«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том І. Книга 2

Проти юдеїв. Слово восьме

Минув юдейський піст, а вірніше сказати — пияцтво юдейське. Бо ж можна і без вина впиватися, можна й у тверезому стані бути п’яним і шаленіти від захоплення. Якби неможливо було впиватися без вина, то пророк не сказав би: «Вони п’яні, але не від вина» (Іс. 29, 9). Якби неможливо було впиватися без вина, Павло не сказав би: «Не впивайтеся вином» (Еф. 5, 18). Оскільки можна впиватися й дечим іншим, тому він і сказав: «Не впивайтеся вином». Можна, дійсно можна впиватися і гнівом, і нечистою похіттю, і сріблолюбством, і марнославством, і незлічимою безліччю інших пристрастей. Бо захоплення є не інше що, як утрата здорового глузду, запаморочення, розлад душевного здоров’я.

Отже, не тільки про того, хто випив багато вина, можна сказати, що він сильно сп’янів, але і про того, хто має в душі якусь пристрасть. Сп’янілим, наприклад, є той, хто любить чужу дружину і живе з блудницями. Він подібний до того, хто випив багато вина, й знесилений ним говорить непристойні слова і бачить одне замість іншого. Так і охоплений нечистою похіттю, наче яким вином, не вимовляє жодного нормального слова, а (говорить) тільки огидні, розпусні, низькі і гідні сміху і бачить одне замість іншого. До всього, що є перед очима, він сліпий, а тільки бачить скрізь ту, до якої палає пристрастю, і, наче помішений і божевільний, на зібраннях і на банкетах, скрізь і повсякчас, хто про що б не говорив йому, він, здається, не чує нічого, а думає тільки про неї і мріє тільки про гріх. До всього ставиться з підозрою, всього боїться, і нічим не кращий за яку-небудь тварину, вражену стрілою.

Так само п’яним є і той, хто одержимий гнівом. У нього й обличчя роздувається, і голос стає хриплим, й очі наливаються кров’ю, і розум затьмарюється, і зміст мови губиться, і язик трясеться, і погляд блукає, і вуха чують одне замість іншого. Бо гнів сильніше за вино вдаряє в мозок і піднімає в ньому бурю і неприборкане хвилювання.

Якщо ж сп’янілим є всякий одержимий похіттю і гнівом, то тим більше сп’янілим і божевільним є нечестивий, котрий ображає Бога, противиться Його законам і ніяк не хоче залишити цю нерозумну заповзятість. Він гірший за навіжених та божевільних, хоч сам, здається, цього і не відчуває. Оп’янінню якраз і властиво те, що людина, поступаючи безчинно, ніскільки цього не відчуває. Бо і нещастя божевілля полягає саме в тому, що хворі навіть і не усвідомлять того, що вони хворі. Так і юдеї, пиячачи тепер, не відчувають цього.

Отже, їхній піст, ганебніший за будь-яке пияцтво, минув. Але ми, однак, не припинимо піклування про наших братів і не будемо думати, начебто не час уже піклуватися про них, а поступимо так, як поступають воїни. Після завершення битви, заставивши ворогів тікати, вони, повертаючись після переслідування, не біжать тут же до наметів, а йдуть найперше на місце битви, підбирають своїх полеглих товаришів і померлих хоронять. А якщо кого знайдуть між трупами ще дихаючим, не забитим на смерть, того, піднявши, зі всією обережністю несуть до наметів, витягають з нього стріли. І, покликавши лікарів та обмивши кров, дають йому ліки, і, вживши всі заходи, повертають йому здоров’я.

Так і ми, з милості Божої вже прогнали юдеїв, озброївши проти них пророків. Тепер, повертаючись, подивимося в усі сторони, чи не впав хто з наших братів, чи не захопився хто цим постом, чи не брав хто участь у юдейському святі. Ховати ж ми не будемо нікого, а всіх піднімемо і вилікуємо. Під час зовнішніх битв воїн, який один раз упав і віддав душу, вже не може встати і повернутися до життя. А на цій війні і битві, хоч хто й зазнає смертельної рани, ми можемо, якщо захочемо, при сприянні благодаті Божої, повернути його до життя. Тут смерть не за природою, як там, а за волею і за бажанням; а померлу волю можна воскресити, мертву душу можна змусити повернутися до життя і пізнати свого Господа.

2. Не полінуємося ж, браття, не розслабляймося, не втрачаймо бадьорості. Нехай ніхто не говорить мені, що начебто потрібно було застерегти і зробити все ще до посту (юдейського), а тепер, коли піст уже закінчився, коли гріх вчинений, коли беззаконня звершене, яка буде користь (від напоумлення)? Хто знає, що таке піклування про братів, той знає і те, що якраз саме тепер необхідно піклуватися і проявити всю старанність. Необхідно не тільки наперед застерігати від гріха, але й після падіння подати руку.

Якби Бог від початку поступив так, тобто, якби тільки попередньо застерігав від гріха, а після гріха, відкинув (людину) і залишив назавжди лежати в падінні, тоді ніхто з нас ніколи не спасся б. Але Він, будучи людинолюбним і милостивим, і більш за все бажаючи нашого спасіння, не робить цього, але і після гріхів (наших) проявляє (ради нас) велике піклування. Так, Він і Адама застерігав ще до гріха, і сказав до нього: «Від усякого древа в саду ти будеш їсти, від древа пізнання добра і зла не їж від нього, бо в той день, коли ти з’їси від нього, смертю помреш» (Бут. 2, 16–17). Ось Бог застерігав і тим, що закон не тяжкий, і достатком дозволених плодів, і погрозою строгого покарання, і негайністю його звершення (бо не сказав: «Через один, два, чи три дні, — але — того ж дня, «коли ти з’їси від нього, смертю помреш»), і всякими видами, якими тільки можна застерегти людину.

Однак, коли людина і після такого піклування, повчання, напоумлення та благодійності впала і не послухалася, Бог не сказав: «Якого ще очікувати добра? Якої користі? (Людина) вкусила, впала, порушила закон, повірила дияволу, не вшанувала Моєї заповіді, отримала удар, стала мертвою, віддалася смерті, піддалася осуду, то для чого ще говорити з нею?». Нічого такого Він не сказав. Навпаки, негайно прийшов до неї, розмовляв з нею, втішав її і ще дав їй ліки — труд і піт. І доти не переставав вживати всі заходи і засоби, поки відновив занепалу природу, звільнив від смерті, підніс до неба і дав їй блага більші, ніж вона загубила. Цим показавши дияволові, що він своїм наклепом нічого не виграв, навпаки, вигнавши людей з раю, скоро побачить їх на небі разом з ангелами.

Так (Бог) поступив і з Каїном. І його застерігав і напоумляв ще до гріха, кажучи: «Біля дверей гріх лежить; він тягне тебе до себе, але ти пануй над ним» (Бут. 4, 7). Поглянь, скільки премудрості і розуму! «Ти боїшся, — говорить Бог, — щоб брат твій, Мною шанований, не відняв у тебе перевагу, яка належить первородним, щоб не викрав приналежну тобі першість (тому що первородним належала більша честь, ніж народженим після них). Будь спокійний, не бійся і не турбуйся про це: «… він тягне тебе до себе, але ти пануй над ним». Тобто залишайся при честі первородного, будь для брата притулком, покровителем і захисником, володій і пануй над ним, тільки не вдайся до вбивства, не допустися до явного враження (брата)». Однак Каїн і після цього не послухався і не заспокоївся, а вчинив те мерзенне вбивство, опустив свою праву руку на шию брата.

Що ж, чи сказав Бог: «Залишимо його, якого ще очікувати добра? Він звершив убивство, умертвив брата, зневажив Моїм напоумленням, насмілився на непоправиме і непрощенне смертовбивство після того, як отримав таке піклування, наставляння і умовляння. І все це викинув з пам’яті, ні на що не звернув уваги. Тож, нехай тепер буде він залишений і відкинутий, і з Мого боку не удостоїться ніякого піклування». Нічого такого Бог не сказав, не зробив. Навпаки, ще приходить до нього вдруге, виправляє цю людину і говорить: «Де Авель, брат твій?» (Бут. 4, 9). Не залишає його і тоді, коли він відрікається, навпаки, проти волі доводить його до зізнання в злочині. І коли (Каїн) відповів: «Не знаю», Бог сказав: «Голос крові брата твого волає до Мене» (Бут. 4, 10). «Саме діло, — говорить, — сповіщає про смертовбивство». Що ж Каїн? «Покарання моє більше, ніж можна знести; ось, Ти тепер зганяєш мене з лиця землі, і від лиця Твого я сховаюсь» (Бут. 4, 13–14). Це значить: «Я згрішив так тяжко, що не заслуговую вибачення, ні прощення, ні відпущення провини; але якщо Ти хочеш помстити мені за вчинене, то я, не маючи Твого захисту, буду виданий усім (хто захоче вбити мене)».

Що ж Бог? «За те всякому, хто уб’є Каїна, відімститься всемеро» (Бут. 4, 15). «Не бійся цього, — говорить, — ти будеш довго жити, і хто уб’є тебе, той отримає багато покарань (число сім у Писанні означає невизначену безліч, вірніше — повноту)». Оскільки Каїн приречений був на багато покарань: неспокоєві, трясінню, стогонам, печалі і розслабленню тіла; «Тому той, хто уб’є тебе (Каїна), — говорить Бог, — і звільнить від цих покарань, сам викличе на себе кару».

Слова ці здаються тяжкими і нестерпними, однак вони показують велике піклування. Бажаючи напоумити нащадків, Бог знайшов такий спосіб покарання, що міг і самого Каїна очистити від гріха. Якби Він негайно умертвив Каїна, він помер би, приховавши свій гріх, і не був би відомий нащадкам. А тепер, залишений жити довго в тому трясінні, він став учителем для усіх, з ким тільки зустрічався. Самим своїм виглядом і трясінням тіла переконував усіх не наважуватися на подібні діла, щоб не отримати таких же покарань. З іншого боку, і сам він ставав кращим: бо тремтіння і страх, постійний смуток і розслаблення тіла, наче якою вуздою, втримували його і не дозволяли знову впасти в інший такий же злочин, постійно нагадували про колишній гріх і цим душу його робили більш смиренною.

3. Але, коли я говорив це, мені спало на думку запропонувати питання: чому Каїн, хоч визнав свій гріх, засудив свій вчинок і сказав про себе, що тяжко згрішив і не заслуговує жодного прощення, однак не міг очиститися від гріха (тоді як пророк говорить: «Говори беззаконня твої наперед, щоб виправдатися» (Іс. 43, 26), а навпаки — ще й засуджений? Тому що не сказав так, як повелів пророк. Пророк сказав не просто: «Говори беззаконня твої». А як? «Говори беззаконня твої наперед». Головне ось у чому: не просто сказати, а сказати першому, — не вичікувати викривача й обвинувача. А Каїн не сказав першим, але ждав викриття від Бога. Та й тоді, як Бог викривав його, відпирався. Нарешті зізнався в гріху, але тоді, коли справа була повністю розкрита, а це вже не сповідь.

Так і ти, улюблений, коли згрішиш, не вичікуй викриття від іншого, але перш, ніж будеш викритий і звинувачений, сам засуджуй свої вчинки. Бо коли вже викриє тебе інший, тоді твоя сповідь буде не твоєю справою, а наслідком стороннього викриття. Ось чому і хтось інший говорить: «Праведний найперше себе самого звинувачує» (Притч. 18, 17). Виходить, головне не в тому, щоб звинувачувати себе, але в тому, щоб звинувачувати себе першим і не вичікувати викриття від інших. Ось і Петро через те, що після свого тяжкого відречення (від Христа) сам негайно згадав про свій гріх, визнав свою провину без будь-якого викривача і «… плакав гірко» (Мф. 26, 75); тому омив своє відречення так, що навіть став першим між Апостолами, і йому довірений був весь світ.

Але необхідно повернутися до попереднього. Сказане достатньо показало нам, що браттями, які впали, не можна нехтувати і залишати їх без опіки, а необхідно і застерігати їх від гріха, й особливо піклуватися ними після гріха. Так роблять і лікарі: вони і здоровим людям говорять, що може вберегти їхнє здоров’я і відігнати всяку хворобу. Але й не покидають тих, які знехтували їхніми наказами і захворіли. Саме тоді і проявляють особливо старанне піклування про те, щоб звільнити їх від хвороби.

Так поступив і Павло: не покинув блудника після того тяжкого беззаконня, якого немає навіть між язичниками, але й тоді, як той відкидав вузду, не хотів прийняти ліки, скакав і відбивався, довів його до лікування, і довів так, що знову поєднав з тілом Церкви. І не сказав про себе: «Якого очікувати успіху, якого добра? Він зблудив, учинив гріх, не хоче відійти від розпусти, але ще й бундючиться, пишається і робить рану невиліковною; тож, залишмо його й киньмо». Нічого такого не сказав. Навпаки, саме тому й проявив власну турботу, що бачив його в жахливій розпусті. І не переставав лякати, погрожувати і карати, вживати всі заходи і засоби сам і через інших, поки не привів його до усвідомлення гріха, до відчуття беззаконня, і не очистив повністю від усякої скверни.

Зроби так і ти. Наслідуй ревно того євангельського самарянина, який проявив стільки турбот щодо пораненого. Там ішов мимо і левіт, ішов і фарисей; і ні той, ні інший не нахилився до лежачого, але обоє без співчуття і жалю залишили його й пішли. Якийсь самарянин, зовсім далекий йому, не пройшов мимо, а, зупинившись над ним, змилосердився, помазав його оливою і вином, посадив на осла, привіз до постоялого двору і віддав одну частину грошей, а другу обіцяв віддати за лікування зовсім чужої йому людини (Лк. 10, 30–35). І не сказав про себе: «Яка мені необхідність піклуватися про нього? Я самарянин, у мене з ним немає нічого спільного; ми далеко від міста, а він не може йти. Що, коли він не в змозі буде винести далекої дороги? Мені доведеться привести його мертвим, тоді можуть запідозрити мене в убивстві, звинуватити в його смерті?» Адже багато хто, йдучи дорогою, коли побачать поранених і ледь дихаючих, проходять мимо не тому, що їм важко підняти (лежачих) чи шкода грошей, а зі страху, щоб їх не віддали до суду як винних в убивстві. Але той добрий і людинолюбний (самарянин) цього не побоявся, а, зневаживши всім, посадив (зраненого) на осла і привіз до постоялого двору. Не боявся він нічого: ні небезпеки, ні витрати грошей, ні будь-чого іншого.

Якщо ж самарянин був таким співчутливим і добрим до незнайомої людини, то чим ми виправдаємо свою байдужість щодо наших братів, які потрапили в набагато більше нещастя? Адже ці (християни), які нині постилися, потрапили до рук розбійників — юдеїв, що лютіші за всіх розбійників, і тим, хто до них потрапить, завдають більше зла. Не одяг вони роздерли в них, не тіло зранили, як ті (розбійники), а зранили душу, і, нанісши їй тисячі ран, пішли, а їх залишили лежати в рові безчестя.

4. Не залишимо ж без уваги таке нещастя, не пройдемо без жалості мимо такого жалюгідного видовища. І хоча б інші так поступили, ти не роби так. Не кажи собі: «Я людина світська, маю дружину і дітей, ця справа священиків, справа ченців». Адже той самарянин не сказав: «Де тепер священики? Де тепер фарисеї? Де учителі юдейські?» Ні, він, ніби знайшовши найбільший улов, відразу вхопився за здобич. І ти, коли побачиш, що хто-небудь має потребу у лікуванні тіла чи душі, не говори про себе: «Чому не допоміг йому такий-то і такий-то?» Ні, врятуй (страждаючого) від хвороби і не звинувачуй інших у байдужості. Якби ти, скажи мені, знайшов золото, що лежить, то невже сказав би: «Чому такий-то і такий-то не підняли його?» Навпаки, чи не поспішиш взяти його першим?

Так думай і щодо братів, які впали, і піклування про них вважай знахідкою скарбу. Бо, якщо ти на того, хто впав, зіллєш, повчальне слово, ніби оливу, якщо обв’яжеш його душевністю, якщо зцілиш терпінням, він збагатить тебе більше, ніж будь-який скарб. «Якщо здобудеш, — говорить Господь, — дорогоцінне із нікчемного, то будеш як Мої уста» (Єр. 15, 19). Що може зрівнятися з цим? Чого не може зробити ні піст, ні лежання на землі, ні всенічні моління, ні будь-що інше, те зробить спасіння брата. Подумай, скільки разів грішили твої уста, скільки вимовили соромних слів, скільки викинули богохульств, скільки лайок. І все це ти можеш спокутувати піклуванням про того, хто впав, бо тільки цією доброю справою можеш очистити всю цю скверну. Але що я говорю: очистити? Ти зробиш свої уста устами Божими. Що може зрівнятися з такою честю? Не я обіцяю це. Сам Бог сказав, що коли хоч одного кого спасеш, уста твої будуть, як Його уста — чисті, святі.

Отже, не будемо байдужими щодо братів і не будемо скрізь говорити про те, як багато постилося, як багато спокушених, а краще подбаємо про них. Хоч би й багато постилось, ти, улюблений, не розголошуй і не виставляй на показ це нещастя Церкви, а постарайся виправити його. І якщо хто скаже, що багато постилось, закрий йому уста, щоб слух про це не поширювався. А йому скажи: «Я нікого не знаю. Ти, друже, обманувся і говориш неправду. Ти побачив двох чи трьох, які звабилися, і говориш, що їх багато». Так закрий уста розголошувачеві і спокушених не залиш без уваги, щоб була велика користь для Церкви і від того, що не поширюється цей слух, і від того, що самі захоплені (до синагог) знову приходять до священного стада.

Не будемо ж ходити всюди, розголошувати, хто згрішив, а постараймося, як би нам виправити тих, що згрішили. Погана, воістину погана звичка тільки паплюжити братів, а не піклуватися про них; тільки розголошувати про страждання хворих і не лікувати їх. Викорінимо ж, улюблені, цю погану звичку, бо вона завдає чималої шкоди. І ось як. Хто-небудь почув від тебе, що багато хто постився з юдеями і, нічого не розвідавши, передав цю вістку іншому; той, знову не розвідавши нічого, переказав ще іншому. Так цей недобрий поголос мало-по-малу поширюється, і чим раз все більш безчеститься Церква. А загиблим немає жодної користі, навпаки — ще (буває) шкода і їм, і багатьом іншим. Хоча б їх було і небагато, але ми своїми багатьма розмовами множимо їх, і тих, котрі ще стоять, ослабляємо, і близьких до падіння — підштовхуємо. Брат, почувши, що постилося багато, і сам буде безпечніший. Так само і слабкий, почувши про це, побіжить до тих, котрі вже впали.

Отже, хоч би тих, що впали, було й багато, ми не будемо зловтішатися з цього нещастя, щоб аж розголошувати про них і говорити, що їх багато; але будемо і інших утримувати від цього і закривати їм уста. Не говори мені, що багато хто постились, — ти виправ цих багатьох. Я не для того витратив стільки слів, щоб ти паплюжив багатьох, а щоб багатьох зробив не багатьма, і навіть цих не багатьох спас. Отже, не розголошуй про гріхи, а лікуй їх. Ті, що розголошують, і тільки цим зайняті, роблять те, що, хоч тих, котрі згрішили, і небагато, однак роблять видимість, що їх багато. І, навпаки, ті, котрі забороняють і закривають уста розголошувачам, і при цьому турбуються про тих, що впали, то хоч би їх було і багато, легко виправляють їх, і нікому не дають зазнати шкоди від поголосу про їхнє падіння. Хіба ти не чув, що говорив Давид, оплакуючи Саула? «Як упали сильні? Не розповідайте в Гефі, не сповіщайте на вулицях Аскалона, щоб не раділи дочки филистимлян, щоб не торжествували дочки необрізаних» (2 Цар. 1, 19–20). Якщо Давид не хотів, щоб розголошувалося явне, щоб не раділи вороги, то тим більше не потрібно доводити про це (гріхи християн) до слуху не тільки чужих, але навіть і наших. Щоб і вороги, слухаючи про це, не раділи, і свої, довідавшись, не занепадали. Навпаки, необхідно забороняти і всіляко утримувати (від розголошення). Не говори мені: «Я сказав тільки такому-то». Стримай язик, бо як ти не втримався змовчати, так і він не втримається.

5. Говорю це не тільки про цей піст, але і про інші численні гріхи. Не будемо дивитися тільки на те, чи багато хто захопився гріхом, але поглянемо й на те, як би відвернути їх від гріха. Не станемо підносити діла ворогів і принижувати наші; не будемо вважати ворогів сильними, а свої діла слабкими, а зробимо зовсім навпаки. Поголос часто і пригнічує душу, і збуджує; вселяє таку ревність, якої досі не було, і погашає ту, котра була. Тому заповідаю поширювати той поголос, котрий підносить наші діла і надає їм важності, а не той, котрий покриває безчестям спільноту братів. Отже, якщо почуємо щось добре, повідомляймо про це всіх; а якщо щось недобре і погане, приховаємо це в себе і постараємося всіляко викорінити.

І ось тепер обійдемо всюди, розвідаємо, подивимося, хто є упавший; і хоч би потрібно було ввійти в дім, не полінуємося. Якщо ж упавший буде тобі незнайомий, зовсім чужою людиною, розвідай і дізнайся, хто його друг і приятель, кому він найбільше довіряє. І, взявши цю людину, ввійди в дім; не соромся, не червоній. Якби ти прийшов просити грошей чи отримати від нього який-небудь подарунок, тоді варто було б соромитися. Але якщо ти йдеш ради його спасіння, то сама ця причина твого приходу звільняє тебе від усіх дорікань.

Сядь і поговори з ним, розпочавши, між іншим, з чого-небудь другорядного, щоб не було раптово примітно твоє бажання виправити його. Скажи: «Ти хвалиш юдеїв за те, що вони розіп’яли Христа і тепер хулять Його, і називають беззаконником?» Звичайно, що він не наважиться, якщо тільки він християнин, хоч би і тисячу разів юдействував, не наважиться сказати: «Хвалю». Навпаки, закриє вуха і скаже: «Ні, друг, говори про щось інше». Потім, коли отримаєш його згоду, знову почни і скажи: «Як же ти спілкуєшся з ними? Навіщо береш участь у їхньому святі? Навіщо постишся разом з ними?» Потім засуди їхнє безчестя, викрий все беззаконня, котре я виклав для вашої любові в попередні дні, яке викривається і місцем, і часом, і храмом, і провіщеннями пророків. Вкажи, що вони даремно і марно все роблять, ніколи не отримають колишнього (суспільного) устрою, і що нічого такого їм не дозволено звершувати поза Єрусалимом.

А понад усе нагадай про геєну, про Страшний суд Господній, про тамтешні кари і про те, що за все це ми дамо відповідь, і тих, котрі наважуються на це, очікує немала кара. Нагадай і про Павла, який говорить: «Ви, що виправдовуєтеся законом…, відпали від благодаті» (Гал. 5, 4). І далі погрожує: «Якщо ви обрізуєтеся, не буде вам ніякої користі від Христа» (Гал. 5, 2). Скажи ще, що, як обрізання, так і юдейський піст позбавляє того, хто постить, неба, хоч би він мав тисяча інших добрих діл. Скажи, що ми тому і називаємося християнами, щоб нам коритися Христові, а не тому, щоб бігати до цих ворогів. Якщо ж він укаже на які-небудь лікування і скаже тобі, що (юдеї) обіцяють виліковувати, а тому він і бігає до них, викрий їхні хитрощі, чари, пов’язки, зілля. Саме таким чином вони і виліковують. Однак це тільки здається, що виліковують, а насправді не виліковують, — абсолютно.

Я піду ще далі і скажу ось що: якщо юдеї насправді і виліковують, то краще вмерти, ніж звертатися до ворогів Божих і через них отримувати зцілення. Яка, справді, користь виліковувати тіло, коли гине душа? Яка вигода тут (на землі) отримати деяке полегшення, а там бути відісланим у вогонь негаснучий? А щоб не вказували на ці зцілення, послухай, що говорить Бог: «Якщо постане серед тебе пророк або сновидець і покаже тобі знамення або чудо, і збудеться те знамення або чудо, про яке він говорив тобі, і скаже при тому: «Ходімо услід богів інших…», — то не слухай слів пророка того…, тому що через це спокушає вас Господь Бог ваш, щоб довідатися, чи ви любите Господа Бога вашого від усього серця вашого і від усієї душі вашої» (Втор. 13, 1–3).

Це значить, якщо який пророк скаже: «Можу воскресити мерця чи зцілити сліпого, тільки послухайте мене, і поклонимося демонам, чи послужимо ідолам;» і якби навіть той, хто це говорить, зцілив сліпого чи воскресив мертвого, і після цього не слухай його. Чому? Тому що Бог, випробовуючи тебе, попустив йому це звершити не через те, що Сам Він не знає стану твоєї душі, а щоб дати тобі нагоду довести, чи ти дійсно любиш Бога. А люблячому властиво не залишати Того, Кого любить, хоч би ті, що намагаються відвернути нас від Нього, воскрешали і мертвих. Якщо Бог так говорив юдеям, то тим більше нам, яких Він привів до вищого любові, для яких відчинив двері воскресіння, яким велить не прив’язуватися до сьогодення, а спрямовувати всі надії на життя майбутнє.

6. Але що ти говориш? Що тебе мучить і мордує тілесна хвороба? Але ти ще не витерпів стільки, скільки блаженний Іов, (не переніс) навіть найменшої частки його (страждань). У нього після того, як раптом загинули череди овець і волів і все майно, викрадені були всі діти; і все це сталося одного дня, щоб не тільки через характер випробовувань, але й їхньою безперервністю пригнітити подвижника. А після всіх утрат, він нагий сидів на купі гною і, маючи невиліковні виразки на тілі, бачив, як із його тіла виповзали хробаки, і був для всіх видовищем страждань — він, «чоловік непорочний, справедливий і богобоязливий і віддалявся від зла» (Іов. 1, 1).

Але нещастя на цьому не завершилися, ні. Добавилися хвороби денні та нічні, його мучив якийсь дивний і незвичайний голод. «До чого не хотіла торкнутися душа моя, — говорив він, — те складає огидну їжу мою» (Іов. 6, 7). Далі щоденні зневаги, гризня, лайка, насмішки. «Слуги мої, — говорив він, — і сини наложниць моїх стали проти мене» (Іов. 19, 16–18). Потім жахи в сонних видіннях, якесь безупинне хвилювання в думках (Іов. 19, 14). І від усіх цих нещасть йому обіцяла спасіння дружина, кажучи: «Скажи якесь слово до Бога і помри» (Іов. 2, 9), тобто: «Скажи хулу на Бога, і звільнишся від нещасть, що тяжіють над тобою». Що ж? Чи похитнула ця порада святого чоловіка? Навпаки, тільки ще більше укріпила його, так що він навіть докорив своїй дружині. Він вважав за краще перебувати у скорботі, прикрощах і терпіти численні нещастя, ніж через богохульство отримати визволення від незлічимих бід.

Так тридцять вісім років перебував у хворобі розслаблений і щорічно приходив до купелі, і кожного разу відходив, не отримавши зцілення. Він кожного року бачив, що інші, маючи багато прислужників, зцілялися, а сам, не маючи такого, хто б допоміг йому, постійно залишався розслабленим. Але, не дивлячись на це, він не звернувся до ворожбитів, не пішов до чародіїв, не нав’язав на себе перев’язок, а очікував допомоги від Бога. Тому й отримав нарешті чудесне і надзвичайне зцілення (Ін. 5, 5–9).

А Лазаря постійно мучили голод, хвороби і самітність, і не тридцять вісім років, а все життя. Так він і помер, лежачи біля воріт багача, терплячи глузування і насмішки, страдаючи від голоду, кинутий, ніби на розтерзання псам, тому що тіло його так ослабло, що він навіть не міг відганяти собак, які прибігали і лизали гній на ньому. Однак і він не шукав ворожбита, не обвішував себе перев’язками, не звертався до чарівництва, не запрошував до себе чародіїв і взагалі не робив нічого забороненого, а вважав, що краще вмерти в цих нещастях, ніж хоч скільки-небудь зрадити благочестя (Лк. 16, 20–21).

Чим же виправдаємося ми, якщо тоді, як ці люди терпляче перенесли стільки нещасть, ми або через лихоманку, або через рани, біжимо до синагог і запрошуємо до своїх домів чародіїв і ворожбитів? Хіба ти не чув, що говорить Писання? «Сину мій! Якщо ти приступаєш служити Господу Богу, то приготуй душу твою до спокуси: управ серце твоє і будь твердим, і не знічуйся під час відвідування; приліпися до Нього і не відступай… Бо золото випробовується у вогні, а люди, угодні Богу, у горнилі приниження» (Сир. 2, 1–5). Якщо ти поб’єш свого слугу, а він, отримавши тридцять чи п’ятдесят ударів, тут же з криком зажадає звільнення або залишить тебе, свого господаря, і піде до когось із твоїх недругів і цим тебе роздратує, — чи зможе він, скажи мені, отримати прощення? Чи зможе хтось заступитися за нього? Ні. Чому? Тому що господар має право карати слугу. І не тільки через це, але і через те, що коли вже необхідно було (слузі) звернутися до когось, то не до ворогів, не до ненависників, але до щирих друзів (господаря).

І ти, коли побачиш, що Бог карає тебе, звертайся не до ворогів Його, юдеїв, щоб не роздратувати Його ще більш, а до Його друзів — мучеників, Його святих угодників, які мають до Нього велику відвагу. Але що говорити про слуг і господарів? Син не може зробити цього через побиття батьком і відмовитися від родинних взаємин з ним. І природні закони, і закони, встановлені людьми повелівають (синові) смиренно переносити все: чи б’є його батько, чи позбавляє їжі, чи виганяє з дому, чи якимсь іншим чином карає, — якщо (син) не підкоряється і не терпить (покарання), його не прощає ніхто. Ні, скільки б побитий син не скаржився, кожен скаже йому такі слова: «Тебе побив батько і господар, який має владу робити все, що йому завгодно; і ти мусиш терпіти все зі смиренням».

Так слуги терплять від господарів і сини від батьків часто навіть тоді, коли ті карають їх несправедливо, а ти не хочеш терпіти покарання від Бога, Який і вище за (всіх) господарів, і любить тебе більше за (всіх) батьків, Який все починає і робить не у гніву, але для (твоєї) користі? Навпаки, як тільки появиться яка-небудь легка хвороба, ти тут же ухиляєшся від Нього як Господа, біжиш до демонів і спішиш до синагог?! Чи зможеш отримати прощення? Чи зможеш знову покликати Його? Чи зможе хтось інший, хоч би мав відвагу, як Мойсей, попросити за тебе? Ніхто. Хіба не чуєш, що Бог говорить про юдеїв Єремії? «Не проси за цей народ… Хоч би стали перед лице Моє Мойсей і Самуїл, душа Моя не прихилиться до народу цього» (Єр. 7, 16; 15, 1).

Так, є гріхи, котрі вище за будь-яке прощення і не можуть бути відпущені. Не будемо ж накликати на себе такого великого гніву (Божого). А юдеї, хоч би видимо своїми чарами і припиняли гарячку (у тілі), — насправді ж вони не припиняють, — за те вводять у совість іншу, найжорстокішу гарячку, бо кожного дня тебе буде ранити думка, совість — мучити і говорити: «Ти поступив нечестиво, вчинив беззаконня, порушив завіт із Христом, через легку недугу зрадив благочестя. Хіба ти один піддався цьому? Чи не набагато більше постраждали інші? Однак ніхто з них не наважився на подібне діло. А ти, слабкий і зніжений, згубив свою душу. Що відповіси Христові? Як будеш призивати Його в молитвах? З якою совістю нарешті ввійдеш до церкви? Якими очима будеш дивитися на священика? Якою рукою доторкнешся до священної трапези? Якими вухами станеш слухати Писання, яке там читається?».

7. Ось що буде тобі говорити кожного дня роздираюча думка і муки совісті. Яке ж це здоров’я, коли всередині в нас стільки обвинувачів?

Але якщо трохи потерпиш, якщо не приймеш і з належним безчестям виженеш зі свого дому тих, котрі захотіли б наговорити тобі якесь чародійство чи обв’язати тіло якою перев’язкою, — тут же отримаєш від совісті росу заспокоєння. Нехай гарячка палить, скільки завгодно. Твоя душа подасть тобі прохолоду кращу і більш спасенну за будь-яку росу, будь-яку вологу. Як після прийняття чародійного зілля ти хоч і видужаєш, зате від думки про гріх будеш почувати себе гірше, ніж хворий гарячкою. Так і тепер, не прийнявши тих нечестивців, хоч і будеш страждати від гарячки і терпіти безліч нещасть, відчуєш себе краще за будь-якого здорового від того, що думка твоя буде світла, душа весела і радісна, совість буде тебе хвалити, благословляти і говорити: «Добре, добре, друже мій, рабе Христа, вірний чоловіче, подвижнику благочестя, готовий краще в прикрощах померти, ніж зрадити довірене тобі благочестя. У той день (суду) ти станеш разом з мучениками».

Вони захотіли терпіти батожіння і катування, щоб отримати честь (від Бога). І ти сьогодні вирішив терпіти удари і муки від гарячки і ран, тільки б не прийняти нечестивих чар і перев’язок. І укріплений надією на вічну нагороду ти навіть не будеш відчувати тяжкої хвороби. Якщо не забере тебе ця гарячка, то, звичайно, забере інша; якщо не помремо тепер, помремо пізніше. Ми отримали тлінне тіло не для того, щоб через його хвороби зваблюватися до безчестя, а для того, щоб його хворобами утверджуватися в благочесті. Сама тлінність і смертність тіла послужить нам, якщо тільки будемо розсудливі, основою слави і подасть у день судний велику відважність.

І не тільки в той день, але й у цьому житті. Бо, коли ти виженеш чарівників з дому з великим безчестям, усі, почувши про це, похвалять тебе і з подивом скажуть один до одного: «Такий-то, будучи хворим і немічним, не дивлячись на те, що деякі просили його, переконували й умовляли скористатися якимсь чарівним зіллям, не прийняв його, але сказав: «Краще вмерти так, ніж зрадити благочестя». Потім буде чимало оплесків від слухачів, які будуть дивуватися і прославляти Бога. Від скількох статуй це буде для тебе почесніше, від скількох картин славніше, від всякої честі знаменитіше? Усі і тебе похвалять, прославлять і увінчають, і самі стануть кращими, поревнують і будуть наслідувати твою мужність. Якщо й інший зробить те ж, що й ти, то нагороду отримаєш саме ти, як такий, що збудив до цієї ревності.

Однак наслідком твоєї доброї справи буде не тільки похвала, але й швидке видужання. Бо сама твоя доблесна рішучість прихилить Бога до більшого благовоління, й усі святі будуть радуватися через твою ретельність і від щирого серця молитися за тебе.

Якщо ж тут така нагорода за цю мужність, то подумай, скільки вінців отримаєш там, коли прийде Христос у присутності всіх ангелів і архангелів і, узявши тебе за руку, виведе на середину того видовища, і скаже вголос усім: «Цей чоловік, будучи охоплений огневицею, коли дуже багато переконували його вилікуватися від хвороби, він заради Мого імені і страху, щоб будь-чим не образити Мене, відкинув і знехтував тих, котрі обіцяли вилікувати його чарівними засобами, і рішив краще померти від хвороби, ніж зрадити свою любов до Мене».

Справді, якщо (Христос) виводить на середину (прославляє) тих, котрі напоїли Його, одягли і наситили, то тим більше тих, котрі заради Нього вирішили терпіти муки огневиці. Не одне і теж, дати хліба й одяг чи витерпіти тривалу хворобу, ні. Останнє набагато тяжче. А чим більші труди, тим більш сяючим буде і вінець. Саме про це будемо і ми розмірковувати, і здорові, і хворі, і з іншими говорити. І якщо побачимо себе будь-коли в тяжкій гарячці, то скажемо собі ось що: «А що, якби хто звів проти нас звинувачення, потім нас потягли б до суду, а там схопили б і почали бити з боків. Чи не довелось би нам мимоволі витерпіти все, і притому без будь-якої користі і нагороди?». Так будемо роздумувати і тепер. І притому будемо уявляти собі і нагороду за терпіння, яка може підбадьорити навіть душу, що впала у зневіру.

Але якщо гарячка жорстока? Тоді порівняй з цією гарячкою вогонь геєнський, якого ти, напевно, уникнеш, коли захочеш терпляче перенести цю хворобу. Згадай Апостолів, скільки вони страждали. Згадай праведників, як вони постійно перебували у скорботах. Згадай блаженного Тимофія, — він ніколи не мав спокою від хвороби, але жив у постійній недузі. Вказуючи саме на це, Павло говорив: «Вживай небагато вина заради шлунка твого і частих твоїх недуг» (1 Тим. 5, 23).

Якщо ж такий праведник і святий, якому довірено було керування вселенною, який воскрешав мертвих, виганяв демонів і зціляв інших від численних хвороб, і якщо він страждав так тяжко, то яке виправдання будеш мати ти, який і в короткочасних хворобах бентежишся і нарікаєш? Хіба ти не чув, як Писання говорить: «Господь, кого любить, того карає; б’є кожного сина, якого приймає» (Євр. 12, 6)? Як багато хто і скільки разів хотіли отримати мученицький вінець? Ось це (терпіння в хворобі) справжній мученицький вінець! Мучеником є не тільки той, хто, отримавши повеління (від мучителя) принести жертву язичницьким богам, вирішив краще вмерти, ніж принести цю жертву. Ні, мучеництвом вочевидь є і те, коли людина в усьому дотримується (заради Христа) чогось такого, чим може накликати на себе смерть.

8. А щоб ти переконався, що це саме так, згадай, як помер Іоан (Хреститель), через що і чому. І як Авель. Ні той, ні інший не бачив ні жертовника (ідольського), щоб горів, ні ідола, щоб стояв, і їх не примушували принести жертву демонам. Але одному відтяли голову тільки за те, що викрив Ірода, а інший убитий за те, що приніс Богові жертву кращу, ніж його брат. Хіба ж вони не отримали мученицьких вінців? Хто насмілиться сказати це? Сам вид їхньої смерті може засвідчити всім, що вони стоять серед лику перших мучеників.

Якщо ж ти хочеш знати і Боже визначення про це, послухай, що говорить Павло; а що віщає він, то вочевидь є (віщання) Духа: «Думаю, — говорить він про себе, — що і я маю Духа Божого» (1 Кор. 7, 40). Що ж говорить Павло? Почавши з Авеля і сказавши, що він «приніс Богові жертву кращу, ніж Каїн…, нею він і після смерті ще говорить» (Євр. 11, 4), потім, перейшовши до пророків, дійшов до Іоана і, сказавши: «помирали від меча, інші зазнали наруги» (Євр. 11, 36–37), і, згадавши про безліч різних смертей, Павло зробив висновок: «Тому і ми, маючи довкола себе таку хмару свідків (мучеників), скиньмо з себе всякий тягар…, і з терпінням підемо на подвиг» (Євр. 12, 1).

Бачиш, він мучениками назвав і Авеля, і Ноя, і Авраама, і Ісаака, і Якова. Бо і вони так само вмерли заради Бога так, як Павло говорить про себе: «Я щодня вмираю» (1 Кор. 15, 31), хоч насправді він не вмирав, а тільки, будучи готовим (умерти), очікував смерті. Так і ти, якщо відкинеш знахарство, чари і ворожіння і помреш від хвороби, станеш мучеником, бо, коли обіцяли тобі видужання за допомогою безчестя, ти вирішив краще вмерти з благочестям.

Це сказано нами для тих, котрі хваляться і говорять, що демони зціляють. А щоб ти переконався, що і це неправда, послухай, що Христос говорить про диявола: «Він людиновбивцею був споконвіку» (Ін. 8, 44). Бог говорить: «…людиновбивцею», — а ти біжиш, як до лікаря? Яку ж, скажи мені, ти даси відповідь проти звинувачення в тому, що обману цих людей віриш більше, ніж словам Христовим? Якщо Бог говорить, що (диявол) людиновбивця, а ці люди всупереч Божим словам говорять, що він може лікувати хвороби, і ти приймаєш їхні чари та знахарські ліки, то таким своїм вчинком показуєш, що їм віриш більш, ніж Христові, хоч і не висловлюєш цього словами. А якщо диявол людиновбивця, то, мабуть, такі ж і його служителі — демони. Христос показав тобі це на ділі. Коли Він дозволив їм увійти у стадо свиней, вони все стадо потопили в морі (Лк. 8, 33). Це для того, щоб ти знав, що вони зробили б те ж саме і з людьми, — негайно погубили б їх, якби Бог їм дозволив. Але Він утримав їх і приборкав, не дозволив їм робити щось подібне. Це вони довели, коли отримали владу над свинями. Бо, якщо вони не пощадили свиней, то тим більше не пощадили б нас.

Отже, улюблений, не захоплюйся їхніми звабами, але будь непохитний у страху Божому. Як ти увійдеш до синагоги? Якщо ознаменуєш своє обличчя хресним знаменням, уся вража сила, що є в синагозі, негайно втече; а якщо не ознаменуєш, то вже при самому вході ти втратиш свою зброю, і тоді диявол, побачивши тебе беззахисним і беззбройним, завдасть тобі безліч зла.

Але для чого нам говорити про це? Те, що йти до того нечистого місця (синагоги) і сам вважаєш найбільшим гріхом, видно з того, як ти туди відправляєшся. Ти намагаєшся піти туди таємно. І слугам, і друзям, і сусідам забороняєш доносити на тебе священикам; а коли хто донесе, — сердишся. Як це безумно: намагатися укритися від людей, а перед очима Бога скрізь присутнього безсоромно чинити таке беззаконня! Але ти Бога не боїшся? То посоромся хоч самих юдеїв. Якими очима станеш дивитися на них? Якою мовою будеш говорити з ними, коли, вважаючи себе християнином, біжиш до їхніх синагог і просиш у них допомоги? Чи не думаєш, який вони піднімають сміх над тобою, які лайки, яку ганьбу, який сором, який стид, і якщо не явно, то у своїй душі?

9. Як можна, скажи мені, це терпіти, як можна зносити це? Якби навіть потрібно тисячу разів умерти, якби прийшлося винести найтяжчі страждання, то чи не краще було б перенести всі ці страждання, ніж стати предметом глузування і наруги для цих нечестивців і жити з нечистою совістю?

Говорю це не для того, щоб ви тільки слухали, але щоб лікували хворих цією недугою. Як ми докоряємо їх за те, що вони немічні у вірі, так докоряємо і вам за те, що не хочете виправляти немічних. Хіба в тому річ, улюблений, щоб ти, прийшовши сюди, вислухав повчання? Саме це і є причиною осудження, що зі слуханням повчань не поєднується діло. Ти християнин для того, щоб наслідувати Христа і коритися Його законом.

Що ж Він робив? Не сидів у Єрусалимі і не закликав хворих до Себе, а ходив по містах і селищах, лікуючи хвороби і тілесні, і душевні. Міг, звичайно, Він бути в одному місці, залучити до себе всіх, однак не робив цього, подаючи приклад нам, як (необхідно) ходити скрізь і шукати тих, котрі гинуть. На це вказав Він і притчею про пастиря. Він не сів біля дев’яносто дев’яти овець і не вичікував, поки заблудла прийде до нього, ні. Він сам пішов, знайшов її і, знайшовши, взяв на свої плеча і приніс (Лк. 15, 4–6). Хіба не бачиш, що і лікарі роблять так само? Вони не вимагають, щоб хворі, котрі лежать на ліжках, були принесені до їхнього дому, а самі приходять до них.

Так, поступай і ти, улюблений, знаючи, що це життя коротке, і якщо ми тут не зберемо таких надбань, то не отримаємо спасіння там. Часто придбання навіть однієї душі може знищити тягар численних гріхів і стати для нас викупом у день судний. Подумай, для чого так часто посилалися пророки, для чого — апостоли, для чого — праведники, для чого — ангели? Для чого прийшов Сам Єдинородний Син Божий? Чи не для того, щоб спасти людей? Чи не для того, щоб заблудлих навернути на шлях? Зроби це і ти по своїй змозі. Прояви всю старанність і дбайливість ради навернення заблудлих на шлях істини.

Задля цього я постійно переконую вас під час кожного зібрання. І чи будете ви слухати, чи не будете — я не перестану говорити. Нам дано закон від Бога звершувати це служіння, і немає значення, чи буде хто слухати, чи не буде. Тільки, якщо ви станете слухати і виконувати слова наші, ми будемо робити це з великим задоволенням; якщо ж будете недбалі та ліниві, — з великою скорботою. Для нас, звичайно, не буде жодної втрати від вашої неслухняності, бо ми свій обов’язок виконали. Однак, хоч ми і безпечні, виконавши свій обов’язок, але уболіваємо, що ви того дня будете обвинувачені.

Так, слухання (повчань) не буде безпечне для вас, якщо воно не буде супроводжуватися ділами. Послухай, як Христос, засуджуючи учителів за приховання слова, водночас погрожує і повчається. Сказавши: «… треба було тобі віддати срібло Моє купцям, — додав, — і я, прийшовши, отримав би своє з прибутком» (Мф. 25, 27). Цим Він показав, що ті, котрі отримали наставляння, після того, як його вислухали (саме це і є віддача срібла), мають приносити прибуток. А прибуток повчання не що інше, як діла.

Отже, оскільки і ми передали срібло (повчання) вашому слуху, тепер потрібно, щоб ви принесли прибуток Господу, тобто спасіння ваших братів. Бо, коли ви тільки утримаєте ці слова мої в собі і не зробите нічого самі, тоді я боюся, щоб ви не були засуджені як той, що закопав талант. Бо йому зв’язали руки й ноги і викинули у кромішню пітьму (Мф. 25, 30) за те, що не передав іншим того, що сам почув.

Отже, щоб і нам не зазнати тієї ж долі, будемо наслідувати тих, котрі отримали п’ять і два таланти. І чи потрібно буде ради спасіння ближнього вжити слово чи гроші, чи тілесний труд, чи будь-що інше, не полінуймося, щоб, усіляко примноживши, кожен по своїй мірі, даний нам від Бога талант, ми змогли почути цей блаженний голос: «Гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірний, над великим тебе поставлю; увійди в радість Господа твого» (Мф. 25, 21). І її щоб сподобитися нам через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, через Якого і з Яким слава і держава Отцю разом зі Святим Духом повіки віків. Амінь.

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору