«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 

Син поета — творець електронного телебачення — Борис Грабовський

Грабовський Борис Павлович (26 травня 1901, Тобольськ — 1966) — вітчизняний фізик, син видатного українського поета-демократа Павла Арсенійовича Грабовського, творець електронної системи передачі на відстань рухомого зображення.
Національна проблема — найголовніша проблема культурного життя.
Б. Гринченко
У всякого своя доля
І свій шлях широкий;
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком
За край світа зазирає
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину.

Т. Шевченко

Ми продовжуємо повертати1 українській науці забуті і втрачені імена. На порозі нового тисячоліття мимоволі задумуєшся над тими найвидатнішими відкриттями людського генія у XX столітті, що добігло кінця, і ловиш себе на думці: чи не найфантастичнішим здобутком є з’ява телебачення? Це справді дивовижна річ. Натиснеш кнопку — і перед тобою інші світи, інші землі, континенти, народи, культури. Всесвіт, Космос… Телебачення сьогодні — це ще й Інтернет, завдяки якому потрапляємо у віртуальний світ, той, що з позаможливих, ірреальних. Маємо, правда, з цього приводу не лише тріумфальну радість, а й передчуття загрози: чи не той це злий геній, який може полонити людські душі, і не лише добром…

Але звернемося до термінологічного словника: «Телебачення — це передавання на відстань зображень рухомих і нерухомих об’єктів за допомогою електричних сигналів, що поширюються каналами зв’язку». Реалізація цієї ідеї — наслідок творчого натхнення багатьох вчених різних країн світу. Кожний з них долучив свій талант до з’яви цього феномену. Але створити повністю електронну систему передачі на віддаль і реалізувати практичну трансляцію рухомого зображення за цією схемою вперше в світі поталанило нашому співвітчизникові Борисові Грабовському…

І знову маловідоме на Батьківщині ім’я. Варто зазначити, що в УРЕ в другому виданні за 1984 рік у статті «Телебачення» є така інформація: «Наприкінці 20-х років — у 30-х роках важливі роботи у галузі телебачення виконали В. К. Зворикін і Ф. Фарнсуорт (США), К. Свінтон (Великобританія), Б. П. Грабовський, С. І. Катаев, О. П. Константинов, Б. Л. Розинг, П. В. Тимофеев, П. В. Шмаков (СРСР) та інші…»

То ж хто все-таки, хто закладав той фундамент, на базі якого розвинулося телебачення?

Ідею послідовної передачі елементів зображення запропонували, за свідченням дослідників, незалежно один від одного Н. Санлен (Франція), А. ді Пайва (Португалія) і російський вчений П. І. Бахметьев. На практиці цю ідею здійснив польський інженер П. Ніпков, який запропонував метод механічного розгортання (диск Ніпкова) і тим самим започаткував механічне телебачення (1884 рік). Наприкінці позаминулого століття американець Смітт відкрив внутрішній фотоефект (у 1873 році). Росіянин Столетов у 1888 році винайшов так званий зовнішній фотоефект. А у 1895 році Олександр Попов уперше продемонстрував передавання електромагнітних сигналів без дротів. Борис Розинг, викладач Петербурзького технологічного інституту, в 1907 році запропонував використати для відтворення зображень електронно-променеву трубку. 9 травня 1911 року йому вдалося здійснити першу телевізійну передачу в лабораторних умовах. Передавалося зображення решітки чотирьох смуг, розміщених перед об’єктивом передавача. Саме Борис Розинг отримав перший у світі патент — № 18076 на електронний телевізор. Передбачаючи велике майбутнє свого винаходу, вчений писав: «Опускаючи приймальні апарати такого телескопа в глибини океанів, можна буде бачити життя і скарби, заховані там… Хворий, прикутий до ліжка, буде бачити все, що відбувається на вулицях, майданах і в театрах…»

Залишилося сконструювати прилад (для передавання також електронним способом зображення) — передавальну телевізійну трубку, одне слово, створити такий собі комплекс, який має сьогодні назву телецентр. Це епохальне відкриття і зробив Борис Грабовський.

Тяжко собі осягнути значення цього відкриття для людства. Адже неможливо знайти бодай яку-небудь галузь людської діяльності, де прямо або побічно не використовувалося б телебачення: космічні дослідження, медична діагностика, комп’ютерна техніка, підводне телебачення, інформаційні технології. Але чи існують незаперечні факти, юридичні документи, що засвідчують першість у відкритті телебачення українця Бориса Грабовського? Адже і в багатьох наукових книгах, які виходили за радянського періоду, та і в американських енциклопедіях можна прочитати, що телебачення було винайдене у США російським емігрантом В. Зворикіним.

Про наукову (і не тільки про наукову) діяльність Володимира Зворикіна можна дещо довідатися з недавно опублікованої статті Марка Рейтмана «Кто изобрел чудо века?» в газеті «Зеркало недели». Ось декілька цікавих цитат: «… система Зворикіна дозволяє передавати і отримувати телевізійне зображення без будь-якої механіки. Ідея, щоправда, як він сам (Зворикін — авт.) свого часу наголошував, належала Розингу. [І британцю Аллану Суітону, який за збігом запропонував її в тому ж таки 1911 році. Навдивовиж, ідеї літають в повітрі]». Далі: «Всі 30-ті роки пройшли в жорстокій конкурентній боротьбі. Лише в Сполучених Штатах над електронними системами телебачення вдало працювали Файло Фаркуорт, Джон Бейрд, Едвін Армстронґ і багато інших. Виграв «поєдинок» (який термін! — авт.) Зворикін: наприкінці 1938 року він нарешті отримав патент (надійшло 11 заявок претендентів на пріоритет) на електронне телебачення, на який чекав 15 років. Зворикін довів, що коли і використав досягнення конкурентів, то робив це законно, купивши права». І коли винахід втратив ореол новизни і став грузнути у виробничих проблемах, центр ваги досліджень Зворикіна перемістився в електронну мікроскопію». Як це схоже на поведінку Конрада Рентгена після відкриття свого часу Х-променів в 1895 році…

Про життя та діяльність Бориса Грабовського, про його винахідницькі здобутки в цій ділянці науково-технічного розвитку людства майже нічого не було відомо в Україні.

Отож наша подальша розповідь — про людину, яка винайшла і зреалізувала на практиці електронне телебачення.

***

Батько Бориса, Павло Арсенович Грабовський, — відомий український поет-класик, якого знає кожен школяр. Згадайте: «Рученьки терпнуть, злипаються віченьки. / Боже, чи довго тягти, / З раннього ранку до пізньої ніченьки / Голкою денно верти.» Павло Грабовський за участь у революційній народницькій організації був спершу виключений з Харківської духовної семінарії, згодом заарештований і засланий до Іркутської губернії. За подальшу революційну діяльність був 1889 року ув’язнений, через три з половиною роки в’язниці оселився в Якутії, а від 1899 року жив на засланні у Тобольську. Тут 26 травня 1901 року і народився Борис Грабовський. Після смерті батька 1902 року онука забрала до себе бабуся, яка жила в Україні. Вона і виховувала хлопчика. Згодом родина змушена була перебратися до Середньої Азії і на початку 1917 року опинилася в невеликому киргизькому поселенні Токмак.

Вже в 20-х роках Борис опиняється в дворічній спецшколі у Ташкенті, куди його направили на навчання як талановитого хлопця. Тут він вступив на підготовчий курс Середньоазійського університету. Одночасно працюючи там лаборантом, займається дослідженнями з фізики. Знайомиться з професором університету Г. Поповим, а в його науковій бібліотеці — з роботами Бориса Розннга в галузі електронної телескопії.

Ідея пересилання зображення на відстань захопила талановитого юнака. Незабаром він створює катодний комутатор — першооснову передавальної трубки, за який отримує премію. В чому була принципова відмінність у підході молодого винахідника до розв’язання проблеми пересилання зображення на віддалі? Адже сьогодні добре відомо з наукової літератури, що в кінці 20-х — на початку 30-х років панувало захоплення так званими механічними системами телебачення. Головним елементом цієї системи був диск Ніпкова. що обертався узгоджено з диском передавача. Вперше система була випробувана 1924 року за кордоном. А в Радянському Союзі механічне телебачення почалося з 1930 року під керівництвом Архангельського та Шмакова у Всесоюзному електромеханічному інституті.

Борис Грабовський передовсім заглибився в суть механічного способу передачі імпульсів. Повіривши в слова Бориса Розинга, який ще в 1923 році писав, що «спроба побудови електронних телескопів на основі простої механіки матеріальних тіл, що дає в звичайних умовах такі прості і, здавалося б, легко здійснювані розв’язання проблеми, неминуче приречені на невдачу», він змушує електронний промінь «зчитувати інформацію», як тепер кажуть. Результати обнадійливі, але бракує знань. Борис їде до Саратова, де живе його тітка (сестра матері), яка знайомить його з математиком Піскуновим та фізиком Віктором Поповим, який ще до того ж був пристрасним радіолюбителем. Результатом їхньої співпраці стала з’ява проекту телеустановки. «Проект заслуговує на те, щоби його теоретичну розробку направити на практичне дослідження… в Москву або Ленінград», — такий висновок голови комісії професора Саратовського університету Леонтьева. Цією справою зацікавилися і військові відомства, які схвалили цю конструкцію.

8 листопада 1925 року Борис Грабовський і його колеги зустрілися в Ленінграді з професором Борисом Розингом на його квартирі. Той довго і зосереджено вивчав пояснювальні записки, схеми і після кількох хвилин роздумування схвильовано сказав: «Дорогі мої! Чи усвідомлюєте ви самі, до чого ви додумалися: зробити обидві сторони електронними, що дає ідеальну синхронізацію! Це — відкриття! Завтра ж подавайте заявку на патент…»

Але лише через три роки дослідники отримали патент № 5592, а згодом, згідно з правилом міжнародної конвенції про винаходи, і додатковий патент № 16733. Саме ці документи і підтверджують пріоритет Бориса Грабовського на першу в світі цілковито електронну систему телебачення.

Винахідники назвали свій пристрій телефотом. Як стверджував Борис Грабовськй, можливості застосування «телефота» безмежні: «закривши його в сталевий футляр і приєднавши до нього прожектор, ми зможемо побачити таїни морських глибин. Оскільки «телефот» може бачити невидиме променювання, то не виключене застосування його і в гірничій справі — для пошуку корисних копалин. Уявімо собі телескопічну трубку, де кілька об’єктивів, дзеркальних чи оптичних (однаково), збирають промені від світила, скажімо — далекої зірки, в одне яскраве зображення, відхиляючи його призмою. Поставивши у фокус променів такого телескопа телефот, матимемо збільшене зображення зірки. Можливо навіть (дозволимо собі помріяти) деякі із присутніх тут доживуть до того часу, коли такий телефот — телескоп дасть змогу побачити диск зірки і 5 супутників. Я вірю в геній наших людей і глибоко переконаний, що ми досягнемо чудесного».

Ці слова Борис Грабовський говорив уже в Саратові, куди він повернувся після невдалої спроби реалізувати практичні експерименти на заводі «Світлана». Ці експерименти були зініційовані Борисом Розингом та, за його переконанням, комісією експертів, до якої входили відомі вчені: Мандельштам, Папалексі, Чернишов, Гуров. Лише Чернишов і Розинг вірили в реальність ідеї молодих винахідників. Але завод поставився байдуже до виконання цього замовлення, і термін (всього три місяці) був недостатнім, на що згодом звертав увагу комісії сам Борис Розинг, а Борис Грабовський скаржився: «Деякі виготовлені за нашими кресленнями лампи виявилися зовсім непридатними».

Але цього разу невдача не похитнула намірів Бориса Грабовського. Він працює над удосконаленням телеобладнання, зацікавлює молодого, енергійного дослідника-лаборанта Івана Бєлянського з Середньоазіатської станції зв’язку. їм допомагають зрештою керівники Узбекистану, робітники майстерень, лаборанти державного університету. І ось плід фантазії фізика, романіста Мітчела Вилсона, описаний ним у книзі «Брат мій, ворог мій», став реальністю…

26 липня 1928 року. В узбецькій столиці — Ташкенті комісія під керівництвом професора університету Златоврацького приймає експеримент, який проводять Грабовський і Бєлянський. Сталося чудо: на маленькому екранчику всі побачили обличчя Бєлянського. Це уперше в світі в природних умовах, за допомогою електронного методу, транслювалося рухоме зображення. Газета «Правда Востока» (№ 167) у статті «Новий винахід» писала: «Конструкція телефота Грабовського відрізняється багатьма особливостями, які не зустрічаються в жодному з подібних апаратів, винайдених в інших країнах і у нас, в СРСР».

А 4 серпня 1928 року апаратуру перенесли на ташкентські вулиці. За 30–40 метрів від передавача стояла камера-приймач. Навіть зацікавлені перехожі могли спостерігати зображення на маленькому екранчику: трамвай, що рухався, обличчя людей, різні предмети… Так почала діяти перша в світі телевізійна установка, в якій, за словами Розинга, «вдалося перекласти всю роботу по передаванню зображення на електроніку».

Згадаймо ще раз, що ця подія сталася 1928 року, а Зворикін, якому приписується пріоритет, тільки через рік, 1929 року виготовив кінескоп, а 1931 року — електронно-променеву трубку. То ж кому належить першість?..

Далі доля готувала нові випробовування Борисові Грабовському. Йому було запропоновано продемонструвати апаратуру в Москві. Ретельно упакувавши, відправили її до Москви, в Центральне бюро раціоналізації та винаходів. Через два місяці прийшло повідомлення з Москви про прибуття багажу. Та коли Грабовський (з дружиною) і Бєлянський, які прибули до Москви, в присутності комісії відкрили ящики, то з’ясувалося, що всю апаратуру розтрощено. Чому так сталося, можемо лише здогадуватися.

Ще більшого удару зазнали винахідники від ідеологів механічної системи телебачення. Павло Шмаков, який стояв біля джерел телебачення в СРСР, а згодом багато зробив для розвитку сучасного телебачення (в тому числі й кольорового), ознайомився з «телефоном» Грабовського і дав йому негативний відгук: «Вважаю телефот безперспективним на даний час. Можливість взаємочину термоелектронів катодного променя і фотоелектронів у запропонованій » схемі сумнівна». В 1931 році Борис Грабовський ще раз намагався І переконати вчених у перевагах телефота, але спеціалісти назвали проект безперспективним. А чи могло бути інакше, згадаймо багатьох інших геніїв землі української?

Не кожному вдавалося пережити такі удари долі. Справді, після цього Борис Грабовський тяжко захворів. А коли одужав, переїхав і із сім’єю в Бішкек, де проживала його мама. Працював, закінчив університет, займався винахідництвом. Побудував малолітражний гелікоптер, трикрилий планер, сконструював прилад для орієнтації незрячих, апарат для глухонімих. Його запатентована ідея отримання катодного променя була успішно застосована в Інституті електрозварювання, про що засвідчив йому листовно директор інституту Борис Патон…

І все-таки ідея електронного телебачення була здійснена Борисом Грабовським. Президент Міжнародної асоціації преси з радіотехніки і електротехніки Євген Айсбері у французькому науково-технічному журналі «Телевізіон» № 157 за 1965 рік писав: «Фактично стовідсоткова телевізійна система, що використовує трубки з катодними променями, була запропонована ще 1925 року російськими винахідниками Б. П. Грабовським, Г. В. Поповим, М. Г. Піскуновим… На жаль, чудовий винахід не був гідно оцінений в роки, коли домінувала механічна система телебачення»…

23 грудня 1963 року Борис Грабовський отримав листа з Державного комітету з радіоелектроніки, в якому зазначалося: «Ваш пріоритет на одержання рухомого зображення за допомогою «апарата для електронної телескопії» незаперечний, а факт видачі патенту юридично скріплює пріоритет за авторами винаходу». Згодом спеціалізована міжнародна комісія з ініціативи ЮНЕСКО дійшла щодо цієї справи незаперечного висновку, яким стверджується «факт здійснення Б. Грабовським та Бєлянським першого у світі телевізійного пересилання за допомогою електронних телевізійних пристроїв 1928 року…»

Отже, син видатного українського поета Павла Грабовського здійснив одне з найбільших відкриттів XX століття.

Ми повинні дякувати народові Узбекистану, який пам’ятає нашого видатного земляка: йому було присвоєно звання Заслуженого винахідника Узбекистану. 1977 року в Ташкенті було засновано Музей електронного телебачення імені Бориса Грабовського. Там зібрано матеріали, експонати, велику кількість документів, листи…

Є музей імені Бориса Грабовського в Тюменському індустріальному інституті, а також у селі Пушкарному (тепер Грабовському) Краснопільського району Сумської області.

Помер Борис Грабовський 1966 року і похований у столиці Киргизії — Бішкеку.

Наш земляк, геній, творець наймасовішого використання людством винаходу — електронного телебачення — заслуговує на більше визнання Батьківщини. І коли вмикаєте телевізор, а їх сьогодні мільярди, згадайте, що до цього дива причетний наш співвітчизник — Борис Грабовський.

Література:

  1. Забудько І. Творці першого телевізора. // Радянська Україна (Київ). — 1963. — 4 серпня.
  2. Різниченко В. Помилка Мітчела Уілсона. // Соціалістична Харківщина. — 1964. — № 232. — 22 листопада.
  3. Пресняков А. Правда о телевидении. // Экономическая газета. — 1961, — 20 листопада.
  4. Дубинский М Рождено в Ташкенте. // Ташкентская правда. — 1964. — 1 квітня.
  5. Рейтман М. Кто изобрел чудо века? // Зеркало недели. — 1995. — 23 вересня.
  6. Шендеровський В., Козирський В., Форостяна Н. Українці в світовій науці — // Фізика (Київ). — 2001. — № 14.
  7. Сущенко О. Факт видачі патенту юридично скріплює… // Час-time. — 1998. — N° 5 (187). — 5-11 лютого.
  8. Сущенко О. ЮНЕСКО пам’ятає про те, що забули українці. // Політика і культура. — 1999. — Ns 22. — 24-30 вересня..
  1. Передача прозвучала в ефірі 30 квітня та 12 листопада 2000 року. []

Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору