«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаПубліцистика

Мовна ситуація в Україні

Мовною ситуацією називають сукупність усіх мов, територіальних і соціальних діалектів, функціональних стилів тощо, які використовуються в країні для забезпечення комунікації на всіх суспільних рівнях.

Якщо на території однієї країни поширені дві або кілька мов, для вивчення мовної ситуації важливо визначити ступінь поширености кожної мови, а також їхні оцінювальні характеристики. Існують два головних показники потужности мов. Перший — показник демографічної потужности, який визначається за кількістю носіїв певної мови стосовно загальної чисельности населення території, що досліджується. Другий показник комунікативної потужности мови визначається за кількістю комунікативних сфер, які обслуговує кожна мова. За умов конкуренції двох або кількох мов у одній країні особливо важливим для виживання мови є її комунікативна потужність. За цим параметром мовні ситуації поділяються на рівноважні й нерівноважні.

За рівноважної мовної ситуації обидві мови мають однаково сильну комунікативну потужність. Прикладом може бути мовна ситуація Бельгії, де співвідношення французької і нідерландської мов приблизно однакове. Нерівноважна мовна ситуація спостерігається у країнах Західної Африки. Тут місцеві мови переважають за показником демографічної потужности, але поступаються європейським за комунікативною потужністю. Як зазначає Н.Б.Мєчковська, «комунікативний фактор у долях мов є настільки важливим, що іноді він впливає на демографічну динаміку: молоді покоління етносу, який демографічно переважав у певному поліетнічному соціумі, могли поступово переходити на мову чисельно меншого етносу, однак з більшим набором комунікативних функцій і сфер використання, що з часом змінило й чисельне співвідношення груп населення, які використовують різні мови, на користь комунікативного лідера». Як приклад Н.Б.Мєчковська наводить історію поширення мови суахілі, яка на початку XX ст. була рідною всього для 2 мільйонів населення східного узбережжя Центральної Африки, тимчасом як нині кількість її носіїв, за різними джерелами, становить приблизно 35–50 мільйонів осіб. Подібні процеси розвинулися в Індонезії і на Філіппінах, де загальновживаними (і державними) стали мови аж ніяк не найчисельніших етносів — відповідно індонезійська і тагалійська.

Нинішню мовну ситуацію України характеризує конфлікт між двома літературними мовами – українською та російською. Асиміляція значної частини українського населення, що спричинила ослаблення національної самосвідомости українців, витіснення української мови російською у східних, південних і частково центральних областях України, передусім у великих промислових центрах, становить одну з головних перешкод у побудові національної держави, не залежної від колишньої імперської метрополії.

Деформованість мовної ситуації України полягає в тому, що співвідношення українськомовної та російськомовної частин населення не відповідає співвідношенню українців і росіян на її території. Внаслідок відсутности фронтального соціологічного дослідження території України більш-менш точний кількісний розподіл населення за мовною ознакою невідомий. Загальну картину ускладнює також наявність носіїв змішаного українсько-російського мовлення, так званого суржику. Однак певні дані, у зв’язку із досліджуваною проблемою, дають деякі передвиборні опитування. Так, згідно з результатами всеукраїнських передвиборних опитувань, які провів у 1998 р. Центр соціологічних досліджень Національного університету «Києво-Могилянська академія», що враховували не тільки національність респондентів, а й мову, якою вони відповідали на запитання, українською мовою відповідали 39–40% опитаних, російською — 45%, суржиком — 15–16%.

На жаль, останній перепис населення, проведений в Україні 2001 року, не дає можливости точніше визначити співвідношення носіїв української і російської мов, оскільки у формулюваннях питань, які з’ясовували мовні характеристики респондентів, не було враховано те, що певна частина російськомовних українців все-таки називають рідною українську як мову, символічно пов’язану з їхньою національною самоідентифікацією. Питання сьомого пункту переписного листа, що визначали мовну ідентифікацію респондентів, були сформульовані таким чином: «Ваші мовні ознаки: а) рідна мова; б) якщо Ваша рідна мова не українська, то вкажіть, чи володієте вільно українською мовою; в) інша мова, якою Ви вільно володієте». Білінгвістичний характер мовної ситуації України відобразили пункти «б» і «в» зазначеного питання, які передбачали, зокрема для представників національних меншин, можливість вибору між українською як другою мовою респондента і ще однією, яка претендує на ту ж роль, але яку скромно не названо, хоча кожному мешканцеві України було зрозуміло, що в пункті «в» йдеться про російську мову.

Результати перепису 2001 р. щодо виявлення мовних характеристик груп національних меншин якраз і показали, що у функції мови міжнаціонального спілкування в Україні домінує не українська, що було б закономірно для державної мови, а все ще російська. Так, 62,5% білорусів, 83% євреїв, 88,5% греків, 58,7% татар, 30,3% болгар, що мешкають у Україні, назвали рідною російську мову, тоді як українську вважають рідною в тих же групах відповідно 17,5%, 13,4%, 4,8%, 4,5%, 5,0%. З усіх національних меншин тільки поляки виявляють тенденцію до асиміляції з українцями: 71% поляків, що мешкають в Україні, назвали рідною українську мову і тільки 15,6% — російську.

Щодо титульної нації, то українців в Україні мешкає 37 млн. 542 тисячі, що становить 77,8% (загальна чисельність населення України на 5 грудня 2001 р. становила 48 млн. 241 тисячі осіб).

85,2% українців назвали рідною українську мову і 14,8% вважають рідною російську. Зазначимо при цьому, що процес денаціоналізації українців зупинився. Попередні переписи фіксували послідовне зменшення в українській спільноті осіб, які вважають рідною українську. Так, згідно з переписом 1959 p., кількість таких осіб серед українців становила 87,7%, у 1970 p. — 85,7%, у 1989 р. — 81,1%.

Росіяни становлять найчисленнішу національну меншину — їх мешкає в Україні 8 млн 334 тисячі, що становить 17,3%. Для абсолютної більшости росіян рідною лишається своя мова, українську назвали рідною 3,8% росіян. Таким чином, на сьогодні в Україні склалась рівноважна двомовна ситуація — кількісні показники поширення української і російської мов свідчать про однаково сильну демографічну потужність обох мов, хоча вони по-різному проявляються в різних областях. Це і визначає гостроту мовного конфлікту. Прийняття в 1989 р. Верховною Радою УРСР Закону «Про мови в Українській РСР», у якому українську мову було затверджено у статусі державної, викликало сильну протидію з боку проросійськи орієнтованих груп населення, що їх підтримує Росія. Не менш гостра політична боротьба супроводжувала обговорення питання про державний статус української мови під час прийняття Конституції України, однак патріотичній частині депутатів Верховної Ради вдалося здобути перемогу.

У статті 10 Конституції України, прийнятої Верховною Радою 28 червня 1996 p., зафіксовано: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської мови, інших мов національних меншин…

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом».

У перші роки Незалежности було досягнуто певних успіхів в утвердженні української у статусі державної мови. Розширилася сфера її вжитку в адміністрації, в освіті, у науці, з’явилося більше українськомовної преси й книжок, у вищих навчальних закладах було впроваджено обов’язковий іспит з української мови і обов’язковий курс ділового українського мовлення. Однак кожен крок, спрямований на розширення функцій української мови, супроводжується опором з боку проросійськи орієнтованих груп населення. Протистояння посилилося з початком президентства Леоніда Кучми, який переміг на виборах завдяки підтримці електорату східних областей, де містяться великі промислові центри зі значно більшою, ніж в інших регіонах, концентрацією російського і російськомовного населення (за даними перепису 2001 р., у Донецькій області мешкає 38,2%, а в Луганській — 39% росіян, українців відповідно — 56,9% і 58%).

В інавгураційній промові Л.Кучма зобов’язався виконати передвиборні обіцянки і надати російській мові статусу офіційної, однак внаслідок рішучого спротиву з боку українських сил змушений був відмовитися від цього. Колишній радянський директор великого військового заводу у Дніпропетровську, російськомовний у побуті, Леонід Кучма є особистістю з роздвоєною національною ідентичністю. До того, як він посів пост прем’єр-міністра в часи президентства Леоніда Кравчука, він визначав у документах свою національну належність як росіянин, з українською нацією Л.Кучма почав ідентифікувати себе тільки після приходу у велику політику.

Невизначеність позиції Л.Кучми щодо мовного протистояння супроводжувала весь період його президентства. Невдовзі після свого обрання на другий термін, на прес-конференції 30  серпня 1999 р. в м.Сімферополі, Л.Кучма заявив: «По-перше, те, що в країні повинна бути державною українська мова, не викликає ніяких сумнівів. Як і те, що російська не повинна вважатися у нас іноземною… Але, з іншого боку, різкої українізації в Україні не повинно бути. Цей процес поступовий: люди згодом зрозуміють, що знання української мови їм необхідне».

На Третьому Всесвітньому форумі українців у серпні 2001 року Л.Кучма пообіцяв, що в Україні державною мовою буде тільки українська, однак восени того ж 2001 року виступив із заявою про доцільність надання російській мові статусу офіційної, але вслід за цим, після різкої критики в колах української громадськости, відмовився від своїх слів.

Ще одну спробу надати російській мові права, аналогічні державній мові, проросійські політики зробили у зв’язку з необхідністю ратифікувати Європейську хартію регіональних або міноритарних мов (European Charter for Regional or Minority Languages).

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору