«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том І. Книга 2

Проти юдеїв. Слово четверте

На сурми їхньої Пасхи

Знову юдеї, жалюгідні і найбільш нещасні зі всіх людей, хочуть постити, і знову потрібно захистити Христове стадо. Пастухи, поки їх не турбує ніякий звір, розташувавшись під дубом чи сосною, грають на сопілці, залишаючи овець вільно пастися. А як помітять наближення вовків, відклавши сопілку, беруть у руки пращу і, залишивши ріжок, озброюються палицями та камінням і, ставши спереду отари і піднявши великий і сильний крик, часто тільки цим криком, не нападаючи на звіра, проганяють його.

Так і ми, у попередні дні втішаючись поясненням Писання, ніби на якому лузі, не вживали жодного спірного слова, бо ніхто не турбував нас. Але сьогодні, коли юдеї, найлютіші зі всіх вовків, хочуть оточити наших овець, то необхідно підніматися і боротися, щоб жодна вівця не була викрадена в нас звірами.

І не дивуйтеся, що ми ще за десять і більше днів до настання посту (юдейського) вже озброюємося й захищаємо ваші душі. Адже і працьовиті хлібороби, якщо є поблизу швидкий потік, який спустошує ниви, то не під час дощової погоди, а ще заздалегідь обгороджують береги і піднімають насип, і проводять канави, і всіляко захищаються від нього. Поки він ще тихий і маловодний, його легко утримати, але коли збільшиться і швидко понесе свої води, тоді зупиняти його буде вже не так легко. Ось чому (хлібороби) заздалегідь попереджають його напори, придумуючи всілякі перепони. Так, звичайно, поступають і воїни, і корабельники, і женці. Ті ще до бою вичищають лати, оглядають щити, заготовляють вудила, з великим старанням годують коней і все інше роблять старанно. І корабельники, перш ніж спустити корабель у пристань, виправляють і кіль, і підновляють боки (корабля), і обтісують весла, і зшивають вітрила, і упорядковують всі інші приналежності корабля. Так само і женці за багато днів вигострюють і серпи, і підготовляють тік, і волів, і віз, і все інше, що необхідно для жнив. Та й, відомо, що всі люди заздалегідь готуються до своїх занять, щоб, коли настане час занять, їм було легко звершувати справу.

Наслідуючи їх, і ми за багато днів вперед захищаємо ваші душі і застерігаємо вас тікати від цього нечестивого і беззаконного посту (юдейського). Не говори мені, що (юдеї) постять, а доведи, чи вони роблять це згідно з волею Божою. А коли ні, то їхній піст беззаконніший за будь-яке пияцтво. Необхідно дивитися не тільки на їхні справи, але досліджувати і причину справ. Що буває з волі Божої, то хоч би здавалося і недобрим, однак воно найкраще. А що огидне і не згодне Богові, то, хоч би і здавалося найкращим, воно погане і беззаконне понад усе. Якщо хто з волі Божої навіть звершить убивство, то це вбивство краще за всяке людинолюбства. Але якщо хто пожаліє і проявить людинолюбство всупереч волі Божій, ця пощада буде більш злочинна, ніж будь-яке вбивство. Справи бувають добрими і поганими не самі по собі, а за Божим визначенням щодо них.

2. І щоб ти впевнився в достовірності цього, послухай ось що. Колись Ахав, взявши в полон одного сирійського царя, всупереч волі Божій зберіг йому життя, посадив його біля себе (на колісницю) і відпустив з великими почестями. Потім один пророк, прийшовши до свого ближнього, сказав: «За словом Господа: бий мене. Але цей чоловік не погодився бити його. І сказав йому: за те, що ти не слухаєш голосу Господа, уб’є тебе лев, коли підеш, від мене. Він пішов від нього, і лев, зустрівши його, убив його. І знайшов він іншого чоловіка і сказав: «Бий мене». Цей чоловік бив його до того, що зранив побоями» обличчя його (3 Цар. 20, 35–37). Що ще може бути більш дивне? Той, хто вразив пророка, залишився неушкодженим, а той, що пожалів — покараний.

Тож, знай, коли Бог велить, тоді не можна розмірковувати про те, чому саме так, а тільки підкорятися. І ось, щоб перший (ближній) не пощадив пророка з поваги до нього, пророк не просто сказав йому: «Бий мене», — але: «За словом Господа». Тобто, коли Бог звелів, тоді ні про що більше не запитуй. Цар видав закон — уважай гідність Того, Хто повеліває, і будь готовий підкорятися у всьому. Але той не послухався, за що й отримав тяжке покарання, і своїм нещастям напоумляє нащадків коритися і підкорятися всьому, що звелить Бог.

Потім, коли інший ударив і поранив пророка, він обв’язав свою голову полотниною, прикрив очі і зробив так, щоб його не впізнали. А для чого він це зробив? Він хотів викрити царя і звершити над ним суд за спасіння сирійського царя. А оскільки цар був нечестивим і ненавидів пророків, то, щоб, побачивши його, не прогнав з-перед очей; а прогнавши, — не залишився невиправленим, пророк скриває і своє обличчя, і розповідь про саму справу, щоб мати можливість розмовляти (з царем) і довідатися від нього про те, чого хотів (пророк).

І ось, коли цар проходив мимо, пророк закричав до нього і сказав: «Раб твій ходив на битву, і ось один чоловік, який відійшов у бік, підвів мене до чоловіка, і сказав: «Охороняй цього чоловіка; якщо його не стане, то твоя душа буде за його душу, або ти повинен будеш відважити талант срібла». Коли раб твій зайнявся тими й іншими справами, його не стало. — І сказав йому цар Ізраїльський: «Такий тобі і вирок, ти сам вирішив». Він негайно зняв покривало з очей своїх, і впізнав його цар, що він із пророків. І сказав: «Так говорить Господь: «За те, що ти випустив із рук твоїх чоловіка, заклятого Мною, душа твоя буде замість його душі, народ твій замість його народу» (3 Цар. 20, 39–42). Поглянь, що не тільки Бог, але і люди судять так само, — звертають увагу не на особливість діл, а на їхню мету і причини. Ось і цар говорить до пророка: «Ти сам собі суддя переді мною, ти звершив убивство. Ти, — говорить, людиновбивця, тому що відпустив ворога».

Ось для чого пророк і покрив себе покривалом і зажадав суду ніби щодо чужої справи, щоб цар виніс правильне рішення. Що і сталося. Бо, коли цар виголосив над ним суд, пророк, знявши покривало, сказав: «За те, що ти випустив із рук твоїх чоловіка, заклятого Мною, душа твоя буде замість його душі, народ твій замість його народу» (3 Цар. 20, 42). Бачиш, як (Ахав), засуджений за людинолюбство, і яке покарання поніс за помилування? Він зберіг життя (ворогові) — і покараний; а інший звершив убивство — і заслужив похвалу. Ось Фінеєс в одну мить звершив два убивства: убив чоловіка і жінку — і вшанований священством — він свою руку не тільки не осквернив кров’ю, а зробив її ще більш чистою.

Отже, коли бачиш, як той, котрий бив пророка, залишається неушкодженим, а той, котрий не бив — гине; той, котрий пожалів, карається, а котрий не пожалів, похваляється, тоді у будь-яких випадках найперше старайся пізнати волю Божу, а не сутність самої справи, і тільки те схвалюй, що узгоджується з нею.

3. Керуючись саме цим правилом, будемо судити і про цей (юдейський) піст. Якщо ми не будемо так поступати, а будемо тільки виставляти і розглядати самі справи, якими вони є. то зчиниться велике непорозуміння, великий безпорядок. Наприклад, терплять побої і розбійники, і грабіжники гробів, і ошуканці, але те ж саме терплять і мученики. Справи однакові, але духовний настрій і причина, через яку вони бувають, неоднакові. Тому між мучениками і тими людьми велика відмінність. Як і в цьому випадку ми звертаємо увагу не на муки, але насамперед на стан душі і причину, через яку бувають муки. Тому, як мучеників любимо не за те, що вони мучаться, а за те, що мучаться за Христа, так і розбійників зневажаємо не за те, що вони караються, але за те, що караються за злочини.

Так само розсуди і про те, що робиться в юдеїв. І якщо побачиш, що вони постять для Бога, похвали за це, а коли побачиш, що роблять це всупереч волі Божій, відвернися і зненавидь їх більше, ніж тих, що пиячать і не мають міри в їжі та напоях. Але в цьому посту необхідно дивитися не тільки на причину, але й на місце і на час.

Однак перш, ніж боротися з юдеями, краще поговоримо з тими з наших членів, які нібито стоять разом з нами, але насправді дотримуються юдейських звичаїв і всіляко захищають їх, через що я вважаю їх більш гідними осуду, ніж самих юдеїв. У цьому погодяться з нами не тільки мудрі і розумні люди, але й усі, що мають скільки-небудь розуму і свідомості. Щоб довести це, не потрібні розмірковування, досліджування і довгі обороти промови. Ні, досить тільки запитати їх і зловити на самій їхній відповіді. Що саме?

Запитаю я кожного, хто страждає цією недугою: ти християнин? Чому ж дотримуєшся юдейських звичаїв? Чи ти юдей? Так навіщо турбуєш Церкву? Хіба перс не дотримується того, що є у звичаях персів? Хіба варвар не наслідує звичаїв варварів? Хіба той, хто живе у Римській державі, не підкоряється нашому статуту? І якщо хто з тих, котрі живуть між нами, буде викритий у тому, що поводиться як варвар, то скажи мені, чи не буде він негайно покараний без суду і слідства, хоч би й подав тисячу виправдань? Так само, якщо хто з варварів буде дотримуватися римських законів, чи не спіткає це і його?

Як же ти думаєш спастися, схиляючись до юдейських беззаконних звичаїв? Хіба розходження між нами та юдеями є незначним? Хіба між нами суперечки про малозначущі речі, так що можна вважати за одне і те ж і християнство, і юдейство? Чому ти поєднуєш непоєднуване? Вони розіп’яли Христа, Якому ти поклоняєшся, — бачиш яке розходження! Як же біжиш до них, убивць, ти, який говориш про себе, що поклоняєшся Розп’ятому? Хіба я видумую цей спосіб обвинувачення і цей вид викриття? Хіба не цей спосіб використовує проти них і Писання? Послухай, що говорить саме проти них Єремія: «Підіть на острови хиттимські і подивіться, і пошліть у Кирад, і розвідайте старанно, і розгляньте: чи було там що-небудь подібне до цього». Що ж саме? «Чи перемінив який народ богів своїх; хоч вони і не боги? А Мій народ проміняв славу свою на те, що не допомагає» (Єр. 2, 10–11). А це значить ось що: «Ті (язичники), — говорить, — поклоняючись ідолам і служачи демонам, настільки були твердими у своїй омані, що не захотіли залишити ідолів і навернутися до істини». А ви, шанувальники істинного Бога, залишивши благочестя отців, перейшли до далеких звичаїв; ви навіть не проявили тієї непохитності в істині, яку мають ті в омані. Ось чому і говорить: «Чи перемінив який народ богів своїх; хоч вони і не боги? А Мій народ проміняв славу свою на те, що не допомагає» (Єр. 2, 10–11). Не сказав: «Перемінили Бога свого», тому що Бог незмінний (Мал. 3, 6), але: «Перемінили славу свою». «Не Мене, — говорить, — ви образили, бо Мені заподіяти шкоду неможливо, — ви обезчестили самі себе. Принизили не Мою славу, а свою власну».

Дозвольте ж і мені сказати це до наших, якщо тільки можна називати нашими тих, котрі думають по-юдейському: підіть до синагог і подивіться, чи перемінили юдеї свій піст, чи постили на Пасху разом з нами, а чи їли в цей день? Їхній піст — це не піст, а беззаконня, гріх і злочин; і все ж вони не перемінили його. А ви перейшли на їхній бік і перемінили славу свою на те, від чого не отримаєте жодної користі. Коли вони постили на Пасху? Коли з нами звершували свято мучеників? Коли єдналися з нами в день Богоявлення? Вони не спішать до істини, а ви біжите до безчестя. Називаю їхні свята безчестям тому, що звершуються вони не у свій час. Був колись час, коли необхідно було дотримувати цих свят, але тепер — не час. Ось чому те, що колись було законним, тепер беззаконне.

4. Дозвольте мені промовити до цих людей словами Іллі. Він, бачачи, як юдеї поступають нечестиво, і то підкоряються Богу, то служать ідолам, так говорить до них: «Чи довго вам кульгати на обидва коліна? Якщо Господь є Бог, то йдіть за Ним; а якщо Ваал, то за ним ідіть» (3 Цар. 18, 21). Це ж і я тепер скажу до них: якщо ви вважаєте істинним юдейство, то навіщо обтяжуєте собою Церкву? Якщо ж істинне християнство, яким воно і є, то неухильно наслідуйте його. Скажи мені, ти береш участь у таїнствах, поклоняєшся Христу, як християнин, у Нього просиш благ, і — святкуєш з Його ворогами? З якою ж, врешті-решт, совістю ти приходиш до церкви?

Але проти тих, котрі говорять, що мислять по-нашому, і водночас йдуть за юдейськими звичаями, ми вже сказали достатньо. А оскільки я хочу позмагатися з юдеями, то дозвольте мені запропонувати більш широке повчання і показати, як юдеї, постячись тепер, нехтують законом і зневажають заповіді Божі, постійно роблячи тільки противне Йому. Ось, коли Він хотів, щоб юдеї постили, вони об’їдалися і жирували; коли ж хоче, щоб не постили, вони вперто постять. Коли хотів, щоб приносили жертву, вони бігли до ідолів; а коли не хоче, щоб вони звершували свої свята, тоді прагнуть святкувати. Тому Стефан говорив до них: «Ви завжди противитеся Святому Духові» (Діян. 7, 15). Ви, — говорить, — тільки й прагнули, як би зробити всупереч тому, що заповідав Бог».

Так вони поступають і тепер. З чого це видно? Із самого закону, бо стосовно юдейських свят закон повелів зважати не тільки на час, але й на місце (святкування). Так, заповідаючи їм і щодо Пасхи, він говорить ось що: «Не можеш ти заколоти Пасху в якій-небудь з осель твоїх, які Господь, Бог твій, дасть тобі» (Втор. 16, 5). Навпаки, постановивши звершувати Пасху чотирнадцятого дня першого місяця, закон також повелів святкувати її тільки в Єрусалимі. Так само і для святкування П’ятидесятниці визначив певне місце і час, — повелівши звершувати її через сім тижнів, знову додав: «Яке місці обере Господь Бог твій» (Втор. 12, 11). Так же (ухвалено) і про свято Кущей.

Але подивимось, що з цих двох більш важливе: час чи місце. Тобто, якщо не можливо дотриматися того й іншого водночас, то чи можна зневажити місцем і дотриматися часу, чи, зневаживши часом, дотримуватися місця? Я хочу сказати ось що: Господь повелів звершувати Пасху першого місяця в Єрусалимі, тобто у визначений час і у визначеному місці. Тепер уявімо, що Пасху звершують двоє: один нехай порушує місце, зате дотримується часу; інший нехай зважає на місце, але порушує час. При цьому той, що зважає на час, але порушує місце, нехай звершить Пасху першого місяця десь далеко поза Єрусалимом; а той, що зважає на місце, але порушує час, — звершить Пасху в Єрусалимі не першого місяця, а другого. Потім подивимося, хто з цих двох гідний осуду, а хто схвалення: чи той, що порушив час і звершив Пасху у визначеному місці, чи той, що зневажив місцем, але дотримався часу?

Якщо той, що порушив час задля того, щоб звершити Пасху в місті, виявиться гідним схвалення, а той, що дотримувався часу, але зневажив місцем, — осуду й обвинувачення як нечестивець, то, очевидно, що і юдеї поступають нечестиво, коли звершують Пасху не у своєму місці, хоча б і тисячу разів говорили про себе, що вони дотримуються часу. Відкіля це видно? Від самого Мойсея. Коли (євреї) звершили Пасху поза Єрусалимом, тоді прийшли до Мойсея і говорили: «Ми нечисті від дотику до мертвих тіл людських, для чого нас позбавляти того, щоб ми принесли приношення Господу?» І сказав їм Мойсей: «Постійте, я послухаю, що повелить про вас Господь». І сказав Господь Мойсеєві, говорячи: «Скажи синам Ізраїлевим: якщо хто з вас або з нащадків ваших буде нечистий від доторкання до мертвого тіла, або буде в далекій дорозі, то і він повинен звершити Пасху Господню; у чотирнадцятий день другого місяця» (Числ. 9, 7–11). Це значить: хто першого місяця буде в дорозі, той нехай не звершує (Пасху) поза містом, але нехай звершить другого місяця, коли прийде до Єрусалима, — нехай порушить час, тільки б не бути поза містом.

Це показує, що дотримання місця більш важливе, ніж дотримання часу. Що ж можуть сказати на це ті, що звершують (Пасху) поза Єрусалимом? Адже, коли вони опускають більш необхідне, то їх не може виправдати дотримання менш необхідного. Тож, вони, хоч би тисячу разів запевняли себе, що не порушують часу, однак поступають украй беззаконно. І це видно не тільки з цього, але й із прикладу пророків. Відомо, що пророки і не приносили жертви, і не співали пісень, і не дотримували жодного такого посту на чужій землі: яке ж вибачення можуть мати ці (нинішні юдеї)? Ті, хоч й очікували повернення колишнього устрою, однак залишалися в покорі закону, і сповняли його приписи, як того вимагав закон. А ці, не маючи жодної надії на повернення колишнього устрою (бо яким місцем із пророків можуть довести це?), не хочуть заспокоїтися. Між іншим, якби вони навіть очікували, що той порядок повернеться, то й тоді їм варто було б наслідувати тих святих, а не постити і не робити будь-чого подібного.

5. А для засвідчення, що ті (святі) нічого такого не робили, послухай, що вони відповідали тим, котрі їх запитували. Коли іноплемінники настирливо і з примусом змушували їх на ділі використати свої інструменти, кажучи: «Заспівайте нам пісень сионських», — вони, добре знаючи, що закон не дозволяє їм робити це поза (Єрусалимом), відповідали: «Як же нам співати пісню Господню на землі чужій?» (Пс. 136, 3–4). І знову три юнаки, що жили у Вавилоні, говорили: «Немає у нас в даний час ні князя, ні пророка…, ні місця, щоб нам принести жертву Тобі і знайти милість Твою» (Дан. 3, 38–39). Місця, звичайно, там було багато, але оскільки там не було храму, тому вони залишалися без жертвоприношень. Та й до інших Бог говорить через Захарію: «Вже сімдесят років, чи для Мене ви постилися?» (Зах. 7, 5), — маючи тут на увазі роки (вавилонського) полону.

Скажи мені, як же ти нині постиш, коли предки твої і не приносили жертви, і не постились, і не святкували? Уже з цього видно, що вони не звершували Пасхи: бо, де не було жертви, там не було і свята, тому що всі (свята) належало звершувати із жертвоприношеннями. Але щоб довести тобі це, послухай, що говорить Даниїл: «У ці дні я, Даниїл, був у смутку три седмиці днів. Смачного хліба я не їв; м’ясо і вино не входили у вуста мої, і мастями я не намащував себе до виконання трьох седмиць днів. А в двадцять четвертий день першого місяця був я на березі великої ріки Тигру і звів очі мої, і побачив» (Дан. 10, 2–5).

Тут послухайте мене уважно, бо з цих слів видно, що юдеї (у Вавилоні) не звершували Пасхи. Що я і скажу тепер. У дні опрісноків юдеям не дозволялося поститься, а Даниїл не вкутав нічого упродовж двадцяти одного дня. Але з чого, скажеш, видно, що ці двадцять один день були днями опрісноків? З того, що він сказав: «…в двадцять четвертий день першого місяця». А Пасха завершується двадцять першого дня. Бо, почавши чотирнадцятим днем першого місяця, і потім, святкуючи сім днів, юдеї так доходять до двадцять першого дня. Але Даниїл і після Пасхи продовжував не споживати їжі, бо, почавши з третього дня першого місяця, потім продовживши (піст) двадцять один день, він так провів чотирнадцятий день, а за ним ще сім і три дні.

Отже, чи не беззаконно і не нечестиво поступають юдеї, що тоді, як ті святі на чужій землі не звершували жодних обрядів, вони через свою завзятість і впертість роблять противне? Адже, якби це говорили і робили які-небудь свавільні і неблагочестиві люди, то недотримання ними (свят) можна б приписати їхній свавільності. Але якщо це були люди благочестиві і боголюбиві, такі, що й душу свою віддали за заповіді Божі, то очевидно, що вони не дотримували закону (про свята) не через свавільність, а з переконання на підставі самого закону в тому, що жодного з цих обрядів не можна дотримуватися поза Єрусалимом. З цього відкривається й інша досить важлива істина, а саме, що дотримання жертв, субот, нового місяця і тому подібного, що вимагав тодішній (юдейський) устрій, немає необхідності. І що не дотримання їх не могло нічого особливого ні додати, ні відняти щодо чеснот — зробити добру (людину) поганою, чи відняти що-небудь від її душевної мудрості.

Так, ці (святі чоловіки), що проводили на землі життя, рівне ангельському благочестю, хоч і не чинили нічого цього: не приносили жертв, не звершували свят, не дотримувалися таких постів, однак так догодили Богові, що стали вище самої природи, і тим, що сталося з ними, навернули до Богопізнання весь світ. Хто може зрівнятися з Даниїлом? Хто — з трьома отроками, що заздалегідь уже надалі звершили найбільшу євангельську заповідь, — главизну всіх благ? Бо (у Євангелії) сказано: «Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін. 15, 13). А вони душу свою поклали за Бога. Однак вони гідні подиву не тільки через це, але й тому, що робили це не за якусь нагороду. Тому й говорили, що є «Бог наш, Якому ми служимо, сильний спасти нас… Якщо ж і не буде того, то нехай буде відомо тобі, царю, що ми богам твоїм служити не будемо» (Дан. 3, 17–18). Досить нам, — говорять, — і тієї нагороди, що вмираємо за Бога». І робили вони це, проявляли таку доблесть, не дотримуючись того, що записано в законі (обрядовому).

6. Для чого ж, скажете, Бог установив ці обряди, якщо не хотів їхнього звершення? А коли хотів звершення, то чому зруйнував ваше місто? Якби Він хотів, щоб ці обряди звершувалися постійно, то Йому було б необхідно зробити одне з двох: або, якщо Він уже хотів розсіяти вас по всьому світу, не повелівати приносити жертви тільки на одному місці; або, коли хотів, щоб ви приносили жертви тільки там (у Єрусалимі), не розсівати вас по світу і не робити недоступним для вас те місто, в якому необхідно було приносити жертви.

Що ж? Скажеш, Бог, Сам Собі суперечить: повелівши приносити жертви тільки в одному місці, потім Сам закрив це місце? Зовсім ні. Навпаки, Він у всьому вірний Собі. Спочатку Він не хотів дозволяти вам жертви. У свідки стосовно цього приведу пророка, який говорить: «Слухайте слово Господнє, князі Содомські; слухай закон Бога нашого, народе гоморрський» (Іс. 1, 10). І говорить він це не до содомлян і не до жителів Гоморри, а до юдеїв. І називає їх так за те, що вони, наслідуючи безчестя тих, з ними поріднилися. Так само він називає їх і псами (Іс. 56, 11) і конями, що ржуть на чужих дружин (Єр. 5, 8), не тому, що вони прийняли природу цих тварин, а тому, що унаслідували їхню хтивість. «Для чого Мені безліч жертв ваших?» — говорить Господь» (Іс. 1, 11). Але ж ми не бачимо, щоб жителі Содому коли-небудь приносили жертви. Отже, це слово звернене до юдеїв, а називає їх ім’ям тих по зазначеній мною причині. «Для чого Мені безліч жертв ваших? — говорить Господь. Я пересичений всепаленнями баранів і жиром відгодованої худоби, і крові тельців і агнців, і козлів не хочу. Коли ви приходите стати перед лице Моє, хто вимагає від вас, щоб ви топтали двори Мої?» (Іс. 1, 11–12).

Ти чув голос (Божий), Який досить ясно говорить, що спочатку Він не жадав від вас цих жертв? Бо коли б вимагав їх, то до цього найперше зобов’язав би всіх древніх, котрі ще до них прославилися. Для чого ж, скажеш, Він дозволив після? Зглянувшись на вашу немічність. Як лікар, бачачи, що хвора людина в гарячці є норовливою і нетерплячою, — хоче напитися холодної води, і погрожує, що коли їй не дадуть, то накине на себе петлю чи кинеться з обриву, — задля запобігання більшого зла, допускає менше, тільки б не допустити хворого до насильницької смерті. Так само поступив і Бог. Як побачив Він, що (євреї) біснуються, нудьгують, хочуть жертв, а якщо їм не дозволять цього, готові звернутися до ідолів чи навіть не тільки готові звернутися, але вже звернулися, тому дозволив їм жертви. А що саме це було причиною, можна бачити із самого часу (дозволу). Бог дозволив їм жертви вже після того, як вони звершили свято на честь злих демонів, ніби говорячи їм: «Ви біснуєтеся і хочете приносити жертви, то приносьте їх, принаймні, Мені».

Однак, дозволивши це, Він дав такий дозвіл не назавжди, але премудрим чином знову відняв його. Як лікар (ніщо не заважає мені знову вжити той же приклад), уступаючи примхам хворого, приносить зі свого дому посудину і наказує йому пити тільки з нього. А потім, коли хворий погодиться на це, тайком велить тим, що подають питво, розбити цю посудину, щоб непомітно і не подаючи виду відхилити хворого від його примхи. Так поступив і Бог. Дозволивши юдеям приносити жертви, Він не дозволив робити цього в будь-якому іншому місці, крім Єрусалиму. Потім, коли вони якийсь час приносили жертви, зруйнував це місто, щоб зруйнуванням міста, як лікар розбиттям посудини, мимоволі відвернути їх від цього.

Якби Він прямо сказав: «Перестаньте», то вони не так легко погодилися б облишити пристрасть до жертв. Але тепер через необхідність, пов’язану з місцем їхнього перебування, Він непомітно відвів їх від цієї пристрасті.

Тож, нехай Бог буде лікарем, посудина — містом, хворий — це впертий юдейський народ, холодне питво — дозвіл і воля приносити жертви. І ось, як лікар відвів хворого від його безумної вимоги, розбивши посудину, так і Бог відхилив (юдеїв) від жертв, зруйнувавши місто і зробивши його недоступним для всіх. Якби Він не це мав на увазі, то для чого тоді, будучи всюдисущим і всенаповняючим, усе богослужіння влаштував в одному місці? Для чого ж Він, з’єднавши богослужіння з жертвами, жертви з місцем, місце з часом, час з одним містом, потім зруйнував це місто? І ось що неймовірно і дивно: ввесь всесвіт відкритий для юдеїв, і ніде в ньому не дозволено їм приносити жертви. Єрусалим недоступний, а тільки в ньому і дозволялося їм приносити жертви.

Тож, хіба навіть для найбільш нерозумних не ясна і не очевидна причина зруйнування Єрусалима? Якщо будівельник, поклавши фундамент, вивівши стіни, улаштувавши склепіння і прикріпивши його до одного, покладеного в середині каменя, потім забере цей камінь, то зруйнує весь будинок. Так і Бог, зробивши місто ніби зв’язком (юдейського) богослужіння, і потім зруйнувавши його, цим зруйнував і всю споруду того богослужіння.

7. Але поки що припинимо боротьбу з юдеями. Сьогодні ми тільки почали бій, сказавши стільки, скільки було потрібно для застереження наших братів, і навіть набагато більше. Потрібно, нарешті, переконати і вас, тут присутніх, щоб ви ретельно подбали про наших членів, і не говорили: «Для чого мені це? Навіщо мені ці клопоти і турботи?» Господь наш помер за нас, а ти не хочеш і слова сказати? Яке ж будеш мати вибачення? Яке отримаєш виправдання? З якою відвагою, скажи мені, станеш перед судилищем Христовим, проявивши байдужість до загибелі скількох душ? Якби я тільки міг знати усіх, хто бігає туди (до синагог), то ви не були б мені потрібні, а я сам дуже скоро виправив би їх.

Коли необхідно виправити брата, то, хоч би знадобилося віддати душу, не відмовся. Наслідуй свого Владику. Є в тебе слуга, чи дружина, утримуй їх вдома з великою суворістю. Якщо ти не дозволяєш їм ходити в театр, тим більше не дозволяй ходити до синагоги, бо цей злочин тяжчий, ніж той: там — гріх, а тут — безчестя. Говоримо це не для того, щоб ви дозволяли їм ходити в театр, бо й це недобре; але щоб набагато суворіше забороняли їм ходити до синагоги. Що біжиш ти побачити у синагозі богопротивних юдеїв, скажи мені? Людей, що сурмлять у труби? Але ж тобі потрібно було б, сидячи вдома, уболівати і плакати від того, що вони противляться заповіді Божій, тріумфують разом з дияволом. Бо, як я перед цим сказав, що робиться всупереч волі Божій, то хоч би воно і було коли дозволене, в кінці-кінців стає беззаконням і несе безліч покарань.

Колись сурмили юдеї, як були в них жертви, а тепер це робити їм не дозволяється. Послухай, для чого вони одержали труби? «Зроби собі, — говорить Бог, — дві срібні труби, карбованими зроби їх» (Числ. 10, 2). Потім, вказуючи на їхнє вживання, додає: «Сурміть трубами при всепаленнях ваших і при мирних жертвах ваших» (Числ. 1, 10). Де ж тепер жертовник? Де кивот? Де скинія і святе-святих? Де священик? Де херувими слави? Де золота кадильниця? Де очистилище? Де чаша? Де посудини зливання? Де вогонь, що був з неба посланий? Ти все облишив і вшановуєш тільки труби? Хіба не бачиш, що юдеї скоріше грають, ніж служать (Богові)?

Але якщо ми дорікаємо їм за те, що вони чинять беззаконня, то тим більше вам за те, що сходитеся з беззаконниками. Дорікаємо не тільки тим, котрі біжать туди, але й тим, котрі могли б утримати їх, але не хочуть. Не говори мені: «Що в мене спільного з ним? Він для мене чужий і незнайомий». Поки він вірний, причащається з тобою одних Таїн і ходить до тієї ж церкви, доти він для тебе ближчий і за братів, і знайомих, і родичів, і всіх взагалі. Отже, як підпадають однаковому покаранню не тільки ті, що крадуть, але й ті, котрі могли їм перешкодити, але не перешкодили; так підлягають однаковій карі не тільки самі нечестивці, але і ті, котрі могли відхилити їх від безчестя, але не хотіли через недбальство чи байдужість. Той, що закопав талант, а потім повернув його господареві в цілості, покараний за те, що не примножив його. Так і ти, якщо навіть сам залишишся чистим і непорочним, але не примножиш свій талант, — брата, що гине, не навернеш до спасіння, то отримаєш однакову долю з тим рабом.

Чи багато я жадаю від вас, улюблені? Нехай кожний з вас наверне до спасіння одного з братів. Нехай потрудиться, нехай подбає про цього, щоб наступного зібрання нам прийти з великою відвагою, несучи дари Богові, дари найдорогоцінніші, — навертаючи (до Нього) душі заблудлих. Нехай навіть прийдеться понести образи, отримати побиття, потерпіти у будь-чому іншому, — все зробимо, тільки б навернути їх. Бо ж ми зносимо впертість, образи і лайку від хворих, не засмучуємося образами, але бажаємо тільки одного, — щоб був здоровим той, хто так безрозсудно поводиться. Часом хворий у лікаря розриває одяг, але той через це не перестає його лікувати. Якщо ж ті, що піклуються про тіло, показують таку старанність, то особливо недоречно бути безпечними тоді, коли гине стільки душ, і не зважуватися перенести яку-небудь неприємність, коли гниють наші члени. Не так поступав Павло. А як? «Хто, — говорив він, — знемагає, з ким і я не знемагав би? Хто спокушається, за кого б я не палав би?» (2 Кор. 11, 29).

Запали і ти в собі цей вогонь. І, якщо побачиш брата, що гине, то нехай він тебе сварить, нехай ображає, нехай б’є, нехай погрожує стати твоїм ворогом, нехай будь-що робить: усе благодушно витерпи, тільки б знайти тобі для нього спасіння. Нехай він стане для тебе ворогом, зате Бог буде твоїм другом і нагородить тебе великими благами в той день (суду). Дай, Боже, щоб за молитвами святих, і заблудлі навернулися до спасіння, і ви мали успіх у цьому лові, і ті богохульники (юдеї), облишивши безчестя, пізнали Христа, за них розіп’ятого. Щоб всі ми єдиним серцем і єдиними устами прославили Бога і Отця Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава і держава разом зі Святим Духом повік. Амінь.

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору