Преподобні Іов і Феодосій Манявські
Схимонах Іов (Іоанн Княгиницький) народився в побожній православній родині в м. Тисмениці. Він вивчав Божий закон і світські «науки в Унівському монастирі, а згодом — у заснованій благочестивим князем Костянтином Острозькій академії, де швидко став учителем. Промислом Божим і повелінням князя Костянтина він із княжою милостинею прийшов на Святу гору Афон, де, побачивши аскетичне життя афонських старців, прийняв рішення стати ченцем. Повернувшись на короткий час додому та роздавши все своє майно убогим, Іов знову прийшов на Афон, де прийняв чернечий постриг з іменем Ієзекиїл.
Протягом дванадцяти років він здійснював чернечий подвиг на Святій Афонській горі, де Господь звів його з подвижником з України Іоанном Вишенським. Обидва вони відзначалися вченістю, ревністю в православній вірі й суворим аскетичним життям. Почувши про укладення Берестейської унії та про зраду православно? віри багатьма єпископами на чолі з митрополитом Київським, преподобний запалився ревністю в утвердженні православ’я на рідних землях і за благословенням афонських старців, по дібно до преподобного Антонія Печерського, повернувся зі Святої гори на Прикарпаття. Тут Іов обновив, згідно з афонським аскетичним статутом, життя в Унівському та Дерманському монастирях, в Угорниках, а потім оселився в пустинному місці біля Бетерсового потоку, де пізніше заклав Манявський Скит.
Преподобний Іов багато потрудився, здійснюючи подвиг пустельника. Господь зібрав біля нього інших благочестивих мужів, які мали його за свого старця і наставника. У благочесті й подвигах преподобний отець Іов разом із братією твердо тримався православної віри, зміцнював і наставляв правовірних у християнській вірі.
До преподобного Іова в 1608 р. прийшов ієродиякон Феодосій, якого отець відразу виокремив серед інших, бачачи в ньому велику ревність і смирення. З молодих років преподобний Феодосій намагався благодогодити Господу незлобливістю і доброчесним життям, виконанням заповідей Христових через відмову від мирської суєти й тимчасових насолод.
За благословенням Божим і допомогою христолюбців в усамітненому місці, подібного на острів, було збудовано монастир і до свята Воздвижения Чесного Хреста в 1612 р. було освячено монастирський храм. У всіх монастирських трудах і потребах ієродиякон Феодосій був невтомним помічником преподобного Іова, а коли той, бажаючи поклонитися преподобним і богоносним отцям Антонію і Феодосію та іншим Києво-Печерським преподобним, пішов на якийсь час у Київ, то залишив отця Феодосія ігуменом зі словами: «Будь пастирем і духівником нашим, тобі належить бути ігуменом, а я буду тобі допомагати, доки буду жити».
Будучи суворим подвижником, преподобний Феодосій мужньо перетерпів труднощі свого часу — гоніння на православних від єзуїтів, які не послабили його благочестя, а навпаки, піднесли його. Він мудро керував обителлю, збільшуючи число її братій та дбаючи про її належне облаштування. Під його керівництвом у скиту була побудована велика соборна Воздвиженська церква, а скит від Константинопольського патріарха Тимофія отримав ставропігію.
Наприкінці 1621 р. засновник Манявської обителі 70-літній Іов занедужав і після нетривалої хвороби 29 грудня 1621 р. переселився в небесні оселі. Був похований у при творі соборного храму.
Преподобний ігумен Феодосій продовжував благочес тиво керувати життям братії, а в 1628 р. взяв участь у скликаному Першому соборі Київської митрополії після унії православним митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі Іовом Борецьким у Золотоверхому Михайлівському монастирі в Києві.
Преподобний Феодосій жив, як ангел Божий, серед братії, подаючи приклад благочестя. Чутки про його суворе і доброчесне життя поширилися по Карпатах, Галичині, Волині й Буковині, Молдавії та Румунії. Духовний авторитет і благочестиве життя ігумена Феодосія з братією викликали до них велику повагу з боку інших православних монастирів у воєводствах Руському, Белзькому та Подільському. Вони всі визнали над собою зверхність Скита Манявського, а преподобного Феодосія, за зразком Афону, нарекли своїм протом. Митрополит Київський, святитель Петро Могила писав про обитель Манявську так: «Якщо хочете побачити слуг Божих у людській подобі, то підіть у Карпати, де своїм служінням двісті ангелів у людській плоті присвятили життя Богу».
Облаштувавши так не тільки життя своєї обителі, а й багатьох монастирів Київської митрополії, преподобний Феодосій в 1629 р. із миром відійшов до Господа, а тіло його було покладене поруч із чесними останками його наставника преподобного Іова.
УПЦКП приєднала преподобних Іова і Феодосія Манявських до лику святих для загального церковного вшанування і занесла їхні імена в Православний церковний календар. їхні мощі зберігаються у Воздвиженській соборній церкві.
Пам’ять преподобного Іова Манявського вшановується 11 січня (29 грудня за ст. ст.), преподобного Феодосія Манявського — 7 жовтня (24 вересня за ст. ст.). Спільна пам’ять преподобних отців Іова і Феодосія Манявських святкується 7 липня (24 червня за ст. ст).
