Про Лазаря. Слово сьоме
і про євангельські слова:
бо просторі ворота і широка дорога ведуть до погибелі,
і багато хто йде ними»
А на завершення — про багача і Лазаря
Хочу знову взятися за звичайне повчання і запропонувати вам духовну трапезу. Однак не спішу й очікую, оскільки бачу, що ви з безперестанного повчання не берете жодних плодів. І хлібороб після того, як щедрою рукою кине в надра землі насіння і не побачить сходів, що мали б відповідати його праці, вже не з таким завзяттям береться за обробіток землі. Бо надія на врожай завжди полегшує важку працю.
Так і я легко б переніс цей великий труд повчання, якби знав, що від моїх настанов ви отримаєте якусь користь. А тепер, коли побачив, що після моїх незлічимих умовлянь, після стількох наставлень і погроз (бо я ніколи не переставав нагадувати вам про страшне судилище і неминучі кари, про невгасимий вогонь і про хробака невмираючого), деякі з тих, що слухали це (не всіх осуджую, ні!), забувши все, знову віддалися сатанинському видовищу кінських скачок, то з якою ще надією візьмуся за цей труд і запропоную їм це духовне повчання? Бачачи, що вони не беруть з цього для себе жодної користі, а просто, за звичкою, аплодують моїм словам і вдають, начебто сприймають мої слова із задоволенням, а після того знову біжать на кінську арену і зі ще більшою нестримністю та шаленством аплодують наїзникам, і з великим азартом часто збираються і сперечаються між собою: «Цей кінь не добре пробіг, а той, спіткнувшись, упав», — і один стає на бік одного наїзника, інший — іншого. Однак ніколи не задумуються і не згадують ані мої слова, ані духовні і страшні таїнства, які тут звершуються, в, ніби захоплені сітями диявола, проводять там цілі дні, віддаючись сатанинському видовищу і виставляючи себе на посміх і юдеям, і язичникам, і всім, що хочуть зганьбити наше вчення. То хоч би будь-хто був цілком кам’яний чи бездушний, як зміг би перенести це без скорботи, не кажучи про нас, що намагаємося показати батьківське піклування про всіх вас?
Нас засмучує не стільки те, що наша праця виявляється для нас безкорисною, а найбільше опечалюємося, коли задумуємося над тим, що ті, котрі так чинять, накликають на себе найтяжчий осуд. Ми за свої труди очікуємо від Владики нагороду, оскільки зробили все: запропонували срібло, роздали довірені нам таланти і нічого не опустили з того, що нам належало зробити. Але ті, що отримали це духовне срібло, скажи мені, яке будуть мати виправдання, яке прощення, коли від них будуть вимагати не тільки це срібло, але й прибуток від нього? Якими очима вони будуть дивитися на Суддю? Як вони перенесуть той страшний день, ті нестерпні кари? Чи зможуть виправдатися тим, що не знали? Ми щодня заповідаємо, наставляємо, переконуємо, вказуємо на згубність зваби, безмірність шкоди, обманливість сатанинського свята, однак не змогли зворушити вас!
Але що я говорю про той страшний день? Займемося поки що теперішнім. Скажи мені, як можуть ті, котрі брали участь у тому сатанинському видовищі, відважно прийти сюди, коли їхня совість повстає проти і голосно волає? Чи не чують вони, що говорить блаженний Павло, учитель світу: «Що спільного у світла з темрявою…, або яка співучасть вірного з невірним?» (2 Кор. 6, 14–15). Якого ще осуду заслуговує те, що вірний, який брав участь у молитвах, і страшних таїнствах, і духовному повчанні, які звершувалися тут, після цього священнодійства йде і сідає на сатанинському видовищі разом з невірним — осяяний світлом Сонця правди, з тим, що блукає у мороці безчестя? Як же, скажи мені, ми зможемо закрити уста язичникам чи юдеям? Як почнемо напоумляти їх і переконувати звернутися до благочестя, коли вони бачать, що приналежні до нашої спільноти на цих згубних і сповнених всякої мерзоти видовищах змішуються з ними? Скажи мені, для чого ти, побувавши тут й очистивши розум та налаштувавши душу бути уважною ти покірною, ідеш туди і знову опоганюєшся? Хіба не чуєш, що говорить один премудрий: «Один будує, а інший руйнує, то що вони одержать, крім стомлення?» (Сир. 43, 23).
Так буває і зараз. Коли те, що ми тут побудували через постійні повчання та духовні наставляння, ти, пішовши туди, раптом усе зруйнуєш і зрівняєш, так би мовити, із землею, то яка користь із того, що ми знову будуємо, а ви знову руйнуєте? Хіба це не вкрай безрозсудно і безумно? Скажи мені, якби ти побачив, що хтось робить це з реальними будинками, побудованими з каменю, то чи не дивився б ти на нього, як на безумного, що марно і даремно трудиться і витрачає всі свої засоби не належним чином? Так само розмірковуй і про цю духовну будівлю.
Ось я з тих пір, як благодаттю Божою поставлений на це (служіння), щодня споруджую увись цей духовний дім і намагаюся привести вас до вчення про побожність. А деякі з тих, що приходять сюди, те, що з великими трудами було побудоване, через байдужість, яку неможливо пояснити, в одну мить власними руками руйнують, завдаючи мені цим великої скорботи, а собі величезної шкоди і невимовної втрати.
2. Можливо, я допустився надто суворого викриття. Воно надто суворе через мою любов до вас, однак щодо особливості гріха, ще не надто сильне. Але оскільки необхідно подавати руку тим, що впали, і виявляти батьківське піклування над тими, котрі дійшли до такої байдужості, то я і тепер не втрачаю надії на їхнє спасіння, тільки б вони зважилися знову не впадати у ті ж гріхи, відійти від своєї байдужості і відмовитися від відвідин кінських скачок та всякого сатанинського видовища. Ми маємо людинолюбного, благого і турботливого Владику, Який, коли ми, спіткнувшись через байдужість, впадемо в будь-який гріх, знаючи неміч нашої природи, хоче тільки, щоб ми не впали у відчай, а відійшли від гріха і спішили до сповіді. І коли ми зробимо це, Він тут же обіцяє нам помилування, бо Сам говорить: «Хіба, упавши, не встають і, збившись із дороги, не повертаються?» (Єр. 8, 4).
Отже, знаючи це, не будьмо байдужими до людинолюбного Владики і подолаймо шкідливі звички. Не будемо йти через просторі ворота і широкою дорогою, як сьогодні чули ви від нашого спільного Владики, Який у Євангелії пропонує таке повчання: «Входьте вузькими воротами, бо просторі ворота і широка дорога ведіть до погибелі, і багато хто йде ними» (Мф. 7, 13). Слухаючи про просторі ворота і широку дорогу, не зваблюйся цим і не дивися на те, що багато хто йде цією дорогою, а подумай про те, що наприкінці вона стає вузькою. Водночас уважно подумай про те, що тут йдеться не про видимі ворота і не просто про дорогу, а дається повчання щодо всього нашого життя і щодо побожності та гріха. Тому Господь і почав словами: «Входьте вузькими воротами», вказуючи на ворота побожності.
Потім, сказавши: «Входьте вузькими воротами», пояснює нам і причину, з якої Він дає таке застереження. «Хоч — говорить Він, — і вузькі ці ворота і дуже важко ввійти через них, але якщо трохи потрудитесь, то вийдете на велику широту і простір, який може принести вам велику радість. Отже, говорить Він, не дивіться на те, що ці ворота вузькі, нехай не бентежить вас початок, і щоб через вузькість входу ви не стали байдужими. Бо просторі ворота і широка дорога ведуть до погибелі. І багато хто, звабившись початком і входом, не подивившись наперед, що буде далі, прийшли до погибелі!» Тому Він і говорить: «…Бо просторі ворота і широка дорога ведуть до погибелі, і багато хто йде ними».
Справедливо назвав Він просторими ворота і широкою дорогу, котрі ведуть до погибелі. Ті, котрі спішать на кінські скачки та інші сатанинські видовища, не піклуються про цнотливість, ніскільки не турбуються про побожність, а хочуть розпутного життя, віддаються веселощам і пересиченню, щодня виснажуються безумною і несамовитою пристрастю до грошей і захоплюються справами цього життя — вони справді йдуть через просторі ворота і широкою дорогою. Коли ж вони, пішовши далеко вперед і зібравши великий тягар гріхів, дійдуть до кінця дороги виснаженими, тоді вже йти далі не зможуть, бо там затримає їх тіснота дороги. І вони, обтяжені ношею гріхів, пройти нею будуть не в змозі, а тому неминуче впадуть у саму безодню погибелі.
Яка ж користь, скажи мені, для тих, що недовго пройшли широкою дорогою, зазнати вічної погибелі, і тим, котрі повеселились, так би мовити, уві сні, терпіти кару в дійсності? Воістину, все це життя у порівнянні з покаранням і муками, що очікують нас, є тільки сном однієї ночі. Невже все це написано для того, щоб ми тільки читали? Благодатною дією Духа благовістя Господа передано через Писання для того, щоб ми, отримуючи звідси запобіжні ліки проти наших пристрастей, могли уникнути кари, яка нам загрожує. Тому і тоді Владика наш Христос, подаючи ліки, відповідні до ран, запропонував таке повчання: «Входьте вузькими воротами». Вузькими Він назвав ці ворота не тому, що вони вузькі на вигляд, а тому, що вважає їх вузькими наша воля, будучи більш схильною до байдужості. І не для того Він назвав їх тісними, щоб нас відвернути від них, а щоб ми, оминаючи інші, широкі ворота і, зрозумівши цю й ту дороги у їхньому завершенні, вибрали для себе дорогу вузьку.
3. Але, щоб слова були для усіх зрозумілими, тепер, якщо хочете, я покажу таких людей, котрі ввійшли через просторі ворота і йшли широкою дорогою, і поглянемо, яким був їхній кінець. Покажу і таких, котрі ввійшли через вузькі ворота і йшли скорботною дорогою, і довідаємося, які блага вони осягнули. Для цього я покажу вам одного з тих, що ввійшли через просторі ворота, та одного із тих, що йшли дорогою вузькою і скорботною, і доведу істинність слів Господа знову ж за допомогою тієї Господньої притчі.
Отже, хто ввійшов через просторі ворота і йшов широкою дорогою? Наперед треба вам сказати, хто це такий і, скільки шляху він пройшов, йдучи широкою дорогою, а потім пояснити, до якого кінця він прийшов. Знаю, що ви, як усезнаючі, вже зрозуміли, що буде сказано. Але все ж таки я маю сказати. Пригадайте того багача, який щодня одягався в порфіру та вісон, влаштовував пишні бенкети, годував дармоїдів і підлесників, щедро наливав вина, щодня пересичувався, захоплювався неабиякими веселощами — він увійшов через просторі ворота і завжди відчував задоволення і радість життя. Усе до нього текло, ніби з джерела: численна прислуга, неописані веселощі, тілесне здоров’я, багатство грошей, пошана від народу, похвали від підлесників і ніщо його не засмучувало. Крім того, що, живучи серед такого достатку в напоях та ласощах, він не тільки насолоджувався тілесним здоров’ям і всяким задоволенням, але без почуття жалю проходив і мимо убогого Лазаря, який лежав біля воріт, покритий ранами, серед псів, що лизали рани, страждав від голоду, і не подавав йому навіть крихти.
Так, цей багач, увійшовши через просторі ворота, йшов широкою дорогою веселощів, розпусти, сміху, втіх, переїдання, пияцтва, достатку в грошах, зніженості в одязі. І довго, впродовж усього земного життя йшов він широкою дорогою, не знаючи жодної печалі, а постійно пориваючись уперед, ніби за попутним вітром. І через те, що завжди йшов широкою дорогою, тому й поривався з неабияким задоволенням. Ніде не було ані скель, ані проваль, ані підводних каменів, ані аварії корабля, ані надзвичайного перевороту, тому й пройшов він це життя так, ніби постійно йшов твердою і рівною дорогою. Хоч щодня його заливали хвилі гріхів, але цього він не відчував. Хоч щодня його мучила огидна пожадливість, але це тільки тішило його. Хоч його постійно охоплювала нестримність, пересичення, безумна пристрасть до грошей, але він ніскільки не відчував цього зла і не міг передбачати, як його дорога завершиться. Навпаки, насолоджуючись тільки сьогоденними задоволеннями, він навіть не думав про вічну скорботу, але, так би мовити, у зачаруванні йшов широкою дорогою, прямуючи до самої прірви, якої не міг бачити через надзвичайне сп’яніння.
Успіх у всіх життєвих справах, затуманивши його розум, засліпив духовний зір і він, ніби осліплений, ішов, не знаючи, куди йде. А, може, він, бачачи, що йому ні в чому не було невдачі, уже й не задумувався над людською природою. Він не тільки веселився, але і був багатий; не тільки був багатий, але і мав тілесне здоров’я; не тільки мав тілесне здоров’я, але й користувався послугами інших. І при такій великій послужливості, бачачи, що все тече до нього, ніби з джерела, жив у постійному задоволенні.
Чи бачите, улюблені, якими задоволеннями насолоджувалася людина, котра увійшла через просторі ворота і постійно йшла широкою дорогою? Але нехай ніхто з тих, що слухають це, не зважується дочасно його звеличувати, а нехай почекає закінчення, і тоді виносить вирок.
Тепер, якщо бажаєте, я покажу і того, хто ввійшов через вузькі ворота і йшов скорботним шляхом, і тоді, глянувши на кінець того й іншого, ми винесемо належну думку про кожного. Кого ж іще можна показати тепер, як не Лазаря, який лежав біля воріт багача, покритий ранами, бачив, як язики псів торкалися його ран, і навіть не мав сили прогнати їх? Як той, увійшовши через просторі ворота, йшов широкою дорогою, так цей блаженний (уже називаю його блаженним за те, що він зважився увійти через вузькі ворота) увійшов через вузькі ворота, що в усьому були протилежні просторим. Як той постійно веселився, так цей постійно боровся з голодом. Той у розкошах і тілесному здоров’ї насолоджувався і надлишком грошей, і проводив весь час у пересиченні та пияцтві, а цей у голоді, страждаючи від крайньої убогості, невідступної хвороби і нестерпних ран, не мав навіть необхідної їжі, а бажав бодай крихт зі столу багача, але й того йому не давали.
4. Чи бачиш, як цей, увійшовши через вузькі ворота, постійно йшов тісною дорогою? Чи бачиш, як той проходив через просторі ворота і йшов широкою дорогою? Тепер поглянемо на кінець обох: як той прийшов до тісного кінця, а той до широкого і сповнився великою радістю, — щоб, добре усвідомивши це, ми ніколи не домагалися широкої дороги і не намагалися входити через просторі ворота, а шукали воріт вузьких і йшли тісною дорогою для того, щоб досягнути доброго й радісного кінця.
Коли для кожного прийшов кінець життя (багача і Лазаря), послухай, що говорить Господь спочатку про того, котрий ішов скорботним шляхом: «Прийшло вмерти убогому, і віднесений був ангелами на лоно Авраамове» (Лк. 16, 22). Можливо, ангели вели його, йдучи перед ним і оточуючи його, а після багатьох скорбот і тісного шляху відправили до країни спокою. Чи бачиш, який простір відкривається наприкінці вузьких воріт і тісної дороги?
А тепер поглянь на згубний кінець широкої дороги. «Помер же і багатий, — говорить Господь, — і поховали його». Ніхто не йде перед ним, ніхто його не оточує, ніхто не веде його, як Лазаря. Бо він усім цим насолоджувався на широкій дорозі — багато мав тих, що його оточували і йому догоджали, тобто підлесників і дармоїдів. Однак, коли дійшов до кінця, втратив усе і після колишніх незлічимих задоволень залишився самотнім, або вірніше, після короткого достатку і благоденства. Бо все це життя, в порівнянні з майбутнім віком, коротке.
Отже, після короткочасного достатку, яким насолоджувався, йдучи широкою дорогою, він увійшов до країни тісноти і скорботи. Той спочивав на лоні патріарха, одержуючи нагороду за труди і незлічимі страждання: після голоду, ран і лежання біля воріт — насолоджувався невимовною й неосяжною радістю. А цей після веселощів і достатку, після великого пересичення і пияцтва, отримавши неминучу кару, страждав у полум’ї. І щоб обидва на ділі пізнали: перший — користь тісної дороги, а другий — шкідливість і згубність широкої, вони бачать один одного на великій віддалі. Послухай як: «І в пеклі, будучи в муках, він підняв очі свої, побачив здалеку Авраама і Лазаря на лоні його» (Лк. 16, 23).
Думаю, що багач відчув надзвичайну скорботу, коли побачив таку раптову переміну обставин: той, котрий лежав біля воріт і його лизали пси, тепер має такий доступ і перебуває на лоні патріарха, а він покритий надзвичайною ганьбою і до того ж горить у вогні. Тож, побачивши, що обставини перемінилися у протилежний бік, — що він, так би мовити, повеселившись уві сні і тіні, тепер терпить нестерпну кару, і що широка дорога та просторі ворота привели його до такого тісного кінця, а з Лазарем сталося навпаки і він за земні терпіння насолоджується небесними безконечними благами, — багач, опинившись у скрутному становищі і на досвіді пізнавши, що він, обравши широкий шлях, піддався цілковитій звабі, звертається з просьбою до патріарха і промовляє жалісливі і слізні слова. Той, хто колись не хотів зважати на Лазаря і дивитися на цього бідняка, який лежав біля воріт, і, можна сказати, гребував ним через сморід його ран та власну зніженість, у який постійно жив з веселощами, тепер благає патріарха і говорить: «Отче Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря, нехай умочить кінець пальця свого у воду та прохолодить язик мій, бо я мучуся в полум’ї цьому» (Лк. 16, 24).
Ці слова могли б зворушити. Однак він і цим не допоміг собі, оскільки сповідання було запізніле, і молитва приносилася невчасно. «Пошли, — говорить він, — Лазаря, цього убогого, якого колись я зневажав, якому не подав навіть крихти. Він мені тепер потрібний, я шукаю того пальця, який лизали пси». Чи бачиш, як кара смирила його? Бачиш, до якого тісного кінця привела широка дорога? Він звертається з просьбою не до Лазаря, а до патріарха. І справедливо, бо на убогого він і глянути не сміє. Думаю, що він, згадавши свою нелюдськість й усвідомлюючи, як безжалісно поводився з Лазарем, думав, що цей, можливо, не захоче навіть відповісти йому. Тому і не звертається з просьбою до нього, а благає патріарха. Однак і цим він не досяг жодного успіху: настільки великим було зло — недалекоглядність і зловживання часом життя, який через Боже людинолюбство виділений нам задля нашого спасіння.
Який адамант не зм’якшили б ці слова і не зворушили б до жалю і співчуття? Але патріарх і тут не схиляється до прохання і, хоч відповідає йому, однак пояснює, що він сам став винуватцем своїх нещасть. Патріарх говорить: «Чадо! Згадай, що ти одержав уже блага твої за життя твого, а Лазар — тільки зло; отже, тепер він тут тішиться, а ти страждаєш. І, крім усього того, між нами і вами утверджена велика безодня, так що ті, які хочуть перейти звідси до вас, не зможуть, так само звідти до нас не переходять» (Лк. 16, 24–26). Страшні ці слова і можуть звести з розуму. Патріарх, щоб дати багачеві зрозуміти, що хоч зі свого боку він має до нього співчуття і жаліє його, бачачи тягар його кари, однак нічого не може зробити для її полегшення, і, ніби виправдуючись, говорить: «Хотів би я подати тобі руку допомоги, полегшити твої страждання і зменшити силу мук, але ти сам заздалегідь позбавив себе цієї розради». Тому і говорить: «Чадо! Згадай…».
Поглянь на доброту патріарха: називає його чадом! Але хоч це виявляє лагідність Авраама, однак багачеві від цього немає жодної користі, оскільки він зрадив сам себе. «Чадо, — говорить, — згадай, що ти одержав уже блага твої за життя твого. Пригадай минуле, не забудь, якими веселощами ти насолоджувався, яким достатком, якою пишністю, як провів усе життя в пересиченні і пияцтві, думаючи, що в цьому зміст усього життя, і вважаючи це благом». Він дав багачеві відповідь відповідну до його понять. Бо, не задумуючись про щось вище і не маючи перед своїм зором майбутніх нещасть, які очікували, він вважав благом ці насолоди.
5. І нині чимало з тих, що пристрастилися до розкоші і пересичення, коли хочуть показати особливо великі достатки, мають звичай говорити: «Ми маємо безліч благ». Не називай, чоловіче, благом тільки ці речі, а пам’ятай, що вони дані Владикою для того, щоб ми, помірковано користуючись ними, підтримували життя та укріплювали немічність тіла, бо є ще інші, справжні блага. Ніщо з того, що є тут, не є благом: ні веселощі, ні багатство, ні дорогий одяг — все це має тільки назву благ. Що я говорю: має тільки назву благ? Часто ці речі, якщо ми будемо користуватися ними не належним чином, стають причиною нашої погибелі. Багатство тоді було би благом для того, хто ним володіє, коли б він витрачав його не тільки на веселощі, пияцтво ті шкідливі задоволення, а помірковано веселячись, решту роздавав би вбогим для прожитку. Тоді багатство і благом! Якщо ж хто буде віддаватися веселощам та всякій розпусті, то багатство не тільки не принесе йому жодної користі, але й зведе до глибокої прірви, що і сталося з цим багачем,
Тому патріарх і говорить йому: «Чадо! Згадай, що ти одержав уже блага твої за життя твого». Що вважав ти істинними благами, те й отримав. «А Лазар тільки — зло» не тому, що він вважав це злом, ні! Але ці слова сказав (Авраам) відповідно до свідомості багача. Бо в нього склалася думка, що багатство, веселощі, пересичення і зніженість треба вважати благами, а вбогість, голод і тяжку хворобу визнавати злом. «Тому, як сам ти думав, маючи таке помилкове уявлення, то пригадай, що ти відповідно до твоєї думки отримав ці блага, коли йшов широкою і великою дорогою; а Лазар, також відповідно до твого уявлення, — зло, коли йшов через вузькі ворота і тісною дорогою. Водночас, як ти думав тільки про початок шляху, він дивився на його кінець, не будучи байдужим від самого початку. Тому нині тут він утішається, а ти страждаєш. Завершення у кожного з вас вийшло протилежне».
Ви бачили справжній кінець широкої і просторої дороги, довідалися, як той, хто обрав вузькі ворота і тісний шлях, прийшов до щасливого кінця, тепер вислухайте ще більш страшне. «І, крім усього того, між нами і вами утверджена велика безодня, так що ті, які хочуть перейти звідси до вас, не зможуть» (Лк. 16, 26). Не оминаймо, улюблені, цих слів без уваги, а задумаймося над конкретністю сказаного і над тим, які почесті і висоту отримав той, хто лежав біля воріт знехтуваний, убогий, який постійно боровся з голодом, покритий ранами, доступний псам. Я часто охоче звертаюся до цієї теми, щоб ніхто з тих, що живуть в убогості чи у хворобах та голоді, себе не принижували і не вважали нещасними, а, переносячи все з терпеливістю і вдячністю, мали непохитну надію й очікували невимовних нагород і відплати за труди.
«І, крім усього того». Що це — «і, крім усього того»? Сказавши багачеві: «Ти одержав у цьому житті все, що вважав благом, а Лазар одержав те, що ти вважав злом», Авраам додав ці слова, вказуючи йому, що кожен з них досяг уже належного завершення, про що вже сказано: «Ти після насолоди тим, що вважав благом, скорботи, прикрість і невгасимий вогонь, а він після боротьби упродовж усього життя з тим, що ти вважав злом, — утіху і насолоди благами і перебування зі святими. І тому, що кожен із вас досяг відповідного кінця: тебе просторі ворота і широка дорога привели до цієї тісноти, а його вузькі і тісні ворота до цієї втіхи». Тому «і, крім усього того, між нами і вами утверджена велика безодня».
Поглянь: убогий, що був покритий ранами (знову говорю про це), віднесенийдо патріарха і зарахований до сонму праведників, «Між нами і вами», — говорить він. Чи бачиш, якої долі сподобився той, хто з терпінням і вдячністю переносив тяжку хворобу і голод? «Між нами і вами, — говорить, — утверджена велика безодня». «Багато чого, — говорить, — розділяє нас, і не просто безодня, але велика. Бо справді велика відстань і чимала відмінність між доброчинністю і гріхом: останній великий і широкий, а перша вузька і тісна. Розкішність велика і широка, а вбогість і нестатки — вузькі і тісні. Тому, як дороги протилежні, і один іде дорогою вузькою і тісною, дотримуючись цнотливості, надаючи перевагу щедрості і нехтуючи марнославство, а інший спішить іти дорогою просторою і широкою і віддається пияцтву і веселощам, божевільним пристрастям до грошей, непомірності та згубним видовищам, — як великою є і відмінність між ними, так і під час отримання покарання і нагороди виявиться велика відмінність у визначенні.
«Між нами і вами, — говорить, — утверджена велика безодня», тобто між праведними, побожними, які сподобилися цієї долі, і тими, що, провели життя в безчесті та гріхах. І ця безодня настільки велика, «що ті, які хочуть перейти звідси до вас, не зможуть, так само звідти до нас не переходять». Бачиш величину безодні? Бачиш відповідь важчу, ніж геєна? Коли ви на початку чули про благоденство багача та великі почесті, які він мав у своєму оточенні, і щодня веселився, чи не вважали його блаженним? Також, дивлячись на того, що лежав біля воріт і страдав від жорстоких ран, чи не вважали його життя жалюгідним? Але ось тепер на завершенні всього ми бачимо протилежне — того після веселощів і пияцтва в полум’ї, а цього після крайньої убогості та голоду на лоні патріарха!
Однак, щоб не надто затягувати слово, можна завершити повчання тут і попросити вас, улюблені, не шукати просторих воріт та широкої дороги і не домагатися всіляких задоволень, а роздумувати про кінець того й іншого шляху і в думці уявляти долю, яка спіткала багача; уникати широкої дороги, а шукати вузьких воріт і тісної дороги, щоб після цих скорбот прийти до країни радості. Уникайте ж, благаю вас, сатанинських видовищ і небезпечного відвідування кінських скачок. Бо саме через тих, котрі захопилися і пішли широкою дорогою, я і був змушений сказати це, щоб вони напоумившись, залишили цей шлях і пішли шляхом тісним, тобто шляхом чеснот, і так сподобилися, подібно до Лазаря, лона Авраамового. І щоб усі ми разом, уникнувши геєнського вогню, змогли насолодитися тими нескінченими благами, «яких не бачило око, і вухо не чуло» (Кор. 2, 9). І цього щоб сподобилися всі ми, благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцю і Святому Духові слава, держава, честь нині і завжди, і повіки віків. Амінь.
