«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 

Видатний орієнталіст України — Агатангел Кримський

Агата́нгел Юхи́мович Кри́мський або Агафа́нгел Юхи́мович Кри́мський (3 січня (15 січня) 1871; † 25 січня 1942) — український історик, письменник і перекладач кримськотатарського походження, один з організаторів Академії Наук України (1918). Літературний псевдонім А. Хванько.
Україно, ти моя молитва…
Хай гримить над світом люта битва
За твоє життя, твої права…

Василь Симоненко

Насамперед1 хочу щиро подякувати нашим слухачам за увагу — за листи, телефонні дзвінки, за розуміння і підтримку ідеї нашої програми — повертати народу історичну пам’ять, аби він збагнув свою велич, збудити у ньому жагу самопізнання.

Особливо вдячні ми за підказані теми, за цікаві пропозиції. Ось, скажімо Віолета Михайлівна Авдєєнко з Конотопа Сумської області пропонує відкрити слухачам ще одне ім’я малознаного співвітчизника. «Я не пропускаю жодної вашої програми, — пише вона. — Про багатьох вчених, які прославили Україну в світі, ми дізналися завдяки вашій праці. І за це вам низький уклін.

Я праправнучка видатного вченого, члена-кореспондента Петербурзької Академії наук, історика, біолога, поета і бібліографа Пономарьова Степана Івановича, ім’я якого занесено до Української Енциклопедії.

У серпні наступного року виповниться 175 років від дня народження нашого славного предка. В його родині були меценати, які побудували міську лікарню, мали книгозбірню з 15 тисяч книг, яка була доступна усім людям, багато доброго зробили для України. Степан Іванович спілкувався з Тарасом Шевченком, Максимовичем, Некрасовим, був бібліографом світового рівня, Багатющий архів Пономарьова був вивезений з Конотопа до Москви ще 1922 року і відтоді ім’я його в Україні не вшановувалось. Можливо, підготуєте передачу про нього? А ми, нащадки, допоможемо…»

Що ж, якщо вдасться відшукати матеріали, ми готові розповісти Україні про цього цікавого вченого і, можливо, якоюсь мірою віддати борг його світлій пам’яті.

А сьогоднішню передачу ми присвятили пам’яті титана української науки — вченого-поліглота, орієнталіста-сходознавця, письменника, історика української мови та літератури, дослідника фольклору, співзасновника і дійсного члена ВУАН та НТШ Агатангела Кримського.

Ім’я його оповите нині славою у наукових колах і малознане широкому загалові.

Вже сам той факт, що Агатангел Кримський володів 56-ма мовами, був чудовим перекладачем з багатьох мов іранської і тюркської мовних груп засвідчує, що ця постать унікальна в історії української науки.

Справді, доля людини значною мірою визначається морально-етичним підґрунтям, якого вона тримається. В цьому можна вкотре переконатися, ознайомившись з історією Академії наук України і постатями вчених, які стояли біля першопочатків її заснування.

Згадаймо, що в квітні 1918 року, коли до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський, було зібрано комісію для вироблення законопроекту про заснування УАН. До складу комісії увійшов і ординарний професор Лазаревського Інституту східних мов Агатангел Юхимович Кримський…

А згодом, вже на першому установчому засіданні Спільного зібрання УАН, 27 листопада 1918 року, таємним голосуванням було обрано одноголосно президентом УАН Володимира Вернадського, і Агатангел Кримський так само успішно був обраний неодмінним секретарем. Світового рівня орієнталіст був тоді в апогеї своєї наукової слави.

Нашим слухачам нагадаємо, що орієнталістика або сходознавство — наука, що вивчає історію, економіку, літературу, етнографію, мистецтво, філософію, пам’ятки матеріальної і духовної культури народів Азії та Африки…

Найзначнішими сходознавцями в кінці XIX — на початку ХХ-го століття були Іван Срезневський, Агатангел Кримський, Марин Дринов…

На Україні орієнталістика почала широко розвиватися у 1920 році, і її розвиток у ВУАН пов’язаний саме з діяльністю Агатангела Кримського.

Але у 1931-33 роках всі установи, що мали бодай якесь відношення до орієнталістики, були ліквідовані, співробітники ув’язнені або заслані… Кримському було заборонено друкувати написані ним монографії, і лише з 1939 року було дозволено мати аспірантів зі сходознавства. Між ними був відомий тюрколог-ісламіст Омелян Пріцак…

Саме професор Гарвардського університету Омелян Пріцак написав чудову розвідку про свого вчителя Агатангела Кримського до 120-х роковин його народження. Вона була опублікована в щорічнику «Наука і культура», випуск 25, за 1991 рік.

Це його, Омеляна Пріцака, випускника Львівського університету, академік-історик Іван Крип’якевич передав сходознавцеві Агатангелу Кримському. Згодом він стане всесвітньо відомим вченим, заснує центр українських досліджень в Гарвардському університеті.

Додам, що у 1990 році Академія наук Української РСР обрала Омеляна Пріцака своїм членом, а в 1991 році його призначено директором створеного в Києві академічного Інституту сходознавства.

Створення Інституту сходознавства в Україні стало одним із заходів (із чотирьох пропозицій Омеляна Пріцака) по увічненню унікального наукового подвигу Агатангела Кримського.

Дещо з історії славетного роду Кримських…

***

Ще в 1698 році у Мстиславлі на Волині (територія Могилівської області Білорусі) оселився кримський втікач — татарський мулла, прийняв християнство, одружився з місцевою жінкою — і з цього роду пішли цікаві родини — Куторги і Киримли (тобто Кримські — у перекладі з тюркської).

1863 року російський царський уряд вирішив деколонізувати «Юго-западний край», засновуючи на Волині російські середні школи, куди запрошувались на працю українці зі сходу. Таким чином, у 1866 році у Холмі народився Михайло Грушевський, син учителя Сергія з Київщини, 1871 року у Звягелі — Лариса Косач, пізніше Леся Українка, донька Петра Косача з Гадяча, а також «найкращий кримський подарунок Україні», як сказав Омелян Пріцак, — Агатангел Юхимович Кримський — з родини вчителя історії та географії Євфимія Кримського та його дружини, литовської польки Аделаїди Сидорович, які приїхали з Білорусі.

***

Отож, Агатангел Кримський народився 15 січня 1871 року у Володимирі Волинському. Після народження сина батько переїздить до Звенигородки над Тікичем неподалік Києва, будує там дім і відтепер сім’я Кримських стало осіла на українській землі.

Сина, який умів читати з трьох з половиною років, у п’ятирічному віці віддали до «Городського училища», де він пробув наступних п’ять років. Дуже багато читав: у батька була чимала бібліотека. Це призвело до часткової втрати зору ще на 12-му році. Коли йому було 10 років, його віддали до протогімназії у місті Острозі на Волині, де жила сестра батька. Тут теж була велика бібліотека, з якої хлопець не виходив.

У 1881 році його переводять до четвертого класу Другої київської гімназії Кромера. А вже через рік він навчається у відомій на всю Україну колегії Павла Ґалаґана.

У листі до львівського професора української літератури Омеляна Огоновського Агатангел Кримський пише: «Мабуть, Ви не відаєте, що таке колегія Ґалаґана, тим-то я позволю собі сказати про неї два слова. Це дуже невеличка школа, «закрита» (себто з інтернатом), приймаються туди найкращі ученики з 4-ої кляси гімназіальної по конкурсному екзаменові. Видима річ, що через це в Колегії збирається дуже живий, дуже свіжий елемент, вельми сприяючий розумовому розвиткові: виробляється пошана до розумової праці й до науки; виробляється навіть жадність до знання. Іменно такий вплив мало на мене колегіальне навчання. Щасливий я був і в тім згляді, що вчителем словесності був у колегії Павло Гнатович Житецький — людина, що її вплив я й далі на собі відчуваю…».

Вже тоді Агатангел Кримський прийшов до усвідомлення українськості. «Кожнісіньку вольну від «офіціальних» занять часину я присвячував Україні, — пише він у листі до Грінченка. — Перша ознака національності є мова. Я нею найперше заклопотався, пильно читав усякі книжки, особливу увагу звертав на етнографічні матеріали, перечитав усякі філологічні праці. Далі я знайомився з нашою літературою… кинувся до літературної праці: перекладав, писав оригінальні твори…

У мене чисто практичною дорогою (через читання і писання по-малоросійському) непомітно і поступово виробилися свідомі національні переконання.., коли я прочитав передмову Михайла Драгоманова до повістей Юрія Федьковича: «…мене нове світло осіяло. Я зрозумів, що я мусю бути українофілом — і це я зрозумів цілком свідомо. В цій свідомості була певна частина одсвіту на мої мучительні сумніви, і от я жадібно ухопився за українство»».

З Михайлом Драгомановим у Агатангела Кримського були дуже непрості взаємини. Так, коли в одній із своїх статей Драгоманов висловився з недооцінкою значення національної справи та національної мови, то юнак написав до Львівського журналу «Правда“ рецензію, що закінчувалася запитаннями: «Тепер я Вас питаю, яким способом можна і треба українцям для здобуття прав і вольности (між іншим, певне, і прав національности) сполучитися з неприхильними до них москалями, та й не потопитися при тім в «общем ; русском море»? Або яким способом перетворити російську нетолерантність в толерантність? Коли Ви можете дати на це пораду (та, Бога ради, не загальними фразами, а точно!), тоді будьте певні, і ніхто Вам, крім щирої подяки, нічого не скаже».

А далі: «Нам же одібрано усякі мінімальні, елементарні правад Для нас і говорити своєю мовою, то вже є злочин; нашій нації — І гірше, ніж усім іншим націям. Тим-то дуже важлива для нас річ — Л 1 придбати собі хоч первісні права, хоч право на мову, бо без неї і неможлива ж просвіта нашого дорогого нам народа… Маючи хоч і мову законом дозволену, українофілам можна буде освічувати народ і впливати на народ — тоді й народ може статися помічником | для інтелігенції в справі здобуття дальшої волі; а без участи народної маси — хто знає, чи багато вдіє сама інтелігенція?..».

Які актуальні для сьогодення України слова! Агатангел Кримський все-таки пізніше високо оцінить велич Драгоманова. У некролозі він напише: «На мою думку, смерть Драгоманова, — це таке велике горе, якого ми ще не зазнали після Тарасової смерти».

Своє навчання Кримський продовжив у Лазаревському інституті східних мов у Москві, де практично навчали східних мов майбутніх дипломатів та політиків. Наука тривала три роки. Хоч як зваблювали після закінчення інституту талановитого юнака до Санкт-Петербурга, Агатангел Кримський залишається у Москві. Він продовжує навчання у Московському університеті на історико-філологічному факультеті, який успішно закінчує у 1896 році.

Коли помер професор русько-української філології Львівського університету Омелян Огоновський, доктори Кониський і Барвінський пропонують Агатангелу Кримському обійняти цю посаду. Але він отримав від Лазаревського інституту стипендію на два роки: один рік — на студії в одному із західноєвропейських університетів, другий — на перебування в арабських країнах, і змушений був відмовитися від Львівської кафедри.

Цікаво зауважити слухачам, що Лазаревський інститут східних мов у Москві був започаткований в 1815 році на кошти багатої вірменської родини Лазарян (Лазаревих). Там викладалися арабська, перська, турецька, вірменська, азербайджанська і грузинська мови. З 1919 року — це Вірменський інститут, а з 1921 року — Московський інститут сходознавства.

Отож, у 1896-98 роках Агатангел Кримський перебуває у Сирії і Лівані. З 1898 року він стає доцентом, а з 1900 аж до 1918 року — професором арабської філології й історії Сходу в Лазареському інституті східних мов у Москві. За цей час написав капітальні праці з історії та літератури: «Історія арабської літератури», «Історія перської літератури», «Мусульманство і його будучність», опублікував понад 500 статей з історії мов, літератури, етнографії народів Близького і Середнього Сходу.

Вирішивши остаточно справу своєї національної приналежності як української Агатангел Кримський з пошаною ставився до батьківщини своїх предків.

Чи не в єдиному огляді кримсько-татарської літератури у 1930 році він напише: «Історія нового кримсько-татарського письменства, що його зумів створити народ, який налічує не більше 178 тисяч душ, вся розгорнулася на моїх очах. Я прихильно почав за нею стежити з 1889 року, здавна знайомий був з патріархом кримського письменства Ісмаїлом Гаспринським і його спільниками, далі з великою симпатією підтримував і підтримую особисті знайомства з головними діячами кримського літературного життя. Через те мені хочеться вірити, що в тім стислім історичнім нарисі, який я оце накреслив, не міг я допуститися небажаної суб’єктивності, не міг чогось недооцінити».

Тут якраз доречно додати, що були у Агатангела Кримського близькі знайомства з багатьма вченими Сходу: зі співробітником Гаспринського Ісмаїлом Лемановим, татарином Османом Акчокраклі, який видав український переклад поеми про походи Богдана Хмельницького у 1648 році, складеної Джан Мухамедом, зятем Туган-бея. Часто спілкувався з кримським вченим, поетом Бекіром Чобанзаде; з поетом Абдуллою Лятіфзаде; ісламістом Якубом Кемалем. Майже всіх цих діячів культури і науки в трагічні часи 1934-37 років було знищено…

У 1918 році відкрилася можливість творити для України. На запрошення Вернадського Агатангел Кримський повертається до Києва і стає одним із організаторів ВУАН і її першим неодмінним секретарем, фактично керівником, поклавши багато зусиль для розбудови ВУАН і особливо її історично-філологічного відділу.

Вернадський і Кримський стали друзями на все життя. Обоє драгоманівці, висококласні фахівці перейнялися однаковою турботою про українську науку. Пізніше, вітаючи Кримського із 70-літгям, Вернадський напише: «Дорогий друже! Підводячи підсумки життя, переді мною проходять наші зустрічі. (Згадаймо, що на той час Вернадському було вже 78 років — авт.) Загалом підсумок — один єдиний підсумок: наукова творча робота і вільна культурна діяльність за Україну і рідною мовою, які передав мені мій батько з дитинства. І я, виходячи з думок, що мені приємні, в обох течіях взяв найактивнішу, до певної міри провідну участь. І на обох шляхах я йшов поряд з Вами. Моя наукова робота для мене, а власне і для Вас, все… стоїть на першому місці, але культура українського народу рідною мовою, наукова його творчість і думка цією мовою в критичний момент історії нас об’єднала. І ми з Вами обрали… правильний шлях у критичний момент історії української наукової роботи — наша спільна з Вами справа… (Видав В. Сарбей. Вісник АН УССР, 1971, ч. І, С. 96)».

Творче життя Агатангела Кримського надзвичайне. Як орієнталіст Кримський є автором цінних наукових праць з ісламу, історії та літератури арабів, турків і персів. Ось лише невеликий перелік його фундаментальних праць: «Історія мусульманства» (1904-1912), «Історія арабів і арабської літератури світської і духовної» (1911-1912), «Історія Персії та її письменства» (1923), «Хафізтайого пісні» (1923), «Перський театр» (1925), «Історія Туреччини та її письменства» (4 томи). Зазначимо, що до студій з історії української мови спонукали виступи багатьох російських вчених, зокрема Олексія Соболевського.

Академік Петербурзької академії наук з 1900 року Олексій Соболевський у визначенні походження й розвитку української мови та її місця серед інших слов’янських мов виступив з позицій російського історика Михайла Погодіна, розглядаючи українську мову як наріччя російської. Свої докази він будував однобічно, не завжди критично вивчаючи староукраїнські тексти.

Отож, Агатангел Кримський написав три полемічні статті: «Філологія і погодінська гіпотеза» (1904), «Непевні критерії для діалектологічної клясифікації староруських рукописів» (1906), «Древнекиевский говор», «Украинская грамматика». Пізніше Кримський підсумував свої погляди в статті «Українська мова, звідки вона взялася і як вона розвивалася», вміщеній у «Нарисах з історії української мови» Шахматова і Кримського (1922).

Агатангел Кримський брав також активну участь у творенні словників української мови, впорядкуванні правопису, був редактором першого тому «Академічного словника».

Тут треба зазначити, що Агатангел Кримський відомий і як письменник (псевдонім А. Хванько). Він написав три збірки «Пальмове гілля», що є перлинами українського ліричного генія; роман «Андрій Лаговський» (1895-1905), крім того, збірки «Повісті і ескізи з українського життя», «Бейрутські оповідання», «Знадоби для життєпису С. Руданського» та багато інших.

Подиву гідна працездатність! Кримський був загалом далекий від політики. На першому плані — наука! Дивовижно, як багато працювала ця, поза сумнівом, велика людина, закохана в науку. Але настали трагічні роки. І хоча 3 травня 1928 року члени Академії одноголосно переобрали Агатангела Кримського на неодмінного секретаря, уряд не затвердив його на ту посаду. Наступного року він змушений був залишити і посаду голови історично-філологічного відділу. Арештовують академіка відділу Сергія Єфремо- ва як голову неіснуючої, так званої націоналістичної організації «Спілка Визволення України». Ліквідовують усі сходознавчі установи, всіх діячів кримської літератури та науки. Самого академіка не знищили фізично, його почали нищити морально, він стає «опальним академіком», остання його наукова праця в УАН вийшла в 1930 році, в нього відібрали аспірантів.

Ось як описує тодішнє становище академіка Кримського дружина другого президента УАН академіка Миколи Василенка Наталя Полонська: «Кримський тяжко терпів від такого становища, до того ж він матеріально бідував. Все, що можна було, він висилав до Звенигородки, де жив його прибраний син Микольцьо (син Миколи Левченка) з мамою, улюблена сестра Маша та брат Юхим з родиною, а сам обмежувався одною стравою в академічній їдальні і дбайливо загортав шматок хліба, який видавали там до обіду, і ніс додому. Його старе вбрання звертало на себе увагу навіть у Києві, де більша частина інтелігенції ходила в злиденному одязі».

І все ж знадобився Агатангел Кримський в часі, коли приєднали Західну Україну зі Львовом до Радянської України. Його тоді посилали до Львова як живий доказ високого рівня радянської науки. Львів був для нього своєрідною Меккою. Там він друкував свої українські літературні твори, там колись жив його близький друг Іван Франко, у якого він часто бував. Йому влаштовують гучне всенародне відзначення 70-ліття. 15 січня 1941 року нагороджують орденом Трудовою Червоного Прапора.

Але вже через півроку, 20 липня 1941 року академіків Агатангела Кримського і Кирила Студинського безпідставно заарештували і, звичайно, пригадали СВУ. Доля останнього й досі невідома.

Мабуть, жоден політичний процес в Україні не викликав таких суперечливих реакцій, як харківський суд над Сергієм Єфремовим і 44 найвизначнішими членами Спілки Визволення України 1930 року. Комуністична пропаганда подавала цей процес як перемогу соціалістичного правосуддя над буржуазним націоналізмом. На заході його вважали незаконною розправою над інакодумством, причому погляди на СВУ діаметрально розходилися: одні вважали її нелегальною організацією, спрямованою на відновлення незалежності України, інші — вигадкою Державного політичного управління, спрямованого на фізичну ліквідацію української творчої еліти.

На превеликий жаль, коли я готував цю передачу, переконувався, що і нині тривають пошуки істини про СВУ. Але хоч як би там було, Агатангел Юхимович Кримський разом з кращими представниками еліти попав у м’ясорубку НКВС. Його відправили до в’язниці в далекий Казахстан. Там він і загинув у тюремній лікарні 25 січня 1942 року в місті Кустанай.

Великого українського вченого було реабілітовано у 1957 році, але де могила Агатангела Кримського, не знаємо і чи знайдемо, щоб його останки перевезти у землю України, яку він так безмежно любив. Немає і будинку на Мало-Підвальній, число 3, де він жив на 5-му поверсі. Ось така доля великої Людини, великого вченого світової слави, скаліченої режимом. Агресивні безбожники в поході проти істини кожну людину випробовували на моральну стійкість і багатьох розтоптували. Вистоювали ті, хто ніс у собі релігійні основи життя. Не піддавався, не обмовив ні себе, ні товаришів, достойно доніс свій тяжкий хрест на Голгофу Агатангел Юхимович Кримський.

Він назавжди залишиться не лише Людиною Світу, але й великим сином українського народу. «Блаженна людина, що пробу перетерпить» (Як. 1.12). Пам’ятаймо про це.

Література:

  1. Енциклопедія Українознаства. / Гол ред. проф. д-р Володимир Кубійович. — Молоде життя. — 1959. — Т. 3.
  2. УРЕ. — Київ. — 1980. — Т. 5. — С. 520.
  3. Пріцак О. Про Агатангела Кримського у 120-роковини народження. // Наука і культура. — Київ. — 1991. — В. 25. — С. 103-120.
  4. Ільєнко І. Хватальна евакуація. // Літературна Україна. — 1990. — 25 жовтня.
  5. Сарбей В. Вісник АН УССР. — 1971. — Ч. 1. — С. 90.
  6. Борисенко В. Агатангел Кримський — організатор і дослідник української етнології. — У кн.: Нариси з історії української етнології 1920-30-х років. — Київ: Центр українознавства КНУ ім. Т. Шевченка. — 2002. — С. 22-26.
  1. Передача прозвучала в ефірі 7 липня 2002 року. []

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору