Святий Іустин Філософ. Послання до Діогнета
1.
Я бачу, ясновельможний Діогнете, твоє сильне бажання пізнати християнське богошанування. Ти уважно і з живою участю запитуєш про християн, на якого Бога вони уповають і яке служіння віддають Йому? Що надихає їх усіх зневажати сам світ і не боятися смерті? Чому вони не визнають богів, які шануються еллінами, і не дотримуються юдейського богошанування? Звідки любов, яку вони мають один до одного, і чому нарешті цей новий рід богошанування, ця установа з’явилася в даний час, а не раніше? Схвалюю таке твоє бажання і прошу у Бога, Який дає нам здатність говорити і чути, щоб було даровано мені сказати так, щоб той, хто слухав, став кращим, а тобі вислухати так, щоб той, хто говорив, не засмутився.
2.
Коли очистиш себе від усіх упереджень, що володарюють над твоїм розумом, і відкинеш ті думки, що спокушають тебе, коли станеш новою людиною, яка щойно народилася, тоді і вчення, яке слухатимеш, навіть за твоїм визнанням нове, то розглянь не тільки очима, але і розумом, з якої речовини і якої форми ті, кого ви називаєте і шануєте за богів. Чи не є один з них — камінь, подібний до того, який ви зневажаєте ногами, інший — мідь, яка не краще за посуд, зроблений з неї для вашого вжитку; один — дерево, і притому гниле, інший §0 срібло, яке вимагає охорони, щоб його не вкрали, інший — залізо, роз’їдене іржею, а інший — глина, яка аніскільки не перевершує глини, котра вживається на вироби для найнижчих потреб. Чи не все це зроблено з речовини, схильної до тління? Чи не за допомогою залізних знарядь і вогню? Чи не зроблене одне каменярем, інше І мідником, те — срібником, інше — гончарем. Чи не була кожна з цих речей переробленою тим або іншим художником, як це і до тепер буває, перш ніж вона за допомогою їхнього мистецтва отримала образ богів? Чи не може теперішній посуд з тієї ж речовини бути перероблений в зображення богів, якщо потрапить до рук тих художників? І навпаки, боги, яким поклоняєтеся нині, чи не можуть бути перероблені людьми в посуд, подібний до інших? Чи не всі вони глухі, сліпі, без душі, без відчуття, без руху? Чи не всі вони гнилизна, чи не всі ушкоджуються? Ось, що ви називаєте богами, чому служите, чому поклоняєтеся; і самі ви, звичайно, стаєте подібними до них. За те і ненавидите ви християн, що вони не визнають цих богів, але ви, які нині шануєте їх за богів, чи не ставитеся до них більше зневажливо, ніж християни?
Чи не більше ви смієтеся над ними і ображаєте їх, коли, шануючи богів з каменя і глини, залишаєте їх без охорони, а богів з срібла або золота замикаєте на ніч і приставляєте до них вдень сторожу, щоб їх не викрали? Сама пошана, яку віддаєте їм, служить більше покаранням для них, якщо тільки вони відчувають; якщо ж вони позбавлені відчуттів, то ви викриваєте їх у цьому, служачи їм кров’ю і запахом принесених жертв. Нехай хто-небудь з вас випробує це! Нехай хто-небудь дозволить бути цьому на собі! Але жодна людина не потерпить добровільно такого покарання, тому що має відчуття, а камінь це терпить, бо позбавлений відчуттів. І ви, звичайно, не доводите його чуттєвості. Що християни не стали рабами таких богів, про це я міг би сказати багато й іншого; але хоч би кому і здалося недостатнім сказаного мною, я вважаю зайвим говорити більше.
3.
Тепер, я думаю, тобі дуже хочеться почути, чому християни мають неоднакове богошанування з юдеями. Юдеї, правда, чужі служінню богам, про яке ми щойно сказали; вони шанують одного Бога і визнають Його владикою всесвіту: але якщо вони подібно до язичників здійснюють Йому таке ж служіння, то помиляються. Бо елліни, приносячи жертви бездушним і глухим істотам, показують знак нерозуміння, а юдеї, думаючи вшанувати Бога тими ж жертвами, неначе Він має в тому потребу, виявляють можливо більшу дурість, ніж благочестя. Той, Хто створив небо і землю і все, що в них, і всім нам подає все потрібне, не може, звичайно, мати потреби ні в чому тому, що Сам дарує тим, які думають що-небудь Йому дати. І якщо вони, приносячи Богові жертви за допомогою крові, куріння і всепалення, думають такими почестями прославити Його і що-небудь подати Тому, Який ні в чому не має потреби, то вони ні чим не відрізняються від тих, які надають таку ж шану богам бездушним, що не можуть приймати цієї шани.
4.
Що ж стосується до надмірної розбірливості юдеїв в їжі, їх марновірства в дотриманні суботи, пихатості своїм обрізанням, лицемірства в постах і новомісяччях — все це таке смішне і не вартує слова, так що, я думаю, немає потреби тобі дізнаватися про це від мене. Бо з усього того, що Бог створив для користі людини, чи варто одне приймати як створене добрим, а інше відкидати як некорисне і зайве? Чи не нечестиво намовляти на Бога, ніби він забороняє в суботній день робити що-небудь добре? Також чи не гідне осміяння хвалитися укороченням плоті, як свідченням особливого обрання, неначе за це їх більше любить Бог? Так само і те, що вони спостерігають рух зірок і місяця, визначають місяці і дні, і повеління Божі, зміни годин розподіляють за своїм власним бажанням, інше призначаючи для свята, інше на дні плачу, хто вважатиме це ознакою богошанування, а не набагато більшим — божевіллям? Отже, думаю, ти тепер досить розумієш, що християни справедливо чинять віддаляючись як від загального марновірства і зваблювання, так і від юдейської суєтної дбайливості і пихатості. А що стосується їхнього таїнства власного богошанування, то не сподівайся навчитися йому від людини.
5.
Християни не відрізняються від інших людей ні країною, ні мовою, ні життєвими звичаями. Вони не населяють особливих міст де-небудь, не вживають якогось незвичайного діалекту і ведуть життя ні чим не відмінне від інших. Тільки їхнє вчення не є плодом думки або винаходом людей таких, які шукають новизни, вони не прихильні до якогось людського вчення, як інші, але живучи в еллінських і варварських містах, де кому дісталося, і дотримуючись звичаїв тих жителів в одязі, В їжі і в усьому іншому, вони являють дивний і справді неймовірний спосіб життя. Живуть вони в своїй вітчизні, але, як прибульці; мають участь у всьому, як громадяни, і все терплять, як чужоземці. Для них всяка чужа країна — вітчизна, і всяка вітчизна — чужа країна. Вони одружуються як і всі, народжують дітей, тільки не кидають їх. Вони мають трапезу спільну, але не просту. Вони в плоті, але живуть не за плоттю. Знаходяться на землі, але є громадяни небесні. Підкорюються поставленим законам, але своїм життям перевершують самі закони. Вони люблять всіх і всіма бувають переслідувані. їх не знають, але засуджують, їх убивають, але вони живуть; вони бідні, але багатьох збагачують. Всього позбавлені — і у всьому мають достаток. їх ганьблять, але вони тим прославляються; на них наговорюють, а вони виявляються праведними; лихословлять, а вони благословляють; їх ображають, а вони віддають за це шану; вони роблять добро, але їх карають, як лиходіїв; будучи покараними, радіють, неначе їм дали життя. Юдеї озброюються проти них як проти іноплемінників, і елліни переслідують їх, але їхні вороги не можуть сказати, за що їх ненавидять.
6.
Сказати словом: що в тілі є душею, тим у світі є християни. Душа знаходиться у всіх членах тіла, і християни по всіх містах світу. Душа, хоча живе в тілі, але не тілесна, і християни живуть в світі, але не є від світу. Душа, будучи невидима, знаходиться у видимому тілі; так і християни, знаходячись в світі, видимі, але їх богошанування залишається невидиме. Плоть ненавидить душу і воює проти неї, нічим не будучи скривджена, тому, що душа забороняє їй вдаватися до задоволень; так і світ ненавидить християн, від яких він не терпить ніякої образи, за те, що вони озброюються проти його задоволень. Душа любить плоть свою і члени, не дивлячись на те, що вони ненавидять її, і християни люблять тих, які їх ненавидять. Душа знаходиться в тілі, але сама вміщає тіло; так і християни знаходяться у світі, ніби у в’язниці, самі оберігають світ. Безсмертна душа живе у смертному житлі; так і християни живуть, як прибульці, в тлінному світі, чекаючи нетління на небесах. Душа, зазнаючи голод і спрагу, стає кращою, і християни, будучи покараними, щодня більше примножуються. Таке їхнє славне становище, в яке Бог визначив їх і від якого їм відмовитися не можна.
7.
Бо не земний, як я сказав, винахід, переданий їм, не вигадку кого-небудь із смертних вони гак ретельно прагнуть зберегти, і не розпорядження людськими таємницями їм довірене. Але сам воістину Вседержитель і Творець всього, невидимий Бог, сам вселив в людей і запечатав в їхніх серцях небесну істину і святе, і незбагненне Слово своє. Він не послав до людей, як міг би хто припустити, кого-небудь із слуг своїх або ангела, або князя — правлячого земним, або того, кому ввірене управління небесним, — ні; але самого Художника і Творця всього, Яким Він створив небеса, Яким уклав море в своїх межах, таємниці якого вірно зберігають всі небесні тіла, від Якого сонце отримало відповідну міру своїх денних течій, велінню Якого підкоряється місяць, освітлюючи вночі, Якому підкоряються зірки, слідуючи течії місяця, Яким все влаштовано, розподілено і Якому все підкорено: небеса і все, що на небесах, земля і все, що на землі, море і все, що в морі, вогонь, повітря, безодня, все, що у висоті і у глибині, і в середині. Ось кого Він послав до людей. Невже для того, подумає хто-небудь, щоб показати їм Свою владу, привести їх до страху і жаху? Аж ніяк, але Він послав Його з благістю і смиренням. Він послав як цар, що посилає царевого сина, пославши як Бога, пославши до людей, послав як той, що спасає, як той, що переконує, а не такого, що примушує, бо Богу невластиве примушення; послав як закликаючого, а не переслідуючого, послав як люблячого, а не судячого. Пошле колись Його як суддю, і хто стерпить Його пришестя? Чи не бачиш, що християн кидають на споживу звірам для того, щоб вони відреклись від Господа, і вони залишаються непереможними. Чи не бачиш, що чим більше їх число піддається стратам, тим більшим стає число інших. Це не справа людська, це є сила Божа, це — доказ Його пришестя.
8.
Хто з людей знав, що таке Бог, раніше пришестя Його Самого? Чи ти схвалиш порожні і безглузді вислови тих уявних філософів, з яких одні називали Богом вогонь, — що захочуть вони, те і називають Богом — інші — воду, інші — що-небудь інше із стихій, створених Богом? Але якщо яка-небудь з цих думок гідна схвалення, то і всяка інша із створених речей так само могла б назватися Богом. Але все це є неправда і зваблювання обманщиків; з людей ніхто і не бачив, і не показав Бога; Він Сам Себе явив. Він явив Себе через віру, якій одній даровано бачити Бога. Бо Господь і Творець всього Бог, Який все створив і привів до порядку, показав людям не тільки Свою любов, але і довготерпіння. Він такий завжди був, є і буде: милостивий, благий, незлобивий і істинний, і Він один тільки благий. Він прийняв великий і невимовний намір, який передав одному Своєму Сину. Доки Він тримав і зберігав в таємниці премудру Свою раду, здавалося, що Він залишив нас і не мав про нас піклування. Але після того, як Він відкрив через улюбленого Свого Сина і явив те, що було від віку уготоване, — дарувати нам разом все: і бути учасниками Його благодіянь, і бачити Його і діяти. Хто коли-небудь з нас чекав цього? Отже, це все Він Сам знав разом з Сином, за Своїм домобудівництвом.
9.
Втім якщо Він попустив нам в давні часи слідувати нашому власному свавіллю, безладним пристрастям, захоплюватися задоволеннями і похотями, то не тому, що Він розважався нашими гріхами; Він тільки терпів це; і не благоволив про ту неправедну годину, але готував теперішню годину праведності, щоб, переконавшись в попередній час з власних наших справ, що ми не гідні життя, нині удостоїлися його з благості Божої, і показавши, що самі по собі ми не можемо увійти до Царства Божого, отримали цю можливість від сили Божої. Коли ж сповнилася міра нашої неправди і зовсім виявилося, що у винагороду за неї належить чекати покарання і смерті, коли прийшов час, в який Бог з безмежного людинолюбства і з єдиної любові Своєї виявив, нарешті, Свою благість і силу, тоді Він не зненавидів нас, не відкинув, не пригадав нашого зла, але з довготерпінням зніс його і Сам прийняв на Себе наші гріхи. Він віддав Сина Свого на викуплення за нас, Святого за беззаконних, Невинного за винних, Праведного за неправедних, Нетлінного за тлінних, Безсмертного за смертних.
Бо що інше могло прикрити наші гріхи, як не Його праведність? Через кого ми беззаконні і нечестиві могли виправдатися, крім Сина Божого? О солодка переміна! О незбагненне будівництво! О несподіване благодіяння! Беззаконня багатьох покривається одним Праведником, і праведність одного виправдовує багатьох беззаконників. Отже, раніше виявивши безсилля нашого єства до отримання життя, а нині явивши нам Спасителя, який може спасти те, що не могло спастися, — тим і іншим Бог хотів схилити нас до того, щоб ми вірували в його благість, шанувати Його Годувальником, Отцем, Вчителем, Наставником, Лікарем, Мудрістю, Світлом, Честю, Главою, Життям, не піклуючись про одяг і їжу.
10.
Якщо і ти побажаєш цієї віри, то негайно отримаєш пізнання про Отця. Бог полюбив людей, для яких Він створив світ, яким підкорив все на землі, давши їм розум і розуміння; тільки їм одним дозволив звертати погляд до себе, створив їх за власним своїм образом, пославши до них єдинородного Сина Свого; їм обіцяв Царство Небесне і дасть його тим, що полюбили Його. О, якою радістю ти наповнишся, коли пізнаєш Отця! Як ти полюбиш Того, Хто настільки наперед полюбив тебе? Коли ж полюбиш, то станеш наслідувачем Його благості. Не дивуйтеся, що людина може бути наслідувачем Божим. Може, якщо Він захоче. Бо не в тому полягає блаженство, щоб мати владу над іншими або бути сильнішим за слабких, або бути багатим і гнобити нижчих, таким чином ніхто не може наслідувати Бога: це не гідно Його величі. Але той, хто приймає на себе тягар ближнього, хто, маючи в чому-небудь перевагу, благодіє іншому нижчому за себе, хто отримані від Бога дари роздає тим, що мають потребу і стає, так би мовити, Богом для отримуючих від його руки; той є Божий наслідувач. Тоді ти, знаходячись на землі, побачиш, що є Бог, який живе на небесах, тоді почнеш пізнавати таємниці Божі; тоді ти полюбиш і здивуєшся тим, які терплять муки за те, що не хочуть відректися від Бога; тоді ти пізнаєш зваблювання і заблудження світу, коли насправді навчишся жити на небі, коли зневажатимеш тутешню уявну смерть, а боятимешся смерті дійсної, приготованої для тих, що мають бути засуджені на вічний вогонь, який завжди мучитиме ввергнутих в нього. Тоді ти здивуєшся тим, які терплять за правду вогонь тимчасовий, і вважатимеш їх блаженними, коли пізнаєш той вогонь.
11.
Я не кажу новину і не даремно шукаю переконати інших, але, будучи учнем апостольським, і я став учителем язичників. Те, що мені передане, намагаючись передати учням, гідним істини. Бо хто, будучи правильно навченим і народженим від улюбленого Слова, не постарається ретельно вчити те, що Слово ясно виклало Своїм ученикам? Саме Слово, яке являлося відкривачем і вільно говорило те, що було незрозуміле невіруючим і що воно пояснювало учням, і ті, яких Воно знайшло вірними, пізнали таїнства Отця. Для цього самого Він і послав Слово, щоб Воно явилося світу, і, знехтуване народом юдейським, було проповідане апостолами, і в Нього увірували язичники. Воно було споконвіку, але явилося в останній час; виявилося древнім і завжди знову народжується в серцях святих. Вічно сущий нині визнаний Сином: через Нього збагачується Церква і благодать поширюючись, примножується у Святих, дарує розум, відкриває таємниці, сповіщає часи, радіє про вірних, дарується тим, що шукають, які не порушують меж віри і не переступають отцівських передань. Таким чином і страх закону хвалиться, і благодать, дана пророкам, пізнається, і віра Євангелій утверджується, і передання апостольське дотримується, і благодать церкви торжествує. Не ображаючи цієї благодаті, ти пізнаєш те, про що говорить Слово, через кого і коли Йому угодно. Бо все те, до чого нас збуджує Божественне Слово, ми передаємо вам з любові до істин, які нам відкриті.
12.
Слухаючи це з старанністю, ви зрозумієте все, що Бог дарує тим, які істинно люблять Його, станете раєм утіх, плодовитим зеленіючим деревом, зростаючи всередині себе самих і прикрашаючись різними плодами. Бо тут в раю було насаджено дерево пізнання і дерево життя. Але не дерево пізнання губить, а непослух. Бо правдиве те, що написано, тобто, що Бог з початку насадив посеред раю дерево життя, вказуючи на пізнання як на шлях до життя; але перші люди нечисто скористалися ним, і оголились підступністю змія. Бо ні життя без пізнання, ні пізнання без істинного життя — не міцне. Саме тому те й інше дерево було насаджене одне поряд з іншим. Апостол побачив силу цього єднання і тому докоряє відання, що втілюється в життя без істинної заповіді, говорячи: знання приводить до зарозумілості, а любов будує. Хто думає що-небудь знати без істинного відання, не засвідченого життям, гой нічого не знає, той спокушається змієм, тому що не полюбив життя. Але хто отримав відання зі страхом і шукає життя, тон з надією насаджує, очікуючи плоду. Нехай відання буде серцем твоїм; життям же — істинне слово, тобою прийняте. Насадивши це дерево і приносячи плід, ти завжди отримуватимеш від Бога те, чого бажаєш, до чого ні змій не торкається, ні зваблювання не проникає; тоді і Єва не розтлівається, але залишається дівою, і спасіння являється, і апостоли наповнюються розумінням, Пасха Господня звершується і лики сходяться і встановлюются в гармонійному чині, Слово повчає Святих, і торжествує, і Отець через Нього прославляється. Слава Йому на віки. Амінь.
Переклад прот. Костянтина Лозінською
Розмова з Трифоном юдеєм | Зміст | Татіан Асирієць. Слово проти еллінів
