Творець ботанічного саду на схилах Дніпра — Микола Гришко
Понад 50 праць з генетики, селекції, акліматизації та інтродукції рослин, проблем статі вищих рослин. У 1925 році, з відзнакою закінчивши Полтавський сільськогосподарський інститут, Микола Миколайович як один із найбільш талановитих випускників направляється для продовження навчання на педагогічний факультет Київського сільськогосподарського інституту. Здобувши і педагогічну освіту, в подальшому Микола Миколайович поєднує наукову і педагогічну діяльність. Спочатку в Майнівському сільськогосподарському технікумі на Чернігівщині, згодом у Сумському педагогічному, Чернігівському, Глухівському та Київському сільськогосподарських інститутах. З 1944 року – у Київському університеті, де він викладав курс генетики з селекції рослин.
За період викладання у вищій школі М.М. Гришко опублікував підручник «Курс загальної генетики» (1933 р.), а в співавторстві з професором Л.М. Делоне «Курс генетики», який у 1948 році був перевиданий у Югославії. Після створення у 1931 році в м. Глухові Всесоюзного науково-дослідного інституту конопель, в якому М.М. Гришко очолив відділ генетики і селекції, де працює над розв’язанням проблеми коноплярства – виведенням нових сортів конопель, придатних для механізованого збирання. Виведений ним сорт конопель «ОСО-72» за виходом волокна (35-40%) перевищував культивовані тоді сорти, давав можливість механізувати збирання конопель. За ці роботи у 1936 році М.М. Гришка було нагороджено орденом Леніна і без захисту дисертації присуджено науковий ступінь доктора сільськогосподарських наук, а у 1937 році – наукове звання професора.
Григорій Сковорода
Надсилають нам не лише листи1, в яких автори висловлюють свої думки з приводу наших передач, але й цікаві дарунки. Нещодавно одержали ми чудовий новорічний подарунок. Громадсько-політична організація «Жінки в науці України», яку очолює доктор біологічних наук Віра Троян, надіслала нам прекрасний календар «Жіночі постаті в українській науці» з творчими портретами жінок-подвижниць. Тут вміщено чудові розповіді про Наталю Василенко-Полонську, відомого вченого археолога й історика, про відомого міколога Марію Зерову, офтальмолога Надію Пучківську, про етнолога і фольклориста, доньку Михайла Грушевського Катерину Грушевську, про Антоніну Прихотько, директора Інституту фізики, про першого члена-кореспондента Всеукраїнської Академії наук Олену Пчілку, про математика і кібернетика Олену Ющенко, Олену Казімірчик-Полонську, відомого вченого-косміста і багатьох інших подвижниць науки. Кожна з них варта окремої передачі. Ми дякуємо авторам за цей календар.
А сьогодні запрошуємо перегорнути ще одну сторінку шани до вченого, ім’я якого оспівували поети-сучасники.
«Він взяв на плечі нелегкий тягар
На глинищах, на урвищах, на схилах створити сад,
Щоб знявся мов на крилах,
Жоржин явивши і півоній чар».
Олекса Новицький
«Він і поет, його чола торкнулась муза слова грою.
Це він сказав нам, що бджола пропахла воском і весною.
Володимир Сосюра
«Все кудись він поспішає,
Завжди мчиться, завжди лине
Неспокійний, ніби птах.
Він на птаха і подібний
Гостроокий, бистроокий,
Ніби крила, в нього руки,
Мов політ у нього кроки,
Мов політ, думок розмах».
Максим Рильський
Це все про нього, відомого академіка, засновника ботанічного саду Академії наук України Миколу Миколайовича Гришка, якого академік Гродзинський назвав поетом рослинного світу.
Він народився у Святий вечір і зробив святу справу — створив сад-красень над Славутичем, і сад цей став не лише зеленою скарбницею нашої України, а й живим пам’ятником своєму творцеві. Сьогодні він носить його ім’я.
Трохи історії. В одній із передач ми розповідали про одного з найвидатніших ботаніків світу, президента ВУАН у 1922-26 роках Володимира Іполитовича Липського. Це він, перебуваючи у 18-му році на своїй Батьківщині, брав найактивнішу участь в організації Української Академії наук і саме тоді задумав створити ботанічний сад у Києві і вважав це першочерговим завданням у галузі природничих наук.
І ось Постановою Уряду в 1919 році будівництво такого саду площею понад 1000 гектарів планувалося на території Голосіївського лісу. Липський розробив докладний план саду, який мав бути найкращим, за його висловом, садом у світі.
Але цим планам не судилося збутися через буремні роки та розруху. Пізніше Липський порушив питання про придбання землі на мальовничих схилах Дніпра. Були зроблені перші кроки, створені чималі колекції деревних і чагарникових порід. Але під час німецької окупації майже все з цієї колекції було знищене. У березні 1944 року будівництво саду доручили послідовникові ідей Володимира Липського Миколі Миколайовичу Гришку. Цій справі він присвятив 19 років творчого і наукового життя.
Академік Гришко… У кожній із галузей біологічної науки він зумів сказати своє слово. Про цю непересічну постать у науці, послідовника академіка Володимира Липського, прибічника Шмальгаузенівської школи, ім’я якого було ще за життя добре відоме серед ботаніків світу, маємо мало відомостей, хіба що невеличку книгу, яку написали Борис Гришко-Богменко та Олег Пилипчук.
У передмові читаємо: «Задум написати книгу склався у нас у 1991 році — відтоді, як Центральний ботанічний сад Національної Академії наук України — красень над Дніпром — отримав ім’я свого засновника, видатного ботаніка… Гришко увійшов ув історію біологічної науки як автор багатьох праць з генетики, селекції, інтродукції та акліматизації рослин… Маючи талант дослідника природи і садівника, великі наукові заслуги, рідкісну працездатність, він дуже часто зазнавав несправедливого ставлення до себе. Причиною цьому був «найдемократичніший режим в усьому світі».., як це нам стверджували впродовж десятиліть.»
***
Микола Миколайович Гришко народився 6 січня 1901 року в сім’ї військових у Полтаві. «Але доля склалася так, що батько служив у Владикавказі і був тоді штабс-капітаном, а ми з братами Колею і Борисом виховувалися у сім’ї дідуся по материній лінії у гарному будиночку, біля якого був гектар саду,» — згадує у спогадах сестра Миколи Миколайовича, Анфіса. Рід Гришків походить із шляхетної козацької старшини. Засновником роду був Грицько Пантюха-Зарубайленко, — писар Січі Запорізької. По батьковій лінії всі родичі були військовими. Великий вплив на дітей мала їхня мати.
«Скільки хорошого, святого внесла вона в нашу душу. Вона навчила нас поважати людину-працівника. Вона навчила нас любити книжку. Так ми взяли від неї і на все життя затямили, що всі нації рівні, що перш за все треба кожному бачити — який він, а потім уже — хто він. Вона навчила нас любити свою рідну Україну», — згадувала сестра.
Та недовго тривало щасливе дитинство. Мати захворіла на туберкульоз і одного разу покликала всіх дітей до своєї кімнати, перехрестила кожного (а було в сім’ї трійко дітей) і сказала: «Будьте чесними, правдивими і щасливими. Любіть Україну-неньку». А наступного дня її не стало, було ж їй всього тридцять, а самому
Миколці — лише десять років. Вихованням дітей зайнялися бабуся і дідусь. Коли хто сумував, дід твердив: «Найкращий друг людини — книга, а до бібліотеки (яка у нього була дуже велика) завжди хід відкритий». Удома всі розмовляли українською мовою, хоч вони і були дворянами-панами. А були вони ще й меценатами — збудували школу, влаштовували безкоштовні обіди.
Ще до вступу Миколи до кадетського корпусу у Владикавказ, де жив батько, він навчився читати і писати за допомогою бабусі і дідуся, який прищепив онукам також велику любов до рідного краю.
Ріс хлопець допитливим і кмітливим.
По закінченні навчання у кадетському корпусі 1917 року Микола вступає до гімназії, яку наступного року і закінчує. Вступає до Сільськогосподарського інституту в Харкові, але через брак коштів на навчання невдовзі змушений був залишити його.
Чого тільки не довелося пережити молодому Миколі Гришку у ці тяжкі буремні роки! І лише 1923 року Микола відновив навчання вже у Полтавському сільськогосподарському інституті, який закінчив у травні 1925 року. З листопада 1925 по вересень 1929 року Микола Гришко працює викладачем генетики, селекції, насінництва і дослідної справи у Майнівському сільськогосподарському технікумі на Чернігівщині.
Характерна риса наукової діяльності Гришка з початку і до останніх років життя — це поєднання наукових пошуків в інтересах практики народного господарства країни.
Молодий викладач технікуму вже 1927 року друкує свою першу наукову працю, а невдовзі публікує підручник з генетики українською мовою.
Микола Миколайович був першим ученим, який описав культурну флору Північного лісостепу України, зокрема зернові та овочеві культури. На дослідному полі він провадив досліди над багатьма сортами озимої пшениці, 17 сортами картоплі, 16 сортами вівса. Особливу увагу він приділяв вивченню впливу різних багаторічних бобових на врожай інших культур. «Культурна флора України є найважливішим селекційним фондом, але його ще мало використали наші селекційні установи» — робить він висновок у своїй черговій науковій праці «Матеріали до вивчення культурної флори Лісостепу України» (1930 p.).
Наукова праця захоплює молодого вченого і вже 1931 року Микола Гришко очолює відділ генетики і селекції Всесоюзного науково-дослідного інституту конопель у Глухові. Вчений береться за розв’язання кардинальної проблеми коноплярства — виведення нових сортів конопель, придатних для механізованого збирання результати досліджень виявилися вражаючими як на той час — він встановив, що в основі механізму статевої диференціації в конопель лежить не перекомбінація окремих хромосом у процесі редукційного поділу, а повторне поєднання геномів чоловічих та жіночих клітин (гамет).
Ось як оцінювали доробок Миколи Гришка у розвитку проблем селекції конопель фахівці того часу: «Миколі Миколайовичу належить пріоритет у вирішенні проблем зміни статі конопель. Його праці з цього питання були внеском не тільки в розробку теоретичних основ селекції рослин, але мають велике практичне значення для наукового господарства.
Вихід волокна на експериментальних площах конопель, виведених Гришком, сягав 30-40% і давав можливість механізувати збирання конопель. А загалом врожайність насіння зросла в 120 разів», — як писалося тоді в пресі.
Його працю високо оцінили і нагородили у 1936 році орденом Леніна. До слова, така деталь. Коли Сталін побачив ім’я Гришка у списку тих, кого мали нагородити орденом «Знак пошани», він написав: «За особливі досягнення і заслуги у виведенні конопель академіка Гришка нагородити орденом Леніна». У тому ж році Миколі Гришку присуджено вчений ступінь доктора сільськогосподарських наук без захисту дисертації. Через рік він отримав звання професора.
Невтомно працює вчений і на ниві освітянській. Він очолює кафедру генетики і селекції в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка. 1933 року виходить його підручник українською мовою «Курс загальної генетики». А згодом у 1938 році разом з професором Делоне він випускає книгу «Курс генетики» російською мовою. Цей підручник протягом десятиріч вважався одним з кращих підручників для вищих навчальних закладів. Його було перевидано в Югославії сербською мовою. Вже в 1939 році Миколу Гришка обирають дійсним членом Академії наук УРСР і доручають керівництво Інститутом ботаніки Академії наук.
Але перед цим українській науці довелося пережити трагічний період, зумовлений ідеологічною боротьбою антинаукових сил, які зумів організувати Трохим Лисенко. Це він твердив, що «науку може рухати вперед і звичайний колгоспник».
Ось чому він очолив велику кількість напівграмотних людей, багато з яких були дуже далекими від справжньої науки. Лисенко твердив, що основною умовою для отримання потрібних результатів повинна бути їхня віра у правильність підходів і це, звичайно, дуже полегшувало демагогію Лисенка і його прибічників.
Лисенківська епопея розпочалася у грудні 1935 року, коли на 4-ій сесії Академії сільськогосподарських наук імені Леніна ВАСГНІЛ відбулася значна дискусія між лисенківцями і класичними біологами. Ще до цієї дискусії влітку 1935 року академіка Вавілова було знято з поста Президента ВАСГНІЛ. Другий диспут відбувся у жовтні 1939 року з ініціативи журналу «Под знаменем марксизма». Це і зрозуміло. Вавілов перешкоджав Трохимові Лисенку своєю видатною науковою і науково-організаційною діяльністю, а тому його треба було знищити, що невдовзі й сталося. В серпні 40-го року Вавілова арештували, а 1943-го року він помер у Саратовській тюрмі. Як і Вавілов, у сталінських в’язницях загинули й інші видатні вчені — Левитський, Карпетченко, Левін, Беляев та багато інших.
Не залишився осторонь цієї боротьби у науці й Микола Гришко. Він був одним з тих українських учених, хто активно боровся з апологетами Лисенка і ніколи не відмовлявся від своїх наукових переконань. На початку Другої світової війни Гришко був директором Інституту ботаніки АН Української РСР, головою відділу біологічних наук. Разом з Академією він їде до Уфи, там продовжує дослідження з генетики, очолює Чишлинську селекційну станцію, підтримує всіляко своїх співвітчизників, а коли звільнили від фашистів Київ, він першим повернувся додому і активно взявся за будівництво ботанічного саду. Але не втихомирився Трохим Лисенко, продовжуючи боротьбу з «лженаукою», з генетикою тобто. При підтримці Сталіна і Берії 7 серпня 1948 року розпочалася та зловісна сесія ВАСГНІЛ, яка ліквідувала будь-яку можливість співіснування біології з мічурінською біологією.
Результат зібрання Академії наук УРСР від 4-6 жовтня 1948 року і виступу на ній академіка Палладіна такий: «Звільнити дійсного члена Академії наук УРСР Гришка Миколу Миколайовича від виконання обов’язків голови Відділу сільськогосподарських наук».
Але було у Миколи Миколайовича його дітище — Ботанічний сад.
Микола Миколайович Гришко вважав, що Ботанічний сад повинен мати наукове значення, мусить бути великою науково-дослідною установою. Він повинен мати численні, різноманітні, цінні науково-демонстраційні насадження, експериментальні ділянки, оранжереї, теплиці, спеціальні лабораторії, великий гербарій, музей.
В Ботанічному саду було організовано окремі відділи біології, екології, генетики, селекції, фізіології та біохімії.
Внесок Гришка до розробки теоретичних та прикладних проблем інтродукції та акліматизації рослин величезний. Але понад усе вражає його титанічна праця над створенням експозиційних дідянок Ботанічного саду, його капітальним будівництвом та проведенням наукових досліджень.
Зазначимо, що за особистої участі Миколи Миколайовича Гришка сюди було завезено понад 800 сортів троянд, бузку та інших оранжерейних рослин з Німеччини. Наслідки досліджень з інтродукції та акліматизації нових для України деревних, чагарникових та декоративних квіткових рослин було підсумовано у фундаментальних працях Миколи Миколайовича Гришка цього періоду.
І ось у травні 1964 року красень-сад було відкрито.
«Як у краплі води відбиваються Всесвіту тони, Так збираються тут краєвиди всієї землі. І від дива застиг монастир архаїчний Іони І спинилися з подиву в льоті дзвінкім журавлі», — так відгукнувся на відкриття і на будівництво саду Максим Тадейович Рильський.
На жаль, академік Микола Гришко не дожив до цієї знаменної події всього лише кілька місяців. Передчасна смерть 4 січня 1964 року обірвала творчий шлях видатного вченого, одного з найяскравіших учених ХХ-го століття. Академік Євген Патон вважав, що саме на таких подвижниках і трималася Академія наук. Ім’я Миколи Гришка знаменувало цілу епоху в житті Академії наук. Ця людина була надзвичайно талановита, наділена великою ерудицією і великим талантом спілкування з людьми.
Наукові праці академіка Миколи Гришка, зокрема протягом останніх літ життя, висвітлюють основні теоретичні питання селекції та інтродукції рослин. У 1959 рощ він написав ґрунтовну працю «Підсумки роботи Ботанічного саду Академії наук УРСР», в якій виокремив внесок українських ботаніків не лише в українську, але й у загальноєвропейську науку.
З його школи вийшов не один десяток учених-біологів. Він підготував понад 40 кандидатів та докторів наук.
Так, сьогодні, з плином часу, бачимо, що Микола Гришко створив живий пам’ятник природи. Ученого знав увесь світ. Але понад усе він любив Україну. Про науковий подвиг Гришка сказав свого часу академік Андрій Гродзинський: «Визначний вчений, умілий організатор, тонкий художник, лірик, закоханий у рослини, у людей, у життя, Микола Миколайович став саме тим, хто здійснив великий задум, вклав у сад свої сили, збагатив і розвинув перший проект.
Тільки наступні покоління можуть оцінити мужність і прозірливість Гришка, який на чолі невеликої групи ентузіастів створив один з найкращих ботанічних садів країни…
Те, що зробив Микола Гришко, — подвиг науковий, будівничий, подвиг самопожертви.
Ми глибоко вдячні Миколі Миколайовичу за створену ним зелену скарбницю України і намагаємося зробити все, аби Центральний республіканський ботанічний сад Академії наук був окрасою нашого міста, зеленим куточком неповторної краси, скарбницею десятків тисяч видів рослин з усіх куточків світу. Ботанічний сад — це живий пам’ятник великому вченому, великої душі людини, поетові рослинного світу».
Він чарує сьогодні, дивуватиме неповторністю завтра. Але як назвати той акт дикого вандалізму,абсолютної безкарності, коли в Ботанічному саду під корінь було зрубано унікальну голубу ялинку, що належить до рідкісного виду, яку було посаджено ще за життя Миколи Гришка і яку співробітники саду дбайливо плекали впродовж 40 (!) років, аби вона виросла і перетворилася на справжню красуню. Зрубано задля задоволення миттєвої примхи якогось негідника. Ось так «оцінило» та «віддячило» нове покоління за наполегливу багаторічну працю-самопожертву колективу саду. Цю втрату неможливо надолужити й за півстоліття!
У ботанічному саду нині працює цілий колектив вчених, ентузіастів, закоханих у свою справу людей. І в цьому також жива пам’ять про творця саду.
Микола Гришко справді був великою постаттю, людиною багатогранною. Серед друзів ученого було багато українських письменників та вчених, державних діячів тієї епохи. Назвемо бодай прізвища титанів науки й освіти, з якими він підтримував дружні стосунки: М. Рильський, М. Бажан, А. Малишко, В. Сосюра, О. Гончар, біолог Палладій, ботанік Фомін, зоолог Шмальгаузен.
Важливу роль у житті Миколи Гришка відіграв Микита Хрущов. Це він виділив землю під будівництво майбутнього саду, сприяв будівництву. Сам Микола Гришко не раз бував на дачі Хрущова, їздив з ним за кордое у складі урядових делегацій. Це давало можливість вченому привозити багато рідкісних рослин та насіння.
Поза сумнівом, академік Микола Гришко був передусім творцем, людиною безмежно закоханою у природу, людиною всебічно обдарованою, вченим світового виміру.
І сьогодні кияни і всі, хто приїздить до Києва з усього світу, милуються чудовим Ботанічним садом на схилах Дніпра-Славути. Це пам’ятник вченому, до якого ніколи не заросте шлях всенародної шани. Його наукові праці — то є славна сторінка в українській біологічній науці. А їх понад 150.
І завжди, коли ми буваємо на схилах Дніпра, у красені Ботанічному саду, милуємося його чудовими квітами, деревами, природою, пам’ятаймо, що творцем цього чудо-саду був видатний вчений ХХ-го століття Микола Миколайович Гришко.
Література:
- Гришко-Богменко Б. К., Пилипчук О. Я. Микола Миколайович Гришко. — К.: Наукова думка. — 1995. — 120 с.
- Биологи. Биографический справочник. — К.: Наукова думка. — 1984. — 815 с.
- Передача прозвучала в ефірі 20 січня та 31 березня 2002 року. [↩]
