«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Іоан Золотоустий --- Повне зібрання творінь у 12 томахТворіння святого Іоана Золотоустого. Том І. Книга 2

Про Лазаря. Слово шосте

Про землетрус, і про багача та Лазаря,
і про те, звідки започаткувалося рабство

Ви бачили Божу силу, бачили Боже людинолюбство? Силу в тому, що Бог потряс всесвіт; людинолюбство в тому, що коли той падав, Він його зупинив. А краще сказати: у тому й іншому — і силу, і людинолюбство. Бо і потрясти, і зупинити — справа сили і людинолюбства. Він похитнув всесвіт й утвердив його, і коли він хитався і мав упасти, його відновив. Але хоч землетрус минув, страх нехай залишається, коливання пройшло, а благоговіння нехай не проходить. Три дні ми молилися і не припиняймо нашої старанності. Землетрус спіткав нас через наше недбальство — ми стали недбайливими і викликали землетрус. Виправилися — і відвернули Божий гнів. Тож, не будемо знову віддаватися недбальству, щоб знову не накликати гніву і покарання. Бог не хоче «смерті грішника, але щоб грішник навернувся від путі свого і живий був» (Єз. 33, 11).

Ви бачили тлінність людського роду? Коли стався землетрус, я міркував про себе: де хижацтво, де жадність, де могутність, де зарозумілість, де панування, де гноблення, де пограбування бідних, де марнославство багатих, де влада начальників, де погрози, де страхи? Одна мить — і все розірвалося легше за павутину, все перемінилось. У місті був плач і всі бігли до церкви. Подумайте, що було б з нами, якби Бог захотів усе зруйнувати? Це говорю для того, щоб від того, що сталося, у вас постійно було живе відчуття страху, завдяки якому в усіх укріплювався б розум. Потряс (Господь землю), але не зруйнував. Бо коли б хотів зруйнувати, то не потряс би. Але через те, що Він того не хотів, тому землетрус, наче глашатай, що попереджає всіх про Божий гнів, стався наперед, щоб ми від страху стали кращими і відвернули від себе справжню кару. Так робив Він і з чужоземцями: «Ще сорок днів, і Ниневія буде зруйнована» (Іона. 3, 4).

— Чому не руйнуєш? Ти погрожуєш зруйнувати, чому ж не руйнуєш?

— Бо Я не хочу руйнувати, тому й погрожую.

— Для чого ж говориш?

— Щоб не вчинити того, про що говорю. Нехай краще словом буде застережене і відвернене діло.

«Ще сорок днів, і Ниневія буде зруйнована», — говорив тоді пророк, а нині подають голос стіни. Говорю це і не перестану говорити і бідним, і багатим. Подумайте, який великий гнів Божий, і як для Нього все легко і підвладно. Тож, відійдімо від гріхів. Як Він за одну мить уразив душу і розум кожного і потряс основу серця?! Подумаємо ж, що того страшного дня, коли буде не одна мить, а безконечні віки, і потоки вогню, і грізний гнів, і сили, що поведуть на суд, і страшний престол, і неупереджене судилище, і діла кожного стануть перед очима, і ніхто не буде заступатися: ні сусід, ні ритор, ні родич, ні брат, ні батько, ні мати, ні чужоземець, ані будь-хто інший — що тоді, скажи мені, ми будемо робити?

Наводжу на вас страх, щоб наладити ваше спасіння. Я зробив повчання більш гострим, ніж залізо для того, щоб кожен, хто має рану, вилікувався від неї. Хіба я не постійно говорив, і нині говорю, і не перестану говорити; доки ви будете прив’язані до земного? Усім кажу, а особливо немічним і тим, котрі не сприймають того, що говориться, однак це слово корисне для тих й інших: хворому — для зцілення, здоровому — для запобігання хвороби. Чи надовго гроші? Чи надовго багатство? Чи надовго пишнота будинків? Чи надовго шаленство в бездушному захопленні задоволеннями? Ось прийшов землетрус, яку користь принесло багатство? Пропала праця того й іншого, майно загинуло разом з володарем, дім — разом з будівельником. Місто стало спільним гробом для всіх, спорудженим в одну мить не руками майстрів, а нещасним випадком. Де багатство? Де жадність? Бачите, як усе стало більш нікчемним, ніж павутиння?

2. Але ти скажеш мені: «Яка користь від твоїх слів?» Є користь, якщо мене слухають. Я роблю своє — сівач сіє. Вийшов сівач сіяти, і впало одне насіння біля дороги, інше — на каміння, інше — між терня, а ще інше — на добру землю (Мф. 13, 3–8). Три частини насіння загинуло, тільки одна збереглася. Однак сівач не покинув землеробства — саме тому, що одна частина збереглася, не перестав трудитися на землі. І тепер неможливо, щоб насіння, яке сіється серед такої кількості (слухачів), не принесло мені колосся. Якщо не всі послухають — половина послухає; якщо не половина — то третя частина; якщо не третя частина — то десята; якщо не десята — то бодай один з такої безлічі послухає, аби лиш послухав.

Важливо врятувати бодай одну вівцю. Так і той пастир, залишивши дев’яносто дев’ять овець, пішов за одною, що заблудилася (Мф. 18, 12). Я не знехтую людиною. Хоч би вона була одна, але це — людина, жива істота, приємна Богові. Хоч би вона була рабом, я не зневажу її, бо не звання шукаю, а чесноти, не панування, не рабства, а душі. Хоч би вона була одна, але це — людина, для котрої небо розкрите, і сонце сяє, і місяць світить, і повітря розлите, і джерела течуть, і море розширене, і пророки посилалися, і закон даний.

Але для чого перераховувати все? Задля неї Єдинородний Син Божий став людиною. Владика мій був заколений і за людину пролив Свою Кров. То як я буду зневажати її? Яке прощення зможу отримати? Хіба не чуєте, як Господь розмовляв із самарянкою і виразив стільки слів? Він не знехтував нею через те, що вона була самарянкою, а проявив до неї увагу, бо вона мала душу. Не зневажив її за те, що вона була блудницею, а виявив до неї велике піклування, бо і вона могла спастися і виявити віру.

І я не перестану говорити, хоч би ніхто й не слухав. Я лікар і пропоную ліки; я вчитель і повинен застерігати, бо говорить Господь: «Я поставив тебе стражем дому Ізраїлевого» (Єз. 3, 17). Нікого не виправлю? То й що? Я не втрачу нагороди. Однак я сказав це з перебільшенням. Неймовірно, щоб серед такої безлічі ніхто не виправився. А подібні відмовки і розмови йдуть від недбалих слухачів. «Щодня, — говорять, — я слухаю і не виправляюся». Слухай, хоч би ти і не виправлявся, бо від слухання доходять до справи; хоч би ти і не виправлявся, але будеш соромитися через гріх; хоч би й не виправлявся, але плин думок переміниш; хоч би й не виправлявся, але за те, що не виправляєшся, будеш засуджувати себе.

А звідки цей твій осуд самого себе? Це — плоди моїх слів. Коли ти скажеш: «Жаль! Я чув і не роблю!» — оце «жаль» і є початком переміни на краще. Ти згрішив і поплакав? Цим ти загладив гріх, бо написано: «Говори ти беззаконня твої, щоб виправдатися» (Іс. 43, 26). Тільки б ти засмучувався й відчував скорботу. І ця скорбота веде до спасіння не сама собою, а через людинолюбство Владики. Для того, хто має гріхи, великим полегшенням є скорбота стосовно самого себе, бо говорить Господь: «Я бачив шляхи його, і зцілю його, і буду водити його й утішати його і засмучених його» (Іс. 57, 18).

О невимовне людинолюбство! Неосяжна доброта!
— Він засмутився, і Я зцілив його!
— Що ж особливого в тому, що він засмутився?
— Нічого особливого, але це стало причиною того, щоб Я зцілив його печалі.

Чи бачите, як Він за одну мить усе поєднав? Роздумуйте ж безперестанно про той вечір землетрусу. Всі злякалися землетрусу, а я злякався його причини. Розумієте, що я сказав? Інші боялися, щоб не обвалилося місто і вони не загинули, а я злякався того, що на нас гнівається Владика. Бо не страшно вмерти, але страшно розгнівати Владику. Так, я налякався не землетрусу, а причини землетрусу. Причина землетрусу — це гнів Божий, а причина цього гніву — наші гріхи. Ніколи не бійся покарання, але бійся гріха, що викликає покарання. Трясеться місто? То й що? Щоб тільки душа твоя не хиталася. Так і під час хвороб і ран ми оплакуємо не тих, котрі виліковуються, а невиліковних хворих. А гріх є тією ж хворобою і раною, а покарання — це операція і лікування.

3. Чи зрозуміли ви, що я говорю? Будьте уважні: хочу дати нам мудре повчання. Чому ми оплакуємо тих, що зазнають кари, а не тих, що згрішили? Не настільки страшним є покарання, як страшним є гріх, адже гріх є причиною покарання.

Отже, коли ти побачиш когось, що має гнійну рану, і в нього з тіла виходять хробаки і гній, а він на ці виразки і рани, що загноїлися, не звертає уваги; водночас інший, що страждає тим же, користується допомогою лікарів, допускає припікання та розтини і п’є гіркі ліки, то, скажи мені, котрого з них ти будеш оплакувати: того, котрий хворий і не лікується, чи того, котрий хворий і лікується? Очевидно, того, котрий хворий і не лікується.

Подібно візьмемо двох грішників: один зазнає покарань, а інший ні. Не кажи: цей щасливий, бо він багатий, грабує сиріт, пригноблює вдовиць, не хворіє, у своєму грабіжництві користується популярністю, насолоджується почестями і владою, не знає будь-яких людських прикрощів, ні гарячки, ні сухот, ні будь-якої іншої немочі, у нього багато дітей, поважна старість. Але якраз це і треба оплакувати, бо він хворий і не лікується. Як? Я скажу. Якщо побачиш чоловіка, який страждає водянкою, у якого через хворобу селезінки набрякло тіло, однак він не спішить до лікаря, а тільки вживає холодні напої, споживає розкішні страви, щодня впивається в оточенні прислуги і цим ускладнює свою хворобу, то, скажи мені, ти вважаєш Його щасливим чи нещасливим? А коли побачиш іншого, що хворіє водянкою, але користується допомогою лікарів, виснажує себе голодом, відмовляє собі багато в чому, постійно приймає гіркі ліки, які хоч і неприємні, зате своєю неприємністю укріплюють здоров’я, то чи не будеш ти догоджати цьому більше, ніж тому? Звичайно, бо той хворий і не лікується, а цей хворий і користається лікуванням. Лікування неприємне? Зате корисні його наслідки.

Так буває і в цьому житті. Перенесися думкою від тіла до душі, від хвороб до гріхів, від гіркоти ліків до покарань і суду Божого. Бо покарання від Бога є те ж саме, що від лікаря ліки, розтини, припікання. Як вогонь через багаторазовий дотик припікає рану і зупиняє її розвиток, як залізо видаляє гнилість, завдаючи болю, але подаючи користь; так і голод, і моровиці, і все, що сприймається як нещастя, приходить на душу, наче залізо і вогонь, як це буває з тілами, щоб зупинити розвиток її хвороби і зробити її кращою.

Знову візьмемо двох блудників (допустимо це на словах для прикладу). Два блудники, але один багатий, а другий убогий. Який з них має більше надії на спасіння? Звичайно, що убогий. Не кажи: «Цей багач похітливий і багатіє, тому поважаю його». Його треба було б поважати тоді, коли б він блудодіяв, будучи убогим, терплячи голод. Бо тоді мимоволі в убогості він мав би вчительку мудрості. Коли побачиш грішника, що благоденствує, плач. Бо тут дві прикрості: і хвороби, і невиліковність. Коли ж побачиш грішника в прикрощах, тішся. І не тільки тому, що він стає кращим, але й тому, що тут загладжується чимало його гріхів.

Слухай уважно мої слова. Багато хто з людей і тут зазнають кари, і там засуджуються. Інші — тільки тут, ще інші — тільки там. Зрозумій це повчання. Бо коли добре усвідомиш мої слова, вони звільнять твій розум від багатьох збентежень. Але, коли хочеш, уявімо спочатку таку людину, яка отримає кару там, а тут насолоджується веселощами. Нехай слухають мої слова і багаті, і бідні, бо це повчання корисне і тим, й іншим.

Те, що багато хто засуджуються і тут, і там, послухай, як говорить про це Христос: «В яке б місто або селище не ввійшли ви, довідуйтеся, хто в ньому достойний є, і там залишайтесь, доки не вийдете; а входячи в дім, вітайте його, кажучи: «Мир дому цьому». І якщо дім буде достойний, то мир ваш зійде на нього; а якщо ж не буде достойний, то мир ваш до вас повернеться. А коли хто не прийме вас і не послухає слів ваших, то, виходячи з дому чи з міста того, обтрусіть порох з ніг ваших. Істинно кажу вам: відрадніше буде землі Содомській і Гоморській у день судний, аніж місту тому» (Мф. 10, 11–15). Із цього видно, що жителі Содому і Гомори і тут засуджені, і там караються. Бо коли говорить (Господь), що содомлянам буде відрадніше, ніж цим людям, то вказує, що ті хоч і караються, але не так, як ці.

4. Є й такі, що зазнають кари тільки тут, як той перелюбник, про якого блаженний Павло у посланні до коринф’ян говорив так: «Всюди ходять чутки, що у вас з’явилося блудодіяння, і то таке блудодіяння, якого немає навіть і в язичників: що хто за жінку має жінку батька свого. А ви загордилися замість того, щоб плакати, і того, хто вчинив таке, вилучити із середовища вашого. Та я, будучи відсутній тілом, але присутній духом, уже вирішив, ніби знаходячись у вас, того, хто вчинив таке діло у зібранні вашому, в ім’я Господа нашого Ісуса Христа, разом з моїм духом, силою Господа нашого Ісуса Христа, віддати такого сатані на виснаження плоті, щоб дух спасся в день Господа нашого Ісуса Христа» (1 Кор. 5, 1–5). Бачиш, як цей зазнає кари тут, атам не карається? Оскільки тут зазнало покарання його тіло, тому там він уже не карається.

Нарешті хочу показати такого чоловіка, який тут веселився, а там отримує кару. «Один чоловік був багатий» (Лк. 16, 19). Ви вже наперед бачите хід цього оповідання, але почекайте завершення слова. Звичайно, мені честь, а вам похвала за те, що, коли ще тільки сіється зерно, ви вже збираєте колоски. Постійне слухання повчань зробило вас учителями. Але оскільки з ними ввійшли сюди і деякі чужі, то не поспішайте, а почекайте на тих, котрі ще кульгають.

Церква — це тіло. Вона має очі, має і голову. Якщо п’яту уколе тернина, то око нахиляється вниз, бо воно є членом тіла, і не говорить: «Я перебуваю на висоті, не звертаю уваги на нижчі члени»; а покидаючи свою висоту, нахиляється. Що нижче п’яти, чи благородніше за око? Однак ця нерівність виправляється співчутливістю, а все разом поєднується любов’ю.

Так і ти роби. Якщо ти швидкий і готовий слухати, але маєш брата, який не може встигати за тим, що пропонується, тоді нехай твоє око схилиться до п’яти, — нехай проявить співчутливість до того члена, який кульгає, щоб він через твою проворність і свою повільність не залишився без повчання. Не зловживай своїми знаннями для його загибелі, а дякуй Богові за свою проворність. Ти багатий? Радій і відчувай задоволення. Але той ще убогий: нехай не залишається він в убогості через твоє багатство. У нього є тернина — неспокійні роздуми — нахилися до нього і витягни тернину.

Що ж говорить Господь? «Один чоловік був багатий» на словах, а не насправді. «Один чоловік був багатий, одягався в порфіру», мав розкішну трапезу, мав чаші з вином, прикрашені вінками, щодня влаштовував бенкети. «Був же один убогий на ім’я Лазар». А де ж ім’я багача? Ніде, він без імені. Скільки багатства, — а в самого немає навіть імені! Яке ж це багатство? Це дерево, що красується листям, але немає плоду; дуб, що піднявся увись, а дає жолуді для їжі безсловесним; людина, що не має людського плоду. Де багатство і хижацтво, там видно вовка; де багатство і лютість, там бачу лева, а не людину. Він згубив своє благородство неблагородними пороками. «Один чоловік був багатий» і щодня «одягався в порфіру», а в душі був покритий павутиною; дихав пахощами, а наповнений був смородом; пропонував розкішну трапезу, кормив дармоїдів і підлесників; догоджав рабині — плоті, а господиню — душу морив голодом; його дім був прикрашений вінками, а основа була із вапнагріха — душа була занурена у вино.

Отже, цей багач мав розкішну трапезу та прикрашені вінками чаші вина, кормив дармоїдів та підлесників — це непотрібне диявольське збіговисько, цих вовків, що заполонюють чимало багачів, насичуючи власне черево, влаштовують їм погибель, великою послужливістю і лестощами нищать їхнє багатство. Не згрішить той, хто назве вовками тих людей, які виставляють багача перед усіма, наче вівцю, звеличують його похвалами, підносять величаннями і не дають йому побачити власну рану, а засліплюють його розум і збільшують його гнилість. Потім, коли обставини змінюються, ці друзі тікають, а тими, що співчувають, залишаємося ми, котрі викриваємо. А ті лукаві особи зникають, як це і нині часто буває.

5. Отже, цей багач годував дармоїдів і підлесників, перетворив свій дім на театр, напував усіх вином, жив у великому благоденстві. А інший, якийсь Лазар, сидів покритий ранами біля воріт багача і бажав крихт із його столу. Біля джерела він томився від спраги, поруч із достатком голодував. І де він був кинутий? Не на роздоріжжі, не на вулиці, не в провулку, не серед площі, а біля воріт багача, через які цей мав і входити, і виходити, щоб не говорив: я не бачив, не помітив, мої очі не розгледіли. Біля твого входу в бруді лежить перлина, і ти не бачиш? Лікар біля воріт, і ти не лікуєшся? Керманич біля пристані, і ти терпиш аварію корабля? Годуєш дармоїдів, а убогих не кормиш?

Це було тоді, однак буває і тепер. Для того і написано це, щоб нащадки повчалися на цих подіях і не піддалися тому, чому піддався багач.

Отже, біля воріт лежав убогий, убогий зовнішньо, зате багатий внутрішньо. Лежав покритий ранами на тілі, наче скарб, над яким наверху терни, а внизу перлини. Яка йому втрата від хвороби тіла, коли душа здорова? Нехай чують це убогі і не впадають у печаль; нехай чують багаті і відійдуть від безчестя. Для того і запропоновані нам ці два зразки багатства і бідності, жорстокості і мужності, пожадливості і терпіння, щоб ти, коли побачиш убогого в ранах і зневазі, не називав його жалюгідним, і коли побачиш багатого в блиску, не вважав його щасливим. Коли буде бентежити тебе вагання в роздумах, звертайся до цієї притчі, біжи до цієї пристані, отримай розраду від цієї розповіді. Уяви зневаженого Лазаря, уяви щасливого багача, що насолоджується розкішшю, і нехай ніяка подія в житті не бентежить тебе. Якщо ти будеш мати вірне судження, то хвилі не потоплять тебе; не потоне човен твій, якщо будеш розсудливо розрізняти властивості речей.

Для чого ти говориш мені: тіло моє в тяжкому стані? Був би розум твій не пошкоджений. Такий-то багатий і не знає лиха: як же це? Безчестя не підлягає почуттям. Не суди про людину по зовнішності, а тільки за її внутрішніми якостями. Коли ти дивишся на дерево, то що розглядаєш на ньому: листя, чи плоди? Так і в людині. Коли бачиш людину, то суди про неї не за її зовнішніми якостями, а за внутрішніми — розглядай плоди, а не листя. Хоч ця маслина і виглядає справжньою, але чи не дика вона; хоч і має вигляд людини, але чи це не вовк? Пізнавай людину не за (її тілесною) природою, а за діяльністю, не за виглядом, а за напрямком думок. І не тільки за напрямком думок, але розвідай і про її життя. Якщо вона любить убогих, то — це людина. Якщо ж віддана торговим справам — це дуб; якщо з лютим серцем — це лев; якщо хижа — це вовк; якщо підступна — це змія. Ти скажеш: я шукаю людину; для чого ж замість людини показуєш мені звіра? Пізнай, у чому сутність доблесті людини, і не бентежся.

Отже, Лазар лежав біля воріт, покритий ранами, його мучив голод. Пси приходили і лизали його рани — пси були більш людинолюбні, ніж людина — лизали рани Лазаря, знімали й очищали гній. А він лежав, повалений, як золото в печі, стаючи більш блискучим. Не говорив, як говорять деякі серед убогих: «Хіба це Провидіння? Хіба Бог дивиться на людські справи? Я праведний і бідний, а цей неправедний і багатий». Нічого подібного він не подумав, а віддавався незбагненному Божому людинолюбству, очищаючи свою душу, терплячи страждання, виявляючи терпіння, лежачи тілом, але підносячись розумом, окрилюючись думкою, відійшовши від зла і ставши зразком добра, готувався отримати нагороду. Він не говорив: «Дармоїди насолоджуються до переситу, а я не маю навіть крихти». А що? Дякував і прославляв Бога.

«Прийшло вмерти» їм. Помер багач, і був похований. Відійшов і Лазар. Не скажу: помер, бо смерть багача була дійсно смертю і похованням, а смерть убогого — відходом і переходом до кращого — переходом із поприща боротьби до нагород, із моря — у пристань, із битви — до торжества, від подвигів — до вінця.

Обидва відійшли туди, де речі отримують справжній вигляд. Театр закрився і маски зняті. У цьому театрі в полудень використовуються завіси, і більшість виходить на сцену під чужим виглядом та з масками на обличчі, переказують стару байку й оповідають про тодішні справи. Один, не будучи філософом, видає себе за філософа; інший — за царя, не будучи царем, а тільки маючи вигляд царя, відповідно до змісту байки; ще інший — за лікаря, не вміючи справитися навіть з деревом, а тільки одягнувши плаття лікаря; ще інший — за раба, будучи сам вільним; ще інший — за учителя, не знаючи навіть грамоти. Видають себе не за тих, ким вони є насправді, а за тих, ким себе показують: показує себе лікарем той, хто насправді не лікар; показується філософом той, хто тільки на масці має філософську зачіску; показується воїном той, у кого тільки плаття воїна. Але яким би оманливим не був вид маски, він не змінює справжньої природи, яку спотворює. Маски є доти, поки глядачі сидять (у театрі). Але коли настане вечір, театр закриється, і всі розійдуться. Тоді маски знімають, і той, хто в театрі видавав себе за царя, поза театром виявляється мідником. Маски зняті, обман пройшов, відкрилася істина. І поза театром виявляється рабом той, хто в ньому представлявся вільним. У середині (театру), як я сказав, обман, а поза ним — істина. Настав вечір, закінчилося видовище і відкрилася істина.

Так і в житті, і при його завершенні. Усе теперішнє — театр; теперішні речі — це оманлива зовнішність, і багатство, і бідність, і влада, і підвладність, і таке інше. А коли завершиться цей день і настане та страшна ніч, чи краще сказати, день — ніч для грішників, а день для праведників, коли закриється театр, коли оманливість буде відкинута, коли буде суд для кожного за його ділами, — не за багатством його, не за владою, не за почестями його та могутністю, а кожен за своїми ділами: і начальник, і цар, і жінка, і чоловік. Коли Суддя спитає нас про життя і добрі діла, а не про важливість звань, не про низький стан убогості, не про високий стан гордості, і скаже: «Хоч ти був рабом, подай Мені діла кращі, ніж у вільного; хоч ти була жінкою, покажи Мені діла більш мужні, ніж чоловік». Коли відкинута буде оманлива зовнішність, тоді виявиться і багатий, і вбогий. І як тут після завершення театру дехто а тих, що сиділи вгорі, побачивши в театральному філософі мідника, говорять: «Ей, а чи не був цей у театрі філософом, а тепер бачу його мідником. Хіба цей не був там царем, а тут бачу в ньому якогось простолюдина. Хіба цей не був там багачем, а тут бачу його убогим». Так буде і там.

6. Не буду говорити більше, щоб надміром сказаного не довести слухача до збентеження, а тільки хочу показати оманливість видовища у двох особах. Я показав дві особи, щоб через них прокласти вам дорогу і вказати напрямок. Я розширив ваші думки через зображення цього життя, щоб кожен зміг пізнати розбіжність речей.

Отже, дві особи: одну представляв багач, а другу — вбогий. Особа вбогого — Лазар, особа багатого — багач. Видимі речі — уявні особи, а не справжні. Обидва вони відійшли туди: і багач, і вбогий. Лазаря прийняли ангели: після псів — ангели, після воріт багача — лоно Авраамове, після голоду — безконечний достаток, після скорботи — безперестанна радість. А багача після багатства спіткала убогість, після розкішної трапези — покарання і муки, після насолод — нестерпна скорбота. І поглянь, що робиться: вони відійшли туди, і видовище припинилося, маски зняті, і нарешті відкрилися справжні обличчя.

Обидва відійшли туди, і багач, згораючи у вогні, бачить на лоні Авраамовому щасливого Лазаря, що насолоджується, веселиться, і говорить: «Отче Аврааме! Пошли Лазаря, нехай омочить кінець пальця свого у воду та прохолодить язик мій, бо я мучуся в полум’ї цьому». Що ж Авраам? «Чадо! Згадай, що ти одержав уже блага твої, а Лазар — тільки зло; отже, тепер він тут тішиться, а ти страждаєш. І, крім усього того, між нами і вами утверджена велика безодня, так що ті, які хочуть перейти звідси до вас, не зможуть» (Лк. 16, 24–26). Будьте уважними, бо слово про це корисне: воно лякає, але й очищає; засмучує, але й виправляє. Сприйми те, про що йдеться.

Багач, перебуваючи в муках, глянув і побачив Лазаря — побачив щось нове. Він же був перед твоїми ворітьми щодня. Ти ж не раз входив і виходив, і не бачив Його, а тепер, перебуваючи в полум’ї, побачив здалеку? Коли ти жив у багатстві, коли була твоя воля бачити, ти не хотів його помічати. То чому ж тепер ти так виразно бачиш? Хіба не біля твоїх воріт він був? Як же ти не бачив його? Зблизька не бачив, а тепер здалеку, коли між вами така безодня, бачиш? І що він робить? Називає Авраама отцем! Як ти називаєш отцем того, кого не наслідував гостинністю? Цей називає його отцем, а той його — чадом. Назви родинні, однак допомоги нема.

Але Господь виразив ці назви для того, щоб ви знали, що від родинних взаємин немає жодної користі. Благородство залежить не від знаменитості предків, а від доброчесної вдачі. Не говори мені: «Батько в мене консул». Ну і що з цього? Не про те йдеться, тому не говори: «Батько в мене консул». Хоч би твоїм батьком був апостол Павло, а братами мученики, але якщо ти не наслідуєш їхніх чеснот, то від цих родинних взаємин для тебе немає жодної користі, а скоріше це зашкодить тобі і стане причиною осуду. «Мати моя, — кажеш, — милосердна». А що від цього тобі, нелюдяному? Її людинолюбство тільки збільшує вину твоєї лихої вдачі. Що говорив Іоан Хреститель до юдейського народу? «Створіть же плоди достойні покаяння, і не думайте говорити в собі: отця маємо Авраама» (Лк. 3, 8).

Ти маєш знаменитого предка? Якщо будеш наслідувати його, то матимеш користь, але коли не будеш наслідувати, то знаменитий предок буде твоїм обвинувачем за те, що ти, вийшовши від доброго кореня, став гірким плодом. Ніколи не називай блаженною людину, яка має родичем праведника, але не наслідує його вдачі. Мати в тебе свята? Для тебе з цього немає нічого. Мати в тебе порочна? І тут для тебе немає нічого. Як побожність тієї не принесе тобі користі, якщо не будеш наслідувати її чесноти, так і порочність цієї не пошкодить тобі, якщо не будеш порочним. Як там для тебе більше осуду, бо, маючи в себе зразок побожності, ти не наслідував її, так тут для тебе більше похвали, бо, маючи порочну матір, ти не наслідував її пороків, але від гіркого кореня вийшов солодким плодом.

Від нас вимагається не знаменитість предків, а побожне життя. Я і раба назву шляхетним, і господаря гідним ланцюгів, коли побачу спосіб їхнього життя. Знатний для мене не буде шляхетним, якщо він має рабську душу; бо хто ще насправді є рабом, крім того, хто грішить? Інше рабство залежить від несприятливих обставин, а це — йде від розбещення серця, оскільки рабство бере свій початок саме звідси.

7. У давнину не було раба. Бог, створюючи людину, створив її вільною, а не рабом. Він створив Адама і Єву, і вони обоє були вільними. Звідки ж появилося рабство? Людський рід зійшов з правильної дороги, і, переступивши міру бажань, дійшов до розбещення. Як саме? Послухай.
Прийшов потоп, загальна загибель світу. Відчинилися вікна (небесні) і розкрились безодні (Бут. 7, 10), все стало водою, все видиме віддалося стихії і розлилося, землі не було видно — через Божий гнів усе стало морем. Скрізь були хвилі, скрізь море. Високо піднімалися гори, але море і їх покрило, і було тільки море і небо. Рід людський загинув, і залишилася тільки іскра нашого роду — Ной — іскра посередині моря, яка не згаснула, а мала в собі початки нашого роду — дружину і дітей, з голубом і вороном та всіма іншими істотами. І були всі у ковчезі, а ковчег носився поверх води серед бурі і не зазнав катастрофи, бо керманичем його був Владика всього, не дошки врятували, а міцна десниця (Божа). І поглянь на чудо. Коли омилася земля, коли були винищені ті, що творили зло, коли втихомирилась буря, появилися верхи гір, ковчег сів, Ной випустив голуба.

Але в описаній події приховані тайни. Минуле було прообразом майбутнього, а саме: ковчег — Церква, Ной — Христос, голуб — Дух Святий, оливкова вітка — людинолюбство Боже. Смиренне створіння було випущене і віддалилося від ковчега. Але то був образ, а нині — істина. І поглянь на перевагу істини. Як ковчег спасав серед моря тих, що були в ньому, так і Церква спасає всіх блукаючих. Але ковчег тільки спасав, а Церква робить значно більше. Наприклад, ковчег прийняв безсловесних і врятував їх безсловесними, а Церква, прийнявши нерозумних людей, не тільки спасає їх, але й перемінює. Ковчег прийняв ворона і випустив вороном, Церква ж приймає ворона, а випускає його голубом, приймає вовка, а випускає його вівцею. Коли ввійде сюди людина хижа, корислива і послухає слова божественного вчення, тоді переміняє напрям думок і з вовка робиться вівцею: вовк краде чуже, а вівця віддає і власну вовну…

Ковчег зупинився і відчинилися його двері. Ной, врятувавшись від потопу, вийшов і побачив спустошену землю, побачив гробницю, що утворилася з бруду, — загальну гробницю для тварин і людей, у якій були поховані разом усі тіла коней, і людей, і всякої безсловесної худоби. Поглянув він на це сумне видовище, подивився на землю, сповнену нещасть, і його охопила велика печаль. Усі загинули. Ані людина, ані худоба, ані будь-яка інша істота, що залишилися поза ковчегом, не врятувалися. Він бачив тільки небо.

Страждаючи від печалі і пригнічений скорботою, він, щоб затихла рана печалі, випив вина і заснув. Лежав він на ложі, піддавшись сну, як лікареві, щоб свідомістю забутися про те, що сталося, як це буває з тими, що постаріли, п’ють вино і піддаються сну. Ради виправдання праведника треба сказати, що те, що з ним сталося, сталося не через пияцтво і пристрасті — він просто лікував свою рану. Так і Соломон говорив: «Дайте сикеру тому, хто гине, і вино засмученому душею» (Притч, 31, 6). Тому багато хто, особливо під час похорону, коли хто втратив сина чи дружину, коли мучить скорбота, і долає печаль, і свідомість стає безсилою, тоді беруть друзів свого дому і влаштовують щедрий бенкет, і подають вино засмученому, щоб полегшити його рану. Подібне сталося тоді і з цим старцем. Змучений скорботою, він випив вина, як ліків, і від вина заснув.

Ви хочете знати, звідки взялося рабство? Через деякий час увійшов його проклятий син, син за природою, але не за вдачею (знову називаю шляхетністю не знатність предків, а доброчесну вдачу). Увійшовши, син побачив наготу батька. Варто було б прикрити її, накрити одягом заради старості, заради горя, заради прикрості, заради того, що це — його батько. А він, вийшовши, розголосив про це і зробив з того сумне видовище. Однак інші його брати, взявши одяг, увійшли, дивлячись назад, щоб не бачити того, про що той розголошував, і прикрили батька. Батько, прокинувсь, довідався про все і почав говорити: «Проклятий Ханаан; раб рабів буде він у братів своїх» (Бут. 9, 25). Зміст його слів такий: ти будеш рабом, тому що відкрив сором батька свого.

Тож, бачиш, що рабство від гріха, що рабство спричинилося безчестям? Хочеш, я покажу тобі звільнення від рабства? Був якийсь Онисим, раб, противний утікач. Він утік і прийшов до Павла, прийняв хрещення, омив гріхи і залишився біля ніг Апостола. Павло пише до його господаря: «Онисима, котрого я зродив у кайданах моїх… він був колись непотрібний для тебе, тепер потрібний і тобі, і мені…, прийми його, як моє серце». Що ж сталося? «… котрого я зродив у кайданах моїх» (Флм. 1, 10–12).

8. Бачиш благородність? Чи бачиш, що волю визначає вдача? Раб і вільний — це тільки прості слова. Що таке раб? Одна назва. Скільки господарів лежать п’яними на постелі, а слуги стоять біля них тверезі! То кого назвати рабом, тверезого чи п’яного? Раба, який служить людині, чи невільника пристрасті? У того рабство зовнішнє, а цей носить рабство у собі. Говорю це і не перестану говорити, щоб ви мали поняття про відповідні речі і не захоплювалися оманою юрби, а розуміли, що таке раб, що таке убогий, що таке пристрасть, хто неблагородний, хто блаженний. Якщо ви навчитеся розрізняти це, то не піддастеся жодному сум’яттю. Однак, щоб не бути занадто багатослівним і не відійти у бік, повернемося до теми.

Отже, цей багач нарешті став убогим чи, вірніше, він був убогим і тоді, коли був багатим. Бо яка користь для людини, коли вона має чуже, а свого не має? Яка користь для людини мати гроші і не мати чеснот? Для чого ти береш чуже, а своє втрачаєш? «Я маю, — скажеш, — плодючу землю». І що з того? Зате ти не маєш душі плодоносної. Маєш рабів? Але не маєш чеснот. Маєш одяг? Але ти не придбав побожності. Чуже маєш, а свого не маєш. Якби хтось довірив тобі заставу, то хіба я зміг би назвати тебе багатим? Аж ніяк. Чому? Бо ти володієш чужим, бо це — застава. О, якби це було тільки заставою, а не додаток до твого покарання!

Отже, багач, побачивши Лазаря, говорить: «Отче Аврааме, змилосердься наді мною» (Лк. 16, 24). Слова бідного, нещасного, убогого! «Отче Аврааме, змилосердься наді мною». Чого ти хочеш? «Пошли Лазаря». Того, повз котрого ти проходив тисячу разів, на кого не хотів навіть глянути, того тепер просиш послати до тебе для спасіння? «Пошли Лазаря». А де тепер твої слуги? Де килими? Де дармоїди? Де підлесники? Де пихатість? Де гордість? Де закопане золото? Де одяг, з’їдений міллю? Де срібло, шановане тобою? Де блиск і насолода? То було листя. Прийшла зима, і воно всохло. То було сновидіння. Настав день, і сновидіння відійшло. То була тінь. Прийшла реальність, і тінь зникла. «Пошли Лазаря». Але чому багач бачить не будь-кого іншого із праведників: не Ноя, не Якова, не Лота, не Ісаака, але Авраама? Чому? Тому, що Авраам був гостинним і приймав до свого намету перехожих. І його любов до подорожніх стає більш сильним обвинувачем багача в його нелюдськості.

«Пошли Лазаря». Слухаючи це, улюблені, біймося, щоб і ми, коли побачимо убогих, не пройшли мимо них, і тоді замість одного Лазаря в нас не було багато обвинувачів. «Пошли Лазаря, нехай омочить кінець пальця свого у воду та прохолодить язик мій, бо я мучуся в полум’ї цьому». Але якою мірою міряєте, такою відміряють і вам (Мф. 7, 2), — ти не дав крихти, не отримаєш і краплі. «Пошли Лазаря, нехай омочить кінець пальця свого у воду та прохолодить язик мій, бо я мучуся в полум’ї цьому». А що Авраам йому? «Чадо! Згадай, що ти одержав уже блага твої, а Лазар — тільки зло; отже, тепер він тут тішиться, а ти страждаєш» (Лк. 16, 24–25).

Тут знову він не сказав: «узяв», але «одержав». Велику різницю робить додаток прийменника. Багато разів говорив я вам, улюблені, що треба зважати навіть на склади, бо сказано: «Дослідіть Писання» (Ін. 5, 39). Часто навіть одна йота чи риски збуджує думку. Якщо ж хочеш переконатися, що і додаток однієї букви міняє думку, то цей патріарх Авраам колись називався Аврамом. Але сказав йому Бог: «Не будеш ти більше називатися Аврамом, але буде тобі ім’я: Авраам» (Бут. 17, 5). Додав букву «а» і зробив його отцем багатьох народів. Ось, як додаток однієї букви показав велику шляхетність (патріарха). Тож, не пропускайте це поза увагою. Він не сказав: «Ти взяв уже блага твої», але: «одержав». А хто одержує, той одержує те, що йому належить.

Зверни увагу на те, що я кажу. Одна справа взяти, інша — одержати. Беруть те, що мали; а одержують часом те, чого не мали. «Ти одержав уже блага твої, а Лазар — тільки зло». Ось і багач одержав свої блага, а Лазар своє зло! Усе це я сказав, маючи на увазі і тих, котрі караються тут, а не там; і тих, котрі тут веселяться, а там отримують кару. Зваж на те, що я кажу. «Ти одержав уже блага твої, а Лазар — тільки зло», — те, що їм належало, вони отримали. Зверніть на це увагу, а я (за прислів’ям) «спішу до місця, дай мені закінчити тканину».

Але не бентежтеся відразу, коли я щось таке говорю, почекайте кінця. Хочу витончити ваш зір і говорити з вами не поверхнево, а завести вас у глибину Божественних Писань, у глибину, недоступну для бурі, глибину, більш безпечну, ніж тиха поверхня. Чим нижче опустишся, тим більшу безпеку знайдеш. Бо тут не безладне хвилювання води, а стрункий порядок думок.

«Ти одержав уже блага твої, а Лазар — тільки зло; отже, тепер він тут тішиться, а ти страждаєш». Тут важлива тема для дослідження. Я сказав, що одержує той, хто одержує належне. Те, що Лазар був праведним, а він справді таким був, це показало лоно Авраамове, вінець, нагорода, спокій, насолода, твердість, терпіння. Але багач був грішником, нечестивим, нелюдяним, відданим задоволенням і пияцтву, виставляв розкішну трапезу, жив у великій розпусті та безчесті. Чому ж йому говорить (Авраам): «Ти одержав уже»? Що належало віддати йому, людині багатій, розпусній і нелюдяній? Що йому належало? Чому Авраам не сказав: «Ти взяв», але: «одержав»?

9. Зверни увагу на ці слова: йому належали муки, йому належало покарання, йому належали скорботи. Чому ж не сказав (Авраам): «Ти прийняв їх», але: «Ти одержав уже блага твої, — тобто те життя, — а Лазар — тільки зло»? Напруж свій розум. Я опускаюся в глибину думок. Серед усіх людей одні — грішники, інші — праведники. Поглянь на відмінність між праведниками: один праведний, а інший ще праведніший; цей стоїть вище, а інший і його перевершує. І як є багато зірок, і сонце, і місяць, такою є відмінність і між праведниками: «Інша слава сонця, інша слава місяця, інша зірок» (1 Кор. 15, 41), — один вище славою, а інший — нижче. Які тіла небесні, такі тіла й земні. І як між цими тілами те — олень, те — собака, те — лев, те — якийсь інший звір, те — змія, а те ще щось подібне, такою ж є відмінність і в гріхах.

Отже, між людьми одні праведні, інші грішні. Але як між праведниками є чимала відмінність, так вона велика і безмежна і між грішниками. Тому послухай: хоч би хто був праведний, хоч би був тисячу разів праведний і досяг найвищої вершини, звільнившись від гріхів, він не зможе бути чистий від скверни. Хоч би він був тисячу разів праведний, однак він — людина. «Хто може сказати: я очистив моє серце, я чистий від гріха мого?» (Притч. 20, 9). Тому і велено нам промовляти у молитві: «Прости нам провини наші» (Мф. 6, 12), щоб ми, постійно вживаючи цю молитву, пам’ятали, що ми там підлягаємо покаранням. Навіть Павло, апостол, обраний посуд, храм Божий, уста Христові, ліра Духа, учитель всесвіту, який обійшов землю і море, викоренив терни гріхів, посіяв насіння благочестя, той, котрий був багатший за царів, могутніший за багатіїв, сильніший за воїнів, мудріший від філософів, красномовніший від риторів, який, нічого не маючи, володів усім, своєю тінню звільняв від пут смерті, своїм одягом проганяв хвороби, поставив трофеї на морі, був узятий до третього неба, входив до раю і проповідував Христа Бога, — і він говорить: «Хоч я і нічого не знаю за собою, але тим не виправдовуюся». Він, який здобував так багато і таких чеснот, говорить: «Суддя ж мені Господь» (1 Кор. 4, 4).

Отже, «хто може сказати: я очистив моє серце, я чистий від гріха мого?» (Притч. 20, 9). Неможливо, щоб людина була безгрішною. Що ти говориш: такий-то праведний, милосердний, благодійний? Але і він має якийсь недолік: або кривдить несправедливо, або впадає в гординю, або щось інше подібне чинить. Немає потреби все переховувати. Інший милосердний, зате буває не цнотливий; а інший і цнотливий, але не милосердний; цей славиться одною чеснотою, а той — іншою. Нехай буде, що хтось праведний, але часто і праведний, який має всі чесноти, цією праведністю починав пишатися, і гордість шкодили його праведності. Фарисей, який постив двічі на тиждень, хіба не був праведний? А що він говорить? «Я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні» (Лк. 18, 11). Буває, що людина з чистою совістю впадає в гордість. І коли не завдасть їй шкоди гріх, то пошкодить гордість. Не може людина бути настільки праведною, щоб бути чистою від гріха. А з іншого боку не може людина бути настільки злою, щоб не мати бодай якогось найменшого добра. Наприклад, такий-то краде, опанований скупістю, чинить зло. Але інколи він подає милостиню, інколи буває цнотливий, інколи сказав добре слово і допоміг бодай одній людині, іноді плакав, іноді тужив.

Отже, нема праведника без гріха, нема і грішника без доброти. Хто був більш нечестивий за Ахава? Він учинив грабіжництво і вбивство, але через те, що почав тужити, Бог говорить до Іллі: «Бачиш, як смирився переді Мною Ахав?» (3 Цар. 21, 26)? Бачиш, у якій безодні гріхів знайшлося ще якесь мале добро? Хто гірший за зрадника Юду, що захопився сріблолюбством? Однак і він потім зробив якесь, хоч мале добро: «Згрішив, — говорить він, — зрадивши кров невинну» (Мф. 27, 4). Порочність, як я говорив, за своєю властивістю, не є такою, щоб чеснота біля неї не мала місця. Вівця ніколи не може бути злою, бо вона лагідна від природи; вовк ніколи не зможе зробитися лагідним, бо він від природи лютий. Закони природи не порушуються і не змінюються, а залишаються незмінними. Але в мені цього немає: я буваю і лютим, коли захочу, і лагідним, коли побажаю, оскільки я не зв’язаний природою, а обдарований вільною волею.

Отже, як я сказав, нема настільки доброї людини, яка б не мала бодай найменшої плями, і немає настільки злої, яка б не мала бодай трохи доброти. Так, за все є нагорода і за все є відплата. Хоч би хтось був убивцею, хоч би нечестивим, хоч би користолюбцем, але зробив щось добре, за це добре буде Йому нагорода, і через гріхи, яких він допустився, добро не втратить нагороди. Також, хоч би хто звершив тисячу добрих справ, але вчинив щось зле, буде йому відплата за це зле. Запам’ятай це, дотримайся цього твердо і непохитно: немає доброї людини без гріха, немає і злої без чеснот. Знову повторюю це, щоб укоренити, щоб насадити і закласти в глибину душі вашої.

Диявол наводить на душу всілякі турботи, щоб затуманити ваш розум і стерти з нього мої слова, тому я закладаю їх глибоко. Якщо добре збережеш їх тут, то і, вийшовши звідси, не зможеш їх утратити. Як, поклавши золото в гаманець, я зав’язую його і запечатую, щоб злодій за моєї відсутності його не забрав, так чиню і щодо вас, улюблені: безперестанним повторенням повчання закріплюю, запечатую й оберігаю ваш розум, щоб він через безпечність не розгубився, а належно зберігши його, я міг цією тишею відвернути зовнішнє збентеження. Отже, те, що я говорю, — це не багатослів’я, а слова турботи, любові і бажання вчителя, щоб його повчання не пропало даром. Говорити про це «для мене не обтяжливо, а для вас повчально» (Флп. 3, 1). Я хочу не себе показати, а навчити.

Отже, немає праведника, який би не мав гріха, і немає грішника, який би не мав чогось доброго, а оскільки за все є відплата, то поглянь, що буває. Грішник отримує за свої добрі діла належну відплату, хоч би яким мізерним не було його добро. І праведник отримує за свій гріх належний осуд, хоч би вчинив бодай мізерне зло. Що ж відбувається, і що робить Бог? Він визначив бути відплаті за гріх і в цьому житті, і в майбутнім віці. Якщо хтось праведний, але вчинив щось зле і зазнав покарання, постраждавши тут, ти не бентежся, а подумай про себе і скажи: цей праведник, напевно, вчинив якийсь малий гріх і отримує відплату тут, щоб не бути покараним там. І знову, якщо побачиш грішника, який заражений грабіжництвом і користолюбством і творить безліч зла, однак живе щасливо, то подумай: він колись зробив щось добре й отримує блага тут, щоб не вимагав нагороди там. Так і праведник, якщо терпить якусь прикрість, то отримує відплату тут, щоб тут скласти з себе гріхи і відійти туди чистим. І грішник, сповнений злом, має безліч невиліковних хвороб, заражений грабіжництвом і користолюбством, для того насолоджується благами тут, щоб не вимагати нагороди там.

Оскільки Лазареві траплялося інколи допускатися деяких гріхів, а багач робив і щось добре, тому Авраам говорить: «Тут нічого не очікуй, «ти одержав уже блага твої, а Лазар — тільки зло». А щоб ти переконався, що я говорю це небезпідставно, а це насправді так, (Авраам) говорить: «ти одержав уже блага твої». Які? Ти зробив якесь добро? За те й «одержав» своє багатство, здоров’я, веселощі, владу, почесті: іншої відплати для тебе вже немає — «ти одержав уже блага твої». А Лазар ні в чому не згрішив? Ні, згрішив, і одержав своє зло. Коли ти одержував «блага», тоді Лазар — «зло». Тому «тепер він тут тішиться, а ти страждаєш».

Отже, коли побачиш, що праведник отримує кару тут, вважай його щасливим і говори: «Цей праведник або вчинив гріх тут і тепер отримує за нього кару, і відходить туди чистим, або зазнає надмірної кари за свої гріхи, і йому зарахується надмірна праведність». Там буде порахунок, і Бог скаже до праведника: «Від Мене ти отримав стільки-то». Наприклад, Бог довірив йому десять талантів і ставить йому цих десять талантів у рахунок. Якщо ж він для справи використає шістдесят талантів, то Бог скаже йому: «Десять талантів зараховую тобі за гріхи, а п’ятдесят — за праведність». А щоб ти переконався, що решта винагороди дається йому за праведність, пригадай: Іов був праведний, непорочний, справедливий, благочестивий, віддалявся від усякого гріховного діла, але тіло його зазнало кари тут, щоб він міг вимагати нагороди там. Бо що говорить йому Бог? «Ти хочеш відкинути суд Мій, звинуватити Мене, щоб виправдати себе?» (Іов. 40, 3).

Отже, якщо і ми проявимо терпіння, подібне до терпіння праведників, якщо і ми покажемо мистецтво, подібне до їхнього побожного життя, то отримаємо блага, приготовлені для святих, які люблять Бога. І щоб сподобитися їх усім нам благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава і держава повіки віків. Амінь.

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору