Максим Березовський. Артем Ведель
/Діян. 14:22/.
Улюблені! Вогняної спокуси, що посилається вам для випробування, не цурайтеся, ніби пригоди для вас чужої, оскільки ви берете участь у стражданнях Христових
/1 Пет. 4:12–13/.
Українські композитори — унікальне явище у світовій музичній культурі.
Найперше тому, що майже всі наші видатні музиканти були митцями не світськими, а духовними. I хоч писали світські твори, що за майстерністю та змістовністю не поступаються світовим шедеврам, ця творчість була для них другорядною. Вони створили цілий пласт духовного хорового мистецтва, неперевершеного у красі й досконалості. Це досягнення, безумовно, — плід понад тисячолітньої християнської культури найбільшої (за кількістю храмів і парафій) православної країни. Українські генії були нащадками найспівочішої нації, що чисельністю пісень, колядок і кантів перевершує всі народи світу.
Унікальним є й те, що протягом усієї історії українську культуру викорінювали, і особливо жорстоко — колонізатори останніх століть. Наших митців або змушували служити гнобителям, або вбивали, їхню творчість винищували або привласнювали. Українське мистецтво було приречене на смерть, але, зроджене молитвою, воно виявилося безсмертним, воскресало з попелу, пробивалося крізь асфальт. Що більше вбивали наших світочів, то більше Україна мала молитвеників, які повіки не дадуть їй загинути.
Ділецький, Пекалицький, Березовський, Бортнянський, Дехтяревський, Ведель, Турчанинов, Ломакин, Музиченко, Вербицький, Лисенко, Кошиць, Леонтович, Стеценко, Яциневич, Демуцький, Давидовський, Козицький, Гончаров і ще десятки великих майстрів — слава, окраса і біль України…
Іх дарував нам Господь, аби цілу землю напувати красою. Вони збагатили наш народ неоціненними скарбами; і чим іншим ми можемо віддати свій неоплатний борг перед ними, як не молитвою і любов’ю?..
На обкладинці — Вишгородська ікона Божої Матері.
За переданням цю ікону написав святий євангелист Лука ще за життя Пресвятої Богородиці на дошці від столу, за яким обідали Спаситель з Пречистою Дівою та праведним Йосипом.
Ця найбільша святиня Київської Русі, подарована 1131 року святому князеві Мстиславу, перебувала у славетному Вишгороді — вотчині рівноапостольної княгині Ольги, місті, де поховано святих страстотерпців Бориса та Гліба.
1155 року ікону підступно викрав князь Андрій Боголюбський, син Юрія Долгорукого, і відвіз у Володимир-на-Клязьмі (звідки й походить друга назва ікони — Володимирська); 1395 року святиню забрали до Москви.
У березні 1169 року, на другому тижні Великого посту, військо під проводом суздальського «боголюбивого» князя Андрія увірвалося в Київ. «I грабували вони два дні все місто, Подолля і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю… Церкви горіли, християн убивали, а інших в’язали, жінок вели в полон… I взяли майна безліч, церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони здіймали і вивезли в північні краї… Запалили навіть монастир Печерський Святої Богородиці… I стояв у Києві… стогін, і туга, і скорбота невтішна» /Літопис руський за Іпатським списком/.
Істинно, істинно кажу вам, що настане час, і нині вже є, коли мертві почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть. I ввійдуть ті, хто чинив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло, — у воскресіння суду /Ін. 5:25, 29/.
****
Автор i упорядник Ганна Куземська
Макет видання, верстка Дмитро Редчук
Парафія Св. Архистратига Михаїла, Музей просто неба, Київ, Пирогів, 2009
Моб.т. +380–067–11–909–73, http://www.parafia.org.ua/
Віддруковано у ЗАТ «ВІПОЛ». 03151, Київ, вул. Волинська, 60. Зам. Ш–208К.
Свідоцтво про внесення до Державного реєстру серія ДК №752 від 27.12.2001 р.
«Помолися за них, Україно: Максим Березовський, Артем Ведель» — формат А5 (145х215мм), 24 стор., обкладинка повнокольорова, ламінована, 9 ілюстрацій.).
Придбання видань «Нашої Парафії»:
Звертайтеся за тел. +380-67–11–909–73 або +380-95–388–29–16 — Віктор Сергійович Куземський, drukar@parafia.org.ua.
