«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том І. Книга 2

Проти юдеїв. Слово сьоме

Чи не переситились ви вже боротьбою з юдеями? Чи хочете, щоб і сьогодні ми зайнялися тим же? Хоч уже багато сказано і раніше, однак ви, здається мені, бажаєте ще слухати про те. Бо, хто не пересичується любов’ю до Христа, той ніколи не пересититься і війною з ворогами Його. Крім того, це слово (проти юдеїв) необхідне для нас і з іншої причини: ще є залишки їхніх свят. Як їхні сурми були більш беззаконні, ніж видовищні, і пости більш безчесні, ніж пияцтва і всілякі бенкети, так і кущі, котрі вони тепер будують, ніскільки не кращі за корчми, є розпутні жінки і ті, що грають на флейті. І нехай ніхто не вважає цих слів за зухвалість. Навпаки, було б крайньою зухвалістю і безчестям думати про це інакше.

Справді, як не винести (про юдеїв) такого вироку, коли вони йдуть проти Бога і противляться Святому Духові? Колись це свято, коли звершувалося за законом і згідно із Божим повелінням, було шанованим. А тепер уже не те: вся його гідність знищена тим, що воно звершується всупереч волі Божій. Однак ті, котрі найбільше порушують закон і древні свята, думають про себе, що вони тепер їх дотримують краще за всіх. Водночас більш за усіх вшановуємо закон ми, котрі залишаємо його в спокої, як старця, не тягнемо його на старості літ на поле битви і не заставляємо боротися невчасно. А оскільки ми вже достатньо довели і раніше, що тепер не час закону і древнього порядку, то сьогодні розглянемо інше.

На підставі всіх пророків уже достатньо доведено, що звершувати такі свята поза Єрусалимом — це беззаконня і безчестя. Бо якби і справедливим було те, про що завжди з хвастощами тлумачать (юдеї), тобто, що вони знову отримають місто, і тоді їх будуть звинувачувати в порушенні закону, то ми цілком довели й те, що їхнє місто ніколи не буде відновлене і вони вже не отримають свого (древнього) устрою. А коли це доведено, то очевидним стало і все інше, тобто, що не може бути жодного виду жертви, ні всепалення, ні сили закону, ні будь-чого іншого із того (древнього) заснування. По-перше, закон повелів усякій людині чоловічої статі приходити до храму тричі на рік, але це вже не можливо, бо храм зруйнований. Потім він повелівав, щоб той, у кого є статеві виділення, прокажений, жінка, в якої місячні, і рожениця приносили жертви. І це також не можливо, коли немає місця і не існує жертовника. Повелівав він співати священні пісні, але ми попередньо вже довели, що і це обмежено місцем, і пророки засуджують (юдеїв) за те, що вони читали закон і виголошували сповідання поза Єрусалимом.

Отже, якщо не можна було навіть читати закон поза містом, то як же можна його виконувати поза містом? Тому-то Господь і говорив, погрожуючи їм: «Я залишу карати дочок ваших, коли вони блудодіють, і невісток ваших, коли вони перелюбствують» (Ос. 4, 14). Що ж це значить? Постараюся пояснити, прочитавши вам древній закон. Що ж це за закон? «Якщо зрадить кого дружина, і порушить вірність до нього, і переспить хто з нею, і виллє сім’я, і це буде приховано від очей чоловіка її, і вона оскверниться таємно, і не буде на неї свідка, і не буде викрита, і найде на нього дух ревнощів, і буде ревнувати дружину свою, коли вона осквернена» (Числ. 5, 12–14). Ось що означають ці слова (закону): якщо дружина вчинить перелюб і чоловік стане підозрювати її в перелюбстві, або хоч вона і не вчинить перелюбу, однак він буде підозрювати її в цьому, а водночас не буде ні свідка, ні вагітності, яка б викривала її, тоді «нехай приведе її до священика, — сказано, — і принесе за неї жертву — десяту частину ефи ячмінного борошна» (Числ. 5, 15). Чому не крупу і не пшеничного, а ячмінного? Тому що йдеться про неприємність, — звинувачення і підозру в поганому вчинку. Через те і зовнішній вигляд жертви відповідний до домашнього нещастя.

Тому (закон) говорить: «Але не зливає на нього єлею і не кладе ливану». Потім (скажемо коротше) «священик приведе її…, і візьме святої води в глиняну посудину, і візьме землі з підлоги скинії, і покладе у воду; і поставить дружину… І закляне її священик і скаже: «Якщо ти не осквернилася і не зрадила чоловіка свого, то непошкоджена (здорова) будеш від цієї води викриття. Але якщо ти зрадила чоловіка твого й осквернилася, і якщо хто переспав з тобою, крім чоловіка твого…: нехай піддасть тебе Господь прокляттю і клятві в народі твоєму» (Числ. 5, 16–21).

Що означає «прокляттю і клятві»? Те, що будуть говорити: «О, якби зі мною не сталося того, що з тією жінкою!» — «Нехай зробить Господь лоно твоє опалим…, і нехай пройде вода ця, що наводить прокляття, у нутрощі твої, щоб опух живіт і опало лоно. І скаже дружина: «Амінь, амінь…» І якщо вона нечиста, гірка вода, що наводить прокляття, ввійде в неї на шкоду їй, і опухне утроба її, і буде ця дружина проклятою в народі своєму. Якщо ж дружина не осквернилася і буде чистою, то залишиться неушкодженою і буде запліднена сіменем» (Числ. 5, 21–22, 27–28).

Отже, оскільки відтоді, як (юдеї) були відведені в полон, бути цього не могло, бо не було ні храму, ні жертовника, ні скинії, ні жертвоприношення, тому Господь і погрожував їм такими словами: «Я залишу карати дочок ваших, коли вони блудодіють, і невісток ваших, коли вони перелюбствують» (Ос. 4, 14).

2. Чи бачиш, що закон запозичає силу від місця? А звідси випливає те, що і священика не може бути, коли немає міста. Як не може бути царя, коли немає ні війська, ні діадеми, ні порфіри, ні інших ознак царської влади, так не може бути і священика, коли скасована жертва, заборонено приношення, зруйноване святилище, знищений весь чин (богослужіння), адже саме в цьому і полягає священство. Отже, як я вже сказав, для доказу того, що взагалі не відновляться ні жертви, ні всепалення, ні (жертви) очищення, ні будь-що інше з юдейського устрою, було достатньо показати, що не буде відновлений храм (Єрусалимський). Бо, як тепер, коли його нема, все знищено, а коли щось і робиться, то робиться беззаконно, тож, коли словом доведено, що храм ніколи не буде відновлений у (попередньому) своєму вигляді, то водночас доведено те, що й інше служіння вже не повернеться до попереднього стану: не буде (в юдеїв) ні священика, ні царя. Якщо нікому з їхнього племені, навіть приватній людині, не дозволялося служити іноземцям, то тим більше самому цареві не дозволено підкорятися чужим.

Але оскільки мета нашої праці і старання полягає не тільки в тому, щоб закрити уста юдеям, але і напоумити вашу любов, то ось ми те ж саме доведемо ще іншим чином, тобто що їхні жертви і священство припинилися, і вже не будуть відновлені в попередньому виді. Хто говорить про це? Дивний і великий пророк Давид. Бажаючи показати, що одна жертва має бути скасована, а введеться інша, він сказав: «Господи Боже мій!Як багато створив Ти чудес Твоїх для нас! Хто уподібниться Тобі помислами Твоїми про нас. Хотів би я говорити і перелічити» (Пс. 39, 6). Поглянь на мудрість пророка. Сказавши: «Господи Боже мій! Як багато створив Ти чудес Твоїх» і виразивши подив щодо чудесних діл Божих, він нічого не говорить нам ні про видиме творіння: про небо і землю, про море, воду і вогонь; ні про дивні чудеса, що були звершені в Єгипті; ні про інші подібні знамення. А що називає дивним? «Жертви і приношення Ти не захотів» (Пс. 39, 7).

Що ти говориш, скажи мені: що тут дивного і чудного? Ні», — говорить. Будучи просвітленим з неба, він пророчим зором бачив не тільки це, але і навертання (до віри Христової) язичників, — як вони, будучи відданими (неправдивим) богам, поклонялися камінню і були гіршими за безмовних тварин, раптом прозріли і пізнали Владику всіх, і, покинувши поганське служіння демонам, почали звершувати чисте і безкровне служіння Богові. Водночас бачив, що не тільки язичники, але й юдеї з більш простодушних, облишивши жертви і всепалення та інші чуттєві обряди, навернулися до нашої мудрості в любові; і задумавшись над невимовним Божим людинолюбством, яке перевершує всякий розум, і здивувавшись із тієї переміни, що звершилася наділі, і як Бог усе перемінив: як людей із демонів зробив ангелами і ввів їх у життя, гідне неба (а все це звершилося тоді, коли була скасована древня жертва і введена жертва Тіла Христового), — зачудовавшись і здивувавшись із цього, (пророк) сказав: «Господи Боже мій!Як багато створив Ти чудес Твоїх». А (щоб показати), що він виразив це пророцтво від імені Христового, Давид до слів: «Жертви і приношення Ти не захотів», — додав: «… але Ти приготував мені тіло» (Пс. 39, 7), — маючи на увазі тіло Владики, загальну Жертву за весь світ, Яка очистила наші души, відпустила гріхи, знищила смерть, відкрила небеса, показала нам численні і великі надії і влаштувала все інше.

Бачачи це, і Павло викликнув: «О глибино багатства і премудрості, і розуму Божого! Які незбагнені суди Його і недослідимі путі Його» (Рим. 11, 33). І Давид, передбачаючи все це, сказав: «Господи Боже мій! Як багато створив Ти чудес Твоїх». Потім, сказавши від імені Христового: «Жертви і приношення Ти не захотів», додав: «Тоді я сказав: «Ось іду…» (Пс. 39, 7–8). Коли «тоді»? Коли настане час найдосконалішого вчення. Бо менш досконалому (люди) мали навчитися від Його рабів, а більш високому, що перевищує людську природу, — від Самого Законодавця. Тому-то і Павло сказав: «Бог, Який багаторазово і різноманітно говорив здавна отцям нашим через пророків, в останні ці дні говорив нам через Сина, Якого поставив спадкоємцем усього, що Ним і віки створив» (Євр. 1, 1–2). Так само і Іоан: «Закон був даний через Мойсея; а благодать і істина через Ісуса Христа сталися» (Ін. 1, 17).

Виходить, що найбільша заслуга закону ще й у тому, що він приготував людську природу для цього Учителя. Потім, щоб ти не подумав, ніби (Христос) є новим Богом, Який вводить щось нове, ось що говорить: «У свитку книжному написано про Мене» (Пс. 39, 8). Тобто пророки з давніх-давен провістили про Мій прихід, і ще на початку священних книг відкрили людям про Моє Божество.

3. Так, коли Бог говорить на початку творіння: «Створімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою» (Бут. 1, 26), то вочевидь відкриває нам Божество Сина, до Якого він звертається. Потім, бажаючи показати, що нове не суперечить попередньому, але що була воля Божа і на те, щоб та жертва припинилася і замість неї була введена ця (тут насправді було прагнення до поліпшення, а не протиріччя і не боротьба), Давид до слів: «У свитку книжному написано про Мене», додав: «Я бажаю виконати волю Твою, Боже мій, і закон Твій у серці моїм» (Пс. 39, 9). Потім, щоб пояснити, в чому полягає воля Божа, він, не згадуючи про жертви, всепалення і приношення, про труди і тяжкі подвиги, говорить: «Я сповіщав про правду Твою у зібранні великому» (Пс. 39, 10). Що означає «сповіщав про правду»? Не сказав просто: «Я дав», але: «сповіщав».

Що ж це значить? Те, що (Христос) виправдав рід наш не за добрі діла, не за труди, не за вдоволення (Божого правосуддя), а тільки через благодать. І Павло, роз’яснюючи саме це, сказав: «Тепер же, незалежно від закону, з’явилася правда Божа» (Рим. 3, 21). А правда Божа осягається вірою в Ісуса Христа, а не будь-якими трудами чи зусиллями. Ці ж слова (Давида) він наводить як свідчення, коли говорить: «Закон, маючи лише тінь майбутніх благ, а не сам образ речей, одними і тими ж жертвами, які щороку постійно приносяться, ніколи не може зробити досконалими тих, що приходять з ними… Тому Христос, входячи у світ, говорить: «Жертви і принесення Ти не захотів, але тіло приготував Мені» (Євр. 10, 1, 5), де мав на увазі пришестя у світ Єдинородного, домобудівництво втілення. Бо Він прийшов до нас не ради того, щоб змінити місце на інше (як можна говорити це про Того, Хто всюдисущий і все наповняє?), а щоб явився нам у плоті.

Але оскільки у нас боротьба не з тільки юдеями, а й з язичниками та з багатьма єретиками, тому розкриємо для вас глибше зміст цього і проаналізуємо, чому Павло, маючи безліч свідчень, які доказують скасування закону і древнього устрою, згадав саме про це. Не просто і не випадково він зробив це, а через якусь певну невимовну мудрість і підставу. Всі будуть згодні з тим, що він міг, якби захотів, привести про це ж саме й інші, більш широкі і яскраві свідчення. Ось і Ісая говорить: «Для чого Мені безліч жертв ваших. Я пересичений всепаленнями баранів і жиром відгодованої худоби, і крові тельців, і агнців, і козлів не хочу. Коли ви приходите стати перед лице Моє, хто вимагає від вас, щоб ви топтали двори Мої? Не носіть більше дарів марних: куріння огидне для Мене» (Іс. 1, 11–13). Він же в іншім місці говорить: «А ти, Якове, не волав до Мене; ти, Ізраїлю, не трудився для Мене…. і жертвами твоїми не шанував Мене, і не послужив Мені дарами твоїми, Я не змушував тебе служити хлібним приношенням і не обтяжував тебе фіміамом. Ти не купував Мені запашної трави за срібло» (Іс. 43, 22–24). І Єремія пише: «Для чого Мені ладан, який іде із Сави і запашна тростина з далекої країни? Всепалення ваші неугодні» (Єр. 6, 20). Він же: «Всепалення ваші додавайте до жертв ваших і їжте м’ясо» (Єр. 7, 21). Інший пророк так сказав: «Віддали від Мене шум пісень твоїх, бо звуків гуслів твоїх Я не буду слухати» (Ам. 5, 23). І в іншім місці, коли юдеї говорили: «Хіба дам Господу у всепалення первістка мого за злочин мій і плід утроби моєї — за гріхи душі моєї» (Мих. 6, 7), — пророк, докоряючи їм, сказав: «О людино! Сказано тобі, що — добро і чого жадає від тебе Господь: діяти справедливо, любити діла милосердя і смиренномудро ходити перед Богом твоїм» (Мих. 6, 8). І Давид говорив: «Не прийму ні телят від дому твого, ні козлів із дворів твоїх» (Пс. 49, 9).

Чому ж, маючи можливість указати на такі численні свідчення, в яких Бог вочевидь відкидає ті (юдейські) жертви, настання нового місяця, суботи, свята, (Апостол), облишивши всі ті свідчення, згадав тільки про це? Не без причини і не випадково, а ось чому. Багато хто з невірних, і навіть із самих юдеїв, ратуючи проти нас, говорять, що древня релігія скасована не через свою недосконалість, і не тому, що введена краща, наша (християнська) релігія, а через розбещення тих, котрі приносили тоді жертви. Так говорить Ісая: «Коли ви простягаєте руки ваші, Я закриваю від вас очі Мої; і коли ви примножуєте моління ваші, Я не чую вас». Потім, вказуючи на причину, додає: «ваші руки повні крові» (Іс. 1, 15). Тут обвинувачуються не жертви, а викривається безчестя тих, що їх приносять. І Бог не приймав жертви тому, що (юдеї) приносили їх нечистими руками. І Давид, сказавши: «Не прийму ні телят від дому твого, ні козлів із дворів твоїх», додав: «… до грішника каже Бог: «Навіщо ти говориш, про настанови Мої і завіт Мій береш, в уста свої? Ти ж зненавидів настанови Мої і слова Мої відкинув від себе. Коли бачиш злодія, то сходишся з ним, і з перелюбником спілкуєшся. Уста твої невпинно злословлять, і язик твій сплітає підступи. Сидиш, і наговорюєш на брата твого і на сина матері твоєї зводиш наклеп» (Пс. 49, 16–20).

З цього видно, що Бог відкинув жертви не без причини, а тому, що юдеї чинили перелюб, крали, зводили наклепи на братів. Та й кожний із пророків, звинувачуючи тих, що приносили жертви, давав зрозуміти, що саме за це Бог і відкинув їх.

4. Так говорять наші супротивники. Але Павло завдав їм сильний удар і цим свідченням достатньо закрив їхні безсоромні уста. Бажаючи довести, що Бог відкинув і скасував юдейську релігію, як недосконалу, він скористався саме цим свідченням, у якому немає обвинувачення проти тих, що приносили жертви, а тільки відкривається недосконалість самої релігії.

Бо пророк, не звинувативши юдеїв ні в чому, просто говорить: «Жертви і приношення Ти не захотів, але Ти приготував мені тіло. Всепалення і жертви за гріх Ти не бажаєш» (Пс. 39, 7). А Павло, розтлумачуючи це, сказав: «Скасовує перше, щоб настановити друге» (Євр. 10, 9). Якби він, сказавши: «Жертви і приношення Ти не захотів», — замовчав, то це давало б (супротивникам) деяку можливість для виправдання. Але, сказавши: «Ти приготував мені тіло» і вказавши на введення іншої жертви, — не залишив жодної надії на відновлення попереднього. Розтлумачуючи це, Павло сказав: «За цією-то волею ми освячені одноразовим принесенням тіла Ісуса Христа» (Євр. 10, 10). «Бо якщо кров телят і козлів та попіл телиці через окроплення освячує осквернених, щоб чисте було тіло, то тим більше кров Христа, Який Духом Святим приніс Себе непорочного Богові, очистить совість нашу від мертвих діл» (Євр. 9, 13–14). Отже, цим достатньо доведено, що юдейські жертви припинені і вже ніколи не відновляться, а на їхнє місце введена інша жертва.

Тепер, нарешті, прямо і конкретно вкажемо із самого Писання те, що давно ми намагалися довести, (тобто) що попереднього священства вже немає і не буде. Спочатку подамо деяку передмову, щоб було зрозумілішим тлумачення того, про що піде мова. Авраам, повернувшись із Персії, породив Ісаака, потім цей — Якова; Яків — дванадцять патріархів, від яких вийшли дванадцять, чи вірніше, тринадцять колін, бо замість Йосифа начальниками колін стали його діти, Єфрем і Манасія. І як коліна називалися по імені кожного із синів Якова: Рувима, Симеона, Левія, Юди, Неффалима, Гада, Асира, Веніамина, — так названі були два коліна і по іменах дітей Йосифа, Єфрема і Манасії, — одне Єфремовим, а друге Манасіїним. З цих тринадцяти колін усі володіли полями і великими маєтками, всі обробляли землю і займалися іншими життєвими справами. Тільки коліно Левія, вшановане священством, було звільнено від життєвих справ, не обробляло землю, не займалося ремеслами чи будь-чим іншим, а виконували тільки обов’язки священства й отримувало від усього народу десятину і вина, і пшениці, і ячменю, і всіх інших плодів. Усі давали (левітам) десятину, і це був їхній дохід. Не міг бути священик ні з якого іншого коліна. Бо з цього коліна, тобто Левія, був Аарон, і його нащадки приймали священство по спадкоємству, тоді як з інших колін ніколи не було жодного священика. Отже, левіти отримували від тих (інших колін) десятини і цим харчувалися.

Але ще до Якова та Ісаака, за Авраама, коли не було ні Мойсея, ні написаного закону, коли ще не було левітського священства, не було ні скинії, ні храму, ні окремих колін, коли не видно було Єрусалима, і ніхто ще не отримав влади управляти юдейськими справами, був Мелхиседек, священик Бога Вишнього. Цей Мелхиседек водночас був і цар, і священик. Він був прообразом Христа, і про це ясне згадує Писання. Коли Авраам, напавши на персів, звільнивши з їхніх рук свого племінника Лота і забравши всі трофеї, повертався після отриманої перемоги, то (з цього приводу) Писання так говорить про Мелхиседека: «І Мелхиседек, цар Салимський, виніс хліб і вино, — він був священик Бога Всевишнього, — і благословив його і сказав: «Благословенний Авраам від Бога Всевишнього, Владики неба і землі; і благословенний Бог Всевишній, Який віддав ворогів твоїх у руки твої». Авраам дав йому десяту частину з усього» (Бут. 14, 18–20).

Отже, якщо об’явиться якийсь пророк і скаже, що після Аарона і його священства, після цих (юдейських) жертв і приношень постане інший священик, не з коліна Левія, а з іншого, з якого ніколи не бувало священика, не за чином Аароновим, а за чином Мелхиседековим, то це буде ознакою того, що стародавнє священство припинилося, а на його місце прийшло інше, нове. Бо, якщо б стародавнє священство мало залишатися в силі, то йому належало б іменуватися не за чином Мелхиседековим, а за чином Аароновим. Хто про це говорить? Той, хто говорив про жертви. Він же в іншім місці, ведучи розмову про Христа, ось що говорить: «Сказав Господь Господу моєму: «Сиди праворуч Мене» (Пс. 109, 1).

5. Щоб будь-хто не подумав, ніби йдеться про якусь звичайну людину, тому говорить це не Ісая, не Єремія, і не який-небудь інший пророк із звичайних людей, а сам цар. А цар (сам знаєш) нікого не може назвати своїм Господом, крім Бога. Якби це була звичайна людина, то якийсь безсоромник міг би сказати, що (Давид) говорить про людину. Але тепер, будучи царем, він, звичайно, не назвав би людину своїм Господом . Якби Давид говорив це про яку-небудь просту людину, то як би він сказав що (ця людина) сіла праворуч великої і невимовної слави (Господа)? Це неможливо. А він про цю особу говорить: «Сказав Господь Господу моєму: «Сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх у підніжжя ніг Твоїх» (Пс. 109, 1). Потім, щоб ти не подумав, ніби ця особа слабка і безсильна, Давид додав: «З Тобою народ Твій у день сили Твоєї» (Пс. 109, 3). А щоб виразити це ще яскравіше, сказав: «Із утроби раніше віків і породив Тебе». Хоч раніше віків не народилася жодна людина. «Ти Священик повік за чином Мелхиседековим» (Пс. 109, 4). Не сказав: за чином Аароновим.

Тож, запитай юдея: якщо древнє священство не повинно було ліквідуватися, то чому Бог настановив іншого Священика, — за чином Мелхиседековим? Поглянь, як Павло, дійшовши саме до цього місця, пояснив його. Сказавши про Христа, що, «як і в іншому місці говорить: «Ти Священик повік за чином Мелхиседековим», він добавив: «Про це слід було б говорити багато, але важко витлумачити» (Євр. 5, 6, 11). Потім, докоривши учнів, — скажемо скорочено, — він говорить, хто такий Мелхиседек, і розповідає про нього ось яку історію: «…той, який зустрів Авраама і благословив його, коли той повертався після поразки царів, якому і десятину Авраам відділив з усього» (Євр. 7, 1–2). Потім, розкриваючи значення цього образу, говорить: «Бачите, який великий той, якому й Авраам патріарх дав десятину з кращої здобичі своєї» (Євр. 7, 4).

Це сказав він не просто так, а для того, щоб показати, що наше священство набагато важніше, ніж юдейське. І ця перевага відкривається вже наперед із самого образу речей. Авраам був батьком Ісаака, дідом Якова і прадідом Левія; бо Левій був сином Якова. Від Левія бере свій початок юдейське священство. І саме цей Авраам, прабатько левітів і юдейських священиків, перед Мелхиседеком, який був образом нашого священства, став як мирянин, і виразив це двояко: тим, що дав йому десятину, бо миряни давали священикам десятину; і тим, що отримав від нього благословення, бо миряни ж отримують благословення від священиків. Тож, поглянь, наскільки великою є перевага нашого священства, коли Авраам, патріарх юдеїв, прабатько левітів, благословляється Мелхиседеком і дає йому десятину.

І в іншому місці Старий Завіт розповідає про це, тобто про те, що Мелхиседек благословив Авраама, і про те, що Авраам дав йому десятину (Бут. 14, 19–20). Саме це поставивши на вид, Павло сказав: «Бачите, який великий той». Хто? Мелхиседек, «якому й Авраам патріарх дав десятину з кращої здобичі своєї. Ті з синів Левієвих, що одержують священство, мають заповідь — брати за законом десятину з народу, тобто зі своїх братів, хоча й ці вийшли від стегон Авраамових» (Євр. 7, 4_5). Це значить: левіти, юдейські священики, мали право за законом брати десятину від інших юдеїв. Хоч усі походили від Авраама, як левіти, так і весь народ, але, не дивлячись на це, левіти отримують десятину від своїх братів. А Мелхиседек, «що не походив з роду їхнього (бо не походив від Авраама, ні від коліна левітів, а від іншого роду), одержав десятину від Авраама», тобто взяв від нього десятину. Але крім цього, він вчинив і ще дещо. Що саме? «І благословив того, хто мав обітницю» (Євр. 7, 6).

Що, скажеш, це означає? Те, що Авраам набагато менший за Мелхиседека. Як це? «Без усякого ж заперечення менший благословляється більшим» (Євр. 7, 7). Отже, якби Авраам, прабатько левітів, не був менший за Мелхиседека, то цей не благословив би його, і той не дав би йому десятину. Потім, бажаючи показати, що стосовно Мелхиседека так і було, Павло додав: «І, так би мовити, сам Левій, котрий приймає десятини, в особі Авраама дав десятину» (Євр. 7, 9). Що ж це означає? Те, що сам Левій, ще не народившись, в особі свого батька вже дав десятину Мелхиседекові. «Бо він, — говорить, — ще був у стегнах батька, коли Мелхиседек зустрів його» (Євр. 7, 10). Тому-то Павло і сказав наперед: «… так би мовити». І щоб показати, для чого він говорив про це, робить ось який висновок: «Якби досконалість досягалася через левитське священство, — бо з ним сполучений закон народу, — то яка б іще була потреба поставати іншому священикові за чином Мелхиседековим, а не іменуватися за чином Аароновим» (Євр. 7, 11)?

Що ж це означає? Якщо б юдейські обряди були досконалими, а закон не був тінню майбутніх благ, але сам приводив би все до досконалості і не мусив би уступити (свого місця) іншому; якщо колишнє священство не мало б припинитися і на його місце прийти нове, то чому пророк сказав: «Ти Священик повік за чином Мелхиседековим» (Пс. 109, 4). Мав би сказати: «за чином Аароновим». Ось чому Павло говорить: «Якби досконалість досягалася через левитське священство…, то яка б іще була потреба поставати іншому священикові за чином Мелхиседековим, а не іменуватися за чином Аароновим». З цього видно, що те священство завершилося і на його місце введене нове, набагато краще і більш високе.

Якщо це є справедливим, то справедливим є і те, що настане й інше життя, відповідне до нового священства, і краще законодавство, саме наше. Доказуючи саме це, Павло і говорить: «Адже із зміною священства необхідно бути і зміні закону» (Євр. 7, 12). Оскільки більша частина постанов закону стосувалася обов’язків священства, а колишнє священство було скасоване, тому очевидно із введенням іншого священства необхідно було ввести і краще законодавство. Далі, пояснюючи, про кого йдеться, Апостол продовжує: «Той, про Кого говориться це, належав до іншого коліна, з якого ніхто не приступав до жертовника. Бо відомо, що Господь наш засяяв із коліна Юди, про яке Мойсей нічого не сказав стосовно священства» (Євр. 7, 13–14).

Отже, коли доведено, що Христос походить із цього коліна, тобто Юди, і є Священиком за чином Мелхиседековим, а Мелхиседек набагато вище Авраама, тоді цілком доведено і те, що й інше священство, яке вводиться, набагато вище попереднього. Бо, якщо образ (Мелхиседек) був таким великим і набагато славнішим за юдейське священство, то тим більше сама істина. Доказуючи саме це, Павло і сказав: «І це ще ясніше видно з того, що за подобою Мелхиседека постає Священик інший, Який є таким не за законом заповіді плотської, а за силою життя нескінченного» (Євр. 7, 15–16). Що означає «не за законом заповіді плотської, а за силою життя нескінченного»? Те, що жодна із Христових заповідей не була плотською, — Він велів не овець і телят заколювати, а служити Богові душевною доброчинністю, і в нагороду за це обіцяв нам життя, яке ніколи не закінчується. І знову нас, які померли через гріх, Він Своїм пришестям воскресив і оживотворив, зруйнувавши двояку смерть, — смерть гріха і смерть плоті. Так, через те, що Він приніс нам такі великі блага, Павло і говорить: «… не за законом заповіді плотської, а за силою життя нескінченного».

6. Отже, цим доведено вже і те, що зі зміною священства має бути і зміна закону. Однак це можна б довести і прямо, і привести ще у свідки пророків, які говорять, що закон переміниться, суспільний устрій одержить кращий вид, і що в юдеїв ніколи вже не буде царя. Але оскільки треба говорити стільки, скільки може сприйняти слухач, а не усе зразу і раптом, тому, відклавши це до іншого часу, на цьому тепер закінчимо слово з порадою вашій любові пам’ятати те, що (тепер) сказано, і приєднати його до того, що було сказано колись.

А тепер знову попросимо про те, про що ми вже просили вас колись: наверніть ваших братів до спасіння і старанно потурбуйтеся про збайдужілих членів. Ми не для того несемо такі труди, щоб тільки говорити чи слухати аплодування і шум, а для того, щоб тих, які відійшли, навернути на шлях істини. І нехай ніхто не говорить мені: «У мене з ним немає нічого спільного. Дай Боже мені виправити свої власні справи». Ніхто не може виправити своїх справ, не люблячи ближнього і не піклуючись про його спасіння. Тому і Павло говорить: «Нехай ніхто не шукає для себе, але кожний для ближнього» (1 Кор. 10, 24), знаючи, що особиста користь кожного поєднана з користю ближнього. Ти здоровий, але брат твій хворий. Отже, якщо в тебе добре серце, то ти дуже співчуватимеш тому, хто страждає і станеш наслідувати в цьому блаженного Павла, який говорив: «Хто знемагає, з ким і я не знемагав би? Хто спокушається, за кого б я не палав би?» (2 Кор. 11, 29).

Якщо ми радіємо, коли подамо кому-небудь дві дрібні монети і витратимо на бідних трохи срібла, то яке отримаємо задоволення, якщо встигнемо врятувати душі ближніх? Якої нагороди удостоїмося в майбутньому віці? Бо і тут, коли тільки зустрінемося з ними, згадуючи про зроблене для них добро, завжди будемо відчувати від цієї зустрічі велике задоволення. А там, на Страшному судилищі, побачивши їх, відчуємо чималу відвагу. Як люди несправедливі і жадібні, що крадуть чуже і завдають своїм ближнім безліч зла, коли відійдуть туди (у вічне життя) і побачать скривджених ними (а як показує історія про багача і Лазаря, побачать їх обов’язково), то не в змозі будуть ні уста відкрити, ні щось сказати для свого виправдання, але вкриті соромом та безчестям, від імені тих (скривджених) відведені будуть у ріки вогню; так, навпаки, ті, котрі в цьому житті вчать і наставляють (ближніх), коли побачать там, що врятовані ними клопочуть за них, сповняться чималої відваги. Пояснюючи це, Павло сказав: «Ми будемо вашою похвалою, а рівно й ви нашою» Скажи, коли? «… в день Господа нашого Ісуса Христа» (2 Кор. 1, 14). Переконує в цьому і Христос, кажучи: «Здобувайте собі друзів з багатства неправедного, щоб вони, як станете вбогими, прийняли вас у вічні обителі» (Лк. 16, 9).

Бачиш, яку велику відвагу будемо мати ми від тих, до кого проявимо милість тепер? Якщо такі вінці, така нагорода, така відплата тільки через витрату грошей, то чи не більші і не важливіші блага будуть (дані) нам за допомогу, зроблену для душі? Якщо Тавифа була повернута від смерті до життя за те, що одягала вдовиць і допомагала бідним; якщо сльози облагодіяних нею повернули до її тіла душу, яка вже була відійшла, хоч воскресіння ще не настало; то чого не зроблять сльози тих, котрі врятовані тобою? Як цю, оточивши, вдовиці повернули від смерті до життя, так і тебе тоді оточать врятовані тобою, виблагають для тебе велике людинолюбство (Судії) і вихоплять тебе з геєнського вогню.

Знаючи це, будьмо запальними і старанними не тільки заради теперішнього, але, вийшовши звідси, запаліть вогонь, який тепер є у вас, і попіклуйтеся про спасіння всього міста. А якщо не знаєте, хто хворий, постарайтеся знайти таких. Тоді і ми будемо розмовляти з вами охочіше, знаючи на досвіді, що посіяли не на каміння; і ви будете стараннішими в чеснотах. Як у грошових справах той, що придбав два золоті, запалюється чималим бажанням зібрати і накопичити ще десять і двадцять, так буває і з чеснотами: хто звершить одну добру справу і подвиг, той отримує від цього подвигу спонукання і заохочення до звершення інших (подвигів).

Отже, щоб нам і братів спасти, і для себе забезпечити прощення гріхів, а особливо велику відвагу (перед Богом), будемо насамперед сприяти прославлянню імені Божого. Ради цього вийдемо разом із дружинами, дітьми і домочадцями на цей лов, вихопимо із сітей диявола полонених ним у його волю, і не відстанемо, поки не зробимо все можливе, незалежно від того, будуть вони слухатися нас чи ні. Однак не може бути, щоб вони, християни, не послухалися. А щоб не було у вас і цієї відмовки, скажу ось що: коли ти, витративши багато слів і виконавши все залежне від тебе, побачиш, що ближній упирається, відведи його до священиків. Вони, звичайно, за допомогою Божої благодаті, впіймають здобич. Але успіх буде весь належати тобі, як тому, що привів його.

Про це говоріть чоловіки з жінками, жінки з чоловіками, батьки з дітьми, і друзі з друзями. Щоб юдеї й ті, котрі видають себе за наших однодумців, але (насправді) тримаються їхнього напрямку мислення, довідались, що ми докладаємо зусиль, піклуємося і неустанно журимося про наших братів, котрі тікають до них. І, напевно, тих, котрі від нас тікають до них, вони проженуть від себе раніше нас. Але скоріш за все тепер уже ніхто і не насмілиться перебігати від нас до них. Навпаки, тіло Церкви стане чистим. Бог же, «Який хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1 Тим. 2, 4), нехай укріпить вас на цю ловитву, їх нехай звільнить від цієї омани і, спасши всіх, нехай зробить гідними Царства Небесного задля Своєї слави, бо Йому належить слава і держава повіки віків. Амінь.

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору