі Польщі. Батько був дрібним урядовцем. Зазначу, що народився майбутній вчений у змішаній родині. Батько був українцем, греко-католиком, походив із с. Корнів, що на Городенківщині. Мати Марія Добровольська — полька, походила із міщанської родини Нового Санча.

Тут хлопець закінчив народну школу і, склавши на відмінно екзамени з німецької, польської та арифметики, вступив до гімназії (1910 року), яку закінчив 1918 року. Цікавий епізод, який згадує Володимир Кубійович у своїй книзі «Мені 85»: «Почав я вже читати з 10-ти років Сенкевича і дискутувати з поляками про козацько-польські війни. Передусім це трилогія-роман «Вогнем і мечем», «Потоп», «Пан Володийовський». У першому з них Сенкевич перекручено зобразив мотиви і зміст визвольних змагань українського народу під проводом Богдана Хмельницького. За це нерозуміння історії гостро осудили Сенкевича Болеслав Прус та Іван Франко». Хочу додати, що важливий, а можливо і визначальний вплив на формування національної свідомості молодого Кубійовича мало читання «Історії Руси-України» Михайла Грушевського.

Володимир Кубійович продовжує вивчати історію та географію в Ягеллонському університеті у Кракові. У 23 роки захищає диплом, а 1927 року — дисертацію про демографію Радянської України. З 1928 року Кубійович — наймолодший доцент у Польщі, лектор Яґеллонського університету. Головним тереном його наукових досліджень стають Карпати, їхня географія, демографія, етнографія. Він займається антропогеографією всієї України. Пише книгу «Географія України і суміжних країн», складає «Атлас України», пише наукові праці.

У передмові до своєї «Географії» він зазначає: «Ще не прийшов час для повної географії наших, тобто українських етнографічних земель, поскільки недостатньо вивчені з географічного погляду наші землі, тому що мало ще є українських географів, які би розробляли окремі ділянки України». А в передмові до «Атласу» читаємо таке: «Нехай Атлас учить своїх і чужих, нехай краще пізнання сплячого велетня нашої Вітчизни додає нам енергії та сили до праці, а серед чужої науки нехай розбуджує відомості про Україну і прихиляє до неї друзів». І «Атлас», і «Географія» Кубійовича були сприйняті з великим ентузіазмом у наукових колах.

Можна без перебільшення сказати, що ці праці сколихнули українські і польські світи. Перший сприйняв їх з гордістю, навіть з ентузіазмом. Україна в них представлена як велика, з понад сорокамільйонним населенням, країна. Другий світ — польський — не сприйняв цих творів і саме через ту їхню соборність. Бо відомо, що частина ще території тодішньої польської держави обіймала західноукраїнські землі: Галичину, Волинь, Холмщину, Підляшшя, Лемківщину, а за Кубійовичем вони «будучи етнічно українськими, мали б бути і державно українськими». У цьому питанні Кубійович проявив себе сином і патріотом українського народу. Звичайно, польські вчені не могли цього сприйняти. Міністерство освіти Польщі визначило долю Кубійовича тим, що позбавило його «veniam legendi», тобто права викладати у Ягеллонському університеті. Цим було, по суті, поставлено крапку на науковій кар’єрі вченого.

Перед Другою світовою війною на цих українських етнічних землях все українське було заборонене і гоніння на українців у Польщі дійшли свого апогею. Сьогодні історія вимагає правди і якомога більше фактів, навіть тоді, коли це не є вигідним!

Це був важкий період у житті українського народу. Звичайно, він пройшов через душу кожного патріота-українця. Володимир Кубійович в період війни робив усе, щоби улагодити та полегшити життя українців під час німецької окупації. У 1939 році Кубійович очолює Українське Національне об’єднання у Кракові, згодом перейменоване на Український Центральний Комітет.

Навесні 1943 року (28 квітня) за безпосередньої участі Володимира Кубійовича була створена українська дивізія «Галичина».

Доля українців, які взялися за зброю, щоб боронити свою землю, була для багатьох трагічною. Була вона трагічною і для Кубійовича. «Я не мав досвіду ні в громадсько-організаційній, ні в політичній, ні в адміністративній роботі — писав Кубійович. — Я потрапив у колеса машини, з якої мені вискочити вже не було змоги». Володимир Кубійович як міг, так захищав права українців. Писав він листи і генерал-губернаторові Франкові. Згодом цей матеріал потрапив у руки альянтів і став одним з актів — документів обвинувачення на Нюрнберзькому процесі 1945–46 pp.

Після війни Володимир Кубійович разом з Іваном Раковським ініціюють відновлення Наукового Товариства ім. Шевченка у Мюнхені (в 1947 рік), а згодом він стає Головою Центральної оселі НТШ в Європі.

У спогадах він писав: «З 1948 року й досі найбільше зусиль НТШ і моїх спрямовано на працю над «Енциклопедією Українознавства». Результатом титанічної праці самого Кубійовича та багатьох його сподвижників стала з’ява «ЕУ-1» — предметного підручника українознавства і «ЕУ-2» — 10-ти-томової словникової частини. Це було найбільшим досягненням української культури за кордоном, безсмертним пам’ятником Кубійовичу.

А проте з’ява перших томів Енциклопедії Українознаства викликала шалену реакцію у радянській пресі. Так, газета ЦК КП(б)У «Радянська Україна» 9 жовтня 1960 року писала: «Нині роль культурної розвідки в літературних масштабах імперіалістичного табору виконують всілякі блюзнірські академії, товариства, бібліотеки, видавництва, що як омела на осиці розгніздилися у США, Канаді, Мюнхені і Парижі, Західному Берліні та по інших притулках. Ця енциклопедія видається під головною редакцією В. Кубійовича і 3. Кузелі, відділ літератури редагував Юрій Шерех, під опікою члена редколегії Глобенка. Вже сам цей факт красномовно промовляє, що то за крам». І підписав цей витвір з радянської публіцистики Олександр Мазуркевич. Нагадаємо, що Юрій Шерех у 2000 році удостоєний (нарешті!) Національної премії імені Тараса Шевченка за свій внесок у розвиток українознаства, українського літературознавства, публіцистики. Очевидно, історія завжди каже своє слово і все розставляє на свої місця.

Зате після цього в Радянській Україні почалася робота над УРЕ. Так що ми повинні завдячувати Володимиру Кубійовичу тим, що маємо це видання. Український читач повинен знати, що в маленькому містечку Сарселі під Парижем у самовідданій 40-річній праці українських вчених зреалізувалася велика любов до Батьківщини, до свого народу. Ця енциклопедія є неоціненним скарбом української науки і українського духу.

1975 року було започатковано англомовну Енциклопедію Українознавства, перший том вийшов 1984 року, а вже наступні чотири з’явилися за редакцією Данила Струка. 1995 року вийшов одинадцятий том ЕУ-2 — словникової частини.

Оцінюючи науковий доробок Володимира Кубійовича і його роль в історії української національної картографії, професор Олег Шаблій у своїй книзі пише:

1. «В. Кубійович був визначним спадкоємцем і продовжувачем картографічної школи засновника української географії і картографії академіка Степана Рудницького.
2. Розвиток ним картографії — це ґрунтовний вклад у розв’язання центральної проблеми існування і виживання українства у XX ст. — боротьби за самостійну суверенну соборну державу.
3. Ним створено фундаментальний комплексний картографічний твір — «Атлас України і суміжних країв»… Атлас ліг золотим фондом в аннали українства.
4. … Він розглядав Україну лише в її етнічних межах… Основою географічної ідентичності в Україні були… межі національної території українського народу.
5. … в його творах відображено етнічні відносини на території України, доведено, що українці міцно вкоренилися на усій своїй території, зрослися матеріально і духовно з природним довкіллям.

Отож, ці його наукові надбання повинні стати надбанням широкого українського загалу, й надто молоді. Це безперечно».

Але щоб досягнути таких визначних наукових успіхів, бути політиком, одним із визначних творців монументальної «Енциклопедії Українознавства», необхідно було мати відповідні життєві принципи. І Володимир Кубійович мав власні принципи, дороговкази, які не суперечили християнським нормам, а конкретизували їх і відповідали їм. Ось він, декалог Володимира Кубійовича — десять заповідей, якими він керувався у повсякденному житті і діяльності:

1. Опора на організацію.
2. Конкретна мета.
3. Воля у її досягненні.
4. Реальні інтереси.
5. Об’єктивність.
6. Фаховість.
7. Раціоналізм.
8. Консерватизм, збереження традицій.
9. Активний вплив на обставини.
10. Визначальна роля української національної ідеї і справи («Україна над усе»).

Коли знайомишся з принципами Кубійовича і обдумуєш їх, то усвідомлюєш, якою великою постаттю в науці, житті і становленні Української держави був Володимир Кубійович. Останній його принцип «Україна понад усе» — був головним і наскрізним у житті Кубійовича. Україна для вченого була, як він сам говорив, «дамою його серця».

Сорок років справжньої наукової праці над Енциклопедією Українознавства — вияв найглибшої любові вченого до свого народу і до Батьківщини. Тієї жертовної любові, що не потребує ані позірної шани, ані гасел і голосних слів.

Кілька слів наостанок про родину Кубійовича. Кубійович був одружений двічі. Від першої дружини мав двох доньок Ірину і Славку, які жили окремо від батька, у Польщі. Після смерті першої дружини він одружився з Дарією Сіяк. Проживали у Сарселі. Дарія завідувала бібліотекою НТШ, допомагала чоловікові. Кубійович пережив свою дружину на 8 літ і помер 2 листопада 1985 року. Поховані обоє на місцевому цвинтарі у Сарселі, поблизу Парижа.

Прожив учений 85 років. Він справді був Людиною з великої літери, хотів зробити все, що міг, а може навіть і більше, для добра України. Про великого вченого написав прекрасну книгу професор Олег Шаблій. Цю книгу, якою ми в основному послуговувалися при підготовці передачі, варто було б прочитати широкому загалу людей, вчителям, учням, студентам. І я певен, що кожен перейметься гордістю за те, що Україна має такого великого вченого і патріота, як Володимир Кубійович.

Література:

• Шаблій О. Володимир Кубійович. — Париж—Львів. — 1996. — 704 с.
• Кошелівець І. Володимир Кубійович. // Літературна Україна. — 1992. — 4 червня.
• Опрук Д. Професор Кубійович у фотографіях пам’яті. — Сарсель. — 1995. — Січень.
• Покальчук Ю. Енциклопедія Українознавства або життя Володимира Кубійовича. — У кн.: Аксіоми для нащадків. / Упорядник О. Романчук. — Львів: Меморіал. — 1992. — 544 с.

1. Передача прозвучала в ефірі 2 квітня 2000 року. [↩]