«Наша Парафія»

Михайло Пилипович Кравчук (9.10.1892, Човниця, Волинь — †9.03.1942, Колима) — український математик, академік АН УРСР (з 1929), доктор фізико-математичних наук (з 1924), професор Київського політехнічного інституту. Вчитель всесвітньо відомих у майбутньому конструкторів ракетної та космічної техніки, академіків Архипа Люльки, Сергія Корольова та Володимира Челомея.

Характерною рисою нашого часу є переосмислення минулого1.

Історія стала своєрідним силовим полем громадянської свідомості. Тим важливіше правдиво відтворити історію розвитку культури і науки в Україні, де діяли видатні вчені, яскраві особистості, доля яких перепліталася з бурхливими подіями у житті країни. Чимала наукова спадщина багатьох з них чекає на своє цілковите повернення, адже багато праць ще за життя їх авторів було вилучено з наукового обігу, а якщо й залишалися, то заплямовані глумом. Тільки останніми роками вони повертаються до нас. За поданням Міжнародного математичного союзу ЮНЕСКО своїм рішенням проголосила 2000-й рік всесвітнім роком математики. Україна по праву пишається своєю математичною школою, іменами всесвітньо відомих геніїв числа. Національний університет «Київська політехніка» провів 11 травня 2000 року 8 Міжнародну наукову конференцію імені академіка Михайла Кравчука. Багаторічним організатором і натхненником цих конференцій є професор університету доктор фізико-математичних наук Ніна Вірченко. «Досліджую життя видатного математика і творчість його і все щось знаходжу нове, відкриваю і дивуюсь, що за людина той учений», — говорить вона. За пропозицією шановної Ніни Опанасівни підготували і ми розповідь про вірного сина України.

Зі сторінок спогадів:

«Михайло Кравчук — найталановитіший алгебраїст нашого століття» (Микола Боголюбов).

«Михайло Кравчук — математик широкого масштабу. Його ім’я добре відоме у світовій математичній науці. Світ не знав лише, що він українець» (Євген Сенета, професор математики з Австралії).

«Уже самою зовнішністю він нагадує людей цільних, як злиток сталі, дерзновенних, як весняний грім, відданих справі, як Сонце Землі і людям» (письменник Борис Харчук).

«Жодне явище у створенні математичної науки в Україні не сталося без його участи: перші українські школи, перші курси, перші університети, українська математична термінологія та наукова мова — все це творилося за активної участи Михайла Кравчука» (з характеристики на звання академіка).

Слава, визнання — і забуття. Світова велич — жорна сталінських репресій. Світла мрія — і жорстока відплата. Система не любила талантів. Система нищила найкращих. Простежмо це на одній долі, долі Михайла Кравчука.

***

Народився Михайло Кравчук 27 вересня 1892 року в селі Човниці (тепер Ківерцівського району) на Волині в сім’ї землеміра. Батько, син селянина-шевця (ще одна цікава деталь), зміг все-таки закінчити Петровсько-Розумовську академію. Початкову освіту малий Михайлик здобув удома. 1901 року батьки переїздять до Луцька, багатого на історичні події міста над річкою Стиром. У 1920-30-их роках Луцьк був головним осередком українського політичного і культурного життя Західної Волині. Зауважу, що лише «Просвіта» мала тут 134 філії, була приватна українська гімназія, діяло товариство імені Петра Могили. Гімназію Михайло закінчив 1910 року із золотою медаллю. Вже тоді він найбільше любив математику і в нього визрівала думка присвятити себе цій найдавнішій науці на Землі.

1910 року Михайло Кравчук вступає на фізико-математичний факультет Університету Святого Володимира. Тоді на факультеті працювало ціле сузір“я видатних математиків: Дмитро Граве — творець математичної школи на Україні, Пфейффер, Букреєв, Єрмаков та інші. Закінчив Михайло університет 1914 року з дипломом 1-го ступеня, і Граве просить залишити Кравчука, як найталановитішого свого учня, при університеті професорським стипендіатом Для підготовки до наукової та викладацької роботи.

На зиму 1915-1916 року у зв’язку з евакуацією університету Михайло Кравчук переїздить до Москви, щоб ознайомитися з інтересами московської школи математиків.

Успішно склавши магістерські іспити у вересні 1917 року, він одержав звання приват-доцента.

Молодого, сповненого енергії, жадоби знань вченого захоплює піднесений революційний 1917-й рік з пориваннями національно-культурного відродження його України. Його позиція в цей час була надто активною. Він працює як науковець: викладає математику в українських гімназіях Києва, в Українському народному університеті, стає членом Українського наукового товариства у Києві, працівником новоствореної Української Академії наук, членом комісії з математичної термінології при Інституті української наукової мови УАН, перекладає українською мовою відомий підручник з геометрії Кисельова, згодом разом з академіком Федором Калиновичем він уклав тритомник українського математичного словника.

У 1919-21 роках Михайло Кравчук виїздить на село, стає викладачем і директором школи у селі Саварці на Київщині. Саме тут він зустрів і підтримав 10-річного хлопця Архипа Люльку — майбутнього творця авіаційних двигунів. В історію науки Архип Люлька увійшов як конструктор з авіаційної техніки, автор конструкції першого в світі двоконтурного турбореактивного двигуна, творець літаків з надзвуковою швидкістю. Академік Академії наук Радянського Союзу мав своїм першим вчителем Михайла Кравчука. Ім’я свого вчителя Архип Люлька завжди згадував з великою повагою, навіть у часи, коли воно було викреслене з науки сталінським режимом. У Саварці Кравчук, до речі, подружився з поетом Миколою Зеровим.

А ще треба згадати, що Михайло Кравчук читав лекції у Київському політехнічному інституті майбутньому генеральному конструкторові космічних кораблів Сергієві Корольову. Певно ж, умів запалювати у своїх слухачів любов до математики, бо й сам невтомно працював на науковій ниві.

У 1924 році Михайло Кравчук блискуче захищає докторську дисертацію на тему «Про квадратичні форми та лінійні перетворення». Зазначу, що основні результати цієї праці зачитав на Міжнародному математичному конгресі в Торонто єдиний представник від УАН Микола Крилов. У 1925 році Михайлові Кравчукові присвоєно звання професора.

Його запрошує на наукову працю Асоціація американських математиків. Восени 1928 року Кравчук їде на Міжнародний конгрес математиків в Італію, де запізнається з такими видатними математиками того часу, як Гільберт, Адамар, Леві-Чевіта та іншими.

1929 року Михайла Кравчука висувають у дійсні члени Всеукраїнської Академії наук і 29 червня його було обрано одностайно. Разом з ним академіками ВУАН стали Дмитро Яворницький, Павло Тичина, Степан Рудницький, Євген Патон та багато інших відомих згодом діячів науки та культури в Україні. Цього ж року виходить його монографія «Алгебраїчні студії над аналітичними функціями».

Чи не найбільше місце у науковій спадщині Михайла Кравчука займають дослідження з теорії диференціальних та інтегральних рівнянь. Він публікує фундаментальну двотомову монографію «Застосування способу моментів до розв’язання лінійних диференціальних та інтегральних рівнянь» (І — 1932, II — 1935).

Михайло Кравчук — автор понад 180 наукових праць, результати яких дістали найвищу оцінку визначних математиків того часу: Ґраве, Гільберта, Лузіна, Крилова, Пфейффера, Адамара, Куранта та інших.

Сьогодні можна почути думку, що поліноми Кравчука є більше відомі вченим-математикам Америки, аніж поліноми Пафнутія Чебишева, — академіка Петербурзької академії наук, засновника математичної наукової школи. Але ж Чебишева знали. Знав уесь цивілізований світ і Михайла Кравчука — видатного українського вченого в галузі диференційних та інтегральних рівнянь, теорії множин, теорії функцій та вищої алгебри, математичної статистики, теорії ортогональних поліномів, наближених обчислень та фахівця з історії математики. Про його визнання як великого вченого свідчить і те, що в 1925 році його було обрано дійсним членом НТШ у Львові, членом Німецького математичного товариства, членом Французького математичного товариства, членом математичного товариства в Палермо (Італія). Він бере участь в роботі 8-го Міжнародного математичного конгресу в Болоньї, а повертаючись з Італії, робить доповідь на засіданні Французького математичного товариства. Отже, світова слава до вченого прийшла.

Але, на жаль, наступають трагічні для української культури й науки роки. Ці міжнародні зв’язки, ці успіхи Кравчука, його знання чужих мов і листування з математиками всього світу були пізніше інкриміновані йому як звинувачення у шпигунстві, у зраді інтересів держави, як не дивно. Адже 1929 року почалися перші арешти, а наступного 1930 року відбулися гучні відкриті судові процеси над учасниками т. зв. «Спілки визволення України» — міфічної «контрреволюційної української буржуазно-націоналістичної підпільної організації», як це подається в тій же Українській Радянській Енциклопедії, т. 10, за 1983 рік.

Звичайно, культурно-громадська активна діяльність Михайла Кравчука робила його стовідсотковим кандидатом на причетність до цієї міфічної спілки, керівництво якою приписували віце-президенту ВУАН Сергію Єфремову. Отож, на цьому процесі Михайлові Кравчуку, новообраному академіку, запропоновано було виступити «громадським обвинувачем». Він відмовився.

А що значила на той час така відмова? Це вирок самому собі.

Серед арештованих цього часу було багато знайомих Михайла Кравчука, тих людей, з якими він мав наукові товариські зв’язки. Це математик Холодний — науковий співробітник Інституту наукової мови, Іваниця — з яким вони разом входили до редколегії журналу «Записки Кіно», Гермайзе — товариш зі студентських років, вчений секретар історичної секції ВУАН, секретар словника живої мови, Дурдуківський — директор школи імені Тараса Шевченка, в якій певний час викладав і Михайло Кравчук.

Вже в 1937 році Михайлові Кравчукові влаштовують ганебні псевдосудилища у стінах інституту математики, політехнічного інституту, університету. Його звинувачують у буржуазному націоналізмі, шпигунстві, у тому, що він начебто листується з польськими запроданцями, є членом НТШ у Львові, та й взагалі, — знає багато мов.

21 лютого 1938 року Михайла Кравчука було заарештовано.

Як міг сприйняти вчений цей жорстокий і несправедливий поворот власної долі? У статті Галини Ситої «Слідча справа Михайла Кравчука» (щорічник «Наука і культура», випуск 28 за 1994 рік) відзначено, що при арешті у нього забрали папку з особистим листуванням, друкарську машинку, облігації і навіть його золоту обручку, а також золоту брошку і шість срібних чарочок… Це була наруга над вченим, уже не кажучи про те, як відбувалося слідство.

Він таки поставив свій підпис під явно фальшивими свідченнями та обвинуваченнями. Ось як він пояснював це сам: «Я был ошеломлен (подаємо мовою оригіналу) этими дикими обвинениями, разбит физически ночными допросами, в частности полным лишением сна в течение 11 суток, обострением болезни сердца, мерами прямого физического воздействия, морально на меня воздействовали криками, стонами истязаемых в соседних комнатах людей. Сломали меня окончательно угрозы, — в случае запирательства и отказа принять на себя не совершенные преступления, — арестовать и уничтожить мою семью. Ради спасения семьи я и решил оклеветать себя, — тем более, как было вполне ясно, мои обвинители, сами не веря своим обвинениям, имели совершенно определенную цель, — сделать из меня преступника».

Неможливо без болю читати ні ці розповіді, ні нариси, ні документи, які зараз відкрилися. Ось в одному з чисел газети «Урядовий кур“єр» вміщено найсвіжіші документи зі слідчої справи академіка Кравчука (автор Микола Сорока). Стаття називається «Як загинув академік Михайло Кравчук». Читаєш і думаєш, яка ж то була страшна сталінська машина. Михайло Кравчук не міг собі усвідомити, як його можна звинуватити у шпигунстві: «Признаков шпионажа, вольного или невольного, не могу найти в своей работе. Готов давать ответы следствию на улики и на разные вопросы по этому поводу. Признав себя националистом, я не могу отказать себе в праве любить свою родину и не наносить ей ущерба таким гнусным способом, как шпионаж».

Це рядки з його болісного зізнання, пояснювальних записок, тих численних прохань, які він надсилав до прокуратури СРСР, до Верховного Суду. Але Москва не чула голосу і прохань вченого: на жоден лист, на жодне звернення відповіді не було.

Цікаво, що отими «польськими запроданцями», з якими листувався Кравчук, були Мирон Зарицький — один з фундаторів української математичної культури на західно-українських землях та Микола Чайківський, якому Кравчук допоміг перебратися через кордон з української приватизованої гімназії в Рогатині на Радянську Україну та ще й улаштував заступником директора Інституту математики. У справі Кравчука останнього було визнано одним із керівників одеської контрреволюційної групи.

Три роки каторжної праці остаточно виснажили Михайла Кравчука. 9 березня 1942 року він помер на Колимі й навіки залишився у колимській мерзлоті, поряд з тисячами знаних і незнаних, закатованих і убитих, українців і неукраїнців.

І тільки 28 травня 1956 року Есфір Йосипівна Кравчук, дружина Михайла Кравчука, одержала довідку про реабілітацію чоловіка, в якій йшлося: «Приговор Военной Коллегии Верховного суда СССР от 23 сентября 1938 года по делу Кравчука Михайла Филипповича отменить, а дело о нем прекратить за отсутствием состава преступления». Ось і все, жодного слова жалю, ані тіні печалі, ані натяку, що хтось шукатиме винних за загублене велике життя.

Така сувора правда. І сьогодні необхідно було б видати праці Михайла Кравчука, ввести іменну його премію в Національній Академії наук, — адже це ім’я з повним правом стоїть у когорті найвидатніших математиків світу ХХ-го століття.

Письменник Євген Сверстюк, виступаючи на відкритті 1-ої Міжнародної наукової конференції, присвяченої пам’яті Кравчука, 23 вересня 1992 року, зазначив, що «академік Михайло Кравчук для нас не лише велике ім’я в світі математики. Для багатьох поколінь він ЗАЛИШИТЬСЯ образом українського інтелігента, який втримав протистояння страшній системі комуністичного насильства, олжі і зневаження особи. Він заплатив життям за збереження національної гідності, за збереження лиця».

Цими словами Євгена Сверстюка ми закінчуємо розповідь про видатного вченого Михайла Кравчука.

Література:

1. Михайло Пилипович Кравчук. / Укладачі: Н. О. Вірченко, Г. М. Сита. — K.: Наукова думка. — 1992. — 40 с.
2. Сита Г. Слідча справа Михайла Кравчука. // Наука і культура. — Київ. — 1994. — № 28 — С. 116-127.
3. Вірченко Н. О. Корифей української математики. // Аксіоми для нащадків. / Упор. О. Романчук. — Львів: Меморіал. — 1992. — 544 с.
4. Мушинка М. Пошуки істини. // Вечірній Київ. — 2000. — 11 травня.
5. Никанорова О. Крізь «вікна» слідчих справ. // Урядовий кур“єр. — 2001. — 24 березня.
6. Сорока М.О. Михайло Кравчук. — К.: Молодь. — 1985. — 192 с.
7. Унгурян О. В лагере на Колыме Михаил Кравчук сделал важнейшее математическое открытие, запись о котором… бесследно исчезла. // Факты. — 2002. — 19 марта.

1. Передача прозвучала в ефірі 19 березня 2000 року. [↩]