«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том І. Книга 2

Проти юдеїв. Слово шосте

Виголосивши перед цим довгу бесіду проти юдеїв і через її тривалість захворівши горлом, Святитель сказав тепер це слово.

Звірі, поки живуть у лісах і не вступають у боротьбу з людьми, бувають досить смирними і лагідними. Але як тільки мисливці, піймавши їх, приведуть до міста і, замкнувши в клітку, розпалять боротися з людьми, і вони, напавши (на людей), покуштують м’яса і попробують людської крові; тоді вже відійти від цих ласощів так легко не можуть, і з великою жадністю накидаються на таку здобич. Так сталося і з нами. І ми, вступивши в боротьбу і повставши проти їхніх безсоромних заперечень, спростували їхні задуми «і всяке звеличування, що повстає проти пізнання Бога, і беремо в полон усякий помисел на послух Христу» (2 Кор. 10, 5), і від того отримали ще більше бажання воювати з ними.

Але що мені робити? Бачите, що голос мій ослаб і не може витримати такої ж тривалої бесіди. Мені здається, що зі мною трапилося тепер те, що з воїном, який з великою люттю напав на ворожий загін і, посікши чимало ворогів, поваливши багатьох, зламав свій меч, і з жалем повертається до своїх. Однак наше горе ще тяжче. Воїн, який зламав меч, може вихопити інший в кого-небудь із тих, що стоять, і, скориставшись (військовим) жаром, проявити велику хоробрість. А коли пропав голос, в іншого взяти його не можливо. Що ж, повернутися і нам? Але не дозволяє нам сила вашої любові. Соромлюся і присутності отця нашого, соромлюся і вашої ретельності. Тому, цілком поручивши себе його молитвам і вашій любові, спробую взятися і за те, що вище сил моїх.

Тож, нехай ніхто з вас не докоряє за невчасність нашого слова, — що сьогодні, коли нас скликали мученики, ми, залишивши проповідь про їхні подвиги, виступаємо проти юдеїв. Бо і для них (мучеників) це слово приємніше. Від наших похвал вони ніскільки не стануть більш славними. Справді, яка потреба у наших словах тим, для яких і подвиги вище за природу смерті, і нагороди вищі за сили і поняття (людські)? Вони зневажили цим життям, знехтували катування і тортури, знехтували смерть, піднеслися до неба, звільнилися від хвилювання життєвими турботами, досягли тихої пристані, несучи із собою не золото і срібло та коштовний одяг, а скарби, які неможливо вкрасти — терпіння, мужність і любов. Тепер вони перебувають у спілкування з Павлом, ще до (отримання) вінців окриляються очікуванням їх, уникаючи, нарешті, невідомості майбутнього. Яка ж їм необхідність у наших словах?

Ось чому для них приємніше це. Від наших похвал, як я вже сказав, до їхньої слави нічого не добавиться; а від нашої боротьби проти юдеїв для них буде велике задоволення, і вони охоче вислухають слова, особливо сказані на захист слави Божої. Мученики особливо не люблять юдеїв, тому що дуже полюбили Того, Кого ті розіп’яли. Ті говорили: «Кров Його на нас і на дітях наших» (Мф. 27, 25); а ці пролили свою кров за Того, Кого ті вбили. Тому вони із задоволенням вислухають ці слова.

2. Отже, ми достатньо довели, що, якби теперішнє рабство юдеїв мало завершитися, то пророки і про це провістили б і не затаїли б цього. Ми довели це, вказавши, що всі поневолення: єгипетське, вавилонське і колишнє за Антіоха Єпіфана, спіткали юдеїв згідно із провіщенням. Ми через Божественне Писання довели, що для кожного з цих поневолень було провіщено і місце, і час. Однак для цього жоден пророк не визначив часу (терміну). Те, що він буде, все приведе до запустіння, змінить суспільний устрій (юдеїв), а також через скільки часу після повернення з Вавилона це станеться, — це провістив Даниїл. Але що він завершиться, і що ці нещастя коли-небудь припиняться, цього ні цей, ні інший пророк не відкрив. Навпаки, Даниїл провістив, що це рабство буде тяжіти над ними до кінця віку.

Сам час підтверджує наші слова: стільки минуло його з тих пір, а й досі не видно для них ні сліду, ні початку добрих перемін, хоч вони і не раз намагалися відбудувати храм. Так, вони мали намір і раз, і два, і три, при Адріані, Костянтині і Юліані, але всякий раз були призупинені, — спочатку воїнами, після вогнем, що вийшов з основи і зупинив їхню передчасну спробу. А мені хотілося б нарешті запитати їх: чому це, скажи мені, проживши стільки часу в Єгипті, ви знову отримали свою батьківщину; потім, будучи відведеними до Вавилона, також повернулися до Єрусалима; відтак, зазнавши стільки нещасть за Антіоха, знову повернулися до попереднього становища, знову отримали з попереднім достоїнством і жертви, і жертовник, і святе-святих, і все інше? А тепер цього не сталося. Ні.

Ось уже минуло сто років, двічі, тричі, чотири рази по стільки, і навіть набагато більше, бо відтоді (від Антіоха) до цього часу минуло вже п’ятсот років, а ми не бачимо, щоб де-небудь показався хоч натяк на таку переміну. Навпаки, їхні справи розладналися вщерть, і навіть уві сні не бачать такої надії, яку мали колись. Якщо вони вкажуть на свої гріхи і скажуть: «Так, ми згрішили перед Богом і образили Його, за це і не одержуємо рідної землі», — ці люди, котрі без сорому слухали постійні викриття пророків, і не зізнавалися, коли ті особливо викривали їх в убивствах, — якщо вони тепер сповідують і усвідомлять свої гріхи, то я ще запитаю кожного з них: то ти за свої гріхи, юдею, живеш стільки часу поза Єрусалимом?

Що ж тут нового і надзвичайного? Хіба ви тільки тепер живете в гріхах, а колись жили праведно і доброчесно? Хіба ви не споконвіку і не з давніх-давен перебували в численних беззаконнях? Хіба не викривав вас у численних (злих ділах) пророк Єзекіїль, коли вказав на двох блудниць, Оголу та Оголиву і сказав, що ви звершили блуд у Єгипті, чинили безумство з іноплемінниками і служили чужим богам (Єз. 23)? Що ж, коли розділялося море, розпадалося каміння і стільки чудес звершувалося в пустелі, хіба тоді ви не поклонялися тельцю? Хіба ви не раз не намагалися убити Мойсея, то кидаючи в нього каміння, то виганяючи його, то завдаючи йому інших численних образ? Хіба ви не часто промовляли хулу проти Бога? Хіба не служили Веельфегору? Хіба не приносили синів своїх і дочок у жертву демонам? Хіба не чинили всілякі безчестя і гріхи? Хіба не говорив вам пророк від імені Божого: «Сорок років гнівив Мене рід цей, і Я сказав: народ цей заблукав серцем» (Пс. 94, 10)?

Як же Бог тоді не відвернувся від вас, але і після дітовбивств, після ідолослужіння, після чималого безчестя, після невимовної невдячності ще дозволив бути в нас пророкові — великому Мойсеєві, і звершував дивні та надзвичайні знамення? І чого не було з будь-ким із людей, те сталося з вами, — хмара простяглася над вами замість покрову, стовп водив вас замість світильника, вороги добровільно корилися вам, міста здавалися майже тільки від одного голосу. Ви не мали нестатку в зброї, ні у війську, ні в битвах: ви тільки засурмили, і стіни падали самі собою. У вас була нова і надзвичайна їжа, що навіть пророк викликує: «Хліба небесного дав їм. Хлібом ангельським живилися люди, поживи послав їм до ситості» (Пс. 77, 24–25).

Чому ж, скажи, хоч ви тоді і жили нечестиво, служили ідолам, убивали дітей, побивали камінням пророків, чинили численні злочини, однак користувалися таким благоволінням, таким заступництвом Божим. А тепер, хоч і не служите ідолам, не вбиваєте дітей, не побиваєте камінням пророків, однак усі живете в рабстві? Хіба тоді був один Бог, а тепер інший? Хіба не той самий (Бог) і тодішні справи влаштовував і нинішні творить? Чому ж, скажи мені, коли тяжчими були гріхи (ваші), тоді великою була вам честь від Бога, а тепер, коли чините менше беззаконня, Він зовсім відвернувся від вас і віддав на постійне безчестя? Якщо ж Він тепер відвертається від вас за гріхи, тим більше належало б (Йому відвертатися) тоді. Якщо ж Він тоді зглянувся на вас, хоч ви і жили нечестиво, то тим більше належало б зглянутися тепер, коли ви не чините таких злочинів. Чому ж Він не проявив поблажливості?

Якщо ви соромитеся вказати причину, то я скажу прямо, чи вірніше, не я, а сама дійсна істина, — за те, що ви вбили Христа; за те, що підняли руки на Владику; за те, що пролили дорогоцінну Кров. Ось за що немає вам поблажливості, немає, нарешті, прощення, немає вибачення. Тоді ви ображали рабів: Мойсея, Ісаю, Єремію. Тоді хоч і чинилося безчестя, але ще не було звершене основне зло. А тепер ви затьмарили всі попередні (беззаконня), і після злочину, вчиненого проти Христа, для вас уже не може бути більшого беззаконня. Ось чому ви і караєтеся тепер більше. Інакше, якщо не в цьому причина вашого теперішнього приниження, то чому Бог терпів вас тоді, коли ви вбивали дітей, а тепер, коли нічого такого не робите, відверта-ється? Ясно, що, убивши Христа, ви вчинили набагато більший і тяжкий злочин, ніж дітовбивство чи будь-яке інше беззаконня.

3. Тож, скажіть мені, невже після цього ви насмілитеся називати Його обманщиком і беззаконником? Чи, навпаки, замість того, щоб суперечити такому яскравому свідченню подій, не втечете і не заховаєтеся? Якби Ісус був, як ви говорите, обманщиком і беззаконником, то вам належалося б ще й прославитися тим, що ви вбили Його. Якщо Финеєс, убивши одного, цілковито припинив цим гнів (Божий) проти (юдейського) народу: «Устав, — сказано, — Финеєс, і вчинив суд над винними, і пошесть припинилася» (Пс. 105, 31). Якщо він, вразивши одного беззаконника, звільнив від Божого гніву безліч народу, що був винуватий у безчесті; то тим більше так мало б статися з вами, якби Розп’ятий був беззаконником. Чому ж Финеєс, убивши беззаконника, виправданий і вшанований священством, а ви, розіп’явши, як говорите, якогось обманщика і Божого супротивника, не тільки не заслужили похвали і честі, але впали в більші нещастя, ніж тоді, коли заколювали власних синів? Чи не очевидним є навіть для недоумкуватих, що ви терпите таке покарання за те, що поступили беззаконно зі Спасителем і Владикою вселеної?

Тепер ви утримуєтеся і від злочинного кровопролиття (дітей) і вшановуєте суботи, а тоді і цей день порушували. І Бог обіцяв через Єремію пощадити ваше місто, якщо перестанете носити тягарі в суботу (Єр. 17, 21). Тепер ви вже так робите — не носите тягарів у суботу, однак Він не примиряється з вами, бо цей ваш гріх (проти Христа) більший за всі гріхи.

Отже, ви даремно вказуєте на свої нинішні гріхи (як на причину теперішніх нещасть ваших). Ні, не за якісь інші ваші діла, а саме за те (найбільше) беззаконня ви терпите такі нещастя. Бо, якби його не було, тоді Бог не відвертався б від вас так довго, хоч би ви вчинили незлічиму безліч гріхів. Це видно як з того, що вже було сказано, так і з того, про що я маю намір тепер сказати. Що ж це таке? Ми чули, як Бог часто говорив через пророків вашим отцям, що ви гідні були численних нещасть. «Пожалів Я, — говорить, — святе ім’я Моє, яке знеславив дім Ізраїлів серед народів». І знову: «Не заради вас Я роблю це…, доме Ізраїлів, а заради імені Мого» (Єз. 36, 21, 32). Це означає, що ви заслуговували ще більш тяжкого покарання і мук. Але щоб хто не сказав, що Бог, зі Своєї слабості і відсутності сил спасти, віддав юдеїв до рук ворогів, Я заступаюся і допомагаю вам. Отже, якби Христос, Якого ви розіп’яли, був беззаконником, то, хоч б ви вчинили незлічиму безліч гріхів, навіть більш тяжких, ніж колишні, Бог, напевно, спас би вас задля того, щоб не обезславилося Його ім’я, щоб Того (Христа) не вважали великим і не сказали, що ви постраждали за Нього. Бо, якщо (Бог) заради Своєї слави вочевидь зневажає вашими гріхами, то тим більше Він поступив би так тепер, — схвалив би це вбивство і загладив би безліч ваших гріхів.

Але коли Він показує абсолютну відразу до вас, то, мабуть, цим своїм гнівом і тим, що повністю відкинув вас, напоумляє навіть найбільш упертих, що убитий вами був не беззаконником, а Самим Законодавцем і подателем численних благ. Ось чому ви, котрі поступили з Ним нечестиво, перебуваєте в гнобленні та безчесті. А ми, що поклоняємося Йому, які колись були безчесніші за всіх вас, тепер за Божою благодаттю стали славнішими і поважнішими за вас.

«Але відкіля, — скажете, — видно, що Бог відвернувся від нас?» Скажи мені, чи потрібно ще доводити це словами? Коли самі діла волають і подають звук голосніший за сурму: зруйнування міста, спустошення храму і все, що тільки сталося з вами, — невже вам потрібні ще словесні докази? «Але, — скажете, — навели на нас ці нещастя люди, а не Бог». Навпаки, це зробив саме Бог. Якщо ти приписуєш свої нещастя людям, то візьми на думку те, що люди, скільки б не намагалися, не могли б вчинити свого наміру, якби він не був угодний Богові. Коли варвар напав (на Юдею), ведучи за собою всю Персію і сподіваючись цим набігом захопити всіх, і замкнув усіх у місті, наче в сітях і тенетах. Але тоді Бог був милостивішим до вас, і ворог без війни, без битви, без бою, залишивши сто вісімдесят п’ять тисяч воїнів убитими, тікав від вас, вважаючи за щастя, що хоч сам врятувався. Так Бог часто вирішував і безліч інших воєн. Виходить, і тепер якби Він не залишив вас напризволяще, то люди не змогли б зруйнувати вашого міста і спустошити храм, запустіння не продовжувалося б досі, і численні ваші спроби (відродити його) не залишилися б безуспішними.

4. Але крім цього постараюся довести вам й інше, — римські царі вчинили вам усе це не своєю силою, а тому, що Бог прогнівався на вас і покинув вас. Якби це була справа людська, то ваші нещастя обмежилися б тільки полоном і ваше приниження не поширювалось би далі. Нехай буде по вашому: люди зруйнували стіни, сплюндрували місто і повалили жертовник. Але хіба люди припинили і (ряд) пророків? Хіба вони відняли (у вас) благодать Духа? Хіба вони зруйнували й інші святині ваші, а саме: голос від очистилища, силу помазання і «наперсник» (Вих. 28, 30) на одязі священика?

Не всі початки юдейського устрою були земними, а більшість з них, найбільш важливі, були з небес. Наприклад, Бог дозволив приносити жертви. Жертовник, звичайно, був на землі, також і дрова, і ніж, і священик. Але вогонь, який мав сходити в те святилище і спалювати жертви, сходив з неба. Бо не людина вносила вогонь у храм, а з неба сходило полум’я і звершувало службу щодо жертви. Також, якщо необхідно було довідатися про що-небудь, то виходив голос зсередини херувимів від очистилища і провіщав майбутнє. Водночас на каменях, що були на грудях первосвященика, було якесь сяйво, чи так зване явлення, і через нього відкривалося майбутнє. Крім цього, коли необхідно було звершити над кимсь помазання, тоді посилалась благодать Духа і сходила на єлей. Пророки звершували ці дії, і часто хмара та дим покривали святилище.

Отже, щоб юдеї не впирались і не приписували свого поневолення людям, Бог попустив не тільки впасти місту і зруйнуватися храмові, але припинитися і тому, що брало свій початок з неба, а саме: вогню, голосу, сяйву каменів і т. ін. Тому, коли юдей стане говорити тобі: «Люди повстали проти нас, люди зробили зло», — скажи йому, що люди не повстали б, якби Бог не попустив цього. Нехай люди зруйнували твою стіну. Але хіба людина заборонила сходити вогню з неба? Хіба людина заборонила голосу, що постійно лунав від очистилища? Хіба й одкровення на каменях, і священне помазання, і все інше знищила людина? Хіба не Бог знищив це? Це зрозуміло кожному. Чому ж Він знищив? Хіба не очевидно, що через гнів і відразу до вас? «Ні, — скажете, — а через те, що в нас немає столиці, тому немає і цього». А чому у вас немає столиці? Чи не тому, що Бог покинув вас?

Але, щоб зовсім закрити безсоромні вуста юдеїв, із самого Писання докажемо і те, що причиною припинення пророцтв було не зруйнування храму, а гнів Божий, і що тепер вони дратують Його ворожнечею проти Христа набагато більше, ніж тоді, коли поклонялися тельцю. Коли пророкував Мойсей, тоді не було ні храму, ні жертовника, однак, хоч вони чинили безліч нечестивих справ, помазання пророче не віднімалося в них. Навпаки, були тоді як цей великий і доблесний муж, так й інші сімдесят пророків, крім нього. Та не тільки тоді (були в них пророки), але і після того, коли вже був храм і весь чин богослужіння. Потім, коли (храм) був спалений і всі юдеї були відведені у Вавилон, і тоді Єзекіїль та Даниїл, хоч і не бачили святого-святих, не стояли перед жертовником, а знаходилися в чужій землі серед беззаконних і нечистих людей, однак були сповнені Духа, провішували майбутнє, навіть говорили про речі більш численні і дивні, ніж колишні (пророки), і бачили божественне видіння, наскільки їм можливо було його бачити.

Чому ж, скажи мені, тепер немає у вас пророків? Чи не тому, мабуть, що Бог відвернувся від вас? За що ж Він відвернувся від вас? Цілком очевидно, що за Розп’ятого і за (вчинені над Ним) беззаконні діла. З чого це видно, скажеш? З того, що ви колись, хоч і жили нечестиво, однак мали все; а тепер, після хреста хоч живете вочевидь, краще, однак терпите більше покарань і з попереднього нічого не маєте.

5. Але, щоб ви змогли довідатися про причину цих нещасть і від самих пророків, які ясно і докладно сповіщали про це, послухайте, що говорить Ісая, як провіщує і про майбутні Христові благодіяння для всіх, і про вашу невдячність. «Ранами Його ми зцілилися», — говорить Він, провіщуючи про те, що всі спасуться хрестом. Потім, пояснюючи, хто такі «ми», додав: «Усі ми блукали, як вівці, зведені були кожен на свою дорогу». А розтлумачуючи хресні страждання, говорить так: «Як агнець, ведений Він був на заколення, і як агнець перед тим, хто стриже його, безмовний, так і Він не відкривав уст Своїх. Від пут і суду Він був узятий» (Іс. 53, 5–8).

А де можна бачити звершення цього? У беззаконному судилищі Пилата. «Тому що після того, як було стільки свідків проти Ісуса, Він, — говорить Євангеліє, — нічого не відповідав їм». І коли правитель сказав йому: «Чи не чуєш, скільки свідчать проти Тебе» (Мф. 27, 13), — Він нічого не відповів, а стояв мовчки. Саме про це і сказав пророк ще задовго до цього: «Як агнець, ведений Він був на заколення, і як агнець перед тим, хто стриже його, безмовний». Потім, показуючи, яке беззаконня звершилося тоді в судилищі, він говорить: «Від пут і суду Він був узятий». Бо тоді над Ним ніхто не вершив праведного суду, а прийняли проти Нього лукаві свідчення. Причиною ж було те, що Він не хотів захищатися. Бо, якби захотів, то похитнув би і потряс усе. Якщо, будучи вже на хресті, Він крушив каміння, затьмарив всесвіт, закрив сонячні промені, із дня по всій землі зробив ніч; то, звичайно, міг вчинити таке ж й у судилищі. Але, щоб показати Свою лагідність і смиренність, Він не захотів робити цього. Тому і говорить пророк: «У смиренні суд Його звершився». Потім, вказуючи, що Він не був звичайною людиною, пророк добавив: «Але рід Його хто вияснить?».

Справді, про кого це говорить пророк, що «Він відірваний від землі живих»? Тому і Павло говорить: «Життя наше сховане з Христом у Богові; коли ж з’явиться Христос, життя наше, тоді ви з’явитеся з Ним у славі» (Кол. 3, 3–4). Але оскільки я хотів сказати і довести, що саме за Нього юдеї терплять ці нещастя, то пора вже привести слова Ісаї. Де ж він говорить про це? Сказавши про судилище, про вбивство, про прийняття Ним на Себе (наших гріхів), сказавши: «Він відірваний від землі живих», пророк додав: «Йому призначили гріб зі злочинцями, але Він похований у багатого» (Іс. 53, 9). Не сказав просто: «з юдеями», але «зі злочинцями». Бо хто ще може бути більш злочинний і лукавий за тих, котрі після скількох благодіянь убили свого Благодійника?

Якби цього не сталося, якби ви не зганьбили себе тепер і не втратили все, що отримали від отців, якби храм ваш не перетворився на руїни, і ваша доля не була настільки жалюгідною, що її неможливо описати, тоді ти, юдею, міг би ще не вірити. Але, якщо волають діла і пророцтво звершилося, то чому даремно і без потреби впираєшся? Де тепер ваша святиня? Де первосвященик? Де одяг і слово судне, і явлення (Вих. 27, 15, 30)? Не говори мені про (нинішніх ваших) патріархів, — корчмарів, торгашів, що сповнені всяким беззаконням. Скажи мені, який може бути священик, коли немає того древнього помазання та іншого освячення? Скажи мені, який може бути священик, коли немає ні жертви, ні вівтаря, ні богослужіння? Хочеш, розкажу тобі про закони щодо священства, за якими в древності поставлялися (первосвященики), щоб ти знав, що нинішні, так звані вами патріархи не є священиками, а тільки мають подобу священиків і грають, ніби на сцені. Але не можуть навіть і подоби витримати, — настільки вони є далекими не тільки від істини, а навіть від її подоби.

Отже, згадай, як був поставлений тоді священиком Аарон. Скільки жертв приніс за нього Мойсей, скільки тварин заколов, як омив його, як помазав у нього край вуха, праву руку, праву ногу, потом наказав йому пробути всередині (скинії) визначене число днів. Але краще послухати слова Писання. «Це, — сказано, — помазання Аарона, і помазання синів його» (Лев. 7, 35). «І сказав Господь Мойсеєві, говорячи: «Візьми Аарона і синів його з ним, і одежу, і єлей помазання, і тельця у жертву за гріхи, і двох баранів…, і збери всю громаду при вході до скинії зібрання…» І сказав Мойсей до громади: «Ось що повелів Господь зробити». І, — потім, — привів їх, — подамо скорочено, — …обмив їх водою, і поклав на нього хітон, і оперезав його поясом, і вдягнув на нього верхню ризу, і поклав на нього ефод, і оперезав його поясом ефода, і прикріпив ним ефод на ньому, і поклав на нього наперсник, і на наперсник поклав урим і тумим, і поклав на голову його кидар, а на кидар з передньої сторони його поклав поліровану дощечку…; — потім, — узяв Мойсей єлей помазання…, і покропив ним жертовник і все приладдя його, й умивальник, і підніжжя його, щоб освятити їх; і полив єлей помазання на голову Аарона». Те саме зробив і з синами його «І привів тельця». І як заколов його, то після покладання рук Аарона та його синів узяв «крові і перстом своїм поклав на роги жертовника з усіх боків і очистив жертовник, а решту крові вилив до підніжжя жертовника і освятив його, щоб зробити його чистим». Потім, спаливши деякі частини тельця, одні всередині, інші — поза скинією, привів ще барана і приніс його у всепалення. Далі привів іншого «барана, барана освячення» і після покладання на нього рук Аарона та його синів заколов його, «і взяв крові його, і поклав на край правого вуха Ааронового і великий палець правої руки його, і на великий палець правої ноги його». Те ж саме зробив і з синами його. Потім, узявши деякі частини жертви, поклав на руки Аарона та його синів і так приніс Богові. І знову, взявши «єлею помазання і крові, і покропив Аарона і одяг його, і синів його, і одяг синів його». І освятив їх, і повелів зварити м’ясо у дворі скинії і там його з’їсти. «Сім днів не відходьте від дверей скинії, — сказав він, — доки не виповняться дні посвячення вашого, тому що сім днів повинно відбуватися посвячення ваше» (Лев. 8 розд.). Отже, коли (Писання) говорить, що Аарон таким чином був поставлений, таким чином очищений, таким чином освячений, таким чином умилостивив Бога, а тепер нічого цього немає, — ні жертви, ні всепалення, ні кроплення кров’ю, ні помазання єлеєм. Якщо немає скинії зібрання, і нинішній юдейський священик не перебуває визначені дні у святилищі, то, очевидно, що він і не справжній, і не чистий, і беззаконний, і поганий, і такий, що гнівить Бога. Бо, якщо священик міг бути поставлений не інакше, як тільки таким чином, то зрозуміло, що коли в них немає цих обрядів, то немає і священства. Бачиш, я справедливо сказав, що вони далеко ухилилися не тільки від істини, але й навіть від її подоби.

6. Однак не тільки з цього, а ще й з іншого можна довідатися, наскільки високим було достоїнство священства. Так, коли деякі нечестиві і злобливі люди повстали проти Аарона, намагаючись позбавити його начальства і заперечуючи його гідність, смиренний Мойсей, бажаючи напоумити їх на ділі, що він підніс Аарона до гідності не тому, що він його брат, рідна і близька людина, а поручив йому священство, підкоряючись Божому визначенню, — повелів кожному коліну, а також і Аарону, принести по жезлові. Коли принесли, він, узявши всі жезли, поклав їх у скинії і, поклавши там, повелів ждати Божого рішення щодо цих жезлів. І ось всі жезли залишилися такими, як були, тільки Ааронів раптом ожив, покрився листям і плодами, щоб пізнали, що Владика природи, використавши листя замість письмен, знову рукоположив (Аарона). Бо Той, Хто сказав на початку: «Нехай вирощує земля зелень, траву» (Бут. 1, 11), тепер пробудив її здатність до плодоносіння. Він змусив ожити і це древо, сухе і безплідне, без землі і кореня. І став тоді той жезл викриттям і свідченням як злоби тих людей, так і суду Божого, — не подаючи голосу, а тільки видом, сильніше сурми напоумляючи всіх, щоб надалі не спокушались на такі діла.

І не тільки цим, але ще й іншим чином рукоположив Бог Аарона. Коли багато хто, обурившись, захотіли Ааронової честі (влади, як цього домагаються і прагнуть багато хто), Мойсей знову повелів їм принести кадильниці, покласти в них фіміаму і чекати вирішення з неба. І коли вони курили фіміам, розступилася земля і поглинула всіх їхніх співучасників, а кадильниці, які вони принесли, попалив небесний вогонь. А щоб це з часом не забулося і нащадки знали про дивне рішення Боже, Мойсей повелів ті кадильниці повісити біля жертовника, щоб як жезл беззвучно промовляв своїм виглядом, так і ці речі всім нащадкам говорили, надихали і радили не наслідувати безумство предків, щоб не зазнати такої ж кари, як вони. Бачиш, як у давнину рукополагалися священики? А тепер в юдеїв усе це — дитячі забавки, все це — сміх, і сором, і корчмарство, усе сповнене незлічимим беззаконням.

Тож, скажи мені, невже ти будеш наслідувати тих, котрі завжди намагаються і робити, і говорити тільки те, що противне законам Божим? І ти біжиш до їхньої синагоги? І не боїшся, що впаде з неба блискавка і спалить твою голову? Хіба не знаєш, що той, хто хоч і не чинив розбою, але тільки опинився у вертепі розбійників, піддається покаранню разом з ними? Але що говорити про розбійників? Ви всі, звичайно, знаєте і пам’ятайте, що, коли деякі негідники й ошуканці скинули в нас (царські) статуї, тоді не тільки ті злочинці, а всі, хто тільки виявився при цьому, були схоплені разом з ними, відведені у судилище і зазнали жорстоких покарань? А ти, скажи мені, квапишся бігти туди, де ображається Отець, хулиться Син, де зневажаються Святий і Животворчий Дух? І не боїшся, не тремтиш, коли входиш у ці огидливі і нечисті місця? Скажи мені, яке ти будеш мати виправдання, яке вибачення, коли сам добровільно штовхаєш себе в безодню і кидаєшся в прірву?

Не говори мені, що там лежить закон і книги пророків, — цього не досить для освячення місця. Що важливіше: те, що у (відповідному) місці лежать (священні) книги, чи те, як (люди) говорять про те, що міститься в цих книгах? Напевно те, що говорять і думають про зміст книг. Скажи мені, коли диявол говорив із Писання, невже освятилися його уста? Цього сказати не можна: він залишився тим, ким був, — дияволом. А демони? І вони проповідували і говорили: «Ці чоловіки — раби Бога Всевишнього, які звіщають нам путь спасіння» (Діян. 16, 17). То невже через це поставимо їх в один ряд з Апостолами? Аж ніяк. Навпаки, ми (як і раніше) відвертаємося і ненавидимо їх. Та й навіть саме промовляння (священних) слів не освячує, а книги, які там лежать, освячують? Хіба це можливо?

Саме тому особливо і ненавиджу синагогу, що в ній лежать закон і пророки, і ненавиджу тепер більш, ніж коли б у ній їх не було. А чому? Бо це служить великою приманкою, великою спокусою для простих душ. Тому і Павло вигнав демона скоріше за те, що він заговорив, ніж коли б мовчав: «Розгнівавшись, — сказано, — сказав духові: «… вийди з неї» (Діян. 16, 18) За що? За те, що кричав: «Ці чоловіки — раби Бога Всевишнього». Зберігаючи мовчання, (демони) не так би приваблювали, а коли б заговорили, тоді захоплювали б багатьох слабких і заставляли б слухати себе й в інших випадках. Щоб відчинити двері для свого обману і надати неправді більшої пригожості, демони добавили до неї трохи істини, подібно, як готують отрутні речовини, обмазуючи краї посудини медом, щоб шкідливе зілля легко приймалося. Ось чому Павло особливо не стерпів і поспішив закрити їм уста, — вони привласнювали собі не належне їм достоїнство.

І я ненавиджу юдеїв за те, що вони мають закон, однак порушують його і тим намагаються звабити простодушних. Вони не були б настільки винні, якби відкидали Христа через те, що не вірять пророкам. А тепер вони позбавили себе будь-якого вибачення, бо говорять про себе, що вірять пророкам, і водночас паплюжачи Того, про Кого ті пророкували.

7. Нарешті, якщо ти вважаєш місце святим через те, що там лежать закон і пророчі книги, то тобі вже прийдеться вважати святими й ідолів та ідольські храми. Була колись у юдеїв війна. Жителі Азота, перемігши їх, забрали ковчег і внесли його до свого святилища (1 Цар. 5.). То невже їхній храм від того, що в ньому був ковчег, став святим? Ні, він залишився мерзенним і нечистим, і це тут же проявилося на ділі. Щоб вороги пізнали, що перемога їм дісталася не через безсилля Бога, а через безчестя тих, що Йому служили, ковчег, узятий у полон, у чужій землі показав свою силу, — двічі повалив ідола на землю так, що той розбився. Тож, ковчег не тільки не освятив місця, а противився цьому місцю.

Але, який тепер ковчег у юдеїв, якщо в них немає ні очистилища, ні помазання, ні скрижалів завіту, ні святого-святих, ні завіси, ні архієрея, ні фіміаму, ні всепалення і жертви, ні будь-чого іншого, що робило тоді ковчег високоповажним? Мені здається, цей (нинішній) їхній ковчег нічим не кращий, а навіть набагато гірший від тих скринь, що продаються на площі. Ці не можуть завдати жодної шкоди тим, що до нього підходять, а той щоденно наносить велику шкоду тим, котрі до нього наближаються. «Браття, не будьте дітьми розумом: на зле будьте як діти, а розумом будьте повнолітні» (1 Кор. 14, 20).

Тому тих, хто має страх до цих речей, звільняйте від цього недоречного страху і навчіть, що страшитися і боятися треба не цього ковчега, а щоб відвіданням синагоги, прихильністю до юдейства, цим невчасним дотриманням юдейських обрядів не зруйнувати храм Божий. Бо сказано: «Ви, що виправдовуєтеся законом…, відпали від благодаті» (Гал. 5, 4). От чого потрібно боятися, як би вам у той день не почути від Того, Хто буде судити вас: «Не знаю вас, звідки ви; відійдіть від Мене всі» (Лк. 13, 27); — бо ви спілкувалися з тими, котрі розіп’яли Мене, всупереч Моїй волі відновлювали свята, які Я скасував, і бігали до синагоги юдеїв, котрі беззаконно поступили зі Мною. Я зруйнував їхній храм, перетворив на руїни святилище, що містило в собі страшні речі. А ви виявляли повагу до таких храмин, котрі нічим не кращі за корчми і розбійницькі вертепи». Якщо тоді, коли були херувими, коли ще був ковчег, коли була (у храмі юдейському) благодать Духа, тоді Господь в одному місці сказав: «Ви зробили його вертепом розбійників» (Мф. 21, 13); в іншому: «… домом торгівлі» (Ін. 2, 16). І назвав його так через беззаконня та вбивства юдеїв.

То тепер, коли їх покинула благодать Духа і знищена вся їхня святиня, а вони тим часом всупереч волі Божій звершують своє беззаконне служіння, — чим назвати (їх) синагоги, як знайти для них відповідну назву? Якщо храм був вертепом розбійників уже тоді, коли ще мав своє призначення, то тепер, чи назвеш його домом розпусти, чи місцем беззаконня, чи житлом демонів, чи фортецею диявола, чи губителем душ, чи прірвою і ровом абсолютної погибелі, чи як би не назвав, — назвеш його так, як він того заслуговує.

Бажаєш бачити храм? Не біжи до синагоги, а сам будь храмом. Бог зруйнував один храм у Єрусалимі і спорудив тисячі храмів, які набагато достойніші. «Ви є храм Бога Живого» (2 Кор. 6, 16), — сказано. Прикраси цей дім, вижени (з себе) всякі злі помисли, щоб тобі стати почесним членом Христовим, щоб бути храмом Духа. Зроби такими ж й інших. Коли бачите бідних, ви не хочете пройти мимо них. Так само, коли бачиш того, що біжить до синагоги, не пропускай його, а втримай словом, ніби вуздою, і приведи до церкви. Ця милостиня більше за ту, і прибуток від неї більший, ніж десять тисяч талантів. Але що я говорю — десяти тисяч талантів? Більше за весь видимий світ, бо і людина є дорожчою за весь світ. Для неї створені і небо, і земля, і море, і сонце, і зірки. Тож, подумай про гідність того, кого можеш врятувати, і не запиши його без опіки. Хоч би хто роздав тисячі грошей, він не вчинить того, що чинить той, хто спасає душу, відводить від омани і направляє до благочестя. Той, хто подасть убогому, угамує голод, а хто виправив юдействуючого, припинить безчестя. Той полегшить бідність, цей зупинить беззаконня; той врятує від муки тіло, цей вихопить із геєни душу.

Я показав скарб, не втратьте прибутку. Тут не можна скаржитися на бідність, не можна посилатися на убогість: увесь видаток у словах, уся витрата в бесіді. Тож не полінуймося, а з належною ретельністю і ревністю будемо уловляти наших братів і, залучивши їх — навіть проти їхньої волі — у свої доми, запропонуймо їм обід і сьогодні ж розділімо з ними трапезу, щоб вони на наших же очах, відійшовши від посту і подавши нам достатнє свідчення і підтвердження щодо своєї переміни на краще, стали причасниками вічних благ для себе і для нас через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, через Якого і з Яким слава Отцю зі Святим Духом, нині і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору