Його ж слово про лагідність
Думаю, що всі ви добре знаєте, що тим, які належно слухають слова Божі, слід дотримуватися добрих вдач і благодійних звичаїв. Чим ще особливо відрізняються раби Христові від тих, що не знають істини, як не тим, що вони живуть побожно і роблять своє життя гідним благочестя. Нічого немає неприродного в тому, що ті, які не знають Христа, є грішниками й негідними щодо своїх звичаїв. А раб Христів нехай насамперед іменується відповідно до лагідності його вдачі, ніж ім’ям, наданим йому його батьками. Не так Бог любить рід людський за цнотливість, за піст, за нехтування майна, за готовність простягати руку потребуючим, як за лагідність і порядність у вдачах. Навіть готовність допомагати потребуючим у всіх люблячих Христа буває ні від чогось іншого, як тільки від щирості. Як потоки беруть початок від джерел, так піклування про вбогих (виникає) від лагідності. Кожен добрий і лагідний легко виявляє людинолюбство і не може терпіти зневагу до тих, що знаходяться в нужді, вважаючи бідність інших власним горем.
Найгірше за все — це заздрість. Однак добрий і лагідний чоловік не допускає до своєї душі цю злу хворобу, але, побачивши братів, які користуються доброю славою, радіє разом з ними і бажає їм щастя, вважаючи добру славу інших доброю славою для себе, вважає надбання друзів спільним, радіє разом із ними в доброму і тужить із ними у печалі. Такими є дари лагідності, таким є життя тих, що живуть добротою: лагідний — це батько сиріт, заступник удовиць, опікун бідних, помічник скривджених, усюди правдивий. Хто лагідний, той і прихильний: і батько для сина, і син для батька, і раб для господаря, і господареві ніщо інше не дає такої нагоди користуватися прихильністю рабів, бо коли вони бачать, як він радіє добру і до всіх ставиться лагідно, то високо цінують його і дивуються, вважаючи (його) більше батьком, ніж господарем і володарем.
Ось ми, наскільки можемо, старанно досліджуємо, скільки для добрих буває благ завдяки їхній лагідній вдачі. Лагідний є приємним для тих, що бачать, є приємним і для тих, що знають зі слуху, і немає нікого, хто би, почувши, що хвалять людину за лагідність, не захотів би глянути на неї, привітати й постійно бачити, отримуючи від такої дружби частково й для себе користь. І коли деякі посваряться один з одним через майно, то вони поспішають до доброго й лагідного, вважаючи, що всяка суперечка й тяжба вирішиться швидко завдяки його лагідності. І коли трапиться, що люди злорадіють один одному, то лагідність судді осоромить, так що ті, які швидко вибухають гнівом і люттю, стають покірливими. А коли деякі, бажаючи помирити тих, що сваряться, однак самі виявляються не такими, то до них не може бути пошани, — адже в кожній справі, думаю, переконливим є той радник, який раніше за всіх сам виконує те, чого закликає триматися. Отже, коли вчитель доброти сам своїми діями підтверджує свої повчання, то він, як тільки з’являється, приборкує навіть тих, що біснуються, і йому вже не потрібно використовувати повчання і слова, — він примиряє раніше, ніж щось вимовить. Як промінь сонця, з’явившись, швидко проганяє темряву, так добрий і лагідний швидко змінює непорозуміння і сварку на мир і тишу.
Слід також зауважити й те, що тільки про тих, які мають мирну звичку, Христос говорить, що вони є синами Божими (Мф. 5, 9). Отже, за що Він надав Своє найменування тільки добрим? За те, що тільки такий, стаючи винуватцем дружби й миру посеред інших, явно наслідує Сина Божого. Як Бог і Господь усього, з’явившись до нас у Своїй Божественній плоті, поєднав любов’ю святих ангелів і людей, які перебували в неприязні, так добра людина переконує братів, родичів і домашніх, які відчувають один до одного неприязнь, шанувати закони Божі й, відкинувши ворожнечу, любити один одного, за Божественним велінням. І чим є в нашому тілі жили, тим є добра людина в домі, в церкві й у місті. Павло, зазвичай, називає братів тілом і членами один одного (Еф. 4, 25). Хто приводить до любові тих, що розділились і сваряться, той підтверджує слова Павла, переконуючи всіх не забувати своїх членів і не поїдати один одного. Отже, істинним є те слово, що стає винуватцем миру між братами, зближуючи й поєднуючи тих, що розділились і сваряться один з одним, той має таку ж силу в церкві, в домі й у місті, яку в тілі мають жили. Але кожен отримує цю силу над іншими тоді, коли насамперед сам живе благочестиво. А хто швидко запалюється гнівом, той, коли буде намагатися зробити покірними тих, що нервують, може сам бути смішним для багатьох.
Хто може бути гіршим за людей, які є рабами гріха? Хто, побачивши такого, не відвертає своїх очей? Гнівний чоловік неприємний для зустрічних, неприємний для сусідів і, коли в нього виникне потреба в грошах, то не швидко знайде того, хто би полегшив його бідність. Він, коли шумить і кричить, б є зустрічних, говорить можливе й неможливе, то стає загальним ворогом і громадян, і прибульців. У такого погляд затуманюється, обличчя роздувається, язик не має стриму, руки легко підіймаються на все: такий чинить властиве одержимому демоном. Тому дехто, побачивши людину в люті, може дивуватися: чи демон переслідує нещасного, чи він сам дійшов до такого безумства? Гнів — це слухняний демон, мимовільне безумство, відсутність мозку. Хто гарячиться, той стає іграшкою диявола, майстернею демонів, гідним служителем їхньої злоби. Скажи мені: чого особливо бажають демони, щоби люди робили? Чи не того, щоб ображали батьків? Щоб накладали на тих, які народили їх, свої погані руки? Щоб лихословили Бога? Все це дії дратівливих, тому в тих, що поневолили себе гніву, лють легко стає і винуватицею нечестя. Ті, що віддали себе люті, не можуть навіть самих себе швидко стримувати. Але як під час негоди й морської бурі та при відсутності керманича, хвилі, опанувавши покинутим кораблем, швидко топлять його, так і лють, наче якась гроза й негода, що впала на душу, швидко робить того, хто поневолений нею, безумним і божевільним.
Отже, що? (Справа) доброзичливих людей — це, перш ніж розпалитися гнівом, насамперед зупиняти цю хворобу, стримувати душу й заспокоювати лють повчаннями із Писання. Якщо звірі легко піддаються заклинанням чародіїв, то чому дивуєшся, що слова Христові швидко змінюють дику душу на тиху й урівноважену? «Усяке роздратування, і лютість, — каже (Апостол), — і гнів, і крик, і лихослів’я зі всякою злобою нехай будуть знищені у вас; а будьте один до одного добрими, милосердними, прощайте один одному», коли хтось буде мати докір проти когось, «як і Бог у Христі простив вам. Отже, наслідуйте Бога» (Еф. 4, 31-32; 5, 1). Чи бачите, яким є лагідний? Наслідувачем Кого він називається? Не ангелів, не архангелів, а Владики всіх. Хоча і вони є покірні й наповнені всяким благочестям, однак Павло назвав милосердних наслідувачами Божими, щоби величчю цієї честі наставити тих, що слухають, бути милосердними, щоби кожен, що ображається або терпить щось інше жахливе, переносив ганьбу смиренно й утримувався б від гніву як такий, що має в стриманості від гніву наслідувати Бога.
У чому саме (справа) Божа? Він зверху все бачить і чує, бо багато є образ у тому, що говориться і робиться на землі. Є деякі, що в нечесті дійшли до того, що коли засмутяться чимсь у своїх справах, навіть Бога лихословлять, і, дивлячись на небо, не утримуються від будь-якого слова. А Бог, маючи стільки сили для помсти нечестивим, терпить і не мстить. Якби Бог карав усіх тих, що грішать, то було б дуже мало тих, що спасаються, і живих не було б достатньо для поховання. Тому Давид говорить: «Якщо на беззаконня наші зважатимеш, Господи, Господи, хто встоїть? Але у Тебе прощення» (Пс. 129, 3-4). Тож тепер і в цьому Бог засвідчує Своє людинолюбство: що Він не карає навіть справедливо. Отже, хто бажає бути подібним до Бога, нехай буде, відповідно до людської сили, лагідним і смиренним, нехай благородно сприймає все, коли буде терпіти щось жахливе від сторонніх. «Любіть, — говорить (Господь), — ворогів ваших, добро творіть тим, хто ненавидить вас; благословляйте тих, хто проклинає вас, і моліться за тих, хто кривдить вас… Щоб ви були» подібні до Отця вашого, «бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних» (Лк. 6, 27-28; Мф. 5, 45).
Отже, багато є чеснот, які личать християнським мужам, але найбільше — лагідність, бо тільки тих, що сяють нею, Христос називає наслідувачами Божими. Нам слід, коли хтось образить, або вдарить, або щось інше жахливе вчинить, сприймати все благородно зі спокійною душею, усвідомлюючи, що лагідність робить наслідувачами Бога. Сам Владика і Спаситель наш, коли Його ображали, били, терпів пробиття цвяхами, розп’яття на хресті, смиренно переніс юдейське безумство і не мстив, маючи неабияку силу для помсти нечестивим. Він показав Свою силу в землетрусі, у воскресінні мертвих, у затьмаренні сонця й перетворенні дня на ніч, а лагідність і людинолюбство в тому, що не покарав нікого з нечестивих, щоб знали всі нечестиві, які піднімають руки на Владику, що Той, Хто так легко потряс землею і наказав сонцю відразу зробитися невидимим, міг би легко покарати безумних. А тепер, оскільки Він лагідний і смиренно терпить безумство нечестивих, то не тільки Сам смиренно терпів тих, що розпинали, лихословили, а ще й благав Отця не вживати проти нечестивих небесних стріл.
Отже, коли до тебе, що терпить щось жахливе і нестерпне, підступлять гнів і лють, то пригадай про лагідність Христову і швидко станеш смиренним і покірливим, отримуючи від покірності велику користь не тільки для себе, але приносячи користь навіть ворогові й наставляючи (його) бути добрим. Коли він побачить, що ти, утримуючись від гніву, надзвичайно смиренно терпиш, то незабаром і він стане добрим і лагідним і, відкинувши лють, побажає стати наслідувачем твоєї покірності. Отже, хто хоче перемагати тих, що роздратовуються, нехай благородно сприймає образи й удари, і тоді побачить неабиякі зміни в роздратованому й ворогуючому. А коли, будучи переможеним гнівом, захоче відбити ворога такою ж зброєю, то кінця гніву й боротьбі не буде ніколи, але, постійно безумствуючи й бажаючи перемагати один одного ганьбою та ударами, замишляючи один проти одного наклепи, насмілюючись лукаво присягатися, намагаючись звинувачувати в тому, чого не бачив і не чув, вдень шаленіючи й шукаючи ворога, наче собаки, а більшу частину ночі витрачаючи на обдумування якогось зла і приготування підступів, ув’язне у безкінечній війні й боротьбі. Такого не звільняє від пристрастей навіть сон, але при думці, що є ворог, що він ганьбить й уражає, він прокидається під час сну, бажаючи взаємної різанини більше, ніж трапези.
А інші в сп’янінні від гніву, чим більше зазнають зла один від одного, наймаючи наклепників і спричиняючи один одному нестерпні обставини, тим більше підбурюються на безумство. Що, як кажуть, терплять п’яниці, які через ненаситне пияцтвом відчувають більш сильну спрагу, те ж саме терплять ті, що поневолили себе гніву, які через безмірні суперечки впадають у все більше й важче безумство: цей назвав рабом, той — сином блудниці, цей — божевільним, той — біснуватим, цей — злодієм і несправедливим, той — наповненим всякою низькістю. Далі через сп’яніння від гніву, схопившись один з одним, стають схожими на звірів, коли б’ють (один одного), штовхають, кусають, розтинають тіло, не щадячи ніякої частини (його): ні очей, ні вух, ні носа, ні обличчя, ні іншої якоїсь частини, але, зіткнувшись один з одним і розітнувши самих себе, якого (тільки) зла не вчинять? І розходяться після боротьби: один з вирваним оком, другий — губами, інший — іншою якоюсь частиною тіла, згубивши більше душу, ніж тіло, не знаючи через безумство, божевілля, лють закону Божого і Спасителя, Який наказує тим, хто зазнав побиття, кривди чи щось інше терпить, переносити все благородно, зі спокійною душею, і перемагати лють кривдників лагідністю. Хто так чинить, того хвалять люди й увінчається Богом і Спасителем.
Тому заради вінця, який готує Бог для добрих і смиренних, необхідно бути стійким і смиренно терпіти тих, що гніваються. Адже безглуздо, що борці гімнастичних змагань заради нікчемної слави та вінка, який нічого не вартує, терплять пил, удари і рани, а ми, які маємо увінчатися Христом, не утримуємося від гніву, не терпимо все благородно, а віддаємо перевагу короткому задоволенню і несправедливій люті перед небесною честю і доброю славою. І ми знаємо, що багато з того, що було великим і чим було прикрашене життя праведних, — це, тобто життя в смиренні й лагідне ставлення до тих, що кривдять, — насамперед це зробило цих мужів сяючими. Завдяки цьому Мойсей, лагідно сприймаючи юдейське безумство і спасаючи своїми молитвами ворогів, насолодився небесною честю і доброю славою більше за інших і був названий другом Божим. Завдяки цьому Давид, який щадив ворогів і неприятелів, здобув перед Богом велике благовоління і любов. Це може прикрашати кожну людину, а особливо ту, яка наділена владою. Для всемогутньої царської влади стримувати себе і зробити закон Божий своїм провідником у справах — це велика похвала і слава.
І Павло, і Петро, які завдяки цій чесноті досягли небесних зводів, жили нею, сяяли лагідністю більше, ніж іншими благами, виявляючи честь кривдникам, чинячи добро ворогам, часто спасаючи молитвами тих, що побивали камінням. Чинячи так, вони знали, що це особливо приємне для Бога, і більше за інші блага вшановується на небі. Тому вони виявилися такими, що своє життя прикрашали лагідністю, й інших людей спонукали до неї. Водночас бачачи Стефана, як він молиться за ворогів під час небезпеки заради благочестя (Діян. 7, 59), ми однаково дивуємось і лагідності, й подвигові. Отже, коли ми маємо так багато і таких провідників лагідності, будемо спонукати самих себе й інших іти їхніми слідами і служити лагідністю Богові, Який приймає це служіння з більшою радістю, ніж усі інші чесноти.
І божественний Павло, маючи намір виявити благочестя апостола, хоче показати себе служителем Христовим насамперед лагідним (1 Тим. 3, 3; Тит. 3, 2). Хоча він міг багато сказати, якби захотів говорити про речі, що прикрашають апостола, про вигнання демонів, воскресіння мертвих, однак, обминувши все це, він усюди говорить про лагідність у вдачах, висловлюючи і кажучи, з яким смиренням ставився до ворогів, щоб і нас переконати йти по його слідах, і бути лагідними і смиренними. Отже, будемо праведно наслідувати цих святих і вважати їх прикладом життя для себе, щоби, сяючи всім прекрасним, досягти нам благ, обіцяних великим Богом і Спасителем нашим, через Якого і з Яким Отцеві зі Святим Духом усяка слава, честь і держава на віки віків. Амінь.
На слова: «Споконвіку було Слово» | Зміст | Порядок Божественної Літургії
