Проти юдеїв. Слово п’яте
Чому це в нас сьогодні зібрання стало численнішим? Звичайно, ви зібралися для споживання обіцяного, прийшли отримати очищене вогнем срібло, яке я обіцяв віддати вам. «Слова Господні, — сказано, — слова чисті, срібло, очищене від землі» (Пс. 11, 7). Благословенний Бог, що дав вам таку старанність слухати духовні наставляння! Як ті, що мають пристрасть до вина і напоїв, щодня, щойно вставши, розвідують і довідуються, де напої, бенкети і вечері, святкування і зібрання п’яниць, посудини, чаші і склянки; так і ви щоденно, щойно встанете, довідуєтеся, де умовляння і поради, повчання і наставляння, і слово на славу Христа. Тому і ми більш охоче беремося за цю справу і з всією готовністю пропонуємо те, що обіцяли.
Отже, наша боротьба з юдеями закінчилася, як випливає: є і трофей, і для нас сплетений вінець, і ми вже отримали нагороду за попередню бесіду. Нашою метою було довести, що те, що чиниться тепер юдеями, є беззаконням і нечестям, боротьба і війна людей проти Бога. Це з Божою допомогою і доведено абсолютно точно. Бо, якби вони і мали надію знову отримати своє місто, повернутися до колишнього устрою і бачити відновленим свій храм, чого, однак, ніколи не буде, то й тоді не змогли б нічим виправдатись у тому, що тепер роблять. Ось і три отроки, і Даниїл та інші, що були в полоні (вавилонському), сподівалися знову отримати своє місто, через сімдесят років побачити батьківську землю і жити за колишніми законами. Однак, маючи ясну і безсумнівну обітницю, вони до її звершення і до повернення (до Єрусалима) не наважувалися робити що-небудь з того, що було постановлено (про свята), як це роблять нинішні юдеї.
Так можеш і ти закрити уста юдею. Справді, спитай його: «Чому ти постиш, не маючи міста?» І якщо він скаже: «Тому, що сподіваюся знову отримати місто», — скажи йому: «Тож, поки не отримаєш, залишайся в спокої». Бо ті святі, поки не повернулися до своєї батьківщини, не насмілювалися робити того, що ти тепер робиш. Звідси видно, що ти тепер, якщо і сподіваєшся, як ти говориш, знову отримати місто, поступаєш беззаконно, порушуєш завіт з Богом і чиниш зневагу самій основі юдейства.
Отже, для приборкання нахабності юдеїв і викриття їх у тому, що вони поступають беззаконно, достатньо і сказаного до вашої любові в попередній бесіді. Але тому що ми поставили собі за мету не тільки те, щоб закрити вуста юдеям, але й щоб краще повчити Церкву власним догматам, то тепер доведемо докладно і те, що і храм (Єрусалимський) уже не буде відновлений, і юдеї не отримають попереднього устрою. Таким чином і ви краще пізнаєте апостольські догмати, і вони будуть більше викриті в безчесті. А свідком у цьому поставимо не ангела, не архангела, але Самого Владику всього всесвіту, Господа нашого Ісуса Христа.
Увійшовши до Єрусалима і побачивши храм, Він сказав, що «Єрусалим буде потоптаний язичниками, аж поки не скінчаться часи язичників» (Лк. 21, 24), — тобто аж до кінця світу. Цю ж погрозу Він виразив і стосовно храму, сказавши учням, що «не залишиться тут каменя на камені, все буде зруйновано» (Мф. 24, 2). І цим провістив повне зруйнування і кінцеве запустіння храму. Але юдей, звичайно, відкидає це свідчення і не сприймає сказаного (Ісусом Христом). «Це сказав, — говорить він, — мій ворог; я розіп’яв його, то як же прийму його свідчення?»
Це ж то й дивно, юдею, що Той, Кого ти розіп’яв, уже після Свого розп’ятті зруйнував твоє місто, розсіяв твій народ і розкидав по всьому обличчю землі твоє плем’я. І цим показав, що Він воскрес і тепер живий на небесах. Через те, що ти не захотів пізнати Його могутність у благодіяннях, то Він дав тобі усвідомити Його непереможну і нездоланну силу в карах і покараннях. Але ти і після цього не віриш, і не визнаєш Його Богом і Владикою всього всесвіту, а вважаєш звичайною людиною. Однак розсуди (про Нього), навіть як про (просту) людину. Як ми розмірковуємо про людей? Коли побачимо, що відомі люди завжди говорять правду і ніколи ні в чому не брешуть, то хоч би вони були і ворогами для нас, ми, якщо тільки в нас є розум, сприймаємо їхні слова. І навпаки, коли побачимо, що вони брешуть, то хоч би вони про що-небудь сказали і правду, ми не відразу сприймаємо їхні слова.
2. Тепер погляньмо, як поступає Христос, яка Його вдача. Він прорікав і провістив не тільки те, але й багато іншого, що мало звершитися через чималий проміжок часу. Подамо ці пророцтва, і, якщо побачиш, що в них Він говорить неправду, не сприймай, і не вважай правдивим і це (пророцтво про зруйнування храму); але якщо побачиш, що Він завжди говорить правду, і це пророцтво сповнилося, і неосяжний час свідчить про істинність провіщеного, то перестань займатися безсоромністю, не сперечайся про такі справи, які є яснішими від сонця.
Поглянемо ж, що ще Він провістив. Приступила до Нього жінка з алавастровою посудиною дорогоцінного мира і злила на Нього. Проти цього обурювалися учні, кажучи: «А чому б було не продати це миро за триста динарів і не роздати убогим» (Ін. 12, 5). Але (Ісус) докорив їм і сказав: «Навіщо бентежите жінку? Вона добре діло зробила для Мене… Істинно кажу вам: де тільки буде проповідане Євангеліє це по всьому світу, сказано буде і про те, що вона зробила, в пам’ять її» (Мф. 26, 10, 13). Що ж Він обманув чи сказав правду? Збулося пророцтво чи ні? Спитай у юдея. І хоч би він був надто нахабним, однак заперечити проти цього пророцтва не зможе. Ми чуємо, як про ту жінку читається у всіх церквах, і слухачами у всіх містах є консули, полководці, чоловіки, жінки, шляхетні, знатні, славні. Куди б ти не пішов, скрізь побачиш, як усі з глибоким мовчанням слухають (розповідь) про вчинок тієї жінки, і немає у світі місця, де б він не був відомий. Скільки було царів, які звершили чимало великих благодіянь містам, успішно воювали, отримали достатки, спасли народи, побудували міста і зібрали для себе численні скарби, однак про них і про їхні діла не сказано ні слова. Багато було і цариць, і знатних жінок, що проявляли численні благодіяння підлеглим, але й їхні імена нікому не відомі. А ця бідна жінка тільки злила миро, і прославляється по всьому світу. Стільки вже минуло часу, а пам’ять про неї не пропала і не пропаде ніколи.
Хоч, між іншим, діло її і не надто важне. Бо що таке злити миро? І не є вона знатною особистістю: бо була жінкою знедоленою. І свідків небагато: бо зробила вона це тільки при учнях. І місце не відкрите: бо зробила це не на видовищі, а в домі, де було тільки чоловік десять. Однак ні незнатність особи, ні нечисленність свідків, ні безвісність місця, ні що інше не змогло стерти пам’яті про неї. Ні, ця жінка тепер славніша за всіх цариць і всіх царів, і такий тривалий час не віддав забуттю її вчинку. Скажи мені чому? Хто вчинив це? Чи не Бог, Якому вона тоді послужила, поширив цей слух (про неї) всюди? Тож, скажи мені, може, людській здібності властиво пророчити такі події? Яка ж розумна людина скаже це?
Чудно і надзвичайно, коли (Христос) провіщує про те, що Сам має зробити. Але набагато важливіше й дивно, коли Він провіщує про те, що зроблять інші, і все влаштовує так, що це стає для всіх достовірним і очевидним. Так Він провістив Петрові: «На цьому камені Я збудую Церкву Мою, і ворота пекла не здолають її» (Мф. 16, 18). Скажи мені, юдею, чим же ти можеш заперечити ці слова і довести, що це пророцтво помилкове? Але, як би ти не намагався, цього не дозволить тобі свідчення самих справ. Скільки боротьби піднімалося проти Церкви! Готувалися чималі полчища, видумувалася зброя, винаходилися всілякі види тортур і катувань: сковороди, зброя для розстрілу, казани, печі, ями, урвища, зуби звірів, моря, засилання та інші численні катування, яких не можна ні виразити словом, ні перенести. І такі тортури були не тільки з боку чужих, але й від своїх. Усе тоді охопила ніби якась міжусобна війна чи навіть лютіша за будь-яку міжусобицю; тому що боролися не тільки громадяни з громадянами, але і рідні з рідними, свої зі своїми, друзі з друзями. Однак ніщо не змогло зруйнувати Церкву, не обезсилило її.
І що особливо дивно і надзвичайно, то це те, що усе відбувалося на початку (існування Церкви). Якби ці нещастя спіткали її тоді, коли проповідь була вже насаджена й укорінена у всій вселеній, то було б не так дивно, що Церква не зруйнувалася. Але якщо така боротьба розгорілася на самому початку (християнського) вчення, коли насіння віри було щойно кинуте, і свідомість слухачів була ще надто слабкою, і в той же час наші справи не тільки не зазнали жодної втрати, а ще більш утвердилися, — це вже понад усяке чудо. І не говори, начебто тепер Церква стоїть твердо через мир з царями. Бог попустив їй терпіти гоніння тоді, коли вона була меншою і здавалася слабкішою, щоб ти завдяки цьому переконався, що нинішня її непохитність залежить не від миру з царями, а від сили Божої.
3. А що це правда, подумай, скільки було таких, що хотіли ввести серед еллінів (нове) вчення і запровадити нове життя, а саме: Зенон, Платон, Сократ, Діагор, Піфагор та багато інших. Однак вони мали настільки малий успіх, що навіть їхні імена невідомі народові. А Христос не тільки подав (новий) спосіб життя, але і насадив його у всьому всесвіті. Скільки говорять про справи Аполлонія Тіанського? Та щоб ти знав, що все те неправда і вигадка, і немає тут нічого істинного, — діло Аполлонія розпалося і зникло.
Але нехай ніхто не вважає образою для Христа те, що, ведучи мову про Нього, ми згадали про Піфагора і Платона, Зенона і (Аполлонія) Тіанського. Ми це робимо не по своїй сваволі, а через немічність юдеїв, котрі вважають Христа простою людиною. Так робив і Павло. Прийшовши до Афін, він проповідував афінянам не з пророків і не з Євангелія, а розпочав повчання із жертовника. І не тому, що вважав жертовник більш гідною ймовірністю, ніж Євангеліє, і не тому, що зроблений на тому жертовнику напис був важнішим, ніж писання пророків, а тому, що він говорив з язичниками, які не вірували в ніщо наше. Так він уловив їх їхнім же вченням (Діян. 17, 23). Ось чому він говорить: «Для юдеїв я був як юдей…, для тих, що не мають закону, був як такий, що немає закону (не будучи таким, що не має закону перед Богом, але підзаконний Христу» (1 Кор. 9, 20–21).
Так поступав і Старий Завіт, коли, розмовляючи з юдеями про Бога, говорив: «Хто, як Ти, Господи, між богами?» (Вих. 15, 11). Що ти говориш, Мойсею? Хіба може бути яке порівняння між Богом істинним і богами неістинними? «Я сказав це, — говорить він, — не для того, щоб порівнювати, а тому, що розмовляю з юдеями, котрі мають високе поняття про демонів. І використав такий образ повчання через їхню немічність».
Оскільки і в нас мова до юдеїв, котрі Христа вважають простою людиною і при тому порушником закону, то ми і показали для прикладу тих, котрих особливо поважають елліни. Якщо ж хочете (бачити приклади) і таких людей, котрі між самими юдеями зважилися на те ж саме, збирали собі учнів, проголошували себе начальниками і проводирями, однак дуже скоро зникли, то подамо й такі приклади. Так закрив (юдеям) уста і Гамалиїл. Коли він побачив, що юдеї біснуються і прагнуть пролити кров учнів (Христових); то, щоб приборкати їхню неприборкану лють, він, наказавши «вивести Апостолів на короткий час», сказав до них: «Уважно подумайте про людей цих, що маєте робити з ними. Бо незадовго перед цим з’явився Февда, видаючи себе за когось великого, і до нього приєдналося близько чотирьохсот чоловік; але його вбито, і всі, хто слухав його, розійшлись і зникли. Після цього з’явився Юда Галилеянин і повів за собою чимало народу, але й він загинув», і учні його загинули. «І нині кажу вам, відступіться від людей цих, бо якщо це починання і це діло від людей, то воно зруйнується; а якщо від Бога, то ви не можете знищити його; стережіться, щоб вам не стати і богоборцями» (Діян. 5, 35–39). З чого ж можемо бачити, що коли «діло від людей», то зруйнується? «Маєте, — говорить, — за приклад Юду і Февду». Так, якщо і Цей (Христос), проповідуваний цими (Апостолами), Такий же, як і ті (Юда і Февда); якщо і тут усе робиться не божественною силою, то потерпіть трохи, і сам результат діла переконає вас, і вкінці-кінців ясно побачите, чи Він (Христос) обманщик і беззаконник, як ви говорите, чи Бог, Який усім управляє і невимовною силою влаштовує наші діла.
Так і сталося. Почекали вони, і божественна непереможна сила відкрилася в самих ділах. А та хитрість, вигадана для зваби людей, упала на голову диявола. Коли диявол побачив, що Христос прийшов, то, намагаючись затьмарити Його пришестя та істинне домобудівництво, послав ошуканців, про яких ми вже говорили, для того, щоб і Христа віднесли до них. Те, що він зробив стосовно хреста, коли для розп’яття з Христом підготував двох розбійників, те ж зробив і стосовно Його пришестя, — намагався домішкою неправди затьмарити істину. Однак жодного успіху не досяг ні там, ні тут. Навпаки, саме це і показало особливу Христову силу. Чому, скажи мені, із трьох розп’ятих в одному місці, в один і той же час і за вироком тих же суддів, про тих (двох розбійників) усі мовчать, а одному (Христу) поклоняються? І знову, чому, не дивлячись на те, що багато хто намагався ввести новий спосіб життя і мати учнів, однак їхні імена і досі, а Цьому служать по всьому всесвіту?
Діла особливо пізнаються через порівняння. Тож, порівняй, юдею, і пізнай перевагу істини. Який ошуканець влаштував собі стільки церков по усьому світу, поширив свою релігію від краю землі до краю, всіх підкорив собі, не дивлячись, при тому, на численні перешкоди? Нема жодного. Отже, ясно, що Христос не ошуканець, але Спаситель, Благодійник, Провідник і Начальник життя нашого.
Наведу ще одне пророцтво (Христове), а потім повернуся до попередньої розмови. «Я не прийшов, — сказав Христос, — принести мир на землю, а меч» (Мф. 10, 34), — маючи на увазі не те, щоб Він хотів цього, а те, що таким буде наслідок самих подій. «Бо Я прийшов, — говорить Він, — розлучити сина з батьком його, і дочку з матір’ю її, і невістку із свекрухою її» (Мф. 10, 35). Хіба Він зміг би провістити це, скажи мені, якби був простою, звичайною людиною? Слова Його мають наступний зміст: адже в одному домі часом буває один віруючий, а другий невіруючий, і батько затягує свого сина до безчестя, то, провіщуючи це, Христос говорить: «Сила проповіді буде мати таку владу, що діти знехтують батьками, дочки — матерями, батьки — дітьми. Віруючі зважаться не тільки залишити рідних, але й віддати свою душу, постраждати і витерпіти все, тільки б не відректися від благочестя». Як же Він міг довідатися і влаштувати це, якби був звичайною людиною? Звідкіля прийшло Йому на думку, що Він буде і для дітей поважніший за батьків, і для батьків миліший за дітей, і для жінок любиміший за чоловіків? І це не в одному домі, не в двох, чи трьох, не в десяти, чи двадцяти, чи в сотні, а в усьому світі, у всіх містах і країнах, на суші і на морі, у місцях населених і ненаселених.
Не можна сказати і того, що Він тільки вимовив це, але не звершив. Бо на початку, у перші часи (Церкви) було багато таких, та й тепер ще є, яких ненавидять за благочестя, виганяють з батьківських домів. Однак вони не звертають на це уваги, а знаходять для себе достатню втіху в тому, що терплять ради Христа. Скажи мені, коли яка людина могла зробити це?
Отже, Христос, Який провістив це, — і про жінку, і про Церкву, і про цю боротьбу, — провістив також і те, що храм буде зруйнований, Єрусалим буде захоплений і місто це вже не буде містом юдеїв, як колись. Якщо Він обманув, якщо ті пророцтва не сповнилися, тоді не вір і цьому. Але якщо бачиш, що вони блискуче сповнилися і з кожним днем утверджуються, — ворота пекла не здолали Церкву, про вчинок жінки і досі проповідується у всьому світі, люди, які увірували в Нього, перед батьками, дружинами, своїми дітьми віддали перевагу Йому, — то чому, скажи мені, не віриш цьому пророцтву, особливо, коли свідчення часу закриває уста твоєї нахабності? Коли б після взяття (Єрусалима) минуло яких-небудь десять, чи двадцять, чи тридцять, чи п’ятдесят років, то й тоді не варто було б проявляти впертість, хоч для охочих до суперечок залишався б ще деякий привід до цього. Але ось, не п’ятдесят, а сто, двічі і тричі по стільки і навіть набагато більше років минуло після зруйнування (Єрусалиму), але й досі не видно ні сліду, ні тіні очікуваного вами зміни. То для чого ж задарма і без усякої підстави проявляти впертість?
4. Для доказу того, що (Єрусалимський) храм ніколи не відновиться, досить би і сказаного нами. Але оскільки у істини дуже багато засобів, то, відклавши Євангеліє, звернуся до пророків, яким юдеї, вочевидь, особливо вірять, і через них доведу, що юдеї ніколи не отримають ні храму, ні міста. Для мене власне і не було ніякої потреби доводити, що (храм) не відновиться. І не моєю, а їхньою справою мало б бути довести протилежне, тобто, що він буде відновлений. У мене зараз є доказ, який свідчить і відстоює мене. Але ті, проти яких свідчать самі події і які не в змозі підтвердити свої слова ділами, а тільки даремно і безпричинно вихваляються, вони ж то і мали б подати це свідчення. Те, що я говорю, підтверджується самими ділами: і те, наприклад, що місто впало; і те, що через стільки часу воно не відновлене. А що говорять вони, — все те є пустими словами. Те, що місто знову буде відновлене, їм варто було б довести. І в судах, як бачимо, докази оформляються таким же чином. Коли люди про що-небудь сперечаються між собою, і один з них подає письмові докази слів своїх, а інший відкидає показання (суперника), тоді саме він має дати свідків та інші спростування стосовно того, що справа виглядає не так, як говорять письмові показання (супротивника), а не той, хто представляє ці показання.
Так належало б поступити тепер і юдеям: вказати нам пророка, який би говорив, що місто їхнє неодмінно буде відновлене. Бо, якби теперішня їхня неволя мала завершитися, то пророки неодмінно б провістили про це. Це є очевидним для кожного, хто хоч скільки-небудь вникав у пророчі книги. В юдеїв з давніх-давен пророки зазвичай заздалегідь пророкували про все, що тільки мало статися з ними доброго чи поганого.
Для чого це і чому? Через велике віроломство і безсоромність (юдеїв). Вони постійно забували про Бога, Який подавав їм благодіяння, а всі події приписували демонам і вважали їх винуватцями добра. Так, після виходу з Єгипту, коли розступилося море і звершувалися інші чудеса, вони, забувши Бога, Який звершив ці чудеса, приписали їх тим, котрі не є богами, і говорять до Аарона: «Зроби нам бога, який ішов би перед нами» (Вих. 32, 1). А до Єремії приходять з такими словами: «Слово, яке ти говорив нам ім’ям Господа, ми не слухаємо від тебе; але неодмінно будемо робити все те, що вийшло з уст наших, щоб кадити богині неба і виливати їй узливання, як ми робили, ми і батьки наші, і цари наші, і князі наші…, тому що тоді ми були ситі і щасливі і лиха не бачили. А з того часу, як перестали ми кадити богині неба і виливати їй узливання, терпимо в усьому нестаток і гинемо від меча і голоду» (Єр. 44, 16–18).
Отже, щоб юдеї жодної події не приписували ідолам, а вірили, що і покарання, і благодіяння завжди посилаються на них від Бога, — те за їхні гріхи, а це через людинолюбство (Боже) пророки заздалегідь провіщали їм майбутнє. А щоб ти переконався, що це було причиною пророкування, послухай, що говорить до юдейського народу велемовний Ісая : «Я знав, що ти впертий, і що у шиї твоїй жили залізні, — тобто непохитні, — і чоло твоє мідне», тобто безсоромне (Іс. 48, 4). Тому і ми зазвичай часто називаємо безсоромних людей твердолобими. «Тому і оголошував тобі задовго до того, як це приходило, — говорить пророк, — і пред’являв тобі» (Іс. 48, 5). Потім, вказуючи причину пророкування, додав: «… щоб ти не сказав: «Ідол мій зробив це й істукан мій і вирізьблений мій повелів цьому бути» (Іс. 48, 5).
Але оскільки були люди, що через свою затятість та облудності навіть після звершення (пророцтв) нагло суперечили, начебто і не чули (пророкування), то пророки не тільки пророкували про майбутнє, але ще й брали на це свідків. Так, той же Ісая говорить: «І я взяв собі вірних свідків: Урію священика і Захарію, сина Варахіїного» (Іс. 8, 2). Мало цього. Ісая ще записав своє пророцтво в нову книгу, щоб після звершення його, самі письмена свідчили проти юдеїв, що це було наперед і заздалегідь їм провіщено. І пише пророк не просто в книгу, а в нову книгу для того, щоб могла надовго зберегтися, не пошкодилася б скоро, а залишилася б цілою до звершення того, про що в ній написано. А те, що Бог провіщав юдеям про все майбутнє є правдою, доведу не тільки звідси, але й із самих юдейських подій, як трагічних, так і щасливих.
5. Три найтяжчі рабства пережили юдеї, і жодне Бог не навів на них без провіщення. Навпаки про все провістив, достеменно вказавши і місце, і час, і особу, і вид нещастя, і спасіння від нього, і все інше. Найперше скажу про єгипетське рабство.
Розмовляючи з Авраамом, (Господь) так говорить: «Знай, що нащадки твої будуть мандрівниками в землі не своїй, і поневолять їх, і будуть гнітити їх чотириста років, але Я вчиню суд над народом, у якого вони будуть у неволі, — сказав Бог. — у четвертому роді повернуться вони сюди з великим майном» (Бут. 15, 13–14, 16). Бачиш, як Бог сказав і про кількість років: «чотириста років», і про стан рабства, бо їх не просто «поневолять», але й «будуть гнітити».
Послухай же, як згодом Мойсей оповідає про це пригнічення: «І соломи не дають рабам твоїм, і цеглу говорять нам, робіть» (Вих. 5, 16). До того ж, кожен батожив їх. Ось що значить «і поневолять їх, і будуть гнітити їх… Але Я вчиню суд над народом, у якого вони будуть у неволі» (говорить Бог), і цим указує на затоплення єгиптян у Червоному морі. А Мойсей, описуючи це в піснях, так говорить: «Коня і вершника його ввергнув у море» (Вих. 15, 1). Потім сказано і про те, як повернуться (юдеї з Єгипту), — що вони повернуться з безліччю речей: «Кожна жінка випросить у сусідки своєї і в тієї, що живе в домі її, речей срібних і речей золотих» (Вих. 3, 22). Бо юдеї довго трудилися і не отримали платні, тому Бог змусив єгиптян і заплатити їм. І виголошує пророк: «Вивів їх із сріблом і золотом, і не було хворого в колінах їх» (Пс. 104, 37).
Так зі всіма подробицями було провіщене одне рабство! Тепер звернемося і до іншого. До якого ж? До вавилонського. І про нього з точністю провістив Єремія, кажучи: «Так говорить Господь: «Коли виповняться вам у Вавилоні сімдесят років, тоді Я відвідаю вас і виконаю добре слово Моє про вас, щоб повернути вас на місце це… І поверну вас з полону, і зберу вас зі всіх народів і з усіх місць, куди Я вигнав вас, — говорить Господь, — і поверну вас у те місце, звідки переселив вас» (Єр. 29, 10, 14). Бачиш, як Бог і тут вказав і місто, і кількість років, і те, відкіля хотів зібрати їх, і куди зібрати? Тому Даниїл і не став молитися за них доти, аж поки побачив, що вже виповнилося сімдесят років. Хто ж про це говорить? Сам Даниїл: «Я, Даниїл…, почав займатися царськими справами; я здивований був видінням цим і не розумів його..Я зрозумів по книгах число років, про які було слово Господнє до Єремії пророка, що сімдесят років сповняться над спустошеним Єрусалимом. І повернув лице моє до Господа Бога з молитвою і благанням у пості, і веретищі, і попелі» (Дан. 8, 27; 9, 2–3).
Чи чуєш, що і це рабство було провіщене, і як пророк не насмілився раніше визначеного часу піднести молитву і благання до Бога, щоб не молитися даремно і без користі, щоб не почути того ж, що почув Єремія: «Ти ж не проси за цей народ і не піднось за них молитви і прохання, і не заступайся переді Мною, бо Я не почую тебе» (Єр. 7, 16)? Але коли (Даниїл) побачив, що (Боже) визначення виповнилося, і вже настав час повернення (з полону), тоді починає молитися, і не просто, а «в пості і веретищі, і попелі». Уставленні до Бога він поступив так, як звичайно буває між людьми. І ми, коли побачимо, що які-небудь (господарі) за великі і часті провини посадили своїх слуг у в’язницю, то не тут же, не відразу, не на самому початку покарання просимо (за винних), а, почекавши, щоб вони упродовж декількох днів напоумилися, вже потім приступаємо до господарів з проханням, беручи собі на підмогу і сам час. Так поступив і пророк: коли юдеї вже понесли покарання, хоч і не відповідне до їх злочинів, але понесли цілковито, тоді він приходить до Бога з молитвою за них.
Якщо хочете, вислухаємо і саму молитву. «І сповідувався, — говорить пророк, — і сказав: «Господи, Боже великий і дивний, що зберігаєш завіт і милість до тих, які люблять Тебе і виконують повеління Твої» (Дан. 9, 4). Що ти робиш, Даниїле? Клопочучи за людей, які згрішили й образили (Бога), згадуєш про тих, котрі зберігають Його закони? Невже заслуговують прощення ті, котрі порушують заповіді Його? «Не заради цих говорю це, — відповідає пророк, — а заради древніх праотців, заради Авраама, заради Ісаака, заради Якова. Їм, — говорить, — Бог обіцяв (милість Свою), їм, що зберегли заповіді Його. Оскільки ці (нащадки) не мають жодного права на спасіння, тому я і згадав про предків». І щоб ти не подумав, що пророк говорить про цих (нащадків), він після слів: «зберігаєш завіт і милість до тих, які люблять Тебе і виконують повеління Твої», тут же додав: «…згрішили ми, чинили беззаконня, діяли нечестиво, були впертими і відступили від заповідей Твоїх і від постанов Твоїх; і не слухали рабів Твоїх, пророків» (Дан. 9, 5–6).
Грішникам після гріхів залишається одне виправдання, — сповідання своїх гріхів. А ти зверни тут увагу і на чесноту праведника, і на безчестя юдеїв. Той, не знаючи за собою нічого поганого, дуже суворо засуджує себе, кажучи: «згрішили ми, чинили беззаконня, діяли нечестиво»; а ці, винні в численних гріхах, поступали навпаки, кажучи: «Ми дотримувалися постанов Його… І нині ми вважаємо гордовитих щасливими, краще влаштовують себе ті, що чинять беззаконня» (Мал. 3, 14–15). Бо, як праведним притаманно бути смиренними навіть після добрих справ, так злим — вихвалятися після гріхів. Той, що не знав за собою нічого, говорив: «…діяли нечестиво, були впертими і відступили від заповідей Твоїх»; а ті, в кого на совісті була незлічима безліч гріхів, говорили: «Ми дотримувалися постанов Його!». Це говорю для того, щоб ми уникали цього (марнославства), а наслідували те (смирення).
6. Викривши беззаконня юдеїв, пророк говорить потім і про покарання, які вони понесли, намагаючись і цим схилити Бога на милість. «Вилилися на нас, — говорить, — прокляття і клятва, які написані в законі Мойсея раба Божого, бо ми згрішили» (Дан. 9, 11). Яка клятва? Хочете, прочитаємо її. «Якщо не будеш слухати голосу Господа Бога твого…, — говорить Мойсей, — пошле Господь на тебе народ, мови якого ти не розумієш, народ нахабний…, і залишиться вас небагато» (Втор. 28, 15, 49–50, 62). На це ж вказували і три отроки. Вони, вказуючи, що таке покарання спіткало їх за їхні діла, і сповідаючись перед Богом у загальних гріхах (народу), говорили: «Віддав нас до рук ворогів беззаконних, найненависніших відступників, і цареві неправосудному і найлютішому на всій землі» (Дан. 3, 32).
Бачиш, як звершилася та клятва, якою сказано: «…залишиться вас небагато»; і ще: «…пошле народ, мови якого ти не розумієш». На це ж вказує і Даниїл, кажучи: «Навів на нас велику біду, якої не бувало під небесами і яка звершилась над Єрусалимом» (Дан. 9, 12). Що ж це за біда? Матері їли своїх дітей. Про це провішував Мойсей. А Єремія говорить, як про те, що вже звершилося. Той говорить, що «Жінка, яка жила в тебе в достатку і розкошах, яка ніколи ноги своєї не ставила на землю через розкіш і зніженість…, приступить до нечестивої трапези і з’їсть дітей своїх» (Втор. 28, 56–57). А Єремія, вказуючи, що це вже звершилося, говорив: «Руки м’якосердих жінок варили дітей своїх» (Плач. 4, 10).
Але, сказавши про гріхи, які чинили юдеї, і вказавши на покарання, які вони перенесли, Даниїл ще не вважає їх гідними помилування. Поглянь, який це сумлінний раб! Показавши, що юдеї ще не потерпіли стільки, скільки заслужили через гріхи, і своїми стражданнями не загладили беззаконь, він нарешті прибігає до милосердя і людинолюбства Божого, кажучи: «І нині, Господи Боже наш, Який вивів народ Твій із землі Єгипетської рукою сильною і явив славу Твою, як день цей! Згрішили ми, чинили нечестиво» (Дан. 9, 15). Як Ти спас їх не за добрі діла, а тому, що побачив (їхню) скорботу і прикрощі і почув їхній крик, так і нас звільни від цих прикрощів через єдине Твоє людинолюбство; іншого права на спасіння в нас немає. Сказавши це і достатньо поплакавши, Даниїл нарешті вказує на місто, як якусь полонянку, і говорить: «Споглянь світлим лицем Твоїм на спустошене святилище Твоє…, прихили, Боже мій, вухо Твоє, і почуй; відкрий очі Твої і споглянь на спустошення наше і на місто, на якому наречеться ім’я Твоє» (Дан. 9, 17–18). Бо, переглянувши людей і не побачивши між ними жодного, хто зміг би умилостивити Бога, він звертається до будівель, виставляє на вид саме місто, указує на його запустіння. І, завершивши цим слово (молитву), як видно в наступному, умилостивив Бога.
Але про що я говорив? Необхідно знову повернутися до самої суті слова. Але й це я ввів не даремно і не без наміру, а щоб дати трохи відпочити вашому розуму, стомленому постійними суперечками. Отже, повернемося до того, з чого почався цей відступ, і покажемо, що ті нещастя, які мали спіткати юдеїв, були заздалегідь передвіщені з абсолютною точністю. Роздуми про два рабства довели, що вони спіткали юдеїв не раптово і зненацька, а після провіщень.
Залишається, нарешті, вказати і на третє рабство, а потім сказати і про сьогодення, у якому вони тепер перебувають, і конкретно показати, що жоден пророк не обіцяв, що вони отримають спасіння і звільнення від своїх нинішніх нещасть. Яке ж третє рабство? Те, що було при Антіохові Єпіфані. Коли Олександр, цар Македонський, скинувши Дарія, царя Персидського, і підкоривши собі його володіння, помер, його спадкоємцями стали чотири царі. Від одного з них через чималий проміжок часу прийшов Антіох. Саме він спалив храм, спустошив святе-святих, відмінив жертви, поневолив юдеїв і ліквідував увесь їхній суспільний устрій.
7. І все це з абсолютною точністю, навіть до одного дня, передвіщене Даниїлом, — провіщено, і коли буде, і як, і від кого, і яким чином, і де завершиться, і на що переміниться. Але ви конкретніше побачите це, коли вислухаєте про саме видіння, яке пророк виклав нам у притчі, назвавши персидського царя Дарія бараном; грецького царя, тобто Олександра Македонського, козлом; царів, що стали після нього, чотирма рогами; а самого Антіоха — останнім рогом.
Однак краще вислухати саме видіння. «І бачив я у видінні…, — говорить пророк, — ніби я був біля ріки Улая. Звів я очі мої і побачив: один баран стоїть біля ріки; у нього два роги, і роги високі, але один ріг вищий за другий, і вищий піднявся опісля. Бачив я, як цей баран буцався і на захід, і на північ, і на південь, і ніякий звір не міг устояти проти нього, і ніхто не міг урятуватися від нього; він робив, що хотів, і величався. Я уважно дивився на це» (Дан. 8, 2–5). Це він говорить про перську могутність і панування, що поширилося по всій землі. Далі, розповідаючи про Олександра Македонського, говорить: «І ось, із заходу йшов козел по лицю всієї землі, не торкаючись землі; у цього козла було видно ріг між його очима» (Дан. 8, 5). Далі говорить про напад Олександра на Дарія і про впевнену перемогу над ним: «Він пішов на того барана, який має роги…, і розлютився на нього й уразив барана, і зломив у нього обидва роги…, і не було нікого, хто міг би спасти барана від нього» (Дан. 8, 6–7). Потім, згадавши про смерть Олександра, говорить про появу після нього чотирьох царів: «Але коли він набрав сили, то зломився великий ріг, і на місце його вийшло чотири, повернені на чотири вітри небесні» (Дан. 8, 8).
Нарешті, перейшовши до царювання Антіоха, і вказуючи, що цей Антіох вийшов від одного з чотирьох царів, говорить: «Від одного з них вийшов невеликий ріг, який надзвичайно розрісся до півдня і до сходу» (Дан. 8, 9). Далі, вказуючи, що й Антіох зруйнував юдейське царство, говорить: «І віднята була в Нього щоденна жертва, і зганьблене було місце святині Його». Дійсно, після повалення вівтаря і зганьблення святині Антіох поставив у середині храму ідола і звершував беззаконні жертви демонам. «І він, скидаючи істину на землю, діяв і мав успіх» (Дан. 8, 11–12).
Потім в іншому місці, знову розповідаючи про царювання Антіоха, про полон, взяття Єрусалима і спустошення храму, пророк визначає і час. Почавши саме з царювання Олександра і до кінця книги розповівши про все, що було впродовж цього часу, що зробили у взаємній боротьбі Птоломеї і Селевкиди та їхні полководці, про підступи та перемоги, про походи і війни на морі та на суші і, дійшовши до Антіоха, пророк завершує цю розповідь так: «І поставлена буде частина війська, яка осквернить святилище могутності, і припинить щоденну жертву» (Дан. 11, 31), маючи на увазі під «щоденно» постійні щоденні жертвоприношення. «І поставить мерзоту запустіння. Тих, хто чинить нечестиво проти завіту, — тобто юдеїв, що порушують закон, — він залучить до себе лестощами, — візьмуть із собою і переселять; — але люди, які шанують свого Бога, підсиляться і будуть діяти, — маються на увазі подвиги Маккавеїв, звершені Юдою, Симоном та Іоаном». «І розумні з народу напоумлять багатьох, хоч будуть деякий час страждати від меча і вогню, — знову йдеться про спалення міста, — від полону і грабунку; й у час страждання свого будуть мати деяку допомогу» (Дан. 11, 31–34). Цими словами пророк дає зрозуміти, що серед тих нещасть (юдеї) отримають можливість відпочити і звільнитися від тих прикрощів, що їх спіткали. «І багато хто приєднається до нас, але не щиро. Постраждають деякі і з розумних» (Дан. 11, 34–35). Цими словами пророк вказує, що багато хто з тих, що стояли, упадуть.
Потім висловлює і причину, з якої Бог попустив юдеям впасти в такі нещастя. Яка ж це причина? «…для випробування їх, — говорить, — очищення і для убілення до останнього часу». Тобто Бог для того попустив це, щоб їх очистити і показати між ними вірних. Далі, оповідаючи про могутність того самого царя (Антіоха), пророк говорить: «І буде чинити цар той зі своєї сваволі, і підніметься, і возвеличиться» (Дан. 11, 36). А вказуючи на його богохульні задуми, пророк додає, що він «проти Бога богів стане говорити хульне і буде мати успіх, доки не звершиться гнів». І цим дає розуміти, що Антіох став таким могутнім не з власної волі, а через Божий гнів на юдеїв, нарешті, ще більш докладно розповівши про те, скільки зла дав: «Блаженний, хто очікує і досягне тисячі трьохсот тридцяти п’яти днів» (Дан. 12, 12), тобто, додавши до тисячі двохсот дев’яносто сорок п’ять днів. Бо півтора місяця продовжувалася війна, яка завершилася (для юдеїв) блискучою перемогою та одночасним звільненням від тих прикрощів, що тяжіли (над юдеями).
Отже, словами «блаженний, хто очікує і досягне тисячі трьохсот тридцяти п’яти днів» ангел провістив звільнення (від нещасть). Однак він не сказав: той, «хто досягне», але «хто очікує і досягне». Багато хто з нечестивих побачили переміну обставин, однак Ангел не називає блаженними всіх безоглядно, а тільки тих, котрі постраждали під час нещасть, не зрадили благочестю і вже після того досягли спокою. Ось чому він не сказав: той, «хто досягне», але «хто очікує і досягне». Що може бути більш виразне? Бачиш, як пророк провістив абсолютно точно і про полон, і про звільнення від полону не тільки щодо року і місяця, але й щодо дня.
А для підтвердження того, що я кажу це не за власними здогадами, наведу вам й іншого свідка, якого юдеї шанують як такого, що заслуговує особливої довіри. Маю на увазі Йосифа, що зворушливо описав їхні нещастя і достеменно виклав весь Старий Завіт. Живучи вже після пришестя Христа і поговоривши про провіщений Ним полон (юдеїв римлянами), Йосиф розповів і про той полон, що був колись (за Антіоха Єпіфана). До того ж, витлумачив і видіння пророком барана, козла, чотирьох рогів та останнього рога, що явився після них. А щоб у будь-кого не наші слова не викликали підозри, ми запропонуємо його сущі слова.
Надмірно звеличуючи Даниїла і ставлячи його вище інших пророків, Йосиф звертається і до цього видіння і говорить: «Він (Даниїл) залишив писання, у яких запропонував нам точний і достовірний опис свого пророцтва. Він говорить, що в Сузах, столиці Персії, вийшов він у поле з деякими зі своїх, і, як стався раптовий землетрус, друзі його втекли, і він залишився один. Тоді він упав на обличчя, обпершись на обидві руки. І як хтось доторкнувся до нього і велів встати і подивитися, що має статися після багатьох поколінь з його співвітчизниками, він устав. І йому явився великий баран, у якого виросло багато рогів, але останній був вищий за інших. Потім, глянувши на захід, побачив козла, що летів у повітрі, бився з бараном, двічі вдарив його рогами, повалив на землю і затоптав. Після цього я побачив, що козел став вищим, і на чолі в нього виріс превеликий ріг. Коли цей ріг був зламаний, тоді виросли інші чотири, звернені в бік кожного з (чотирьох) вітрів; а з них вийшов інший, менший (ріг), який потім виріс.
Показавши це (Даниїлові), Бог сказав, що народ його буде переможений, місто взяте насильно, храм пограбований, жертва припинена. І це продовжиться тисячу двісті дев’яносто днів. Ось що бачив Даниїл, за його словами, на полі в Сузах. А тлумачення баченого, говорить він, дав йому Бог, Який сказав, що баран — це царство Перське і Мідійське, роги — це майбутні царі; останній ріг — це останній цар, який багатством і славою перевершить інших. Козел означає те, що від греків вийде цар, який двічі нападе на персидського царя, переможе його на війні і захопить його владу. Великий (перший) ріг на чолі козла знаменує першого царя; а чотири інші, що виростуть після того, як він буде зламаний, і будуть звернені до чотирьох сторін світу, вказують на спадкоємців першого царя і на поділ між ними царства. Бо впродовж багатьох літ ні діти, ні родичі його не будуть панувати над всесвітом. Саме з цих (спадкоємців) вийде один цар, який завоює (юдеїв), скасує їхні закони і постанови, пограбує храм і на три роки заборонить жертвоприношення. І все це, як провістив і записав Даниїл задовго до цієї події, випало витерпіти нашому народові від Антіоха Єпіфана»1.
9. Що ще може бути ясніше? Тож, пора тепер, якщо тільки ми не втомили вас, звернутися до головного предмета, тобто до цього полону, до нинішнього рабства (юдеїв), через яке ми і сказали все це. Будьте ж уважні, бо йдеться в нас не про маловажні справи. Сидячі на олімпійських іграх з опівночі до полудня, чекають, щоб побачити, кому дістанеться вінок. Приймають на оголену главу розпечені промені сонця і залишають видовище не раніше, як буде оголошено про подвиги борців. Тож, недоречно і нам тепер скаржитися на втому, коли боротьба йде навіть не за подібний вінок, а за вінець нетлінний. Отже, ми вже достатньо довели стосовно того, що було провіщено про три полони, з яких один продовжувався чотириста років, другий — сімдесят, а третій — три з половиною роки.
Тепер скажемо і про нинішній. А що і про нього провістив пророк, свідком представлю знову того ж Йосифа, їхнього (юдеїв) однодумця. Після того, як він сказав про те, що було написано вище, послухай, що він говорить далі: «Подібно Даниїл написав і про панування римлян, і про те, що Єрусалим буде взятий ними і храм буде спустошений». Тут візьми до уваги те, що той, хто написав це, хоч і був юдеєм, однак не наважився наслідувати вас у пристрасті до суперечок. Бо, сказавши, що Єрусалим буде взятий, він не насмілився додати, що (це місто) знову буде відновлене, і вказати на визначений для цього час. Але, знаючи, що пророк не визначив часу, то, хоч вище щодо перемоги Антіоха і звершеного ним спустошення сказав, скільки днів і років буде продовжуватися полон, однак щодо панування римлян не сказав нічого. Написав тільки, що Єрусалим і храм будуть спустошені, а чи буде кінець вчиненому ними спустошенню, цього не вказав, бо бачив, що не вказав цього і пророк. «Коли ж усе це, — говорить (Йосиф), — Бог показав Даниїлові, він записав і залишив нам, щоб ми, читаючи пророцтва його і бачачи їхнє звершення, дивувалися тій честі, що її Бог удостоїв Даниїла»2.
Отже, подивимося, де Даниїл сказав, що храм буде спустошений? Після того, як він звершив вищезгадану молитву у веретищі й попелі, до нього прийшов Гавриїл і сказав: «Сімдесят седмиць визначені для народу твого і святого міста твого» (Дан. 9, 24). Ось тут, скажете, зазначений і час? Так, час, тільки не (завершення) полону, а час, після якого має початися полон. Бо одне діло сказати, як довго буде продовжуватися полон, інше, — коли він має прийти і настати. «Сімдесят седмиць, — говорить, — визначені для народу твого». Не сказав: «… для народу мого», хоч пророк і говорив: «Яви лице Твоє народу Твоєму». Ні, Бог уже цурається його (народу юдейського) через майбутній гріх. Потім вказує і причину: «… щоб покритий був злочин, запечатані були гріхи» (Дан. 9, 24).
Що означає: «запечатані були гріхи»? Багато хто, говорить, що грішать вони (юдеї), однак верх їхнього беззаконня буде тоді, коли вони умертвлять свого Владику. Про це говорить і Христос: «І ви доповнюєте міру зла батьків ваших» (Мф. 23, 32). «Ви, — говорить, — убили рабів: додайте вже і кров Владики». Поглянь, яка злагодженість в думках. Христос сказав, «доповнюєте», пророк говорить, «… щоб покритий був злочин, запечатані були гріхи». Що значить «запечатані»? Те, що юдеям вже не залишиться зробити чогось ще більш беззаконного.
«І щоб приведена була правда вічна». Яка ж це вічна правда, якщо не та, котра дарована Христом? «… і запечатані були видіння і пророк, і помазаний був Святий святих» (Дан. 9, 24). Тобто припиниться, нарешті, пророцтва, — бо саме це означає «запечатані», — припиниться помазання, припиняться видіння. Саме тому Христос сказав: «…всі пророки і закон провіщали до Іоана» (Мф. 11, 13). Бачиш, як Бог тут погрожує юдеям абсолютним спустошенням і відплатою за гріхи та безчестя? Не (обіцяє) простити їх, а погрожує покарати за гріхи!
10. Коли ж це звершилося? Коли пророцтва зовсім припинилися? Коли ліквідувалося помазання так, що вже ніколи не відновиться? Якщо ми змовчимо, то каміння заговорить: так яскраво свідчать події! Та й не можемо ми вказати на будь-який інший час, коли це звершилося, крім цього, який уже стільки часу продовжується і буде продовжуватися. Далі Бог ще конкретніше говорить: «Отже, знай і розумій: з того часу, як вийде повеління про відновлення Єрусалима, до Христа Владики сім седмиць і шістдесят дві седмиці» (Дан. 9, 25).
Тепер слухайте мене уважно, бо в цьому полягає вся суть. Сім седмиць і шістдесят дві седмиці складають чотириста вісімдесят три роки. Під седмицями тут необхідно розуміти не дні чи місяці, а роки. Але від Кира до Антіоха Єпіфана і полону (що був за нього) минуло (тільки) триста дев’яносто чотири роки. Отже, Бог дає розуміти, що Він говорить не про спустошення храму (від Антіоха Єпіфана), а про те, що було після нього від Помпея, Веспасіана і Тита; і таким чином вказує на майбутнє. Потім, щоб вказати нам, відкіля необхідно вести літочислення, говорить, що (рахувати потрібно) не з дня повернення. А відкіля? «З того часу, як вийде повеління про відновлення Єрусалима».
Але він був відбудований не за Кира, а за Артаксеркса Лонгімана. Бо після смерті (Кира) зійшов на (престол) Камбіз, за ним Маг, після них Дарій Гістасп, потім Ксеркс, син Дарія, після нього Артабан, після Артабана царював у Персії Артаксеркс Лонгіман. І саме за його царювання, у двадцятий рік його правління, Неємія, повернувшись (із полону), відбудував місто. Про це докладно розповів нам Ездра. Тож, якщо ми звідси почнемо рахувати чотириста вісімдесят три роки, то дійдемо саме до часу цього (останнього) зруйнування (храму).
Тому говорить Бог: «… відбудуються вулиці і стіни» (Дан. 9, 25). Саме відтоді, — говорить, — як (місто) підніметься (з руїн) і поверне свій вид, рахуй сімдесят седмиць і побачиш, що дійсний полон ще не закінчується». І щоб ще яскравіше показати це, тобто, що нещастя, які тяжіють над юдеями, не будуть мати кінця, Він говорить так: «І після закінчення шістдесяти двох седмиць відданий буде на смерть Христос, і не буде; а місто і святилище зруйновані будуть народом вождя, який прийде, і кінець його буде як від повені». Так що вже не буде ні залишку, ні кореня, який би знову пустив паростки, а «до кінця війни будуть спустошення». І знову говорить про цей же полон: «… припиниться жертва і приношення, і, — більше того, — на крилі святилища буде мерзота запустіння, і остаточно визначена загибель осягне спустошувача» (Дан. 9, 26–27).
А коли ти, юдею, чуєш про кінець, то чого тобі ще очікувати? І більше того: що значить це — більше того? Виходить, що до цього, про що вже сказано, до припинення жертви і приношення, приєднається ще нове, більше зло. Яке ж? «На крилі святилища буде мерзота запустіння». Святилищем тут названо храм, а мерзотою запустіння — статую, що її руйнівник міста поставив у храмі. «І навіть до кінця, — говорить він, — запустіння». Тому і Христос, Який прийшов у плоті вже після Антіоха Єпіфана, провіщуючи про майбутній полон (юдеїв) і показуючи, що саме про цей полон пророкував Даниїл, говорить: «Коли побачите мерзоту запустіння, провіщену пророком Даниїлом, яка стоїть на святому місці, — хто читає, нехай розуміє» (Мф. 24, 15). А оскільки у юдеїв будь-який ідол і будь-яка людська статуя вважається мерзотою, то Христос, таємниче вказавши на ту статую, водночас провістив, коли і ким буде поневолення. А що йдеться про римлян, то про це, як ми вказали вище, засвідчив і Йосиф.
Отже, що залишається ще сказати нам, коли пророки про інші поневолення провістили з визначенням часу (їх термінами), а для цього не тільки не визначили будь-якого часу, а навпаки, додали, що «навіть до кінця буде запустіння»? А що сказане — правда, про це свідчить сам досвід. Якби юдеї не намагалися побудувати храм, то могли б говорити, що: «Коли б ми захотіли приступити і взятися за будівництво, то напевно досягли б успіху». Але ось я покажу, що вони не раз, не два і навіть три рази намагалися, однак були вражені, як (буває з борцями) на олімпійських іграх. Тож, вінець (перемоги) беззаперечно належить Церкві.
11. Коли ж вони намагалися, ці постійні супротивники Святого Духа, вигадливі і бунтівні юдеї? Збурившись за Адріана, після спустошення, завданого за Веспасіана і Тита, вони намагалися відродити в себе колишню державу, не знаючи того, що йдуть проти волі Божої, Який визначив, щоб їхнє місто назавжди залишалося в запустінні; і що, воюючи проти Бога, неможливо перемогти. Отже, повставши проти (римського) царя, вони тільки змусили його вщерть спустошити (місто). Тому він, поразивши і присмиривши їх, і знищивши все, що ще залишалося (в Єрусалимі), для того, щоб вони надалі не могли вже проявляти зухвальство, поставив (там) свою статую. Потім подумавши, що вона від часу колись може зруйнуватися, і бажаючи накласти на юдеїв незгладиму пляму поразки і викривальний знак їхнього бунтарства, останкам міста (Єрусалима) дав своє ім’я. Оскільки сам він називався Елієм-Адріаном, то повелів так же назвати і місто. Тому (Єрусалим) і досі називається Елією, за ім’ям того, хто його взяв і зруйнував.
Бачиш перший замах безсоромних юдеїв? Подивися і на те, що було після того. За Костянтина вони знову намагалися на таке ж. Але цар (на знак кари) обрізав їм вуха, і наклавши на їхньому тілі знак бунтарства, водив їх усюди, як втікачів і негідників. І таким спотворенням тіла зробив їх примітними для всіх, напоумляючи тих, що жили повсюди (юдеїв), не наважуватися на подібні справи.
Але все це (скажете) старе і було давно. Однак про те ще знають ваші старики. А ось те, що я скажу зараз, відоме і наймолодшим, бо сталося це не за Адріана і Костянтина, а за царя, який жив тільки двадцять років тому, за нашого віку. Коли Юліан, який своїм безчестям перевершив усіх царів, спершу запрошував (юдеїв) до ідолослужіння і схиляв до власного безчестя, потім пропонував (відновити) древнє (юдейське) богослужіння, говорячи, що, нібито: «І предки ваші так служили Богу», тоді вони по неволі і визнали те саме, що ми доводили тепер, тобто, що їм не дозволено приносити жертви поза містом, і що ті, котрі звершують (священні) обряди на чужій землі, поступають беззаконно. Отже, говорили вони (Юліанові): «Якщо хочеш, щоб ми приносили жертви, поверни нам місто, віднови храм, відкрий нам святе-святих, віднови вівтар, і ми будемо приносити жертви тепер так само, як і колись». І не стидалися, негідні і безсоромні, просити про це нечестивого царя і язичника, а запрошувати його скверні руки до спорудження святині. Не відчували, що прагнуть до неможливого, не усвідомлювали, що якби людина зруйнувала цю святиню, то людина ж могла б її і відновити. Але коли Бог зруйнував їхнє місто, тоді людська сила ніколи не зможе перемінити встановленого визначенням Божим. «Бо Господь Саваоф визначив, і хто може скасувати це? Рука Його простягнута, — і хто відверне її?» (Іс. 14, 27). Що Він відновить і захоче, щоб було міцним, те людям зруйнувати не можливо; водночас, що Він зруйнує і захоче, щоб воно назавжди залишалося зруйнованим, те відновити не можливо.
Однак допустимо, юдеї, що цар повернув би вам храм і відновив вівтар, чого ви даремно очікуєте, але чи зміг би він звести вам від Бога і вогонь небесний? А без нього ваша жертва була б і нечиста, і нечестива. Діти Аарона тому і загинули, що внесли чужий вогонь. Але, сліпі для всього цього, вони упросили й ублагали його з’єднатися з ними і приступити до будівництва храму. А він виділив і гроші на витрати, послав і наглядачів за роботами, викликав звідусіль і художників, усе робив, усе приводив у рух, щоб поступово мало-по-малу довести їх до приношення жертв, думаючи, що від цього вони легко перейдуть до ідолослужіння. Водночас нерозумний і божевільний сподівався цим знищити Христове визначення про те, що їхній храм відновлений не буде.
Але Той, Хто «ловить мудрих у хитрощах їхніх» (1 Кор. 3, 19), негайно показав на ділі, що Боже визначення сильніше понад усе, і могутньою є дія Божих слів. Бо, як тільки юдеї взялися за цю беззаконну справу і почали розчищати основу, вийняли чимало землі і вже хотіли приступити до будівництва, як раптом вогонь, що вийшов із землі, попалив багато людей і навіть каміння, що було на тому місці, і зупинив цю завчасну зухвалість. Так що не тільки ті юдеї, які прийнялися за роботу, але й багато інших, котрі бачили це, пройнялися здивуванням і соромом. Почувши про це, цар Юліан, хоч і мав неабияку безумну ревність до цієї справи, однак продовжувати її не насмілився, щоб не накликати вогню на свою голову. Таким чином переможений зі всім язичництвом, він припинив роботу.
І ось, якби ти пішов до Єрусалима, то побачив би тільки саму основу. А якби запитав про причину, то не почув би іншої, крім цієї (про яку ми сказали). Свідками цього є всі ми, бо сталося це за нас, не так давно. Дивися ж, якою знаменитою є перемога. Сталося це не за благочестивих царів, щоб хто не сказав, що християни напали і перешкодили юдеям. Ні, коли віра наша була гнана, коли всі ми побоювалися за своє життя і були позбавлені будь-якої волі, а язичництво процвітало; коли одні з вірних ховалися в домах, інші переселялися в пустелі і тікали з міст, тоді це і сталося, щоб юдеям не залишилося жодного приводу для безсоромної впертості.
12. Тож, чи будеш ти ще впиратися, юдею, коли бачиш, що проти тебе свідчать і провіщення Христове, і доказ, взятий із пророків та із самих подій? Але це й не дивно: такий уже ваш народ, споконвіку безсоромний, сварливий, звиклий завжди сперечатися проти очевидного. Якщо хочеш, виставлю проти тебе й інших пророків, які теж ясно говорять, що ваше (юдейство) припиниться, а наше (християнство) буде процвітати, що проповідь Христова пошириться по всьому світу, і з припиненням ваших жертв буде введена інша жертва?
Послухай Малахію, який прийшов уже після інших пророків. Поки що не подаю свідчень ні Ісаї, ні Єремії, ні інших пророків, які жили до полону, щоб ти не сказав, що ці нещастя, про які вони пророкували, звершилися під час полону (вавилонського). Ні, приводжу пророка, який жив уже після вашого повернення з Вавилона і після відбудови міста, і який ясно пророчив про вашу долю. Справді, після того, як юдеї вже повернулися (з полону) і знову відбудували місто, збудували храм і почали приносити жертви, Малахія, провіщуючи про цей полон і знищення жертв, від імені Божого говорить: «Немає Мого благовоління до вас, — говорить Господь Саваоф. Бо від сходу сонця і до заходу велике буде ім’я Моє між народами, і на всякому місці будуть приносити фіміам імені Моєму, чисту жертву… А ви хулите його» (Мал. 1, 10–12).
Коли це сталося, юдею? Коли почали приносити на всякому місці фіміам Богові? Коли жертва чиста? Не можеш указати ні на який час, крім того, який настав після пришестя Христового. Бо, якщо пророк провіщує не про цей час, не про нашу жертву, а про юдейську, тоді його пророцтво буде протизаконним. Тому що Мойсей не дозволив приносити жертв ні в якому місці, крім того, що його обрав Сам Господь Бог. А оскільки Він прив’язав юдейські жертви до одного місця, то пророк, коли говорить, що фіміам і жертва чиста будуть приноситися на всякому місці, повстав би проти Мойсея. Однак тут протиріччя і розбіжності немає. Бо про іншу жертву говорив Мойсею, і про іншу після нього провістив Малахія.
З чого це видно? З того, що вже було сказано, і з безлічі інших ознак. А, найперше, щодо місця, бо Малахія провістив, що богослужіння буде звершуватися не на одному місці, як у юдеїв, а «від сходу сонця до заходу». Потім — щодо самої жертви: бо назвав її «чистою», чим указав, про яку жертву він говорить. Нарешті — щодо тих, котрі її приносять: бо не сказав: в Ізраїлі, а «між народами». А щоб ти не подумав, що це богослужіння буде засноване в одному, двох чи трьох містах, він не просто сказав: «на всякому місці», але «від сходу сонця і до заходу», вказуючи, що всю землю, яку тільки освітлює сонце, обійме проповідь (Христова). А жертву називає «чистою» тому, що колишня була нечиста, не за своєю природою, а через внутрішній стан тих, що її приносили. Тому і сказав: «Куріння огидне для Мене» (Іс. 1, 13).
Однак, якщо порівняти і самі жертви (старозавітну з новозавітною), то побачимо між ними велику і безмірну відстань. Тому при самому тільки порівнянні саме цю жертву (новозавітну) і можна назвати чистою. І Павло сказав про закон і благодать, що «Прославлене навіть не є славним із цього боку, з причини слави наступного, яка переважає» (2 Кор. 3, 10). Тому і ми тут можемо сміливо сказати, що тільки ця жертва в порівнянні з тою (древньою) може бути названа чистою, бо приноситься не з димом і випарами, не з кров’ю і викупом, а з благодаттю Духа. Послухай, як й інший пророк провіщує про те саме і говорить, що служіння Богові не буде обмежене одним місцем, а Його, нарешті, впізнають всі люди. Ось що говорить Софонія: «Страшний буде для них Господь, бо знищить усіх богів землі, і Йому будуть поклонятися кожен зі свого місця» (Соф. 2, 11). Однак Мойсей цього не дозволив, а звелів служити (Богові) в одному місці. Отже, коли чуєш, як пророки провішують і передрікають, що люди вже не будуть змушені збиратися звідусіль в одне місто й в одне місце, але кожний буде служити Богові, сидячи вдома; то до якого ще часу можеш віднести це, як не до цього?
Послухай, як з цим пророком (Софонією) згідні Євангеліє й Апостол. Пророк сказав: «З’явиться Господь». Апостол говорить: «Благодать Божа з’явилася, спасенна для всіх людей, яка вчить нас» (Тит. 2, 11–12). Той сказав: «на народи»; цей говорить: «для всіх людей». Той сказав: «знищить усіх богів»; цей: «вчить нас, щоб ми відкинули нечестя і мирські похоті, цнотливо і праведно жили». Так само говорить Христос жінці-самарянці: «Жінко, повір Мені, що надходить час, коли будете поклонятись Отцеві і не на цій горі, і не в Єрусалимі… Бог є Дух, і тим, що поклоняються Йому, належить поклонятися духом та істиною» (Ін. 4, 21, 24). Цими словами Він ліквідовує необхідність дотримання місця і вводить Богослужіння набагато вище і більш духовне.
Можна б водночас довести ще й те, що в юдеїв уже не буде ні жертви, ні священства, ні царя. Звичайно, що все це яскраво доведено самим зруйнуванням міста, хоч можна було б вказати пророків, які про це прямо говорять. Але бачу, що ви втомилися тривалістю бесіди, і боюся, щоб даремно і без користі не обтяжувати вас. Тому, обіцяючи сказати вам про це іншим часом, тепер прошу вас ось про що: спасіть ваших братів, відверніть від омани, наверніть до істини. Бо немає жодної користі від слухання повчань, коли слова не підтверджуються ділами. Та й те, що сказано, сказано не для вас, а для тих немічних, щоб вони, довідавшись про це від вас і покинувши погану звичку, знайшли в собі чисте і щире християнство, уникали шкідливих зборищ та юдейських синагог як у місті, так і в передмісті, — цих розбійницьких вертепів, цих демонських осель. Тож, не зневажте їхнім спасінням, а, розвідавши і відшукавши хворих, приведіть їх знову до Христа, щоб нам і в цьому, і в майбутньому житті отримати нагороду понад заслуги, по благодаті і людинолюбству Господа нашого Ісуса Христа, через Якого і з Яким слава Отцю, зі Святим і Животворящим Духом, нині і завжди, і повіки віків. Амінь.
- Иосиф Флавий. Иудейские древности. — М.,1996. — Т.1. — С. 435. [↩]
- Иосиф Флавий. Иудейские древности. — Т.1, — С. 435. [↩]
